хочу сюда!
 

Лида

35 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 36-43 лет

Заметки с меткой «відповідальність»

Цікава думка про наше суспільство

В книзі одного з колишніх президентів наштовхнувся на такий уривочок:

Головним у подоланні кризи виявився навіть не підйом виробництва — бурхливий підйом (не просте повернення втрачених висот) почався в Америці лише в 1943-му, на тринадцятому році кризи, коли пішли могутні замовлення на зброю, — а перелом настроїв у країні, який позначився в 1935 році. Тоді ще продовжувався крах банків, прийшла небувала засуха, лютували порохняві бурі, масово розорялися фермери, безробіття навіть ішло вгору, але більшість американського народу вже відчуло, що всупереч усьому воно перебороло долю. Що ж переломило настрій в Америці 30-х? Настанова на позитивні цінності, на оптимізм і патріотизм. В цьому були єдиними всі: церковні проповідники, газети, радіо (телебачення ще не було), Голлівуд. Опозиція не перетворювала соціальний протест на свідоме розгойдування човна.
Як би нам, українцям, засвоїти цей урок? Та й росіянам він не зашкодив би. Небезпечне — і при цьому абсолютно свідоме! — розгойдування ситуації не раз траплялося і в Україні, і в Росії. Державно мислячі люди ніколи не стануть піддавати державу ризику хаосу. Щоб ніхто не подумав, що мною володіють якісь особисті почуття, утримаюся від українського прикладу, наведу тільки російський. У травні 1998 року, коли шахтарі в російській частині Донбасу перекривали рейки, хитався і тріскотів рубль, а профспілки проводили масові демонстрації, один журналіст дивувався поведінці своїх колег: «Як по команді вони заговорили про ситуацію в Росії і про перспективи російських фінансів у термінах катастрофи, краху, провалу, передодня громадянської війни, стали змальовувати, забувши про відчуття реальності, страхітливий образ гинучої нації. Їх голоси злилися в єдиний екзальтований хор, увійшли в якийсь мазохистський раж: хай буде ще гірше — і за це ми зненавидимо владу ще більше! Вони підштовхували свою аудиторію до думки, що будь-які дії у відношенні цієї влади виправдані, а будь-які дії влади по самозахисту або хоча б по захисту суспільного порядку — неприпустимі й аморальні». Як на мене, це дуже гарний опис хвороби під назвою «громадянська безвідповідальність».

Загадки души сусідньої нації

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 120%; }a:link { }

Традиції сусідньої нації - загарбувати чужі землі і винищувати інші народи фізично.

РФ має у десять разів більше територію ніж Україна на душу населення. Війну між Україною та РФ можна уявити як війну між власниками двох однокімнатних квартир.

Квартира №1 має десять мешканців (Україна) і на неї нападає квартира №2 (РФ), бо має сучаснішу зброю. А причиною є, що в квартирі №1 прибрано, а в квартирі №2 бруд, а прибирати бажання нема. Краще вигнати-знищити мешканців квартири №1 та оселитися в ній. Сцикунів, що бояться захищати квартиру №1, мешканець квартири №2 обіцяє ощасливити, дозволивши жити і прибирати, бути рабом, поки РФ буде в доброму гуморі. Але вся загадка души нашого сусіда і загарбника наших споконвічних земель криється в тому, що души там якраз і нема, є лише елементарна доцільність. Ховатися за жінками, стріляти з церков і жилих будинків — його стиль.

Ні, він Вам буде другом і братом, поки він слабий, але лише спротив зломлено, загрози зліквідовані, то зайві свідки просто прибираються.

Так було завжди.

  • Починаючи від батька Хмеля. Богдан хворає, чи отруєний, одразу союз з Польщею. І пізніше.

  • Поки козаки треба, їм нагороди, лише війну з турцією виграно, Січ ліквідували.

  • На початку минулого століття, поки Росія Радянська була слабкою, вводиться НЕП, як тільки з силами зібралися, оточено було Україну військом і нагло виморено голодом більше 10 мільйонів мирних селян.

  • Коли російська компартія воювала з Німеччиною і була небезпека, цілі фронти обзивалися українськими, як тільки дійшло до параду Побєди, зразу забалакали про силу російського народу. Прикладів безліч.

Цікаве відео на тему https://www.youtube.com/watch?v=0qZtvDBxbzQ

Мораль тої замітки.

Дарма дехто сподівається, що можна домовитися зі скаженим псом. Байки про те, що там є гарні дівчата чи хлопці не мають ніякого значення, бо вирішують не вони. Вони, гарні, та мають прав не більше, ніж, хай вибачають, у згаданого пса воші.

Будьмо сильними і вкладатися слід лише у власний дім, дбати про нього. Ніхто не опікуватиметься українцями, поки вони не почнуть опікуватися собою. Україна - наша хата. Господаря слід обирати-добиватися кращого, не за словами. Наміри і відповідальність, команда і справи, відданість і передбачуваність дій і вчинків, звітність і мужність, а також програма дій.

Маємо лад робити у власній хаті, а не паплюжити її. І прибирати сміття у власній хаті маємо самі, без допомоги всіляких “визволителів”.

Як мене викликали до Генпрокуратури

Повторне слідство проти жорстокості "Беркута" в "Українському домі", який захищав українофобську виставку Колісниченка і К

                Цими днями мене несподівано знайшла повістка з Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Інтерес дізнання стосувався давньої публікації моєї «Колонки автора» в Інтернет виданні «Українська правда» від 16 липня 2010 року, озаглавленої «У  який кут загнав себе «Беркут». У статті  аналізувалися резонансні події початку квітня (08/04/2010) того року в «Українському домі», пов`язанні з організацією групою українофобів, на чолі з тодішнім нардепом В. Колісниченком, провокативної фотовиставки буцімто злочинів ОУН та УПА щодо погромів євреїв на Волині. Це була чистої води фантасмагорія, позаяк ніяких подібних фактів в історії України на цей кшталт на щастя не зафіксовано. Це була чистої води маніпулятивна брехня, закинута з Москви. Одначе, фальсифікаторів це не зупинило. На фотовиставці вони вчинили жахливу підробку ілюстрацій. За жертв начебто погромів були представлені світлини тіл загиблих у польсько-українському протистоянні часів Другої світової війни. Більше того, провокатори підготували п’ятитисячним накладом книжку мовбито «розслідувань» цієї фейкової «трагедії». Її за гроші московітів, ордени від яких отримував В. Колісниченко у Кремлі особисто з рук В. Путіна, було виготовлено і віддруковано за кордоном, нелегально доставлено в Україну. Книжку роздавали відвідувачам виставки.

                Зрозуміло, що в Україні знайшлася група патріотів, які поставили за мету завадити провокаторам публічно, з викликом для суспільства, фальшувати історію нашої держави, притоптати честь та гідність вояків ОУН-УПА різноманітними несусвітніми й мерзенними вигадками. Це були активісти партії ВО «Свобода».

                Я опинився  епіцентрі тих драматичних подій якраз тоді, коли там розпочався дошкульний і просто таки страшенний мордобій. Молоді люди в цивільному, явно керовані групкою командирів, які згрупувалися побіля В. Колісниченка, безпощадно і немилосердно гамселили, буквально поволоком – за руки, за ноги викидали патріотів за поріг. Тих, хто будь-якось опирався, кричав, вміло, явно з професійною виучкою, «умиротворяли» больовими прийомами, молотили так, що буквально тріщали кістки. Били людей головою об стінки і гострі кути приміщення. У мене на очах юнака кинули спиною на перила, я аж заплющив очі, думав у нього переламається хребет. Буквально переді мною застосували силу до журналіста  телеканалу «Новий» Сергія Кутракова, який разом зі своїм оператором намагався помішати цій безглуздій розправі. Кореспондент бігав зі своїм мікрофоном поміж молодиками, які зачищали периметр явно кримінальної виставки і кричав: «Представтесь, хто ви! Чий виконуєте наказ? Хто ваш командир? За що знущаєтесь над людьми»

Це, напевне, дратувало новоявлених «молотобійців», які зубодробно та костоправно захищали антиукраїнську виставку від патріотів зі «Свободи». Молодики в цивільному тут же вміло нам`яли і йому боки, а коли почав опиратися перед тим, що його викидають геть з території дійства, прищемили пальці рук і ногу металевими дверима, застосували больовий прийом: щосили тиснули на очі. (Про це читайте тут.) З погляду людяності це було зухвале, цинічне дикунство і брутальний гангстеризм. Хоча всі ці дії, напевне, сповна відповідали заклику нардепа Колісниченка, котрий, як очманілий верещав щосили: «Даві бандеровскую мразь!»

                Уже ввечері з Інтернет повідомлень, випусків «Новин» телеканалів дізнався: це доблесний Київський «Беркут» так по-геройське захищав провокаційну виставку товариша Колісниченка і його бандюків-українофобів, які зводили чорний наклеп на вояків ОУН-УПА під охороною режиму В. Януковича. (Репортаж про це дивіться тут.) Огиднішого дійства в житті я ще не бачив.

                На початку того ж таки літа я поїхав у справах до рідного села на Вінниччину, і вже там дізнався новину, яка мала пряме відношення до квітневих подій в «Українському домі». Виявляється один з молодих людей, які зухвало й нещадно рахували кістки свободівцям – мій молодий односельчанин. Командири «беркутівців», зачувши, що пахне смаленим, стали силувати кількох молодих бійців, в тому числі і його, взяти всю провину на себе. Їх насукували: скажіть, мовляв, що виставку захищали з власної ініціативи, ми вас потім витягнемо з-під відповідальності. Так мовбито врятуємось усі…

                Перелякані родичі й знайомі запитували і в мене поради, як варто учиняти молодому подолянину, котрий явно опинився під статтею кримінального переслідування, неправомірно застосовуючи силу проти мирних громадян. Звичайно ж, казав я, треба говорити правду, як насправді було. Хто і які віддавав накази. Хто дав команду охороняти ту прокляту виставку українофобів. Позаяк кожен повинен персонально відповідати за те, що накоїв. Ні в якому разі не піддаватися на обіцянки й задурювання командирів, які цією жорстокістю до українських патріотів явно вислужувалися перед регіоналами. Обурений бажанням керівників столичного «Беркуту» сховатися за спинами молодих хлопчаків, я й написав вище згадувану статтю до «Української правди».

                Слідчий в особливо важливих справах відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Артем Яблонський, каже:

                -Ваша публікація не зупинила злого замислу керівників «Беркуту» - виставити винуватцями невмотивованої жорстокості при подіях в «Українському домі» двох наймолодших бійців спецпідрозділу. Ті всю вину за скоєне справді взяли на себе, а батьки-командири, звісно ж, залишилися, як кажуть, усі в білому. Але, щоправда, і молодим бійцям вдалося уникнути відповідальності, справу проти них незабаром протиправно закрили. Тільки тому, що події в «Українському домі» 8 квітня 2010 року розслідували слідчі МВС… 

                - «Контора» своїх не здавала: менти уміли тримати кругову поруку, - підкидаю дровець до багаття розмови. – «Беркут» навіть пішов в атаку на тих, кого побили, в тому числі й на журналістів телеканалу «Новий». (Підтвердження цих подій ви знайдете тут, а також і тут.) На скільки я пригадую, обласканий кримінальною владою Януковича спецпідрозділ «Беркут» назбирав проти журналіста Сергія Кутракова цілий букет мовбито злісних порушень законодавства, вимагав порушення кримінальної справи. Бо виконуючи свій журналістський обов’язок у публічному місці, кореспондент буцімто збирав відомості, що складають конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Повний абсурд. Безглуздя.  Виходить, що ламаючи кістки українським патріотам, які виступили проти фальсифікації й наклепу на українську історію, «Беркут» здійснював «державну» місію. І все заради того, щоб вигородити своїх мордобивців…

                -Це правда, вони цим відзначалися, як і в даному випадку також, - зауважує слідчий. – Тепер, коли справу відновила для нового розслідування Генеральна прокуратура, дехто з тих, кому доведеться відповідати за невмотивовану та невиправдану жорстокість намагалися пригальмувати цей процес старими методами. Нічого з того не вийде, цього разу діям кожного буде дана належна правова оцінка. Така чітка і конкретна позиція нинішнього керівництва Генеральної прокуратури і нашої слідчої групи. Ми завершуємо збір матеріалів кримінальної справи і вона незабаром потрапить до розгляду судом…

                Мене ж сюди позвали як свідка. Публікацію Інтернет видання «Українська правда» 2010 року долучили до справи. Але головне, мабуть, не це.

                Від часу жорстокого побиття «Беркутом» представників «Свободи» поминуло понад шість років. Час і життя розставили всі крапки над «і» у тій історії. Нині, мабуть, буде резонно поставити питання так: а як у житті знайшли себе учасники тих незабутніх подій, де й чим займаються вони нині? Адже за цей час ситуація в державі докорінно змінилася, Україна стала іншою. Зникли московітські васали януковичі, колісниченки, розпущений спецпідрозділ «Беркут».  Чи трансформувало все це людей?

                І тут, зізнаюся, відкрилася надзвичайно разюча картина. Будь ласка, читайте, оцінюйте.

Один із фігурантів тієї справи, колишній «беркутівець» Максим Корчев, який взяв вину на себе в дратівливих подіях 8 квітня 2010 р., пішов воювати на Схід України. У прапорщика міліції військова спеціальність – кулеметник. У лютому 2015-го біля Широкіного на Донеччині, зав`язався небувало жорстокий і нерівний бій з рашівськими окупантами. Максим Корчев сам прикривав цілий фланг від наступу ворогів, шквальним вогнем відігнав ворогів від блокпосту, врятував життя багатьом побратимам. Бився з окупантами з обома простреленими ногами, стікаючи кров’ю до підходу прикріплення. Сам себе перев’язати він не міг, та й часу на це не було: бій не втихав ні на мить. Більше того, в його бронежилеті потім виявили ще шість куль. Стільки разів він міг померти, але позицію не здав. За винятковий героїзм у боях за Вітчизну Максима Корчева удостоїли бойової нагороди, а згодом міністр внутрішніх справ вручив йому ключі від нової квартири.   

                Інший колишній «беркутівець», фігурант тієї справи, котрий відповідальність за події взяв на себе  Вадим Нечипайло став за цей час особистим охоронцем глави Національної поліції України Хатії Деканоідзе.

                Як розповідає слідчий Генпрокуратури А. Яблонський, той командир спецпризначенців, який організовував і побиття  людей на виставці, і процес уникнення від відповідальності всіх спецпризначенців, теж поїхав на декілька місяців в зону начебто АТО. Однак, насправді відсидівся в Ізюмі Харківської області, далеко від лінії зіткнення. Тепер він головний фігурант кримінальної справи, яку розслідує Генпрокуратура.

                Тележурналіст каналу «Новий» Сергій Кутраков, якого з усіх сил того дня «м’яли» «ласкаві» «беркутівці» поміняв свою спеціальність на посаду офіцера Збройних Сил України, тривалий час командував відважним підрозділом на Донецькому фронті. Разом зі своїми підлеглими він знищив чимало техніки і живої сили загарбників. Удостоївся за подвиги державних нагород. Сергій справжній фронтовий герой. Нині він глава цивільного корпусу «Азову» у Маріуполі.

                Ще один учасник тих подій, «свободівець» Олег Осуховський, якого «беркутівці» за руки та ноги виволокли з приміщення виставки (ці кадри є у вище поданих сюжетах)  і викинули тоді за поріг «Українського дому», став народним депутатом України в одному з виборчих округів Рівненщини.

                Зверніть увагу, це були різні, але в основному порядні українці, у грізну годину готові віддати життя за свою державу. Як же ж дійшли вони до того, що буквально убивали один одного на тій провокаційній, українофобській виставці? За що? За брехню московітів?  Хто їх довів до цього? 

                Звичайно, що насамперед запеклий україноненависник В. Колісниченко, який був не простим гвинтиком у п’ятій зрадницькій колоні Кремля на наших національних теренах. А ще кліка донецьких маріонеток Януковича, які все робили за командою Путіна, формуючи в українській державі владу з таких ось зрадників колісниченків і керівників злочинного угрупування, яким був спецпідрозділ міліції «Беркут». Вседозволеність, кругова порука в правоохоронних органах і привели до того, що ці «орли» стали кривавими м’ясниками в пору Майдану. І це не повинно прощатися нікому.

                Щоправда, мені важко навіть уявити, що тепер скажуть один одному, зустрівшись у суді, справжні герої АТО Максим Корчев та Сергій Кутраков. 

Про СІЗО

Народ як скаже, так зав'яже lol


Трохи перепрошую

 Попередня замітка була про поліцию. Всьо сьвята правда. Але й ця не брехня 
 З неофіційних джерел стало відомо, що компетентні органи все ж затримали, хоч надії на те було зовсім мало, пана Островерхого, про чию діяльність навіть крута газета "Експрес" не відважилась згадувати, коли писала про аферистів справ віконних.  
 Двічі писала, блискавки пускала, а про цього чомусь соромилась! 
 Цей трафунок редактора "не зацікавив"
 Може сума невелика?...
 Всього 400 000грн. З кишень людей, що прагнули утеплити помешкання, ставлячи нові вікна. 
 За безпосередньої участі і сприяння працівників знаменитого Альфабанку в результаті ані вікон, ані грошей...unsmile

 До честі (смайлик "слава миліциї!"). Знайшли. В сусідній області. Заперли.  Закрили тобто. Пропонував 100 000. Кажуть, не взяли nini  bravo

 Тепер слово за суддями....
 Візьмуть чи не візьмуть?
look

64%, 7 голосов

27%, 3 голоса

9%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

про голодних депутатів

...Дуже багато літер. Повністю здер тут Автор: Юрій Романенко. Так з ними і треба влаштувати, із "слугами народу"..

В это тревожное время, когда паникеры скупают доллары и мешают Гонтаревой спасать курс гривны, очень остро встал вопрос выживаемости депутатов Верховной Рады. Обнищание некоторых депутатов достигло такого уровня, что это превращается в проблему государственной важности. Ее нужно решать.

Заместитель председателя фракции «Блок Петра Порошенко» Анатолий Матвиенко не исключает, что фракция создаст фонд для доплаты нуждающимся депутатам.

«Если такой фонд создавать, он должен создаваться официально, потому что действительно есть люди, которым надо помочь. Иначе они будут зарабатывать неизвестно на чем», — отметил Матвиенко.

Я расскажу господину Матвиенко, что нужно сделать, а не маяться ху*ней.

1. Сначала нужно в три-четыре раза сократить милицию, а потом в три- четыре раза повысить зарплату. Из милиции выгнать 90% ментов,привлечь иностранцев и парней прошедших АТО, а также остатки профи, которые еще есть. Тоже самое сделать с прокуратурой. Тоже самое с судами. Бояться того, что будут сбои не нужно. Потому что сейчас вся госсистема тотальный сбой. Лучше работающая система с ошибками, чем система являющаяся ошибкой по определению.

2. Смертную казнь не в водить. Мы ж не варвары какие-то. Просто увеличить процент несчастных случаев в автокатастрофах среди высших чиновников, неправильное использование бытового газа, рост травматизма во время распития спиртных напитков, занятий спортом, хождения по лестницам. Наглядно и понятно. Кто умный — поймет, кто тупой — получит премию Дарвина. Кстати, можно сделать общенациональным государственным мероприятием. Насилие должно быть дозированным, управляемым, рациональным и соотвествовать масштабу нанесенного ущерба.

3. Ввести конфискацию имущества семьи высших коррупционеров и пожизненное заключение с правом аппеляции через 20 лет.

4. Ввести отвественность за дачу взятки, а за дачу взятки высшему должностному лицу в особо крупных размерах давать пожизненное с обязаностью пахать на общественных работах по восстановлению инфраструктуры страны. Люди не должны гнить остаток жизни в тюрьме, а проводить его на чистом воздухе на работах, чтобы все видели, как они искупают свою вину и вдохновляли других не делать ошибок.

5. Кроме кнута раздать пряники. Крупному бизнесу дать гарантии неприкосновенности собственности. Сказать, что страна отныне тихая гавань для капитала. Дать формулу «есть налоги — есть собственность, нет налогов — нет собственности». Дать перспективу участия в больших проектах. Дать перспективу поддержки государства на внешних рынках. Провести демонополизацию и дерегуляцию пакетом законов.

6. Убрать всех смотрящих в министерствах, следящих за потоками. Отсюда сократить количество персонала в 5-10 раз. Увеличить зарплаты в 5-10 раз и укомплектовать на основе открытого кадрового конкурса.

7. Сделать зарплату в 100 000 гривен депутатам, судьям и прокурорам, то есть эквивалент 5 тыс долларов. Много ли для такой страны? Много, но это ничтожно мало, учитывая масштаб ответственности и соблазнов стоящих перед этими людьми. Ввести прозрачный инструмент лоббизма, пусть платят открыто. Благодаря этому бизнес в Раду перестанет лезть, а кто будет пытаться играть в игры по старому см. пункт 2,3,4.

8. Всю коррупцию ЛЕГАЛИЗИРОВАТЬ. ВСЕ ПЛАТЫ в частный карман, должны стать платами в карман государства. Вот вам отсюда и деньги на большие зарплаты, большие проекты и все остальное.

И тогда не нужно придумывать специальные фонды выплат для депутатов, не нужно будет оправдываться почему нет борьбы с коррупцией и прочая, прочая, прочая. Нужно будет просто сидеть и смотреть, как миллионы рук лезут в бюджет, пытаясь жить по старому. И рубить, рубить эти руки с утра до вечера, в прямом эфире, пока количество этих рук не сократится до уровня статистической погрешности.

Ватноколорадські сичання видаляються, рашоорганізми блокуються.

Так краще доходить до голови


  


громадяни мають відчувати свою відповідальність за кожен голос на будь-який виборах — від сільської ради до Верховної — саме через шлунок чи кишеню. Так краще доходить до голови.

Геть лампочку ілліча !... ?

А наступним кроком має стати приватизация "Укрзалізниці" (сам чув), ну і як наслідок - віялове зупинення руху поїздів.  Коли ніхто не знає, яку вказівку щодо напрямку і кінцевої станція отримає машиніст у зв'язку з ... Ну, причину знайти і оприлюднити завше простіше простого.
А пісня "Гдє то в городє гаріт свєт ..."  look плавно трансформується в "Гдє то в полє паравоз спіт,,"devil

22%, 2 голоса

22%, 2 голоса

0%, 0 голосов

33%, 3 голоса

22%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Відповідальність

Відповідальність - це визнання того, що тільки ми самі є причиною наших дій та їхніх наслідків. Чим більше людина нарікає на оточуючий світ, звинувачуючи його у своїх стражданнях і радостях, тим більш вона безвідповідальна. Вона визнає те, що не може вибирати свої слова, вчинки, а отже — долю. Це також означає, що вона нібито не винна у своїх поганих вчинках, тому страждання, які вона приносить іншим, нібито не лежать на її совісті. Тобто такі люди можуть зробити будь-який злочин і при цьому себе повністю виправдати. Більшість страждань, які ми відчуваємо від інших, здійснюються через безвідповідальність людей до власних вчинків, до власного життя.

«Тепер ми знаємо, з кого спитати».

 Україна є однією з найбільш корумпованих країн у Європі — на цьому неодноразово наголошувала міжнародна організація Transparency international. Цього року в своєму звіті щодо України вона, зокрема, зазначила, що наша країна дуже повільно бореться з корупцією. Нагадаємо, що з 1 липня в Україні набрав чинності новий Закон «Про засади запобігання та протидії корупції». Про плюси та мінуси цього закону розповідає керівник представництва «Transparency international» в Україні Олексій ХМАРА.

Завдання будь-якого закону — визначити основні поняття і встановити певні правила гри. Із цим Закон «Про засади запобігання та протидії корупції», в принципі, справився. Загалом, за десятибальною шкалою я б йому поставив 8 балів. Проте закон має деякі нюанси.

Перший: для того, щоб закон нормально запрацював, треба ухвалити ще безліч підзаконних актів. Наприклад, влада має до кінця року виробити алгоритм перевірки кандидатів на державну службу. Поки такого алгоритму немає, перевірка не діє — службовці приймаються на посаду за старими, з усіма недоліками, правилами.

Другий: визначитись з реєстром хабарників, які чинили корупційну діяльність. Тепер закон вимагає, щоб інформація про них була в Інтернеті, щоб всі могли її прочитати і, умовно кажучи, знати таких людей в обличчя. Але справа в тому, що для розробки реєстру немає офіційно встановленої процедури і грошей.

Таких нюансів можна налічити більше десятка. Ми нарахували, що нам ще потрібно як мінімум два укази Президента, два закони та приблизно вісім постанов Кабміну для того, щоб цей закон в повній мірі почав працювати. Як ви розумієте, у найближчі три місяці цього не буде.

Згідно із законом, першою особою, яка відповідає за вчинення корупції, — є Президент України. Але ми, на жаль, не зможемо застосувати цей закон до глави держави, тому що він підпадає під доволі заплутаний і складний порядок імпічменту в Конституції України. Тобто щодо Президента цей закон взагалі неможливо застосувати. Таких декларативних речей можна нарахувати багато: і по відношенню до спікера, і до депутатів...

Позитивним є те, що закон чітко визначає поняття корупції і кого воно стосується. Це традиційно всі ті державні службовці, про яких ми з вами знали, а також ті, хто не є службовцями: військові, нотаріуси, тощо. Узагалі, будь-яка особа, яка живе державним коштом, робить щось від імені держави, підпадає під дію цього закону.

Також позитивом є те, що тепер чітко розділені покарання за адміністративні проступки. Це адміністративна відповідальність за штрафи і кримінальна відповідальність за корупцію. Раніше у нас була велика проблема, що зі 100% випадків більше 80% закінчувались штрафами, причому часто так складалося, що одна й та сама людина отримувала 5—7 штрафів по одній статті, але продовжувала працювати на тому ж місці, брати хабарі, тому що кодекс дозволяв це робити. Зараз уже за дрібні проступки накладається штраф до 2 тисяч гривень, а за серйозніші починається кримінальна відповідальність від 2 років до 5-ти. І навіть 15 років можуть люди отримати, якщо будуть займатися корупцією.

Проте, на жаль, в Україні закони часто не виконуються, і тому проблема будь-якого закону, зокрема «Про засади запобігання та протидії корупції», — у тому, що немає невідворотності покарання. Тобто, коли чиновник буде знати, що його все одно покарають — хоч за великий, хоч за маленький проступок, — тоді він буде боятися робити правопорушення.

Згідно із цим законом, нарешті ми можемо побачити, скільки наші чиновники заробляють і куди витрачають свої гроші. Декларації певних категорій службовців, найвищих посадовців держави, деякі типів суддів повинні ще й оприлюднюватись в офіційних органах. Ми зможемо, починаючи з квітня наступного року, прочитати в газетах, хто скільки заробив і витратив грошей. Недоліком є те, що після довгих дебатів депутати все ж таки збільшили поріг декларування до 150 тис. гривень. Тобто все, що дешевше 150 тис., — не декларується. У різних країнах, звичайно, по-різному, але нормальним тоном вважається — від 2 тис. євро. Тобто у нас дуже високий поріг, і це при тому, що живемо ми з вами набагато бідніше, ніж люди в європейських країнах. Таким чином, ми побачимо, можливо, будинки й квартири, але ж, ви самі розумієте, що ніхто не буде купувати їх щорічно, тому в декларації нічого суттєвого про видатки ми не прочитаємо. Декларація заповнюється власноруч і здається в орган, де працює особа. Про деяких службовців ця інформація оприлюднюється. Зараз існує суперечка із Законом «Про судоустрій і статус суддів» і антикорупційним законом: обидва вимагають оприлюднення декларацій, але в різний спосіб та терміни. Виникає питання, чим саме треба керуватись?

Серед переваг закону варто також виділити питання унормування подарунків і конфлікту інтересів. Усе, що дорожче за 500 грн. умовно (це половина мінімальної зарплати), службовець не має права брати, а повинен здати в музей відомства, де він працює, щоб усі бачили, що то за подарунки. Але є одна норма-виняток — для подарунків від родичів. Це робить можливим ходіння з пляшкою коньяку від сестер, далеких кумів та інших. Якщо говорити про конфлікт інтересів, то тепер заборонено пряме підпорядкування родичів. Тобто я, наприклад, як керівник, не можу призначити свого сина на якусь керівну посаду в органі. Проте є сфери, які випали із цього закону, зокрема освіта й медицина. Наприклад, візьмемо з вами Київську область, м. Ірпінь. Там є відома на всю державу Податкова академія, якою керує народний депутат, почесний ректор академії. Його син — реальний ректор, дружина надає харчові послуги, а найближчі родичі здають в оренду всі приміщення і корпуса податкової академії. Тобто це такий сімейний бізнес, котрий з точки зору моралі — повна корупція, а з точки зору закону, на жаль, ні.

У цілому, добре, що закон є, добре, що хоч якісь правові акти встановлені, тепер дуже важливо, щоб закон почав виконуватись, а це насправді залежить не лише від посадовців, які мають ухвалити всі ці підзаконні акти, а й від нас з вами, від громадянського суспільства, яке має примусити чиновників жити за правилами гри.

Тут велику роль повинні зіграти правоохоронні органи. Антикорупційна політика ділиться на три сфери: з одного боку, є сфера превенцій, де думають, як корупція виникає, що їй заважає, що їй сприяє і як цього можна уникнути. Такою превентивною роботою має займатися спеціально уповноважений орган, якого поки що немає. Президент хоче, щоб ним було Міністерство юстиції. Водночас, каральні методи мають використовувати правоохоронці, яких відтепер координуватиме Генеральна прокуратура. На нашу думку, це, скоріше, крок назад, тому що має бути створений окремий антикорупційний орган. Але, повторюю, головною посадовою особою в державі, яка координує всю антикорупційну політику і персонально відповідальна за її якість і витрати, — є Президент України. Тож від 1 липня ми тепер чітко знаємо, з кого спитати.

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая