і досі заявам із джерел Інкогніто, то знов мушу розчарувати: тепер у відділенні "висне" 
програма, котра відповідає за передплату найбільшої україномовної газети.
з кланом рошенів 
?
.., відмовився доставляти мені передплачену мною газету 
«Российские спецслужбы физически блокируют независимым журналистам возможность фото и видеосъемки на публичных мероприятиях».
На жаль, впевнена, що такий заголовок прочитаю ще не раз.
Причин цьому багато. Думаю, кожен усвідомлює, чому Росії так невигідно, аби на території тимчасово окупованого Криму (не полишатиму надії, що ця окупація тимчасова) не працювали українські і незалежні ЗМІ. Зрозуміло, що все це робиться на державному рівні.
«Роскомнадзор» блокує доступ до Інтернет-сайтів незалежних ЗМІ, а підконтрольна Росії прокуратура Криму всіляко цьому сприяє. Впродовж 2015 року так звана прокуратура півострова виявила екстремістські матеріали на 54 сайтах в Інтернеті.«Екстремістські матеріали» – така собі «причина», аби обмежити доступ до ресурсу. Саме так минулого року було зроблено із сайтом «Української правди». А потім і інших. Того ж 2016-го року було заблоковано українські сайти «Цензор.нет», «Апостроф». Пізніше така практика розширилася. Блокували сайти «15 минут», «Крим. Реалії», «События Крыма», «Меридиан Севастополь», «Чорноморка», «Обозреватель», Телеканал АТР, «Крим SOS», «UAinfo», сайт телеканалу СТБ, сайт «Громадське радіо».
Але суто блокуваннями та перешкоджаннями роботі журналістів кримська (читай «російська») прокуратура не обмежилася. Треба ж було доводити відданість своїм «господарям». Кішка, коли хоче показати свою відданість господареві, приносить йому впольовану жертву – мишу – як данину чи дарунок в знак служіння. Так вчинила і кримська прокуратура. От тільки дарунками російській владі стали не миші, а справжні люди, які, втім, для них вартують навіть менше за мишей...
Аби показати свою відданість російським окупантам кримська прокуратура почала справжнє полювання на «неугодных журналистов». Так були заведені справи на журналіста «Крим.Реалії» (від української служби «Радіо Свобода») Миколу Семену, а до нього – проти «неугодних» Анни Андрієвської та Андрія Клименка. Двох експертів-журналістів Дмитра Штиблікова та Олексія Бесарабова, які писали для сайту аналітичного центру «Номос» також було заарештовано. Сподіваюсь, ще ж ніхто не забув про справи Клиха, Панова, Сущенка? Таких жертв-політв’язнів близько 60-ти. Будьте певні, ця цифра потроху зростатиме. Не словом, а ділом, як то кажуть…
Російська влада постійно провадить політику придушення свободи слова. Блокування роботи журналістів, обмежений доступ до інформації, тюремні ув’язнення – лише вершина айсберга. Переслідування з боку Кремля проти свободи слова в Криму мають системний характер.
Минулорічний звіт Міжнародної правозахисної організації Freedom House показав, що на сьогоднішній день Росія є «новатором сучасної державної пропаганди». За даними організації, серед найгірших в контексті свободи преси опинився і анексований Росією український Крим – 195 місце (!).
Кремль суттєво активізував зусилля по маніпуляції ЗМІ «в геополітично суттєвих питаннях політики із сусідніми країнами», зокрема й Україною. І зручним майданчиком для практичного втілення цих зусиль став саме анексований півострів. Але як протистояти «новатору сучасної державної пропаганди» – вже інша історія.
Жизнь с ног на голову перевернулась на Украине в 2014 году. Со времен Майдана и последовавшей после него революционной смены власти прошло три года. За это время, конечно, много воды утекло, людей погибло, глупых законов было издано, но то ли еще будет...
25 февраля 2017 года Петр Порошенко подписал Указ о введении в действие Доктрины информационной безопасности.
Немного предыстории. Впервые о необходимости создания этого документа заговорили в конце 2014 года. Переносить мысли на бумагу политики и эксперты начали в 2015, старались около двух лет и 29 декабря 2016 года на заседании СНБО таки утвердили. Далее подпись президента и, как пошутил народный депутат Украины Александр Бригинец, министр информационной политики Юрий Стець превращается в "фактически силового министра". Шутка смешная, но весело, по крайней мере, журналистам, было недолго.
Как только открываешь этот документ, с первых строк становится ясно, что власть отныне в безопасности. Не страна, не люди, а именно власть.
Например, там написано "актуальной угрозой национальным интересам и национальной безопасности Украины в информационной сфере является осуществление специальных информационных операций, направленных на подпитку панических настроений, обострения социально-экономической ситуации". Во-первых, сразу отмечу, что в украинском законодательстве нет такого понятия как специальные информационные операции, а это значит, что органы власти смогут трактовать его, как их душе будет угодно. Во-вторых, этот пункт - явно ни что иное как запрет на любую критику власти и ее действий. То есть, отныне далеко не каждый осмелится критиковать власть, но заткнуть рты всем Киеву не удастся и обязательно найдутся те, кто выскажется, например, на тему грабительских тарифов на услуги ЖКХ, при этом они будут понимать, что "СБУ уже идет за ними". Это, что касается самих украинцев.
Теперь давайте поговорим о людях, журналистах и СМИ из-за рубежа. Их Доктрина тоже не обошла стороной. Каждый иностранец, критикующий киевскую власть, теперь тоже рискует попасть в "черный список". А учитывая их истерическую натуру, полагаю, уже скоро к 579 произведениям российской киноиндустрии, 140 российским артистам, более 70 российским телеканалам, а также российским песням и книгам присоединятся "Бильд", "Фигаро", но, конечно, никак не "Вашингтон пост".
Правозащитник Евгений Захаров уверен, что простые граждане, эксперты и журналисты рано начали тревожно бить в колокола. По его словам, Доктрина информационной безопасности это далеко не введение цензуры на Украине и думать об этом совсем преждевременно. А вот я так не считаю, потому как ситуация накаляется с каждым днем и запретам украинским нет ни конца, ни края.
Например, недавно на официальном сайте интернет-представительства Президента Украины опубликовали петицию "О регулировании деятельности СМИ в сети Интернет". Авторы предлагают закрыть украинское интернет-пространство для иностранных пользователей, обязать зарубежные информационные ресурсы регистрироваться в НСУ по вопросам телевидения и радиовещания, а тех, кто этого не сделает, блокировать. Таких жестких и удивительных запретов в сфере регулирования информационного пространства нет ни в одной европейской стране, а на Европу, не будем забывать, Украина очень сильно стремиться быть похожей. Скажите – это всего лишь петиция. Да. Но я уверена, что это только начало, первая ласточка. Очевидно, что в той или иной степени "огораживание" украинского интернета неминуемо. Слишком много в нем неустраивающего Порошенко и Ко.
Большинство правозащитников совсем не в восторге от этой Доктрины. Так, исполнительный директор Amnesty International на Украине Татьяна Мазур резко ее раскритиковала, отметив, что она угрожает свободе слова в стране. Бывший исполнительный директор Украинского Хельсинского союза по правам человека Владимир Яворской увидел в Доктрине попытку государства установить постоянный мониторинг веб-ресурсов, что, по его мнению, приведет к установлению цензурированных шлюзов, которые отделят украинский интернет от мира.
Но, видимо, когда одно место горит, и ты понимаешь, что очень скоро твоей карьере может настать конец, в борьбе за выживание любые средства становятся хороши.
При этом есть во всей этой ситуации и хорошая сторона. Одна. Возможно, с принятием Доктрины информационной безопасности на Украине прекратятся убийства журналистов. За инакомыслие их будут просто сажать в тюрьму или штрафовать, согласитесь, это более гуманно.
Особа, яка стоїть навпроти журналіста і правозахисника Анатолія Руденка, якось пообіцяла «віддати своє життя», щоб була свобода слова. Але поки що віддають за цю саму свободу слова українські журналісти…
Напередодні Дня прав людини в Кривому Розі, 9 грудня ввечері, жорстоко побили спецкора «Нашої версії», відомого правозахисника Анатолія Руденка. По-звірячому побили біля під’їзду будинку, де мешкає пан Анатолій. Нападників було двоє, в якості зброї вони використовували залізні прути, якими і били журналіста. В результаті у нього розсічена голова, він втратив багато крові. Лікарі діагностували ще й перелом руки і скроневої кістки. Журналіста-правозахисника в шоковому стані госпіталізували в другу міську лікарню, де і надали медичну допомогу.
Оскільки зловмисники не затримані і є загроза життю Руденка А.П., а правоохоронні органи не здатні забезпечили його безпеку, було вирішено забрати нашого колегу з лікарні в більш надійне місце. Можливо злочинці бажають довести справу до кінця…
Це не перший напад на Руденка. Так, 27 листопада 2014 року його намагалися вбити, таким же способом, також ударили по голові, завдали йому тяжкі тілесні ушкодження.
21 липня цього року, на нього напали з ножем. Подія трапилася біля його будинку в день, коли Руденко з однодумцями пікетували Дзержинський районний суд.
Анатолій Руденко активно займається правозахисною діяльністю. Зокрема, в цьому році він організовував пікети судів і відділків поліції, виступаючи проти корупції в правоохоронних органах.
Нині Анатолій Руденко на громадських засадах допомагає одній зі сторін у судовому позові за спадок криворізького бізнесмена. Друга сторона в справі – колишній співробітник одного з райвідділів поліції Кривого Рогу, а нині – співробітник центрального апарату Національної поліції в Києві.
Після замаху до «НВ» звернулась Фролова Людмила Миколаївна:
«Я, Фролова Людмила Миколаївна, подаю заяву в Жовтневий (Покровський) РВ КМУ м. Кривого Рогу. По факту замаху на вбивство мого представника Руденка Анатолія Петровича, якому в судовому засіданні 01.12.2016 року в Жовтневому районному суді у судді Ваврушак були прямі погрози від Москаленка Олега, який неодноразово погрожував зі своєю сестрою, Леміш Руженою Леонідівною, працівником поліції, на теперішній час підполковником поліції, яка є старшим слідчим в особливо важливих справах м. Києва. Скориставшись тяжкою хворобою онкологічно хворого Фролова Володимира Ілліча (4-та стадія раку), який був на сильнодіючих наркотичних препаратах, захопила його майно. Справа розглядається у Жовтневому районному суді вже 7 років. Об’єкти померлого Фролова В.І. кришуються поліцією та податковою інспекцією. Захопленими об’єктами – магазин на вул. Тухачевського, 6 та перукарня «Європа» на вул. Товстуновського, 2/12 – користуються Олег Москаленко та Тетяна Москаленко (родичі Леміш Р.Л).
09.12.2009 року Руденко публічно оголосив ці факти органам влади. Повідомляю вам, що попереднім адвокатам, які вели справу у Жовтневому районному суді та з якими було укладено договір по захисту Фролова Є.В (сина) у суді, погрожували фізичною розправою.
Адвокат Чернеш Дмитро Сергійович, вулиця Курчатова, 7/3 повідомив, що до нього в адвокатську контору приїхали на чорній «Волзі» Олег Москаленко та Ружена Леміш та погрожували йому за те, що він представляє інтереси Є.Фролова.
Наступний адвокат, Пупишев Микола Олександрович, який надавав правову допомогу у суді та представляв інтересери Фролова Є.В., зник з усіма документами. Про це було повідомлено в Жовтневий РВ. Копія заяви додається.
Через деякий час, Фролову було підкинуто конверт з усіма документами, які були в адвоката Пупишева та записка, надрукована на його машинці.
Це я стверджую, тому що раніше подані від нього заяви були надруковані таким самим шрифтом. Орфографія та пунктуациія автора збережені: «В начале декабря ко мне подходили трое мужчин спортивного телосложения. Требовали, с серьёзными угрозами, что бы я прекратил какое-либо общение с Фроловыми. Следят за мной, проверял. Я имею детей, семью, бизнес… Я не могу рисковать этим ради 3 тыс. грн., тем более, что некоторые неприятности относительно Вашего дела со мной уже случились. Надеюсь, что Вы меня поняли».
Це має пряме відношення до справи, яку на даний момент веде Анатолій Руденко. Москаленко погрожував мені, Фроловій Людмилі Милолаївні, про що я повідомляла Жовтневий райвідділ поліції, на що мені була надана наступна відповідь:
Днями Руденко, мав зробити розсилку інформації по цій справі в ЗМІ.
Хто саме стоїть за нападом на Анатолія Руденко, достеменно невідомо. Охочих помститися безкомпромісному журналісту-правозахиснику є досить багато, особливо в умовах впевненості у безкарності. Адже жодний напад на Руденка так і не був розкритий поліцейськими.
В Україні більш ніж два роки йде кровопролитна війна, війна, яка забирає життя українців, калічить долю і ятрить рани! За останніми даними, майже 10 тисяч наших громадян загинули внаслідок воєнного конфлікту на Сході.
Але настрашнішим є те, що війна потужно триває й в інформаційному просторі! Війна, яка полює на розум українця! І розпочалася вона не вчора, не місяць тому, навіть не два роки тому! А набагато більше! Українці навіть не зважають, що впродовж довгих років з екранів телевізорів, з радіо-гучномовців у їхніх оселях лине російська мова! Це інформаційна зброя окупанта, яка таким чином розповсюджує «русский мир» у свідомості жителів України. А інтелектуальна зброя цілить набагато глибше і потужніше, бо вона торкається ментальності.
Однією з причин виникнення війни на Донбасі саме і є мова, закладена, як міна сповільненої дії, що з покон-віків, з часів Сталіна, Брежнєва, а можливо, й з часів Переяслівської Ради! Експансія окупанта полягає в тому, щоб стерти зі свідомості українців їхню національну належність, наслідком цієї експансії були і жахливий Голодомор 1933–1934 років,і страчені провідні найкращі люди України в таборах, засланнях, у в’язницях. Винищена інтелігенція, винищена культура, заборонена мови.
Всі повстанські визвольні змагання на території України в усі часи – це, так чи інакше, боротьба з окупантом. Просто саме на Донбасі ця боротьба стала явною і ми, сучасні українці, відчули на собі справжню агресію Росії. Ми маємо кричати про захист нашого з вами інтелектуального простору! Це боротьба за нашу безпеку!
Нарешті у комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики обговорюється законопроект, яким пропонується зобов’язати українські телеканали випускати новини виключно або переважно українською мовою.
Але багато органів ЗМІ, зокрема телеканали «Інтер», «Україна», шукають різні лазівки, щоб транслювати передачі мовою окупанта, взявши на озброєння гасло «свобода слова»! Тому держава має безапеляційно відповісти цим віщунам: «Так, у нас в Україні панує «свобода слова» але «свобода» УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ!».
