Познайомився з дівчиною. Вродливою, веселою, з почуттям гумору, амбіційну, дійову... Зустрілись пару разів у місті, прогулялись ввечері у парку, запросив її до себе в гості на вечерю.. і все було б напевно за сценарієм, якби не отримав у відповідь "точно обищять не буду(" (це було після "вабще", і "патом")

Все... на слові "обищять" мене перемкнуло, і я зрозумів, що краще б у неї всі справи склались так, щоб не було жодної можливості прийти в гості.  Просто воротити починає від думки, що людина може дозволити так нехтувати культурою мови. Краще б вона неохайно виглядала або дивакувато поводилась, чи мала б якісь фізичні вади - з цим простіше зміритись, ніж з розумінням, що культурний рівень для неї нічого не значить, і розвитку в цьому напрямку вона не прагне.

Я навіть не зможу уявити тепер, що цілую її туди, звідки вона таке казала , і не тільки туди, а й взагалі )-:

Виявляється, мені простіше миритись із самотністю, ніж бути простіше, і не заморочуватись подібними речами. 

Здається, я просто вимру, тому що не знайдеться у світі - Саме Та, Єдина У Світі, Моя Друга Половинка... 

Рятууууйтеееее !!!! 

http://blog.i.ua/community/343/453871/ - Дія перша.

http://blog.i.ua/community/343/453884/ - Дія друга.

У суботу вранці ми зі Светою зустрілися в МакДональдсі і пішли шукати готель. Спочатку нас зацікавив готель Зірка, бо був не далеко від вокзалу і поблизу центру, але, як виявилося то був прихисток для "продажной любви" з лабіринтами коридорів та маленькими кімнатками у які ледь вміщувалася двоспальна кровать... Тож ми швидко ретирувалися звідти і поїхали до готелю "Аркадія", що побудований і обслуговується у кращих традиціях радянської епохи. Номер після ремонту видався нам дуже милим та затишним. До того ж досить не дорого - 264 грн за добу. Ванна кімната дещо не добудована, нещодавно поміняні пластикові труби йдуть поверх плитки, але гаряча вода є цілодобово, хоч і висить об"ява, що використовувати її потрібно економно.

Поселившись, ми рванули до театру, бо вистава починалася о 12-й, тож на дорогу нам лишалося хвилин 45. Окрема тема це одеські маршрутки. Практично на вікні кожної великими буквами написано, що вони проходять повз вокзал та Привоз, а по обидва боки меншим шрифтом інші назви зупинок, які мені ні про що не кажуть і написані  досить вибірково, так, що повністю маршрут прослідкувати не вдається. Розраховуються тут при виході, якщо ти виходиш через задні двері, то передаєш гроші і називаєш зупинку де хочеш вийти... А Я ЇХ НЕ ЗНАЮ!!! Вартість проїзду тут теж змінюється в залежності від того скільки ти проїхав від 1,50 до 2,50 грн. Короче, до театру ми прибігли за 6 хвилин до 12.
Про театр ціла окрема історія! Як відомо він починається "с вешалки". Бабця-гардеропниця тут була одна на 4 відділи, тому їй швидко набридло приймати речі і вона більшість людей з легкими курточками відправляла так, мотивуючи, що в театрі прохолодно... Насправді було досить тепло, і в нашій ложі на першому ярусі було 10 чоловік, не рахуючи 3-х дітей. Одразу виникла асоціація з маршруткою і захотілося передати за проїзд... Першу дію ми достойно відсиділи, хоча маленька дівчинка, що сиділа з батьками перед нами сказала, що це ужасно і вона більше не прийде на це кіно! Насправіді балет танцював гарно, але досить довго. Якщо "Лускунчик" казка для дітей, то головні її глядачі почали нудитися вже в кінці 1-ї дії. Про другу дію навіть у програмці було написано дивно: "всі радіють від перемоги над мишиним королем і танцюють національні танці: іспанський шоколад, арабська кава, китайський чай, російські  пряники та французькі цукерки пастушок з пастушкою..." Виглядало це досить красиво, але коли вони вийшли плясать по 3-му разу це вже втомило... А якби не прочитали у програмці що саме нам намагаються донести цими напівнародними плясками-балетом, то навряд чи здогадалися б...

Внутрішнє оздоблення театру просто вразило, ліпні фігурки на стінах та стелі, статуєтки та позолочені підсвічнтки та люстри! Просто вражаюче. Але поєтичного дару у мене нема, то ж описати словами це не можливо. Окремі деталі дивіться на фото. За загальним враженням поїдьте в Одесу самі та купіть квитки на виставу!
Обідали в ресторані "Куманець" на розі Ланжеронної та Гаванної . Тут гарний інтер"єр в українському стилі, смачно готують та доволі великі порції. Ще нас приємно вразила кав"ярня "Прага" на Малій Арнаутській, яку ми знайшли цілком випадково. Тут готують смачну каву і великі порції смачних свіжих десертів! Спіймав себе на думці, що Одеса та Львів, здавалось би абсолютно різні міста з різною культурою та історією, дуже схожі між собою. А ще, я якось внутрішньо дивувався, коли бачив українську символіку та українськи сувеніри. Це місто ніби стоїть на межі між Російською імперією та Францією десь у 18-19 столітті. Особливо відчутний цей ефект на Приморському бульварі, коли по бруківці цокотять копита запряжених у карети коней.
Більшість будівель в центрі побудовані французькими архітекторами у 1882-1900 роках, про це свідчать пам"ятні таблички. Навіть дивно як стільки будівель збереглося після Другої Світової... Дуже втішає те, що багато будинків відреставровано, деякі реставрують, хоча є і такі, що завалилися від часу та людського недбальства...
Хоча і Одеса вже не та... Зазирав я у кілька знаменитих одеськіх двориків, де тьотя Сара мала смажити рибу, хлопчик Яша мав грати на скрипочці, а Абрам Моісеєвич читати газети і ругати радянську владу... На сонечку сохнуть дитячі речі, мабуть це вже внуки Яші, який закинув скрипку, пішов у бізнес і купив мерседес, що стоїть у дворі...

Неприємно вразило виховання дітей: мені не зрозуміло як можна бити пляшки об пам"ятник чи приводити дітей гратися у доганялки по пам"ятнику Голокосту...
За вихідні ми ще прогулялися по пляжу в Аркадії, пройшлися по Дерибасівській, сфотографувалися біля 12-го стільця у міському саду, побували у ресторані-пивоварні, купили розливних таїрівських вин та сувенірів, зайшли у Пасаж, який я міг би пропустити, якби не Света. В купе ми зайшли о 22:50, пипили чаю і невдовзі заснули! Взагалі, чудово провели час, що повністю відповідає моєму девізу "Відпочивати треба так, щоб ще довго не хотілося"!

                                                                                                   Три речі, які назад не повертаються: 

           ЧАС, СЛОВО, МОЖЛИВІСТЬ.

Три речі, які не потрібно втрачати:                                                                                                                                                                                                                                               СПОКІЙ, НАДІЯ, ЧЕСТЬ.        

Три речі, які найбільш цінні в житті людини:

           ПЕРЕКОНАННЯ, КОХАННЯ, ДРУЖБА.

Три речі, які в житті не є надійними:

           ВЛАДА, УДАЧА, ДОСТАТОК.

Три речі, що характеризують людину:

           ПРАЦЯ, ЧЕСНІСТЬ, ХАРАКТЕР.

Три речі, які руйнують людину:

           ЗЛІСТЬ, ГОРДИНЯ, АЛКОГОЛЬ. 

Здається все так просто... Але іноді,для того, щоб це зрозуміти потрібне ціле життя...

xxx: Ну я ему проповедь зачитала по поводу того, что себя нужно любить и жить как в последний день

yyy: Это ты умеешь, да

xxx: Так этот мудак через неделю бросил курить, пить, пошёл в качалку, занялся собой, стал читать книжки. А через месяц послал меня нахрен такую убогую...

© Bash.Org

Всі ми розуміємо і відчуваємо, що нам потрібна "друга половинка". Без неї нікуди. Життя не дарує радість, немає розвитку, немає стимулу, немає продовження - сім'ї, дітей...

Але як може існувати хоч щось, де одна частина буде маленька і сіренька, а друга велика і блискуча? Це не природно, не гармонійно. Друга половинка має продовжувати та доповнювати першу - тоді все буде гаразд. В іншому разі, коли одна частина заміщає та перетворює іншу, то якась з них просто зникає, все руйнується, і цілісного нічого не утворюється.

У кожної якості, риси характеру, дії людини є певний "хвостик", за який чіпляються наслідки. Перетворення світу навколо починається завжди з себе. Хочеш щоб дівчина була гарною, доброю, вправною, вірною - мусиш відростити у себе відповідні "хвостики" - фізичне здоров'я, чесність, мужність, мудрість тощо.

Часто думав над тим, яким чином визначається, що людина матиме протягом життя? Від самого народження і до смерті - ми отримуємо несподівано різні шанси, можливості, приймаємо участь у якихось подіях, стрічаємо нових людей. За Біблією ми маємо те, що нам необхідно для життя (Бог надав нам усе необхідне). За законом карми - ми отримуємо те, на що заслуговуємо, і що має нас чомусь навчити. За теорією "трансерфінгу" (і деяких інших матеріалістичних теорій), ми маємо те, чого самі дозволяємо собі мати - все в наших руках.

Доки намагався обрати, яка ж із цих теорій вірніша - нічого не виходило, бо весь час практика демонструвала протиречливі, нелогічні, результати, які я не міг обґрунтовано пояснити чи зрозуміти. Але нещодавно інтуїція підказала, що вони всі є вірними, і потрібно не обирати серед них, а сумістити в єдине.

Виходить, що люди мають все необхідне, з того, в тій якості яку самі собі дозволяють мати, все це є заслугованим і має кармінний сенс.

...

Так... я хочу щоб зі мною була Богиня... Відповідно, мушу стати Богом. Гарний стимул для того, щоб припинити лінуватись і знов та знов братись за свій розвиток... В принципі, результати - вони ніколи не змушують на себе чекати. Кожна маленька зміна в собі - несе зміну в житті. (Але якщо зміна не справжня, а показова, то результату ніякого не буде, бо життя неможливо обдурити - а потім ще й складніше стане) (-:

Ехх... не шукаю я легких шляхів, ніякої шари - все сам, своїми руками, своїми силами.... А в цілому, мені це навіть подобається - потім знаєш з кого та за що питати "чому у мене в житті все так, як є, а не краще?" (-: