Починаючи з 1991-го року Україна шукає свій шлях розвитку кидаючись від однієї крайності в іншу. Ми завжди шукали собі друзів серед впливових країн та організацій - Росія, США, НАТО, ЄС, навіть Китай. Але чи були ми справді незалежні, чи були економічно і політично незалежні? Мабуть, що ні...
Читаючи Збігнева Бзежинського можна виокремити Україну як геополітичний центр, тобто місце де збігаються інтереси кількох геополітичних гравців. Можливо сприймати позицію одного західного політолога, як позицію всього Заходу трохи безглуздо, але ця людина протягом десятків років була і є радником всіх без виключення Президентів США у дипломатичних справах. Отож все-ж таки розмірковування цієї людини треба сприймати як світоглядну доктрину Західної цивілізації та США насамперед.
В своїй найвідомішій праці "Велика шахова дошка", Збігнев пише про те, що Україна - це єдиний шанс для відродження Росії як великої держави. Аргументуючи цю ідею він наводить факти того, що Україна - великий промисловий, науковий, економічний центр із стратегічними виробництвами які просто відсутні у Росії, а також геополітичний плацдарм з виходом у Азіатський і Європейський регіони, також критично важливим політолог називає ресурсний та людський потенціал України. У разі-ж переходу нашої країни під вплив Москви стає можливим відродження СРСР-2 і перенесення нового геополітичного центру до Польщі. Отож роблячи коротке резюме ми можемо зрозуміти, що з точки зору Заходу ми розглядаємося як "ласий шматок" для Росії, тобто в певному розумінні, як предмет торгу в певній політичній ситуації.
З точки зору Росії ми розглядаємося через призму неоімперських амбіцій - як частина "своєї" території, що втрачена "чомусь". Тут також велике значення відіграє самобутня ідентифікація - без України Росія не Русь, а лише територія часткового слов'янського впливу. Важливим фактором є те, що критичні промислові і військові виробництва для Росії знаходяться саме в Україні. Зокрема не секрет, що Росія нездатна без України будувати гелікоптери, чи стратегічні ракети. Але особливістю "братерської" політики є те, що українці відтісняються на другий план (стаючи "молодшим братом", але тут питання де була Москва, а де Київ 1000 років тому), починається політика асиміляції і геноциду українців як нації (комплекс національної недозрілості росіян) та відвертий грабунок українських надбань.
Для Європи ми лише буфер між ними і Азією, що має триматися міцно і не відхилятися в один із боків. Європа може не боятися Росії допоки існує буфер - Україна. Окрім того українці - дешева, кваліфікована і "біла" робоча сила, українські підприємства - постачальники дешевого металу та дешевої електроенергії, що в поєднанні дає можливість європейцям виробляти задешево високотехнологічні товари та продавати їх задорого нам-же. Важливим фактором є транзитний ресурс нашої країни, що є невід'ємною частиною енергетичної інфраструктури ЄС. Не треба бавити себе ілюзією - "Стара Європа" радше прийме Туреччину до себе, аніж Україну. Найнадійнішими друзями можуть виступати нові члени ЄС - особливо Польща та країни Прибалтики, але й тут треба завжди тримати "ніс по вітру".
В світі не існує самодостатніх держав, але існують держави, що здатні забезпечити себе основними виробничими і життєнеобхідними ресурсами. Причому серед цього списку слід виокремити Японію - країну в якій майже відсутні ресурси, по суті країна на скелях, але тим не менш друга (після США) економіка світу, що змогла за допомогою новітніх технологій забезпечити себе енергоресурсами.
В сучасному світі проблеми обороноздатності вирішуються шляхом створення надсучасних технологічних озброєнь (Швеція), шляхом створення військових об'єднань і блоків (накшталт НАТО), створенням зброї масового знищення, або створення масового мобілізаційного ресурсу (Швейцарія). При цьому всьому усі сусідні з нами держави (окрім Молдови) так чи інакше але обрали один із цих шляхіів розвитку, Україна-ж залишилася фактично беззахисною на роздоріжжі.
Культурна самоідентифікація та культурна незалежність - є одним із головних пріорітетів розвитку сучасної сильної держави. Найяскравіший приклад - Тайвань, Південна Корея, Японія - країни де визначальними стала культурна самоідентифікація та в певному чині націоналізм. Повернувшись до своєї національної культури комуністичний Китай досяг дивовижних результатів в економіці, такий-же фактор присутній і в успіху США, коли навіть розрізнені здавалося-б культури були об'єднані у одній нації - американській. Ви спитайте у американця хто найкраща нація - він відповість, що американці, при цьому він "нагне" будь-якого друга і союзника в цьому плані. Успішна держава сьогодні - це держава національного егоїзму, держава де нація усвідомлює себе кращою за інші нації й таким чином формує сама собі стимул до лідерства, що призводить до процвітання. Без культурної самоідентифікації ми ніщо.
Найбільш успішні економіки світу сформували свої сильні фінансові системи - системи завдяки яким державі забезпечується стабільність, а економіці запаси фінансових ресурсів на "чорний день". Окрім того могутня фінансова система у глобалізованому світі відіграє роль важеля на зовнішню політику. По суті успішно існують три моделі: американська, японська, німецька. Також деякі дослідники виділяють корейську, китайську та інші - але по факту всі інші фінансові моделі є лише продовженням основних. Суть фінансових систем трьох типів у слідуючому: модель США - це модель в якій нація володіє всіма великими корпораціями, оскільки розвиток фондових бірж надає можливість простим американцям купувати акції національних компаній, інвестуючи американські гроші в американську економіку.
Німецька модель - робітники мають беспрецендентні важелі контролі на підприємства через профспілки, оскільки роль працівника в фінансовій системі вважаються однією з ключових та закріплена законом. Японська модель - всі великі компанії взаємопов'язані між собою, у разі виникнення фінансових негараздів вся економіка миттєво реагує на кризу і ліквідовує її.
Інноваційна економіка - фактор успіху останніх 30 років. Саме завдяки такому типу економік з'явилися успішні "тигри" - Ірландія, Тайвань, Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, а також великі світові держави - Німеччина, Японія. Створення умов для розвитку нових технологій - це пріоритет для будь-якої успішної держави. На сьогоднішній день цінність нематеріальних активів більша за цінність матеріальних. Держави, що виробляють стають другорядними, а держави що думають стають лідерами.
ДАЛІ БУДЕ
