хочу сюда!
 

Лариса

46 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «італія»

Віталій Марків вийшов на волю

Віталій Марків вийшов на волю: що відомо про українського нацгвардійця

Італійський апеляційний суд 3 листопада повністю виправдав українського нацгвардійця Віталія Марківа. Розповідаємо, хто такий Віталій Марків, як він опинився в італійській в'язниці й до чого тут війна на Донбасі.

Хто такий Віталій Марків

Марків – учасник війни на Донбасі, де воював із позивним "італієць". Служив у складі Нацгвардії. Був заступником командира взводу батальйону оперативного призначення імені Кульчицького. Віталій має звання старшого сержанта. Про це повідомляє 24 канал.

Народився він 16 серпня 1989 року в Хоросткові на Тернопільщині. У 2003 році разом із матір'ю та сестрою переїхав до Італії. Тут Марків закінчив технічний коледж і отримав громадянство. Крім того, в Італії Марків працював діджеєм і тренером з бодібілдингу.

До України Віталій повернувся у грудні 2013 року під час Революції Гідності. Був активістом Самооборони Майдану. А після початку бойових дій на Донбасі пішов на фронт добровольцем. Брав участь у боях під Слов'янськом.

Збирався повернутися до Італії за місяць. Переворотний момент стався після подій на Інститутській, коли був розстріл мирних демонстрантів... Коли людина біжить із дерев'яним щитом і палкою, а проти тебе працюють снайпери... Тоді я зрозумів, що треба боротися до кінця, – так і залишився,– говорив він у інтерв'ю телеканалу у квітні 2016 року.

Згодом підписав п'ятирічний контракт із Нацгвардією. Віталій мав намір залишатися в батальйоні, який назвали на честь Кульчицького, доки "справу генерала не буде доведено до кінця".

Віталій Марків, Італія, суд, Нагвардія, Рокеллі, Донбас, Слов'янськ
Віталій Марків на горі Карачун біля Слов'янська / Фото взято з соцмереж 

Чому Марків затримали в Італії та в чому його звинувачували

У 2017 році він узяв відпустку та поїхав до Італії, щоб провідати мати. В аеропорту Болоньї його затримала поліція. Підозрювали Марківа в причетності до загибелі італійського фоторепортера Андреа Роккеллі.

Інцидент трапився в травні 2014 року неподалік Карачун біля Слов’янська. Згідно з інформацією зі ЗМІ, Роккеллі та його перекладач потрапили під мінометний обстріл. Про їхню загибель першими повідомили проросійські бойовики збройних угруповань так званої "ДНР".

Речник українського МВС Артем Шевченко припускав, що Марківа затримали за його спілкування з італійськими журналістами у зоні АТО.

Вочевидь, у розмовах із італійськими репортерами Марків припустився необачної помилки: сказав їм дещо, що дало слідству підстави запідозрити його в тому, що він, якщо і не відкривав сам вогонь по групі журналістів, то хоча би служив там і поруч із тими, хто потенційно міг це зробити,
– зауважив він.

Саме тому, підкреслював Шевченко, звинувачення було сформульовано як співучасть, а не власне вбивство фотожурналіста Роккеллі.

Віталій Марків, Італія, суд, Нагвардія, Рокеллі, Донбас, Слов'янськ

Деталі суду над Марківим

Судовий процес над Віталієм Марківим офіційно розпочався 6 липня 2018 року в Павії, звідки родом Рокеллі. Того ж дня було заявлено позов проти держави Україна, який подали Федерація італійської преси, Асоціація журналістів Ломбардії та асоціація фоторепортерів Cesura Lab, яку заснував Рокеллі. Через те, що позов було оформлено некоректно, розглядати справу по суті почали тільки в листопаді.

Із вироку Марківа:
"Марків, виконуючи функцію керівника на бойовій позиції, навіть за відсутності будь-якого наміру збройної атаки з боку супротивника, запідозривши пересування журналістів за напрямом поїзда, почав діяти, стріляючи в усе, що рухалося в радіусі 2 кілометрів. [...] Не зумівши досягнути мети за допомогою автомата Калашникова, він продовжував відстежувати [журналістів] через оптичний прилад зброї, інформуючи через свого командира війська з метою влучити по таксі, щоб перешкодити втечі, зупинити і знищити суб'єктів у лісі, де вони зникли. Потім за допомогою радіопристрою він повідомив координати жертв, допомагаючи спрямувати вогонь у їхньому напрямку. Унаслідок тих пострілів французький журналіст Вільям Рогелон дістав поранення в ногу, а для Роккеллі й Миронова вони стали смертельними".

Справу розглядали довго, судові засідання неодноразово переносили. У підсумку в травні 2019 року відбулися слухання, де до уваги взяли свідчення українців. Італійський суд взяв до уваги українські аргументи, але не врахував їх. Віталія Марківа 12 липня засудили до 24 років ув'язнення. Перед цим його весь час тримали в СІЗО.

"Україна своїх не кидає": як українці реагують на звільнення Марківа

Віталій Марків, Італія, суд, Нагвардія, Рокеллі, Донбас, Слов'янськ

Про що заявляло обвинувачення

Свідками обвинувачення у справі стали вищезазначений Рогелон, який уцілів під час обстрілу, і два італійських журналісти, які нібито спілкувалися з Марківим телефоном. Рогелон під час слухань справи пригадував, що він разом із Роккеллі, перекладачем і водієм потрапили під обстріл, залишили машину та залягли в кюветі. Одна з мін потрапила саме туди та вибухнула. Зрештою Рогелон зазнав осколкових поранень ніг і бачив, що його супутники не рухаються. Далі він намагався докричатися бойовиків, що є журналістом. Тож, мовляв, бойовики його посадили у машину й доправили до лікарні.

Також французький журналіст переконував, що смерть італійського фоторепортера та його перекладача стала наслідком начебто застосування зброї з боку підрозділа Нацгвардії, де й служив Віталій Марків. На доказ своїх тверджень француз надав певні відеоматеріали. Українська сторона, зі свого боку, запевняла, що смерть Роккеллі сталася в результаті обстрілу з боку російсько-терористичних військ.

Загалом у свідченнях італійських журналістів було багато протиріч – від різних дат і локацій, до різних мов, якими нібито йшло телефонне спілкування з Марківим. Крім того, Рогелон суперечив власним свідченням на різних судових процесах.

Аргументи захисту

Адвокат Марківа, італійський юрист Раффаеле делла Валле заявляв, що його підзахисний на той час не був командиром, а був солдатом Нацгвардії. Тобто віддавати накази не міг.

Захист також надав суду документи, отримані з України. Зокрема, довів, що батальйон Марківа не мав у своєму розпорядженні мінометів, а місце знаходження було таким, що він не міг бачити підніжжя гори Карачун, де загинув італійський журналіст. За словами української сторони, Марків був на пагорбі за декілька кілометрів від Рокеллі. Згодом експертиза встановила, що єдиним озброєнням добровольця Віталія Марківа був автомат.

Сам Марків всі звинувачення також відкидав.

Апеляція та звільнення

Апеляційну скаргу на вирок подали в листопаді 2019-го. Очікували, що її розгляд завершать до весни 2020 року, однак через пандемію коронавірусу слухання перенесли на кінець вересня. Перше засідання відбулося 29 вересня.

На третьому засіданні, яке провели 15 жовтня, суд у Мілані задовольнив клопотання захисту та долучив до справи новий переклад розмови Марківа із сусідом по камері незабаром після арешту. У Міністерстві внутрішніх справ України наголошували на тому, що саме через некоректний переклад суд Павії "бездоказово засудив українця до 24 років в'язниці": у першому перекладі українцеві приписували слова "ми вбили італійського журналіста", проте насправді Марків говорив, що на нього "намагаються повісити" вбивство Роккеллі.

Увечері 3 листопада апеляційний суд задовольнив клопотання захисту та повністю виправдав Віталія Марківа, ухваливши рішення негайно звільнити його. За кілька годин військовослужбовець Нацгвардії вийшов із міланської в'язниці суворого режиму.

Посадовці обговорили з главою МЗС Італії ситуацію на Донбасі



Віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина у Римі зустрілася з міністром закордонних справ Італії Луїджі Ді Майо. У зустрічі також узяв участь керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє ОП.

"Співрозмовники обговорили ситуацію на Донбасі та відновлення мирного процесу", - йдеться у повідомленні.


В ОП зауважили, що Ді Майо наголосив на підтримці суверенітету й територіальної цілісності України. Він відзначив дотримання в цілому режиму припинення вогню на Донбасі та висловив сподівання на позитивні зрушення у переговорах щодо виконання Мінських домовленостей.

Під час зустрічі обговорювалося також посилення двосторонніх відносин, зокрема економічної та торговельної співпраці. Йшлося й про підготовку засідання українсько-італійської Ради з економічного, промислового та фінансового співробітництва.

https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3112408-ermak-i-stefanisina-v-italii-obgovorili-z-glavou-mzs-situaciu-na-donbasi.html?fbclid=IwAR1QhZ6O58GeqMjoJ6dUJee2cSacGUa5hJrfy6QxDhGVEUWknHiyaiUfVq4

Піар конвой.

З короновірусного гумконвою в Італію Росія розпочинає другу, після Англії, "многоходовочку" з розколу Євросоюзу!

Звільнити Віталія Марківа. Справа честі

Звільнити Віталія Марківа. Справа честі
Вирок італійського суду нацгвардійцю Віталієві Марківу створює небезпечний прецедент для всіх українських військових
Матеріал друкованого видання
№ 31 (611) 
від 1 серпня

Вирок українському солдатові Віталієві Марківу шокує невідповідностями. Суд італійського міста Павія звинуватив бійця у вбивстві італійського журналіста Андреа Роккеллі, якого він не знав особисто й до якого не міг мати жодних образ, претензій чи ворожості. 24 травня 2014 року, у день загибелі Роккеллі на околицях Слов’янська, Марків охороняв телевежу на горі Карачун — за 2 км від смертоносних для італійського журналіста та його перекладача, росіянина Андрєя Міронова, обстрілів. Навіть якби хотів, із такої відстані він ніяк не роздивився б, хто саме їде в бік фабрики «Зевс Кераміка» у звичайній цивільній автівці без позначки «Преса». Ще важливіше інше: у нього не було підстав вишукувати конкретних іноземних журналістів, щоб вкоротити їм віку. Ані Марків проти преси жодних упереджень не мав, ані українська армія своїм солдатам завдання знищувати журналістів не ставила.

 Читайте також: Справа Марківа: війна репутацій та її заручники

 Брак доказів

Навмисне, свідоме вбивство — це передовсім мотивація та докази. Повний текст судового рішення включно з мотивувальною частиною ще не оприлюднено. Проте згідно з відкритими джерелами та репортажами із судових слухань ані мотиву вбивства, ані конкретних доказів його спланованої організації італійське обвинувачення не виявило. «Протягом 17 судових засідань сторона обвинувачення не навела жодного доказу, який підтвердив би, що Віталій Марків чи будь-який інший український військовий 24 травня 2014 року виявив групу журналістів, стріляв по ній чи давав комусь координати або наказ для обстрілу», — свідчить Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії, який був присутній на всіх судових засіданнях у справі Марківа.

 «Обурення міжнародної журналістської спільноти зростає, — написав на своїй сторінці у Facebook італійський журналіст Крістіано Тіназзі, який працює над документальним фільмом про справу Марківа — Роккеллі. — Для більшості з нас вирок солдатові за те, що він стріляв, здається приголомшливим, тим більше коли немає доказів, що стріляв або давав накази стріляти в журналістів у зоні боїв саме він. З відстані 2 км. По машині без ідентифікаційних знаків із невідомими особами всередині. У зоні, де озброєні бойовики та проросійські сепаратисти пересувалися саме в таких машинах. У гарячій зоні, про яку чимало колег говорило як про небезпечну. Загиблі припустилися легковажності й поплатилися за це життям. Багато хто з нас втратив на війні друзів або колег, але ніхто ніколи й не думав шукати винних. На війні свої правила. Ти працюєш під бомбардуванням і відповідаєш за себе. Я не знаю, винним чи безвинним є солдат Марків. Проте знаю, що не можна засуджувати людей за необґрунтованими свідченнями та непрямими доказами. Не можна відправляти людину за ґрати, посилаючись на бездоказову публікацію в пресі. Не було засідки. Це війна. Крапка. Подібне трапилося зі мною в Лівії та в Сирії. Це сталося з багатьма колегами, як-от Франческа Манноччі або Алессіо Ромензі. Журналісти гинули в Лівії та в Іраку, у Південному Судані та Сирії, у Сомалі та Афганістані, а хтось скалічився. На війні як на війні. Це лайно, звичайно, проте ніхто не змушував нас туди їхати».

 Массіміліано Міллей, інший італійський журналіст, розповів у репортажі для часопису Milano Today: «Знаходилися люди, які намагалися влаштувати тертя з українцями після засідань суду в цій справі». Аплодисменти адвокатові Марківа Раффаеле делла Валле називали «провокаційними», вітання «Слава Україні» — обурливим, групові фото українців біля залу суду — «неприпустимими». «Деяких учасників слухань назвали «бритоголовими» з «круглими обличчями», ображаючи коротко підстрижених людей, які не мали жодного стосунку до ультраправих, — зазначив у статті Міллей. — Правда ж полягає в тому, що в Україні, мабуть, набагато менше нацистів, ніж у самій Італії».

 Попри відсутність доказів, суд міста Павія, де народився загиблий журналіст Андреа Роккеллі, засудив українського бійця Віталія Марківа до 24 років в’язниці. «Ганебний вирок, аналогів якого я не бачив у своїй 56-річній кар’єрі», — сказав Раффаеле делла Валле, котрий уже працює над апеляцією, яку планує подати до розгляду в листопаді. Як же сталося, що італійське судочинство дійшло таких суперечливих висновків? Спробуємо розібратися.

 Дивіться також: "Свободу Марківу!" Протест проти суду над українським військовим в Італії

 Брак свідків

Насамперед є серйозні зауваження до якості слідства. Попри запрошення української сторони, італійські слідчі не побажали їхати на місце події, щоб подивитися своїми очима, де загинув Роккеллі, а де на той час перебував Марків, і поспілкуватися з очевидцями подій. Єдиним безпосереднім свідком з боку обвинувачення виступив французький фотограф Вільям Роґелон, який їхав у бік фабрики «Зевс Кераміка» в одній автівці з Роккеллі та Міроновим. Слідство також спирається на свідчення двох італійських журналістів: Ілларії Морані та Марчелло Фаучі. Останній спілкувався по телефону з Марківим після загибелі Роккеллі, а Морані, за її словами, лише чула розмову по гучному зв’язку та використала її для короткої публікації в газеті Corriere della Serra. Тоді як адвокат Марківа до Слов’янська приїздив. Працював із документами, людьми, побував на місці подій, піднявся на Карачун і спустився до яру, де ховалися від обстрілу журналісти. Проте слідство його доробок до справи не долучило. Чому? Було б добре, якби апеляційний суд відповів на це запитання.

 Дуже схоже, що Віталій Марків став зручною фігурою для суду Павії передовсім через своє подвійне громадянство — українське та італійське. «Віталій жив в Італії з 15 років, — розповіла Тижню мати засудженого Оксана Максимчук. — Він поїхав на Майдан, там познайомився з майбутньою дружиною Діаною. Звідти пішов захищати Україну на Схід за контрактом із Національною гвардією. Італійські журналісти зверталися до нього по інформацію, бо він знав мову. З Марчелло Фаучі він познайомився в Києві. Він зателефонував Віталію після загибелі Роккеллі. Від нього син дізнався про цю смерть та про самого фотожурналіста. З Роккеллі Віталій знайомий не був, з Ілларією Морані, авторкою статті в Corriere della Serra, також. А от Фаучі навіть навідував його в лікарні, син подарував йому бронежилет. Це було майже через півроку після загибелі Роккеллі. Якщо Фаучі вважав Віталія вбивцею свого колеги, хіба він так поводився б?».

 Згідно з репортажами радіо «Свобода» із судових засідань Фаучі та Морані не здавалися переконливими свідками. Перший не згадав місця й точного змісту розмови, до якої не було магнітофонного запису. Друга не змогла пригадати, якою мовою відбувалося спілкування: італійською, англійською чи сумішшю обох. У публікації Морані Марків зі звичайного солдата «перетворився» на капітана. Певне, щоб текст сприймався вагомішим. «Заголовок не мій», — уточнила в суді Ілларія, яка відмовляється спілкуватися на тему Марківа з українськими колегами. І додала, що «впізнати» в Марківі керівника на підставі виразу «мої люди», який той буцімто вживав.

 Переказ відповіді Марківа в публікації Corriere della Serra звучав так: «Тут не жартують, не потрібно наближатися, це стратегічне місце для нас. Як правило, ми не стріляємо в бік міста й по цивільних, але, тільки-но бачимо якийсь рух, заряджаємо важку артилерію. Так і сталося з машиною двох журналістів та перекладача. Ми звідси стріляємо в радіусі півтора кілометра. Тут немає чіткого фронту. Це не війна, як у Лівії. Є дії, розкидані по всьому місту, чекаємо лише наказу для фінальної атаки».

 «Цей довільний виклад відповідей «капітана» став підставою для того, щоб висловити «підозру» Марківу, — розповів Тижню Олесь Городецький. — Прокуратура побачила в тексті, який опублікувала Морані, «миттєве й спонтанне визнання себе відповідальним за вбивство італійського фотографа» з боку Віталія».

 Свідчення Вільяма Роґелона не викликають цілковитої довіри вже тому, що впродовж трьох років вони зазнали суттєвих змін. Після повернення до Франції Роґелон звернувся до французької прокуратури з метою, як він пояснив, домогтися справедливості щодо загиблих колег, а також відшкодувати витрати на лікування травми. Якщо в жовтні 2014-го він казав французьким прокурорам, що не певен, звідки лунали постріли, то в італійському суді в нього вже з’явилася впевненість, ніби стріляли з українського боку. Траєкторії пострілів італійське слідство на місці подій не досліджувало, слідчого експерименту не проводило. Проте навіть якби виявилося, що постріли йшли з українських позицій, це ніяк не доводить навмисної причетності до них солдата Марківа.

 Вільям Роґелон, як і Ілларія Морані, не поспішають відповідати на запитання української преси. Проте спогадами про ті гарячі дні поділився з «Громадським» французький журналіст Поль Ґоґо. Він теж був у Слов’янську, і Роґелон саме йому телефонував у день обстрілу. «Я жив із ним три чи чотири дні в Донецьку. Він прийшов жити з нами, і від самого початку ми зрозуміли, що це був один із перших таких його досвідів», — розповів Ґоґо. Роґелон, згадують й інші французькі журналісти, поводився легковажно та самовпевнено, зовсім не орієнтувався в тому, що відбувається на Донбасі, запитував у колег, «хто поганий, а хто хороший», де чиї позиції. Також Поль Ґоґо розказав, що вранці, коли загинули Міронов і Роккеллі, Роґелон підбивав інших фрилансерів поїхати до Слов’янська, бо в Донецьку стало нудно. А після загибелі колег у паніці телефонував до Ґоґо. «Він не казав мені про обстріл з боку військових або сепаратистів, він просто не знав, що сталося. Він не знав, де він», — засвідчив Поль.

 Читайте також: Що писали італійські ЗМІ про вирок Віталію Марківу

 Брак справедливості

 Перекручені шматки чужого інтерв’ю, розмиті спогади, неточні свідчення, а головне — жодного доказу безпосередньої причетності конкретного солдата Марківа до трагічних подій, що сталися на околицях Слов’янська в травні 2014-го. Навіть якщо Роккеллі та Міронов, як і Роґелон, заїхали на територію України з акредитацією від сепаратистів, українська армія не мала ані підстав, ані наказу вести саме по них вогонь на знищення. Ні Роккеллі, ні Міронов не були прокремлівськими пропагандистами. Очевидно, вони просто не встигли оформити українську акредитацію. Та факт є факт: про присутність іноземних репортерів у зоні боїв Україна не знала.

 Вирок солдатові Марківу — це не тільки зламана доля хлопця, який став на захист своєї Батьківщини й опинився в недоброму місці в недобрий час. Судове рішення є дуже небезпечним прецедентом, що запроваджує колективну відповідальність воюючих армій за цивільні втрати. Суд Павії вперше в Європі присудив компенсації за смерть Роккеллі двом журналістським структурам: асоціації фотографів CesuraLab, яку заснував загиблий, на суму €10 тис., і Національній федерації італійської преси на суму €5 тис. Вільям Роґелон у своєму Twitter хвалиться «здобутком на захист свободи міжнародної преси» й також сподівається на подальші компенсації. Проте чи готовий світ садити на лаву підсудних цілі армії, коли знову, під час потужного обстрілу, загине журналіст? Хай там як жорстко це пролунає, але кожен сам відповідає за той ризик, який бере на себе, коли йде на війну з рушницею чи з фотокамерою. Про навмисне вбивство журналіста на війні можна казати, коли доведене свідоме полювання за ним. Інакше це трагічний випадок.

 Журналістська солідарність — це добра справа, але не тоді, коли вона стає об’єктом зовнішніх маніпуляцій з боку корисливих авантюристів, політично зацікавлених кіл або бюрократів від правозахисту в пошуках слави. Справедливий суд для солдата Марківа мав би стати справою честі для європейської преси. Хоча б тому, що в ній забагато саме журналістської непрофесійності та безвідповідальності. Свобода слова та свобода маніпуляцій — різні речі. Як і фахова робота в гарячих точках та військовий туризм.

 «Віталій тримається добре, по-бойовому, — сказала мама бійця в розмові з Тижнем. — Він вважає себе солдатом, якому випало важке випробування. Чи вірить у справедливість італійського суду? Намагається вірити. А що залишається?».

«Павійський суд». Так тепер називають відсутність правосуддя

Павійська справа: як в Італії виносили вирок Віталію Марківу 
16 ЛИПНЯ 2019, 
В Італії з’явився вислів «Павійська справа» або «Павійський суд». Так тепер називають відсутність правосуддя.


 Це реакція на вирок суду у Павії українцю Віталію Марківу, звинуваченому у вбивстві журналіста Андреа Рокеллі та його колеги Андрія Миронова. 12 липня суд Павії виніс вирок громадянину Італії, українцю Віталію Марківу — 24 роки ув’язнення. Це стало сюрпризом навіть для обвинувачення, яке просило 17 років. Наразі ще немає мотиваційної частини вироку, яку мають оприлюднити протягом 90 днів. Можливо, саме вона прояснить суворість вироку людині, яка виконувала свій обов’язок, боронячи Батьківщину. Адже обвинувачення будувалося здебільшого на свідченнях французького фотографа Вільяма Роглона, який перебував разом Рокеллі та Мироновим, коли вони загинули. Натомість інший французький журналіст Поль Гого, якому Роглон зателефонував під час обстрілу, вважає вирок абсурдним і готовий також свідчити в апеляційному суді. Українська громада Італії пильно стежила за перебігом усіх судових засідань. Хтось їздив тоді, коли міг, хтось щоразу долав пів країни, аби підтримати Віталія Марківа. ІА Дивись.info поспілкувалася з Марією Підодвірною, яка не тільки живе в Італії, а й знала хлопця ще школярем у Хоросткові на Тернопільщині. «Я того хлопчика пам’ятаю з відкритого уроку у Хоросткові (Марія – вчитель, – ред.) , тоді йому було десь 10-11 років. Коли він поїхав воювати, то ми, хоростківські, знали про це. Це був 2014-ий рік. Ми збирали йому передачі. Аж тут по телевізору розповідають, що в Болонії затримання винного у вбивстві журналіста. Про Рокеллі теж були сюжети, показували, як привезли з Донбасу його тіло, але деталей ніхто не знав. Коли ж почули про затримання, то виявилося, що це Віталій, який вже демобілізувався», – розповідає Марія. Павія — невелике місто з населенням понад 72 тисячі людей, розташоване у 32 кілометрах на південь від Мілана. Марія мешкає десь за 80 кілометрів від Павії. Перед судовим засіданням, коли мали оголосити вирок, українців попросили не приносити прапорці, значки чи якісь плакати. «Якщо автомобілем, то добиратися нормально, а ось без машини — не дуже зручно. Крім того, не завжди можна відпроситися з роботи. Я не була на всіх засіданнях, але коли була можливість, то їздила. Якщо не могла поїхати, то розпитували у тих, хто там був. До речі, їздили не тільки ті, хто з Хоросткова чи Тернопільщини, приїжджали на суд дівчата з усієї України. Практично у кожному регіоні є якесь українське об’єднання, тому хтось обов’язково їхав. Наприклад, Олесь Городницький їздив з Рима, а це досить далеко. На винесення вироку ми організувалися машинами і поїхали», – продовжує Марія. Перед судовим засіданням, коли мали оголосити вирок, українців попросили не приносити прапорці, значки чи якісь плакати. «Перевіряли усіх на металодекторі, обшукували сумки і потрібно було вимкнути телефони. Але до зали суду змогла потрапити лише половина тих, хто приїхав, бо приміщення не могло вмістити усіх. Інші залишилися на вулиці. Були українські ЗМІ, італійські, а також проросійські, якщо точніше, то італійсько-проросійські. Від самого початку італійська сторона Віталія Марківа назвала вбивцею. Щойно його затримали багато телеканалів і видань по-іншому його не називали. Спілка незалежних фоторепортерів Cesuralab, до якої належав Рокеллі, теж висунула свою вимоги до суду – компенсацію у 30 тисяч євро за вбивство їхнього члена. Ще були такі прикрі ситуації, що українців, які приходили на суд, відгороджували і не давали сідати. Відбулося 17 судових засідань і інколи вони тривали по 3-4 години, під час яких доводилося стояти», – розповідає жінка. Фото з допису Олеся Городецького у Fb. Вона додає, що упереджене ставлення відчувалося постійно, адже на суд приїжджали і міністр Аваков, і нардепи Матківський та Антонищак, які служили разом з Віталієм. Вони давали свідчення, показували мапи розташування сил, технічні характеристики зброї, але суд на це не зважав. Нас попередили, щоби ми нікому не давали інтерв’ю, бо російські і проросійські ЗМІ потім інтерпретують наші слова, як хочуть «Останнє судове засідання, на якому був винесений вирок, мало розпочатися у 9 годині. Нас запустили до зали суду, але судді зайшли лише о 10-ій. Вони зачитали, що слухається справа така-то, і пішли до нарадчої кімнати. О 14-ій годині мали оголосити вирок. Нас тим часом попросили вийти з залу. Ми боялися, що якщо покинемо територію, нас назад не пустять, тому так і чекали біля суду у парку. Крім того, нас попередили, щоби ми нікому не давали інтерв’ю, бо російські і проросійські ЗМІ потім інтерпретують наші слова, як хочуть. До того ж нас просили не влаштовувати акцій протесту, мовляв для Віталія найняли найкращого адвоката, а це може тільки нашкодити. О 13.30 нас знову пустили до зали суду, знову обшукавши. Коли усі одягнули мантії, настала така важка тиша, ніхто ні слова не сказав. Якась страшна напруга висіла у повітрі. В адвоката від хвилювання тряслися руки. Віталія заводили до зали суду попри нас – так ніби хотіло його нам показати. Тут сиділа його мама, посол Євген Перелигін, консул, депутат Матківський. Всі встали і суддя почала читати вирок. Багато хто вірив, що Віталія виправдають. Я не вірила, що випустять. Чомусь думала, що обмежаться 8-10 роками, бо прокуратура просила 17 років. Коли прозвучало слово «винний», то аж серце ніби зупинилося. А тоді – «24 роки»! Кожна волосинка мені стала дибом. (У Марії постійно голос зривався на плач, – ред.) Я стояла так, що бачила обличчя прокурора. Було видно, що вирок був несподіваним навіть для нього. Така ж реакція була і в карабінерів. Складалося враження, що ніхто не розумів, що відбувалося у цей момент. Один з охоронців, який виводив Віталія, відразу почав йому наливати воду», – згадує цей день Марія. Потім вийшла мама і каже: «Ніхто не плачте, нічого не кажіть, ми будемо боротися». І додає, що відчувала себе розчавленою. «Віталій присів. А весь зал почав шушукатися: «24 роки? За що?» Коли Віталія виводили, він у наш бік сказав: «Слава Україні!» А ми таким здавленим грудним голосом дружно у відповідь: «Героям слава!» Ми стояли і всі плакали, не знаючи, що робити далі, аж поки посол не сказав виходити помалу з залу. Потім вийшла мама і каже: «Ніхто не плачте, нічого не кажіть, ми будемо боротися». Це була така моторошна сцена, як вона йшла попри італійців, журналістів. Вони ніби шмагали її поглядами. До речі, після оголошення вироку, нашому адвокату викликали швидку. Коли він вийшов до нас, то сказав, що за 50 років своєї практики, ще такого суду не бачив. Пояснив, що це оголосили тільки вирок, а протягом 90 днів має з’явитися мотиваційна частина з усіма поясненнями», – веде далі Марія. Вона пояснює, що для Італії 24 роки – це надзвичайно великий термін. «Прокуратура просила 17 років. Раніше ми до них зверталися з проханням створити слідчу комісію, виїхати на гору Карачун. Все базувалися тільки на свідченнях французького журналіста. У справі Віталій фігурував як капітан, хоча насправді він був простим рядовим. А ще на суді був один італієць, одружений з українкою, який їздив з нашим адвокатом на Карачун. Оглядали місце, вивчали технічні характеристики зброї. Але суд просто ігнорував усе це», – продовжує обурюватися Марія. Навіть ті, хто нас обшукував перед входом до зали суду, після оголошення вироку дивилися на нас із жалем і співчуттям Останнє слово Віталій Марків виголошував італійською. «Коли Віталію дали останнє слово, він сказав: «Я не буде заглиблюватися у справу, про яку же достаньо говорили мої адвокати. Я лише хочу сказати, що я солдат, патріот своєї Батьківщини. Я вірю в правосуддя і дякую вам за вашу роботу». Він сказав це італійською, тому що у нього італійське громадянство, яке він набув із віком. До Італії Марків виїхав 2003 року, після закінчення дев’ятого класу. За законом, якщо тобі виповнюється 18 років, то автоматично набуваєш італійське громадянство. Після суду до нас вийшла помічниця адвоката, вся заплакана і каже: «Я не знаю, що маю казати своїм клієнтам, бо правосуддя нема!» Вони всі були шоковані. Навіть ті, хто нас обшукував перед входом до зали суду, після оголошення вироку дивилися на нас із жалем і співчуттям, бо розуміли, що це якийсь фарс, адже Віталій не живодер», – розповідає жінка. Буквально за кілька днів до оголошення вироку Віталію Марківу в Італії був ще один процес – судили найманців, які воювали в «ДНР/ЛНР». Вони отримали приблизно по три роки ув’язнення. Сьогодні тутешні українці активно обговорюють це і пильно стежать за усім, пов’язаним із справою Марківа. «Спливла інформація, що коли в Італії був Путін, то сім’я Рокеллі з невідомих закордонних джерел отримала пів мільйона євро. Тим часом від України вимагають сплати компенсацію матері Рокеллі, його сестрі, а також виплатити моральну шкоду країні. Сума сягає близько п’яти мільйонів євро. Крім того, до речі, у вироку зазначалося, що правоохоронці мають відкрити кримінальну справу і на Матківського, який служив разом з Марківим», – каже Марія. Водночас, незважаючи на увесь негатив, є італійські журналісти, які вважають справу політичним замовленням. «Вони пишуть, що Італія стала на слизьку стежку. Що це політичне замовлення з Кремля, яке італійський суд успішно виконав. Зараз навіть з’явився такий вираз «Павійська справа» або «Павійський суд». Це означає відсутність правосуддя», – продовжує землячка. До нього тут ставляться як до терориста чи серійного вбивці. Тим часом український посол вже повідомив, що апеляцію подаватимуть у Мілан. Але це буде тільки після того, коли суд надасть всі документи, тобто мотиваційну частину вироку. «До нього тут ставляться як до терориста чи серійного вбивці. Наші дівчата в Англії, Іспанії повідомляють, що будуть протестувати під італійськими посольствами. Таке враження, що це якась інквізиція. Вони нас називають націоналістами навіть за те, що ми одягаємо вишиті сорочки. Тут дуже сильна проросійська пропаганда. Берлусконі, великому другу Путіна, належать більшість ЗМІ. Вони пишуть, що розвиватися італійській економіці заважають санкції проти Росії. Коли Путін має приїхати, то всі канали показують, а коли приїжджав Порошенко, то це показував лише один канал», – закінчила свою розповідь Марія. Зараз Віталія Марківа відправили до міланської в’язниці. Оксана ДУДАР

Дивись.info - https://dyvys.info/2019/07/16/pavijska-sprava-yak-v-italiyi-vynosyly-vyrok-vitaliyu-markivu/

Віталій Марків відповідає за все ЗСУ?

Віталій Марків, нацгвардієць, суд в місті Павія
Віталій Марків

Через півтора місяці, 12 липня 2019 року, суд присяжних трибуналу міста Павії має оголосити вирок солдатові Національної гвардії України, котрий майже два роки перебуває під вартою у міланській в’язниці. Прокуратура вимагає засудити 29-річного Віталія Марківа до 17 років позбавлення волі за сприяння умисному убивству на Донбасі Андреа Роккеллі та Андрія Миронова, італійського фоторепортера і його російського перекладача. Гвардійцю інкримінують також замах на життя французького фотографа Вільяма Ругелона, котрий тоді (24 травня 2014) отримав поранення. Минулої п’ятниці прокурор Андреа Дзанончеллі виголосив обвинувальну промову на суді, що триває з липня минулого року.

На думку багатьох спостерігачів резонансного процесу, з метою з’ясувати правду про загибель свого громадянина Італія не приховує бажання дискредитувати державу Україну. З-поміж 15 розділів майже 4-годинного виступу, присвяченого аналізу різних аспектів обвинувачення, прокурор присвятив окремий пункт різкій критиці дій української влади.

Він відверто висміяв українське розслідування та звинуватив Київ у недолугій співпраці, аж поки не арештували у Болоньї Віталія Марківа 31 червня 2017 року. Цим головним чином і пояснив відмову провести розслідування на місці події, чого так наполегливо і безрезультатно домагався захист, а суд присяжних потім і зовсім відхилив це прохання.

«Нічого не зробили»

«Не поїхали в Україну, бо раніше просили про співпрацю, а там (в Україні) нічого не зробили», – сказав прокурор Дзанончеллі, апелюючи, зокрема до адвоката захисту Раффаеле Делла Валле, який неодноразово дорікав йому у цьому.

Віталій Марків спілкується з адвокатом Донателлою Рапетті, суд, Павія, 24 травня 2019 року
Віталій Марків спілкується з адвокатом Донателлою Рапетті, суд, Павія, 24 травня 2019 року

За словами обвинувачувача, Італія дуже сподівалася на дані розслідування з місця трагічної події біля Слов’янська, натомість «українці надали поверхову інформацію про вивчення зони інциденту, що тривало лише 20 хвилин». З помітним сарказмом прокурор зауважив, що з України йому вислали список дев’яти заслуханих осіб, начебто поінформованих про випадок, і з них шестеро безробітних і троє пенсіонерів. «А в той час батьки Андреа Роккеллі чекали новин і плакали вдома», – сказав прокурор, шукаючи емоційного впливу на присяжних та публіку в залі.

«Вже на суді ми побачили парад мундирів і навіть міністр з’явився! (Арсен Аваков був присутній на суді 17 травня ).Так значить були люди, які дійсно знали про факти ?!» – вигукнув Андреа Дзанончеллі. Українська сторона, як відомо, пояснила неможливість проведення тоді слідчих дій на воєнній території, яка була під контролем проросійських бойовиків Гіркіна. Обвинувачення стоїть на своєму: Україна свідомо затягувала слідство.

Про відповідальність підсудного і війська

На відміну від ролі держави Україна, прокурор співчутливо і позитивно говорив про підсудного, назвавши його «останньою жертвою» у цій історії, якого начебто «покинула рідна країна». Дзанончеллі визнав, що Марків захищав свою країну, нацгвардієць не мав доступу до мінометів і особисто тоді не стріляв. Та згодом прокурор наголосив на моральній відповідальності Віталія Марківа, «бо знав, що будуть стріляти». Підрозділи Нацгвардії та Збройних сил України – загалом півтори сотні військових на горі Карачун – не могли не взаємодіяти між собою, стверджує Дзанончеллі.

Суд присяжних в Павії, Італія. В центрі суддя Аннамарія Гатто
Суд присяжних в Павії, Італія. В центрі суддя Аннамарія Гатто

Отож, за версією прокурора, сталося наступне: гвардієць, виконуючи завдання інформувати про вогонь з ворожих позицій, побачив машину з цивільними (журналістами) біля заводу Zeus Ceramica, потім солдат передав дані командиру, а той відповідно – збройним силам, щоб військові відкрили мінометний вогонь, внаслідок чого загинули Роккеллі та Миронов. Прокурор пропонує суддям висновок: один підсудний не винен – йдеться про колективну відповідальність війська України.

Якщо припустити, що він має рацію, то чому саме Марків – один зі 150 – на лаві підсудних із загрозою 17 років в’язниці? Мало в кого виникає сумнів, що це стало можливим через його приїзд до Італії провідати родичів, наявність у хлопця італійського (окрім українського) громадянства та знання італійської мови, якою він спілкувався із журналістами на фронті.

За словами прокурора, та як сказали журналістам батьки Роккеллі, вони не прагнуть залишити в тюрмі чоловіка, не шукають помсти – вони хочуть з’ясувати правду про динаміку подій 24 травня 2014. Склалося враження, що головний обвинувачувач і сам до кінця не впевнений у провині Марківа, та мусить виконувати свою роботу. Він дав зрозуміти, що допускає виправдальний вирок арештованому, але за умови, коли у загибелі фотографа присяжні визнають відповідальність України, а саме, що постріли лунали з боку українських сил, а не проросійських бойовиків. «В іншому випадку це буде образа для родини загиблого», – вважає прокурор.

Звідки стріляли і чи умисно?

На його думку, безглуздою виглядає версія захисту про відповідальність сепаратистів у відкритті вогню, адже потерпілому у перестрілці французу Ругелону, з його свідчень, бойовики допомогли безпечно залишити зону. «Чемними людьми» назвав Ругелон сепаратистів і вказав, що стріляли з боку українських сил. Телеканал Russia Today, якого прокурор порівняв з американською CNN, демонстрував відеокадри, де бойовики доставили тіло загиблого до медпункту, і цим «гуманним жестом» Дзанончеллі також спростовує злі наміри проросійських сил.

Виступає прокурор обвинувачення Андреа Дзанончеллі, 24 травня 2019 року, Павія, Італія
Виступає прокурор обвинувачення Андреа Дзанончеллі, 24 травня 2019 року, Павія, Італія

Саме цей аспект обвинувачення адвокат Віталія Марківа вважає одним із суперечливих. «Є сумніви щодо пострілів,звідки вони лунали, оскільки міномети мали обидві сторони (ЗСУ і бойовики). Прокурор, як правило, надав більшого значення своїм свідкам для формулювання обвинувачення і применшив роль свідків захисту. Він робив свою роботу, це нормально», – сказав у коментарі Радіо Свобода Раффаеле Делла Валле.

Другий важливий момент обвинувальної промови, з яким категорично не погоджується захист – заява про умисний намір українців стріляти в журналістів. «Нібито Марків їх (репортерів) побачив, розпізнав, хотів убити і тому повідомив про це військовим. По всіх цих елементах, на мій погляд, бракує чітких доказів», – додав захисник нацгвардійця Делла Валле. На суді 5 липня він представить свою версію подій.

Парадокс процесу

Гостра обвинувальна промова прокурора Андреа Дзанончеллі вкотре засвідчила, що справа є політичною. Несподіване звернення прокурора до суду присяжних стосовно відповідальності народного депутата Богдана Матківського, тодішнього командира Марківа, стало черговою ланкою у ланцюжку претензій та обвинувачень на адресу України.

Як повідомили Радіо Свобода конфіденційні джерела у прокуратурі міста Павія, нині в Італії не провадяться жодні судові дії стосовно депутата. Як пояснив співрозмовник, з огляду на те, що під час суду всі вказали на Матківського як керівника гвардійців на горі (Карачун), Міністерство юстиції Італії звернулося з проханням до суду присяжних дозволити переглянути записи усіх судових засідань, щоб з’ясувати, чи Матківський також може бути відповідальним. Це адміністративна формальність, сказали кореспондентці Радіо Свобода.

Віталій Марків
Віталій Марків

Досі не вдалося з’ясувати, хто і коли має оголосити висновки цієї формальної перевірки, і наскільки реальною є можливість відкриття кримінальної справи щодо депутата Матківського. Прокурор зазначив, що з-поміж усіх заслуханих свідків (близько 30) справжніми він вважає свідчення Марківа та Матківського. Очевидно, що й відповідальність за трагічний інцидент на війні обвинувачувач головно покладає на цих двох осіб.

На наступному засіданні 14 червня свої вимоги до суду присяжних виголосять цивільні позивачі – адвокати родини загиблого та журналістських організацій Італії. Позов останніх на початку суду, 6 липня 2018 року, офіційно ознаменував політичний характер процесу, бо відповідачем стала і держава Україна. Проти неї обвинувачення в убивстві фоторепортера висунули Федерація італійської преси (FNSI), обласна Спілка журналістів Ломбардії та Асоціація фотографів-фріленсерів Cesura Lab.

В очікуванні вироку Віталію Марківу явного підтвердження набуває парадоксальний факт самого процесу. Італія – країна Євросоюзу, яка офіційно підтримує Україну у протидії російській агресії, судить українського солдата, котрий захищав батьківщину від того ж агресора. На фронті Віталій Марків відстоював і Європу з її цінностями свободи й справедливості, а тепер, виглядає, отримав таку «подяку». Хай прокуратура і відкидає політичні аспекти справи, та очевидно, що її діям аплодують в Росії, де отримали додатковий привід для дискредитації України.

https://www.radiosvoboda.org/a/29963971.html

Посол Італії: Україна - це наступне економічне диво

Посол Італії: Україна - це наступне економічне диво, маленький Китай
СУБОТА, 8 ЧЕРВНЯ 2019, 


Посол Італії в Україні Давіде Ла Сесілія заявив, що Україна може стати черговим "економічним дивом".

13 червня в Римі відбудеться італійсько-український бізнес-форум, присвячений трьом секторам: енергетиці, інфраструктурі та сільському господарству.

"Якою б фантастичною країною для візиту вона була, якби були кращі дороги", - сказав посол. "Це велика, велика країна; вдвічі більша, ніж Італія, а сполучення - це все. Є компанії в Італії, які мають високі позиції в будівництві інфраструктури та електронної інфраструктури також", - сказав він.

"Ми дуже спеціалізуємося на сільськогосподарській техніці, тому ми можемо забезпечити ключове обладнання для українського сільського господарства", - зазначив дипломат.

"Я вважаю, що Україна - це чергове економічне диво. Це дійсно маленький Китай з точки зору ресурсів, талантів і простору", - сказав Ла Сесілія.

"Наші компанії повинні мати всі можливості, щоб максимально використати той момент, коли законодавство та його впровадження почнуть цей економічний бум", - додав він.

«Подвешенный» кофе

http://interesnoiveselo.ru/wp-content/uploads/2017/04/1-83.jpg

Европейские страны кажутся нам привлекательными. Во-первых, качество жизни в этих странах во многом превоходит наше. Во-вторых, эти страны известны своей богатой историей и достопримечательностями. А в-третьих, улицы европейских городов поражают чистотой.  Конечно, всё это стало возможным благодаря особенностям менталитета европейцев. Какими бы странными они нам не казались, надо отдать им должное. Их отношение к жизни и необычайный позитив поражают. А то, с каким уважением и вниманием они относятся к малоимущим, не может не восхищать. Ведь для них человек остаётся членом общества независимо от своего материального положения и уровня образования. 

  Я сидел с другом в небольшом уютном кафе неподалеку от знаменитого города Венеция.  Пока мы наслаждались невероятно вкусным итальянским кофе, в кафе зашел мужчина. У подошедшего к нему официанта он попросил два кофе — одно для него, второе — «на стену». Мы начали наблюдать за этой сценой с интересом и увидели что ему принесли одну чашку кофе, в то время как он заплатил за две. Когда мужчина вышел, бармен написал на бумажке: «чашка кофе». И повесил эту бумажку на стену. Мы сидели в кафе долго и заметили еще двух мужчин, которые заплатили за три чашки кофе и бармен опять написал уже на другой бумажке «чашка кофе» и повесил ее на стену рядом с первой. Это было нечто удивительное и непонятное для нас. Мы закончили разговор, заплатили по счету и вышли.

 Несколько дней спустя мы опять оказались в этом заведении и наслаждались крепким кофе. В это время бедно одетый мужчина зашел в кафе, посмотрел на стену и присел к стойке бара. Усевшись на стул он попросил бармена: «Чашку подвешенного кофе, пожалуйста». Бармен тут же налил ему чашечку эспрессо и невозмутимо подал как и любому другому клиенту, пожелав при этом доброго утра. Мужчина выпил кофе, поблагодарил и вышел, не заплатив ни цента. В это самое время бармен снял один лист бумаги со стены и бросил его в мусорное ведро. Мы были несказанно удивлены. Уважение, с которым здесь относятся к неимущим и их потребностям согрело наши души, просто до слез. 

Очень важно здесь то, что человека не заставляют унижаться и что-то выпрашивать, чего он сам приобрести, в силу тех или иных причин, не может. Он просто видит, что здесь ему могут помочь и этот кофе подают с уважением, как и любому клиенту, без разницы. Клиенты побогаче просто так — из хорошего настроения и доброты, без принуждения могут «подвесить» чашечку кофе. И мир становится добрее и теплее.  В отличии от нашей страны, в западных странах доброта и уважение является характерной чертой.

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая