хочу сюди!
-
-
48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років
Замітки з міткою «агресія»
Усе було наперед відомо - все інше тільки маскування
- 23.02.22, 20:10
- Знання є сила
1
Війна не все спише: зраду - ніколи!
- 22.02.22, 14:14
- Ми любимо тебе, Україно!
Але коли на слабого нападає значно сильніший і заявляє при тому, що все нормально, він нічого не порушує, а навпаки підтримує міжнародний правопорядок і право народів на самовизначення, - то слабшому залишається тільки змовчати та жалітися "сильним світу сього", якщо вони то схочуть вислухати, а приклад Обами і Меркель вказує, що ой не схочуть, бо їм то десь.
Оголошувати офіційно від себе війну слабшому є неможливо, бо тоді це стане приводом для агресора взагалі усю державу завоювати та окупувати цілком законно. Я колись полюбляв жартувати, що Україні насправді досить просто вступити до НАТО: нам потрібно оголосити війну членам цього альянсу: Польщі, Угорщині та Румунії за колишні окупаційні кривди, а тоді капітулювати перед військами НАТО за умови повної окупації їх армією України. Принагідно, ще один вже досить гіркий жарт був у мене після початку війни на Донбасі, коли для встановлення миру потрібно було всього кілька хвилин: подзвонити керівнику нашої держави до Кремля і оголосити про повну капітуляцію, після чого мир настане автоматично, але чи мир то буде?
І вже без усіляких жартів: мені дуже і дуже шкода кожного загиблого у війні України з РФ, однак я певен, що жоден з воїнів Збройних Сил України не схотів би зберегти своє життя мирною здачею країни ворогу. Саме тому я вважаю головним завданням кожного воїна України робити те, за що їх слушно і прозвали "кіборгами": будь-що виживати за всіх жахливих умов бою, щоб далі воювати з ворогом і перемагати його. Амінь.
Україна понад усе!
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
22.02.2022 р. (7530 літописний рік)
4
Безглузді атаки кібервійськ РФ проти"Кримської
- 21.08.21, 19:54
12:48 21 серпень Київ, Україна
Проведення Президентом України Володимиром Зеленським саміту «Кримської платформи» очевидно дуже сильно зачепило кремлівські влади.
Рівень нервозності видно неозброєним поглядом: від істеричних сюжетів на російському телебаченні, до смикання брифінгів Міністра закордонних справ РФ Лаврова.
По всій видимості, підняли на вуха і ФСБ з її «кібервійськ». Ті, в свою чергу, швидко створили сайт-клон українського ресурсу «Кримської платформи» і розміщують там антиукраїнські статті, попутно рекламуючи Ялтинський форум окупантів.
Така поведінка Кремля в загальному не новина, дивно інше - кричуще низька якість роботи: сайт зроблений з рук геть погано, постійно гальмує, завантажується через раз. Також відразу кидається в очі його розміщення в доменній зоні «ru» і хвалебні статті про Аксьонова.
З сайтом справжньою «Кримської платформи» російський клон пов'язує лише вкрадений логотип. Що теж не погано, адже симпатичний україномовний логотип «Кримської платформи» відмінно відтіняє той шлюб, який на швидку руку створили «специ з Луб'янки».
А так виглядає справжній сайт-
crimea-platform.org
0
Карта і ситуація ООС станом на 3 липня
- 03.07.19, 13:58
- Ми любимо тебе, Україно!
Карта ООС станом на 3 липня
Бойовики активізувалися на донецькому напрямку
13:23 03.07.2019
Міноборони України
Міністерство оборони України опублікувало карту бойових дій станом на середу, 3 липня.
Так, на луганському напрямку під обстріли потрапили позиції наших бійців біля Новолуганського та Болотного.
На донецькому напрямку противник порушив "режим тиші" 7 разів. Ворожі обстріли зафіксовані поблизу Лебединського, Мар'їнки, Новотроїцького, Красногорівки та Широкиного.
З початку поточної доби бойовики здійснили 5 обстрілів.
Нагадаємо, впродовж минулої доби, 2 липня, незаконні збройні формування здійснили 13 обстрілів позицій українських військовослужбовців урайоні проведення ООС. У тому числі вісім - із застосуванням забороненого озброєння. Минулося без втрат серед наших бійців.
1
Блокада портів Азова...
- 29.11.18, 09:33
As of this evening, on November 28th 2018, the Ukrainian ports on the Sea of Azov - Berdiansk and Mariupol - are effectively under blockade by the Russian Federation. Vessels are being barred from leaving and entering.
Станом на вечір 28 листопада 2018 року українські порти Азовського моря Маріуполь та Бердянськ фактично заблоковані Російською Федерацією для заходу та виходу суден.
За оперативною інформацією, в очікуванні на вхід в Азовське море знаходяться 18 суден: 4 прямують до порту Бердянськ, 14 – до порту Маріуполь.
На вихід з Азовського до Чорного морів також стоїть черга: з порту Бердянська не можуть вийти 3 судна, з порту Маріуполя – 6.
Ще 8 суден стоять біля причалів в портах.
Загалом заблокованими стоять 35 суден.
Рух здійснюється лише в напрямку російських портів на Азові.
Себто, Росія заблокувала українські порти на Азовському морі.
Дії російської сторони свідчать про цілеспрямовану ескалацію ситуації в Азовському морі і дестабілізацію регіону.
Мета очевидна - блокування роботи українських портів в акваторії Азовського моря та поступове витіснення України з наших законних територій, що закріплені нормами міжнародного права.
За оперативною інформацією, в очікуванні на вхід в Азовське море знаходяться 18 суден: 4 прямують до порту Бердянськ, 14 – до порту Маріуполь.
На вихід з Азовського до Чорного морів також стоїть черга: з порту Бердянська не можуть вийти 3 судна, з порту Маріуполя – 6.
Ще 8 суден стоять біля причалів в портах.
Загалом заблокованими стоять 35 суден.
Рух здійснюється лише в напрямку російських портів на Азові.
Себто, Росія заблокувала українські порти на Азовському морі.
Дії російської сторони свідчать про цілеспрямовану ескалацію ситуації в Азовському морі і дестабілізацію регіону.
Мета очевидна - блокування роботи українських портів в акваторії Азовського моря та поступове витіснення України з наших законних територій, що закріплені нормами міжнародного права.
4
Втрати РФ у агресії проти України
- 20.09.18, 23:03
- Знання є сила
Реальні втрати російської армії й припущення
Які факти щодо втрат регулярних військ РФ на Донбасі встановлені сьогодні |
|
.jpg)
Чим далі від 2014–2015 років, тим більше війна на Донбасі обростає численними «переможними» міфами, шкоди від яких значно більше, ніж користі. Напевно, якби не сучасні технології — інтернет, супутникові фото місцевості, соцмережі, спеціалізовані сайти та форуми — у нас уже давно з’явилися б міфи в стилі радянських: подвигу панфіловців, авіаційного тарану Гастелло тощо.
Тривалий час Генеральний штаб Збройних Сил України намагається поширити міф про 1700 загиблих військових РФ у війні на Донбасі, у тому числі 200 — під Іловайськом. Востаннє ці цифри були оприлюднені на прес-конференції 28 серпня 2018 року в приміщенні Міноборони, присвяченій 4-м роковинам іловайських подій.
Для нас уже стало звичним усвідомлювати, що проти України вели війну регулярні частини збройних сил Російської Федерації. Про це свідчать зразки озброєння, унікальні документи, захоплені в боях або знайдені на територіях, де вони відбувалися, свідчення очевидців... Але випадки прямого застосування військових частин РФ проти Збройних Сил України можна перерахувати буквально по пальцях.
Пошуковці Місії "Евакуація-200" біля одного з елементівукраїнської "Точки-У" неподалік від Іловайська, 30 вересня 2014 р.
Однак цікаво: на сьогодні «з першоджерела» є вичерпна інформація про втрати регулярних військ Росії. Ідеться про документ «Безвозвратные потери личного состава ВС РФ по состоянию на 6.00 «7» сентября 2014 г.», оприлюднений у мережі інтернет групою «Інформаційний спротив» 5 березня 2018 року. У ньому подано списки з іменами 103 загиблих та 384 поранених військовослужбовців.
Документ виявився «незручним» як для офіційної України, так і для Росії. «Кровожерливим» українським пропагандистам він не припав до смаку через занадто «мало вбитих». Ну а росіяни, що довіряють офіційній позиції свого уряду — «ихтамнет», — трактують цей список як фальсифікацію. Однак для багатьох громадян РФ, особливо військовослужбовців, які завдяки інтернету ознайомилися зі списками, вони стали протверезним «холодним душем».
Підробити такі документи практично неможливо: для цього треба знати чимало нюансів й особливостей роботи стосовно обліку військових втрат у збройних силах країн світу загалом і в РФ зокрема. В Україні таких фахівців немає.
У російських списках подані такі дані: прізвище, ім’я, по-батькові, категорія обліку, посада, місце служби, назва військової частини, дата смерті (поранення), діагноз, місце знаходження (поховання) загиблого або пораненого.
Щодо походження цього документа, то група «Інформаційний спротив» склала легенду про п’яних російських полковників, які гублять на Донбасі флешки із секретною інформацією. Однак подібні документи на таких носіях не зберігаються й не передаються. Тож цілком очевидно, що таблицю «злив» хтось із опонентів до російської влади (до речі, у збройних силах РФ, як і загалом у російському суспільстві, таких недоброзичливців чимало).
Читайте також: Невідомі захисники України
Перший у списку — капітан спецназу ГРУ РФ С.Б. Суслов, вважається загиблим 14 червня 2014 року. Неважко здогадатися, як він загинув. Напередодні, 13 червня, з боку сепаратистів та російських терористів уперше було використано реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) «Град». Вони мали завдати удару по українському блокпосту в районі Добропілля. Але через помилку в розрахунку снаряди було випущено по складу, що розміщувався неподалік. Загинув один мирний мешканець та ще одного було поранено. Під час стрільби якийсь зі снарядів застряг у системі, тож РСЗВ неможливо було евакуювати. Підрозділи української 93-ї бригади захопили цей «Град» разом із документами, які свідчили про приналежність артилерійської системи до 18-ї мотострілецької бригади РФ. Вочевидь ті, кому російські військові довірили реактивну систему — чи це місцеві мешканці, чи добровольці з Росії, — не впоралися з управлінням. Склалася критична ситуація: потрібно було бодай щось зробити із цим «Градом», тому його намагалися підірвати гранатою. На ліквідацію артилерійської системи було відправлено спецгрупу ГРУ РФ, до якої, як можна припустити, і входив згаданий вище капітан Суслов. Але він загинув. Дату смерті — наступним днем — могли проставити по факту доставки тіла капітана на територію Росії (у діловодстві з обліку військових втрат це поширена практика).
Пошуковець Ігор Слюсар оглядає місце ураження "Точки-У" неподалік від Савур-Могили, 4 вересня 2014 р.
Наступні після Суслова групові втрати серед військовослужбовців збройних сил РФ синхронізуються з днями загострення під час війни на сході України:
— 7–9 серпня — атаки в районі пропускного пункту Маринівка на російсько-українському кордоні. Причому поранені військовослужбовці української 30-ї бригади були добиті на полі бою. Мабуть, як небажані свідки;
— 12–13 серпня — бої в районі населеного пункту Степанівка; створення загонами сепаратистів за підтримки російських військ нового коридору від державного кордону до Донецька;
— 18 серпня — 2 вересня — вступили в бій регулярні частини збройних сил РФ на луганському напрямку; бої під Лутугіним та Луганським аеропортом;
— 23–31 серпня — вторгнення на південному напрямкові та бої в районі Іловайська.
Дуже умовно всі дані по загиблих військовослужбовцях із Росії можна звести в одну таблицю(див. Втрати російської армії на Донбасі). На сьогодні докладно з’ясовано обставини смерті близько 70% кадрових військовиків РФ у літню кампанію 2014 року.
Але де ж сотні загиблих російських десантників, про яких уперше почав розповідати начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал армії Віктор Муженко? І цей офіцер, і деякі інші військові та експерти стверджують, буцімто російські регулярні війська зазнали значних утрат внаслідок ураження ракетами «Точка-У». Причому ці втрати були підтверджені розвідкою.
Знайти на супутниковій карті наслідки вибуху цієї ракети для військового фахівця досить просто. Більше того, завдяки новітнім технологіям можна отримати фото із супутника потрібної тобі місцевості на конкретний день, наприклад, 29 серпня 2014 року. Один із таких інтернет-фахівців Андрій Карлов знайшов місця ураження, докладні фотографії та свідчення очевидців про 38 українських ракет. Практично всі прилетіли в поля або на безлюдні місця.
Читайте також: Іловайський мартиролог
Наприклад, у район Савур-Могили українськими військовиками було запущено аж шість «Точок-У». Свідками прильоту щонайменше трьох із них були наші захисники із цієї місцевості. Один із них, Василь Ковальчук, розповідав: «Бачимо — рухається від кордону з Росією військова колона. Доповідаємо, просимо відкрити вогонь… Через кілька годин (!) прилітають ракети. Звісно, що в «молоко», бо від колони і сліду не залишилося».
Одна з вантажівок артилерійської батареї 98-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил Російської Федерації, знищена внаслідок вибуху
української "Точки-У", урочище Червона Поляна
Сліди влучення «Точкою-У» в районі Савур-Могили бачили й пошуковці місії «Евакуація-200», які там працювали у вересні 2014-го: вражаючі гектари понівеченої й порожньої землі.
В район Іловайська у 20-х числах серпня 2014-го було «закинуто» аж дев’ять ракет. Із них шість упали просто серед поля, дві залетіли на території з мирними жителями, і лише одна «накрила» батарею 1065-го артилерійського полку 98-ї повітрянодесантної дивізії у районі урочища Червона поляна неподалік села Чумаки. Ця батарея розстрілювала наші війська, які виходили так званим зеленим коридором. Це, між іншим, один із трьох чи чотирьох вдалих пострілів українських ракетників за весь період війни на Донбасі...
Зі слів наших медиків, які в ніч із 29 на 30 серпня 2014 року перебували там, достовірно відомо, що внаслідок ураження батареї загинуло троє російських військовослужбовців та було знищено три вантажівки. Ще один боєць помер у лікарні 3 вересня (як це видно з оприлюднених списків).
Читайте також: Дебальцівська статистика
Уламки «Точок-У» в районі Іловайська тривалий час використовувалися сепаратистами, росіянами та чималою кількістю «військових туристів» як жаданий об`єкт для фотографування. Відповідні відеоролики та світлини нескладно знайти в інтернеті. Пошуковці Місії «Евакуація-200» у вересні — жовтні 2014 року також відвідали ці «туристичні» місця, де зробили серію фотографій. Більше того, експозиція Національного військово-історичного музею України поповнилась унікальним експонатом — частиною боєголовки однієї з «Точок-У», яку пошуковці вдало «поцупили» з-під носа сепаратистів.
Таким чином, ітернет-користувач Карлов на своєму домашньому комп’ютері за допомогою світової павутини зробив те, що не спало на думку жодному з тисяч генералів та інших офіцерів Збройних Сил України (і сотень дипломованих експертів у погонах). Хоча це начебто й нескладно.
Можна до нескінченості обманювати себе віртуальними перемогами над супротивником, але подібні фантазії традиційно призводять до летальних для країни наслідків. Бо, наприклад, коли перед українськими ракетниками буде поставлено завдання продемонструвати свою майстерність, може статися, що вони почнуть запускати «Точки-У» просто по житлових кварталах населених пунктів України.
Детальніше про деяких загиблих росіян, зокрема тих, які нині покояться в українській землі як не ідентифіковані, — читайте в наступному числі Тижня
2
Україна у вогні агресії
- 11.06.18, 14:31
- Ми любимо тебе, Україно!
10 ФАКТІВ ПРО ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ
Опубліковано: 08 червня 2018
10 фактів, які ви маєте знати про збройну агресію Росії проти України.
ФАКТ 1: РОСІЯ ЗАПЛАНУВАЛА ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ. ПЕРЕМОГА РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ СТАЛА ЛИШЕ ЗРУЧНИМ ПРИВОДОМ
Спланована збройна агресія Росії проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з військової операції Збройних Сил РФ із захоплення частини території України – Кримського півострова. Ця дата не заперечується навіть Міністерством оборони РФ, оскільки вказана на відомчій медалі «За повернення Криму». Між тим, лише наступного дня В.Янукович втік з Києва, а Постанова ВРУ «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України», яка стала приводом для звинувачень з боку РФ у нібито «антиконституційному заколоті в Україні», була прийнята лише 22 лютого 2014 року.
ФАКТ 2: РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ МАЛА НА МЕТІ ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНИ ЯК НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ
Незаконна окупація АР Крим та м.Севастополь стала лише першим кроком РФ, спрямованим на підрив незалежності і суверенітету України. Керівництво Кремля завжди було твердо переконане, що без контролю над Україною Росія ніколи не стане державою-світовим лідером, а демократична і заможна Україна загрожуватиме збереженню нинішньої авторитарної влади в Росії. Саме тому наступним етапом російської агресії стала спроба дестабілізувати ситуацію у східних та південних регіонах України з метою утворення на цій території квазі-держави «Новоросія». Ці плани були оприлюднені російським президентом В.Путіним у ході телевізійної програми «Діалог з росіянами» на Першому каналі 17 квітня 2014 року. Повній реалізації цих планів вдалося перешкодити, але російські регулярні війська та керовані РФ НЗФ окупували окремі райони Донецької та Луганської областей України.
ФАКТ 3: ЗБРОЙНА АГРЕСІЯ – ЛИШЕ ОДИН З ІНСТРУМЕНТІВ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ
Збройна агресія є лише одним з елементів гібридної війни Росії проти України. Іншими елементами стали:
1) пропаганда, що базується на брехні та підміні понять; 2) торговельно-економічний тиск; 3) енергетична блокада; 4) терор і залякування громадян України; 5) кібер-атаки; 6) категоричне заперечення самого факту війни попри наявність безлічі неспростовних доказів; 7) використання у своїх інтересах проросійських сил та держав-сателітів; 8) звинувачення іншої сторони у власних злочинах.
ФАКТ 4: МУЖНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ТА СОЛІДАРНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО СПІВТОВАРИСТВА З УКРАЇНОЮ СТАЛИ НА ЗАВАДІ РЕАЛІЗАЦІЇ АГРЕСИВНИХ ПЛАНІВ КРЕМЛЯ
Активну фазу збройної агресії Росії проти України вдалося зупинити завдяки мужності українського народу, який став на захист своєї Батьківщини у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України та інших оборонних та правоохоронних органів.
Важливим елементом протидії агресору стали спільні політико-дипломатичні зусилля міжнародного співтовариства. 27 березня 2014 року Генеральна асамблея ООН схвалила Резолюцію 68/262 «Територіальна цілісність України», в якій підтвердила міжнародно визнані кордони України та відсутність будь-яких правових підстав для зміни статусу АР Крим та м.Севастополя. Аналогічна позиція ГА ООН була підтверджена у Резолюції 71/205 «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)», схваленій 19 грудня 2016 року. Окрім того, в Резолюції вперше в офіційних документах ООН Росія визнається державою-окупантом. Численні документи на підтримку територіальної цілісності України в рамках міжнародно-визнаних кордонів приймалися КМРЄ, ПАРЄ, ПА ОБСЄ тощо.
Найбільш ефективним інструментом тиску на державу-агресора стали політичні та економічні санкції країн Заходу. Вони дозволили пригальмувати російську агресію проти України, знизити ймовірність широкомасштабного вторгнення та примусили РФ сісти за стіл переговорів, зокрема в рамках Тристоронньої контактній групи (сторони конфлікту – Україна та РФ, а також ОБСЄ як посередник) та Нормандській четвірці (сторони конфлікту – Україна та РФ, посередники – Франція та ФРН). Рішення про послаблення або скасування санкцій дасть старт для нового витка російської збройної агресії.
ФАКТ 5: РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ ПРИЗВЕЛА ДО ЖАХЛИВИХ ГУМАНІТАРНИХ НАСЛІДКІВ
У результаті збройної агресії Росії проти України загинули близько 9940 осіб, близько 23455 було поранено (за даними ООН). Ці показники, зокрема, включають 298 пасажирів рейсу MH17, у тому числі 80 дітей, які стали жертвами терористичного акту 17 липня 2014 року, коли літак Малайзійських авіаліній був збитий російськими військовими із ЗРК «Бук», що був доправлений на окуповану територію Донбасу з території РФ.
Близько 1 млн. 584 тис. мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи.
Станом на сьогодні окупованими залишаються: Автономна Республіка Крим (26 081 км), м.Севастополь (864 км), частина Донецької та Луганської областей (16799 км) – всього 43744 км, що складає 7,2% території України.
На окупованих територіях панує страх та терор, окупаційна влада діє репресивними методами і залякуваннями, системно і масово порушує права людини і свободи. Критична ситуація у сфері прав людини в окупованому Криму була засуджена Резолюцією ГА ООН 71/205 «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)» від 19 грудня 2016 року.
Економіка Донбасу повністю зруйнована. Устаткування багатьох колись потужних українських заводів вивезено на територію РФ. Ситуація з затопленими гірничо видобувними шахтами загрожує потужною екологічною катастрофою. Російська влада не допускає експертів для оцінки ситуації та її можливого виправлення.
На сході непідконтрольною Уряду України залишається ділянка українсько-російського державного кордону протяжністю 409,7 км.
ФАКТ 6: МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ РЕГУЛЯРНО ПОРУШУЮТЬСЯ РОСІЄЮ
Мінські домовленості (Протокол від 5 вересня 2014 року, Меморандум від 19 вересня 2014 року та Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року) є основою політичного врегулювання конфлікту на Донбасі. Вони постійно порушуються Російською Федерацією. Підписання Тристоронньою контактною групою перших документів у вересні 2014 року відбулося відразу після прямого вторгнення підрозділів регулярної армії РФ на Донбас та жорстоких боїв біля Іловайська, що став місцем одного з найганебніших злочинів російської армії на Донбасі. Щонайменше 366 українських військовослужбовців були вбиті та 429 поранені під час виходу з міста по так званому «зеленому коридору» під гарантії командирів російських підрозділів.
Всупереч положенням Мінського Меморандуму російськими військами та підпорядкованими їм НЗФ було захоплено 8 ділянок території загальною площею 1696 км в районах, які у відповідності до лінії, визначеної Меморандумом, повинні знаходитись на території, підконтрольній українському уряду.
Серед найбільш промовистих порушень Мінських домовленостей з боку РФ – наступ та захоплення російсько-терористичними силами міста Дебальцеве та навколишніх населених пунктів 16-18 лютого 2015 року, відразу після підписання Мінського комплексу заходів, який встановлював режим негайного та всеохоплюючого припинення вогню з 15 лютого 2015 року.
ФАКТ 7: РОЗПОЧАВШИ ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ ПРОТИ УКРАЇНИ, РОСІЯ ПОРУШИЛА ФУНДАМЕНТАЛЬНІ НОРМИ ТА ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, НИЗКУ ДВОСТОРОННІХ ТА БАГАТОСТОРОННІХ ДОГОВОРІВ ТА УГОД
Здійснивши збройну агресію проти України, Росія порушила фундаментальні принципи та норми міжнародного права, зокрема ті, що містяться у:
- Статуті ООН 1945 року;
- Заключному акті НБСЄ (Гельсінському Заключному акті) 1975 року;
- Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин між державами у відповідності до Статуту ООН 1970 року;
- Резолюції ГА ООН «Визначення агресії» 1974 року;
- Декларації про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету 1965 року;
- Декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 року;
- Декларації про посилення ефективності принципу утримання від погрози силою чи застосування сили у міжнародних відносинах 1987 року;
Росія також порушила низку двосторонніх та багатосторонніх договорів та угод, зокрема:
- Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року;
- Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року;
- Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 2003 року;
- Договір між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року;
- Угода між Україною та РФ про статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України 1999 року.
Окупація та подальша спроба анексії Росією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, а також протиправні дії РФ на Донбасі, цілковито підпадають під визначення агресії відповідно до пунктів а), b), c), d), e) і g) статті 3 додатка до резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» (3314(XXIX)). Такі дії є важким злочином проти міжнародного миру, який тягне за собою міжнародно-правову відповідальність Російської Федерації як держави та міжнародну кримінальну відповідальність її вищого керівництва.
ФАКТ 8: РОСІЯ РЕГУЛЯРНО НАПРАВЛЯЄ КАДРОВИХ ВІЙСЬКОВИХ ТА ЗБРОЮ НА ДОНБАС ЧЕРЕЗ НЕКОНТРОЛЬОВАНУ ДІЛЯНКУ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ
Через неконтрольовану ділянку українсько-російського державного кордону Росія продовжує постачання зброї, боєприпасів та пального на окуповану територію Донбасу для посилення підрозділів регулярних військ РФ та підтримуваних нею НЗФ.
Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ неодноразово інформувала про присутність на Донбасі озброєнь та військової техніки, що знаходиться лише на озброєнні армії РФ. Спостерігачі СММ зафіксували на Донбасі важку вогнеметну систему «Буратіно», комплекс радіоелектронного придушення Р-330 «Житель», безпілотники «Орлан-10», мобільні ЗРК «Град-П» тощо.
Через неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону з РФ на Донбас продовжують прибувати регулярні війська РФ та найманці. Російські найманці підпадають під кваліфікацію «іноземних бойовиків-терористів» відповідно до Резолюції РБ ООН 2178 (2014) від 24 вересня 2014 року. Вони складають значну частину рядового складу створених Росією на Донбасі 1 та 2 армійських корпусів (командний склад формується з кадрових офіцерів та генералів РФ). Чисельність регулярних російських військ на Донбасі коливається від 3,6 до 4,2 тис. військовослужбовців.
Всупереч Мінським домовленостям Росія та контрольовані нею НЗФ продовжують перешкоджати доступу СММ ОБСЄ до неконтрольованої ділянки кордону. Візити спостерігачів носять спорадичний та нетривалий характер у присутності членів НЗФ.
Росія єдина з держав-учасниць ОБСЄ блокує розширення мандату Спостережної місії ОБСЄ, яка працює нині на двох російських пунктах перетину кордону «Гуково» та «Донецьк», на всю ділянку російсько-українського державного кордону, прилеглу до неконтрольованої Урядом України території Донбасу.
Росія відмовляється виконувати своє зобов’язання згідно з пунктом 4 Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року щодо створення безпекових зон у прикордонних територіях України та РФ із забезпеченням постійного моніторингу та верифікації ОБСЄ на кордоні.
ФАКТ 9: ПОРУШЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ТА НЕДОТОРКАННОСТІ КОРДОНІВ, ПОГРОЗИ СИЛОЮ, ВТРУЧАННЯ У ВНУТРІШНІ СПРАВИ ІНШИХ ДЕРЖАВ СТАЛИ ЗВИЧНОЮ ПРАКТИКОЮ РОСІЇ
Агресивна політика Росії спрямована не лише проти України. Росія порушила територіальну цілісність Молдови та Грузії, заявляла про територіальні претензії та про готовність «захищати» російськомовне населення країн Балтії. Росія підтримує євроскептичні та радикальні рухи в Європі. Зафіксовані втручання російських спецслужб у виборчий процес у ході виборів Президента США у 2016 році, кібератаки РФ проти ОБСЄ, ФРН, Франції.
Жорстока воєнна кампанія Росії у Сирії спричинила потужну хвилю біженців до Європи. Існує багато досліджень про тісні зв’язки спецслужб РФ з терористичними організаціями ІДІЛ та Аль-Каїда.
ФАКТ 10: ЗУПИНИТИ РОСІЙСЬКУ АГРЕСІЮ МОЖНА ЛИШЕ ПОСИЛЕННЯМ СКООРДИНОВАНОГО ТИСКУ МІЖНАРОДНОГО СПІВТОВАРИСТВА НА РФ
Політичні та економічні санкції були введені у відповідь на російську агресію проти України, тому лише припинення збройної агресії Росії проти України та відновлення суверенітету й територіальної цілісності України може бути підставою для їхнього скасування. За інших обставин Росія продовжуватиме свою агресію, поширюючи її на інші держави регіону.
3
Росія намагатиметься показати Україну територією, де держава існує тільки на папері, вважає експерт США Кіт Александер.
Експерт США Кіт Александер не виключає, що на енергетичну та фінансову систему, урядові структури України може бути спрямовано декілька кібернетичних атак з боку РФ напередодні виборів. Про це він сказав в інтерв’ю Бі-бі-сі Україна, інформує Економічні новини.
“Росія намагатиметься показати Україну територією, де держава існує тільки на папері, не здатна функціонувати. І вам треба готуватися до цієї ситуації”, – наголосив Александер.
За його словами, для України важливо точно визначати джерело атак і розкрити їхню природу всьому світу. “Що більше країн світу розумітимуть природу цих атак, то більше Україна отримуватиме допомоги та підтримки ззовні”, – зазначив експерт.
Читайте: США взялися за створення потужної ядерної зброї
Відповідаючи на запитання, як можна зменшити загрозу кібератак, наприклад в енергетиці, Александер сказав: “Загроза тут полягає як у кібератаках, так і фізичних нападах. Те, що не весь ваш енергетичний сектор автоматизовано, робить кібератаку складнішою, хоча вже були атаки на нього. І він буде атакований, я в цьому впевнений”.
Фахівець уважає, що потрібно створити навколо енергетичних компаній інфраструктуру, яка дасть їм змогу побачити, що відбувається кібератака. “І швидко поділитись інформацією з іншими енергетичними компаніями”, – пояснив він.
У 2010-2014 роках Кіт Александер обіймав посаду директора кібернетичного командування США (USCYBERCOM).
Читайте: Назвали серйозні наслідки удару США по Росії новими санкціями
12 жовтня 2017 р. Служба безпеки України попередила про підготовку нової хвилі масштабної кібератаки на державні структури і приватні компанії.
Богдан Гордасевич: Саме тому є реальною загрозою "розстрільний список 47-ми" з журналістів та блогерів, бо вони подають правдиву інформацію, що не вигідна керівництву РФ. Розуміючи проблемність атак зовні, рефи будуть намагатися влаштувати хаос в Україні з середини, чим довести її неспроможність. В інформаційній війні особливу роль відіграють персоналі, які мають авторитет і довіру, зокрема провідні працівники ЗМІ та знані блогери.
0
Чого чекати українцям!
- 03.06.18, 07:37
КОЛИ ВІЙНА
Межі окупованих території на сході України практично незмінні з лютого 2015 го. Але 3-х річна стабільність лінії зіткнення не повинна нас обманювати. Наближення президентських виборів в березні 2019 наповнює залишившийся до них період підвищеними ризиками. Керівництво РФ абсолютно не налаштоване залишати Україну «в спокої» і пускати вибори на самоплив. Тим більше, що є високі «ризики» зміни політичного керівництва на менш зручне для Кремля. Крім того, у Путіна на сьогоднішній день в українському питанні є три великі цілі, які йому вкрай важливо досягти. Це легалізація анексії Криму, зниження рівня економічних санкцій до «терпимого» і відновлення тотального впливу на політику України.
Жодна з цих цілей не може бути досягнута тільки шляхом переговорів і / або підкупом політиків. В Україні немає «керованої демократії» російського-північнокорейського-китайського типу. Тому у чинної української влади немає можливості нав'язати населенню такі умови «примирення» з РФ, а будь-які спроби можуть призвести до швидкої зміни політичної верхівки на політиків, які декларують неприйняття такої угоди. Таким чином, без серйозної ломки суспільних настроїв в Україні ці цілі недосяжні. Навіть глибокий економічний спад і глибоке моральне падіння вищого керівництва країни не допомагають Кремлю вирішити ці питання. Народ України не дозволить керівництву країни в будь-якій формі визнати перехід Криму в РФ і російський варіант вирішення питання по іншим окупованих територій. Можливі варіанти розв'язки зі східними окупованими територіями або повністю неприйнятні для путінської Росії, або для Народу України. Відповідно, про істотне послаблення міжнародних санкцій не може бути й мови, не дивлячись на всі «старання» нинішнього керівництва України щодо обнулення нашого міжнародного рейтингу. Такі «треш», як епопея з Антикорупційним судом, законом про освіту, «Бабченко-шоу» та інші, можуть знизити готовність Заходу посилювати санкції до РФ, але привести до їх скасування - навряд чи.
У чинного президента України завдання ще складніше. За минулі 4 роки він набрав на себе стільки негативу, що кримінальна перспектива для нього, після наступних (не факт, що чергових) президентських виборів, здається більш ніж реальною. Його становище значно складніше положення Кучми в 2003-му і Януковича до 18 лютого 2014. Янукович тоді пішов на розстріл Майдану, а на що буде здатний нинішній президент? Досить очевидно, що силою поліції, Внутрішніх Військ і інших СБУ, методом фальсифікації або скасування виборів, йому влади не втримати. Домовитися з наступником про «індульгенції» теж досить складно, оскільки той отримає владу тільки під тверді обіцянки викорінити і покарати пороки влади нинішньої. Викорінювати-невикорінна - то таке ..., але покарати «папередніка» точно доведеться. Бігти на Захід марно, оскільки матеріалів для кримінального переслідування по всьому цивілізованому світу буде більш ніж достатньо. Втекти до Росії ... та мабуть, це єдиний варіант, якщо візьмуть після настільки талановито зіграної ролі «патріота-русофоба». Загалом ситуація у Петра Олексійовича вкрай неординарна, а неординарність ситуації вимагає і неординарних рішень. Тому я виходжу з того, що нинішній президент готовий на все ... З цього «припущення» пропоную виходити і при моделюванні військової ситуації. Фактор готовності військово-політичного керівництва України «на все» доведеться враховувати як один з ключових чинників майбутньої війни.
Отже, для вирішення завдань, що стоять перед Путіним, потрібно кардинально змінити суспільні настрої в Україні. І зробити це невійськовим шляхом мені не представляється можливим, принаймні, в прийнятні для Путіна терміни. А військове рішення повинно бути настільки оглушливим, що Україна не тільки прийме світ на умовах переможця, а й прийме нав'язане з Москви керівництво. Це керівництво, звичайно, може себе позиціонувати як «націоналістичний», який пішов на «розумний компроміс» виключно по «патріотичним» міркувань. Такий «маскарад» можливий виключно для маскування повній залежності і щоб дати нам можливість самим себе обдурити. З новітньої історії яскравий приклад схожого військово-політичного рішення - Франція-1 940. Причому, якщо Гітлер не зміг тоді замиритись з Британією, то шанси Путіна на «мирову» мені здаються вище. Не думаю, що на Заході зараз знайдеться сучасний «Черчілль», а ось «Чемберленів» там предостатньо. Тим більше зараз «бочка нафти» коштує майже в два рази більше, ніж в 2016-м і, на цьому тлі, перспектива виключення РФ зі списку постачальників енергоносіїв ЄС на зиму 2018-19гг. додасть європейським лідерам «чемберленского» пацифізму.
Отже, військовий розгром, який можна порівняти з розгромом Франції в 1940-му, потенційно може вирішити основні завдання Кремля. Та й Порошенко зможе уникнути в'язниці і, навіть, зберегти себе на вершині «харчового ланцюжка», якщо вислужити цю можливість у переможця. Приблизно як маршал Петен.
Найбільш імовірним терміном початку настання ВС РФ вважаю період кінець червня - початок вересня 2018.
ЯКА ВІЙНА
Не думаю, що Путін зважиться на додаткову анексію будь-яких територій, крім Криму. І створення «Новоросії» не несе йому істотних дивідендів, а зайвих ризиків предостатньо. Такий формат «світу» буде складно узгодити з Заходом, так і встановити свій «протекторат» над Центральною і Західною Україною, відокремивши «Новоросію», теж буде набагато складніше. Втім, можуть бути варіанти.
Вважаю, основними завданнями майбутньої операції будуть розгром / полон основних бойових сил ЗСУ, знищення оборонного потенціалу і фізичне знищення (моральне придушення в полоні) найактивнішої патріотично налаштованої частини населення. Вирішення цих завдань, ймовірно, призведе до досягнення цілей Кремля в Україні.
Чи можливе досягнення таких руйнівних результатів швидкої наступальної операції ЗС РФ? На жаль, відповідь позитивна. Абсолютна більшість іноземних військових фахівців, з якими у мене є якась комунікація, як і я, вважають цей сценарій найбільш імовірним. На жаль, за останні 3 роки бойовий потенціал ЗСУ тільки знижувався на тлі будівництва «потьомкінського села», замість боєздатної сучасної армії. Навпаки, РФ активно нарощувала свої бойові можливості на Південно-Західному напрямку. Навіть без урахування можливих узгоджених дій військово-політичних керівників РФ і України, Українська Армія, на сьогоднішній день, не здатна вести бойові дії в форматі маневреної оборони, не кажучи вже про сетецентрічний її варіант. Будь-які інші види бойових дій неминуче призведуть до повного розгрому підрозділів і частин ЗСУ, які перебувають на всій, охопленої бойовими діями, території. А такою територією може стати вся приморська, лівобережна і частина правобережної України. При (ймовірне) швидкому взяття під контроль або руйнуванні агресором всіх мостів через Дніпро, організований відступ в принципі стане неможливим. Основна частина наших військ виявиться розгромлена і потрапить в полон ... З огляду на перевагу сил і можливостей, незаплановані затримки і позаплановий обхід виникли вогнищ опору, на завершення основної частини такої операції силам противника не знадобиться і двох тижнів, не рахуючи етапу розгортання і підготовки до наступу. Безповоротні втрати наступаючих на основному етапі операції повинні вкластися в 10 000, а в оптимістичному для противника варіанті 1000-2000 військовослужбовців РФ. За умови вирішення поставлених перед своїми військами завдань, такі втрати військове керівництво РФ, безумовно, може вважати цілком прийнятними.
Противник може обрати достатню кількість варіантів напрямків ударів на всій лінії зіткнення з межами РФ, ОРДЛО, Криму і всього морського узбережжя. Його головним завданням буде оточити / ізолювати підрозділи ЗСУ, примусити їх до здачі, створити в країні паніку і передумови для початку «мирних» переговорів з обраної ним же зграєю «політичних» негідників. На «переговорах» головними аргументами тиску на громадську думку будуть полонені військовослужбовці та військова беззахисність країни. Колаборанти підпишуть будь який підсунутий їм варіант «світу», з імітацією попередніх торгів за участю міжнародних посередників.
ЯК ВОЮВАТИ
Чи є способи уникнути такого сценарію? Насправді, шансів уникнути такого розвитку подій не надто багато.
Перший спосіб це той, який декларує Президент Порошенко, як основний - міжнародний тиск і можливі міжнародні наслідки режиму Путіна в разі масштабного наступу в Україні. На жаль, з цілого комплексу причин, не вважаю, що така загроза зупинить ймовірний наступ. Безумовно, за умови, якби противник вважав реальним ризик загрузнути в кровопролитних боях, без перспективи повного розгрому ВСУ, загроза міжнародних механізмів тиску на агресора і підтримки боротьби України була б дуже вагомим фактором стримування, АЛЕ ... Для цього потрібно було 3 роки готувати армію до війні, а не розкладати її тотальною корупцією, просуванням бездарних лизоблюдів і солдафонщіной. Розвідка РФ, очевидно, має інформацію про дійсний стан речей в ЗСУ. Тепер помножте це на традиційну російську зарозумілість. Загалом, не бачать вони істотних ризиків ...
Другий і єдиний залишившийся після початку наступу військ РФ спосіб - це не дати можливості противнику досягти своїх цілей своєчасним переходом до маневреної оборони, принципам сетецентрізма і заняття автономних районів оборони, в яких перевага в авіації, бронетехніці і чисельності буде мінімальним. В першу чергу це агломерації, особливо великі. Більш ніж упевнений, що інших команд, крім команди «ДЕРЖАЦА» від Головнокомандувача-НГШ не надійде. Мало того, вважаю за можливе, що командування російської армії свідомо не буде придушувати канали зв'язку з ГШ ЗСУ, заради того, щоб команда «ДЕРЖАЦА» надходила відповіддю на всі питання і пропозиції від нижчих командирів. Тому вся відповідальність за СВОЄЧАСНЕ прийняття правильних рішень ляже на тактичних командирів і лідерів військових колективів. І цю відповідальність потрібно негайно брати, приймаючи рішення про маневрі, зміні позицій, дробленні підрозділів на самостійні більш дрібні бойові одиниці тощо.
Про всяк випадок нагадаю. НІ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ МОЖНА йти по «узгодженим» командуванням «зеленим коридорами». Командири підрозділів та бойових груп повинні приймати рішення самостійно, спираючись на власний бойовий досвід, виходячи з конкретної бойової обстановки, цілей і завдань, узгоджених з командиром, якому ви особисто довіряєте і сусідами. При цьому потрібно припускати, що штатні канали зв'язку ВСУ можуть бути під контролем противника, тому пропускати по ним інформацію варто тільки в разі гострої необхідності і таку, яка втратить актуальність протягом найближчої доби і раніше. Чим менше втрат ми зазнаємо в складі великих підрозділів в поле на початковому етапі наступальної операції ворога, тим більше шансів перемогти в цій війні. В агломераціях ж тлумачний командир знайде і поповнення з місцевих резервістів з бойовим досвідом / знанням місцевості, і озброєння / боєприпаси в різних військкоматах / військових частинах / відділах міліції, і транспорт, і необхідне постачання, і вигідні бойові позиції.
На жаль, якість командного складу ЗСУ вкрай низька. У 2014-му ця проблема вирішувалася тим, що неформальні лідери військових колективів брали на себе відповідальність і фактично керували бойовими діями своїх підрозділів. Формальні командири добровільно або вимушено, без зайвого «Кіпішу», брали таку модель управління. Де старші командири самі брали на себе відповідальність, такі лідери призначалися виконуючими обов'язки, аж до командирів рот і окремих бойових порядків. Це правильна і вимушена практика в умовах, що склалися. Якщо призначений командуванням командир несе загрозу підрозділу або веде до поразки, лідери військового колективу повинні виправити це «непорозуміння». У бойовій обстановці це відбувається досить безболісно.
Як показує досвід бойових дій в Чечні і Сирії, окремі бойові підрозділи у великих населених пунктах і гірничо-лісистій місцевості в умовах війни з РФ в змозі
місяцями тримати активну оборону проти значно перевищуючих чисельністю, озброєнням і ресурсами супротивника. РФ не має в своєму розпорядженні такої кількості військ, щоб тримати в щільному кільці відразу кілька великих районів оборони, при цьому ще й стримувати загрози на західному напрямку. Вони будуть змушені діяти рейдами, а дроблення сил призведе до їх уразливості проти тактики активної оборони. Активна оборона має на увазі не сидіння на місці, а утримання особливо важливих вузлів одночасно з пошуком противника і знищення його там, де є така можливість. Тобто активна розвідка, швидкий маневр, раптовість, вогневе і тактична перевага в точці зіткнення. Такими діями цілком можна загнати армію агресора в обмежені анклави, а невеликі підрозділи, які противник буде відправляти в рейди, конвої підвезення постачання, розвідгрупи та інші вразливі цілі знищувати засадами і нальотами.
Звичайно, перехід до такого роду бойових дій покладе на автономні підрозділи цілий ряд нових завдань. В першу чергу організацію (жорстку економію) бойового постачання і інших видів постачання, організацію зв'язку і горизонтальної взаємодії з сусідами та іншими осередками оборони. Але, з огляду на, що військ противника не вистачить щільно блокувати навіть пару-трійку районів оборони, за підтримки навіть частини місцевих жителів можна буде розгорнути ситуацію на протилежну так, що наступаючі сили виявляться ізольованими, а основна територія контролюватиметься українськими бойовими групами.
З огляду на всі ці фактори, командири, які мають рішучість не дати противнику перемогти, повинні НЕ ДАТИ противнику розгромити свої підрозділи, а зберігши людей, зброю і запас боєпостачання своєчасно переміститися туди, де такий вид бойових дій стане можливим і найбільш ефективним. При цьому по можливості взаємодіючі і погоджуючи свої рішення з сусідами. У цьому тексті ми не будемо заглиблюватися в деталі і прийоми такої тактики, на цю тему є достатньо літератури, де розбирається досвід обох Чеченських війн (російською) та інших подібних ТВД (англійською), єдине, що хочеться виділити - успішні варіанти таких бойових дій характеризуються великою кількістю дрібних бойових груп, що діють в пластичній взаємодії. Мені бачиться оптимальна чисельність такої бойової групи - близько 10 бійців, але по «інсайдерській» інформації фахівці НАТО розрахували, що конкретно для російсько-української війни оптимальна чисельність автономної бойової одиниці (combat unit) - 5 бійців. Можливо, вони мають рацію. Як показує практика (і вже сучасна військова теорія) десяток таких бойових одиниць, навіть без важкого озброєння, в змозі утримувати від значно переважаючих сил противника цілий міський район. Противник може ціною істотних втрат його пройти наскрізь, але зайняти район і знищити навіть невелику частину цих груп - вкрай складно, тим більше не супербоеспособной російській армії.
КОЛИ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ВІЙНА
Якщо розвиток подій піде за сценарієм противника, то швидко. Через два тижні після початку наступу вже прилетить який-небудь «Чемберлен» (наприклад Макрон) і за пару днів «домовиться» про те, про що «ці зрадники вже домовилися» (с). Тобто на капітуляцію на умовах переможця, прийнятних для основних європейських гравців і «партії миру» в Україні. Приблизно наступних:
- згоду на повторний референдум в Криму з визнанням його результатів;
- загальні вибори з легалізацією «політиків з ДНР / ЛНР» в присутності окупаційних військ, але під контролем міжнародних спостерігачів;
- звільнення всіх полонених (реально кого захочуть);
- передача ГТМ під «спільне управління»;
- ну і по дрібницях ...
Але якщо розвиток подій піде за сценарієм в'язкою маневреної сетецентрічной оборони, війна може затягнутися на кілька місяців (до року), а закінчиться поразкою і втечею залишків армії вторгнення за міжнародно-визнані кордони України. При цьому, не має особливого значення наскільки глибоко проникнуть наступаючі підрозділи ворога. Мабуть, чим глибше, тим швидше настане їхня поразка. Навіть змову вищого військово-політичного керівництва України (нинішнього) з Кремлем не зможе змінити такого результату, оскільки успішно воюючі бойові загони не приймуть жодної капітуляції, крім капітуляції ворога. Допускаю тільки, що Крим повернеться в Україну дещо пізніше, вже в процесі розвалу імперії.
ВИСНОВОК
Погано, гірше нікуди. Але шанси є ...
3
