Русские кулинары оккупированной Дыры выпустили новый вид еды: «мышь пищевая»+

Ввиду надвинувшегося вместе с руssким миром голода, «кулинары» ДыРы сделали ценный подарок для голодного спецназа обдроченцев этой самой ДыРы в виде нового блюда «мышь столовая «Премиум»»!

Автор ролика, дебил с поганялом «Кот», восхищен новой жратвой:

«Получил паек от минобороны ДНР. Очень полезно и питательно, к пиву тоже очень даже подходят. Это — мышки. Замороженные — для приготовления в полевых условиях. Кидаешь в кипяток 5 минут и готово. По вкусу напоминает пельмени. Второй пакет — мышки столовые, готовые к употреблению. Морковка, соус, мышка — очень вкусно и питательно! Теперь это часть рациона нашего спецназа. Мыши содержать очень много белков, питательны, водятся повсеместно! Разработчики этого рациона учли опыт наших защитников в Широкино, которые на одних мышах могли неделями обходиться без подвоза новых пайков. Это ценный и важный опыт. »

Джерело

Дуже потішило "Донмышеснабпром"

Які воїни, така й їжа. Смачненького, сепари!

іДжон Юз був засновником металургійного заводу (1869), який належав російсько-англійському «Новоросійському (Металургійному) Товариству» кам'яновугільного, залізного й рейкового виробництва; при заводі виникло згодом місто Юзівка (тепер Донецьк).

Він був сином інженера, що очолював один з металургійних заводів міста Мертір-Тідвіла. У юнацькі роки працював у батька. У 28 років купив суднобудівну верф. У 36 років купив у місті Ньюпорт ливарний завод. В кінці 50-х поступив інженером на Мілвольський залізопрокатний та суднобудівний завод у Великій Британії, а в 1860 році став його директором. У 1864 році сконструював лафет для важких гармат. Ця артилерійська установка поступила на озброєння ВМС низки європейських країн. Розробив рецептуру броні для обшивки суден та фортечних укріплень.

У 1868 р. Мілволський завод отримав замовлення на броню для кронштадтській фортеці. Юз у віці 55 років поїхав до Російській Імперії для організації виробництва металу. Юз у 1869 купив землю у князя Віктора Кочубея в Катеринославській губернії на березі річки Кальміус і почав будівництво металургійного заводу з робочим селищем в районі села Олександрівка. Для розробки вугілля він засновує «Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництв». Перший чавун почав виплавлятися у 1872 році. Завод працював за повним металургійним циклом, тут вперше в Російській Імперії було запущено 8 коксових печей, освоєне гаряче дуття. Заснований Юзом комбінат став одним з індустріальних центрів Російської Імперії, а потім і України. У 1913 році в Юзівці вироблялось 74% заліза Російської імперії [1].

Першим будинком, де жив Юз, була мазана хата, крита соломою, у маєтку поміщиці Смолянинової.

Будинок Юзів ( м. Донецьк, вул. Клінічна, 15) — це будинок, побудований в Юзівці для сім'ї Джона Юза, другий за рахунком в Юзівці.

Його фундамент був закладений восени 1873 року. Влітку 1874 було побудовано одноповерховий будинок на 8 кімнат за 1,5 км на північний захід від юзівського металургійного заводу. Фасад було виконано з червоної цегли. Дах бух вкритий залізом. За будинком знаходилися господарські будівлі: кухня, флігель для прислуги, льох, сарай для вугілля і дров, стайня, псарня. Також за будинком був закладений великий сад. Садиба Юзів була огороджена парканом з дикого пісковику. У паркані були дерев'яні ворота, які були обрамлені прямокутною аркою з цегли. Перед фасадом будинку були розбиті клумби з квітами і прокладені доріжки з каменю. Від металургійного заводу в будинок були проведені водопровід та електрика.

У 2001 році в Донецьку встановлений пам'ятник Джону Юзу.

Пам'ятник розташований у Ворошиловському районі Донецька, на вулиці Артема, біля третього навчального корпусу Донецького національного технічного університету і бібліотеки, що символізує професію Джона Юза — інженера англійського заводу.

Автор пам'ятника скульптор — Олександр Митрофанович Скорих. Пам'ятник відлитий у центральних ремонтно-механічних майстернях  і встановлений 8 вересня 2001 року. Пам'ятник стоїть на низькому постаменті, фактично в людський зріст, що за задумом скульптора символізує людські якості цього діяча.

Спочатку пам'ятник стояв ближче до вулиці Артема, а в серпні 2009 року пам'ятник посунули ближче до входу у бібліотеку.