хочу сюда!
 

Татьяна

33 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 28-37 лет

Заметки с меткой «самотність»

Безлад думок

Спочатку я думала, що мій дитячий комплекс "я лайно, а мій старший брат-молодець" з часом зникне. Та він породив ще два нових: "я нічого не добилась в житті" і "я обуза для своїх рідних". Зараз я вже дружина і мама, але я всеодно живу з цим чортовим комплексом власної нікчемності! Дожилась до того, що живучи в незнайомому місті не можу дозволити і не маю з ким вийти з дому на чашку кави. Не можу виговоритись своїй мамі, бо спочатку вона не сприйме мене серйозно, а в момент кульмінації скаже, що зайнята. Не можу виговоритись своєму чоловікові. Не можу виговоритись своїй донечці, бо вона ще надто мала...та й не потрібно їй знати, яка в неї божевільна мама. Кожного разу мені доводиться душити в собі цей комок негативу і засинати з ним. Але ж дійсно - чого я добилась? Живу в чужому місті, в [не]своєму домі, намагаючись відчути радість материнства, яку так нав'язує суспільство. І що найбільше мене добиває - розуміння того, що лайно, в якому погрузла - винна Я сама!

Іноді я думаю: яким було б прекрасне моє життя, якби я не познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і не залетіла від нього. Тільки от думати зараз про це надто пізно...



(с) Незнайомка

Зимно

Сніг  ,сніжно
як на  душі-
так  зимно
коли Самотність
крає  Душу


У серці - 
лиш  сама  Зима..

Самота

Розстане  ніч
туман журби
пропаде

і  знак
Пломінням  в серце
надійде.





Жуйка

Музика   приємно  огортає  м'якою   ватою   серце , радикально  відволікаючи   біль . Пульсує   під  ритм  Серця ...
Екран   своїм  сяйвом  вабить  Життєвіше   аніж  реальний  світ , даючи  Змогу  Забутися  від Холоду  Самоти.
Удари  крапель  дощу  по  шклу , п'яні  хрюкання  свиней  що  йдуть  із   хліва  (Бару)  , спрацьована  сигналізація   такого ж  самотнього  чийогось    авта , блимання  фар  - Осінній   вечір .


Скоро   інший  біологічний  "віртуал"  - сон   поглине  свідомість ,  Але  Шкода  покидати Цей   Світ   мереж


(далі  буде)

30.06.1941 – у Львові був проголошений Акт відновлення УССД

30.06.1941 – у Львові був проголошений Акт про відновлення Української держави



30.06.2016

У травні-червні 1941 р. українські самостійницькі кола очікували на початок неминучої війни між Німеччиною та СРСР. Цей момент вони сподівалися використати для проголошення Української держави. Радикальна ОУН (б) робила ставку на тактику доконаних фактів, розраховуючи переконати Берлін визнати право українців на самостійність. Оскільки Німеччина не озвучила офіційно своєї позиції щодо українського питання, то українські націоналісти лише здогадуватися про плани нацистів щодо облаштування завойованих радянських територій. Зрозуміти ставлення німців до ідеї самостійності України міг тільки Акт проголошення самостійності, підготовка до чого розпочалася після проведення в березні-квітні 1941 р. Великого збору ОУН (б).

Насамперед розпочалася підготовка до створення з найвідоміших представників української еміграції позапартійного загальнонаціонального координаційного органу – Українського національного комітету (УНК), який мав легалізувати цей крок. До УНК, що базувався у Кракові, вступило багато відомих політичних діячів: М. Левицький, П. Шкурат, В. Андрієвський, В. Петров,  І. Омельянович-Павленко, С. Шухевич, В. Янів та інші. За різними даними, загалом від 113 до 167 осіб. У день вторгнення німецьких військ на територію СРСР, 22 червня 1941 р., УНК провів установчі збори, на яких ухвалив маніфест проголошення самостійності України та надав Я. Стецьку повноваження проголошувати незалежність у Львові.

30 червня 1941 р. до Львова, який уже залишили частини Червоної армії та внутрішніх військ НКВС, увійшла похідна група ОУН (б) Я. Стецька і скликала «Законодавчі збори західноукраїнських земель». Зібрання відбулося в залі товариства «Просвіта». Там був узгоджений основний текст «Акту» відновлення незалежності, який бл. 20-ї год. озвучив голова засідання Я. Стецько. У документі проголошувалося, що «волею Українського народу, Організація українських націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». І далі: «Новопостаюча Українська держава буде тісно співпрацювати з націонал-соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом свого вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації». Також у декларації підкреслювалася  переконаність у тому, що «Українська національна революційна армія, яка твориться на українській землі, боротиметься із союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий справедливий лад у цілому світі». На думку дослідників, пункт про співпрацю з Німеччиною з’явився в остаточному варіанті Акту через військову присутність німців у Львові, якої оунівці початково не передбачали, розраховуючи самотужки заволодіти Львовом і проголосити незалежність ще до приходу вермахту. У довоєнному варіанті Акту відновлення незалежності немає  жодної згадки про Німеччину та Гітлера. Вона з'явилася в документі лише як дипломатичний реверанс, який аж ніяк не свідчить про колабораціонізм ОУН.

Одразу ж після проголошення незалежності, присутні на Національних зборах задекларували створення суверенного уряду новонародженої держави – Українського державного правління, сформувати й очолите яке доручили Я. Стецьку. До його складу увійшли М. Панчишин – віце-прем’єр і міністр охорони здоров’я, Л. Ребет – другий віце-прем’єр, В. Петрів – міністр оборони, В. Лисий – міністр внутрішніх справ, М. Лебедь – міністр державної безпеки, В. Стахів – міністр закордонних справ, І. Федорович – міністр юстиції, Ю. Павликовський – міністр національної економіки, І. Ольховський – міністр фінансів, А. Пясецький – міністр лісів, В. Радзикевич – міністр народної освіти та релігійних справ, О. Гай-Головко – міністр інформації, І. Климів – міністр координації, Н. Мороз – міністр зв’язку. Українське державне правління мислилося як коаліційний уряд незалежної Української держави. До його складу увійшли представники низки політичних партій і рухів (зокрема ФНЄ, УНДО, соціалісти та безпартійні), але більшість належала націоналістам. Політично уряд Я. Стецька намагався залучити до співпраці також екзильний уряд УНР та табір гетьмана П. Скоропадського. Передбачалося, що Українське державне правління передасть у майбутньому владу створеному в Києві легітимному урядові. Роль передпарламенту мала виконувати Українська національна рада на чолі з К. Левицьким. У багатьох населених пунктах були створені і розгорнули діяльність місцеві українські органи влади. Український уряд вживав заходи для створення міліції, армії, до яких масово записувалося населення.

1 липня 1941 р. Акт відновлення державності привітав глава Греко-католицької церкви митрополит Кир Андрей (Шептицький), а 10 липня – луцький єпископ Православної церкви Преосвященний владика Полікарп.

Проаналізувавши ситуацію, у Берліні прийняли рішення розпочати арешти українських націоналістів. 3 липня 1941 р. представники німецької влади чітко заявили, що Гітлер виступає рішучим противником проголошення Української держави. 5 липня 1941 р. у Кракові затримали С. Бандеру, якого після кількох допитів відправили в Берлін, де спочатку утримували під домашнім арештом, а згодом перевели до концтабору Заксенхаузен. Упродовж 5-7 липня 1941 р. у Кракові гестапо заарештувало низку діячів Українського національного комітету. 9 липня 1941 р. у Львові гестапівці взяли під варту голову Українського державного правління Я. Стецька і згодом переправили до Кракова та Берліна. Українське державне будівництво тривало протягом тижня й було придушене німцями. З 11 липня 1941 р. німецькі окупанти заборонили українським організаціям будь-яку політичну діяльність, а також проведення політичних маніфестацій на підтримку Акту 30 червня. 17 липня 1941 р. з Берліна надійшла директива затримувати членів похідних груп ОУН, які, йдучи за лінією фронту, продовжували проголошувати Акт незалежності й створювати українську адміністрацію. На допитах у Берліні Бандера та Стецько відмовилися виступити із офіційною заявою про скасування Акту 30 червня. Це спричинило хвилю нових репресій проти членів ОУН. 9 серпня 1941 р. гестапо заарештувало ще одного провідного діяча ОУН (б) – С. Ленкавського, який невдовзі опинився у концтаборі Аушвіц. 31 серпня 1941 р. була заарештована похідна група В. Кука, яка мала проголосити незалежність у Києві. 5 вересня 1941 р. нацисти заарештували 80 % вищого керівного складу ОУН. 15 вересня німецька поліція безпеки здійснила нові масові арешти серед українського націоналістичного активу на всій підконтрольній німцям території України та в еміграції. За ґратами опинилося майже 2 тис. оунівців

