хочу сюда!
 

Вера

34 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-42 лет

Заметки с меткой «фольклор»

Гуцульський танець Аркан

Аркан - священний чоловічий родовий орден, який на сьогодні зберігся лише у вигляді стародавнього гуцульського танцю. Фактично до сих пір у гуцулів керівним є цей ініціальний чоловічий союз, умовно іменований "Аркан". Головною особливістю союзу - є його музичний супровід з характерним ритмічним чергуванням — 2/4 в першому такті та 2/8 і 1/4 у другому.

Танець “Аркан” є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець “Аркан” виконали витязі, які зійшли з гір. Можливо, це були кельтські племена бойї або галли, які тривалий час проживали в Карпатах. До речі, сам танець "Аркан" по духу і змісту тотожний ірландському "Ev Sistr" і бретонському "Та Ev Chistr, Laou!". Аркан танцюють зімкнутим колом або півколом з топірцями в руках. Танець поширений в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях.

Українські народні казки - мудрість тисячоліть

Українська казка вчить дітей бути мудрими, слухняними, добрими та порядними. Образи та історії в українських казках - позитивні, на відміну від сучасних монстрів та дивних істот, яких цілодобово крутять по телевізорі. Українська казка - духовна. Чому? Читайте далі:  http://spadok.org.ua/folklor/narodni-kazky-ukrayintsiv-yak-zasoby-vychovannya-ditey

Думка ''стороннього''

Японський дослідник Хітоші Катаока дослідив, що українська культура та фольклор значно давніші за російські. Думка «стороннього» ставить під сумнів традиційне уявлення про «старшу сестру»
          Хітоші Катаока, що був аспірантом кафедри фольклористики при Київському національному університеті ім. Шевченка, досліджує східнослов'янський фольклор більше 13 років. В Японії вважають, що для цього достатньо вивчити російські традиції та культуру, про українську культуру взагалі не згадують. І це, на думку дослідника, неправильно, адже «ставить воза перед конякою». Після того як Катаока більше 10 років досліджував російський фольклор та близько трьох років український, він дійшов висновку, що українська традиція є значно глибшою, старішою та містить дуже багато рис культури тих часів, коли євразійці ще мали ознаки єдиного народу.

          Спочатку Хітоші Катаока навчався на відділенні російської філології в Японії, а потім приїхав до Росії для того, щоб краще вивчити  мову і фольклор. Попри велике бажання молодого науковця поїздити російською глибинкою та послухати сучасні зразки народної творчості, в експедицію йому так і не вдалося поїхати. Можливо через те, що творчість а-ля Лесь Подерв'янський культурному японцю поки що була б незрозумілою.

          Через деякий час навчання у Москві та Санкт-Петербурзі Катаока помітив, що книги практично всіх серйозних дослідників мають посилання на українських авторів, науковців чи на збірники українського фольклору. Так з'явилася ідея поїхати в Україну, щоб вивчити питання глибше.

      Після приїзду та вступу до аспірантури Хітоші Катаока дізнався, що Костомаров є насправді українським ученим, а не російським, що до першого видання збірки казок сам Афанасьєв писав: «Шкода, що адресат зневажив українським оригінальним текстом», (що вказує на те, що ці казки мають українське походження). Квітка-Основ'яненко, Максимович, Рудченко збирали українські народні казки та висилали їх до фольклорних збірників, які виходили в Росії. Казки перекладали i вважали російськими. У 1858 році вийшли казки, які збирав Афанасьєв, а в 1869-му, які збирав Рудченко.

      Хітоші Катаока жив у Києві. Він добре оволодів українською, незважаючи на те, що лекції для іноземців в Україні читають російською. «Я щасливий чоловік, — говорив пан Катаока, — бо я зустрів Лідію Францівну (Дунаєвську, завідуючу кафедрою фольклористики — Авт.), яка і вчить мене української мови.

