У дійсності немає нічого крім добра.

Добро є основна, найглибша сила реальності, яка проявляється і як сила, що спричинює розвиток, і я мета розвитку.

Тобто вся решта сил та законів є окремими випадками дії добра. І жодна сила в світі не здатна вдіяти нічого проти основної сили розвитку, добра.

Людина, тобто єдина в світі істота, яка має поняття про добро, бачить, що багато дечого з того, що відбувається в світі, заперечує абсолютну владу добра. Причина цього в тому, що в програмі розвитку, якою добро управляє світом, закладено, що лиш тільки вона, людина, буде вимушена знайти «смак» в досягненні мети розвитку. Тобто в тому, щоб запанувало добро.

І в тому, що людина в силу своєї первинної природи не бачить і не відчуває, що не існує нічого, крім добра, - в цьому й полягає ситуація, необхідна для виправлення її природи.
Тут приховано механізм, що зветься «егоїстичне отримання - відштовхує, а віддача, доброта, - наближає».
Це означає, що навіть те, що егоїзм, здавалося б, природна властивість людини, заперечує первинність та владу добра, - і це також входить у процес виправлення.

Іншими словами, є в світі речі, котрі споконвік існують для того, щоб зіштовхувати людину з прямої путі до добра. Вони її, простіше кажучи, відвертають від добра.

Користь від цих збочень з прямого шляху, несприйняття первинності добра в тому, що завдяки їм в людині поступово визріває потреба і щире, єдине та повне, бажання, щоб добро, яке явно існує в світі, хоч увесь час вислизає та міняє маски, - щоб воно, нарешті, розкрилося. Тому що тільки це допоможе їй, людині.
А інакше вона відчуває, що пропала: якщо воно їй не відкриється, - ніколи їй не втямити сенсу подій, сенсу життя, тобто проживе вона марно та безплідно.

І от у такому, пропащому, стані, мало того, що не просувається ні на дещицю в розумінні того, що відбувається в житті, гірше того, - бачить, що регресує, просто дичавіє потроху.

Тобто навіть просто для себе, аби підтримати своє животіння, не має людина сили дотримуватись усіх правил, умов та умовностей суспільства. Немає сил робити все необхідне для суспільства, для сім’ї, та нарешті, для себе самої.
Їй вдається сяк-так виконувати це, лише долаючи, на межі сил, явну відсутність добра і смислу в житті, і тримаючи себе над прірвою цієї відсутності, «пролітаючи» над нею.

Однак не завжди має людина сил та такий «політ», на те, щоби свідомо, знаючи навіщо, тримати себе «над». Але, якщо не стане сил, вона просто змушена буде піти зі шляху пошуків смислу та добра, хай навіть в найпростішому обивательському сенсі цих слів.

Відчуття в людини таке, що неначе тканина добра, - і «просто добра», і добра як головного закону розвитку, - складається для неї з суцільних проріх з ошматтями ниточок розуміння де-не-де. І падніння в ці проріхи – як затяжні стрибки, і триматися за ниточки осяянь майже і не вдається.

І ні кінця цьому не видно, ні краю. Тобто відчуває людина, що так і залишиться до скону днів своїх за межами добра. Тому що баить, що без смислу і без відчуття добра вона не в змозі нормально функціонувати, може лише коли долає відчуття відсутності, і намагається бути вище цього. Але – скільки може людина переборювати те, що живе в ній і не дає спокою? І до чого все це приведе, врешті-решт?

Тож в результаті, вона приходить до висновку, що ніхто і ніщо не допоможе їй розкрити добро і сенс в житті, крім ясного та явного відчуття добра як головного принципу існування світу, головного закону розвитку. Тобто, тільки якщо вона відчує, що це так.

Висновок цей, як рішенець, спричинюється до того, що в людині, в душі, формується жива, настирлива, постійна вимога, щоб добро, дієве та одвічне, саме постало б перед нею. Щоб воно розкрило для неї саму суть її прагнення до нього, до добра.
І щоби, увійшовши в усі властивості, вдачу, бажання людини, стало б назавжди її сутністю.

ФЕНТЕЗІЙНА РАСА

- Мамо, а хто це там?

- Стережися, дитино моя, то - люди!

Нехай це буде схоже на яку завгодно казку, але ж поява групи людських істот у полі зору тварин, - та й самих людей теж, - це неначебто десь поряд, так, що й побачити тебе можуть, з’явилися створіння з якоїсь агресивної фентезійної раси Орків, Сил Темряви.

Та ось перевірте себе, чисто умоглядно: ви в густому лісі, і раптом помічаєте вдалині або звіра, котрий порпається там коло своїх справ, або ж людину, - хто з них викличе більшу насторогу, відчуття небезпеки? Людина просто незрівнянна за своєю здатністю викликати тривогу в усього, що її оточує.

Причина цього навіть не в тому, що людина, вона “ за всіх звірів звіріша”, - це, скоріш, наслідок.

Причина в поєднанні двох її властивостей. Людина, з одного боку, обдарована незмірно більшими можливостями, ніж тварини, якісно іншими, і вона ж володіє незмірно  більшим, якісно іншим, бажанням заволодіти всім навколо себе.

ГРУДКИ

І цікаво те, що розвиток людини є розвитком саме цього бажання, - заволодіти.

Наприклад, укладаючи угоду про прибережну територію з англійцями, нерозвинуті індіанці мали на увазі, що цією угодою вони просто дають тим дозвіл полювати на цих теренах. А розвинуті англійці мали на увазі, що індіанці продають їм ці землі, і відтак вони будуть тут хазяями.

І ось, внаслідок розвитку бажання заволодіти, людина і природу на планеті нищить, і сама себе, як вид, постійно підштовхує до погибелі.

Тому можна сказати, що на малюнку зображена ситуація не зовсім реальна. Мовляв, існує така собі чистенька природа Землі, а от на ній, посередині, якась виразка.

Насправді картина набагато сумніша.

Розвинута цивілізація покрила всю природу планети щільною мережею чорних цяток. А якщо точніше, - підмішала чорне та отруйне в усе її розмаїття.

Інакше кажучи, картина життя на нашій планеті просувається потроху до ідеального вигляду “чорного квадрата”. Перемога цивілізованої людини над природою, вище досягнення живопису, як казав про свій твір автор ще того “Чорного квадрата”.

Ми, власне, все це знаємо, так, загалом, проте вважаємо, що нічим зарадити такому самогубству не в змозі. Ми ж усі такі, розумієте, безсилі перед сильними цього світу, а вони ж, розумієте, кермують у бік прірви...

Так от, усе насправді й близько не так. Тому що дай нам, нині безсильним, силу, виявиться, що ми - звичайні містечкові розумаки, яким дали покермувати у всесвітньому масштабі. А отже, каюк прийде всім нам набагато швидше.

Чому? А через те, що всі ми однакові: людина - це така грудка бажання усім заволодіти. Чи то як більшість, - маленькі грудочки, або ж як “сильні” - о-от такі от шматовища. Сутність від цього не змінюється. А також не кращає нічого й ніколи від заміни одного, “поганого сильного”, на іншого, “доброго”. Бо ж напрям, яким веде нас спільне для всіх людей бажання, залишається незмінним, - до прірви.

У НЕЇ ВСЕ ЯК У АПТЕЦІ

Тому все ж таки не варто було так відразу й гудити малюнок. Має він все ж таки рацію: ми, перш за все, сліпі. І не сліпотою очей, просто, засліплені нашим природним бажанням заволодіти, радіємо своїй “розвинутості”, не добираючи, куди цей розвиток нас приведе. І всередині в нас од цієї сліпоти нічого не відгукується.

А що ж має там відгукнутися?

Ну, по-перше, наша здатність, якою ми й відрізняємося від тварин, - жахнутися того, що ж це ми робимо… З цим у нас поки що аж ніяк. І по-друге, жодною мірою не пробуджується в нас відчуття, що всі ми - єдина “всесвітня людина”.

Загалом, якось там, деякою мірою, - нам це все ж таки відомо. Але цей факт, він десь там, на краєчку мозку, на периферії, миготить, - з’явиться, померехтить і зникне. Аж ніяк ні на рішення, ні на дії не впливає.

А от у природи, у планетарної системи, цей факт не миготить. Це тільки нам здається, що в природі все нестале, мінливе, метушливе, і всі тільки й роблять, що один одним вечеряють. Еге, а як же…

“Природа є системою систем”, - це ж не поет вирік, здійнявши очі, це ж вчений, дослідник, зробив висновок. Тож якби нам відчувати, що усі ми, род людський, є її робочим елементом, і прокручуємося в її єдиній машинерії, - тоді й у нас би мерехтіння фактів припинилося. Бо відчули б систему. А в неї, знаєте, усе точно, усе як у аптеці.  

Для неї немає “племен, говірок і достатків”. А поки, що далі ми “розвиваємося”, то жити нам робиться все тісніше та сутужніше.

Гірничорудна компанія Ferrexpo з основними активами в Україні у 2017 році збільшила чистий прибуток на 108% - до $394 млн.

Згідно з річним звітом, опублікованим на Лондонській фондовій біржі в середу, минулого року компанія збільшила виручку на 21% - до $1,197 млрд, її EBITDA зросла на 47% - до $551 млн.

При цьому маржа EBITDA збільшилася на 8 п. п. - до 46% з 38%. Формально дивіденди на 1 акцію зросли у 2,5 разу - до 16,5 цента $/акція з 6,6 цента $/акція. Компанія пропонує фінальні дивіденди за 2017 рік на рівні 3,3 цента за одну просту акцію (на рівні 2016 року) і 6,6 цента за спеціальну акцію (вдвічі збільшити порівняно з попереднім роком).

Крім того, повідомляється, що обсяг виробництва окатишів у 2017 році скоротився на 7% порівняно з 2016 роком - до 10,444 млн тонн, продаж - на 11%, до 10,467 млн тонн. Частка преміальних (високоякісних) окатишів у загальному обсязі випуску продукції становить 95%. При цьому середня ціна реалізації зросла на 22% - до $71,3/тонна при зростанні собівартості на 17% - до $32,3/тонна. Дохід зріс на 21% - до $1,197 млрд.

Чистий борг компанії у 2017 році знизився на 32% - до $403 млн.

Невиконавчий директор групи Стівен Лукас (Steve Lucas) у своєму коментарі висловив задоволення результатами діяльності Ferrexpo, зазначивши, що вони відображають ситуацію на ринку, зокрема високий попит на високоякісні залізорудні окатиші Ferrexpo провідних сталеливарних заводів світу.

"Програма підвищення якості групи, що завершилася в 2015 році, дала змогу Ferrexpo повністю використовувати збільшення ринкових премій за більш якісну залізну руду з 65-відсотковим вмістом заліза", - пояснив він.

За словами С.Лукаса, у 2018 році Ferrexpo очікує подальшої раціоналізації сталеливарної потужності в Китаї, яка має підтримувати глобальну маржу сталі та, у свою чергу, сприятиме подальшому зосередженню на виробництві заліза.

"Ця динаміка, а також постійна увага китайської влади до навколишнього середовища і скорочення викидів в атмосферу мають забезпечити сприятливу ситуацію для залізних руд", - вважає директор компанії.

Як повідомлялося, Ferrexpo у 2017 році експортувала 10 млн 406,8 тис. тонн окатишів, зберігши 1-е місце за експортом цієї продукції серед аналогічних компаній країн СНД.

Ferrexpo - швейцарська залізорудна компанія з активами в Україні. Основною діяльністю є виробництво та експорт високоякісних залізорудних окатишів, використовуваних у виробництві сталі.

ПГЗК - основний актив британської гірничорудної компанії Ferrеxpo plc, що котирується на Лондонській фондовій біржі: вона володіє 100% акцій Ferrexpo AG, якій, у свою чергу, належить 99,11% акцій Полтавського, 100% Єристівського ГЗК і 99,9% Біланівського ГЗК.

Група Ferrexpo є найбільшим виробником і експортером окатишів серед країн колишнього СРСР. Поточні виробничі активи - Полтавський і Єристівський ГЗК.

У 2017 році компанія виробила 10,4 млн тонн залізорудних окатишів. Основними споживачами продукції є сталеливарні підприємства з Австрії, Словаччини, Чехії, Німеччини та інших європейських країн, а також із Японії, Тайваню, Південної Кореї та Китаю.

Акції Ferrexpo котируються на основному майданчику Лондонської фондової біржі під тікером FXPO.

http://ua.interfax.com.ua/news/general/493683.html