Думка ''стороннього''

Японський дослідник Хітоші Катаока дослідив, що українська культура та фольклор значно давніші за російські. Думка «стороннього» ставить під сумнів традиційне уявлення про «старшу сестру»
          Хітоші Катаока, що був аспірантом кафедри фольклористики при Київському національному університеті ім. Шевченка, досліджує східнослов'янський фольклор більше 13 років. В Японії вважають, що для цього достатньо вивчити російські традиції та культуру, про українську культуру взагалі не згадують. І це, на думку дослідника, неправильно, адже «ставить воза перед конякою». Після того як Катаока більше 10 років досліджував російський фольклор та близько трьох років український, він дійшов висновку, що українська традиція є значно глибшою, старішою та містить дуже багато рис культури тих часів, коли євразійці ще мали ознаки єдиного народу.

          Спочатку Хітоші Катаока навчався на відділенні російської філології в Японії, а потім приїхав до Росії для того, щоб краще вивчити  мову і фольклор. Попри велике бажання молодого науковця поїздити російською глибинкою та послухати сучасні зразки народної творчості, в експедицію йому так і не вдалося поїхати. Можливо через те, що творчість а-ля Лесь Подерв'янський культурному японцю поки що була б незрозумілою.

          Через деякий час навчання у Москві та Санкт-Петербурзі Катаока помітив, що книги практично всіх серйозних дослідників мають посилання на українських авторів, науковців чи на збірники українського фольклору. Так з'явилася ідея поїхати в Україну, щоб вивчити питання глибше.

      Після приїзду та вступу до аспірантури Хітоші Катаока дізнався, що Костомаров є насправді українським ученим, а не російським, що до першого видання збірки казок сам Афанасьєв писав: «Шкода, що адресат зневажив українським оригінальним текстом», (що вказує на те, що ці казки мають українське походження). Квітка-Основ'яненко, Максимович, Рудченко збирали українські народні казки та висилали їх до фольклорних збірників, які виходили в Росії. Казки перекладали i вважали російськими. У 1858 році вийшли казки, які збирав Афанасьєв, а в 1869-му, які збирав Рудченко.

      Хітоші Катаока жив у Києві. Він добре оволодів українською, незважаючи на те, що лекції для іноземців в Україні читають російською. «Я щасливий чоловік, — говорив пан Катаока, — бо я зустрів Лідію Францівну (Дунаєвську, завідуючу кафедрою фольклористики — Авт.), яка і вчить мене української мови.

      За словами Хітоші Катаока, в російській культурі помітно великий вплив фінських та сибірських народів. А давньоруська культура, цілком можливо, була привнесена вихідцями з України-Руси, які подорожували, торгували чи переселялися з Русі на північ та північний схід. В українському ж фольклорі та культурі дослідник помітив дуже цікаві перегуки з японською традицією. До того ж, за словами Катаока, глибинні архетипічні уявлення та обряди, ті, які несуть на собі відлуння спільної євразійської традиції, збереглися в японському фольклорі, у Ведах (давньоіндійські книги) та... в українських обрядах та звичаях.

      Одним із таких мотивів є казка про витязя, народженого собакою. Цей сюжет сягає корінням ще часів тотемізму, коли люди вірили у те, що обожнювана тварина була засновником роду людей. Одним iз найдавніших тотемів на території Євразії були собаки (в іншій інтерпретації вовки чи лисиці). Відоме особливе ставленя кельтських племен до тотему собаки, а українські воїни-характерники вважали своїм покровителем вовка. У культурі слов'янських народів сакральність образу собаки-вовка-лисиці залишилися лише в Україні. На думку Катаока, це вказує на те, що українська культура є центром та коренем східнослов'янської культури. Інші тварини, яких поважають в Японії, — це жаба, журавель, бик, черепаха. А  синтоїсти мають у домі маленький храмчик для лисиці, яка (як і в східнослов'янській міфології) символізує розум, довголіття, а також є духом рису. В Азії лис часто вважається богом рослин.

      Інша ознака древності української культури — це збережена традиція поклоніння предкам. Це особливо дивно тому, що християнська традиція суворо боролася з цими язичницькими пережитками, наголошуючи на тому, що Бог є єдиним, а померлі не повертаються до нащадків, бо перебувають після смерті в пеклі або раю, залежно від земних діянь. Японська культура базується на синтоїзмі, вірі у те, що божественне розлито у природі та має безліч своїх проявiв. Можна сказати, що це своєрідний аналог язичництва. Японці вірять, що на великі свята (Новий рік, свято Бон) душі предків відвідують своїх нащадків. В Україні також існує традиція поминання, «підгодовування», задобрювання померлих на новорічні свята, Великдень, Зелені свята (так звана русалчина неділя). У фільмі «Тіні забутих предків» показано традицію закликати в старий Новий рік на кутю душі померлих; в японській культурі також існує традиція пропонувати ритуальну їжу з рису душам, які в певні дні приходять до свого дому.

      Одним із дуже древніх є звичай ритуального вбивства старих батьків. Сам звичай, зрозуміло, в традиціях цих народів не зберігся, проте у казках та в художній літературі почасти до цього сюжету звертаються. Так у одній iз новел Коцюбинського син вивозить свою матір на санях у засніжений ліс, а в творчості японських письменників часто  зустрічається сюжет, коли син відвозить своїх старих батьків у гори. Обов'язковим при цьому є мотив снігу.

      Язичники вірили також у божественну силу дерев. Відголосок цієї віри досі зберігся у японській традиції споглядання вишні-сакури. Катаока розповів «УМ», що основним у цьому своєрідному поклонінні є не естетичний аспект, а традиція вшанування предків, адже пелюстки є душами померлих родичів. Цікаво, що в Україні на Поділлі до сьогодні зберігся звичай садити вишні на цвинтарі. А в українській культурі ягоди вишні символізують кров, а тому й рід. Тож не дивно, що вишня так часто фігурує в українському фольклорі та художній літературі. Дерево життя досі вважається одним із найвагоміших символів японської культури. Катаока був просто шокований, коли в експедиції до Карпат побачив, що деякі селяни над дверима, просто на даху прив'язують ялинку. За його словами, це віра в те, що через священне Древо життя божественна енергія сходитиме на хату, на родину.

      Традиція очищеня через вогонь і воду є дуже давньою та характерною не лише для української чи японської культур. Проте свято Івана Купала досі, після більш як тисячолітнього існування християнства в Україні, є актуальним і сьогодні, тобто має дуже міцне коріння. Саме в купальському ритуалі найбільше колись магічних, а нині традиційних обрядів пов'язано з водою і вогнем. В Японії жінки у день літнього сонцестояння також ходять до річки і роблять подібні до давньоукраїнських ритуали. Схожi обряди є хіба що в Китаї, але в інших народів, за словами Хітоші Катаока, немає.

      Також особливою як в Японії, так і в Україні була символіка порогу. Виявляється, що начебто сучасний звичай, коли щойно одружений чоловік заносить свою наречену-дружину в хату, переносить через поріг, містить глибоку символіку. Поріг є межею, символічним місцем. Колись у давній Україні, так само як у Японії та Ірані, у весільній церемонії був звичай запалювати вогонь на порозі, через який наречені мали перестрибнути. Поріг вважався місцем, близьким до домовика. А жінки в давній Україні та Японії ховали під порогом дитину, якщо вона народжувалася мертвою. Також у Японії збереглася традиція обсипати молодих на весіллі та небіжчика під час похоронів зерном (у нас пшеницею, в Японії — рисом).

      На те, що між Руссю та Японією були якісь історичні зв'язки, вказує також повір'я, що колись, у давні часи, в японську провінцію Хоккайдо переселилася група українців. Як доказ цієї, досить малоймовірної версії, Катаока каже, що костюм нареченої в цій провінції є практично копією галицького костюму нареченої. Цікаво, що кілька сторіч між Японією і Китаєм йшла війна за скіфських коней, тому якісь впливи праукраїнської культури здійснювалися і на японську культуру.

      В Україні Японію вважають патрiархальною країною, в якій люди значною мірою зуміли зберегти свої традиції. Проте Хітоші Катаока лише сумно зітхає у відповідь на це питання. Він вважає, що традиції в Україні збереглися краще, що у нас частіше можна побачити людину, вдягнену в традиційний народний одяг, тоді як у Японії кімоно коштує дуже дорого, його одягають лише на традиційні свята і передають своїм дітям у спадок. Катаока турбує те, що Японію у світі часто вважають такою собі «собачкою Америки» і що японці дуже легко переймають європейські звичаї. Виявляється, що в Японії можуть вінчатися в католицькому храмі, періодично відвідувати буддійський, а дитину взагалі не прилучати до певної релігії. Вона визначиться сама, «ким бути», коли підросте. На думку Хітоші Катаока, зараз і Японія, й  Україна намагаються віднайти своє місце у світі. І відповідь на це гіперважливе питання треба шукати не у сучасній геополітиці, політичних «розкладах» чи економіко-енергетичній кон'юнктурі. Японець, який щиро зацікавився Україною, переконаний, що лише минуле може дати відповіді на те, яким буде майбутнє країни.

Гетьман

Українцям.
Фільм "Гетьман", 2015 р., 4 серії
http://kinokrad.net/291553-getman.html
Враження після перегляду 1 серії: достойно! Дивитимусь далі.

Замітки євроскептика - 4



Гадаю, подібну картину показали б Франція, Італія... Союзні обов'язки то одне. А опитування показує настрої людей: другосортні члени нато мало кому цікаві.

Читаючи уважно Конституцію і закони...

Мені от цікаво, як можна зрозуміти цю новину? Як не крути, вони згідно з Основним законом праві. З іншого боку, будь-який прибуток має обкладатися податком - теж ідеал державної фіскальної політики. Хотілося б, щоб хтось з хмельничан (тернополян, львів'ян) прокоментував, наскільки це правдива інформація. А від юристів непогано було б почитати міркування про перспективи цієї штуки...

Новый экономический уклад

           Пока политики и чиновники долго и малоубедительно рассказывают о планах выхода из экономического кризиса и уже третий год анонсируют некие эфемерные реформы, в результате которых мы якобы заживем счастливо и в достатке, в Украине потихоньку зарождается новый уклад независимой от государства народной экономики. Граждане, основываясь на 5-й статье Конституции создают народные предприятия.
           Во Львове, Тернополе и Хмельницком уже работают десятки предприятий и индивидуальных предпринимателей, которые НЕ платят налогов государству, НЕ отчитываются за свою деятельность в Госфикальной службе или в каком-либо другом госведомстве и НЕ платят за право заниматься предпринимательской деятельностью.
           «Народная экономика» в хмельницкой версии — это три десятка солидных предприятий по пассажирским автоперевозкам, переработке вторсырья, рестораны и кафе, аудиторские и юридические конторы и фермерские хозяйства. А также около сотни людей, которые занимаются мелким индивидуальным бизнесом: дизайнеры, сапожники, портные, строители, стоматологи, художники. Все они объединены договором о «территориальной громаде», платят в фонд громады минимальные взносы, которые называют «инвестициями» — от 100 грн в месяц и решают ключевые вопросы своего бизнеса сами. Без согласований и отчетов государству.


Чому дещо не можливо перекласти...

Предательская подоплека. Как русский язык выдает россиян?

Давно хотела написать колонку об истории происхождения некоторых слов в украинском и русском языках и, сравнив их, показать разницу в менталитете народов. Тут много любопытных фактов. Язык выдает и истинную историю, и реальный, а не выдуманный телевизором уровень жизни, и страхи, сидящие в подсознании людей. 

Язык с головой выдает менталитет россиян – подлинный, а не выдуманный в Кремле.

Язык мой – предатель мой. Можно переписывать учебники истории и творить альтернативную реальность посредством пропаганды, но привычные вроде бы слова выдадут с головой и столетиями формировавшийся менталитет народа, и темные страницы его подлинной, а не лубочной истории.

Вам знакомы слова "подоплека" и "подноготная"? Наверняка. Но вряд ли кто-то сегодня вдумывается в историю их происхождения. А ведь это буквально явка с повинной! 

Слова эти возникли во времена жестокой опричнины Ивана Грозного. Со временем от слова "подноготная" отвалилась вторая часть устойчивого выражения "подноготная правда". Загоняя иглы и гвозди под ногти, царевы люди выпытывали на допросах нужные им сведения. Заставляли оговаривать себя и других, добывая таким образом эту самую "подноготную правду". 

Слово "подоплека" имеет то же происхождение. Представьте себе дыбу – кошмарное орудие пытки, где человека буквально разрывали на части, постепенно увеличивая натяжение. В России на дыбу подвешивали, связывая руки за спиной и натягивая веревку, от чего руки выворачивались и выходили из суставов, причиняя человеку страшные муки. Отсюда и возникла "подоплека" - "правда", спрятанная под плечами, откуда ее вырывают пытками.

Обычное выражение "Ну что же мне надо из тебя каждое слово клещами тянуть?", означающее сейчас легкую досаду, тоже когда-то было вполне буквальным. 

Слова "пытка" и "пытливый" (склонный к дотошности в установлении истины) - однокоренные. 

Дословных аналогов этих слов не существует в украинском языке. Хотя жестокости и здесь хватало. Но все же она не была настолько обыденной, чтобы прочно занять свое место в языке. Украинцы не склонны ее культивировать. А поэтому и слов, имеющих такую этимологию, почти нет. 

Да, есть слово "допитливий", но произошло оно от слова "питання" - то есть означает не пытку, а вопрос. Пытка по-украински – "катування". 

Смогла вспомнить только архаизм "покарати на горло", означающий "казнить". Но и тот, по сравнению с "подоплекой", как-то лишен выдумки и изощренного садизма.

Или вот еще слово "наказание". По-украински дословно – "покарання". В корне слова - кара в ее библейском понимании, то есть справедливое воздаяние за грехи. В русском – приказ. Т.е. высечь холопа следует по слову вышестоящего, никакого намека на необходимость того, чтобы наказание было справедливым, заслуженным, в русском языке нет.

Слово "государство" предполагает, что в стране должен быть государь, иначе какая же это страна? По-украински "держава" означает нечто, что держит народ вместе, делает его единым. И никаких самодержцев, "сильных рук", помазанников божьих и прочего раболепия не предполагает. 

Все вроде бы просто, но чувствуете разницу? 

В Украине не было царей. Только князья и гетманы. Последних к тому же избирали на вече, им не боялись возражать и могли запросто "дати копняка", если те разочаровывали избирателей. Украинцы традиционно терпеть не могут свою власть, но любят свою землю и тяготеют к демократии.

А тот "русский мир", который время от времени пытаются вытащить из пыли веков в России, означает главенствующую роль государства, которым вполне может единолично управлять тиран, и подчиненное, приниженное положение народа, которому роптать возбраняется под страхом смерти. Роптать в России всегда было особым видом греха, порицаемого также и церковью, ибо стране нужен порядок, а всякая власть от Бога....

Все это прочно вросло в русский менталитет. Поэтому панический страх не только власти, но и значительной части населения перед Майданом, революцией – последствие уклада, существовавшего в стране не одно столетие. Для большинства россиян любая досрочная смена власти – революция. А революция, хоть бархатная, хоть шелковая, - это смута, страх перед будущим, насилие и кровавые мальчики в глазах. 

Уж лучше привычное, дозированное насилие государства над личностью, лучше бесправие и безысходность, чем изменения, необходимость которых почти никто не отрицает, но которые в голове у русского человека стойко ассоциируются с гражданской войной и разрухой. 

И это – одна из причин, которые толкнули нынешнего российского самодержца на отчаянные шаги – аннексию Крыма и развязывание войны в Украине сразу после Майдана. Ведь если бы не это вмешательство, украинцам удалось бы сместить удобный Путину режим безо всякой гражданской войны, разрухи и смуты. А что, если россияне, увидев это, утратили бы свою важнейшую для власти фобию и вознамерились последовать примеру Украины?

Но вернемся к словам. Вот слова из семейного обихода: невеста – та, что явилась невесть откуда. Говоря современным языком, неизвестно кто, неизвестно откуда, приперлась и собирается занять нашу жилплощадь и есть нашу еду. Дружелюбием и не пахнет, правда? 

А вот украинский перевод – наречена. Та, что предназначена тебе Богом, люби и цени ее, мужик. 

Или вот "золовка". Сестра мужа или жена брата, есть разные версии. В любом случае ее место в семейной иерархии тоже где-то в самом низу, то ли слева, то ли ближе к золе.

Русское слово "жена" означает просто "твоя женщина" и все. В более выспренной речи жену называют "супруга". Тоже ничего хорошего, супруга – та, что в одной упряжке с тобой, супруги – те, кто тянут лямку семейной жизни вместе. Радость или счастье в это понятие не включаются, они как бы лишние.

По-украински "дружина" - это друг, полноправный представитель твоего клана. Слово "дружина" означает еще и "воинство", а значит, слово "дружина" может толковаться еще и как товарищ по оружию, соратница.

Украинский язык безгранично нежен по отношению к детям. Немовля, люлька, лелека – от этих слов буквально веет теплотой. 

Сравните их с русскими словами – младенец (ребенок младых лет), колыбель (колеблющаяся, колыхающаяся кроватка), аист. 

Констатация голого факта, все. То же самое со словом "родители" - это те, кто родили. Точка. Никаких намеков на дальнейшие обязательства перед детьми, как, например, в слове "батьки".

Недостающую нежность русским словам принято добавлять с помощью уменьшительно-ласкательных суффиксов. Ребеночек, матушка, батюшка, женушка. Если вы заглянете на русскоязычные женские форумы в Интернете, вы будете ошарашены количеством таких суффиксов, которые женщины лепят к чему ни попадя. Масик, лялечка, сисечки, трусики – любовь и нежность для этих женщин в таком хроническом дефиците, что они рождают бесчисленных словесных монстров, лаская себя ими сами.

Или вот имена, под которыми они ведут весь этот щебет – Ленусик, Ольчена, Настена – это симптом все той же вечной нехватки нежности.

Отдельная тема – любовное коверканье слов, означающих еду. "Тортик с вишенкой", "вкусненький пирожок", "обалденные помидорчики", "спасибо, Ленусик, за рецептик, я его в копилочку"! Еда для этих людей – лакомство, а не пища. "С зарплаты покупаю детям фрукты, полакомиться", - пишет женщина, между прочим, имеющая работу. Просто денег эта работа приносит так мало, что еду не едят, ею лакомятся, ее обожествляют. 

Вспомните возмущение русской женщины, на известном видео кричавшей: "В украинских детских садиках детям дают на обед кашу и вот такую большую котлету! А у нас – одну гречку! А мы еще должны их кормить"? – кипятится она, имея ввиду огромные дотации на аннексированный Россией Крым, платить за который приходится своим благополучием.

Разумеется, ничто не следует возводить в абсолют, но язык предательски выдает россиян. 

Их хмурый, суровый нрав, их невеселую, трудную жизнь, их манеру обращаться к незнакомцам без излишней вежливости, замкнутость и настороженное, даже враждебное восприятие внешнего мира. 

Не имея ни возможности, ни желания утолять их печали, российская власть насаждает в их головы страх перед внешним миром, где якобы одни враги, плетущие козни и желающие их краха, всячески поощряет их мрачные фобии и пестует их несбыточную мечту о новом величии, добиться которого можно, разумеется, только так, как веками поступали с ними самими, - страхом и порабощением.

"Но вы же живете ужасно"! – воскликнула я как-то много лет назад, общаясь с одной образованной москвичкой. 

"Ну и что? – ответила она мне. – Зато нас все боятся".

Замітки євроскептика - 3

...тим часом в Євросоюзі планується примусове вживлення чіпів під шкіру громадянам...
Адже штраф 3000 Є чи на півроку небо в клітинку відмовникам досить сильні аргументи shock

http://www.ukraine-today.net/1396-V-Italii-implantiruyut-mikrochipy-vsem-zhitelyam-strany.html

Ну, хай воно і високотехнологічно і зручно, але чому б людям не дати звикнутися з такою думкою, чому не навести якихось раціональних аргументів на користь чіпування, зрештою оголосити добровільне чіпування, а отак одразу?

Як Вам?

..?

  • 08.01.16, 12:48
  • тб
Інтер смужечки показує... Закрили, змінілися настройки чи профілактика? smile

Черчілль сказав...

Дотепні настанови і поради
Завжди перевіряй цитати: свої – перед тим, як сказати, чужі – після того, як їх сказано.
Заглядати надто далеко наперед не далекоглядно.
Накопичувати гроші – річ корисна, особливо якщо це вже зробили ваші батьки.
Кращий спосіб лишатися послідовним це мінятися разом із обставинами.
Вдосконалюватися значить змінюватися, бути досконалим значить змінюватися часто.
Ніколи не здавайтеся. Ніколи, ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у величному, ні у дріб'язковому. Ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся очевидно переважаючій потузі вашого противника.
Успіх це вміння рухатися від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму.
Слабке обґрунтування – підвищити тон (ремарка на полях доповіді).
Розумна людина не припускається сама всіх помилок, вона дає шанс також і іншим.
Якби Господь вирішив створити світ заново і спитав би моєї поради, я запропонував би оточити всі країни Ла-Маншами. І зробити так, щоб все, що намагається летіти, негайно би згоряло.
              
                     Про моральні категорії
Якщо ви хочете досягти цілі, не намагайтеся бути делікатними чи розумними. Використовуйте брутальні прийоми. Бийте по цілі одразу. Поверніться і влупіть знов. Потім завдайте ще найсильнішого удару, з розмаху.
Спочатку слід бути чесним, а вже потім – шляхетним.
Якщо правда багатогранна, то брехня багатоголоса.
Всяка медаль не лише блищить, але і відкидає тінь
Совість осторонь від істини не більше ніж дурість, вона гідна жалю, але аж ніяк не поваги.
Світом ходить страшна кількість пліток, та найстрашніше, що половина з них – чиста правда.

                     Про характери різних народів.
Росіян завжди недооцінювали, між тим вони вміють оберігати секрети не тільки від ворогів, але і від друзів.
Я не можу предбачити дій Росії. Це головоломка, оповита таїною і загорнута в загадку.
Більшовики самі створюють собі труднощі, котрі потім успішно долають.
Я гадав, що помру від старості. Але коли Росія, що годувала всю Європу хлібом, стала закуповувати зерно, я зрозумів, що помру від сміху.
Тільки Ленін міг би вивести росіян з того болота, куди сам він їх і завів.
Більше всього росіяни приходять в захват від сили, і немає нічого, до чого б вони відчували менше поваги, ніж до військової слабкості.
Я не вірю, що Росія хоче війни. Вона хоче плодів війни. (1946 р.)
Німці краще, як жодна інша нація, поєднують в собі якості зразкового воїна і зразкового раба.
Британці – єдиний у світі народ, який любить, коли йому говорять, що справи такі кепські, що далі нікуди.
В англійців завжди своя лінія поведінки, але не пряма.
Девіз британців – бізнес, не зважаючи ні на що!
В світі є небагато чеснот, яких би не мали поляки, і не багато помилок, яких вони не припустилися.
Ви завжди можете покладатися, що американці зроблять все правильно – після того, як перепробують всі інші варіанти.

                     Про політику, державу, суспільство…
Людство подібне до корабля в шторм. Компас пошкоджено, морскі карти безнадійно устаріли, капітана викинуло за борт, а матроси мають по черзі його заміняти. Причому кожен поворот штурвала доводиться узгоджувати не тільки з членами екіпажу, але і з пасажирами, кількість котрих на палубі з кожною хвилиною зростає...
Людина розширила свою владу над всім, крім самої себе.
Влада то наркотик. Хто куштував хоч раз, отруєний нею назавжди.
Диктатори їздять верхи на тиграх, боячись з них злізти. А тигри між тим починають відчувати голод…
Відповідальність – та ціна, що ми її платимо за владу.
В моїй країні представники влади пишаються тим, що вони слуги держави; бути її господарем вважалося б ганьбою.
Там, де існує десять тисяч вказівок, не може бути жодної поваги до закону.
Найкращий аргумент проти демократії – п'ятихвилинна бесіда з пересічним виборцем.
Політика така ж захоплююча річ, як і війна. Але небезпечніша. На війні вас можуть вбити лиш раз, в политиці – багато разів.
Політик має вміти передвіщати, що станеться завтра, за тиждень, місяць, рік. А потім пояснити, чому цього не відбулося.
Відмінність державного діяча від політика в тому, що політик орієнтується на наступні вибори, а державний діяч – на майбутнє покоління.
Зауважте, що колишнього прем'єр-міністра однієї держави роблять почесним громадянином іншої держави.
Головний недолік капіталізму – нерівний розподіл благ; головна перевага соціалізму – рівний розподіл злиднів.
Соціалісти вважають, що отримувати прибуток - гріх. Я вважаю, що справжній гріх - терпіти збитки
За наявних політичних інститутів іноді ще доводиться рахуватися з чужою думкою…
Хто з усіма згоден, з тим не згоден ніхто.
Краще робити новини, ніж розповідати про них.
Репутація держави точніше за все визначається тією сумою, котру вона здатна взяти в борг.
Консультації – це коли людину запитують: "Ви не проти, якщо вам завтра відсічуть голову?" і, дізнавшись, що людина проти, на наступний день голову відсікають.
Легше керувати нацією, ніж виховувати четверо дітей.
Шкільні вчителі мають владу, про яку прем'єр-міністри можуть тільки помріяти.
Дипломат – це людина, що двічі подумає, перед тим, як нічого не сказати.
Однією з найпоширеніших причин помилок у політиці є спокуса доповісти високопоставленому керівнику саме те, що тому більш за все хотілося б почути. Таким чином, лідеру, від чиїх рішень залежить подальший розвиток подій, ситуація видається більш оптимістичною, ніж дійсна, обумовлена грубими фактами.

                    Зразки імперського мислення
Націоналізм - останній прихисток негідників.
Індія - це не країна, це географічний термін. Називати Індію "нацією" це те саме, що називати нацією екватор.

                     Про війну
Коли в обох сторін вичерпуються аргументи, починають гуркотати бомби.
На Заході армії були занадто великі для тутешніх країн. На Сході країни були занадто великі для армій.
Мене часто запитують: "За що ми воюємо?" Можу відповісти: "Якщо припинемо воювати, тоді дізнаєтеся."
Ми підемо до кінця, ми будемо битися у Франції, ми будемо битися на морях і в океанах, ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою у повітрі, ми будемо захищати наш острів, чого б це нам не коштувало, ми будемо битися на березі, ми будемо битися на посадкових майданчиках, ми будемо битися у полях і на вулицях, ми будемо битися в горах, ми ніколи не здамося.
Миротворець - це той, хто годує крокодила в надії, що той з'їсть його останнім.
Генерали завжди готуються до минулої війни.
Війна занадто серйозна справа, щоб довіряти її генералам.
Хто вміє підписати вигідний для себе мирний договір, ніколи б не виграв у війні.
Немає нічого приємнішого, ніж коли у вас стріляють і не влучають.
Якби Гітлер вдерся в пекло, я б принаймні замовив добре слівце за диявола в Палаті громад.
Коли йде війна, так мало залишається правди, що доводиться оберігати її заслонами брехні й обману.
Війна - це більшою частиною каталог грубих помилок.

                       Про себе
Я завжди готовий учитися, та мені не завжди подобається, коли мене вчать.
Я давно помітив, що всі прагнуть в усьому звинуватити мене. Очевидно, вони вважають, що почуття провини мене прикрашає.
Я - оптиміст. Не бачу толку бути чимось ще.
Все, чого я хочу, – це згода з моїми бажаннями після конструктивної дискусії.
В моєму віці я вже не можу собі дозволити погано себе почувати.
Я завжди дотримувався правила: не біжи, якщо можеш стояти; не стій, якщо можеш сидіти; не сиди, якщо можеш лежати.
Я люблю свиней. Собаки дивляться на нас знизу вгору. Коти – згори вниз. Свині ж дивляться на нас, як на рівних.
Ми з дружиною разів два чи три за 40 років спільного життя пробували снідати разом, але це виявилося на стільки неприємним, що довелося це припинити.
Я ніколи не критикую уряд своєї країни, перебуваючи за кордоном, але стократ компенсую це після повернення.

                    Про алкоголь
Я взяв від алкоголя більше, ніж він забрав у мене.
При перемогах я його заслуговую, при поразках я його потребую.
У молодості я взяв собі за правило не пити ані каплини міцного до обіду. Тепер, коли я вже не молодий, я дотримуюся правила не пити ні каплини міцного до сніданку.

                    Погляд на деякі речі і людей
Написання книги це як любовна пригода: спочатку забава, потім книга стає коханкою, дружиною, господарем і, врешті, тираном.
Телебачення - дешева і вульгарна розвага.
Час – поганий союзник.
Фанатик - це людина, що не може змінити поглядів. І не може перемінити тему.
Небувала товщина цього звіту захищала його від небезпеки бути прочитаним…
Він рішучіший за всіх у своїй нерішучості і сильніший за всіх у своїй слабкості.
Сильний, мовчазний чоловік дуже часто лише тому мовчазний, що йому нічого сказати.
Досадити вродливій жінці – справа не з простих, адже від жодних ваших слів вона не стане менш вродливою

з приємного...

Принтер. Струменевий.
Подумки вже здав його в утіль, бо давно чув про специфіку користування такими принтерами.
Інструкцією з експлуатації спеціально передбачено, по-моєму, хоча б раз на 3 місяці роздруковувати сторінку. Інакше чорнило застигає в якихось там каналах.
Не друкував 2 (!) роки. Дуже треба. Дав задачу на друк. Не здох принтер! Ух! Вау!!!dance sila
Сиджу, радію, але не знаю, як скоро він ще треба буде мені...