КИЇВ, 15 квітня. /УКРІНФОРМ/. Доля України залежатиме від вибору громадян країни на президентських виборах. На цьому наголосив Президент Віктор Ющенко в інтерв'ю спеціальним кореспондентам газети "КоммерсантЪ", повідомляє УКРІНФОРМ.

Відповідаючи на запитання журналістів щодо того, чи не боїться В.Ющенко, що з приходом іншого президента буде "відкат у демократизації" суспільства, він зазначив: "Я пожертвував достатньо, щоб досягти тих цінностей, у які вірю! Я чотири роки говорив про ці цінності і п'ятий рік говорю. Дасть Бог - буду і шостий, і сьомий, і десятий говорити", - заявив Віктор Ющенко.

Він наголосив, що не ставить собі за мету "подобатися нації". Його завданням є боротьба за те, щоб люди знали про покоління українців, яке було замучено, змордовано. "У цьому місія Президента України", - підкреслив він.

Глава держави також сказав: "Я ніколи не був і не буду хохлом, ніколи не був малоросом і ніколи ним не буду. Якщо мені потрібно буде другу дозу діоксину прийняти, я це зроблю, не відмовлюся. У мене п'ятеро дітей, і я хочу, щоб у мене була можливість сказати їм: "Я передав вам Україну кращою, ніж її отримав".

За словами В.Ющенка, у нього "проста логіка: щоб зробити з народу державу, націю, ми повинні говорити про історію, ми повинні пам'ятати, що в нас є материнська мова, гімн, який слід поважати і співати, що в нас має бути повага до свого прапора".

"Хоч одна людина в державі повинна про це говорити, подобається це вам чи не подобається. Я говорю про це як Президент. А ви мені пропонуєте говорити нації солодкі речі, які додаватимуть рейтингу", - сказав він, коментуючи свій низький рейтинг.

Віктор Ющенко вважає, що потрібно говорити "про те, що зроблено": "Про що ми говорили п'ять років тому, формуючи основи нової політики? Про те, що потрібно прийти до свободи слова. Щоб у нас з'явився журналіст, у якого коліна не тремтять, який може поставити запитання, яке п'ять років тому він би собі в рукав засунув. Ми вже чотири роки живемо в умовах свободи слова. Так, ми ще не досягли кінця шляху, але в нас є прогрес".

"Друге досягнення - свобода вибору, основа демократичного суспільства. Озирніться, за останні роки ми провели дві дострокові виборчі кампанії. Обидва рази на виборах перемогла опозиція, і обидва рази спостерігачі визнали ці вибори чесними", - додав він, наголосивши, що п'ять років тому він "дороги не знав на центральне телебачення".

На запитання, чи бачить В.Ющенко серед кандидатів, які мають найбільші шанси зайняти посаду президента, ту людину, яка може продовжити його курс, він сказав: "Ви задаєте гарне провокаційне питання. Але якщо я на нього відповім, я фактично визнаю відповідь на інше питання. Почекайте, давайте ще повоюємо. Попереду вибори, давайте дочекаємося їхніх результатів".

З мого блогу.

Термін проходження державного технічного огляду транспортних засобів продовжено до 1 червня 2010 року. Це стосується власників тих транспортних засобів, які мали б його пройти до кінця цього року. Таке рішення сьогодні ухвалено Кабінетом Міністрів України за ініціативою Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Коментуючи рішення Кабінету Міністрів України, Юрій Луценко зазначив: «Це пов’язано з тим, що держава ухвалила рішення про створення нової мережі сертифікованих пунктів технічного огляду. А в більшості областей ця мережа недостатня. Конкретний приклад: в Одеській області, де є понад сорок адміністративних районів, маємо лише сім таких пунктів, при чому, в основному, зосереджених в обласному центрі. Аналогічна ситуація у Вінниці, Криму та багатьох інших областях.

Людині з Ізмаїлу їхати до Одеси 250 кілометрів лише для того, щоб пройти техогляд, через невправність бізнесу та влади і нести такі втрати, з моєї точки зору, є несправедливо. Тому я запропонував Кабінету Міністрів України перенести термін проходження техогляду до того часу, коли складеться нормальна, оптимальна мережа, де люди зможуть пройти без проблем законно встановлений технічний огляд. Там, де пункт проходження технічного огляду є поблизу, рекомендую пройти його негайно, протягом цього року, щоб потім, в останній день, як завжди, не стояти в чергах і не скаржитися на хабарництво тих, хто буде організовувати пришвидшене проходження. Тих людей, в яких поблизу немає таких пунктів проходження технічного огляду, я думаю, що держава може зачекати. Це – не проблема людей, проблема – держави і бізнесу!»

ДЗГтаМД МВС України

Запозичено тут.

Країні набридли сварки Ющенка і Тимошенко. Країна хоче стабільності, процвітання і спокою. Першим кроком до цього може стати довічний мир між гілками влади і особами, які їх представляють.

