хочу сюди!
 

Ирина

48 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 36-50 років

Замітки з міткою «геополітика»

Рефії загрожує розпад

Росії загрожує розпад: воюючи з Україною, Путін знищує російську державність
07 Жовтень 2018, 23:50

Мапа Росії
Мапа Росії

Влада Путіна над Росією починає дихати на ладан. І після того, як путінський режим впаде, неодмінно гостро постане питання про самовизначення і унезалежнення поневолених і колонізованих московцями автономних республік.

Мова йде про Чечню, Татарстан, Удмуртію, Башкортостан, Дагестан, Інгушетію, Кабардино-Балкарію, Калмикію, Мордовію, Саха-Якутію, Карачаєво-Черкесію, Туву, Хакасію, Адигею, Карелію, Алтай, Комі, Марі-Ел.

Розпад Російської Федерації може бути не дуже швидким, але системним і незворотнім.

Дехто з сусідніх країн спробує піти за прикладом Китаю і діяти повільно, беручи, нібито в довгострокову оренду і асимільовуючи колишні російські землі. А дехто раптом почне згадувати, кому раніше, років так 300 чи 200, належали ці території.

Втім, можливі й інші різноманітні варіанти. Серед яких, наприклад, що Татарстан, Мордовія, Удмуртія, Чувашія і Марі-Ел виберуть іншу стратегію виживання. І добровільно об’єднаються в територіальне утворення на зразок Булгарського союзу.

Тим більше, що усі ці республіки розташовані поруч одна з одною, і всі вони, в історичні часи Волзької Булгарії, входили до її складу.

Також цілком логічним та перспективним виглядало створення, крім Булгарського союзу, утворення Союзу монгольських держав, куди б могли увійти Алтай, Бурятія, Тува і Хаккасія, та Союзу держав Кавказу – Чечня, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія. Зрозуміло, що у такому разі Північна Осетія приєднається до Грузії.

Нова карта постросійського простору відображатиме процеси його дезінтеграції

Звісно, що назви новостворених територіальних утворень цілком умовні, але вони відбивають протікання головних тенденцій відцентрових процесів у Російській Федерації.

Водночас при цьому не варто скидати з порядку денного й той факт, що територіально РФ давно поділена на вотчини нинішнього російського олігархату, який, по суті, і володіє всім у Російській Федерації.

Тому початковим сценарієм, враховуючи владу олігархів над Росією, може стати спочатку трансформація фіктивної Російської Федерації на реальну Російську Конфедерацію.

Оскільки бажання якнайшвидше відокремитися від інших стримуватиме і обмежуватиме підготовка до існування у відокремленому вигляді, з обірваними економічними зв'язками.

Мапа Росії
Мапа Росії

Необхідно враховувати, що, крім внутрішніх процесів дезінтеграції, на територіальну трансформацію Російської Федерації впливатимуть і бажання зовнішніх гравців.

Для яких існування агресивної і непрогнозованої Росії у теперішньому вигляді становить велику загрозу. Й вони робитимуть все від них залежне, щоб процес розпаду РФ надовго не затягувався.

На карті Росії, що розпалася, багато чого можна буде побачити цікавого, включно з втратою РФ колишньої Калінінградської області, котра знову може стати частиною Східної Пруссії і буде повернута до складу Німеччини.

Найнебезпечнішим є вивільнення назовні задавнених і заморожених міжетнічних конфліктів

До позитиву процесу розпаду Російської Федерації можна додати й те, що це різко зменшить корупцію і величезне розкрадання державних коштів на колишніх неосяжних просторах Росії.

Бо якщо ці простори будуть поділені на незалежні держави, то всередині цих держав казнокрадства стане значно менше, а контролю за розподілом і цільовим використанням коштів, відповідно, більше.

Швидким може стати і налагодження міжнародних зв’язків новоутворених держав, які почнуть орієнтуватися вже не на далеку Москву, а на сусідні до них країни.

Так Союз монгольських держав, Алтай, Бурятія, Тува і Хакасія, здатен попросити військову допомогу в Китаю чи Монголії, а ті можуть її і надати.

Варто розглянути різні версії початку розпаду Російської Федерації. Однією з найбільш реальних стануть міжетнічні конфлікти у поневоленому Росією Кавказі, на тлі наростання економічного колапсу в РФ.

У цьому випадку небезпечним є вивільнення назовні задавнених і заморожених міжетнічних конфліктів між кавказькими народами, що може стати причиною значного кровопролиття.

Не треба забувати, що усі ці чужі землі було силою приєднано до Росії, вбивствами й терором лідерів і вождів цих поневолених народів, або неправдивими обіцянками надати захист, які виявились чистим обманом.

Наразі все іде до того, що Кавказ зсередини і Китай ззовні підірвуть Росію. І цей момент невідворотно наближається.

Коли стане неможливим задовольняти все більше зростаючі апетити президента Чечні Рамзана Кадирова і його оточення, яке окупувало Москву.


Стратегічною помилкою Путіна стало використання газу і нафти не як товару, а як зброї для вилучення грошей і майна у Заходу та скуповування нестійкої частини його політичної еліти на кшталт Шредера.

Дещо вдалося, але крім футбольних клубів Захід нічим не поступився. Це породило злобу Росії, безсилу і виснажливу.

Російська Федерація знищить себе сама

Кремль вже почав втрачати холодний розрахунок, а діючи на міжнародній арені спорадично і емоційно, програє фактично на всіх напрямках. І злість путіністів, від нездатності що-небудь реально змінити на свою користь, тільки наростає.

Та гра у відновлену наддержаву, у перемогу в якій ніхто, крім самого Путіна не вірить, привела Росію до стану напіврозпаду, запустивши процеси майбутнього розвалу.

Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року
Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року

Прагнучи розвалити НАТО і спровокувати розпад Європейського союзу, кремлівці цим самим тільки прискорили процеси дезінтеграції російських територій, які тепер виглядають незворотніми.

Але якщо Путіну штучними методами вдалося певний час імітувати процес відновлення Радянського Союзу, то тепер можна сказати, що епоха СРСР закінчується по-справжньому.

При цьому потуги Російської Федерації вести боротьбу із Заходом та спроби прилучити інші держави до своєї антицивілізації дуже нагадують дії неслухняного хлопчика, який вирішив відморозити собі пальці на зло бабусі.

Розв’язавши виснажливу гібридну війну з Україною і Заходом, Росія досягає абсолютно протилежних цілей, ніж ті, які були заплановані Кремлем.

Намагаючись загарбати українські території і повністю ігноруючи китайську загрозу, путіністи знаходяться на шляху втрати земель на Далекому Сході і в Сибіру.

Оскільки, кинувши більшість ресурсів на зростання військової потуги і силових структур, Москва цим критично ослабила можливості свої економіки.

Ділянка китайсько-російського кордону
Ділянка китайсько-російського кордону

І ніхто їй не допоможе, коли Китай, дочекавшись свого часу, поставить вимогу надання статусу Китайської автономії територіям на сході Російської Федерації, які росіяни раніше дозволили засиляти китайським колоністам.

А якщо постпутінська влада спробує розірвати кабальні договори з Китаєм оренди на 49 років величезних територій Росії, то нові господарі закріплюватимуть їхній статус-кво силою.

Путін необачно вирішив зіграти партію у покер з історією. Не розуміючи того, що воюючи з Україною, Росія знищує свою державність. І коли так буде продовжуватись і далі, то Російська Федерація знищить себе сама.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

https://www.radiosvoboda.org/a/29529255.html


SMV

SMV

Порошенко перед драматичним вибором.

01.09.2014 15:30 
Вiзит канцлера Нiмеччини Ангели Меркель до України цими вихiдними неабияк розчарував усiх, хто вiрив, що ця країна допоможе нам у надскладнiй ситуацiї. 
Ззовнi все було начебто доволi прийстойно. I Порошенко назвав панi Меркель "адвокатом України", i панi Меркель заявила, що український народ має право "iти своїм шляхом". Але стриманiсть у всiх висловлюваннях, мiнiмум конкретики за пiдсумками зустрiчi  i холодна усмiшка на обличчi панi канцлера не вiщували нiчого доброго. 
Пояснення усьому цьому не забарилися. Спочатку з'явилося iнтерв'ю вiце-канцлера  Зiгмара Габрiєля, правої руки панi Меркель, який  безпардонно заявив, що Українi треба взятися за федералiзацiю, та забути про Крим. 
Згодом сама канцлер, повернувшись додому, дала розгорнуте iнтерв'ю, тон якого був навдивовижу холодним. Дiйшло до того, що вона публiчно сказала, що не заперечуватиме, якщо Україна вирiшить доєднатися до... Євроазiйського союзу Путiна. I застерегла, що будь-який iнший шлях, який вибере Україна, не повинен "зашкодити Росiї". 
При цьому вона не забула прозоро натякнути, що не варто, мовляв, перебiльшувати значення угоди про асоцiацiю, пiдписаної Євросоюзом iз Кивом. Мовляв, це така ж угода, яку свого часу пiдписали iз Туреччиною. Натяк бiльш нiж очевиджний, якщо згадати, скiльки десятилiть Туреччина чекає, аби їй дозволили подати заявку на членство в Євросоюзi. 
А щоби нi у кого не виникло сумнiву в тому, що мали на увазi керiвники Нiмеччини, фiнальну крапку наступного дня поставив голова ОБСЄ Дiдьє Буркгальтер: "Українська влада мусить бути готовою до обговорення питання децентралiзацiї". Себто федералiзацiї. До речi, свою заяву вiн зробив у Берлiнi. 
Таким чином, Захiд поступово починає говорити з Україною, i зокрема з Петром Порошенком, образно кажучи, з вiдчутним росiйським акцентом. 
Можна, мабуть, сказати й бiльше: усе вказує на те, що Європа починає тиснути на Порошенка, аби вiн прийняв мир на умовах Путiна. Умови цi всiм вiдомi: федералiзацiя країни, державний статус для росiйської мови, вiдмова вiд вступу в НАТО i спiвпраця з ЄС суто у рамках, дозволених Москвою. 
Iншими словами, Путiн насправдi прагне почути вiд офiцiйного Києва заяву про капiтуляцiю. Бо  федералiзацiя у сподiваннях Москви -- це фактична вiдмова Києва вiд контролю над частиною власної територiї. А усе iнше -- згода на те, щоб далi перебувати в росiйськiй орбiтi. 
Порошенко, зрештою, всi ми у цiй ситуацiї опиняємось перед драматичним вибором. З одного боку, кожен день вiйни забирає життя людей та пожирає  мiзернi ресурси держави. У цiй ситуацiї мир потрiбен усiм як повiтря. 
З iншого ж боку, мир, який дав би нам жити на свiй розсуд, на цьому етапi майже неможливий. Путiн демонструє, що готовий заплатити  найвищу цiну за те, щоб придушити прагнення українцiв жити у вiльнiй країнi. 
Дiйсно драматичний вибiр має зробити Петро Порошенко: або вiйна, як то кажуть, "до кiнця", або мир з надiєю, що принаймнi вдасться "зберегти обличчя". 
Що ж спонукало фрау Меркель розпочати миротворчий процес саме в такому руслi? Чи випадково дата її вiзиту до Києва збiглася з 75-ми роковинами пiдписання пакту Молотова -- Рiббентропа? У який спосiб Захiд та Росiя можуть тиснути на Порошенка i чи варто йому погоджуватися на "ганебний мир"? 
Про це -- у розмовi з полiтекспертами Iгорем Золотаренком, Олегом Осадчуком та польським полiтологом Войцехом Мiрчинським. 
-- Що, на вашу думку, змусило панi Меркель суттєво змiнити свою риторику i змiстити акценти в оцiнцi агресивних дiй Кремля? 
В. Мiрчинський: -- Нинi чимало поважних експертiв на Заходi стверджують, що насправдi Путiн i Меркель вже давно домовилися про розподiл сфер впливу в Українi. Мовляв, логiка Берлiну та Москви така: Нiмеччина прагне мати доступ до ринкiв пiвночi й заходу України, а Росiї потрiбнi українськi пiдприємства ВПК i важкої промисловостi, ринки збуту, полiтичний вплив та бази в Криму. 
Але Майдан цю схему на певний час поламав. Вiдтак Путiн розпочав вiйну з Україною i нинi пiдводить до її кордонiв дедалi бiльше частин регулярної армiї. А Меркель у цiй ситуацiї нiчого не залишається, як усiма способами задобрювати свого "партнера". 
О. Осадчук: -- Зацiкавленiсть Нiмеччини у  кнайшвидшому врегулюваннi "українського питання" справдi дуже висока. Окрiм уже зазначених факторiв, є ще кiлька важливих моментiв. По-перше, Нiмеччина, як найпотужнiша економiка Європи, передусiм прагне врегулювати свої вiдносини з Росiєю. Бо саме РФ є третiм партнером ЄС з оборотом 460 мiльярдiв доларiв. По-друге, без сильної Росiї у самiй Нiмеччинi можуть знову виникнути потужнi великодержавнi настрої, що навряд чи нинi потрiбно фрау Меркель. 
По-третє, з уст високих французьких чиновникiв уже лунають заяви про те, що Францiя не в захватi вiд економiчної полiтики Нiмеччини (маються на увазi передусiм санкцiї проти Росiї) i навряд чи таку полiтику пiдтримуватиме надалi. А це означає, що Євросоюз може опинитися перед загрозою розколу. Зрозумiло, що всi цi ризики для нiмецького канцлера є куди важливiшi, нiж iнтереси України. 
I. Золотаренко: -- Є ще й "по-четверте". Як зауважує чимало захiдних експертiв, Меркель та Путiна можуть пов'язувати i стосунки дещо iншого характеру. У часи своєї молодостi нинiшнiй канцлер була молодiжною активiсткою у прорадянськiй НДР, де резидентом КДБ, як вiдомо, працював нинiшнiй росiйський президент. Достеменно невiдомо, чи були вони особисто знайомi вже в той час, але подальша поведiнка панi Меркель наводить на певнi роздуми. Зокрема, негативне ставлення Меркель до зближення України та Грузiї з НАТО добре вiдоме ще з Бухарестського самiту 2008 року, коли саме канцлер ФРН заблокувала надання обом країнам плану дiї щодо членства в альянсi. 
I ще один цiкавий нюанс. Захiднi експерти порахували, що з березня цього року панi Меркель телефонувала до Путiна 33 рази, 21 з яких розмовляла з росiйським керманичем у режимi тет-а-тет. Висновки робiть самi. 
-- Офiцiйна Нiмеччина вже навiть не приховує, що наполягає на потребi федералiзацiї України по-нiмецьки. Що це означає? 
В. Мiрчинський: -- Коли в Нiмеччинi говорять про федералiзацiю, то йдеться справдi про нiмецький тип федерацiї. А федералiзацiя по-нiмецьки -- це iснування майже повноправних земель. Тобто це насправдi зовсiм не те, що в Українi називають децентралiзацiєю. Така федералiзацiя в умовах конфлiкту з Росiєю може призвести до втрати суверенiтету i територiальної цiлiсностi країни. 