      За словами Хітоші Катаока, в російській культурі помітно великий вплив фінських та сибірських народів. А давньоруська культура, цілком можливо, була привнесена вихідцями з України-Руси, які подорожували, торгували чи переселялися з Русі на північ та північний схід. В українському ж фольклорі та культурі дослідник помітив дуже цікаві перегуки з японською традицією. До того ж, за словами Катаока, глибинні архетипічні уявлення та обряди, ті, які несуть на собі відлуння спільної євразійської традиції, збереглися в японському фольклорі, у Ведах (давньоіндійські книги) та... в українських обрядах та звичаях.

      Одним із таких мотивів є казка про витязя, народженого собакою. Цей сюжет сягає корінням ще часів тотемізму, коли люди вірили у те, що обожнювана тварина була засновником роду людей. Одним iз найдавніших тотемів на території Євразії були собаки (в іншій інтерпретації вовки чи лисиці). Відоме особливе ставленя кельтських племен до тотему собаки, а українські воїни-характерники вважали своїм покровителем вовка. У культурі слов'янських народів сакральність образу собаки-вовка-лисиці залишилися лише в Україні. На думку Катаока, це вказує на те, що українська культура є центром та коренем східнослов'янської культури. Інші тварини, яких поважають в Японії, — це жаба, журавель, бик, черепаха. А  синтоїсти мають у домі маленький храмчик для лисиці, яка (як і в східнослов'янській міфології) символізує розум, довголіття, а також є духом рису. В Азії лис часто вважається богом рослин.

      Інша ознака древності української культури — це збережена традиція поклоніння предкам. Це особливо дивно тому, що християнська традиція суворо боролася з цими язичницькими пережитками, наголошуючи на тому, що Бог є єдиним, а померлі не повертаються до нащадків, бо перебувають після смерті в пеклі або раю, залежно від земних діянь. Японська культура базується на синтоїзмі, вірі у те, що божественне розлито у природі та має безліч своїх проявiв. Можна сказати, що це своєрідний аналог язичництва. Японці вірять, що на великі свята (Новий рік, свято Бон) душі предків відвідують своїх нащадків. В Україні також існує традиція поминання, «підгодовування», задобрювання померлих на новорічні свята, Великдень, Зелені свята (так звана русалчина неділя). У фільмі «Тіні забутих предків» показано традицію закликати в старий Новий рік на кутю душі померлих; в японській культурі також існує традиція пропонувати ритуальну їжу з рису душам, які в певні дні приходять до свого дому.

      Одним із дуже древніх є звичай ритуального вбивства старих батьків. Сам звичай, зрозуміло, в традиціях цих народів не зберігся, проте у казках та в художній літературі почасти до цього сюжету звертаються. Так у одній iз новел Коцюбинського син вивозить свою матір на санях у засніжений ліс, а в творчості японських письменників часто  зустрічається сюжет, коли син відвозить своїх старих батьків у гори. Обов'язковим при цьому є мотив снігу.

      Язичники вірили також у божественну силу дерев. Відголосок цієї віри досі зберігся у японській традиції споглядання вишні-сакури. Катаока розповів «УМ», що основним у цьому своєрідному поклонінні є не естетичний аспект, а традиція вшанування предків, адже пелюстки є душами померлих родичів. Цікаво, що в Україні на Поділлі до сьогодні зберігся звичай садити вишні на цвинтарі. А в українській культурі ягоди вишні символізують кров, а тому й рід. Тож не дивно, що вишня так часто фігурує в українському фольклорі та художній літературі. Дерево життя досі вважається одним із найвагоміших символів японської культури. Катаока був просто шокований, коли в експедиції до Карпат побачив, що деякі селяни над дверима, просто на даху прив'язують ялинку. За його словами, це віра в те, що через священне Древо життя божественна енергія сходитиме на хату, на родину.

      Традиція очищеня через вогонь і воду є дуже давньою та характерною не лише для української чи японської культур. Проте свято Івана Купала досі, після більш як тисячолітнього існування християнства в Україні, є актуальним і сьогодні, тобто має дуже міцне коріння. Саме в купальському ритуалі найбільше колись магічних, а нині традиційних обрядів пов'язано з водою і вогнем. В Японії жінки у день літнього сонцестояння також ходять до річки і роблять подібні до давньоукраїнських ритуали. Схожi обряди є хіба що в Китаї, але в інших народів, за словами Хітоші Катаока, немає.

      Також особливою як в Японії, так і в Україні була символіка порогу. Виявляється, що начебто сучасний звичай, коли щойно одружений чоловік заносить свою наречену-дружину в хату, переносить через поріг, містить глибоку символіку. Поріг є межею, символічним місцем. Колись у давній Україні, так само як у Японії та Ірані, у весільній церемонії був звичай запалювати вогонь на порозі, через який наречені мали перестрибнути. Поріг вважався місцем, близьким до домовика. А жінки в давній Україні та Японії ховали під порогом дитину, якщо вона народжувалася мертвою. Також у Японії збереглася традиція обсипати молодих на весіллі та небіжчика під час похоронів зерном (у нас пшеницею, в Японії — рисом).

      На те, що між Руссю та Японією були якісь історичні зв'язки, вказує також повір'я, що колись, у давні часи, в японську провінцію Хоккайдо переселилася група українців. Як доказ цієї, досить малоймовірної версії, Катаока каже, що костюм нареченої в цій провінції є практично копією галицького костюму нареченої. Цікаво, що кілька сторіч між Японією і Китаєм йшла війна за скіфських коней, тому якісь впливи праукраїнської культури здійснювалися і на японську культуру.

      В Україні Японію вважають патрiархальною країною, в якій люди значною мірою зуміли зберегти свої традиції. Проте Хітоші Катаока лише сумно зітхає у відповідь на це питання. Він вважає, що традиції в Україні збереглися краще, що у нас частіше можна побачити людину, вдягнену в традиційний народний одяг, тоді як у Японії кімоно коштує дуже дорого, його одягають лише на традиційні свята і передають своїм дітям у спадок. Катаока турбує те, що Японію у світі часто вважають такою собі «собачкою Америки» і що японці дуже легко переймають європейські звичаї. Виявляється, що в Японії можуть вінчатися в католицькому храмі, періодично відвідувати буддійський, а дитину взагалі не прилучати до певної релігії. Вона визначиться сама, «ким бути», коли підросте. На думку Хітоші Катаока, зараз і Японія, й  Україна намагаються віднайти своє місце у світі. І відповідь на це гіперважливе питання треба шукати не у сучасній геополітиці, політичних «розкладах» чи економіко-енергетичній кон'юнктурі. Японець, який щиро зацікавився Україною, переконаний, що лише минуле може дати відповіді на те, яким буде майбутнє країни.

Монстры из мировых религий.

11 страшных злых монстров из мировых религий

1. Диббуки
Духи умершего грешника родом из ашкеназского еврейского фольклора. Вместо того, чтобы отправиться на вечный покой, диббук, удерживаемый в мире живых совершёнными преступлениями, предпочитает вселиться в тело какого-нибудь ещё живого грешника и портить жизнь ему и окружающим. Диббуки являются аналогами католических демонов, которых так любят изгонять священники в голливудских ужастиках. Избежать встречи с диббуком просто — не совершайте грехов.

2. Нефилим
Голиаф был не единственным в Библии мужчиной особо крупных размеров. На самом деле, вполне возможно, что он был потомком целой расы библейских гигантов, известных как нефилимы (исполины). Богословы расходятся во мнениях об их происхождении: одни считают, что нефилимы произошли от Каина, другие — что они были детьми от союзов между ангелами и земными женщинами. Но в любом случае очевидно, что исполины были огромными свирепыми существами, связываться с которыми вам бы точно не захотелось.

3. Преты
Крайне неприятные персонажи восточных религий, таких, как буддизм, индуизм и сикхизм. В то время, как западные религии имеют традицию связывать перерождение людей в демонов с их собственными грехами, преты («голодные духи») являются заложниками своей плохой кармы, изгаженной предыдущими инкарнациями. Они всё время испытывают неутолимые голод и жажду, а выглядят как существа с маленьким горлом и огромным ненасытным брюхом. Пока прета шатается по земле, его родственники должны позаботиться о том, чтобы исправить ему карму с помощью специального ритуала, иначе есть опасность перерождения этого духа в ещё более злобного бхуту.

4. Ракшасы
Ещё один пока от буддизма — демон-людоед. Опять же возвращаясь к западным религиям, заметим, что в них духи, как правило, наделены весьма конкретными полномочиями: одни пытают, другие угрожают, третьи пугают, четвёртые убивают. Ракшасы же имеют широчайший спектр возможностей: в зависимости от своего желания эти монстры могут принимать любой облик: быть крохотными, огромными, красивыми, уродливыми, людьми, животными. Неизменно только то, что они имеют огромные когти и питаются людьми. Нет единого мнения, откуда они появляются, но зато понятно зачем: чтобы порядочным буддистам пострашнее было.

5. Джинны
В исламской мифологии джинны — единственные существа, кроме людей, имеющие свободную волю. Джинны живут как бы в параллельном мире: мы их не видим, но они есть. Они рождаются, женятся, производят потомство, а умирая, так же, как люди, предстают перед судом Аллаха. Причём, джинны вольны верить в его существование или не верить. Джинны бывают разных видов, но особенно зловредные из них — ифриты: огромные, крылатые, злобные и хитрые исчадия ада, живущие под землёй. И, конечно, они служат Иблису — аналогу Сатаны.

6. Аваддон
Традиционно используемое в текстах иудаизма слово «аваддон», означающее «уничтожение», позже в христианских текстах получает физическое воплощение — ангел истребления, разрушения и смерти. Аваддона также называют «Разрушитель» и «Король саранчи» в честь учинённых им бедствий. Согласно некоторым текстам, первоначально Аваддон был ангелом Мюриэлем, который собрал пыль, из которой Бог создал Адама. По другой версии, его основной функцией было присматривать за Сатаной в аду. Поздние тексты описывают Аваддона как демона, сидящего на троне из личинок и командующего армией саранчи, что разрушает и пожирает всё живое, за исключением праведников и святых.

7. Пишача
Ещё более мерзкое существо, чем ракшасы. Это самые низкие и злобные изо всех восточных демонов. Пишача — дух человека, совершившего при жизни преступление, например, мошенничество, изнасилование, кражу и т. п. Пишачи выглядят довольно противно: во многих текстах их описывают как гуманоидов, имеющих чёрную кожу, красные глаза и выпуклые вены. Занимаются они тем, что ходят по местам казней и кладбищам и портят девушек: именно их проделкам приписывалась чья-нибудь неожиданная беременность.

8. Ази Дахака
Зороастризм, некогда процветающая мировая религия, сейчас распространена, в основном, в Иране, Пакистане и Индии. Ази Дахака «переехал» из неё в иранский фольклор, став его частью. Он описывается как существо с тремя головами и шестью глазами. Он познал все грехи мира и кровоточит змеями и крысами. Согласно пророчеству, в зороастрийском варианте Апокалипсиса, всё это закончится тем, что перед концом света Ази Дахака пожрёт всех животных в мире и треть человечества.

9. Ветале
В отличие о других восточных призраков ветале предпочитает иметь дело не с живыми, а с мёртвыми, причём, буквально: с трупами. После того, как ветале вселится в труп, он перестаёт разлагаться и ходит по миру на манер зомби из мифологии Центральной Америки. Разница заключается в том, что ветале не заинтересован в пожирании мозгов или человеческой плоти. Его цель — просто раздражать и мучать людей из зависти.

10. Хундун
Безликое божество из китайских народных верований, олицетворение хаоса. Хундун описывается как гуманоидное существо, напоминающее живой бесформенный мешок без отверстий. Хундун в первую очередь способствует злу и избегает добра. Впрочем, на данный момент, его судьба уже трагически завершилась: боги Ху и Шу, всегда считавшие Хундун уродом, решили, что должны посверлить в нём глаза, нос и рот. К сожалению, несмотря на их благие намерения, после этого хирургического вмешательства божество скоропостижно скончалось.

11. Ксинг Тян
Другой китайский народный миф гласит, что некогда жил гигантский воин, служивший при императоре Ян. Когда Ян потерпел поражение от Жёлтого Императора, Ксинг Тян решил отмстить и вызывал обидчика на дуэль. Во время боя Жёлтый Император обезглавил Ксинга Тяна и спрятал голову в горах. И тут история становится странной. Вместо того, чтобы упокоиться, тело Ксинга Тяна жило и таскалось по земле в поисках головы. Спустя долгое время бесплодных поисков воин сдался и... отрастил новую голову на туловище, использовав соски вместо глаз и пупок вместо рта, превратившись в уродливое существо, вечно бунтующее против богов.

Михайло Грушевський

МОТИВИ ОБРЯДОВОЇ ПОЕЗІЇПам’яті Миколи Костомарова

Обрядове величання. Поезія родинно-господарського побуту. Ми заглянули, наскільки можливо, до річного обороту сільськогосподарського українського життя, збираючи фрагменти і пережитки старого світогляду. З-під поволоки нової релігії (витвореної з його елементів і всяких інших складників нового релігійного синкретизму) перед нами зарисувалась все-таки доволі виразно та система обрядів і відправ, якими старий українець уставляв свої відносини до доохрестного світу, до правлячих ним сил, до свого людського окруження і до поколінь одшедших, котрим завдячав своє існування. Ся система обрядів і відправ і той світогляд, що лежить в її основі, як я зазначив, становили його стару релігію. Але не всю, розуміється, а її, так сказати, домашню, родинну частину. Всякого ж роду колективні, громадські відправи почасти були втягнені церквою, а оскільки не втягнені — то знищені нею (те, що було втягнене, має свій вираз в різних церковних відправах: процесіях, громадських парастасах, водосвятях і т. д.). Почасти перейшли вони в поколінні мужеські (й жіночі) організації, про котрі будемо говорити нижче. Се треба мати на увазі, Щоб не перебільшувати індивідуалістичного, атомістичного характеру сеї релігії, як вона виступила в наведених обрядах, бо в них перед нами виступає тільки хазяйство, родина, з їх господарем і господинею, як самозадоволена клітина — малий світ в собі.

З-під поволоки християнських імен, а почасти — й ідей (кажу: почасти — бо дуже часто християнські ймення зовсім механічно зв’язані з образами й ідеями нехристиянськими) 1, вирисовується перед нами характер сеї старої, дохристиянської релігії — її магічний характер. Її провідна ідея — се не ідея служіння правлячим доохрестним світом силам, щоб придбати їх ласку, яка вже сама, по свому плану, все на добре попровадить, як то собі укладає людина на інших стадіях релігійної думки.

1 Нижче, говорячи про християнські теми в народній творчості, ми стрінемося з старим домислом, що різні старі міфологічні постаті укрились під іменами християнських святих. Нинішні дослідники менше покладають на се, ніж старі міфологи; вони готові признати більше впливу християнської легенди, ономастики, термінології на останки старого світогляду: його трансформацію під її впливами, ніж саме механічне заміщення старих Перунів, Велесів, Стрибогів християнськими йменнями. Найбільш інтересне питання, яке, одначе, не дебатувалось уже давно, се — настільки «Біг» нашого фольклору єсть християнський чи християнсько-маніхейський Бог, а наскільки в різних переказах і магічних операціях зістаеться Бог передхристиянський, так як «рай» передхристиянський тільки сінкретизувався з християнським «парадізом». Се питання, які неминучо встануть перед нашими дослідниками, коли від збирання фольклорного матеріалу перейдеться, нарешті, до пильного і глибшого студіювання його.

Се ідея повелівання, кермування тими силами або забезпечування себе від їх недобрих впливів певними засобами, ірраціональними з погляду наших відомостей про природу, але доцільними з становища тодішніх поглядів на неї. Багато дослідників через те сей магічний світогляд протиставляють вище схарактеризованому «релігійному» як світогляд «передрелігійний». Я не бачу для того підстави, вважаючи, що розуміння релігії як того, чим людина регулює свої відносини до всього не я, що поза нею, включає в себе і такий магічний світогляд.

Вражати може, що при тім ми сливе ніде не стрілися з фігурами наших старих богів, до котрих призвичаїли нас як до центральних пунктів передхристиянського світогляду згадки літопису, Слова о полку Ігоревім і християнських проповідей против поганства. Се факт, котрий можна толкувати різними способами: що їх згадки якраз найбільш нищились церквою, і дійсно винищились; або що образи тих богів були витворені релігійною творчістю вищих верств і не перейшли в життя широких мас; або, нарешті, що се були такі ж мало конкретні, слабо персоніфіковані образи, більш форми поетичного думання, епітети, — як і ті образи чи назви Коляди, Йордану, Купала, Святого Різдва і т. д., що задержалися в поетичній творчості, нам приступній, а не якісь виразні елементи господарської магії. Все-таки можемо бути певні, що наш фольклор заховав головне і основне з того старого передхристиянського світогляду, в котрім жили сі широкі маси в своїм родинно-господарськім житті, і в нім черпала свої провідні ідеї їх словесна творчість, словесне мистецтво, яке служило йому, здобило його і величало його.

1червня 2014року


1червня  2014р.у Національному музеї народної архітектури та побуту України відбудеться «День дитячої творчості».

 В заході візьмуть участь дитячі фольклорні колективи, гуртки та студії народного мистецтва  - вишивки, писанкарства, гончарства (ліплення), витинанки, декоративного розпису, різьблення по дереву, художньої обробки шкіри, лозоплетіння, соломкоплетіння, виготовлення українських народних інструментів та ін. Художні школи представлятимуть картини юних митців на різноманітну тематику, а також – художній розпис на склі, скульптуру, художнє ковальство. За допомогою майстрів, що проводитимуть майстер класи, можна долучитися до створення зразків народного мистецтва – рушників, писанок, кошиків та ін., поспілкуватися з авторами витворів та керівниками гуртків та студій, придбати щось на згадку.


Пісенну, танцювальну та усну народну творчість різних регіонів України представлять дитячі фольклорні колективи з Києва, Київщини, Житомирщини, Львівщини, Чернігівщини: «Вербиченька», «Намистечко», «Візерунок», «Гучок», «Шик» та багато ін. Їхній репертуар, окрім українського фольклору, включає пісні і танці народів світу, номери сучасного спортивно-танцювального мистецтва, ревю та ін.

         Свято розпочнеться об 11 годині на Співочому полі (експозиція «Середня Наддніпрянщина та Південь України»).

         Запрошуємо на свято усіх бажаючих.

Їхати до Музею від станції метро “Виставковий центр” тролейбусом № 11, маршрутне таксі № 156, від Ленінградської площі № 172.


Вход платный

- Представляешь, я своим рабочим полгода заплату не плачу,  а они все-равно на работу ходят.
- в натуре оборзели. а ты сделай вход платнымsmeh

             privet privet privet
приходит муж домой весь в пудре, помаде и рыжих волосах. жена :
-ты где был?angry
-не поверишь, с клоуном подралсяburumburum

                 cat
камышовый кот ловко ловит мышей. а могучий як просто жует траву. як, конечно, сильнее кота, но мышей совсем не ловит
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая