Ліна Костенко

Малює степ мені твоє обличчя.
Він весь, як ти, — свобода і жага.
Він любить нас, і згадує, і кличе,
і Чорний Шлях у простір запряга.
Там віє вітер, він за бандуриста,
вже років триста і сто раз по триста.
Вечірнє сонце надхиляє глек.
Стовпи, як амфори, на плечах
несуть натомлених лелек.

Ілюстрація Ірина Калюжна


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
429
попередня
наступна