То, чи помиряться Ющенко і Тимошенко?

ИЗ ПИСЬМА: «Вот перед нами торжество свободы слова: на экранах телевизоров мы видим, как президенту сообщают об ужасающем падении его рейтинга.
Ему в лицо бросают горькие слова и предлагают освободить народ от его бездарного правления. В ответ — высокомерное пренебрежение. Не смутился, не расстроился».

Украинский избиратель не просто разочарован в президенте Ющенко. Он упивается своим разочарованием. Это чувство объединяет и бандита, и бомжа, и положительного, демократически настроенного гражданина, как автор приведённого письма. Одно это должно заставить нас остановиться на полпути в сию компанию и немного подумать.

Подумаем о вещах, которые большинство, при нарастающих трудностях жизни, не считает первостепенными.

К чему всё время призывают В. Ющенко лидеры русско-советской части Украины? Если одним словом, то — к благоразумию. Он должен благоразумно вести себя с Россией. Не осуждать её за нападение на Грузию, признать созданные Москвой государства, которых никто никогда не признает, кроме Никарагуа. Не упрямиться в газовых переговорах. Оставить навечно российский флот в Крыму. Не называть геноцидом Голодомор. Не чтить Мазепу и Бандеру. Не заботиться о выживании украинского языка, раз это раздражает Москву. Не смотреть на Запад более дружелюбно, чем Путин.

Иными словами, от Ющенко требуют, чтобы он вёл себя, как руководитель УССР. По-другому истолковать адресованные ему основные политические претензии невозможно. Больше всех его не приемлют силы, которые хотели бы, чтобы Украина была чем-то вроде Белоруссии, но без взбрыкивающего Батьки.

И опираются они, эти силы, самое малое на половину населения в Украине и на всё население в России.

Давление России и русскости на Украину, как организованное, так и стихийное, как внешнее, так и внутреннее, не имеет аналогов. Это главное, что нужно держать перед глазами, чтобы правильно обозначить такое явление, как президент Ющенко.

Политика Ющенко — это, друзья мои, не что иное, как политика украинского национального сопротивления. Сам же Ющенко — не кто иной, как вождь этого сопротивления. При таком взгляде всё становится на свои места. Оказываются объяснимыми вещи, которые в противном случае могут показаться странными. Обычный глава обычного государства не может ничтоже сумняшеся обвинить премьер-министра или целую партию в предательстве национальных интересов. А вождь национального сопротивления — может. Для него такое обвинение — самое естественное и, в сущности, единственное, имеющее вес. И можно ли, кстати, не видеть, как часто он бывает близок к истине?

Но... Этого ли от него ждал Майдан?

Мужайся, сердце, до конца... Вождь-то он вождь, национального-то национального, сопротивления-то сопротивления, да на деле почти не существующего... Не оно забросило его на самый верх. Голоса, полученные им на президентских выборах, — это были голоса не за украинство, а за строгий и справедливый правопорядок во главе с неподкупным, непреклонным, современным государственным деятелем. От него ждали, что он станет грозой воров, взяточников и мошенников, что было заведомо никому не по силам, а он стал высокопоставленным украинизатором.

Если всё это учесть, то надо признать, что в роли, которую он сам на себя возложил, Виктор Ющенко сделал очень много. Не это ли он имеет в виду, когда говорит, что знает, чем жил и что оставит после себя? С его уходом почти не существующее украинское национальное сопротивление может стать едва заметным, а может и, наоборот, разгореться. Должны же будут украинцы когда-нибудь осознать правду его правления! В своей стране я словно иностранец... С этим можно жить, но стоит ли?

26.03.2009
АНАТОЛИЙ СТРЕЛЯНЫЙ

http://comments.com.ua/?krit=1238088098

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення скасувала дозвіл російському телеканалу „Первый канал. Всемирная сеть” здійснювати тимчасову трансляцію своїх телепродуктів через українську кабельну мережу.

Як повідомляє прес-служба Нацради, відповідне рішення було прийнято сьогодні на засіданні.

За даними прес-служби, Національна рада констатувала факт невиконання ЗАТ „Первый канал. Всемирная сеть” рішення Національної ради від 5 листопада 2008 року № 1870, згідно з яким було тимчасово поновлено ретрансляцію телеканалу „Первый канал. Всемирная сеть” у кабельних мережах на підставі звернення його керівництва щодо здійснення комплексу заходів з адаптації програм і передач до чинного українського законодавства.

“Оскільки ЗАТ „Первый канал. Всемирная сеть” не дотримався своїх зобов’язань і не виконав рішення Національної ради щодо ретрансляції своїх програм і передач на території України, Національна рада зобов’язує провайдерів програмної послуги до 1 червня 2009 року привести свою діяльність у відповідність до норм чинного законодавства”, підкреслюється в повідомленні.

"Майдан".

В травні в Україні святкують День матері. Цього року він припадає на 10 травня.

Всеукраїнська транспортна газета «Магістраль» № 27 (1404) 11-17 квітня 2009 р.

Сайт газети www.magistral-uz.com.ua

До 200-річчя від дня народження російського письменника, українця за походженням, Миколи Гоголя, як на мене, занадто прикута увага українського суспільства.

Інформаційній навалі піддався і я, і вирішив перечитати "найбільш українські твори" цього письменника: "Тарас Бульба" та "Ночь перед Рождеством". Останнього разу я їх читав 25 років тому в школі і весь цей час я перебував під тим стереотипом української героїки та фолькльорики, що надавала цим творам в ті часи російсько-радянська пропаганда, і, як не дивно, що продовжує робити і сьогоднішня, так звана українська. Але яке здивування мене спіткало, коли я зазирнув до сторінок яскраво написаних Миколою Гоголем. Звісно, як майстер пера він неперевершений, його мова колоритна та барвиста, описи природи взагалі невимовні, але я побачив одне "але".

Сперечання щодо цінності творчості М.Гоголя для українського народу в своїх змаганнях зосереджуються на мові його творів — російській. Як захисний аргумент щодо неї висувається те, що в той час він не міг би так плідно писати українською, тож він оспівував свій рідний край — Україну, через російську. Проте вже з третього абзацу "Тараса Бульби" для мене цей аргумент втратив актуальність, більше того — почали закрадатися недобрі підозри щодо самого змісту творчості М.Гоголя, коли він дає пояснення щодо свитки, що це верхній одяг у "южных россиян"?! Далі — більше.

Я не буду тут докладно зупинятися на тому образі запорожця та Запорозької Січі — цих славних та героїчних іпостасей українського минулого, який своїм геніальним пером створив Микола Гоголь, лише нагадаю тим, хто так завзято висвітлює цей твір як українську героїку, два моменти. Запорозький козак ним талановито вимальований як пияк-розбійник, клятвопорушник та хижак-бузувір, що без зайвого докору сумління навіть може глумитися над тілами загиблих у бою супротивників. Сама ж Січ, за цим „видатним українцем", вміла лише "гулять та палить из ружей" та уявляла собою "беспрерывное пиршество". Нічого сказати, дуже гарний приклад нащадкам для наслідування. Прямо-таки надзвичайні герої та лицарі. Незрозуміле тільки, кого на таких зразках мужності можна виховувати?! А втім, треба віддати належне художньому генію Миколи Гоголя, бо саме цей хибно-принизливий стереотип української козаччини надзвичайно глибоко закарбувався в свідомості не лише росіян, а й, на превеликий жаль, — і українців.

Зупинюся ж я на іншому. Річ у тім, що для Миколи Гоголя Україна як така просто не існує. Є лише якась Украйна землі Русской. Навіть Київська Русь в його розумінні "южная, первобытная Россия". Українське козацтво це не що інше, як "разгульная замашка русской природы" та "необыкновенное явление русской силы", "словом русский характер". Українська шляхта — це "русское дворянство". Гинули ж у бою козаки не інакше як під вигуки: "Пусть ликует вечные веки Русская земля". А вся квітесе-нція цього твору міститься в останніх рядках: "Уже и теперь чуют дальние и ближние народы: подымаеться из русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!.." Надзвичайна українська героїка! Як кажуть, коментарі зайві. Проте, щоб остаточно зрозуміти суть любові Миколи Гоголя до України, треба порівняти перше видання "Тараса Бульби" 1835 р. та друге 1842 р. Перше видання також бачить замість України "русскую землю" проте це носить не надто наполегливий характер, а ось друге видання, після зауважень Віссаріона Бєлінського, було перероблено в дусі "верноподданства царю и Отечеству" і, як уже бачили, надзвичайно завзято і барвисте. Що могло спонукати автора зробити такі правки до твору, що вже побачив світ? Що завгодно, але ніяк не любов до України. Хоча ні, він її все-таки любив, але в дусі слів І. Франка: "як хліб і кусень сала", а не як великий народ, гідний права власної держави.

Тож про яку "українську школу" в російській літературі говорить про цього "видатного українця" Енциклопедія українознавства?!

Але це ще не все. У "Тарасі Бульбі" Гоголь просто висловлює російсько-імперське бачення історії — не більше. Він лише виступає як пересічний російський державний службовець, що сумлінно відпрацьовує свій хліб. А ось в іншому своєму творі він так завзято боронить офіційну позицію Москви, що вже в запалі переходить на особисте у вигляді образ, нехтування та відвертої ганьби. І цим твором є — "Ночь перед Рождеством". Ця розповідь із самого свого початку занурює нас у чарівний український світ, читач, немов в теплі морські хвилі, поринає в солодкі та м'які описи українського сільського життя та краєвидів. І, дійсно, коли б цей твір був написаний українською — то він би по праву претендував на звання класичного твору з українознавства та був би чи не найкращим твором щодо виховання любові до рідного краю. Але не так сталося, як гадалося. Несподівано на завершенні цієї чарівної картини я потрапив під холодний душ. І яким стала оцінка Миколою Гоголем української мови. За ним це ні що інше, як "самое грубое, обыкновенно называемое мужицким, наречие", у той час як російська за ним ні що інше, як "грамотный язык"???!!!

То скажіть тепер, будь ласка, чи вартий цей уродженець України взагалі називатися українцем і чи існують якісь виправдання його дій?

Микола Гоголь ганьбив українську мову та українську минувшину і весь свій талан і енергію поклав на розвиток культури окупанта України, він сам не бачив українського народу і талановито переконував інших, що це "южные россияне", а Україна — це лише украйна великої Росії. І це в той час, коли його земляк-полтавець Іван Котляревський завзято працював над розвитком рідної української мови і своєю діяльністю довів, що вона аж ніяк не гірше ніякої мови в світі, і, тим, паче, "грамотного языка", створивши такі надзвичайні твори, як "Енеїда", "Наталка-Полтавка", "Москаль-чарівник". Між іншим про існування цихтворів безперечно знав і Микола Гоголь, бо вони побачили світ ще до того, як той почав навчання в Ніжинській гімназії вищих наук.

Микола Гоголь — це ні хто інший як звичайний манкурт та яничар. Який за "шмат гнилої ковбаси" відцурався рідної землі і більше того, став на шлях її цькування. Бо люди, які справді любили свою землю, то чинили як Марія Заньковецька, що на наполегливі пропозиції росіян залишити українську сцену і перейти до сцен Москви та Петербурга (за що ті обіцяли їй значне покращення її добробуту) відповіла: "Наша Украйна слишком бедна, чтобы ее можно было покинуть" !!!

Тож весь цей галас в Україні щодо річниці народження Миколи Гоголя є нічим іншим як абсурдом. А ще дивнішим є участь у цих заходах перших осіб держави, які, заявляючи європейськість і українську духовність, виголошують урочисті промови на честь того, хто славив східно колоніальний стан рідного краю, і квіти покладають до пам'ятника того, хто відверто зневажав та топтав українську культуру. Тим же, хто нарадив національному банку викарбувати ювілейну монету з нагоди його народження, я б порадив ініціювати і викарбувати подібну монету з нагоди 195-річниці від дня народження міністра внутрішніх справ царського уряду Російської імперії Петра Валуєва (це буде 22 вересня цього року), який, начитавшись творів Миколи Гоголя, заявляв, що "никакого отдельного малороссийского языка не было, нет и быть не может", та й вклад в розвиток української культури, своїм відомим циркуляром щодо заборони видавати українською шкільні підручники, науково-популярні та релігійні книжки, зробив не менший, ніж він.

Олександр ЛЯШЕВ, "Молодь України"
Запозичена тут.

Переможні реляції уряду про виконання державного бюджету в першому кварталі 2009 року викликали велику кількість запитань серед пересічних громадян і досить жваве обговорення в експертному середовищі.

Експерти хочуть знайти логічне пояснення проголошеним заявам про виконання планів надходжень до бюджету і справедливо запитують: по-перше, чи справді виконано план і чи не переглядали його в бік зниження показників, по-друге, за рахунок чого уряд примудрився мобілізувати в держбюджет ці кошти…


Як 13% перетворилися на 102%

Отже, Державне казначейство 2 квітня 2009 року повідомило, що за оперативними даними станом на 01.04.2009 р. в березні 2009 року до загального та спеціального фондів державного бюджету мобілізовано 17 410,6 млн. грн., або 102,2% планових показників березня 2009 року.

Так, до загального фонду бюджету надійшло 12 884,6 млн. грн., або 101,7% до помісячного розпису доходів, до спеціального фонду Державного бюджету – 4 526,0 млн. грн.

Податкова адміністрація при встановленому плані з податку на додану вартість на березень у сумі 4 992,3 млн. грн. (з урахуванням відшкодування ПДВ), забезпечила перерахування до загального фонду 5 088,9 млн. грн., що становить 101,9% планових показників.

Державна митна служба при плані 6 933,9 млн. грн. мобілізовала до загального фонду 6 956,7 млн. грн., або 100,3% плану на березень.

І вже тут починаються певні відкриття, бо ще станом на 23 березня, за даними Казначейства, при встановленому плані на березень 4 992,3 млн. грн. (з урахуванням відшкодування ПДВ) ДПАУ було мобілізовано 687,9 млн. грн., що становить лише 13,8% від плану, а Державна митна служба в березні принесла 4 045,5 млн. грн., або 53,8% від планових показників місяця.

Розібратись, за рахунок чого уряд зібрав кошти до Державного бюджету, спробуємо далі, а зараз звернемо увагу на факт коригування урядом плану мобілізації коштів до бюджету державною митницею. Отже, за даними Казначейства, станом на 23 березня Держмитслужба мобілізувала 4 045,5 млн. грн., або 53,8% до плану. Тож план на березень мав би становити 7 519,5 млн. грн. А вже 2 квітня Казначейство повідомило про зібрані 6 956,7 млн. грн., або 100,3% плану на березень. Тобто при початкових планових показниках мобілізовано було лише 92,5%. Таким чином, у класичному дусі радянських часів уряд проголосив про виконання плану митницею, «забувши» повідомити про його коригування у бік зменшення.

Фантастика цифр

Але навіть ці зібрані кошти, за результатами березня, як органами ДПА, так і Держмитслужбою виглядають майже фантастикою. І не тому, що за сім днів митниця нашкребла більш як 40% надходжень, а податківці дали на-гора понад 80% коштів. Ця фантастичність виглядає такою через украй важку загальну економічну ситуацію в країні. Ще не оприлюднено дані про соціально-економічний стан в Україні за березень поточного року, але дані Держкомстату за січень – лютий дуже невтішні.

Так, за підсумками двох місяців 2009 року, виробництво промислової продукції становило 67,2% відносно січня – лютого 2008-го, будівельних робіт виконано на суму 3 612,0 млн. грн., що становить 42,7% проти відповідного періоду попереднього року.

Підприємствами транспорту за цей строк перевезено 97,4 млн. т вантажів, що становило 66,5% від обсягу перевезень вантажів у січні – лютому 2008 року. Фізичний обсяг оптового товарообороту склав 71,2% порівняно з січнем – лютим 2008-го.

Обсяг експорту товарів України за січень становив 2 439,6 млн. дол. США і скоротився порівняно з січнем 2008-го на 33,4%, імпорту – 2 041,8 млн. дол. (зменшився на 56%).

Обсяги експорту товарів у лютому порівняно з відповідним місяцем попереднього року впали на 42,1% і становили 2,8 млрд. дол. Обсяги імпорту в лютому поточного року порівняно з лютим минулого року зменшилися на 53,8% – до 3 млрд. дол. (дані за лютий – Нацбанку).

Кількість зареєстрованих безробітних на 1 березня сягнула 906,1 тис., що на 35% більше порівняно з відповідною датою 2008 року та на 0,6% – з 1 лютого 2009-го.

Слід при цьому зазначити: щомісячні дані про доходи й витрати населення, які раніше Держкомстат досить оперативно оприлюднював, у цьому році взагалі недоступні для аналізу. А це надзвичайно важлива інформація для розуміння соціальної ситуації в країні. Показовим у зв’язку з переможними реляціями уряду про виконання держбюджету є відсутність інформації про доходи місцевих бюджетів. З початку року оприлюднено лише інформацію за січень, і це було зроблено 2 лютого (встигли за два дні).

Єдина галузь економіки, яка показала приріст на 1,1% у січні – лютому порівняно з відповідним періодом 2008 року, – це сільське господарство. Але і в цьому разі йдеться не так про успіхи, як про порівняльну базу – на початку минулого року ще відчувалися негативні процеси 2007 року, і вже потім почалося суттєве зростання в галузі, пов’язане з гарним врожаєм.

Отже, виходячи з уже наявних даних, можемо висловити обґрунтоване здивування: яким чином уряд зміг отримати в першому кварталі ці кошти? При цьому слід врахувати, що рівень інфляції за перший квартал становив майже 5,9%, або більш як половину річного 9,5-відсоткового показника, передбаченого Державним бюджетом. Ще більше запитань щодо того, як уряд збирається розв’язувати проблему надходжень у другому та наступних кварталах.

Звідки ж взялися “гроші”

Певною мірою зрозуміло, що відбувалося з надходженням від Держмитслужби. Головним чинником стали кошти від Нафтогазу за розмитнений росукренергівській газ. Цього імпорту могло не бути, а отже, могло не бути й додаткових надходжень з ПДВ в обсязі 2,6–2,7 млрд. грн. Завдяки цій газовій історії, зокрема й отриманій від Газпрому передоплаті 1,7 млрд. дол. за транзит, не було б у Нафтогазу й додаткових 13,3 млрд. грн. доходів та, відповідно, сплаченого податку на прибуток на рівні 3,3 млрд. грн.

Очевидним є також те, як в умовах падіння економіки протягом першого кварталу було зібрано надходження з податку на прибуток у розмірі 7,3 млрд. грн. Скоріш за все, ще 4 млрд. грн. (крім Нафтогазу) забезпечили державні монополії (Енергоатом та Укрзалізниця) і комерційні банки.

Є певна специфіка в розрахунку податку на прибуток у банківській сфері. Нараховані відсотки за кредитами враховуються в номінальних доходах. Але якщо виникають проблеми з несплатою за процентами та кредитами, банки – до визнання через суд позичальника неплатоспроможним – можуть створити резерви й зменшити базу оподаткування лише частково. Таким чином, самі банки, інколи навіть перебуваючи на межі банкрутства, можуть показувати непогані прибутки з відповідними зобов’язаннями щодо податків.

Певною мірою схожа ситуація в того ж таки Нафтогазу та в комунальній сфері, коли податки на додану вартість і прибуток розраховуються з першої події (тобто незалежно від того, що було раніше – продана продукція чи отримані гроші за неї). Слід також враховувати й те, що виконання податківцями плану з податку на прибуток у першому кварталі пов’язане з базою оподаткування для багатьох платників податку (доходи четвертого кварталу минулого року).

У ситуації з надходженнями з податку на прибуток я не виключаю також і значних переплат. Це давно поширена система – коли уряд викручує руки податковій, вимагаючи кошти прямо зараз, а та, у свою чергу, змушує суб’єкти господарювання сплачувати цей податок наперед, ще до здійснення реального розрахунку щодо нього. Імовірно, почалася гра з домовленостями з великими платниками про сплату цього податку начебто наперед у останні дні березня з поверненням цих коштів після 1 квітня, або мали місце обіцянки швидше відшкодувати ПДВ, якщо буде здійснено переплату з податку на прибуток.

А далі що?

Але вся ця здійснена з надривом мобілізація коштів у першому кварталі неминуче обернеться величезними проблемами в другому та наступних кварталах. Так, уже зараз митники наголошують, що спрямувати відрахування до державного бюджету України на суму 24 млрд. грн. у другому кварталі їм буде дуже важко. Фактично одним з ключових платників має стати той самий Нафтогаз, який завдяки «гарним» газовим угодам має в другому кварталі закупити й оплатити 10,8 млрд. куб. м газу. Судячи з усього, реально в нього грошей не буде, тож, найімовірніше, це знову робитиметься за рахунок кредитів Нацбанку.

Ще більше проблем буде в податківців, бо знову ж таки Нафтогаз уже отримав наперед плату за транзит, тому цієї статті доходів у нього не буде. А отже, не буде й відрахувань до бюджету. Крім того, скорочуються обсяги кредитування, тому банки отримають значно менші доходи. Слід також очікувати подальшого погіршення платіжної дисципліни у банківській системі, бо проблеми з неплатежами за кредитами нікуди не ділися, а навпаки – наростають. А головне, реального плану з розв’язання проблеми кредитних платежів ні урядом, ні Нацбанком досі не розроблено.

Погані передчуття щодо ситуації з бюджетом породжує і закриття інформації про стан єдиного казначейського рахунку. Після 2 квітня Казначейство жодного разу не надало інформації про залишки коштів на ЄКР. У цьому кожний може переконатися, зазирнувши на відповідну сторінку Державного казначейства.

Ураховуючи все це, маємо очікувати або стрімкого зростання заборгованості в соціальній сфері та щодо зарплат, особливо бюджетників, або включення друкарського верстата НБУ на повну потужність – з відповідним зростанням інфляції в липні – вересні поточного року. Хоча такий варіант і розширить для уряду можливості з номінального виконання бюджету і дасть підстави для переможних реляцій з цього приводу.

З "Майдану".

Знаєте, шановні читачі, я захоплююсь явищем українського націоналізму. Він є настільки строкатим, неоднозначним, що дає нам величезну духовну поживу; вивчаючи його, ми з вами неоднімнно самовдосконалюємося. Либонь, одним із найцікавіших, так би мовити, його "видів" є "російськомовний націоналізм". Що це, з чим його їдять? Давайте-но разом із вами спробуємо розібратися...

Попри всім відомі стереотипи, на Сході та Півдні України патріоти не перевелися! У зросійщених (так уже історично склалося) регіонах нашої держави цей патріотизм, щоправда, є відмінним од, скажімо, західноукраїнського. Умовно можна поділити "народовський" східнопівденноукраїнський континґент на три типи: україномовні націоналісти, російськомовні псевдопатріоти (які називають себе патріотами, проте в той самий час виступають рішуче проти націоналістичних цінностей) і... російськомовні націоналісти!

Погодьтеся, нам дивнувато чути всім відоме "Слава Україні!" російською мовою. А от, наприклад, у Дніпропетровську це явище звичне. Здебільшого, російськомовні націоналісти - молоді хлопці й дівчата, що вже "всмоктали" в себе українські цінності. В них уже склався націоналістичний світогляд, проте за великим рахунком формування такої людини як справжнього націоналіста не завершено: їм поки що не під силу подолати силу звички розмовляти російською. Це не їхня провина; суспільство просто не дає російськомовним націоналістам перейти на українську.

Наука соціологія дала нам поняття "стадного інстинкту". У даному разі саме він, рідний, спричиняє російськомовність патріотичного населення вищезгаданих регіонів. Завше так усюди: у Львові, наприклад, навіть місцеві "вітренківці" розмовляють... українською.

То як нам - україномовним - ставитися до цього? У жодному разі не слід уважати це мавпуванням поняття націоналізму. Просто люди відчувають себе свідомими українцями, одначе ще просто "не дозріли" до україномовності. Все в них є попереду, відтак їх треба підтримувати. Майбутній цвіт українства, як це не дивно звучить, формується здебільшого саме у російськомовному середовищі...

Богдан КОВАЛЬЧУК, спеціально для upu.org.ua

Поразка Помаранчевої революції, прихід до влади представників великого капіталу, утворення так званої антикризової коаліції внаслідок зради Мороза, багаторазове підвищення тарифів на комунальні послуги при низькій заробітній платі та низьких пенсіях призвели до глибокого розчарування основної маси народу України, їхньої зневіри у можливості змінити своє життя на краще в недалекому майбутньому.

 Так думає, мабуть, переважна більшість нашого народу. Такі сумні реалії нашого життя, але надія, як кажуть, помирає останньою.
Бо, якщо хтось думає, що українці не здатні змінити самі свою долю на краще, тоді хай залишаються зі своєю рабською психологією пішаками в руках долі, на узбіччі суспільного життя. Але, хто хоче кращого життя для себе і своєї нації, а їм держава відмовляє навіть в праві на виживання, тоді все змінити на краще можна на чергових виборах до Верховної Ради. Для правильного вибору потрібно висвітлити одну із найактуальніших тем людства і слов’янських народів — тему організованого єврейства з його сіоністсько-расистською теорією ”богообраності” і зверхності над іншими народами, його негативний вплив на життя нашого народу. Будь-яка спроба висвітлити цю тему наштовхується на шалений спротив організованого єврейства під надуманим приводом антисемітизму, ксенофобії тощо. Із засобів масової інформації відомо, що понад 60 відсотків громадян Західної Європи під час опитування визнали, що євреї вносять дестабілізацію у світі. Про це свідчить також аналіз історичних подій, починаючи з сивої давнини й до сьогодні.
Нам цікаво знати, чому євреї, які становлять лише 0,2 відсотка населення України, мають аж 45 відсотків депутатських місць у Верховній Раді і представляють інтереси майже половини населення України?
Хто не знайомий з цією темою хоч би поверхово, той не зразу зрозуміє, що готується конкретно для слов’янських народів, в тому числі й українського народу, організованим єврейством. Як писав
Е. Дрюммон у творі « Ожидовіла Франція»: «Доки люди, вивчаючи соціальні науки, не почнуть вивчати єврейство, доти не зварять нічого, окрім котячої юшки».
Таємна, цинічна війна організованого єврейства проти всього людства за законами підлості розпочалася давно, не вчора і не завтра закінчиться. Один вид боротьби замінюється іншим, але мета в організованого єврейства одна — це світове панування, володіння світом.
Для того, щоб заволодіти світом, як заявляв ідеолог сіонізму Теодор Герцль, необхідно заволодіти Росією, а також і Україною. Для цього згодяться усі засоби: брехня, наклеп, підкуп, нацьковування слов’янських народів одне з одним тощо. Це означає, що йде боротьба не тільки добра зі злом, але війна сатани з Богом.
Страшні голодомори 1921-1922, 1932-1933 і 1946-1947 років, масові репресії проти української нації, глибокі економічні і політичні кризи – цілеспрямовані завуальовані акції організованого єврейства на знищення української нації.
Нині вже немає сумніву, що керівники колишнього СРСР — євреї Ленін (Бланк), Троцький (Бронштейн), Сталін (Джугашвілі — з грузинської син єврея), Свердлов (Янкель), Каменєв (Розенфельд) та інші, які здійснили Жовтневий переворот 1917 року, їхні каральні сатанинські органи ОГПУ-НКВД, понад 90 відсотків керівного складу яких становили євреї, діяли за програмними документами організованого єврейства – Талмудом і Протоколами сіонських мудреців.
Що це справді сплановані акції на знищення всіх гоїв (неєвреїв), в тому числі українського народу, можна пересвідчитися, ознайомившись з текстами цих людиноненависницьких документів (див. напр. Г. Клімов «Божий народ», Харьков, 2003. с.325-413).
Ось, наприклад, витяги з деяких законів Талмуду: закон 2 «...акуми (християни) не повинні розглядатися євреями як люди», закон 55 «...завжди добра справа вирвати що-небудь у акума», закон 77 «...забороняється єврею вчити акума якому-небудь ремеслу, яким він міг би прогодуватися». «Навіть кращі з неєвреїв повинні бути убитими». «Всі діти неєвреїв – тварини». «Тільки євреї є людьми, неєвреї – це тварини».
Після кривавого побоїща, яке організували євреї 1917 року, емігранти, приречені покинути батьківщину, відзначали, що юдейський інтернаціонал систематично знищує народи російської імперії, розтліває їхню душу і є головним ворогом, який найнебезпечніший від інших ворогів. Нині це необхідно знати всім народам, а в першу чергу слов’янським, щоб застерегти себе від експериментів різного штибу революціонерів, інтернаціоналістів, авантюристів, під якими масками вони б не ховалися.
Історично складається так, що одне покоління людей живе відносно короткий відрізок часу, і єврейські мудреці разом з світовою закулісою, нав’язують ідеї революції, комунізму, ринкових реформ, єдиної світової валюти, світового глобалізму і поки одне покоління людей розбереться, що до чого, а жити вже нема коли, приходить друге покоління, йому нав’язують інші примарні ідеї. І так організоване єврейство каламутить світом уже протягом тисячоліть.
Поки людство, слов’янські народи не розберуться в цьому питанні, доти буде знущання і геноцид організованого єврейства над християнами, людьми інших націй і релігій. На старше покоління людей української нації лягає зобов’язання просвітити громадян нашої держави і показати єврейський завуальований негативний вплив на життя нашого народу. Хто не сліпий той бачить те, як у ХХ столітті, так і на початку ХХІ століття організоване єврейство діє тими ж методами, зомбуючи народні маси, а часто й політичну еліту через контрольовані ними ЗМІ, впливаючи через своїх радників на керівництво держави. Що робити і як діяти у такому разі? Відповідь у словах Е. Дрюммона — вивчати єврейство, знати їхні цілі, бо їхній розум не для добра, а для зла, а їхній бог — князь світу цього – диявол, гроші. Вони працюють не на держави їхнього тимчасового поселення, а на себе, своє збагачення будь-яким чином, на державу Ізраїль.
Деякі ЗМІ і далекоглядні об’єктивні публіцисти навіть єврейського походження стверджують, що в недалекому майбутньому на слов’янських землях буде створена Третя Хозарія, нова обітована земля для східного єврейства. Для приватизації понад 70 відсотків українських підприємств капітали світового єврейства направлялись в Україну навіть через синагоги. Мерами багатьох наших міст й губернаторами областей є євреї, а звідси величезне підвищення тарифів на комунальні послуги, що ставить більшість нашого народу за межу виживання. Керівники держави, одурманені сатаною, одягають ярмулки і веселяться, відзначаючи єврейські свята Пурим і Хануку разом з хабадниками й сіоністами, а в цей час колонізація України й вимирання корінної нації йде повним ходом.
На черзі другий етап колонізації України – це приватизація і продаж українських земель, які з ініціативи президента мали початися в 2007 році. Така програма організованого єврейства справді впроваджується в Україні. Швейцарський апеляційний суд ще в 1937 році визнав «Протоколи сіонських мудреців” програмою дій сіоністського руху в усьому світі. Наша сумна дійсність – явне підтвердження нищення України за 15 років її незалежності згідно з цими протоколами. Щороку йдуть у небуття 400 тисяч українських громадян, щорічно зникають з лиця землі 50 українських сіл, знищено десятки підприємств, цукрових заводів, сотні тваринницьких комплексів. Тисячі селян залишилися безробітними. Усе, що відбувається, «мудро» сплановано космополітами-радниками, космополітами — народними депутатами, які продалися світовому закулісному уряду і довели народ України до зубожіння і вимирання.
Отже, ми пересвідчилися, що цілі єврейської діаспори й організованого єврейства в Україні, сіоністських фашистських організацій Хабад, Бейтар, масонів різного зразка і Української нації, Української держави — явно протилежні.
Євреї прагнуть побудувати свою державу — Третю Хозарію — на споконвічних землях слов’янських народів, рвуться до світового панування, а Українська нація у важких муках через шалений спротив антиукраїнських сил будує правову соборну демократичну державу. Було б краще для всіх, щоб організоване єврейство займалося розбудовою своєї держави Ізраїль, а не влаштуванням своїх справ за антилюдськими законами Талмуду й горезвісних протоколів в чужій для них країні.
Громадяни України на чергових виборах до Верховної Ради повинні добре подумати й проаналізувати списки кандидатів від політичних партій, щоб не допустити у вищий законодавчий орган євреїв-масонів, комуногебістів, бандитів-олігархів, яких цікавлять тільки привілеї, недоторканність, власне збагачення.
Українцям потрібно боротися, щоб у паспорті була відновлена графа «національність», яка була вилучена за президентства Кравчука на догоду організованому єврейству, а представництво у Верховній Раді було пропорційним до того, скільки проживає в Україні представників тієї чи тієї нації. Тільки тоді нашій нації можна сподіватися на виживання в цьому глобалізованому жорстокому світі, де світовий жидо-масонський закулісний уряд планує зменшення населення Землі до так званого «золотого мільярда».
Василь КАЩУК,
Петро БЕЗПАЛЬКО,
 ветерани праці, діти війни
с. Джурин Вінницької області

Джерело: http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=1268