О. Осадчук: -- Я думаю, що в Берлiнi вирiшили просто розiграти класичну комбiнацiю "злий слiдчий -- добрий слiдчий". Хоч сама Меркель пояснила позицiю Габрiеля труднощами перекладу, але якось це було непереконливо. 
I. Золотаренко: -- Думаю, Меркель саме так розподiлила ролi зi своїм заступником недаремно. По-перше, у такий спосiб вона прозондувала реакцiю самих українцiв. По-друге, те, що вона, як поборник демократiї, не може сказати вголос, озвучив її заступник. А вiн послав своєрiдний сигнал Путiну: мовляв, працюємо за планом i примушуємо Україну до миру через прийняття нею компромiсних умов. 
-- Чи це умови в редакцiї Кремля, чи ще можуть бути варiанти? 
I. Золотаренко: -- Вони наразi нiким не оприлюдненi в повному обсязi, але i в нашому, i в захiдному експертних середовищах вже доволi жваво обговорюються. Зокрема, як повiдомляють поiнформованi джерела, йдеться насамперед про те, що Донбасу повинна бути надана певна автономiя, Україна має вiдмовитися вiд членства в НАТО. Натомiсть Росiя повинна укласти з Україною новий довгостроковий газовий контракт i заплатити Києву мiльярд доларiв як компенсацiю за втрату вiйськово-морської бази в Севастополi. У Росiї такий план нiбито й сприймають, але з однiєю "маленькою" поправкою: мiжнародна спiльнота повинна визнати належнiсть Криму Росiї. 
В. Мiрчинський: -- Ви говорите про європейський план урегулювання конфлiкту. Однак росiяни на нього не погодяться. Захiднi дипломати у приватних розмовах говорять про те, що насправдi Путiн вимагає значно бiльшого: Україна повинна вiдмовитися не лише вiд вступу до НАТО, а й вiд подальшого зближення з ЄС. Крiм того, Донбасу має бути надана не "певна" автономiя, а федеральний статус з дуже широкими правами. 
-- Якщо Україна пристане на такi компромiси, якими можуть бути наслiдки? 
О. Осадчук: -- Припинення вогню з українського боку означало б фактичну легалiзацiю сепаратистiв i перетворення їх на легiтимну сторону на наступних "вiчних" переговорах. Тобто свiй внутрiшньополiтичний устрiй в таких умовах визначала б не Україна, а Росiя та iншi геополiтичнi гравцi. Крiм того, якщо схiдним регiонам буде надано особливий статус, то це рано чи пiзно призведе до нового Приднiстров'я на терирїi України -- себто так званої Новоросiї, про яку так мрiє Путiн. Вiдмова вiд вступу до НАТО та зближення з ЄС також означатиме, що Україна постiйно перебуватиме пiд загрозою вiйськового вторгнення з боку свого свого агресивного сусiда. 
-- I як нам дiяти в цих умовах: воювати чи приймати "ганебний мир", щоб виграти час i змiцнiти? 
I. Золотаренко: -- Україна нинi дiйсно перед складним i драматичним вибором. З одного боку, є велика спокуса погодитися на цi умови й пiдписати "брестський мир", щоб урятувати вiд повномасштабної агресiї та руйнацiї всю Україну й нарештi почати розбудову європейської країни. З iншого боку, такий компромiс поставить жирний хрест на євроустремлiннях України й може законсервувати її нинiшнє становище на довгi роки. 
Крiм того, такi радикальнi поступки нинiшньої української влади викличуть величезне збурення у суспiльствi: пiсля сотень загиблих українських воякiв навiть найталановитiшi пропагандисти не зможуть переконати бiльшiсть громадян у тому, що влада їх не зрадила. А це означатиме нову революцiю, яка може бути ще жорсткiшою i кривавiшою, нiж попередня. 
О. Осадчук: -- З огляду на це Києву потрiбно все-таки знайти спосiб заручитися практичною пiдтримкою США. Лише вони у змозi дотиснути Росiю. 
Санкцiї, падiння цiни на нафту, успiшне проведення АТО на Донбасi -- ось ключовi чинники, якi дали б Українi унiкальний шанс вiдстоювати вигiдний їй план урегулювання ситуацiї на Донбасi. Якщо Київ зможе ним скористатися ще до настання зимових холодiв i бойовi дiї на сходi будуть успiшно закiнченi, то країна нарештi ввiйде в русло мирного життя. За українським планом. А не за тiньовими домовленостями, досягнутим за її спиною. Iнакше наше майбутнє можна прогнозувати в чорно-бiлих кольорах. 
-- Ви говорите про пiдтримку США. Але чи наважаться американцi дiяти в Українi не синхронно з Європою? 
В. Мiрчинський: -- США ведуть свою гру, головна мета якої -- не допустити створення геополiтичної осi Нiмеччина -- Росiя. Бо такий альянс уже iснував у 30-х роках минулого столiття i всi добре знають, чим це закiнчилося. Разом з тим Нiмеччина -- стратегiчний партнер США у Європi, й американцi не можуть публiчно дорiкати Берлiну за тiньовi домовленостi з росiянами. Але в них справдi є важелi -- тиха економiчна вiйна з Москвою з розрахунку на довгу дистанцiю. Але як далеко пiде Америка в допомозi Українi -- це ключове питання у нашому конфлiктi з Росiєю. 
- - Отже, чи є у нас ще поле для маневру? 
В. Мiрчинський: -- Висновки насамперед мала б зробити Європа. Вона наступає нинi на граблi, якi боляче вдарили її у 1938 роцi. Тодi внаслiдок Мюнхенського договору лiдери кiлькох європейських країн, аби догодити Гiтлеру, погодилися на розчленування Чехословаччини. Але очiкуваний мир, здобутий зрадницькими компромiсами, тривав недовго -- пiсля анексiї Судетської областi Нiмеччина окупувала Чехословаччину, Польщу й усю Європу. Згодом, пiсля поразки Гiтлера, кiлька наочних урокiв європейцям дав Сталiн, задушивши радянськими танками нацiонально-визвольнi повстання у Празi та Будапештi. 
Нинiшня ситуацiя з Україною майже дзеркально вiдображає подiї тих часiв. Однак наразi ми не бачимо, щоб Захiд зробив для себе логiчнi та правильнi висновки. 
О. Осадчук: -- Що ж стосується України, то за свою новiтню iсторiю вона ще жодного разу не була в такiй надскладнiй ситуацiї. З одного боку Росiя веде неприховану вiйну проти нашої країни, з iншого -- Європа пiдштовхує нас до неоднозначних компромiсiв. 
У таких обставинах важко сподiватися на наш успiх у так званих мирних переговорах, але й вiдмовлятися вiд них Київ не може. Вiдтак на сьогоднi зрозумiло щонайменшн одне: Україна в один момент не стане для Європи вагомiшим партнером, нiж Росiя, а тому мусить розраховувати лише на себе, а також на силу духу i мудрiсть своїх громадян та керiвникiв. Ми напередоднi вирiшальних подiй. 

Юрiй ГРИЦИК

Одна гривня

В дизайні грошей дуже багато різних символів, на які ви можете й не звертати увагу.
Якщо пригадуєте, на звороті одногривневої куп'юри раніше був зображений древній Херсонес (Крим). Ідея полягала в тому, що саме там був хрещений Володимир, і звідти починалась історія українського християнства. Нагадаю, що дизайн перших купюр був розроблений ще в 1992 році (хоча гривню ввели в 1996-му). На початку 90-х Крим лихоманило, і не було 100% впевненості, що він буде наш. Тому дизайн грошей мав і політичний підтекст - зафіксувати, що "Кримнаш".
Потім в 2004 році політичним рішенням Кучми (яке активно лобіював Табачник) дизайн гривень змінили - НБУ тоді не зміг вплинути на це, хоча й намагався. Херсонес прибрали з 1 гривні, а всім українським князям прималювали бороди - щоб бути культурно ближчими до Росії (хоча українські князі бороди не носили).
Отже, чьо я це всьо пишу - бо нада повернути Херсонес на зображення 1 гривневої купюри, і прибрати монголоїдного бороданя, а замість нього - поставити нашого Володимира.

Maksym Savanevsky

Шлях розвитку

   Починаючи з 1991-го року Україна шукає свій шлях розвитку кидаючись від однієї крайності в іншу. Ми завжди шукали собі друзів серед впливових країн та організацій - Росія, США, НАТО, ЄС, навіть Китай. Але чи були ми справді незалежні, чи були економічно і політично незалежні? Мабуть, що ні...

http://www.segodnya.ua/img/forall/a/7018/9.jpg

   Читаючи Збігнева Бзежинського можна виокремити Україну як геополітичний центр, тобто місце де збігаються інтереси кількох геополітичних гравців. Можливо сприймати позицію одного західного політолога, як позицію всього Заходу трохи безглуздо, але ця людина протягом десятків років була і є радником всіх без виключення Президентів США у дипломатичних справах. Отож все-ж таки розмірковування цієї людини треба сприймати як світоглядну доктрину Західної цивілізації та США насамперед.

   В своїй найвідомішій праці "Велика шахова дошка", Збігнев пише про те, що Україна - це єдиний шанс для відродження Росії як великої держави. Аргументуючи цю ідею він наводить факти того, що Україна - великий промисловий, науковий, економічний центр із стратегічними виробництвами які просто відсутні у Росії, а також геополітичний плацдарм з виходом у Азіатський і Європейський регіони, також критично важливим політолог називає ресурсний та людський потенціал України. У разі-ж переходу нашої країни під вплив Москви стає можливим відродження СРСР-2 і перенесення нового геополітичного центру до Польщі. Отож роблячи коротке резюме ми можемо зрозуміти, що з точки зору Заходу ми розглядаємося як "ласий шматок" для Росії, тобто в певному розумінні, як предмет торгу в певній політичній ситуації.

   З точки зору Росії ми розглядаємося через призму неоімперських амбіцій - як частина "своєї" території, що втрачена "чомусь". Тут також велике значення відіграє самобутня ідентифікація - без України Росія не Русь, а лише територія часткового слов'янського впливу. Важливим фактором є те, що критичні промислові і військові виробництва для Росії знаходяться саме в Україні. Зокрема не секрет, що Росія нездатна без України будувати гелікоптери, чи стратегічні ракети. Але особливістю "братерської" політики є те, що українці відтісняються на другий план (стаючи "молодшим братом", але тут питання де була Москва, а де Київ 1000 років тому), починається політика асиміляції і геноциду українців як нації (комплекс національної недозрілості росіян) та відвертий грабунок українських надбань.

   Для Європи ми лише буфер між ними і Азією, що має триматися міцно і не відхилятися в один із боків. Європа може не боятися Росії допоки існує буфер - Україна. Окрім того українці - дешева, кваліфікована і "біла" робоча сила, українські підприємства - постачальники дешевого металу та дешевої електроенергії, що в поєднанні дає можливість європейцям виробляти задешево високотехнологічні товари та продавати їх задорого нам-же. Важливим фактором є транзитний ресурс нашої країни, що є невід'ємною частиною енергетичної інфраструктури ЄС. Не треба бавити себе ілюзією - "Стара Європа" радше прийме Туреччину до себе, аніж Україну. Найнадійнішими друзями можуть виступати нові члени ЄС - особливо Польща та країни Прибалтики, але й тут треба завжди тримати "ніс по вітру".

http://img267.imageshack.us/img327/2271/tcher0bj.jpg
   В світі не існує самодостатніх держав, але існують держави, що здатні забезпечити себе основними виробничими і життєнеобхідними ресурсами. Причому серед цього списку слід виокремити Японію - країну в якій майже відсутні ресурси, по суті країна на скелях, але тим не менш друга (після США) економіка світу, що змогла за допомогою новітніх технологій забезпечити себе енергоресурсами.

http://img.oboz.obozrevatel.com/files/NewsPhoto/2008/11/09/267578/127563_image_large.jpg
   В сучасному світі проблеми обороноздатності вирішуються шляхом створення надсучасних технологічних озброєнь (Швеція), шляхом створення військових об'єднань і блоків (накшталт НАТО), створенням зброї масового знищення, або створення масового мобілізаційного ресурсу (Швейцарія). При цьому всьому усі сусідні з нами держави (окрім Молдови) так чи інакше але обрали один із цих шляхіів розвитку, Україна-ж залишилася фактично беззахисною на роздоріжжі.

   Культурна самоідентифікація та культурна незалежність - є одним із головних пріорітетів розвитку сучасної сильної держави. Найяскравіший приклад - Тайвань, Південна Корея, Японія - країни де визначальними стала культурна самоідентифікація та в певному чині націоналізм. Повернувшись до своєї національної культури комуністичний Китай досяг дивовижних результатів в економіці, такий-же фактор присутній і в успіху США, коли навіть розрізнені здавалося-б культури були об'єднані у одній нації - американській. Ви спитайте у американця хто найкраща нація - він відповість, що американці, при цьому він "нагне" будь-якого друга і союзника в цьому плані. Успішна держава сьогодні - це держава національного егоїзму, держава де нація усвідомлює себе кращою за інші нації й таким чином формує сама собі стимул до лідерства, що призводить до процвітання. Без культурної самоідентифікації ми ніщо.

http://stat17.privet.ru/lr/09140f8fd742f1f0cf886286566cc4ca

   Найбільш успішні економіки світу сформували свої сильні фінансові системи - системи завдяки яким державі забезпечується стабільність, а економіці запаси фінансових ресурсів на "чорний день". Окрім того могутня фінансова система у глобалізованому світі відіграє роль важеля на зовнішню політику. По суті успішно існують три моделі: американська, японська, німецька. Також деякі дослідники виділяють корейську, китайську та інші - але по факту всі інші фінансові моделі є лише продовженням основних. Суть фінансових систем трьох типів у слідуючому: модель США - це модель в якій нація володіє всіма великими корпораціями, оскільки розвиток фондових бірж надає можливість простим американцям купувати акції національних компаній, інвестуючи американські гроші в американську економіку.
Німецька модель - робітники мають беспрецендентні важелі контролі на підприємства через профспілки, оскільки роль працівника в фінансовій системі вважаються однією з ключових та закріплена законом. Японська модель - всі великі компанії взаємопов'язані між собою, у разі виникнення фінансових негараздів вся економіка миттєво реагує на кризу і ліквідовує її.

http://img.oboz.obozrevatel.com/files/NewsPhoto/2008/06/17/243392/95705_image_large.jpg
   Інноваційна економіка - фактор успіху останніх 30 років. Саме завдяки такому типу економік з'явилися успішні "тигри" - Ірландія, Тайвань, Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, а також великі світові держави - Німеччина, Японія. Створення умов для розвитку нових технологій - це пріоритет для будь-якої успішної держави. На сьогоднішній день цінність нематеріальних активів більша за цінність матеріальних. Держави, що виробляють стають другорядними, а держави що думають стають лідерами.

  ДАЛІ БУДЕ
  

НАТО, Росія, нейтралітет?.. А може власний військовий блок?

   От уже кілька років поспіль точиться розмова навкруги українського геополітичного майбутнього. Частина політиків (і експертів, і населення) виступає за приєднання до НАТО, інше до ОДКБ (під проводом Росії), а треті кажуть, що Україні треба бути нейтральною.

   Що-ж буде коли ми вступимо до НАТО?
http://www.aif.ru/application/public/news/043/fef925972dd97196dde4db36ba310167_big.jpg
   Існує міф про те, що вступивши до цієї організації Україна буде втягнута до якогось конфлікту за участю організації... Це звичайно брєд і провокакція, але все-ж таки є і "мінуси" із вступу до альянсу - в блоці кілька десятків військових держав, що мають досить різні культурні особливості (це англійці з американцями культурно схожі - а от українці з ісландцями щось не дуже), що у випадку небезпеки для України може вилитися не більше ніж простою словесною підтримкою. Так вступивши в НАТО - ми отримаємо певні гарантії, зростання ВПК і економію на оборону, але поміж тим втратимо шанс відігравати серйозну геополітичну гру - оскільки провідним державам НАТО це може несподобатися...

   Що відбудеться у разі приєднання до ОДКБ?

   http://www.segodnya.ua:8080/img/forall/a/141400/74.jpg
   Вступати до організації немає сенсу хоча-б тому, що усередині організації не існує чіткої мети, не існує чіткої стратегії розвитку і чіткої систему взаємодії. По своїй суті організація виконує не більше ніж політичну функцію задоволення амбіцій Кремля, як гегемона на пострадянському просторі. У випадку реального конфлікта буде дуже складно домогтися навіть слів підтримки, а не те щоб реальних дій. У середньостроковому майбутньому ця організація так чи інакше але буде втягнута у конфлікт з КНР - який саме сьогодні придивляється до територій країн-учасників ОДКБ.

   Що буде коли залишимося нейтральними?

http://img.narodna.pravda.com.ua/images/doc/c/0/c0b3a-flag-.jpg
   Дуже часто чується від політиків - "Україна - це східноєвропейська Швейцарія, що має бути нейтральною". Але ніхто з них не каже, що та-ж сама Швейцарія витрачаэ у рік приблизно 5 млрд долярів, а кількість особового складу і активного (АКТИВНОГО!) резерву складає 250.000 чоловік, а ще існують воєнізовані формування загальної чисельності в 280.000 - і це при населенні в 8 млн чоловік... Ситуація з другою великою нейтральною державою - Швецією подібна - бюджет в 6 млрд дол., у складі військ найсучасніша техніка, а флот найсильніший на Балтиці - 13 корветів і 7 підводних човнів (для довідки - це вже більше аніж має Україна і Росія разом узяті на Чорному морі) не кажучи уже про менші кораблі. В Україні таких можливостей немає - ані достойного фінансування (враховуючи специфіку країни нам потрібно не менше 6-7 млрд доларів, а маємо фактично трохи більше 1-го мільярду...), ані вигідного у оборонному плані розташування (вся Швейцарія - це гори, де наступати фактично неможливо, а Швеція відгорожена від сильних держав морем і при цьому має потужний флот), ані можливості відмобілізувати 3-х мільйонну армію за кілька днів (що може зробити з легкістю Швейцарія). Якщо Ви думаєте, ща нашу країну хтось захистить за її добровольну здачу ядерної зброї - дуже помиляєтесь (Тузла вам у приклад), а якщо думаєте - що ніхто і ніколи не нападе, бо ми нейтральні - теж помиляєтесь - світ має здатність змінюватись і неввідомо що буде завтра...

    Маємо вихід - але нереалізовуємо... 


Зображення 44 з 13011


   ГУАМ - об"єднання Грузії,України, Азербайджану та Молдови - політично-економічне об"єднання регіонального розвитку країн, що пов"язані міцним ідеологічним зв"язком, спільними демократичними цінностями навіть спільною історією - держави поміж яких ніколи не виникало конфліктів. Сумарний ВВП країн ГУАМ складає близько 350 млрд доларів, чисельність збройних сил і воєнізованих формувань складає близько 350.000 чоловік, населення складає більше 60 млн. Але головне зовсім не це - кожна країна зацікавлена у іншій, що створює певну взаємозалежність. Про взаємозалежність хотілося-б написати окремо - а зараз хочу звернути увагу на те, що такий політично-військовий блок зміг-би активно впливати як на "іранский процес" так і на чорноморські політичні процеси, нейтралізувати Румунію (що небезпечна для України), забезпечити стабільність на південному Кавказі і посилити економіки країн-учасник проекту (наприклад Грузія має потужності для виробництва військових літаків, Україна має науковий потенціал для створення літаків, а Азербайджан має ресурси для фінансування проектів по літакобудуванню).

    http://www.utr.tv/_img/news/big/chetvir-10-03-b.jpg
   "Вишеградська четвірка" - подібна до ГУАМ організація, що включає Польщу, Чехію, Словаччину і Угорщину. У разі приєднання групи ГУАМ до "Вишеграду" Україна мала-б можливість впливати на глобальну політику в цілому - оскільки це-б дозволило "закрити" на собі простір від Балтики до Чорного моря - у такій ситуації газові шантажи Росії не мали-б ніякого сенсу (у свій час польський Президент пропонував створення "Енергетичного НАТО", але тоді польська ініціатива не була почута), це-б дозволило диверсифікувати постачання енергоресурсів, змогло-б збільшити промислове виробництво в Україні (для колосального по об"ємам ринку Польщі) а головне дати поштовх до подальшого розвитку ВПК України у рамках альянсу (не секрет, що у України найбільший потенціал усередині гіпотетичного альянсу). Окрім того жоден з учасників не міг-би диктувати умови Україні - оскільки наша-б країна була-юб тут наймогутнішою силою. Загальні військові сили склали-б більше 600.000 чоловік - з великим потужними виробничими можливостями усього спектру військової техніки та озброєння, з загальним ВВП країн-учасниць понад 1,5 трлн доларів. При всьому тому, що кожна країна мала-б свої мотиваційні причини для вступу у подібний військово-політично-економічний альянс.
Для Грузії, Азербайджана, Угорщини, Молдови, Чехії і Словаччини - це безумовно гарантування стабільності в регіоні (усі ці країни так чи інакше мають деякі проблеми із сусідами), а для України і Польщі (окрім гарантування безпеки) - це посилення власної ваги на світовій геополітичній арені.

   Ймовірним учасником подібного геополітичного проекту стає Білорусь (з огляду на недружні дії Росії) та країни Прибалтики (що історично зацікавлені в регіональному альянсі).
  free counters

R_

R_

Михайло Притула «НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ»

Одним з фундаментальних принципів існування та розвитку всього живого є боротьба. Боротьба за територію та ресурси. В людську істоту закладено гін до боротьби. Навіть якщо людину позбавлять права боротись — вона все ж таки буде боротись за право боротись. Завоювавши таке право — буде боротись далі. За територію та ресурси. Дайте людині все що вона бажає — і боротьба не припиниться. Бо нема меж цьому природному гонові людської істоти. Бо навіть як що всього вдосталь - людина буде боротись. З ожирінням чи за власну душу. За Свободу. За урожай! За дітей! За гроші! Як нема за що боротись людина гине і починає боротись з сусідами, дружиною, друзями.. За що маємо боротись разом, шановні співвітчизники? За що буде боротись Україна? Яку стратегічну мету маємо собі поставити та боротись за неї? Бо без боротьби нема життя. Маємо усвідомлювати, що ми живемо у світі, у якому ні на мить не зупиняється боротьба за територію та ресурси. У тому числі і за територію України, за наші з Вами ресурси та можливості. Подивись на світ навколо: Чи є хоч одна країна, краща за Україну? [ ЗМІСТ ]

narodnapravda.com.ua/politics/47e42abf2b19c rozum.info/publ/10-1-0-41


СЦІБОРСЬКИЙ - НАЦІОКРАТІЯ - ІМПЕРІАЛІЗМ :
http://blog.i.ua/user/668088/1362153/

РФ та КНР: геополітична полігамія

Поглянувши на історію взаємин між двома державами - Російської Федерації і Китайської Народної Республіки не важко помітити все більш швидше опускання  РФ на коліна перед КНР. Якщо у часи совєцького союзу державна машина СССР могла агресивно і безапеляційно поводитися із її азіатським сусідом, то сучасна «співпраця» між Росією і Китаєм все більше схожа на постійне визнання своїх поразок Росією.

http://www.sna.in.ua/sia/6-geo/495-kyiv-chy-pekin.html