Министерство образования и науки, молодежи и спорта Украины изъяло из внешнего независимого тестирования в следующем году произведения о Голодоморе, сообщает Униан.

В пресс-центре Центра исследований освободительного движения, из тестов изъяты, в частности, ранее обязательные произведения Уласа Самчука "Мария" и Василия Барки "Желтый князь".

«В школьной программе для старшеклассников оба эти произведения, которые описывают огромную трагедию украинского народа - геноцид 1932-1933 годов, рекомендованы для дополнительного, то есть самостоятельного чтения. И только школьники с филологическим направлением обучения обязательно изучают роман Уласа Самчука "Мария". Изучают, но во ВНО о нем не упоминается», - сообщили в пресс-центре.

Писательница Оксана Забужко возмущена этим фактом. «Это манера карманного вора-"тихушника", который орудует втихаря (а это вообще стиль работы нашего министра образования Дмитрия Табачника), и как мартышка из кормушки таскает бананы, так он по кусочку таскает у молодежи те составляющие украинской идентичности и самосознания, которые дразнят "русский мир», - сказала она.

По мнению Забужко, такие действия Минобразования можно расценить как «интеллектуальную кражу в общенациональном масштабе», которая должна приравниваться к преступлени против Украины и ее будущего.

«Изъяты именно произведения, которые не просто являются образцами высокохудожественной литературы, а посвящены одной из крупнейших трагедий украинцев - Голодомору. Это является свидетельством целенаправленной государственной политики и продолжением попыток Дмитрия Табачника скрыть страницы украинской истории", - сказал член Общественного комитета памяти жертв Голодомора-геноцида 1932-1933 годов в Украине Владимир Вятрович.

Сьогодні в лівому березі опублікована дуже цікава стаття. Оскільки через певні проблеми з реорганізацією на ЛБ не завжди вдається перенести, тож просто прочитайте за посиланням. Варто уваги.
 http://lb.ua/news/2011/12/13/127946_donetsk_i_yanukovich_hronika.html

Нещодавно отримав прохання доповнити свій фотоальбом посиланням про досі маловідому для більшості українців сторінку нашої спільної з Європою історії. Спочатку вирішив подати окремі сайти. Але потім згадав як чудово пройшовся по сусідським невігласам своєю інформацією один наш дослідник Украненланду. Довелося самому спостерігати дискусію на цю тему. Чого там у сусідів не було : і просто ошелешення від побаченого та прочитаного, і несміливе прозріння, і агресивне несприйняття попри очевидну дурість через заперечення в стилі *такого бути не може, бо ми про це у школі не вчили*. Що ж, варто ознайомитись з тим, як німці дбають не лише про власну історію, а й частину НАШОЇ з вами історії, що здатна перевернути уяву багатьох.
http://photo.i.ua/user/3871267/258299/
http://photo.i.ua/user/3871267/258311/
http://kuraev.ru/smf/index.php?topic=232632.0;wap2

«Ці соціальні процеси організовуються різними людьми, де немає чітко вираженого лідерства. Серед тих, хто виходить з акціями протесту, крім звичайних чорнобильців, є й ті, що таємно співпрацюють з владою і звісно мета їхня зовсім інша, ніж домогтися повернення їм соціальних пільг. А це призводить до того, що ззовні їхні акції виглядають неорганізовано. А іноді вони неорганізовані з політичної точки зору. Наприклад, після певних судових змін в Україні встановлена президентсько-парламентська форма правління, тобто влада належить президенту. Таким чином основний адресат мав би бути не прем’єр-міністр чи Верховна Рада, а президент. Але акції відбуваються чомусь не біля його Адміністрації. Це викликає в мене здивування. Крім цього, виглядає нелогічно і те, що акції протесту різні за типом – одні оголошують голодування, інші – протести…», – зазначає політолог.

«Звісно, те, що такі акції відбуваються, - досить позитивна тенденція, оскільки це означає, що громадяни можуть самоорганізуватися, а з іншого боку – для їхньої політичної організації ще іноді не вистачає досвіду чи розуміння ситуації. А часом пересічні представники соціальних груп піддаються на політичні технології тих людей, на кому лежить відповідальність за погіршення їх соціальної ситуації», – додає Таран.

За словами експерта, цими політичними технологіями представники влади намагаються відвернути увагу учасників акцій протесту від головного адресата – президента. «Акції протесту спрямовані на адресата в уряді чи на представника місцевої влади. А тому влада ілюзорно думає, що відведе увагу від основного адресата – президента. Можливо, ті, хто зацікавлений у розгортанні цих технологій, вважають, що це не буде торкатися всієї влади, а лише окремих представників. Однак, як на мене, це відображатиметься і на рейтингові президента, і на його авторитеті.

Єдине, що може поки радувати владу, це те, повторюся, що в цих соціальних рухів немає чіткого організаторського ядра», – стверджує Таран.

Як зазначає політолог, наразі залишається відкритим питання, чи зможуть ці соціальні рухи вийти за рамки політтехнологій, які їм нав’язують  "згори", та сформуватися в потужні соціальні політичні течії.

Голлівудська зірка Міла Йовович на своєму мікроблозі у "Твіттер" написала про свою підтримку виступів мітингувальників в Росії. "Привіт! Шлю любов і найкращі побажання всім, хто бореться за свої права в Росії! Шкода, що я не з вами."  Торік Йовович провела в Росії чимало часу, знімаючись у Левана Габріадзе у стрічці "Викрутаси".

Нагадаємо, Міла Йовович народилася в Києві.

Акції протесту проти фальсифікації результатів виборів проходять в Москві, Петербурзі, багатьох російських містах і основних світових столицях.

Протести почалися в Москві та Петербурзі 5 грудня, на наступний день після парламентських виборів. У них перемогла правляча партія "Єдина Росія", втративши при цьому конституційну більшість у Держдумі.

Під час мітингів було затримано понад 300 опозиціонерів, що, в свою чергу, засудила Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch наймасовішими за останній час.

У Донецьку силою згортають намет народного депутата Анатолія ГРИЦЕНКА, всередині якої продовжують перебувати голодуючі чорнобильці. Про це кореспонденту УНІАН повідомив з намету керівник Донецької облорганізації партії «Громадянська позиція», помічник А. ГРИЦЕНКА Олександр ГЕВЕЛЄВ. «В даний момент вимкнулося світло в наметі, п'ятеро представників міліції беруть участь у цьому правопорушенні, штовхають, б'ють журналістів, згортають намет у даний момент, живого місця залишилося близько 10 кв. метрів, - швидко розповів О.ГЕВЕЛЄВ. - Голодуючі чорнобильці продовжують лежати. Згортають намет іззовні. За словами міліції, це роблять працівники комунальних служб, але працівники міліції притримують поручні, тим самим допомагаючи їм згортати палатку. Це пряме правопорушення ». «Я всередині намету, тому не знаю, скільки людей беруть участь у силовому демонтажі намету. У наметі близько 15 осіб, з них 5 осіб - це міліція ... »- підсумував він.

Виставлені Фондом державного майна на продаж пакети акцій "Київенерго" є недооціненими.

Таку думку висловив директор інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич в ефірі Першого ділового каналу.

"Негативним моментом є недооціненість тих пакетів акцій, які виставляються на продаж. Очевидно, що ті суми, які Фонд держмайна планує отримати від продажу акцій "Київенерго" і "Західенерго", занижені. Так, можливо, йде гра в бік "допоможи українському інвестору". Проте 25-відсотковий пакет енергокомплексу столиці - монопольного виробника тепла і електроенергії - не може коштувати 340 мільйонів гривень. Це смішні гроші навіть в умовах зростаючих цін на газ", - сказав він.

"Ми маємо дані, у скільки оцінювалися енергогосподарства найближчих нам країн східної Європи. Там йшлося про 1-1,5 мільярди доларів за все енергогосподарство порівнянного за розмірами з Києвом міста", - додав експерт.

За його словами, те ж стосується продажу акцій "Західенерго".

"Західенерго" як найбільшому виробнику та єдиному експортеру електроенергії в Європу, думаю, теж ціна занижена. Це дуже ліквідний актив. І ще довго він буде залишатися таким. При цьому я не заперечую, що компанія-покупець дійсно повинна інвестувати значні кошти в модернізацію. Проте навіть цим не можна виправдовувати настільки занижену ціну пакету", - підкреслив Марунич.

Нагадаємо, 9 грудня переможцем конкурсу з продажу 25% акцій ПАТ "Київенерго" став найбільший в Україні приватний вертикально інтегрований енергохолдинг "ДТЕК" бізнесмена Ріната Ахметова, висунувши пропозицію у 450,5 млн грн.

Холдинг оцінює рівень необхідних інвестицій в "Київенерго" в 12-15 млрд грн.

Зазначимо також, що 25 листопада ДТЕК визнано покупцем 45,103% акцій ПАТ "Західенерго", запропонувавши за нього 1 млрд 932,1 млн грн - лише на 100 тис. грн вище за стартову ціну.

Gazeta.ua

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/business/_ukrajinsku-energetiku-prodayut-ahmetovu-zanadto-deshevo/413769">Gazeta.ua</a>

Ганна Трегуб. "...Уявлення про себе як про націю-жертву, по-перше, прищеплює почуття меншовартості, сказати б – приреченості на неуспіх, а по-друге, це є неправдою, бо українці цілком давали собі раду й під "колоніальним гнітом”, над яким так уболівають підручники..."

Останні років 10 для українців позначені тим, що можна назвати "змаганнями за історію". І поза тим екраном, який складається з медійних повідомлень та суперечок, які виникають в самому суспільстві щодо певних історичних подій, губиться найголовніше – незаангажований та неупереджений погляд на історію. А за скандалами зникає бажання вивчати свою та чужу історію, знань з якої нині бракує великій кількості українців.

Українська історія новітнього часу нині перетворилася на низку скандальних епізодів, пов’язаних із українським "змаганнями за історію": йдеться про переписування і перекроювання матеріалів шкільних підручників з історії України, перешкоджання розсекречуванню архівів радянської доби, боротьба навколо персоналій Романа Шухевича, Степ

Небезпека ситуації у тому, що не лише в молодих українців, що нині навчаються у школах, а й широко за кордоном українська історія асоціюватиметься зі скандалом. Хто ж буде поважати націю, яка зробила з предмета гордості балаган? Українське суспільство змагається, але чи є ті, хто знає, за що саме, і навіщо? Складається враження, що українці перебувають не на теренах Європи ХХІ століття, а десь на американському Дикому Заході, де кривава ворожнеча починалася через дрібницю, і тривала десятиліттями, коли вже годі було розібратися, а що ж викликало таку глибоку ненависть у людей, що ворогують. Чи не те саме нині відбувається довкола української історії?

На ці та низку інших тем ми спілкувалися з відомим українським істориком Наталею ЯКОВЕНКО.

- Наталю Миколаївно, у 2007 році ви очолили моніторингову комісію з аналізу підручників з історії при УІНП. Яка її доля? Які досягнення? Чи змінилися підручники з того часу і в яку сторону? Якщо говорити про ідеальний підручник для школярів - яким він має бути?

- Нескладно вирахувати, коли й чому наша комісія померла тихою смертю. Це сталося після реорганізації Інституту національної пам’яті та переходу Міністерства освіти до рук пана Табачника, тобто в 2010 році. Ми встигли укласти й оприлюднити на сайті Інституту нові програми, оце й стало останнім досягненням комісії.

Подальшому рухові автоматично настав край, адже тільки підтримка Інституту й МОН давала би шанс перейти від сердитої реакції десятка істориків до публічного обговорення. Звісно, що підручники з того часу не мінялися – це продукція, яку зазвичай приправляють стійким консервантом.

Що ж до кон’юнктурних разових домішок (для прикладу, заміни терміну "Друга світова війна” на "Велику Вітчизняну”), то в світлі наших претензій до шкільної книжки вони ролі не грають, бо на стовбур змісту не впливають. А "ідеальних підручників” взагалі не буває, бо шкільна премудрість за означенням спрямована на відстояне, тобто на вчорашнє, тоді як життя вимагає щоденних оновлень. Інша річ, що можна й треба цю "учорашність” підкореговувати, аби вона не перетворювалася на "позапозавчорашність” – як сталося з нашими підручниками історії України.

Нинішній підручник з історії орієнтований на сьогодення. Фахові ж педагоги знають, що такий підручник розрахований на 10-15 років наперед, на нову генерацію, що за згаданий час підросте і увіллється до активного суспільного життя.

Складні, криваві сторінки історії потрібно висвітлювати у підручниках. Інша річ, яку можуть підказати психологи, в якій формі подати школярам різного віку криваві сторінки історіїСтаршокласники вже є достатньо психологічно дорослими, аби без особливих штучних фільтрів можуть сприймати інформацію про трагедії кривавого ХХ століття, зокрема Голодомор 1932-33, дві Світові війни, тероризм, нетерпимість тощо як ознаки міжвоєнного часу. Про все це школярам треба розказати.

- В чому секрет того, що радянський погляд на українську історію досі знаходить зручне місце не тільки в голові обивателя, але й істориків? Що шляхта Речі Посполитої - поляки, а не українці, що діячі Російської імперії - росіяни тощо.

- Тут немає ані секрету, ані підступної змови якоїсь п’ятої колони. "Радянський погляд”, тобто навички сприйняття минулого через призму, як колись казали, "єдино вірної марксистсько-ленінської методології”, засвоюють зі шкільної лави (з підручника!) і пересічний громадянин, і пересічний історик. А там цього, про що ви згадали, і не тільки цього, знайдеш подостатку.

- Як реформувати наш мартирологічний наратив? Чому українці тільки борються і програють, а не створюють і перемагають? Наш внесок у розбудову Великого князівства Литовського, Російської імперії, Речі Посполитої - хіба це погано?

Плачі над історичними кривдами – це не суто український винахід. Всі національні наративи так званих скривджених (бездержавних) народів свого часу виростали зі схеми опонування "чужим державам”, де "нас гнобили – ми боролися”, "наша еліта зрадила – народ вистояв”. Така схема у підсумку виконувала власну місію – перетворювала етнографічну масу на свідому своєї приналежності націю. Однак те, що було потрібне століття тому, сьогодні уподібнилося колоді поперек дороги. Адже уявлення про себе як про націю-жертву, по-перше, опосередковано прищеплює почуття меншовартості, сказати б – приреченості на неуспіх, а по-друге, це є неправдою, бо українці цілком давали собі раду й під "колоніальним гнітом”, над яким так уболівають підручники.

За нашою пропозицією, мобілізаційний ресурс історії сьогодні варто шукати у так званому "позитивному досвіді” минулого, тобто в наголошенні усіх культурних, соціальних та політичних здобутків українців у складі тих держав, до яких входила Україна. Приклади такого роду (а їх більш ніж досить!) ми вважаємо за один з найпереконливіших доказів успішності та креативності нашої нації, що дає учневі можливість нею пишатися.

Національне почуття людини, що живе в ХХІ столітті, спирається на інші принципи, ніж в людини початку ХХ або середини ХІХ століть. Все те, що в історії викликає почуття гордості за свій народ, причетності до високого, доброго, шляхетного, має виховуватися не конче старезними методами, зокрема відвертою пропагандою.

Шкільний підручник з історії працює також і на виховання в молоді почуття патріотизму, тобто у сфері ідеального, і нема на це ради. Але лишається питання, що до таких речей треба підходити дуже делікатно, різними способами, але не в рублячий спосіб пропаганди різних штибів.

- Чи варто відмовлятися і рішуче засуджувати СРСР як колонізаторів та окупантів? Чи можна вважати УРСР попередницею української держави?

- Відмовлятися й абсурдно, і невірно, бо це суперечитиме очевидному. За добрий приклад тут може послужити навіть створення СРСР, де, як відомо, Українська Республіка відіграла чи не основну роль. Ба більш, Радянська Україна була співучасником функціонування більшовицької системи як у її позитивних (масова освіта, індустріалізація тощо), так і в злочинних проявах – репресіях, колективізації, Голодоморі. Зрештою, в Україні діяла не "советская власть”, а радянська влада, яку будували "наші" - Затонський, Скрипник, Мануїльський та іже з ними. Принагідно нагадаю, що до процесів радянизації чимало зусиль доклала й українська мистецька еліта, адже діячі так званого "розстріляного відродження” теж чи не в більшості сповідували комуністичні ідеали. Інша річ, що учнів треба підвести до розуміння небезпечності та хибності радикальних ідеалів, а водночас на живих прикладах показати специфіку цього дивного часу, наснаженого гаслами революційних перемін, величезним ентузіазмом та шляхетними ілюзіями.

- Чи можна з певним ступенем провокаційності сказати, що українці створили російську мову і Російську імперію часів її найбільшого розквіту?

- Українці справді доклали чимало зусиль, і то на найвищих щаблях, до творення Російської імперії упродовж XVIII та на початку XIX століття. Але в ті часи поняття „імперія” було не лякачкою, а певним ідеалом – таким собі ґарантом стабільності й благополуччя, тоді як серце петербурзького сановника відпочивало в „милій серцю отчизні нашій – Малоросії”. Розквіт же імперії стався пізніше, й там уже обійшлися без нас.

- Чи є науково-популярна література, яка б допомогла пересічному читачеві усвідомити, що Велике князівство Литовське та Річ Посполита - частина його історії? Чи є цікаво написані українською чи російською книжки не про битви, а про побут тих часів?

- Такі книжки вже стали з’являтися: можу згадати нещодавно надруковані у популярній серії видавництва "Балтія Друк” книжки Олени Русиної і Віктора Горобця про Велике князівство Литовське та, почасти, Річ Посполиту.

Їх написано доброю легкою мовою та прекрасно ілюстровано, але наклад малий, ціна непідйомна, а розповсюдження практично нульове. Так що "пересічному читачеві” ще доведеться почекати. Те саме – про побут і повсякдення: тут поле популяризації взагалі не оране.

- Ви спілкуєтеся зі студентами, вчителями шкіл і владою. Опишіть, будь ласка, свої враження від кожної з цих груп.

- З учителями, на жаль, я не спілкуюся, бо комісія вже не діє, а від спілкування з владою Бог якось завжди беріг. Тому можу сказати тільки про свої враження від спілкування зі студентами – дуже оптимістичні й позитивні. Утім, студента Могилянської академії, з яким я мою до діла, мабуть, не назвеш типовим, тому на це питання я не в стані відповісти.

- Наші сусіди видають купу популярної історичної продукції - від книг до фільмів - де факти не завжди відповідають дійсності. Ми ж часто намагаємося бути ввічливими і не помічати цього. Як і чи треба діяти, щоб ця вигадана історична пам'ять не була нав'язана українському суспільству?

- Воювати з белетристичною, популярною та фільмовою продукцією – це воювати з вітряками. Адже автор самовиражається, і на те немає ради – у нас таких опусів теж хоч греблю гати.

"Мы из будущего-2": фільм замовили люди, "яким не відмовляють"

Інша річ – політика підтримки/непідтримки, до якої може докласти рук і держава (звісно, не через директивні, а через фінансові важелі). Нещодавно мені трапилося випадково (причому в нічний час!) переглянути дуже симпатичну збірку кіноновел кримськотатарською мовою на кримські історичні сюжети. Їх знімання було профінансоване Міністерством культури – ось вам приклад такої підтримчої акції.

-Яка доля "Історичної ініціативи", підписаної науковцями-істориками в січні 2011-го?

- Поки що жодних новин стосовно активності "Історичної  ініціативи” я не знаю.

- Останнім часом в українському суспільстві активізувалися розмови про апатію та страх тих його членів, які б мали виконувати роль його провідників та інтелектуальних орієнтирів. Чи ж насправді сучасний історик-інтелектуал мовчить, бо боїться публічно висловлюватися?

- Не можна ставити питання так категорично, і не можна звинувачувати тих істориків, які не є публічно помітними інтелектуалами, в тому, що вони бояться. Я думаю, що коли говорять про страх і апатію серед українських інтелектуалів, йдеться про інтелігенцію загалом. Насправді функція інтелігенції – не боятися говорити, коли її питають. Я не думаю, що в Україні присутній цей страх. Для багатьох інтелігентів це, радше, наслідок старої звички, запозиченої ще з радянських часів, коли думалося про те, що мій голос все одно нічого не важить, то чого даром язиком об землю бити? Нині серед своїх колег я подібного страху не бачу.

- Чи не хотіли б ви написати художній твір про 14-17 сторіччя? Історичний детектив, скажімо.

- На жаль, цьому на заваді стане не тільки брак таланту, а й навички "дисциплінованого джерелами” історика. А який детектив без вигадки?

Наталя ЯКОВЕНКО - історик (доктор історичних наук), професорка та завідувач кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія". Авторка декількох книжок, серед яких найвідомішими є "Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI - XVII ст.",  "Вступ до історії" і "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України".( Ще дуже цікава та важлива - "Українська шляхта" - автор блогу).

Питання: Ганна Трегуб, Павло Солодько       Українстка правда

Військово - промисловий комплекс України є однією з тих галузей, що належить до числа провідних у світі. І постійно розробляє та впроваджує нові сучасні зразки військової техніки та озброєнь. І не вина конструкторів, інженерів, робітників та випробувачів що найвище політичне керівництво держави не здатне забезпечити системне переозброєння української армії продукцією вітчизняних виробників. Віримо, що колись ми навчимось *виготовляти* не лише зброю та техніку найвищих світових стандартів, а й ефективних політиків - держуправлінців.
Український автоматичний гранатомет УАГ - 40.  http://video.i.ua/user/3871267/58517/331547/&nbsp;  Є ще українські гранатомети Валар та Форт. 
Танк Оплот, що не поступається жодному в світі   http://video.i.ua/user/3871267/58517/331549/&nbsp;
Танк Ятаган   http://video.i.ua/user/3871267/58517/331550/
Бойова машина Дозор Б   http://video.i.ua/user/3871267/58517/331551/&nbsp;  За прохідністю переважає Хаммер.
Бойова броньована машина Козак   http://video.i.ua/user/3871267/58517/331552/
Ракети великого радіусу дії   http://video.i.ua/user/3871267/58517/331555/
Ракети для літаків та гвинтокрилів   http://video.i.ua/user/3871267/58517/331556/

Далі буде ...

Партія "Батьківщина" вперше випередила Партію регіонів у соціологічних опитуваннях щодо наступних парламентських виборів.

Про це повідомив у четвер, 9 грудня, керівник фірми "Юкрейніан Соціолоджі Сервіс" Олександр Вишняк, презентуючи спільне з фондом "Демократичні ініціативи" опитування громадської думки щодо наступних парламентських виборів.

Вишняк підкреслив, що вперше серед тих, хто відповів, що піде на вибори, партія "Батьківщина" набрала 18,8%, тоді як Партія регіонів на відсоток менше – 17,8%.

При цьому соціологи дослідили падіння рейтингу Партії регіонів, зокрема, в березні рейтинг Партії регіонів становив 22,8% і за декілька місяців Партія регіонів втратила 5%. При цьому більше всього вона втратила на Донеччині та в Криму.

Вишняк зауважив, що раніше Партія регіонів на Донеччині мала підтримку 44%, а зараз всього 24%. "Ці 20% здебільшого пішли в нікуди, але деякі пішли комуністам та "Фронту змін", - сказав соціолог.

"Батьківщина" порівняно з березнем збільшила свою підтримку трохи більше, ніж на 2%. У березні вона мала 16,1, у грудні – 18,8%.

Також він констатував значне підвищення рейтингу "Фронту змін" 11,4% в грудні, порівняно з березневими 5,5%, та КПУ – 8,4% в грудні, у березні – 4,4%. Також соціолог констатував, що шанси потрапити у парламент є у партії "УДАР", яка в грудні набрала 5,8% (у березні – 2%).Не дотягує до нового прохідного бар'єру партія "Свобода" - 3,3% (у березні 3,5%).

Менше 2% набирають Народна партія, Громадянська позиція, Наша Україна, Партія зелених України. Решта партій набирають менше 1%.

При цьому соціолог відзначив, що у грудневому опитуванні вони не ставили графи проти всіх. Хоча у березневому 11,8% респондентів висловили бажання голосувати проти всіх.

Також у грудні зменшилась кількість тих, хто ще не визначився – 15,7% порівняно з березнем – 22,2%.

Опитування проводилось з 22 листопада по 6 грудня. Було опитано 2 тисяч 12 респондентів старше 18 років у всіх регіонах України, похибка становить 2,2%.