http://territoryterror.org.ua/uk/resources/calendar/details/?newsid=606

Банки і замки

Є такий вираз: "человеку нужен человек". Так було, є і буде. Навіть в ситуації зі мною. Навіть, якщо любові нема. Фішка в банках і замках. В плані замків легше пояснити - я люблю носити сукні, але на більшості з них замки з-заді. Ось і вся політика - потрібен хтось, хто б їх допомагав розсувати і засувати. А я, я жінка самотня - без чоловіка, без пристойного бойфренда, і, соромно сказати, навіть без коханця. З банками така сама халепа. Знаєш такі банки, в котрих продають закрутки і томатні соуси. Їх не відкриєш відкривачкою, їх можна відкрутити лише за допомогою фізичної сили. І, як вияснилось, я не така сильна фізично, як я думала. Самотня жінка і банка, 1:0 в користь банки. Сумно, друзі, сумно. В мене навіть починають виникати теорії про те, що це такий собі задум виробників таких банок. а виробниками банок являються чоловіки. І вот вони таким чином змушують собі шукати чоловіків, а інакше що? Правильно, ні тобі томатного соусу, ні корнішончиків з горя, на ніч глядя. Вот така х*ня, малята. Так що, кожній жінці по чоловіку, який би відкривав банки і допомагав із замками. Ну а забити цвях чи прочистити раковину я й сама можу)

Я викреслюю нiч...

"... коли самотність наче б’є у груди тихим дзвоном, 

у відлунні, мабуть, чується ім’я... ім’я... ім’я..."


Я викреслював ніч непоступливим словом "самотність".

Я викреслював день, але вдень менш помітно, що сам.

Та помстилася ніч, опаливши тавром: "Незворотність".

І даремно, що я молитви шепотів небесам.


Незворотність вмовляла самотність вустами безсоння.

А мені навіть слово немає сказати кому.

Раптом зірка відбилась оголена на підвіконні.

Наче прагла навчити коханням ламати тюрму.


І тоді зрозумів, що не те і не тих я послухав.

Серед ночі і я хоч комусь подарую забаву:

- Я нарешті із нею, - розтанув із вдячністю цукор...

- Ми нарешті разом, - усміхнулась солодкою кава...

Самотність серед людей


Ви в стосунках. Принципово не важливо, в яких. Секс без зобов'язань, з серйозними намірами, стосунки з відтінком закоханості, несуттєво...

Насправді, будь-який більш-менш близький контакт з іншою людиною це стосунки. Навіть той, що без зобов'язань. Відсутність обопільних зобов'язань це не відсутність пошани, не відсутність такту, не відсутність уваги до потреб іншої людини.

Будь-які стосунки між людьми грунтуються на тому, що ти усвідомлюєш свої інтереси і визнаєш інтереси іншого.

Якщо ти дбаєш про задоволення тільки своїх потреб, то станеш жорстоким маніпулятором. Якщо ти перестанеш зважати на свої інтереси, а турбуватимешся тільки про те, щоб іншому було комфортне, то станеш жертвою. Це все варіанти залежних стосунків. І "просто секс" найкоротша дорога до них.

Здорові стосунки в будь-якому форматі припускають, що інтереси обох сторін задовольняються.

Якщо ви потребуєте уваги, але не отримуєте її, то або домовляєтеся про прийнятні умови у спілкуванні, або шукаєте людину, з якою зможете без напруги з її боку свою потребу задовольнити.

Якщо ви раз по раз ігноруватимете те, що ваші потреби в стосунках не задовольняються, ви стаєте залежною особою. Смутне або й явне відчуття незадоволення, якщо не заглушати його аргументами розуму, не дасть вам помилитися, що із вашими стосунками щось не так.

Якщо ви починаєте чекати, чи подумки прив'язуєтеся до того, хто повинен. на ваш погляд, вирішити ваші внутрішні проблеми, тікайте.

Ви це завжди відчуваєте почалося спілкування, схоже на жуйку. Ви ніби на одному кінці розтягнутої гумки, а інший кінець тримає об’єкт ваших мрій і жадання.

Не було б так боляче, якби ви грались з тою гумкою у гру «розтягнемо-відпустимо». На певному етапі життя це навіть буває весело. Але якщо ви відчуваєте, що інший грає, а ви цю липучку тримаєте вже не в руках, а приклеїли до свого серця (чи до іншого серця, яке знаходиться в органах малого тазу), закінчуйте.

Відпускайте свій кінець. Чи забирайте той, який тримає інший. Викидайте до біса цю несмачну, даремну тягомотину.

Ви відчуваєте безліч ситуацій, коли почалася тягучка.

Закінчуйте її. Включайте волю і витримку і закінчуйте. Можливо, якщо ви вже встигли прив'язатися, буде боляче. Але якщо ви залишитеся, то потім біль зросте в рази. Якщо вам потрібна допомога або підтримка, знайдіть того хто вас вислухає і з розумінням поставиться до ситуації.

Це не означає, що потрібно писати гнівні повідомлення: "Покидьок ти, я йду від тебе". Про себе вирішите, що вам потрібно, що ви хочете від стосунків. Як мінімум, вам треба, щоб з вашими потребами рахувались.

Звичайно, тут не йдеться про те, щоб дочекатися партнера з війни або з експедиції. Тут йде мова про те, що доступна в усіх сенсах людина (є зв'язок, сили в пальцях, щоб натиснути кнопки на телефоні) раптом стає недоступним.

Ймовірно, він багато і напружено працює, і нормально, якщо не відповів протягом десяти хвилин і пари годин на ваше повідомлення. Але якщо повідомлення залишається без відповіді протягом днів, а не годин, означає не дуже-то і хотілося.

Якщо ви починаєте придумувати йому виправдання, знайте ви вже приклеїли брудну гумку до свого серця. Якщо ви починаєте шукати пристойні пояснення своєму мовчанню, означає ви тримаєте другий кінець цієї гумки. Кожен з нас в глибині душі знає, що ми завжди знайдемо декілька слів для того, хто нам дійсно дорогий.

У стосунках наступив спад. Це нормально.

В усіх стосунків є цикли: сильно, багато, близько ледь-ледь, мало, далеко. Ви можете не співпасти у фазах з партнером.

Але коли він віддаляється, ви йдете на зближення, а він знову віддаляється, а ви починаєте наздоганяти, діставати, виколупувати з нори це те ж розтягання тієї ж гумки.

Він йде і тягне вас за собою.

Відпускайте кінець і зупиняйтеся.

Зупиняйтеся в гонитві за примарним щастям.

Якщо починаєте когось або щось чекати, – не задумуючись припиняйте такі стосунки. Краще вже не буде! Далі тільки біль і розчарування, розчарування і біль! 

1609 кроків назустріч


Мені ти снилася вночі.
Манають дні, але і досі
Те, що між нами не збулося,
Отак крізь час мені гірчить.

 

Та й сон – фантастика якась,
Але приємний, що лукавить:
В нім
ми кохаємось намзаєм,
Чого не сталося якраз.

 

Та що не трапиться вві сні!
Сон не з’являється нізвідки:
Із головою видає він,
Чого б хотілося мені.

 

Й тоді – в примарні ті часи
Та, що лукавити, – і досі!
Тому й
болить, що не збулося.
Тому й
смутні мої думки.

 

Крім них, не втішитись нічим.
Спить світ. Вдивляюсь в темінь ночі
Й пишу про
тебе. І дуже хочу,
Щоб
ти приснилися вночі.

 

Колись боявсь з тобою снів.
З тих пір безсоння – часта гостя.
І
прикро те, що не збулося,
Прошу наснитися мені.

 

Немає жодної з причин
Боятись: сон же це, їй-право,
Що
хочу я тебе так само.
І тільки в ньому й не
болить.

 

Хоча б в один твій сон мені:
Оце фантастика вже дійсно.
Та я й без нього знаю: пізно…
І все ж чекаю
увісні.

 

І долі дякую сповна 
За те, що разом, хоч у снах тих.
В житті не склалося
покохатись,
Не розминімось хоч у снах.

 

І ще важливо – пам’ятай!

Його шукаєш — я не він.

На зустріч зроблю милю кроків,

Та ні одного – навздогін!
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая