Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

МАРШ АНТИКРИЗОВОЇ КОАЛІЦІЇ (вчорашньої конструктивної аппозиції)

  • 04.08.10, 17:54
Були ми ще вчора шпаною
І чисто, в натурі, братвой,
Та ціллю задавшись одною,
В магучій, один стали строй.

В нас з другого разу все вийшло,
І став президентом пахан.
Ми круто звернули те дишло – 
І ще занявчить горлопан.

Бандери-казли лоханулись,
На них Леопольду насрать.
Як круто же їх киданули!
А що від бариги чекать?

Не будем ми зону топтати,
Ой, зря попустили Донбас:
Ми в хазах, малінах, і хатах – 
І клали по ходу на вас!

В нас схвачено все з патрахами,
Лаве в нас ніхто не забрав,
Ми в міг розберемся з лохами – 
Все буде, як папік сказав.

Приспів:
Ми реально-крута кааліція!
Ми канкретно-серьйозная власть!
Ми поставим всіх раком в позицію – 
І заляпаєм фраєрам пасть!

Ми задавим любу аппазицію!
Всі казли замичать в унісон!
Ми поставим всіх раком в позицію – 
Не забудем той подлий прогон!

Валерій Гнатюк

Вакансія для художника

Мені в поштову скриньку надійшло таке повідомлення. Можливо, когось із професіоналів  зацікавить дана інформація:

Требуется художник-постановщик для компьютерного (2D + 3D) экспериментального ПОЛНОМЕТРАЖНОГО фильма. Работа для шоурила и для интереса. Обязанности - выстраивание общего стиля и атмосферы фильма - интерьеров, экстерьеров, одежды. Возможно все работы делать через интернет. Опыт работы с компьютерной графикой не требуется, скорее нужен хороший художественный вкус.

Кто заинтересован, пишите на адрес:
c o n t a c t @ f i l m - i n - u k r a i n e . c o m

С Уважением,
Администрация форума Film-In-Ukraine.com - Фрилансеры и специалисты в производстве кино и видео

видеообращение к Януковичу

  • 01.08.10, 17:06
Донецкий бизнесмен записал видеообращение к Януковичу
http://www.youtube.com/watch?v=tgPpUDv-fmA&feature=player_embedded

Ukrainian dream? ФІЛОСОФІЯ БЕЗ ПОЛІТИКИ

   Я пишу все про політику і про політику... Трохи набридло, отож вирішив написати про суспільство без політики.

   В 30-х роках випускники Стенфордського університету Хьюлет і Паккард заснували компанію НР, що є сьогодні світовим лідером у продажі комп"ютерної техніки. Перша майстерня і офіс знаходилися в гаражі Хьюлета.

   Генрі Форд - засновник "Дженерал Моторс" і великий інженер, не вмів навіть грамотно писати.

   Біл Гейтс отримав диплом випускника коледжа лише в 2009-му році, при статках в майже 60 млрд доларів. Перший мільйон він заробив в 20 років, створивши (перекупивши) унікальне програмне забезпечення.

   Стів Джобс (засновник Епл і її діючий генеральний директор) - отримав свою першу роботу у відомій на той час фірмі Atari, через наполегливість. Він прийшов у єдиному вбранні, що мав на той час - у рваних штанях і брудній футболці, коли після співбесіди йому сказали, що їх не влаштовує кандидатура Джобса - то він пред"явив ультиматум ("Я не уйду, поки не приймете мене на роботу") і залишився сидіти на місці більше доби - не витримавши "пахощів" (Джобсу доводилося ночувати на помийниках) і бачачи наполегливість, роботодавець взяв Стіва на роботу. Сьогодні "Епл" - безперечно кращі компи у світі.


    Файл:Liberty-statue-from-below.jpg
   
   Економічний успіх США одні пов"язують із вдалим розташуванням, інші із єврейським лоббі, треті через наявність ресурсів. Не треба виключати усі ці фактори, але поміж тим вони лише козирі в руках держави - та направляє ці козирі зовсім не везіння - а цілеспрямована всепроникаюча ідея. І ім"я цій ідеї American dream (більш докладно по гіперпосиланню).

   А чи існує Ukrainian dream, та як вона може виглядати - саме таке питання я задав собі сьогодні і цілий день уважно придивлявся до життя інших людей навколо.

   Людина йде до школи де дізнається багато цікавих речей, які шокують дитину і роблять її іншою. В школі вона вперше зтикається з соціальною нерівністю, з можливостями і неможливостями, а також із обов"язками. Весь цей час особистості кладуть в голову необхідність навчання, без якого подальший успішний життєвий шлях неможливий.

   Людина вчиться (чи не вчиться) з метою чогось досягти і вступає до ВУЗу, де при вступі знову зтикається з нерівністю. Особистість вчиться у ВУЗі сподіваючись отримати "золоті гори", намагаючись чогось досягти шляхом накопичення знань.

   Знову проходять роки і особистість закінчує ВУЗ (якщо звичайно є знання, або трохи "вільних" грошей). Перед нею стоїть питання в пошуку роботи. І тут знову відкривається нерівність. Працювати інженером (чи доктором, чи бухгалтером, чи будь-ким ще) на ту зарплатню, яку надає роботодавець до якого надсилає ВУЗ - фактично означає працювати задарма. Особистість шукає іншу роботу - хтось йде у продавці, хтось у водії, хтось у будівники, хтось намагається суміщати основну роботу з підробітком.

   Іде час і вантажник (припустимо) "доростає" до комірника. В цей час в  нього вже є плани по створенню сім"ї.

   Через кілька років особистість створює сім"ю. Заощадивши трохи коштів , продавши стару "копійку", оформивши кредит молода сім"я купує "Lanos" - що стає надійним помічником у житті. На роботі платять недостатньо коштів і родина постійно на чомусь економить.

   Проходять роки і у особистості з"являються діти, такі-ж як і він особистості. З часом їм скажуть, що головне у житті гарно вчитися, а про нерівність промовчать... І нічого не зміниться?..

  

  free counters

9%, 3 голоси

42%, 14 голосів

9%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

3%, 1 голос

0%, 0 голосів

27%, 9 голосів

9%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Історія без міфів.

«Перша есесівська частина, сформована в Україні, - це севастопольське відділення „русской криминальной полиции". Взагалі, Севастополь - унікальне місто: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні...", - Вадим Махно.

 

Задля політичної доцільності історіючасто перетворювали з науки на пропаганду. Друга світова війна з трагедії мільйонів людей ще до її закінчення стала міфом. Усі ці російсько-радянські фільми про героїчних оборонців Сталінграда, Ленінграда чи Москви і штандартерфюрера Ісаєва-Штірліца, які безперервно транслюються на російських і українських каналах з нагоди річниці форсування Дніпра, початку війни, звільнення Жмеринки тощо, - яскраве тому підтвердження. Радянський міф ВВВ, який плекався десятиліттями, мав на меті об'єднати необ'єднуване, створити радянський народ. Сучасний російський міф тої війни використовується як засіб пропаганди і всередині РФ, і за її межами.

Російський міф стверджує: героїчний радянський, він же російський, народ звільнив Європу і світ від фашизму. Тоді як деякі народи колишнього СРСР - у першу чергу, прибалти, кримські татари, а також Західна Україна - у той час воювали на боці німецького рейху. І, мовляв, зараз у цих країнах історію намагаються переписати: возвеличити зрадників та принизити подвиг радянських солдатів.

Як і в кожному міфі, тут є частина правди. Але лише частина - насправді, більшість так званих зрадників батьківщини - етнічні росіяни.

Містечко Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Тут на початку 1944 року відбулася одна з найкровопролитніших битв Другої світової війни. Зараз про це нагадує лише музейна експозиція. Донедавна у музеї жодного слова не було про те, з ким саме воювала радянська армія. Нинішній директор Корсунь-Шевченківського заповідника Парасковія Степенькіна вирішила виправити помилку. Працюючи в архівах, вона з'ясувала, що на боці німців під Корсунем воювали також інші народи. Фламандська дивізія «Валонія» і ще кілька дивних, таємничих формувань: „За радянськими даними, які зберігаються в центральному архіві міністерства оборони РФ в місті Подольську, то там єсть в окремих документах, що в оточення потрапили 5-й полк кубанських козаків і 55-й полк зрадників, тобто такі дві одиниці, які були сформовані з числа радянських людей".

Дізнатися більше Парасковії Степенькіній не вдалося. Уся інформація про ці формування - у закритих архівах міністерства оборони Росії. Що ж це за такі таємні військові підрозділи з числа народів колишнього СРСР у складі німецького вермахту?

З 1942 року Німеччина через брак людського ресурсу почала залучати під знамена своєї армії добровольців з окупованих територій. Були створені естонські, литовські, латвійські, кримськотатарські підрозділи. На Західній Україні у 1943 році почалося створення 14 гренадерської дивізії «Галичина». Після репресій 39-41 років, вчинених НКВС на Західній Україні, німецьку армію в окремих селах зустрічали як визволителів. «Позбирали люди, думали, прийшли визволителі, позбирали яйця, кури, бо вже знали, що таке радянська влада, скільки поарештували... Мій тато, січовий стрілець, був за дивізію. Він військовий. Сказав - ну що ти в лісі будеш робити з тим обрізом? Німець така махіна і не розбила радянську владу. А ти хочеш обрізами воювати. Іди до дивізії, там вишколишся і тоді при нагоді перейдеш в УПА..» - згадує ветеран дивізії франківчанин Михайло Мулик.

У 44 році дивізію «Галичина», так звану Вафен СС, або ж СС зброя, німецьке командування кидає під Броди.

Під Бродами дивізія «Галичина» була вщент розбита радянськими військами. Згодом її намагалися відновити уже під виглядом Української національної армії. Нюрнберзький процес, до речі, не знайшов у діях «Галичини» військових злочинів чи злочинів проти мирного населення.

Однак дивізія «Галичина» була далеко не першим військовим формуванням німецької армії з числа громадян Радянського Союзу. У Севастополі, який ще полюбляють називати містом «руской слави», я зустрівся із відставним моряком, військовим істориком Вадимом Махном. Він стверджує, що ще влітку 42 року, одразу після здачі міста німцям, у Севастополі була створена російська допоміжна поліція СС. Кожен 8-ий мешканець «города руской слави» співпрацював з німцями - чи то в поліції, чи у військових формуваннях: „Перша СС-ка частина, сформована в Україні, - це севастопольське відділення „русской криминальной полиции". Взагалі, Севастополь - унікальне місто: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні...".

Вадим Махно - автор книги-довідника «Повний перелік об'єднань та з'єднань третього рейху з громадян СРСР і емігрантів». Називаючи десятки російських дивізій і корпусів, сотні батальйонів і полків, Вадим Махно послуговувався винятково даними російських істориків. Одного з них - Сергія Дроб'язка - я відшукав у Москві. Дроб'язко підтверджує: переважна більшість із тих, хто воював на боці німців, - росіяни: „У складі східних легіонів вермахту служили представники всіх національностей Радянського Союзу... Можна сказати, що близько 50% становили росіяни, 20% українці, 7% білоруси, ну і решту - це кавказці, середньоазійці...»

Відносно відкритою є інформація лише про частину російських формувань, які діяли на боці Німеччини. Більшість людей при розмові на цю тему згадують прізвище радянського генерала Власова. Про створені ним дивізії дозволялося говорити навіть у Радянському Союзі. І на це були причини. Генерал Власов був захоплений у полон у 1942 році. Після зустрічі з німецьким командуванням і особисто з Гімлером Власов дає згоду на формування з числа радянських військовополонених, з мешканців окупованих територій та емігрантів так званої Російської визвольної армії, також відомої під іменем РОА. Дроб'язко каже: роль РОА в роки війни перебільшувалася: „З початку 43 року починає розгортатися повним ходом пропагандистська кампанія під знаменом російської визвольної армії. У Радянському Союзі серйозно починають вірити в цей фантом. У партизанських звітах вже можна зустріти повідомлення, що в такий-то район перекинуто 3 дивізії РОА, чисельність її визначають в мільйон. Хоч насправді ніякої РОА тоді не було. Були тільки частини німецької армії, які називалися східними легіонами...»

Реально ж дивізії РОА були сформовані аж у 1944 році. Тут була і авіація, і танки. У 45 році, розуміючи невідворотність поразки Третього рейху, дивізія Власова просто втікає з фронту.

Частині вояків РОА вдається здатися американцям, частина потрапляє в полон до радянської армії. Власова і ще кількох його офіцерів на закритому процесі в Москві у 45 році засуджують до страти через повішання. Дивізії СС Власова наприкінці війни перестали виконувати накази німецького командування, і тому згадки про них в радянський час і в сучасній Росії хоч і не бажані, проте дозволені. Інша справа - Російська визвольна національна армія, так звана РОНА, заснована росіянином з польським та німецьким корінням Броніславом Камінським. Сергій ДРОБ'ЯЗКО: „РОНА спочатку виникла як невеликий загін міліції чи самооборони в селищі Локоть... Камінському вдалося розширити своє формування і поширити контроль на декілька районів. Місцеве німецьке командування, підтримавши цю ініціативу, передало в управління Камінському 8 районів Брянської та Орловської областей, дозволило створити фактично власні озброєні сили, які до літа 43 року виросли до 12 тисяч, мали артилерію, навіть танки."

У 1943 році стається унікальна в історії Другої світової війни подія: німці дозволяють Камінському створити на території сучасної Брянської області державне формування - Брянськ-Локотську республіку. З відступом німецької армії відходять на Захід і дивізії СС РОНИ. У 44 році їх кидають на придушення Варшавського повстання. Там, за словами Дроб'язка, каміньці особливо „відзначилися": „Там «камінці» відзначались мародерством, звірствами стосовно громадянського населення, в тім числі й німецьких підданих. Це переповнило чашу терпіння німецького командування. Камінський був викликаний з Варшави у Лодзь. Постав перед судом, трибуналом СС і був розстріляний...„

Вояки РОНИ чинили злочини проти мирного населення. Десятки тисяч убитих мирних жителів - це доведений факт. На Нюрнберзькому процесі німецькі генерали навіть наводили розстріл Камінського у своє виправдання.

Третім великим формуванням СС з етнічних росіян був 15 кавалерійський козачий корпус. Саме козачі формування найбільше «відзначились» на території України.

Як кажуть історики, внаслідок певних маніпуляцій в середині Рейху російські козаки були оголошені майже німецьким народом, нащадками готів, які не мали нічого спільного з слов'янами, і їх можна було набирати в легіони... У 42 році в російському місті Новочеркаськ за згодою німецької влади відновлюється напівдержавне утворення Козачий стан. Паралельно на окупованих територіях Росії та України з усіх, хто називає себе козаками, формуються військові частини. В Україні російські козачі частини формуються в Криму, Херсоні, Кіровограді, на Черкащині; кожен, хто називає себе козаком, звільняється з переповнених таборів для радянських полонених і одягає німецько-козацьку форму. Більше інформації про це - у галузевому архіві Служби безпеки України. Між стелажів зі справами потрібна №65668. Олександр Пагіря, головний спеціаліст Центру вивчення документів з історії визвольного руху галузевого державного архіву СБУ, розповідає: „Ось, зокрема, ця справа - на учасників 570-го козачого батальйону, який розташовувався на території Волині. Один з його членів, Борсуков, росіянин, він був в складі 2-го донського козачого полку, сформований у травні 43 року для боротьби проти радянських партизанів та українських повстанців на території Волині. Ось він описує одну з акцій проти повстанців, він говорить, що 12 чоловік з групи виїхало в село Майків Рівненської області для реквізиції худоби. Однак на них тут напала озброєна група місцевих жителів, очевидно, це свідчить про повстанців або групу самооборони, яка існувала в селі, з якими ця група вступила в бій.

За рік бойових дій цей полк скоротився з 10 до 4 рот і був виведений. Він був повністю розбитий і розкладений..."

Інші козачі частини мали завдання конвоювати українську молодь для примусових робіт у Німеччині. Живих свідків цих подій мало. Проте у містечку Городище на Черкащині мені вдалося знайти місцевого краєзнавця Володимира Чоса, якому колишній остарбайтер Микола Василенко, нині покійний, розповідав про свої невольницькі будні. Зокрема, за словами Миколи Василенка, облави на українців для примусової відправки в Німеччину організовували саме російські козаки. Перед новим 44 роком донські козаки повели майбутніх остарбайтерів пішки з Городища на Умань. Чос дослівно записав таке: „Дорогою ночували в сараях, їли сніг... І нас охороняли, супроводжували ті ж самі донські козаки, вони були на конях, при собі мали кулемет. Хто відставав, того пристрілювали. Убитих клали на сани і везли з собою, бо їх треба було здати для звітност".

У 44 році триває відступ німецької армії територією України. За кільканадцять кілометрів від лінії фронту відступ прикривають козачі частини польової поліції.

Автор книги про російські дивізії СС і вермахту Махно стверджує: палили українські села не німці, а росіяни в німецькій формі: „У групі армії «Південь і Південна Україна» була бригада і дивізія польової поліції, і вони відповідали за те, щоб солдати не тікали з фронту, і за те, щоб при відступі земля була знищена. В Україні знищено 1377 сіл. З них 1000 сіл на совісті східних частин. Палили не німці, палили свої ж. Ось мою Черкаську область теж спалила російська козача дивізія". Дві російські козачі бригади польової поліції при відступі німецьких військ знищили, за даними Вадима Махна, приблизно 1000 українських сіл разом із мирним населенням. Зупинився терор лише на Волині, «а потім ці хлопці дійшли - 9 тисяч чоловік в дивізії, 5 тисяч в бригаді - вони дійшли до бандерівських сіл. Є така звичка російська, козацька, фашистська - спалювати українські села, а цьому хлопці в схронах не зраділи. Від дивізії фон Шуленбурга залишився один полк, три полки розформовані через втрати. Від бригади Духопельнікова із 5000 чоловік до Львова добігло 500. Хлопці спіткнулись на бандерівські села. Їх почали тупо різати. І вирізали».

Нещодавно на екранах кінотеатрів з'явився російський фільм «Адмірал», який героїзує російського імперського флотоводця Колчака. Мало хто, однак, знає, що син Колчака під час Другої світової війни був майором вермахту. Вадим Махно: „Колчак-майор вермахту, Колчак молодший, командував 813 вірменським батальйоном. Він звірів на півдні України, в Херсонській, Полтавській, Донецькій областях. Карателі. 813 вірменський батальйон вермахту. Командир Колчак-молодший. Ну карателі, що тут казати."

У 45 році рештки козачих формувань здалися англійським військам у Австрії. Згодом більшість із них була видана Радянському Союзу. У 47 році козачі генерали Краснов, Шкуро і фон Панвіц були засуджені до страти і повішені. Зараз ставлення до кількамільйонної армії радянських і російських колаборантів різне. Від засудження до цілковитого схвалення. Офіційна російська влада існування десятків російських дивізій у складі СС, вермахту та навіть розвідки Абверу просто замовчує. Водночас у Москві на території Храму Всіх Святих встановлено пам'ятник - борцям «солдатам і офіцерам 15 кавалерійського козачого корпусу, за вєру і отєчєство!». Ініціатором будівництва цього знаку, кажуть, був нині покійний Патріарх Російської Православної Церкви Алєксій Второй. Є ще один такий пам'ятник - у Ростовській області. Про все це російська пропаганда у міфі Другої світової війни не згадує. Як чомусь не згадують і українські ЗМІ, які продовжують тиражувати „героїзацію" сталінської перемоги над гітлеризмом. Утім, можливо, український міф (чи його відсутність) Другої світової сформує нове покоління українців. Яким прізвище Сталіна чи Гітлера взагалі нічого не каже.

                                                                                                                                 http://www.gk-press.if.ua

Фандрайзинг в МВД - инновация Могилёва

   Гуру маркетинга Анатолий Могилёв зявил о том, что автомобиль представительского класса подарен Министерству Внутренних Дел спонсором...

  
http://mair.in.ua/assets/userfiles/images/mogilev.jpg
   Фандрайзинг - это исскуство, которое в современных условиях должно принять на вооружение МВД.

  

   Всё-таки министр МВД настоящий проФФессионал - искусство фандрайзинга знает на "отлично", мы должны гордится подобным министром!
  
   А что-же нас ждёт в ближайшее будущем?
   Конечно-же это новая концепция философии в МВД:
   "Мы должны кормить себя сами".


В Украине насчитывается более 300.000 сотрудников милиции и правоохранительных органов. В каждом из них спрятан неиссякаемый потенциал, а именно 1-1,5 метров квадратных рекламной площади на сотрудника! Представьте - это-ж какой нереализованый экономический ресурс! 




ВНИМАНИЕ!!! АКЦИЯ!!! КАЖДОМУ ВТОРОМУ ЗАКАЗАВШЕМУ РЕКЛАМУ НА БАТАЛЬЙОНЕ БЕРКУТА - БЕСПРЕЦЕНДЕНТНАЯ СКИДКА НА УСЛУГИ ГАИ!!! (Скидка действует при предъявлении дисконтной карточки)

  

Дивізія "Галичина"

   http://ukranews.com/uploads/news/2010/04/30/364762665ab470073defb78f5e91cff1c6152f46.jpg
  Один українець має можливість взяти інтерв"ю у одного з колишніх солдат дивізії "Галичина", що зараз знаходиться на смертному одрі.

   Він звернувся за допомогою у формулюванні питань щодо дивізії, питань щодо її діяльності - тих питань які зараз хвилюють суспільство.

   Прошу друзі (і не тільки) задавати свої питання щодо дивизії, проти кого воювали, про її склад та таке інше.

   П.С. Людина знаходиться на смертному одрі, отож брехати не стане - відео щодо дивізії буде шокуючим і можливо навіть з брутальними фактами та історією подій.

Не так тії вороги

  • 30.07.10, 11:11
Спершу взагалі не хотів розголошувати своє обурення, щоб не робити рекламу всякому ге, але вирішив, що замовчати подібну підлість теж не годиться. Видання, про які далі йдеться, я не купую принципово через їх редакційну гнилизну, бо "Виокий замок" є колишньою газетою "Львовськая правда" Львівського обкому, ну а "Комсомольская правда в Украине (западноукраинський выпуск)" - тут без коментарів. Просто на роботі мене попросили приглянути за купкою макулатури, а я за старою звичкою не тільки приглянув, але і переглянув, та акуратно склав усе назад - дійсно макулатура.
Так от на очі мені попалась гучна назва статі в "Комсомолці" за 21 липня 2010: "Учительницу украинського языка посадили на 9 лет за сутенерство" за авторством якоїсь Мирослави Бзикадзе. Як людина, що присвятила певний час журналістиці, я знаю, що назва статті має відтворювати стисло головну ідею чи проблему події, про яку йдеться. Отже з назви ясно, що вчителька української мови працювала в школі і одночасно займалась сутинерством. Жодної обмовки типу "колишня" у назві нема, але за змістом статті йдеться, що пані Н. відробила в школі 10 років, звільнилась і ще у 2000 році переїхала на тривале проживання до Польші, де у м. Перемишлі торгувала на базарі цигарками і з часом також зайнялась справою сутинерства, обманом вербуючи молодих українок у місцеві борделі. А тепер прошу сказати: то хто займався сутинерством? Базарна перекупка контрабандних цигарок чи вчителька української мови? Де тут логіка взаємозв’язку станом на 2010 рік?
Сподіваюсь, що кожен без роз’яснень оцінить це передьоргування фактажу, яке я давно вже вибачаю нашим російським "доброзичливцям", бо чого від них можна ще очікувати? Психіатрія тут безсила - то задавнена патологія. Тому я просто побурчав про себе трохи, сплюнув і узяв іншу газету, аж тут я зрозумів звідки ноги ростуть у цієї назви, бо стаття у "Високому замку" була від 19 липня 2010, тобто на 3 дні раніше і мала ще крутішу назву: у актуальній рубриці "Живий товар" далі йшло "Дівчатами тогрувала... вчителька української мови" з підзаголовком "Освітянка з Чорткова відправляла у польські борделі навіть неповнолітніх" за авторством Омара Узарашвілі. Цей журналіст доволі відомий у львівських колах преси тим, що спеціалізується на кримінальній тематиці і колись писав цікаві аргументовані публікації про місцевих злочинних авторитетів та процеси в тому середовищі, але часи міняються і маємо ще одного власника птахоферми по розведенню жовтеньких качечок для ЗМІ.
Знаєте в чому різниця правдивої статті і "жовтої качки"? А у фактах. Серйозний журналіст завжди своє повідомлення аргументує посиланням на документи, дати, конкретні події і цитати, а у брехливих жовто-смердючих матеріалах цього нема, бо ж факти можна перевірити, зате є купа суб’єктивних авторських домислів та гострих декларацій типу: "...міліціонерам впродовж кількох років не вдавалося арешувати ватажка злочинної групи - нічим не примітну 40-річну вчительку української мови" - і тому подібне. А мені хочеться на все те відповісти запитанням: нешанований мною автор і редактори вищеназваних часописів, невже ви всіх своїх читачив тримаєте за недоумків? Невже читач не зрозуміє, що дві баби, які ніколи не мали стосунків з криміналом як таким, - це не може бути неймовірної загрози злочинне угруповання? Всім ясно, що це звичайнісінькі дурні аматори, які тому і попались, що заваджали професійним злочинцям проводити більш серйозні оборутки з "живим товаром". А що міліції до них зась, то вона на цих бабах демонструє свою активність і відзвітовує "про розкриття маштабного злочинного угрупування аж з двох чоловік" та й вкатали їм терміни "на повну катушку", а підгодовані ким треба змі-їтворці роздмухують супер-новину. Гниль ви остання після цього, а не журналісти. І дуже прикро, що прізвища обох авторів мають грузинське звучання, бо навіюють спогад про світлої пам’яті Гію Гонгадзе, який загинув в боротьбі за правдиву журналістику, а його співзвучні автори є прогнилим смердючим шматтям фальшивої журналістики. Тьху на вас.
На місці Тернопільсткої облвно я б подав у суд на видання за цю провокацію і паплюження честі педагогів, але маю сумнів у цьому, тому закликаю просто небайдужих громадян України висловити як хто зможе і захоче свій протест проти подібних підступних публікацій.
Вчителя української мови і літератури - наша гордість, як і всі інші вчителя, що за мізерну зарплатню вчать наших дітей, а не кидають їх і школу заради більших баришів деінде. Слава українським вчителям!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне     

41%, 19 голосів

4%, 2 голоси

54%, 25 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Визит Кирилла: слава Богу, я атеист!

Подводя итоги украинского турне Патриарха Кирилла, хочется сказать только одно – слава Богу, что Украина не является религиозной страной. Наше православие весьма поверхностное и именно это факт спасает нас и наше государство от беды. Трудно поверить, что верующий человек будет благодарить Бога за то, что Церковь не имеет влияния на украинское общество. На самом деле, автор этой статьи вовсе не атеист и даже не «раскольник» из УПЦ КП. Просто сегодня, ничего другого не остается… Те заявления, которые делает московский гость и его верные псы в самой Украине, требуя от власти запретить крупнейшую Церковь нашего государства, где-нибудь в мусульманской стране спровоцировали бы небольшую гражданскую войну

Полный текст статьи и фото:

Визит Кирилла: слава Богу, я атеист!

Соседи глазами экспертов

Любопытный доклад представлен на суд российской общественности.

И хотя произошло это не вчера, представленная в нем информация звучит сегодня крайне актуально. Нетрудно догадаться по названию доклада, что речь в нем идет о деятельности (публичной и закулисной) Владимира Владимировича на высших руководящих постах страны.

 В общем-то, этот труд Немцова из серии «то, о чем граждане догадывались, но боялись спросить...».

Разумеется, сам автор не из тех кристально чистых персон, которые могут судить других. В его биографии, как и во всей российской политике, немало темных пятен и пятнышек. Но от этого суть выплеснутого на нынешний российский бомонд компромата не меняется. В то время как матушка-Россия болеет, и тяжело, доморощенные «лекари», то есть те, кто попал во власть и должен всеми силами хлопотать о ее исцелении, увы, преследуют исключительно личные интересы. 

 К слову, в связи с этим я вспоминаю разговор «о судьбах России» с членом европарламента, который искренне недоумевал: как это вообще возможно, чтобы 10 процентов граждан страны владело 80 процентами национального достояния! «Это же дикость!» — восклицал цивилизованный европеец. 

 К сожалению, многие дикости стали в российском обществе нормой. Дети-беспризорники – это норма, спившаяся деревня – это норма, «ценнейший» для российского народа деятель Роман Абрамович на фоне своей очередной супер-пупер яхты – это тоже норма, угодная августейшему тандему «Путин—Медведев».

 Наверное, в России, как ни в какой другой постсоветской республике, после распада СССР переродилась политическая верхушка. Например, такое понятие, как «социальная защита», стало для нее архаизмом. Зато на авансцену вышли другие: «гламур», «крыша», «оффшор», «бабло», «олигарх»… Есть у тебя бабло и крыша – ты человек. Нет – ты никто.

 Как заявил яркое порождение путинской эпохи бизнесмен Сергей Полонский: «Те, у кого нет миллиарда, могут идти в ж…у».

 Похоже, такое положение вещей вполне приемлемо для нынешнего российского руководства. Впрочем, обо всем по порядку рассказывает в своем докладе Борис Немцов. Вот лишь некоторые выдержки.

 Цель доклада

 «Россия оказалась погруженной в глубокий экономический кризис. Вместо роста экономики начался ее спад. Профицит бюджета сменился дефицитом, миллионы граждан потеряли работу, стремительно растут цены и коммунальные тарифы. На этом фоне удвоилось число миллиардеров и усугубилось социальное неравенство. Официальная пропаганда заявляет, что все у нас в порядке, страна победила кризис, побеждает коррупцию, мы семимильными шагами движемся по пути инноваций и модернизации, нас уважают в мире, благосостояние граждан растет, мужчины и женщины рожают детей, а вымирание России «лихих 90-х» закончилось.

 Цель доклада — рассказать правду о том, что происходит в России, развенчать мифы, насаждаемые властью, донести реальную информацию до граждан, которые десять лет не могли ее получить».

 Коррупция? На том стоим!

 «Одним из черных итогов правления В. Путина стало погружение России в беспросветную пучину коррупции. Хуже всего то, что в России фактически узаконена коррупция в высших эшелонах власти. Старые друзья Путина, которые до его прихода к власти были никем, — Геннадий Тимченко, Юрий Ковальчук, братья Ротенберги — превратились в долларовых миллиардеров. Неудивительно, что страна начинает копировать модель поведения своего лидера. Еще в 2000 году мы находились на 82-м месте в глобальном рейтинге уровня коррупции «Transparency International» (неправительственной международной организации по борьбе с коррупцией и исследованию уровня коррупции по всему миру). В 2009 году Россия скатилась существенно ниже — на 146-е место. Наши соседи в рейтинге — Кения, Эквадор, Зимбабве.

 За время правления Путина ситуация с воровством чиновников в России из очень плохой превратилась в катастрофическую. «Transparency International» оценивает ежегодный объем коррупционного рынка в стране в $ 300 млрд.

 «Назначенный» в 2008 году на пост президента Д. Медведев объявил «борьбу с коррупцией» своим главным приоритетом. За прошедшие после его инаугурации два года Россия еще сильнее рухнула в мировом рейтинге, взяточничество выросло, в управлении государственной собственностью и денежными потоками процветает беспрецедентная клановость. Имитация борьбы с коррупцией началась с решения о публикации деклараций о доходах и имуществе чиновников. Поверить в то, что пишут руководители страны о своих доходах, — невозможно».

 Вопросы, на которые нет ответа

 «Мы так и не получили ответов на вопросы о выводе из-под контроля государства многомиллиардных активов. Как получилось, что из-под контроля «Газпрома» были выведены: крупнейший негосударственный пенсионный фонд «Газфонд», Газпромбанк, страховая компания «Согаз», медиахолдинг «Газпром-медиа» (куда входят НТВ, ТНТ и другие медиаактивы). Почему и каким образом контроль над этими активами получил банк «Россия» и его основной владелец — друг Путина Юрий Ковальчук? 

 Зачем государство заплатило Роману Абрамовичу $ 13,7 млрд. за 75 % акций компании «Сибнефть», национализация которой была не нужна? Есть и новый вопрос: зачем в 2009 году «Газпром» заплатил еще $ 4 млрд. итальянской компании ENI за еще 20 % акций бывшей «Сибнефти», если у «Газпрома» уже было 75 % акций? Ради этой сделки были увеличены тарифы на газ для российских потребителей.

 По каким причинам государственные нефтяные компании экспортируют значительную часть нефти через компанию «Gunvor», владельцем которой является друг Путина Геннадий Тимченко? Как так получилось, что «Gunvor», в 2000 году еще небольшой нефтяной трейдер, за годы правления Путина смог сосредоточить в своих руках контроль над экспортом российской нефти?»

 Семейный подряд

 «Контроль над «Газпромом», как видим, для Владимира Путина и Ко стал прибыльным бизнесом. Правда, платить за это приходится российским потребителям, для которых цены на топливо, поставляемое «Газпромом», выросли в среднем с 358 рублей за 1000 кубометров в 2001 году до свыше 2500 рублей в 2010 году.

 Есть основания полагать, что все эти Тимченко, Ковальчуки, Ротенберги — не более чем номинальные владельцы крупной собственности, а реальным бенефициаром является сам Путин.

 В 2008 году партнер Тимченко признал в письме в редакцию британской газеты «The Guardian», что у «Gunvor» есть некий «третий бенефициар». Кто это, неизвестно...

 От безысходности...

«Путинская мифология твердит нам об успехах в демографической сфере, росте рождаемости и т. д. При этом в стране продолжает культивироваться миф о «вымирании страны в 1990-е». Давайте посмотрим на факты. Численность населения страны по состоянию на 1 января 1992 г. составляла 148,5 млн. человек, по состоянию на 1 января 2000 г. — 146,9 млн. человек. Сокращение за 1992–2000 гг. составило 1,6 млн. По состоянию на 1 января 2010 г. численность россиян — 141,9 млн. человек. Сокращение населения в 2000–2010 гг. составило 5 млн.!

 Главная причина сокращения — сверхсмертность. По уровню смертности на 1000 человек населения Россия в июле 2009 года находилась на 12-м месте с конца в глобальном рейтинге. Наши соседи в этом рейтинге — Нигерия, Зимбабве, Чад, Сомали. В России долгие годы сохраняется африканский уровень смертности.

 Главные из внешних причин смерти в стране — убийства, самоубийства, смерть в ДТП. Низкий уровень личной безопасности, низкий уровень качества жизни. Помимо этого, ключевая причина сверхсмертности россиян — пьянство от безысходности». 

 Государство третьего мира

 «Один из важнейших штрихов к портрету путинской России — тотальное неравенство, глубочайшее социальное расслоение. Если в конце 1990-х годов коэффициент дифференциации доходов (соотношение между средними уровнями доходов 10 % самых богатых и 10 % самых бедных) стабилизировался на уровне 13 раз, то с 2000 года социальная дифференциация выросла до 17 раз! Это беспрецедентный уровень в истории новой России. Подобный показатель социального расслоения не характерен для цивилизованных стран и существует только в государствах третьего мира.

 В это же время в путинской России были побиты все рекорды по росту числа миллиардеров. Если в 1999–2000 годах в мировом списке миллиардеров журнала «Forbes» вообще не было ни одного россиянина, то в 2010 году в России уже 62 человека с состоянием свыше $ 1 млрд. В лидерах — Роман Абрамович и Олег Дерипаска. В списке миллиардеров также близкие друзья Путина: Тимченко, братья Ротенберги, Ковальчук. Путин и его друзья зря не потеряли последние 10 лет».

 Чудо-газопроводы

 «На протяжении 10 лет правления Путина нам пытаются внушить геополитическую важность строительства транснациональных газопроводов. Официальная пропаганда утверждает: новые газопроводы сделают Россию еще более могущественной, а Европу и Китай — еще более зависимыми от наших углеводородов. Однако, оказывается, все эти проекты — чистой воды дорогостоящие аферы.

 Возьмем, к примеру, газопровод «Северный поток». Он, по замыслу Путина, должен избавить Россию от непредсказуемого нрава Лукашенко и белорусско-польского транзита. «Южный поток» должен пройти по дну Черного моря через территориальные воды России, Турции, Болгарии, в обход Украины. 

 При этом за годы правления Путина введено в эксплуатацию всего одно крупное газовое месторождение — Заполярное. Старые месторождения — уренгойские, ямбургские, надымские — исчерпывают свой ресурс. Освоение Ямальского месторождения и Штокмановского откладывается. А необходимые средства для ввода их в эксплуатацию не инвестируются. Таким образом, газопроводы строятся, а газа для их заполнения нет и не предвидится. Не исключено, что построенные многомиллиардные объекты будут ржаветь, оставаясь без газа, а средства, потраченные на них, никогда не вернутся…»

 P.S. В докладе Б. Немцова приводится еще много интересных фактов.

 

Татьяна ВЛАДИМИРОВА,

"Республика" - газета Совета министров Белоруссии