хочу сюди!
 

Виктория

55 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «побут»

Не люблю, коли брешуть

Виносити сміття з хати (образно) не гарно. Але мені поговорити майже ні з ким, тож напишу сюди.

У нас все "не як у людей". Через те, що відсутнє гаряче водопостачання зливом на кухні не користуємось — набридло прочищувати труби. А відпрацьована вода після миття посуду брудна і жирна. Може через те і забивається.
Так ось, носимо її у мисках до туалету. Мене останнім часом це почало дратувати, адже по дорозі лежать тривожні валізи (рюкзаки і сумки), а воду можна розхлюпати, та й країв миски збираються краплі, які можуть потрапити на оточуючі предмети. А там фототехніка, щоденник (старий), документи. Якщо вони намокнуть, буде не дуже добре. Мені й так, напевно, запропонують обміняти паперовий паспорт на картку — так ще треба. Батьки відповідають: "Воду все одно треба виливати. Ми не розливаємо. Розлити неможливо." Ну-ну... Дивлюсь сьогодні: на сумці краплі, наче потрапила під дощ. Мене не стільки обурив сам факт "зволоження" сумки, як брехня. На аргумент, що нефіг було брехати, образились. Начебто я винний, що неможна акуратно носити миску, або хоча б не брехати.

Зі зливом на кухні теж треба щось робити. Але я не сантехнік.

Ну і взагалі, батьки постійно чимось не задоволені.

Рослини винайшли отрути - а люди все їдять Їх.

Рослини придумали самозахист, щоби вижити, - отрути, вонючі масла.
.
(Перці, м'яти, та ін.)
.
Щоб тварини від них відсахувались, не їли, не знищували.
.
.
 Не допомагає)))) Люди все одне їдять. 
.
Знищують їх цим. (вживанням ради смаку, ради вигобнутись, заради відчуттів.
.
Нічого рослин від Людини не рятує)).
.
.
- Викриваю Таємниці Світу на маловідомому людству сайті в одному екземплярі з двома коментами результату)
.
.
Тепер мислимо з точки зору Людини - 
Як же так - теоретично це отрути (ефірні олії) рослинного світу, а люди Вживають - і немає досліджень - що це шкідливо...

30 вересня. "Хфілософскье")

От як воно буває. Якщо світопогляд з часом змінюється, то звинуватять у схильності до ренегатства. А як не змінюється, то звинуватять у "косності" мислення, консерватизмі. 

Із Євангелія "Та виправдана мудрість людська...", ні? Мабуть тут потрібна виваженість, чи що?

з приємного...

Принтер. Струменевий.
Подумки вже здав його в утіль, бо давно чув про специфіку користування такими принтерами.
Інструкцією з експлуатації спеціально передбачено, по-моєму, хоча б раз на 3 місяці роздруковувати сторінку. Інакше чорнило застигає в якихось там каналах.
Не друкував 2 (!) роки. Дуже треба. Дав задачу на друк. Не здох принтер! Ух! Вау!!!dance sila
Сиджу, радію, але не знаю, як скоро він ще треба буде мені...

До питання збереження зразків народної архітектури Криворіжжя

Обнаружил в интернете случайно одну из статей, посвященных народной архитектуре Криворожья:

Аблець В.В. До питання збереження зразків народної архітектури Криворіжжя. Матеріали Міжнародної наукової конференції «Методичні проблеми пам’яткоохоронних досліджень». м. Київ, Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронних досліджень. 19-20 квітня 2012 р. Розділ ІІІ. С. 316-327  http://www.spadshina.org.ua/File/praci_8_part_3.pdf

В опубликованном варианте статьи допущен ряд ошибок, отсутствующих в оригинале (редактор, видимо, поумничал). Например, несколько раз заменено слово "Криворожье" на слова "Кривой Рог" и "город" и т.п. Некоторые фрагменты вообще стали не читабельны. Но, тем не менее, статья не потеряла своей актуальности. Статья с картинками - приятного просмотра :).

перша замітка з телефона

Телефонувала подружка, каже, сьогодні вранці на Дорогожичах таксисти набили роздавальника "Вєстєй".
А мені якось і не жаль... Черства стала...

Поламався телефон

Нокіа аша 200. Рожевий. Це телефон малої. Поламали за 1 добу перебування в санаторії. Зарядне гніздо роздовбане, тому не заряджається.
 Взагалі є нормальні майстерні по такому ремонту? І хто в курсі, скільки ремонт такої поломки коштує? 
Відчуваю якимсь місцем, що треба собі купити новий, а малій свій нинішній смарт віддати...

Монолог самотнього жонатого чоловіка

Я вже не блаженствую, коли ми кохаємось, ба мені навіть байдуже. Це вже  механіка. Це виглядає навіть гірше, аніж з випадковою жінкою, гірше аніж навіть з повією...

Так сталося.

Факт.

Я тебе не хочу!

Звичайно, я не розлюбив тебе. Так не буває.

В усякому разі, не буває так швидко. Особливо з чоловіком, який вибирав тебе довго, ретельно, дуже уважно, критично... вибирав з тисячі! Одну єдину. Най-най-най…

І ти для мене така. Була, є і, сподіваюся, будеш.

Ось хіба що...

Ти така ж красива, а може, навіть і краща. Доглянута, зріла, упевнена в собі жінка. Ти розумниця, і я ніколи не бачу тебе з моторошною зеленою маскою на обличчі, в халаті жахливого кольору, з немитою головою.

І я тобі вдячний за те, що ти мене шануєш і бережеш від цих гнітючих картин. Проте на пошані не базується пристрасть!

Що ж з нею сталося?

Ти даремно плачеш, рідна... Немає у мене коханки, я не розважаюся в саунах, не бавлюся з випадковими дівчатами. Зрозумій, я переріс це, мені це не цікаво. Мені потрібна ти. Ніжна, чуттєва, солодка дівчинка, моя і тільки моя.

Але де ж вона?! Агов, а-а-а-аг-о-о-ов!

Мене зустрічає незалежна, амбітна, зухвала красуня. Тягнуся губами для абсолютно природного вітального поцілунку. Ти, як завжди, встигаєш ухилитися, і замість м'яких соковитих губ я клюю тебе в щоку. Натикаюся на штучний запах. На штучний смак.

"Як пройшов день, кохана"? запитую, поки ти закидаєш в мікрохвильову піч напівфабрикати. З тугою думаю, який біс мене смикнув купити цей пекельний агрегат і тим самим позбавити нас принад домашньої кухні? Бачу по твоїй напруженій спині, що ти знервована, розгнівана. Підходжу і обіймаю. Мої руки звично ковзають по стегнах, на живіт, до грудей. У тебе такі гарні груди! Хочу поцілувати твою потилицю, заритися в м'яке запашне волосся...

Але що це?! У ніс уривається суміш хімії і парфюма, немов павутина з тонких металевих лозин. Що з твоїм волоссям? Ах так. Вибач. Зачіска. Лак. Гель. Не продовжуй…

Але усе це ще можна було б пережити. Ти стежиш за собою, це похвально! Ти чудова. Але у той момент, коли я пещу тебе, крижаним тоном вимовити: "Ти знову забув купити котячий корм"? це вже серйозна помилка. Це взагалі найглобальніша помилка: майже щодня зустрічати мене претензіями.

По дрібницях. Адже очевидно, що ти могла б подзвонити і нагадати. Але тобі набагато приємніше мені докоряти. Можливо, тебе це здивує, але твоє моральне "пиляння" вбиває мене передусім як чоловіка.

Ніхто не любить почувати себе винуватим. І коли це перетворюється на систему, я починаю чинити спротив.

Не треба намагатися мене виховувати, як цуценя!

Я не хлопчисько, я переріс щоденне вичитування матері. А ти стаєш такою ж як вона...

А пізніше… пізніше буде зовсім пізно.

Я перестану навіть прагнути тобі догодити.

Сенс?

Адже ти обов'язково знайдеш причину мені докорити. Не бачу бруду на робочому столі Забув купити хліб…

Але я чоловік! Я обов'язково щось забуду, чогось не побачу. Я такий, який є. Я доросла людина, що сформувалася вже давним-давно, ще до зустрічі з тобою. І або ти мене приймаєш таким, або…

Якийсь час я справлявся. Рутинно і нудно. Чесно виконував подружні обов’язки. І це замість того, щоб літати! Кохатись!

Я намагався таким чином примирити тебе зі своїми недоліками.

Але тепер... пробач.

Після того, як ти стала влаштовувати показові виступи у вигляді усунення мене від тіла, щось усередині мене обірвалося.

Померло. Тому що ти посміла усю нашу божевільну пристрасть, увесь приголомшливий еротизм злягання, гармонії наших душ і тіл використовувати у вигляді батога і пряника!

І ти неначе перестала бути рідною.

І я вже не блаженствую.

Це вже - механіка. Це те, що може дати будь-хто.

Чи можливо усе реанімувати? Напевно, так. Адже оскільки я ще досі шукаю слів для пояснень, значить, ще жадаю розуміння.

Значить, ще щось жевріє усередині. Надія зникає останньою


Хоч бачу – его перемагає.


P.S. L

Сторінки:
1
2
попередня
наступна