https://nikopolnews.net/ukraina/46-priroda/2047-ukrajinski-vijskovi-pokazali-svojikh-kotikiv-super-pidbirka-foto?fbclid=IwAR254L8zWdFVjmjstqrQSoWOh5qyTQ6cJOYlxd9EQoPZ-yyzc-r4joA64tM
Важные заметки
Последние статьи
- У луцькому зоопарку народилося тигреня. фото
27.06.2018, 21:44 - Результати ленінопаду... )
23.09.2017, 22:03 - ...
04.09.2017, 11:48
Свежие фотографии
Свежие обои
У луцькому зоопарку народилося тигреня. фото
- 27.06.18, 21:44
У Луцькому зоопарку народилося тигреня.
Про це повідомили на сторінці зоопарку.
"Вона народилася 2 травня, вночі. І працівники зоопарку вранці, прийшовши до вольєра, побачили поміж дорослих особин маленький пухнастий клубочок. Однак поява маляти у тигрів принесла колективу не лише радість, а й величезні клопоти. Адже батьки не переймалися долею новонародженої. Тож, два дні поспіль зробивши спроби все ж змусити маму турбуватися про маля,співробітники зрозуміли марність цих зусиль і спрямували їх в інше русло – вперше в історії Луцького зоопарку виходити та подарувати життя маленькому смугастику.
Найважчим був перший місяць. Кілограмове тигреня потребувало цілодобового годування щодвігодини спеціальними доволі недешевими сумішами. Одразу після цього – масаж, який природна мама будь-якої тваринки забезпечує вилизуванням. Без нього травлення і випорожнення просто неможливі. А ще – прибирання манежика та догляд за чистотою самої «лапулі».
При цьому «мамами» маленької тигрички, яку назвали Трішею, стали ті ж таки наші працівниці – екскурсовод Тетяна Шкирпан, завідувачка складом Ганна Кротова, директорка КП Людмила Денисенкота фахівець по роботі з громадськістю Олена Самчук. Паралельно, як ми вже розповідали вам у травні, вони ж виходжували маля носухи – Джоніка, народженого у березні.
Поселили маля у манежику, яким свого часу користувався син Тані (хлопчина зараз – ще той товариш Тріши!). Пляшенки, пеленки/підстилки, іграшки, зважування, щоденник годувань/випорожнень/особливостей розвитку і поведінки (коли відкрила очі, проявила першу активність) – все, як зі звичайною дитиною, але в рази складніше, бо без відповідного досвіду та на свій страх і ризик. За цей час доглядальниці самі стали «смугастиками» – адже маля все ж залишалося хижаком із кігтиками-зубами, яка бавилося так, як вимагали його інстинкти.
Нині, повідомляючи цю новину, констатуємо – ми зробили це! Тріша весела, грайлива, здорова. Наїла-напила 5 кілограмів 200 грамів (цього тижня важили). Звичайно, вже немає нічних годувань. І загалом тваринка змінила раціон – хоче вже не так молока, як м'яса чи перепелиних яєць.
Її щоденний графік – вранці поїздка у зоопарк, ввечері – з кимось із «мам» додому. Бо, на жаль, спроби поєднати її з родиною наразі безуспішні. Дорослі особини на маля поблизу їхнього вольєру не реагують. Попри це, все ще є сподівання, що батьки все ж приймуть свою донечку. Треба лише набратися терпіння.
А ще доля подарувала Тріші вірного чотирилапого друга – маленька самичка коллі Дора, яка мешкає у директорки зоопарку Людмили Денисенко, взяла тигричку під свою опіку. І те, як вона її оберігає, присипляє і всіляко підтримує у будь-яких справах та іграх – то, сподіваємося, початок вже зовсім іншої чудової історії про СПРАЖНЮ дружбу. Нині ж дітки-тваринки ростуть і запрошують вас на гостину до зоопарку – по-перше, місця найкращого відпочинку на природі у межах міста і, по-друге, закладу, де люди вкладають у справу не лише обмежений часовими рамками робочий день, а й свої серце та душу. Подумайте про це, коли прийдете до нас. Бо ви бачите лише вершину айсбегру, де все гарно, доглянуто, забезпечено. І знайте – потребуємо розуміння від кожного з вас, бо лише спільними зусиллями досягається результат!" - йдеться у дописі.
Про це повідомили на сторінці зоопарку.
"Вона народилася 2 травня, вночі. І працівники зоопарку вранці, прийшовши до вольєра, побачили поміж дорослих особин маленький пухнастий клубочок. Однак поява маляти у тигрів принесла колективу не лише радість, а й величезні клопоти. Адже батьки не переймалися долею новонародженої. Тож, два дні поспіль зробивши спроби все ж змусити маму турбуватися про маля,співробітники зрозуміли марність цих зусиль і спрямували їх в інше русло – вперше в історії Луцького зоопарку виходити та подарувати життя маленькому смугастику.
Найважчим був перший місяць. Кілограмове тигреня потребувало цілодобового годування щодвігодини спеціальними доволі недешевими сумішами. Одразу після цього – масаж, який природна мама будь-якої тваринки забезпечує вилизуванням. Без нього травлення і випорожнення просто неможливі. А ще – прибирання манежика та догляд за чистотою самої «лапулі».
При цьому «мамами» маленької тигрички, яку назвали Трішею, стали ті ж таки наші працівниці – екскурсовод Тетяна Шкирпан, завідувачка складом Ганна Кротова, директорка КП Людмила Денисенкота фахівець по роботі з громадськістю Олена Самчук. Паралельно, як ми вже розповідали вам у травні, вони ж виходжували маля носухи – Джоніка, народженого у березні.
Поселили маля у манежику, яким свого часу користувався син Тані (хлопчина зараз – ще той товариш Тріши!). Пляшенки, пеленки/підстилки, іграшки, зважування, щоденник годувань/випорожнень/особливостей розвитку і поведінки (коли відкрила очі, проявила першу активність) – все, як зі звичайною дитиною, але в рази складніше, бо без відповідного досвіду та на свій страх і ризик. За цей час доглядальниці самі стали «смугастиками» – адже маля все ж залишалося хижаком із кігтиками-зубами, яка бавилося так, як вимагали його інстинкти.
Нині, повідомляючи цю новину, констатуємо – ми зробили це! Тріша весела, грайлива, здорова. Наїла-напила 5 кілограмів 200 грамів (цього тижня важили). Звичайно, вже немає нічних годувань. І загалом тваринка змінила раціон – хоче вже не так молока, як м'яса чи перепелиних яєць.
Її щоденний графік – вранці поїздка у зоопарк, ввечері – з кимось із «мам» додому. Бо, на жаль, спроби поєднати її з родиною наразі безуспішні. Дорослі особини на маля поблизу їхнього вольєру не реагують. Попри це, все ще є сподівання, що батьки все ж приймуть свою донечку. Треба лише набратися терпіння.
А ще доля подарувала Тріші вірного чотирилапого друга – маленька самичка коллі Дора, яка мешкає у директорки зоопарку Людмили Денисенко, взяла тигричку під свою опіку. І те, як вона її оберігає, присипляє і всіляко підтримує у будь-яких справах та іграх – то, сподіваємося, початок вже зовсім іншої чудової історії про СПРАЖНЮ дружбу. Нині ж дітки-тваринки ростуть і запрошують вас на гостину до зоопарку – по-перше, місця найкращого відпочинку на природі у межах міста і, по-друге, закладу, де люди вкладають у справу не лише обмежений часовими рамками робочий день, а й свої серце та душу. Подумайте про це, коли прийдете до нас. Бо ви бачите лише вершину айсбегру, де все гарно, доглянуто, забезпечено. І знайте – потребуємо розуміння від кожного з вас, бо лише спільними зусиллями досягається результат!" - йдеться у дописі.
«Мальчікі»
- 20.06.18, 21:51
- Захистимо Україну
Сич і Пікассо, провалюючись майже по коліна в сніг йшли до магазину. Магазин був недалеко від їх «бази», як вони її називали, а насправді великої хати з шістьма кімнатами, кухнею, душем, туалетом, підсобними приміщеннями, льохами, подвір’ям та гаражем. Хата так би мовити «безхозна». Господарі її покинули. Зі слів сусідів чи то втекли до Расєї, чи то в «денеер», оскільки активно співпрацювали з терористами та боялись розправи українських військ. Які ж ми для них раптом страшні та рогаті стали, так ніби й не жили ніколи в одній країні, на одній землі. Пропаганда – дуже страшна річ, точніше – дуже страшна зброя. Гірша та жахливіша за хімічну чи ядерну. Від неї важче сховатися, від неї важче втекти, перед нею важче встояти…
Так і стала ця хата і штабом і казармою і складом «каратєлєй». Це було місце розташування їх підрозділу, їх ОТГ (оперативно-тактичної групи). Отут вони всі й жили, звідси виїжджали на службу на передову, до якої було два кілометри, сюди приїжджали відпочивати. Військової мовою це називається – база підскоку.
Невеличке таке собі село під Маріуполем, впритул до «нуля». За ним вже передові позиції, на яких вони й несли службу. Три-чотири дні – на позиціях, два-три – відпочинок на базі. Отака служба, отака оборона, отака війна. У 14-му році тут були сєпари, наші вибили їх звідси. Хтось із місцевих жителів вітав повернення української влади, хтось зовсім не вітав, але принаймні вголос ніхто невдоволення не висловлював. Проте й допомагати чимось (чи продуктами, чи по господарству) ніхто особливо не рвався. Таке собі вимушене співіснування своїх серед чужих, чи чужих серед своїх.
Продуктів, одягу, спорядження вистачало. Забезпечення зараз не те, що на початку війни, все набагато краще, та й волонтери нікуди не поділись – регулярно прилітають, мов небесні ангели з Божими дарами. Єдине з чим тут проблема, це з водою. Вода нікудишня, воду з водопроводу пити не можна – поруч Азовське море, і вся вода солонувата. Навіть митися нею теж якось не зовсім комфортно, але що поробиш, добре, що хоч взагалі є де помитися. А от питну воду або привозили служби матеріально-технічного забезпечення, або доводилося купувати самим. Так, так, саме купувати. Місцеві її також купували цілими десятилітровими баклагами. Вона, власне, й продавалась у тому самому місцевому магазинчику. Дуже навіть недорого. Тому, коли вода закінчувалась, а свої ще не підвезли необхідно було йти за нею у той магазинчик.
Бійці нарешті добрели до пункту призначення. У магазині нікого не було. Продавщиня, огрядна тітка років п’ятидесяти-п’ятидесяти п’яти моментально натягнула на обличчя широку посмішку та голосно-пискляво заторохкотіла:
Ой, ви прішлі. Как харашо, а то на уліце холадно, нікто с дома лішній раз нє хочєт нос висовивать, скучна ведь так сідєть, а тут ви… Вам сігарєт ілі вадічкі?
Добрий день. Нам води, чотири баклаги.
Січяс, січяс, – і тітка кинулась у підсобку по воду.
Ой, а в падсобкє уже нєту. Ну нічєво, січяс с кулєра нальйом.
Кулер стояв прямо перед прилавком. Продавщиця витягнула звідкись баклаги і понесла до кулера. Напевно у неї того непогожого морозного дня був піднесений настрій, чи, можливо, вона сама його піднесла чимось гаряченьким з градусами, але рот у тітки не закривався.
Спочатку вона говорила про погану воду в селі і тільки єдино-хорошу у її магазині, потім про поганих односельців, які дають їй ну дуже сміхотливу виручку, потім почала хвалити нас, тобто хороших українських військових, які приносять їй гарну виручку. Зрештою, мова дійшла знову до погоди.
Ой, холадна, ой мароз. Как же в такой холад в акопах сідєть. Мальчікі мьорзнут. Мьорзнут, бєдниє. Ох, жалка мальчікав.
Потім раптово замовкла, поглянула на Сича з Пікассо, театрально закотила очі, сплеснула руками й продовжила.
– Да і ви мьорзнітє, да і вас тоже жалка…
Хлопці мовчки стояли й дивились на неї. Напевно, у тих поглядах було щось важезне й суворе, бо тітка закрила рота й зосередила всю свою увагу на наливанні води. Ніхто не промовляв ні слова. Так би воно й продовжувалось і далі, як раптом за вікном пролунав потужний вибух. Тітка незграбно розпласталась на підлозі, закривши голову руками. Баклага впала та веселою цівочкою заливалась прямо під продавщиню, у прямому сенсі, підмочуючи тій всю її репутацію. Пролунав ще один вибух, потім ще. Бійці по слуху почули звуки прильотів та зрозуміли, що міни падають перед селом, до села не долітають, до цього магазину теж, хоча виглядає так нібито падає дійсно поряд, ну майже під вікном, але… Досвід вказав їм, що це не так, справжньої небезпеки ще нема.
Ой, а што же ета? – нарешті отямилась тітка.
А це ваші «мальчікі» вам привіт передали. Бувайте здорові, – поклавши гроші на прилавок, хлопці взяли свої баклаги та вийшли з магазину.
Так і стала ця хата і штабом і казармою і складом «каратєлєй». Це було місце розташування їх підрозділу, їх ОТГ (оперативно-тактичної групи). Отут вони всі й жили, звідси виїжджали на службу на передову, до якої було два кілометри, сюди приїжджали відпочивати. Військової мовою це називається – база підскоку.
Невеличке таке собі село під Маріуполем, впритул до «нуля». За ним вже передові позиції, на яких вони й несли службу. Три-чотири дні – на позиціях, два-три – відпочинок на базі. Отака служба, отака оборона, отака війна. У 14-му році тут були сєпари, наші вибили їх звідси. Хтось із місцевих жителів вітав повернення української влади, хтось зовсім не вітав, але принаймні вголос ніхто невдоволення не висловлював. Проте й допомагати чимось (чи продуктами, чи по господарству) ніхто особливо не рвався. Таке собі вимушене співіснування своїх серед чужих, чи чужих серед своїх.
Продуктів, одягу, спорядження вистачало. Забезпечення зараз не те, що на початку війни, все набагато краще, та й волонтери нікуди не поділись – регулярно прилітають, мов небесні ангели з Божими дарами. Єдине з чим тут проблема, це з водою. Вода нікудишня, воду з водопроводу пити не можна – поруч Азовське море, і вся вода солонувата. Навіть митися нею теж якось не зовсім комфортно, але що поробиш, добре, що хоч взагалі є де помитися. А от питну воду або привозили служби матеріально-технічного забезпечення, або доводилося купувати самим. Так, так, саме купувати. Місцеві її також купували цілими десятилітровими баклагами. Вона, власне, й продавалась у тому самому місцевому магазинчику. Дуже навіть недорого. Тому, коли вода закінчувалась, а свої ще не підвезли необхідно було йти за нею у той магазинчик.
Бійці нарешті добрели до пункту призначення. У магазині нікого не було. Продавщиня, огрядна тітка років п’ятидесяти-п’ятидесяти п’яти моментально натягнула на обличчя широку посмішку та голосно-пискляво заторохкотіла:
Ой, ви прішлі. Как харашо, а то на уліце холадно, нікто с дома лішній раз нє хочєт нос висовивать, скучна ведь так сідєть, а тут ви… Вам сігарєт ілі вадічкі?
Добрий день. Нам води, чотири баклаги.
Січяс, січяс, – і тітка кинулась у підсобку по воду.
Ой, а в падсобкє уже нєту. Ну нічєво, січяс с кулєра нальйом.
Кулер стояв прямо перед прилавком. Продавщиця витягнула звідкись баклаги і понесла до кулера. Напевно у неї того непогожого морозного дня був піднесений настрій, чи, можливо, вона сама його піднесла чимось гаряченьким з градусами, але рот у тітки не закривався.
Спочатку вона говорила про погану воду в селі і тільки єдино-хорошу у її магазині, потім про поганих односельців, які дають їй ну дуже сміхотливу виручку, потім почала хвалити нас, тобто хороших українських військових, які приносять їй гарну виручку. Зрештою, мова дійшла знову до погоди.
Ой, холадна, ой мароз. Как же в такой холад в акопах сідєть. Мальчікі мьорзнут. Мьорзнут, бєдниє. Ох, жалка мальчікав.
Потім раптово замовкла, поглянула на Сича з Пікассо, театрально закотила очі, сплеснула руками й продовжила.
– Да і ви мьорзнітє, да і вас тоже жалка…
Хлопці мовчки стояли й дивились на неї. Напевно, у тих поглядах було щось важезне й суворе, бо тітка закрила рота й зосередила всю свою увагу на наливанні води. Ніхто не промовляв ні слова. Так би воно й продовжувалось і далі, як раптом за вікном пролунав потужний вибух. Тітка незграбно розпласталась на підлозі, закривши голову руками. Баклага впала та веселою цівочкою заливалась прямо під продавщиню, у прямому сенсі, підмочуючи тій всю її репутацію. Пролунав ще один вибух, потім ще. Бійці по слуху почули звуки прильотів та зрозуміли, що міни падають перед селом, до села не долітають, до цього магазину теж, хоча виглядає так нібито падає дійсно поряд, ну майже під вікном, але… Досвід вказав їм, що це не так, справжньої небезпеки ще нема.
Ой, а што же ета? – нарешті отямилась тітка.
А це ваші «мальчікі» вам привіт передали. Бувайте здорові, – поклавши гроші на прилавок, хлопці взяли свої баклаги та вийшли з магазину.
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області звільнив з-під варти громадянина Росії Ігоря Кімаковського, якого у червні 2015 року затримали на блокпосту в Березовому на Донеччині зі зброєю та посвідченням снайпера самоназваної «ДНР», йдеться в ухвалі суду.
Відповідне рішення суд прийняв ще у травні, однак в рішенні суду не вказано імені чоловіка. Проте у п’ятницю, 15 червня, «Громадське ТБ» повідомило, що йдеться саме про Кімаковського.
За даними Служби безпеки України, під час затримання у росіянина знайшли пістолет Макарова з набоями та посвідчення снайпера самоназваної «ДНР», видане на інше ім’я, але з його фото. Кімаковського звинувачують у створенні терористичної організації, веденні агресивної війни та посяганні на територіальну цілісність України.
Суд встановив, що росіянин не планує переховуватися від слідства та зацікавлений у виправданні свого імені. Також у суді зазначили, що обвинувачений надав низку відповідей на запити, у яких «ДНР» не визнана на державному рівні терористичною організацією.
Крім того, суд врахував, що після звільнення з-під варти Кімаковський добровільно з’явився на судове засідання.
«Серед інших доводів, які об'єктивно мають свідчити про можливість звільнення його з під варти є наявність в нього міцних соціальних зв'язків з родиною, – матір'ю та братом, які є громадянами України та постійно проживають в Балті Одеської області», – йдеться в ухвалі.
Також суд звернув увагу на те, що обвинувачений має потребу в лікуванні від низки захворювань: хронічного панкреатиту, хронічного гастродуоденіту, вегето-судинної дистонії по змішаному типу, вертеброгенної люмбоішиалгії.
Раніше стало відомо, що РФ хоче повернути 14 своїх громадян, утримуваних в Україні. Серед них є Кімаковський.
На суді росіянин зазначив, що постачав на окуповані території «гуманітарну допомогу», відновлював інфраструктуру Дебальцевого, був радником «міського голови», встановлював зв'язок між «міністерством освіти ДНР» і навчальними закладами та взаємодіяв зі ЗМІ.
Кімаковський вважає, що ці дії "не підпадають під таку кваліфікацію як розв'язування агресивної війни і посягання на цілісність та недоторканність України".
За вчинення інкримінованих йому злочинів передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 8 до 15 років.
Рішення Красноармійського міськсуду не підлягає оскарженню.
Пам'ятник запорiзьким козакам
- 24.04.18, 18:58
- Захистимо Україну
Пам'ятник запорiзьким козакам в столицi Австрi з написом:
"1683. Присвячується укранським козакам - захисникам Вiдня". В 1683 році пiд Вiднем вiдбулася битва, яка зупинила експансiю турецьких вiйськ в глиб Європи. Вирiшальну роль у нiй вiдiграли козацькi полки!!
"1683. Присвячується укранським козакам - захисникам Вiдня". В 1683 році пiд Вiднем вiдбулася битва, яка зупинила експансiю турецьких вiйськ в глиб Європи. Вирiшальну роль у нiй вiдiграли козацькi полки!!
