Основні кроки і правила створення і реалізації Наміру.

Крок 1. Чітко сформулюйте свій Намір.

"Я заявляю про свій Намір: ..." Для цього скористайтеся основними правилами:

Правило 1. Ваш Намір повинен бути сформульовано позитивно.

Правило 2. Ваш Намір повинен бути сформульовано в теперішньому часі.

Правило 3. Ваш Намір повинен бути сформульовано від першої особи.

Увага! Коли ви заявляєте про свій Намір, то виходите з принципу достатку - «Я живу в багатому Всесвіту!». Ваш Намір повинен бути твердим! Відкиньте будь-які сумніви і занепокоєння в тому, що ви отримаєте бажане.

Крок 2. Уявіть свій Намір. Створіть яскравий і чіткий образ себе в майбутньому і того, що ви хочете мати. Візуалізуйте кінцевий результат. Зробіть це настільки конкретно, наскільки можливо. Використовуйте свою уяву, творчість і фантазію. Дайте відповідь на такі питання: Як я дізнаюся про те, що отримав / отримала бажаний результат? Що побачу, почую або відчую, коли досягну своєї мети? Яка буде моя поведінка, думки і почуття, коли я досягну бажаного стану? Ваш Намір повинен спонукати вас до дій.

Наситьте свій Намір приємними емоціями, щоб він тяг за собою.

Задайте собі питання: Для чого мені це потрібно? Якщо мій Намір здійсниться, що це дасть приємного та корисного мені і оточуючим людям?

Крок 3. Визначте реальні розміри свого Наміру. Він може бути занадто великим, і тоді його слід розбити на кілька дрібніших, легко досяжних. Можливо, поставивши перед собою якусь мету, вам доведеться кілька разів переформулювати своє Намір, поки ви не прийдете до того, що перший крок прийме реальні розміри, і ви зможете діяти. Пам'ятайте відому приказку: "Шлях навіть у тисячу миль починається з першого кроку".

Крок 4. Визначте необхідні ресурси. У вас є всі необхідні ресурси для здійснення вашого Наміру. Сила завжди знаходиться всередині вас. І точка опори завжди знаходиться в теперішньому моменті.

Потрібно тільки здійснити до цих ресурсів доступ. Для цього запитайте себе: Що я потребую, щоб мій Намір здійснився?

Ресурси можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні ресурси - це, наприклад, позитивний настрій, впевненість, ваші особливі вміння, знання і таланти. Зовнішніми ресурсами можуть бути гроші, знання, зв'язки. У будь-якому випадку зовнішні ресурси залежать від ваших внутрішніх переконань.

Крок 5. Якщо ваші Наміри серйозні, визначте перші кроки і дійте. Пам'ятайте, в залік йдуть тільки дії.

Ваші дії повинні бути як внутрішніми (позбавлення від агресивних емоцій, робота з негативними думками і переконаннями), так і зовнішніми ( фізичні зусилля, зустріч з необхідними людьми і т. д.).

Візьміть на себе стовідсоткову відповідальність за здійснення свого наміру.

Всі події в своєму житті ми створюємо самі, тому перестаньте звинувачувати, засуджувати і ображатися. Ні ви, ні будь-хто інший не винні в тому, що у вас чогось немає. Винних не існує взагалі.

І якщо людина не реагує так, як вам хотілося б, візьміть відповідальність на себе і дійте. Подумайте, що вам необхідно зробити, щоб викликати потрібну вам реакцію. Це пов'язано з гнучкістю. Що я повинен / повинна зробити, щоб отримати те, що я хочу? Який повинен бути мій перший і наступний крок?

І пам'ятайте! З того самого моменту, як ви заявили про свій Намір, всі і все в цьому світі прагнуть вам допомогти. Всі сили Всесвіту на вашому боці, а всередині вас є всі необхідні ресурси для досягнення мети.

Ви повинні грати в життя активну роль. Ваші дії на психічному і фізичному плані впливають на якийсь механізм і пускають у хід таємничу і незбагненну силу Наміру. Ваш шлях повинен приносити вам радість.

Сформулювавши Намір в майбутньому, ви ставите перед собою завдання в сьогоденні, і, навпаки, будь-яка проблема в ньому може бути перетворена в Намір в майбутньому.

Здійснення вашого Наміру - це подорож від теперішнього стану до бажаного. Це ваш життєвий шлях. Уявіть, що на цьому шляху будуть перешкоди, які загартують вас і зроблять сильнішими, зустрінуться різні люди, у яких ви будете вчитися чомусь новому і вдосконалюватися.

У вас повинно бути бажання зробити цю подорож. І ви повинні вірити в те, що мета є досяжною і варто того, щоб її досягати.

Обов'язково займайтеся в житті тим, що вам цікаво. Проявляйте цікавість і не переставайте дивуватися!

Крок 6. Визначте, які перешкоди є на вашому шляху, і усуньте їх. Зробіть це заздалегідь, ще на стадії формування Наміру. Це позбавить вас від зайвих клопотів. Задайте собі питання: Що може завадити мені скористатися своїм Наміром? Які можуть виникнути перешкоди на моєму шляху? Що може статися несприятливого для мене, якщо мій Намір здійсниться?

Попрацюйте зі своїми думками-блоками. Для цього поміняйте старі, негативні переконання і установки і створіть нові, які наблизять вас до мети. Які думки потрібно поміняти, створити нові, щоб наблизитися до мети?

Крок 7. Будьте уважні. Вам потрібна гострота і чутливість для того, щоб помітити, просуває вас те, що ви робите, до того, чого ви хочете. Ви повинні бути дуже уважні до себе. Прислухайтеся до голосу інтуїції і своїх почуттів. Частіше звертайтеся всередину себе. І в той же час будьте уважні до навколишнього світу, до поведінки і реакцій людей. Тримайте свої почуття відкритими, щоб помітити, що ви вірно рухаєтеся по шляху здійснення своїх Намірів, до бажаного результату. Звертайте увагу на всі знаки, які трапляються вам на вашому шляху.

Крок 8. Проявляйте гнучкість в поведінці і мисленні. Ви повинні бути дуже гнучким людиною і міняти свої дії до моменту отримання того, чого ви хочете.

Існує золоте правило: "Якщо те, що ви робите, не спрацьовує, зробіть що-небудь інше".

Якщо двері не відчиняються в один бік, спробуйте відкрити її в інший.

Щоб здійснити свої Наміри, вам необхідно не тільки чути, бачити і відчувати те, що відбувається, а й мати запас різноманітних реакцій і бути готовими поміняти свою поведінку.

Якщо ви не міняєте своєї поведінки, то завжди будете отримувати одне і те ж.

Запам'ятайте ! Контролювати ситуацію буде та людина, у якого велика гнучкість поведінки.

Крок 9. Подбайте про чистоту своїх помислів. Здійснення вашого Наміри має бути сприятливе для вас і навколишнього світу. Пам'ятайте, що ваш Намір - це не те, що ви хочете отримати на збиток іншим. Переконайтеся, що ваш Намір знаходиться в повній гармонії з вами, як з цілісною особистістю, і з навколишнім світом. Те, що ви отримаєте в результаті, має поліпшити не тільки ваше життя, а й життя інших людей.

Крок 10. Пам'ятайте! Ваш Намір здійснюється в потрібний час і в потрібному місці.

Надайте своїй підсвідомості можливість вибрати місце і час здійснення вашого Наміру. Воно прорахує всі можливі варіанти найкращим чином.

Просто зверніться всередину себе, до свого підсвідомого розуму, і попросіть: "Підсвідомість, визнач найоптимальніший час і найкраще місце для здійснення мого Наміру".

Так ви зможете змінити якість свого життя. Бажаю вам успіху!

Традиції сусідньої нації - загарбувати чужі землі і винищувати інші народи фізично.

РФ має у десять разів більше територію ніж Україна на душу населення. Війну між Україною та РФ можна уявити як війну між власниками двох однокімнатних квартир.

Квартира №1 має десять мешканців (Україна) і на неї нападає квартира №2 (РФ), бо має сучаснішу зброю. А причиною є, що в квартирі №1 прибрано, а в квартирі №2 бруд, а прибирати бажання нема. Краще вигнати-знищити мешканців квартири №1 та оселитися в ній. Сцикунів, що бояться захищати квартиру №1, мешканець квартири №2 обіцяє ощасливити, дозволивши жити і прибирати, бути рабом, поки РФ буде в доброму гуморі. Але вся загадка души нашого сусіда і загарбника наших споконвічних земель криється в тому, що души там якраз і нема, є лише елементарна доцільність. Ховатися за жінками, стріляти з церков і жилих будинків — його стиль.

Ні, він Вам буде другом і братом, поки він слабий, але лише спротив зломлено, загрози зліквідовані, то зайві свідки просто прибираються.

Так було завжди.

• Починаючи від батька Хмеля. Богдан хворає, чи отруєний, одразу союз з Польщею. І пізніше.

• Поки козаки треба, їм нагороди, лише війну з турцією виграно, Січ ліквідували.

• На початку минулого століття, поки Росія Радянська була слабкою, вводиться НЕП, як тільки з силами зібралися, оточено було Україну військом і нагло виморено голодом більше 10 мільйонів мирних селян.

• Коли російська компартія воювала з Німеччиною і була небезпека, цілі фронти обзивалися українськими, як тільки дійшло до параду Побєди, зразу забалакали про силу російського народу. Прикладів безліч.

Цікаве відео на тему https://www.youtube.com/watch?v=0qZtvDBxbzQ

Мораль тої замітки.

Дарма дехто сподівається, що можна домовитися зі скаженим псом. Байки про те, що там є гарні дівчата чи хлопці не мають ніякого значення, бо вирішують не вони. Вони, гарні, та мають прав не більше, ніж, хай вибачають, у згаданого пса воші.

Будьмо сильними і вкладатися слід лише у власний дім, дбати про нього. Ніхто не опікуватиметься українцями, поки вони не почнуть опікуватися собою. Україна - наша хата. Господаря слід обирати-добиватися кращого, не за словами. Наміри і відповідальність, команда і справи, відданість і передбачуваність дій і вчинків, звітність і мужність, а також програма дій.

Маємо лад робити у власній хаті, а не паплюжити її. І прибирати сміття у власній хаті маємо самі, без допомоги всіляких “визволителів”.

                Цими днями мене несподівано знайшла повістка з Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Інтерес дізнання стосувався давньої публікації моєї «Колонки автора» в Інтернет виданні «Українська правда» від 16 липня 2010 року, озаглавленої «У  який кут загнав себе «Беркут». У статті  аналізувалися резонансні події початку квітня (08/04/2010) того року в «Українському домі», пов`язанні з організацією групою українофобів, на чолі з тодішнім нардепом В. Колісниченком, провокативної фотовиставки буцімто злочинів ОУН та УПА щодо погромів євреїв на Волині. Це була чистої води фантасмагорія, позаяк ніяких подібних фактів в історії України на цей кшталт на щастя не зафіксовано. Це була чистої води маніпулятивна брехня, закинута з Москви. Одначе, фальсифікаторів це не зупинило. На фотовиставці вони вчинили жахливу підробку ілюстрацій. За жертв начебто погромів були представлені світлини тіл загиблих у польсько-українському протистоянні часів Другої світової війни. Більше того, провокатори підготували п’ятитисячним накладом книжку мовбито «розслідувань» цієї фейкової «трагедії». Її за гроші московітів, ордени від яких отримував В. Колісниченко у Кремлі особисто з рук В. Путіна, було виготовлено і віддруковано за кордоном, нелегально доставлено в Україну. Книжку роздавали відвідувачам виставки.

                Зрозуміло, що в Україні знайшлася група патріотів, які поставили за мету завадити провокаторам публічно, з викликом для суспільства, фальшувати історію нашої держави, притоптати честь та гідність вояків ОУН-УПА різноманітними несусвітніми й мерзенними вигадками. Це були активісти партії ВО «Свобода».

                Я опинився  епіцентрі тих драматичних подій якраз тоді, коли там розпочався дошкульний і просто таки страшенний мордобій. Молоді люди в цивільному, явно керовані групкою командирів, які згрупувалися побіля В. Колісниченка, безпощадно і немилосердно гамселили, буквально поволоком – за руки, за ноги викидали патріотів за поріг. Тих, хто будь-якось опирався, кричав, вміло, явно з професійною виучкою, «умиротворяли» больовими прийомами, молотили так, що буквально тріщали кістки. Били людей головою об стінки і гострі кути приміщення. У мене на очах юнака кинули спиною на перила, я аж заплющив очі, думав у нього переламається хребет. Буквально переді мною застосували силу до журналіста  телеканалу «Новий» Сергія Кутракова, який разом зі своїм оператором намагався помішати цій безглуздій розправі. Кореспондент бігав зі своїм мікрофоном поміж молодиками, які зачищали периметр явно кримінальної виставки і кричав: «Представтесь, хто ви! Чий виконуєте наказ? Хто ваш командир? За що знущаєтесь над людьми»

Це, напевне, дратувало новоявлених «молотобійців», які зубодробно та костоправно захищали антиукраїнську виставку від патріотів зі «Свободи». Молодики в цивільному тут же вміло нам`яли і йому боки, а коли почав опиратися перед тим, що його викидають геть з території дійства, прищемили пальці рук і ногу металевими дверима, застосували больовий прийом: щосили тиснули на очі. (Про це читайте тут.) З погляду людяності це було зухвале, цинічне дикунство і брутальний гангстеризм. Хоча всі ці дії, напевне, сповна відповідали заклику нардепа Колісниченка, котрий, як очманілий верещав щосили: «Даві бандеровскую мразь!»

                Уже ввечері з Інтернет повідомлень, випусків «Новин» телеканалів дізнався: це доблесний Київський «Беркут» так по-геройське захищав провокаційну виставку товариша Колісниченка і його бандюків-українофобів, які зводили чорний наклеп на вояків ОУН-УПА під охороною режиму В. Януковича. (Репортаж про це дивіться тут.) Огиднішого дійства в житті я ще не бачив.

                На початку того ж таки літа я поїхав у справах до рідного села на Вінниччину, і вже там дізнався новину, яка мала пряме відношення до квітневих подій в «Українському домі». Виявляється один з молодих людей, які зухвало й нещадно рахували кістки свободівцям – мій молодий односельчанин. Командири «беркутівців», зачувши, що пахне смаленим, стали силувати кількох молодих бійців, в тому числі і його, взяти всю провину на себе. Їх насукували: скажіть, мовляв, що виставку захищали з власної ініціативи, ми вас потім витягнемо з-під відповідальності. Так мовбито врятуємось усі…

                Перелякані родичі й знайомі запитували і в мене поради, як варто учиняти молодому подолянину, котрий явно опинився під статтею кримінального переслідування, неправомірно застосовуючи силу проти мирних громадян. Звичайно ж, казав я, треба говорити правду, як насправді було. Хто і які віддавав накази. Хто дав команду охороняти ту прокляту виставку українофобів. Позаяк кожен повинен персонально відповідати за те, що накоїв. Ні в якому разі не піддаватися на обіцянки й задурювання командирів, які цією жорстокістю до українських патріотів явно вислужувалися перед регіоналами. Обурений бажанням керівників столичного «Беркуту» сховатися за спинами молодих хлопчаків, я й написав вище згадувану статтю до «Української правди».

                Слідчий в особливо важливих справах відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Артем Яблонський, каже:

                -Ваша публікація не зупинила злого замислу керівників «Беркуту» - виставити винуватцями невмотивованої жорстокості при подіях в «Українському домі» двох наймолодших бійців спецпідрозділу. Ті всю вину за скоєне справді взяли на себе, а батьки-командири, звісно ж, залишилися, як кажуть, усі в білому. Але, щоправда, і молодим бійцям вдалося уникнути відповідальності, справу проти них незабаром протиправно закрили. Тільки тому, що події в «Українському домі» 8 квітня 2010 року розслідували слідчі МВС… 

                - «Контора» своїх не здавала: менти уміли тримати кругову поруку, - підкидаю дровець до багаття розмови. – «Беркут» навіть пішов в атаку на тих, кого побили, в тому числі й на журналістів телеканалу «Новий». (Підтвердження цих подій ви знайдете тут, а також і тут.) На скільки я пригадую, обласканий кримінальною владою Януковича спецпідрозділ «Беркут» назбирав проти журналіста Сергія Кутракова цілий букет мовбито злісних порушень законодавства, вимагав порушення кримінальної справи. Бо виконуючи свій журналістський обов’язок у публічному місці, кореспондент буцімто збирав відомості, що складають конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Повний абсурд. Безглуздя.  Виходить, що ламаючи кістки українським патріотам, які виступили проти фальсифікації й наклепу на українську історію, «Беркут» здійснював «державну» місію. І все заради того, щоб вигородити своїх мордобивців…

                -Це правда, вони цим відзначалися, як і в даному випадку також, - зауважує слідчий. – Тепер, коли справу відновила для нового розслідування Генеральна прокуратура, дехто з тих, кому доведеться відповідати за невмотивовану та невиправдану жорстокість намагалися пригальмувати цей процес старими методами. Нічого з того не вийде, цього разу діям кожного буде дана належна правова оцінка. Така чітка і конкретна позиція нинішнього керівництва Генеральної прокуратури і нашої слідчої групи. Ми завершуємо збір матеріалів кримінальної справи і вона незабаром потрапить до розгляду судом…

                Мене ж сюди позвали як свідка. Публікацію Інтернет видання «Українська правда» 2010 року долучили до справи. Але головне, мабуть, не це.

                Від часу жорстокого побиття «Беркутом» представників «Свободи» поминуло понад шість років. Час і життя розставили всі крапки над «і» у тій історії. Нині, мабуть, буде резонно поставити питання так: а як у житті знайшли себе учасники тих незабутніх подій, де й чим займаються вони нині? Адже за цей час ситуація в державі докорінно змінилася, Україна стала іншою. Зникли московітські васали януковичі, колісниченки, розпущений спецпідрозділ «Беркут».  Чи трансформувало все це людей?

                І тут, зізнаюся, відкрилася надзвичайно разюча картина. Будь ласка, читайте, оцінюйте.

Один із фігурантів тієї справи, колишній «беркутівець» Максим Корчев, який взяв вину на себе в дратівливих подіях 8 квітня 2010 р., пішов воювати на Схід України. У прапорщика міліції військова спеціальність – кулеметник. У лютому 2015-го біля Широкіного на Донеччині, зав`язався небувало жорстокий і нерівний бій з рашівськими окупантами. Максим Корчев сам прикривав цілий фланг від наступу ворогів, шквальним вогнем відігнав ворогів від блокпосту, врятував життя багатьом побратимам. Бився з окупантами з обома простреленими ногами, стікаючи кров’ю до підходу прикріплення. Сам себе перев’язати він не міг, та й часу на це не було: бій не втихав ні на мить. Більше того, в його бронежилеті потім виявили ще шість куль. Стільки разів він міг померти, але позицію не здав. За винятковий героїзм у боях за Вітчизну Максима Корчева удостоїли бойової нагороди, а згодом міністр внутрішніх справ вручив йому ключі від нової квартири.   

                Інший колишній «беркутівець», фігурант тієї справи, котрий відповідальність за події взяв на себе  Вадим Нечипайло став за цей час особистим охоронцем глави Національної поліції України Хатії Деканоідзе.

                Як розповідає слідчий Генпрокуратури А. Яблонський, той командир спецпризначенців, який організовував і побиття  людей на виставці, і процес уникнення від відповідальності всіх спецпризначенців, теж поїхав на декілька місяців в зону начебто АТО. Однак, насправді відсидівся в Ізюмі Харківської області, далеко від лінії зіткнення. Тепер він головний фігурант кримінальної справи, яку розслідує Генпрокуратура.

                Тележурналіст каналу «Новий» Сергій Кутраков, якого з усіх сил того дня «м’яли» «ласкаві» «беркутівці» поміняв свою спеціальність на посаду офіцера Збройних Сил України, тривалий час командував відважним підрозділом на Донецькому фронті. Разом зі своїми підлеглими він знищив чимало техніки і живої сили загарбників. Удостоївся за подвиги державних нагород. Сергій справжній фронтовий герой. Нині він глава цивільного корпусу «Азову» у Маріуполі.

                Ще один учасник тих подій, «свободівець» Олег Осуховський, якого «беркутівці» за руки та ноги виволокли з приміщення виставки (ці кадри є у вище поданих сюжетах)  і викинули тоді за поріг «Українського дому», став народним депутатом України в одному з виборчих округів Рівненщини.

                Зверніть увагу, це були різні, але в основному порядні українці, у грізну годину готові віддати життя за свою державу. Як же ж дійшли вони до того, що буквально убивали один одного на тій провокаційній, українофобській виставці? За що? За брехню московітів?  Хто їх довів до цього? 

                Звичайно, що насамперед запеклий україноненависник В. Колісниченко, який був не простим гвинтиком у п’ятій зрадницькій колоні Кремля на наших національних теренах. А ще кліка донецьких маріонеток Януковича, які все робили за командою Путіна, формуючи в українській державі владу з таких ось зрадників колісниченків і керівників злочинного угрупування, яким був спецпідрозділ міліції «Беркут». Вседозволеність, кругова порука в правоохоронних органах і привели до того, що ці «орли» стали кривавими м’ясниками в пору Майдану. І це не повинно прощатися нікому.

                Щоправда, мені важко навіть уявити, що тепер скажуть один одному, зустрівшись у суді, справжні герої АТО Максим Корчев та Сергій Кутраков. 

...Дуже багато літер. Повністю здер тут Автор: Юрій Романенко. Так з ними і треба влаштувати, із "слугами народу"..

В это тревожное время, когда паникеры скупают доллары и мешают Гонтаревой спасать курс гривны, очень остро встал вопрос выживаемости депутатов Верховной Рады. Обнищание некоторых депутатов достигло такого уровня, что это превращается в проблему государственной важности. Ее нужно решать.

Заместитель председателя фракции «Блок Петра Порошенко» Анатолий Матвиенко не исключает, что фракция создаст фонд для доплаты нуждающимся депутатам.

«Если такой фонд создавать, он должен создаваться официально, потому что действительно есть люди, которым надо помочь. Иначе они будут зарабатывать неизвестно на чем», — отметил Матвиенко.

Я расскажу господину Матвиенко, что нужно сделать, а не маяться ху*ней.

1. Сначала нужно в три-четыре раза сократить милицию, а потом в три- четыре раза повысить зарплату. Из милиции выгнать 90% ментов,привлечь иностранцев и парней прошедших АТО, а также остатки профи, которые еще есть. Тоже самое сделать с прокуратурой. Тоже самое с судами. Бояться того, что будут сбои не нужно. Потому что сейчас вся госсистема - тотальный сбой. Лучше работающая система с ошибками, чем система являющаяся ошибкой по определению.

2. Смертную казнь не в водить. Мы ж не варвары какие-то. Просто увеличить процент несчастных случаев в автокатастрофах среди высших чиновников, неправильное использование бытового газа, рост травматизма во время распития спиртных напитков, занятий спортом, хождения по лестницам. Наглядно и понятно. Кто умный — поймет, кто тупой — получит премию Дарвина. Кстати, можно сделать общенациональным государственным мероприятием. Насилие должно быть дозированным, управляемым, рациональным и соотвествовать масштабу нанесенного ущерба.

3. Ввести конфискацию имущества семьи высших коррупционеров и пожизненное заключение с правом аппеляции через 20 лет.

4. Ввести отвественность за дачу взятки, а за дачу взятки высшему должностному лицу в особо крупных размерах давать пожизненное с обязаностью пахать на общественных работах по восстановлению инфраструктуры страны. Люди не должны гнить остаток жизни в тюрьме, а проводить его на чистом воздухе на работах, чтобы все видели, как они искупают свою вину и вдохновляли других не делать ошибок.

5. Кроме кнута раздать пряники. Крупному бизнесу дать гарантии неприкосновенности собственности. Сказать, что страна отныне тихая гавань для капитала. Дать формулу «есть налоги — есть собственность, нет налогов — нет собственности». Дать перспективу участия в больших проектах. Дать перспективу поддержки государства на внешних рынках. Провести демонополизацию и дерегуляцию пакетом законов.

6. Убрать всех смотрящих в министерствах, следящих за потоками. Отсюда сократить количество персонала в 5-10 раз. Увеличить зарплаты в 5-10 раз и укомплектовать на основе открытого кадрового конкурса.

7. Сделать зарплату в 100 000 гривен депутатам, судьям и прокурорам, то есть эквивалент 5 тыс долларов. Много ли для такой страны? Много, но это ничтожно мало, учитывая масштаб ответственности и соблазнов стоящих перед этими людьми. Ввести прозрачный инструмент лоббизма, пусть платят открыто. Благодаря этому бизнес в Раду перестанет лезть, а кто будет пытаться играть в игры по старому см. пункт 2,3,4.

8. Всю коррупцию ЛЕГАЛИЗИРОВАТЬ. ВСЕ ПЛАТЫ в частный карман, должны стать платами в карман государства. Вот вам отсюда и деньги на большие зарплаты, большие проекты и все остальное.

И тогда не нужно придумывать специальные фонды выплат для депутатов, не нужно будет оправдываться почему нет борьбы с коррупцией и прочая, прочая, прочая. Нужно будет просто сидеть и смотреть, как миллионы рук лезут в бюджет, пытаясь жить по старому. И рубить, рубить эти руки с утра до вечера, в прямом эфире, пока количество этих рук не сократится до уровня статистической погрешности.

Ватноколорадські сичання видаляються, рашоорганізми блокуються.