хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «україна»

Без паніки й істерик: уроки поразок.

Ігор Лосєв

Поражение, которое Украина потерпела в 2010 году, равное Берестечку и Чернобылю (как вполне справедливо отметил Юрий Щербак), вызвало истерическую реакцию среди части людей, к поражению причастных.Вместо того, чтобы даже не публично, а хотя бы перед самим собой покаяться за свою безответственную и легкомысленную позицию в судьбоносный момент национальной истории, они продолжают совершать поступки, которые даже безнадежная политическая глупость не оправдывает.

К сожалению, снова не изменившиеся за сотни лет негативные черты нашего характера: неспособность стойко переносить удары судьбы и конструктивно на них реагировать, склонность к панике, потере рассудка, к усугублению и без того тяжелого положения, к отчаянию, а затем прострации и апатии.Вот уже полтора года звучат пронзительные крики: все пропало! Нет, не все, хотя многое. Есть еще шансы исправить ситуацию, вернуть утраченные позиции и пойти вперед.

Украинская национальная идея, которая раньше была локализована на запад от Збруча, за 20 лет совершила бросок в Центр и неплохо там закрепилась (Майдан показал, что Запад и Центр являются единым геополитическим телом), а кое-где вступила и на восточный берег Днепра (Черниговщина, Полтавщина, Сумщина – по результатам голосований 2004-2010 годов).Да и на Харьковщине, Одещине, Днепропетровщине и даже в Крыму украинская идея уже не является экзотикой. Иное дело, что на наиболее русифицированных и советизированных территориях Юга и Востока украинская идея не сможет распространяться самотеком, нужны усилия не только патриотов-энтузиастов, но и общества, и государства.

Печально, но государство Украина все эти годы занимало (в лучшем случае) нейтральную позицию в борьбе между украинскими и антиукраинскими силами в целом ряде регионов, фактически способствуя победе вторых (Крым и Донбасс).

Что из этого следует? Только одно: политику надо менять. Необходимо учреждать спецпрограммы способствования украинским государственническим настроениям.Работа тяжелая, без ориентации на рейтинги и выборы, рассчитанная на много лет. Казалось бы, это единственно позитивный путь. Но целая группа "малороссийских квислингов" из числа некоторых представителей украинской интеллигенции выступила с откровенно предательскими лозунгами нарушения территориальной целостности Украины, предлагая "самоампутировать" отечественные регионы, поскольку, мол, там никак не торжествует украинская идея.

Наиболее пронзительно кричат те, кто не предпринимал никаких попыток работать на украинское дело в этих регионах. Их убогий политический кругозор и повышенная эмоциональность при дефиците рационального мышления и аналитических способностей не дают им понять, что проблемы Крыма и Донбасса являются не данностью, они – "рукотворны".И при наличии определенных субъективных факторов их можно создать в любом уголке Украины. В том же Крыму в 1991 большинство населения проголосовало за самостоятельное украинское государство.

Это действительно выдающаяся победа в самом советизированном и русифицированном регионе страны была настолько же бездарно упущена центральной властью в Киеве, как и победа Оранжевой революции (вспомним, что рейтинг Ющенко в начале 2005 года зашкаливал за 60%, а на выборах 2010 года упал до 5%).Полуостров на многие годы этой властью был отдан на откуп антиукраинской пропаганде и промосковским силам. Последние свой шанс использовали. Президенты же Украины просто опустили руки на фоне бешеных усилий Москвы.

Одной из наиболее разрабатываемых в Крыму антиукраинской пропагандой тем является тема неукраинскости Крыма. Известные силы, как за пределами Украины, так и внутри ее, психологически готовят украинцев к расчленению их страны. Жаль, что в этом принимают участие и некоторые известные украиноязычные интеллигенты…А между тем, тот же Севастополь в ХІХ столетии был не чужд украинскому движению. Когда Центральная Рада на переговорах в Бресте уже отказывалась от Крыма (так что наши интеллектуалы тут явно не первопроходцы), лишь гетман Скоропадский однозначно заявил, что Крым является неотъемлемой частью Украины.И тогда на кораблях Черноморского флота были подняты украинские флаги, а флот объявил себя флотом Украинского государства. И это произошло не на пустом месте. Ведь в Севастополе начала ХХ столетия кипела украинская жизнь: действовала "Чорноморська українська громада", "Просвіта", гурток "Кобзар".А в 1917 на "зелені свята" активная участница украинской Громады супруга адмирала Колчака принимала участие в национальных мероприятиях в украинском костюме.

Увы, феноменальная некомпетентность верхушки нашего государства и в начале ХХ века, и в начале ХХІ, делает свое дело.Между прочим, когда армия Левобережной Украины под командованием самого талантливого полководца этого периода полковника Петра Болбочана совершит блестящий в военном отношении боевой марш-бросок от Харькова до крымского Бахчисарая, стремительно преодолев укрепленный Перекоп, то, как напишет в своих воспоминаниях "Слідами новітніх запорожців" участник событий прапорщик Монкевич: "Нигде украинскую армию не встречали так восторженно, как в городах Крыма".

Это было. Это и сегодня может быть. Но при наличии в столице вменяемой, патриотической не на словах, а на деле, профессиональной и ответственной власти. Именно отсутствие такой власти вызвало (не только в Крыму и Донбассе) величайшее презрение к официальному Киеву.

Полковник Болбочан, расстрелянный по приказу украинского правительства, писал о своих будущих палачах: "Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде назустріч большевизмові й більшовикам! Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці, замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями…".Написанное полковником армии УНР Петром Болбочаном 90 лет назад, звучит ужасающе современно… Сначала проиграть, причем, не в отчаянной борьбе, а из-за глупости и лени, из-за легкомыслия и безответственности, а потом сдавать территории в призрачной надежде, что на других территориях удастся преодолеть собственную глупость и лень.

Сдавать людей, которые на этих землях годами бескорыстно работали на украинское дело, не получая от официального Киева ничего, кроме ударов в спину и плевков в душу.Многих из них я лично знаю и никого не променяю на тысячу завсегдатаев галицких и европейских кафе, которые сами и пальцем не пошевелили во имя Украины, а теперь выступают идеологами национальной капитуляции и предательства, что на столетия опозорит доброе имя Украины.

Что, предать многих украинских патриотов в несимпатичных "литературным классикам" регионах и даже целые народы, например, крымских татар, которые прекрасно понимают, какая судьба их ждет в случае утраты Крыма Украиной (пример Северного Кавказа перед глазами)?А ведь наши позиции в Крыму во многом усиливаются позицией крымско-татарского народа. И не только в политике. В отличие от многих "славянских братьев", крымско-татарская молодежь охотно учит украинский язык и ищет свое место именно в украинском обществе.

Хочу процитировать стихотворение:Учителі Писать, читать та рахувати Мене навчили вчителі. Вони для нас як мама й тато, Най-найдорожчі на землі. А ще вони мене навчили Любити мову чарівну, В якій – Дніпро, в степах – могили, Козацькі стражі в давнину. Любить навчили Україну, І хай там що,– біда нехай, Її ніколи не покину, Вона для мене – рідний край! Это стихотворение написал крымско-татарский мальчик, в момент написания – ученик шестого класса Азиз Мухтаров. Написал по-украински...Так, что? Сдать этого мальчика? Зачем потеть во имя соборности Украины, это ведь хлопотно. А так, глядишь, тремя галицкими областями можно будет и в Европейский Союз прыгнуть (так мечтают сейчас наивные и эгоистичные галицкие интеллигенты).К сожалению, у галицких мечтателей нашлись политические последователи в Киеве, в том числе, среди граждан с некогда патриотической репутацией.Очень печалятся они по поводу низкой сознательности избирателей Крыма и Донбасса. И не находят никакого другого способа нормализации, кроме ампутации. Мол, избавимся от проблемных областей, и тогда все у нас пойдет на лад.

Не пойдет. Вдохновившись вашей трусостью и капитуляцией, те силы, которые, в отличие от официального Киева, сверхактивно действовали в этих регионах, создадут вам еще несколько Крымов и Донбассов. Так что отступать придется до станции Чоп, а там сдаться политическим русинам.

Не для того могильщики Украины взялись за Крым и Донбасс, чтобы на этом остановиться. То, что сделано в Крыму и Донбассе, можно сделать (при наличии ряда создаваемых условий) в Одессе, Днепропетровске, Николаеве, Запорожье и так далее.Алгоритм уже отработан и проверен. Кстати, а Киев? А может, надо дать самоопределиться этому городу, жители которого дважды подряд (!) выбрали себе "космического мэра".

И останется от Украины одна Галичина. Если, конечно, останется…Хочется напомнить и эстетствующим коллаборантам когда-то известную каждому галичанину: УССД – Українська Самостійна Соборна Держава – это символ нашей общей веры. Из этой формулы не может быть безнаказанно изъят ни один элемент, случись такое – рухнет все здание украинской государственности.

Кстати, Юрий Андрухович, стал одним из самых популярных персонажей в среде сепаратистско-шовинистических сил в Крыму: на него ссылаются, его цитируют, например, в таком контексте: "Если украинская интеллигенция предлагает нам отделиться, то надо так и сделать".Не можешь сделать ничего полезного для Украины, то, хотя бы, не пакостничай, не бей в спину…

Мы не японцы, чтобы в случае поражения делать себе харакири. Нужно успокоиться, проявить характер и, стиснув зубы, работать на украинское дело, исправлять положение. Без истерики, без пораженчества и заигрывания с политическими оппонентами.

Не будем гневить Бога, нам намного легче, чем предшествующим поколениям украинских государственников, людям, прошедшим через самые страшные испытания… Даже в нынешней ситуации есть один безусловный позитив: она поможет отделить зерна от плевел, истинных патриотов от провокаторов, болтунов и приспособленцев.

Игорь Лосев, для УП

   Від блогера.    Розміщую ще одну статтю розумного автора,яким безумовно є Ігор Лосєв. Як завжди точно дані оцінки ситуації,характеристики частини українського політикуму та деякі напрями необхідних дій.

Штрафи від Азарова для інтернет-видань поки відклали

Верховна Рада зняла з розгляду у вівторок законопроект, яким планувалося ввести штрафи для "незареєстрованих інформагентств". Про це повідомляє "Українська правда".

Влада в Україні вирішила остаточно придушити свободу слова. Напевно, вона хоче нового Майдану. Але, хто з оточення Віктора Януковича у цьому найбільше зацікавлений?..

День Великої перемоги!

3 липня 964 року князь Русі Святослав Хоробрий знищив паразитичну юдейську державу Хазарський каганат. Це була велика перемога народів Русі, котримим є українці. Тож вітаю, друзі, з великою перемогою руської (української) зброї. Так буде з кожним ворогом Русі-України, в тому числі з послідовниками хазарської ідеїpodmig

      




Кривава бійка у Криму: спецназ розігнав російських козаків

У суботу, 2 червня, у Феодосії (Крим) відбулося масове зіткнення активістів російських козачих організацій та української міліції. Конфлікт виник при спробі козаків повторно встановити на в'їзді в місто поклонний хрест. Напередодні цей хрест був демонтований за наказом влади, оскільки він викликав невдоволення кримсько-татарського меджлісу. Як розповів отаман Сергій Юрченко, рішення про відновлення хреста було прийнято вранці в суботу у Феодосії, де зібралися козаки зі всього півострова. "Було прийнято рішення повернути хрест, демонтований владою. Козаки і православні віруючі пройшли строєм з хрестом через всю Феодосію. Зібралося приблизно 300 людей. Однак на місці, де раніше стояв хрест, нас зустрів спецназ української міліції у повній екіпіровці - в касках, із спецзасобами, з щитами і собаками. При спробі пройти зав'язалася бійка. З боку міліції в ній брало участь приблизно 600 правоохоронців", - сказав Юрченко. За його словами, бійка була тривалою і кривавою. Приблизно 15 людей з числа козаків отримали серйозні поранення - у людей переламані руки і ноги, розбиті голови. Юрченко наголосив, що міліції вдалося затримати 10 козаків. "Тоді решта перекрили дорогу автозаку, вимагаючи звільнити товаришів. На нашу вимогу затриманих оглянув лікар, який заявив, що люди в крові, їх потрібно везти в лікарню, а не в міліцію. Зараз медики зашивають рани у постраждалих", - сказав Юрченко. "У Феодосії йде справжній бій. Влада Криму застосувала силу проти людей, які хочуть встановити поклонний хрест при дорозі. На заклик розійтися громадяни не відреагували, тоді міліція пустила в хід гумові кийки. Були побиті й закуті в наручники навіть неповнолітні діти", - повідомив з місця подій кореспондент rusnovosti. Водночас за словами Юрченка, поклонний хрест, що послужив причиною конфлікту, все-таки був повторно встановлений, проте в 10 метрах від запланованого місця. На даний момент, уточнив отаман, на місце інциденту прибуло керівництво міліції Криму, СБУ, влада Феодосії. "Проводяться переговори. Від козаків вимагають покинути місце. Після цього, очевидно, хрест буде знесений знову", - сказав Юрченко. Відзначимо, вперше поклонний хрест у Феодосії встановили 4 травня, не дивлячись на заборону влади. Проте 1 липня омонівці знесли його, що і викликало невдоволення місцевих жителів. ТСН. Хто, на вашу думку, у цьому випадку був правий?

73%, 38 голосів

21%, 11 голосів

2%, 1 голос

4%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Смажена яєчня в Україні вартістю у...




Активістку, що смажила яєчню на Вічному вогні, випустили на підписку про невиїзд

Активістку Анну Сінькову, яку було затримано за приготування яєчні на Вічному вогні у грудні 2010 року, звільнено на підписку про невиїзд. Про це у своєму блозі пише журналістка Олена Білозерська.
На сьогоднішньому засіданні суду прокурори заявили клопотання про об'єднання справи Сінькової зі справою Донець — іншої дівчини, яка підозрюється у смаженні разом з нею яєчні. Знову було заявлено клопотання захисту про взяття Сінькової на поруки народних депутатів, обласних депутатів і громадських організацій.
Засідання суду продовжиться о 14:00. Суддя - Родіон Кірєєв.
Як повідомлялося, 20 червня троє молодих людей на знак протесту проти «свавілля влади і чиновників» готували яєчню на Вічному вогні у київському Парку Слави. Таким чином вони висловили підтримку активістці «Братства» Ганні Сіньковій, яка у грудні минулого року здійснила подібний вчинок і перебувала під вартою до 30 червня.
Нагадаємо, 16 грудня двоє інспекторів патрульної служби помітили чотирьох невідомих, які намагалися приготувати яєчню і сосиски на Вічному вогні, при цьому свої дії фіксували на відеокамеру.
22 грудня слідчий відділ Печерського райуправління міліції порушив кримінальну справу за статтею «хуліганство» проти дівчини, яка брала участь у смаженні яєчні на Вічному вогні в Києві.
http://news.dt.ua/articles/83595

Богдан Рясне
Які ж "розумні"-зарозумілі коменти тут зібрало товариство рускоє, що і відповідати немає що і кому.
Відповім невідомому читачу: на символічному вогні смажилась символічна яєчня як знак протесту до влади, а не знак наруги над полеглими. Влада яко шанує мертвих і брутально не шанує ще живих, за яких "щасливе мирне життя" ці герої і погинули. Що тут не зрозуміло?
Три місяці тримати людину в тюрмі за протестну акцію означає тільки одне - влада дійсно боїться.
Я особисто щиро здивований тою бадьорістю духу, яку демонструє дівчина після перебування за гратами - приклад мужності багатьом чоловікам, які тільки патякати здатні.
Молодець Ганна Сінькова! Так і треба! Тому що ми:
Не випрошуємо - вимагаємо! Свого - не чужого!
Знайте: українці - не раби! Не корились зайдам і коритись не будуть!

http://video.i.ua/user/2513455/29281/297203/
відео по темі

За яєчню на вічному вогні затримано двох хлопців

У п’ятницю, 1 липня 2011 року у Києві було затримано виконувача обов’язки прес-секретаря Київської міської організації партії «Свобода» Кирила Бабенцова та активіста «Чорного комітету» Богдана Тицького, повідомляє прес-служба партії.
Хлопців затримано як підозрюваних у справі щодо другого смаження яєчні на вічному вогні у київському Парку слави 21 червня 2011 року.
За повідомленням Олени Білозерської у її блозі, 1 липня близько 14:00 у хлопців були проведені обшуки, вилучено комп'ютери і всю оргтехніку, вилучили навіть сковорідки з кухні і одяг. Після обшуку їх доставили до райвідділку. До них не допускали адвокатів та батьків.
Адвокат Кирила Бабенцова «свободівець» Олег Бондарчук повідомив, що з приводу смаження яєчні на вічному вогні створена слідча група. Її керівником є слідчий Печерського РУГУ МВС Дмитро Цуркан. Також адвокат повідомив, що, за словами заступника начальника Печерського РУГУ МВС, проти К.Бабенцова вже порушено кримінальну справу. Однак міліціонер відмовився показати справу адвокату.
О.Бондарчук у коментарі О. Білозерській зазначив: «У хлопця поки що статус підозрюваного, він затриманий на 72 години. Чи буде слідчий просити про запобіжний захід у вигляді взяття під варту — він сказав, вони ще не вирішили. Ми з Сидором Кізіним через чергову частину подали заяву про негайний допуск нас до зустрічі з нашими підзахисними. Звісно, ніхто її не задовольнив».
О.Бондарчук підтвердив, що все сказане про К.Бабенцова стосується і Б.Тицького. Був ще третій затриманий хлопець, його, за словами пана О.Бондарчука, допитали і відпустили.
Нагадаємо, що 30 червня, Ганну Сінькову, яку 3 місяці утримували у СІЗО за смаження яєчні на вічному вогні, випустили з-під варти.
http://news.dt.ua/articles/83755

Богдан Рясне
Відверто кажучи я не дуже тішусь з подібних акцій громадської непокори над різними некрополями у Києві чи Львові, але тримати три місяці дівчину за подібне правопорушення - це огидно щодо дій наших умовно названих "правоохоронців", які зумисно акції громадської непокори і протесту кваліфікують як акти вандалізму і наруги, що є дуже і дуже різні речі. Тому допоки влада буде застрашувати нас дурістю застосування репресій - я за подібні вчинки громадянського протесту і супротиву.
До речі, підривників справжніх не знайдено ні в Запоріжжі, ні в Макіївці - все покрито туманом, який розвіють нові вибухи. Дуже небезпечний шлях обирає для себе теперішня влада: ремікс Помаранчової скорше всього мирним не буде... 

88%, 28 голосів

6%, 2 голоси

6%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Міфи Яреми Вишневецького.

Юрій Рудницький. Князь - такий же "наш", як і Хмельницький.

Ще кілька років тому епохи Великого князівства Литовського і Речі Посполитої розглядалися в середовищі української інтелігенції, у тому числі істориків, як «окупаційні», «чужі». Нині переосмислення торкається багатьох історичних постатей, котрі досі вважалися «ворогами народу». Одна з таких постатей – князь Ієремія Михайлович Корибут-Вишневецький.

Таку яскраву і суперечливу постать в нашій історії, як cossacorum terror («пострах козаків»), воєвода руський Ієремія Вишневецький, ще варто пошукати. Він, який, за словами польського дослідника Яна Відацького, за життя викликав до себе «цікавість, змішану з переляком», і досі не знаходить однозначної оцінки ані серед українців, ані серед поляків.

І якщо вчені кола, доводячи свою точку зору, копирсаються в хроніках і документах, то уявлення пересічних українців чи поляків про князя Ієремію, цього ледь не основного противника українського гетьмана Богдана Хмельницького, базуються на романтичній белетристиці - відповідно Михайла Старицького чи Івана Нечуй-Левицького, і Генріка Сенкевича.

В підсумку, «у нас» князь Ярема - ходяча страшилка, м'ясник, фанатично-істеричний бузувір стосовно повсталих козаків і селян. Саме таким ми й бачимо князя в стрічці українського кінорежисера Миколи Мащенка «Богдан-Зиновій Хмельницький» у виконанні актора Віктора Кручини. Стрічка за всіма параметрами провальна, але «народницьке» уявлення про «грізного Ярему», котре одностайно поділяють як «щирі українці», так і прибічники «слов'янської єдності», передане надзвичайно точно.

Відповідно, «у них», тобто, у поляків, воєвода руський - не менш фанатичний, але патріот Речі Посполитої (ба навіть не Речі Посполитої - а Польщі; різниця, здавалося б, непомітна, але вона є), який заради неї жертвує особистими амбіціями.

Перші спроби вільного від міфологічних упереджень погляду на постать «останнього князя-рицаря» припадають на початок ХХ ст. Причому поляків, які завжди вважали і зараз вважають Ієремію «своїм», випередив, як не дивно, український вчений - Кирило Бочкарьов. В 1900 році вийшли його «Нариси лубенської старовини». Це не був життєпис «задніпровського державці», але десь на третину ця праця присвячена саме йому. На думку автора «Нарисів...», «героїчна постать Ієремії» різко виділяється «на тлі народного дикунства і шляхетського свавільства», і потребує очищення «як від патріотичної брехні, так і від перебільшених католицьких панегіриків». І лише через тридцять три роки виходить друком у Львові монографія польського історика Владислава Томкевича «Jeremi Wisniowiecki» - спроба прослідкувати еволюцію князя Яреми від свавільника до жертовного патріота, а також виділити його "позитиви" і "негативи".

В 1984 році вийшла книга польського дослідника Яна Відацького «Князь Ярема». Серед маси цікавих фактів, що в ній містяться - результати досліджень автором людських решток, похованих у монастирі Святого Хреста в польському містечку Новій Слупі, які вважаються останками князя Вишневецького (Ян Відацький на момент написання книги завідував кафедрою криміналістики Шльонського університету). В книзі також є роздуми про історичну долю Польщі, про непрості стосунки поляків та українців, до яких автор ставиться неприховано доброзичливо.      

В Полтаві на одній з виставок у краєзнавчому музеї одним з найцікавіших експонатів була копія портрета князя Ієремії. «Князь був сином свого часу - розповідав відвідувачам виставки завідуючий науковим відділом музею Володимир Мокляк. - Але він був не лише воїном, а й будівничим свого краю. І про це не можна забувати».

Портрет князя Яреми, який приписують придворному живописцю короля Яна Казимира - Даніeлю Шульцу-молодшому
Не приховує своїх симпатій до князя Яреми історичних наук, професор Києво-Могилянської академії Наталя Яковенко. Відповідаючи на запитання популярної газети "День" про свого улюбленого персонажа в історії України, вона відповіла: «Князь Ярема Вишневецький. Або, як я його називаю, «останній князь». У сенсі - останній князь-рицар, тому що руська княжа кров по Яремі не зникла - тільки текла вона в жилах політиканів і салонних балакунів».Що ж змушує українських вчених по-іншому, ніж їхні попередники, оцінювати постать Ієремії Вишневецького? Очевидно, те, що не все так просто, як здається і як хотілося би прибічникам твердих і незмінних оцінок з погляду «історичної справедливості» (котра, зазначимо, сама по собі - річ дуже й дуже відносна).

Приміром, найрозповсюдженіші докори на адресу Яреми стосуються його нібито «зради» пам'яті і справи свого діда - Дмитра Байди-Вишневецького. Річ навіть не в тому, що «воєвода руський» не був прямим нащадком «засновника Запорозької Січі» - «справи» у цих двох представників роду були різні. У одного - пошуки пригод і здобування молдавського трону, у іншого - розбудова своєї «задніпровської держави». І цією розбудовою Ієремія займався не менш успішно, ніж воював проти татар.

«Господарська заповзятість князя, його особиста участь у впорядкуванні краю свідчать про те, що наміри юнака-магната переслідували не особисту вигоду, але благо народу і культуру краю», - писав К. Бочкарьов у своїх «Нарисах...». За 16 років існування «України-Вишневеччини» чисельність населення краю збільшилася з 4,5 тисяч до 230 тисяч чоловік.

Князь впроваджував пільги для новоприбулих поселян, активно заохочував ремесла. Відбивши у магната Адама Казановського спадкове місто Ромни, відібране в його батька, Ієремія за чотири роки перетворив його в найкрупніший на Задніпров'ї торгівельно-економічний центр. У місті почали розвиватися ковальство, ткацтво, шевство, з'явився двір для приїжджих купців, а роменські ювеліри стали відомими далеко за межами Вишневеччини.   Жива торгівля велася як із «далеким зарубіжжям» (хліб, поташ і селітра йшли з тих країв у Західну Європу), так і з Росією. Причому торгова експансія з Вишневеччини була такою сильною, що її купці вели свої справи в самій Москві, всупереч існуючій в ті часи заборони «литовським людям» торгувати в столиці Московщини. Заохочуючи цехову систему, Ієремія звільняв ремісників «від повинностей менших і частих», за виключенням ремонту греблі в разі її прориву і оборони міста від неприятеля. Частина цехової продукції йшла «на замок», за яку намісник князя мав платити цеховикам за твердими розцінками.

Інший міф: Ярема - противник православної віри, який силою впроваджував католицтво. Насправді віротерпимості у володіннях князя-католика можна було лише позаздрити. Крім Михайлівського костьолу і бернардинського кляштору в Лубнах та трьох капличок у крупних містах більш ніщо не свідчило про «католицьку експансію». Натомість Ієремія неодноразово обдаровував православні монастирі привілеями і земельними наданнями.

Ба більше: саме за його повелінням у досить крупному містечку Срібному (на території Чернігівської області) постало православне братство з церквою, школою, шпиталем і місцем для зборів. Вільно могли відправляти у Вишневеччині свої обряди і прихильники «аріанської єресі», переслідувані в усій Речі Посполитій. Лише завдяки покровительству Ієремії ігумен Мгарського монастиря Калістрат зміг протистояти спробам католицьких патерів перетворити православні обителі на кляштори.

Єзуїтська колегія у Львові, де навчався Ярема Вишневецький, а до нього  - Богдан Хмельницкий і Станіслав Жолкевський.
В чому справді полягає «вина» князя Ієремії - так це у втручанні у протистояння між двома православними митрополитами: Ісайєю Копинським, духівником своєї матері, і Петром Могилою, двоюрідним дядьком «задніпровського державці». Ісайя прагнув уберегти руську церкву Речі Посполитої від західних впливів і підпорядкувати її Московському патріархату. Навпаки, П. Могила мав намір створити самостійний Київський патріархат і посилав здібних учнів у Західну Європу, аби в підсумку підвищити освітній рівень православних, котрий помітно поступався, у порівнянні з католиками. Ієремія виступив на боці свого дядька - допоміг йому відібрати у Ісайї Густинський і Мгарський монастирі. Сталося це в 1635 році. А через два роки спалахнуло повстання Павлюка-Острянина.

Аналіз тогочасних документів, насамперед відписок московських прикордонних воєвод зі слів задніпровських ченців, свідчить, що повстання було інспіроване духовенством кола Ісайї Копинського, які лякали козаків, і без того стурбованих питанням утисків їхніх вольностей урядом Речі Посполитої, нібито насильницьким покатоличенням України.

Що ж до стосунків із козацтвом - там теж не все так просто. Ієремія змушений був захищати свої володіння від повстанців Павлюка і Острянина, що видається цілком природним. Разом з тим, в його військах були козацькі хоругви, він мав фінансові справи із удовою страченого козацького ватажка Івана Сулими. Про те, що Ієремія користувався певною популярністю серед козацтва, свідчить і лист одного з шведських дипломатів, який наводить у своїй монографії Владислав Томкевич. Згідно з ним, воєвода руський - «великий патріот вітчизни, тому його любить не лише народ, особливо козаки (вид. - Авт.), але й шляхта».

Але коли вибухнуло повстання Богдана Хмельницького, яке згодом переросло у Війну за незалежність України, Ієремія був єдиним, хто після жахливих поразок Речі Посполитої виявився здатним ставити організовану відсіч повстанцям. І його жорстокість була не більшою від тих, проти кого йому доводилося воювати: зрештою, війна - річ не стерильна.

В підсумку зазначимо, що остаточний вердикт «винен - не винен» стосовно князя Ієремії Вишневецького, мабуть, ніколи не буде винесений. Зрештою, це й не потрібно. По-перше, час «вердиктів» минув - і, схоже, безповоротно. По-друге, будь-яким висновкам має передувати намагання зрозуміти, чому та чи інша історична постать чинила саме так, а не інакше. «Ми маємо зрозуміти і правду Яреми Вишневецького, і правду Максима Кривоноса», - вважає професор Києво-Могилянської академії Наталя Яковенко. Такий підхід, напевне, має покласти край розділенню на «наших» і «не наших», на «справжніх» і «несправжніх» героїв.

«Кривоніс вважається «нашим» героєм, а Вишневецький - «не нашим»,  той же час як обидва мають стати «нашими», - такої думки полтавський історик, доктор історичних наук, професор Полтавського педагогічного університету Юрій Волошин. До цього лишається тільки додати, що «герой» - категорія все ж таки скоріше суб'єктивно-оціночна, аніж історична чи політична. Але то вже інша тема.

Юрій Рудницький Випускник факультету іноземних мов Ніжинського педуніверситету ім. М. Гоголя. Журналіст, політичний оглядач. Автор книги "Ієремія Вишневецький. Спроба реабілітації" (2008).

Україно рiдна - пам`ятай!

Сумно iнодi буває коли згадую iсторiю України! Чому стiльки лиха випало на її нелегкую долю... Вся українська iсторiя це безкiнечна боротьба! Боротьба за її свободу,незалежнiсть,честь,i гiднiсть...
I ось нарештi вона вiльна,незалежна,мила,славна Україна! Розправивши свої крила,звiльнивши свою приспану свiдомiсть вона почала згадувати... Згадувати те що не така вона вже й бiдна та нещасна,те яких гарних синiв та дочок має,те що вони завжди як могли боронили її од загарбникiв та ворогiв! Те що здобували славнi перемоги,боронивши її свободу,i те що помирали з її iменем на вустах!...Зтиха схиливши голову та з сумом в очах сказала: -Цього не можливо забути! Дякую мої рiднi! Пiднявши очi до неба тихо мовила: -Вiльна!...Нарештi. Але минуло всього небагато рокiв,як вона з радощiв почала забувати те старе й погане що траплялось з нею! Те лихо котре вона пережила,i почала повторювати свої старi помилки...Чи ти забула моя рiдна Україно хто тебе у рабство заганяв? Хто нищив тебе,хто поливав кровю твої чистi,незайманi долонi! Хто дiтей твоїх вiльних од Бога на каторгу засилав,хто синiв твоїх рiдних нещадно вбивав? Згадай же те все лихо котре випало на твою нелегкую долю! Згадай i не повторюй їх бiльше нiколи! ...Благаю...

p.s.Вибачайте наболiло.

Україна має неперевершені таланти! (відео)

І скажіть, що я не правий. :) Гурт Брати "Robert Miles-Children" (Brothers Band)

Той, хто любить Україну, має забути за власні амбіції




Саме амбіції погубили велику кількість популярних політиків в Україні. Маючи великий рейтинг довіри, вони втратили його та опинилися у гіршому становищі, ніж були до здобуття слави.

Це мають знати і пам'ятати ті, хто займається політикою чи громадською діяльністю, щоб не опинитися "на задвірках", повторюючи помилки Ющенка, Тимошенко, Луценка і т. д.