про добро, зло і Вищу справедливість. Для Геварича

На заході криваво догорало сонце. Вітер розносив околицями попіл і сморід спаленої плоті. Вузькою польовою дорогою йшов, немолодий вже, чоловік, щось мугикав собі під ніс і був дуже задоволений собою.

«Добре, що я сьогодні, нарешті, позбавив село від зла. Ця сімейка ледь не зруйнувала наше життя – прийшли невідомо звідки, ще й почали нас вчити, як треба жити. Заманювали добрих людей в свою секту, годували всіх пиріжками й цукерками і так вже старались всім догодити, аж гидко. Вони точно якогось зілля домішували в свої пиріжки, бо чого ж інакше люди слухали їх і йшли до них, як дурні вівці. Ви тільки подумайте – дітей ми виховуємо неправильно, бо бити не можна і до тяжкої роботи змушувати. А хто роботи має? Я? Я вже своє в дитинстві відробив. І поля не тими хімікатами обробляємо, і рибу ловимо не тоді і полювати треба не так. Все не так! Я таки правильно «відкрив очі» громаді і вони правильно їх покарали, а головне – вчасно, бо люди майже повірили їм. Ще й амулети мої від вроків і болячок висміювали, поганці! Ледь, по світу не пустили. Не діють, вони бачте. Брехуни! Мені вони дуже допомагають, а решта їх або мало купує або не так використовує. Теж мені, праведники!»

Чоловік зі злістю плюнув собі під ноги і тільки тепер помітив, що його оточило кілька великих псів. Вони люто дивились на жертву,а з їх пащ рясно капала слина…

Приснилось…

Мені сьогодні знову снилось море,
Про щось таємне шепотів прибій,
Згори мені сіяли ясні зорі,
А вітер в кронах тихо шелестів.

Розжарений пісок в моїх долонях
Сліпучо-білий, наче взимку сніг,
Неначе сивина на моїх скронях,
Стікає, наче час, до моїх ніг.

Вдихаю запах моря і магнолій,
Малюю на піску своє життя,
Та нова хвиля, нова примха долі,
Руйнує мої сни без каяття.
16.02.2017

Коли туман взимку...

 

всі фото з телефона, тому не судіть за якість

Присвячується...

всім, хто загинув, захищаючи рідний край від ворогів

Юначе, воїне, козаче, Ти більше не повернешся живим, Туди де гірко мати плаче, Чекаючи тебе під ворітьми. Ти більше не побачиш чисте небо, Не пройдеш знов босоніж по росі, Родина твоя житиме без тебе, Та лишиться душа твоя у всіх, Хто любить нашу неньку Україну, Хто служить їй в окопах чи полях, Хто любить нашу мову солов’їну, І вчить дітей любити рідний край. Твоя душа ніколи не покине Свій пост і боронитиме всіх нас Уже без зброї, але зло зупинить Молитва твоя щира і свята. 08.02.2017

P.S. картина "Метаморфоза", художник Олег Шупляк https://www.facebook.com/olegshupliak

без назви

Занадто багато «чому?»,

Занадто багато «навіщо?»,

Занадто багато розмов

І губляться в них слова віщі.

 

Навколо хаос із розваг

Війни і розбитих ілюзій.

Затягує в темряву страх,

Висмоктує душу мов смузі.

 

Занадто багато промов,

в них істина вже, як повія,

все змінюють в ній до основ,

щоб лиш виглядала, як «мрія».

 

Прикривають їй певні місця,

Інші натовпу кидають в ноги,

Розрізають й несуть до кравця

Зшити «вигідну правду», убогі!

 

Бо не знають, що правда одна –

Двох світоглядів в ній не існує

Хоч ілюзію створюють нам,

В якій істина тілом торгує.

13.11.2016

приєднаюсь до флешмобу


Спочатку соромилась постити своє, тому в більшості був копіпастprostite

О, как убийственно мы любим Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим Что сердцу нашому милей!
Жизнь — обман с чарующей тоскою, Оттого так и сильна она, Что своею грубою рукою Роковые пишет письмена. 
Жил-был один очень вспыльчивый и несдержанный молодой человек.
Однажды жила-была Маленькая Душа, и сказала она Богу: — Я знаю, кто я есть! 
Осень.
Когда-то давно старик открыл своему внуку одну жизненную истину: — В каждом человеке идёт борьба, очень похожая на борьбу двух волков.
Давным-давно жил один святой старец, который много молился и часто скорбел о грехах человеческих.
Когда снежинку, что легко летает, Как звездочка упавшая скользя, Берешь рукой - она слезинкой тает, И возвратить воздушность ей нельзя
Почему?
Я стою на берегу океана и слушаю шепот волн.

підсумкове)

Підходить до свого логічного завершення ще один рік і більшість розумних людей починає зводити дебет з кредитом, тобто підбивати підсумки).

Але особисто в мене з тим постійні проблеми, бо щороку виявляється, що в мене купа незавершених справ і підсумки постійно відкладаються. Спочатку на Старий Новий Рік, потім на день народження, потім на Новий Рік за китайським календарем, а потім – ой, а він вже минув? Ну і ладно)

Тому цього річ я вирішила нічого не відкладати, а просто написати кілька побажань для всіх.

Перше. Миру всім.

Тут головне, аби всі усвідомили, що воювати за мир це те саме, що пити за позбавлення від алкогольної залежності, нюхати кокаїн від наркоманії і т. д.

Друге. Любові.

Бажаю, аби кожного з Вас зігрівала і наповнювала життя сенсом. Але не спалювала душу, руйнуючи тіло.

Третє. Тепла у стосунках з людьми і природою.

Не бійтесь віддавати часточку душі іншим і ваш світ стане теплішим. А холод нехай буде тільки на вулиці і в кубиках льоду в ваших напоях)

Хотіла написати ще багато гарного і розумного, але певне не буду, бо якщо збудуться ці три бажання, інше прийде саме собою. Не забувайте, що світ такий, яким ми хочемо його бачити. Ми його створюємо і ми його руйнуємо. Наше життя залежить від нас самих і від нашого вміння брати на себе відповідальність за свої вчинки. По факту ми і так за них відповідаємо, але коли відповідальність осмислена і прогнозована то поганих вчинків виходить значно менше.

P.S. Ледь не забула ще одну важливу річ – мрійте і хай Ваші мрії збуваються! Тільки не забувайте, що в 99.99% випадків для того аби вони збулись треба відірвати свою п’яту точку від крісла і щось зробити. Ну добре, іноді відривати не обов’язково – можна робити сидячи (це для художників, письменників, поетів…)

подарунки Миколая

дітям того року приніс отаке



а вам що приніс?

Help!

Дзвонить подруга і питає скільки треба дати людині таблеток дімедролу, аби їй стало дуже зле.
Пробую її відмовити, але вона тільк ображається.
Як пояснити людині, що так робити не можна?
P.S. сьогодні вже ніби трохи заспокоїлась, але чи варто розслаблятись?

Даринка – мандаринка

Життя здавалось сірим і безпросвітним, як, котрий день підряд, затягнуте важкими хмарами небо. Білий, пухнастий сніг випав тонким шаром на замерзлі калюжі, тому не викликав жодних емоцій, крім роздратування і страху опинитись в травматології. І навіть передчуття свят цього річ не тішило, бо зарплати вистачало на щораз менше.

Молода, симпатична жінка повільно йшла додому й з усіх сил намагалась не впасти. На ній була сіра куртка, такого ж кольору шапка, шарф, чоботи і сумочка на плечі. Чи треба уточняти, що настрій повністю відповідав кольоровій гамі одягу? Єдине, що не вписувалось в загальну картину – очі. Такого чудового яскраво-зеленого кольору, як молоді листочки навесні, але й вони від сірих думок ніби зблякли. Сірі думки заповнили жіночу душу, оточили її темною хмарою і ніяк не хотіли відпускати. Якимось дивом через них зміг прорватись дзвінкий дитячий голосок:

-  Тітонько, а чому ти така сумна?

Жінка зупинилась і нарешті відірвала погляд від землі.

-  Бо я посварилась з коханим, -  сама не розуміла чому відповідає незнайомій дитині. То була дівчинка років п’яти на вигляд. Руді кіски стирчали з-під полум’яно-червоної шапки, помаранчева курточка, такого ж кольору чобітки і цілунки сонечка – веснянки на усміхненому личку довершували образ. Вона ніби сяяла теплом і радістю так, що навіть сніг біля її ніг почав танути.

- Посварились, то помиритесь, - заявила авторитетно. – У вас, дорослих, завжди так.

- Не помиримось, - сумно похитала головою жінка. – Він зрадив мене! Та ще й з моєю подругою! – на очах вкотре за цей день виступили сльози.

- А чому ти плачеш? – допитувалась мала. – Це ж він зрадив, а не ти. Це його помилка і він має шкодувати про неї. І подруга твоя мала б зараз плакати. Повір, було б значно гірше, якби ти зрадила. Бо це була б твоя помилка, твоя провина. А буває ще гірше, коли людина зраджує себе. Таку помилку вкрай важко виправити.  Тож тобі нема чого плакати, - закінчила впевнено і щасливо посміхнулась.

- Але ж мені боляче! Я ж кохаю його, а він… І подрузі я все життя довіряла. Та ти не зрозумієш, - мовила приречено і знову перевела погляд на землю.

- Насправді, я все розумію, - вело своєї дівча. – Боляче буває всім і причини у всіх свої, але то не привід впадати у відчай. Біль – це не бабайка, яка приходить, щоб нас помучити. То лише не дуже приємний сигнал про те, що з нами щось «не так». Ми мусимо знайти це «не так» і виправити його, тоді біль зникне сама. Бо в ній немає потреби, якщо у на все «так».

Жінка дивилась на дитину і не могла зрозуміти чого досі стоїть тут і слухає її. Звідки в дитячому голосі стільки любові, тепла і щирості. Як малеча може говорити про такі дорослі речі, до яких не кожен дорослий доростає.

- До речі, як тебе звати? – поцікавилась дівчинка.

- Даринка, - відповіла жінка, хоч так її називали лише в дитинстві, та їй дуже подобався цей варіант власного імені.

- Даринка – мандаринка! – весело розсміялась мала і простягнула невеликий пакуночок. – Ось, візьми! Це зігріє в найлютіші морози і допоможе порозумітись з болем. А ще, це чудово пасує до кольору твоїх очей, - ще раз посміхнулась і вклала дарунок в долоні співрозмовниці.

То була невелика яскраво-зелена коробочка, а в ній зелений ланцюжок з кулоном – мандаринкою. Не виникало жодних сумнівів, що це саме мандаринка, а не, скажімо, апельсин чи грейпфрут, хоча жодного логічного пояснення цій впевненості не було. Розміром кулон був завбільшки, як велика черешня, ніби сяяв зсередини і був теплий на дотик.  Даринка – мандаринка, так в дитинстві часто називали за велику любов до цих надзвичайно смачних фруктів. Жінка посміхнулась спогадам і підвела очі, щоб подякувати дівчинці за такий чудовий дарунок, але її не було видно. Трохи засмутилась, що не подякувала, але глянула на маленьку мандаринку і знову посміхнулась. Найкращою подякою буде, якщо я таки розберусь зі своїм «не так» і зможу відпустити біль. Бо якщо мені має допомогти мандаринка, а я Даринка – мандаринка, отже допомогти собі маю я сама. І я зможу це зробити! Якщо не зраджу себе, бо це дійсно найгірша зрада.

 Рішення було прийнято, тож можна було повертатись додому.  Але здавалось змінився не тільки настрій жінки. Якимось дивом світ навколо теж змінився – хмари кудись зникли і небо сяяло міріадами жовтогарячих зірок – мандаринок. І вуличні ліхтарі тепер нагадували ці фрукти. А сніг під ногами нагадував, що скоро свято Миколая, а для Даринки це завжди було свято мандарин. «Але ж їх можна купити і сьогодні. Хоч кілька штук, але цього вистачить аби згадати улюблений смак дитинства» . І так щемко захотілось свят, бо хоч грошей і мало, але найбільша радість свят від зустрічі з рідними людьми, а не від наїдків чи напоїв. А мандаринки будуть обов’язково. Жінка йшла  легко, мов летіла над землею і посміхалась світові. Ні, біль від зради нікуди не зник, і з ним ще доведеться деякий час миритись, поки знайдуться і вилікуються всі «не так». Зараз він трохи відступив, даючи місце щастю. Хоч і тимчасовому, але такому смачному – мандаринкам!

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая