хочу сюди!
 

Людмила

49 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 46-60 років

Замітки з міткою «роздуми»

Помирилися. Але чи надовго?

Відвоював тумбочку. Ще й журнальний столик забрав до себе (ледве проліз через коридор, та й модельки ледве всунув у сервант). Зате тепер кицька не буде по ньому бігати і скидати журнали та модельки. І мамі не буде заважати. Хай хоч танцмайданчик робить у себе. Це ж класно! Ну так, тепер в кімнаті тісно. Але тіснота = затишок. Заодно і зміни в обстановці.

Думав вже взагалі закінчити цю комедію. Але помирилися. Хоча не вважаю себе винним. Хіба шо в тому, що не виправдав їхніх сподівань. Але інвестиції не завжди окупаються.

Шо робити? 1) Шукати роботу. Бажано з проживанням, щоб вдома рідко з'являтися. 2) Шукати можливості не ночувати вдома. Взимку це проблематично, а от навесні-влітку треба спробувати десь забомжувати. 3) Робити по дому все окремо. Ну, в принципі й так кожен сам по собі. Залишилось тільки готувати самому.

P.S.: А батьки ще й між собою сваряться. Е... «Сімейка Адамсів».

Моя мішанка за жовтень 2016 р.



Моя мішанка  за жовтень 2016 р.

Передмова: Наскільки я знаю, то в селах "мішанкою" називають різносортове зерно або взагалі суміш різного зерна, яким засівають грунти під пашу для худоби чи просто, аби земля не пустувала. Мені подібний образ-месидж досить сподобався для своїх невеличких нотаток з думками, які не є сильно значимі, але і не пусте зовсім. Не думи, а думки, додумки і видумки з приводу якоїсь теми. Не простенькі коменти, і не поважні максими за Ларошфуко, а скорше веселі сонячні зайчики - грайливі відбитки справжнього сонечка.
Для прикладу, читаю про черговий "наїзд" на голову НБУ Гонтареву і думаю, що поки її захищає стабільний курс гривні щодо долара і євро - всі оті наїзди-переїзди марні. Не така вже й незнати яка глибока думка, але в тему вдала, як я вважаю. То чого б не зафіксувати її? Можна і треба. Таким буде і весь зміст мого циклу щомісячних і щорічних збірок під загальною назвою "Мішанка".
Або таке: коментую свій матеріал про сепаратиста Моторолу: "Післямова: Мене поправляють, що знищення Мотороли відбулося не 15-го, а 16-го жовтня. Перепрошую, але хіба це головне? Я ж написав про інше. Як і зумисно не згадую як звали Моторолу насправді - то зайве. Щодо інсценізаці, то мені сподобався один комент такого змісту, що то навіть було б добре і якщо б в Мотороли було хоч і 10-ть життів, то це означає тільки мати задоволення вбити його всі 10 раз. Погоджуюсь, хоча особисто я не бачу причин для інсценізації його смерті, тому що нахріна той Моторола здався ФСБ чи ще комусь. Він тільки серед сепарів хтось, а як спецназівець він порожнє місце." - і комп виділяє в тексті слово "інсценізація", а коли я його пробую перевірити, то викидає в замінники тільки два слова "асенізація" та "ініціація", що не підходить по-суті, але надто підходить за змістом: скінчилась ініціація Мотороли в сепари і настала його асенізація.


Богдан Гордасевич


твоя каста (ч.6)

Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

(дана стаття є продовженням, щоб перейти до початку - тисніть ТУТ)


Каста «революціонери»

 



Це люди які покликані щось змінювати і вдосконалювати. Вони постійно щось «риють» докопуються до чогось, шукають істину, вивчають. Це всі винахідники, революціонери різних сфер (музика, кіно, політика, та інше). Люди хворі від постійного прагнення досконалості в усьому. Але, на відміну від загублених вони впевнені і чіткі у своїх цілях. У своїх переконаннях ніколи не сумніваються. Совістю та гідністю не торгують і вважають подібні торги абсурдом. Часто вони перфекціоністи, іноді педанти.

Переважно привабливі зовнішньо та фізично розвинуті, бо вважають нижче своєї гідності виглядати інакше, або чогось не могти фізично. І якщо з якоїсь причини їм не вдається це підтримувати – вони дуже переживають і можуть комплексувати від того, що для інших взагалі мрія, тільки тому, що воно не настільки ідеальне, як повинно було бути.

Зазвичай надто сміливі і можуть «наламати дрів» незначним порухом мізинця.

Часто дуже помітні у суспільстві, навіть нічого для цього не роблячи, тільки самою харизмою.

Можуть бути і набожними і релігійними теж. Можуть як і загублені податися до пошуків світла у душі. Але часто відповідальність за тих, хто від них залежить тримає їх і прив’язує.

Вирізняються відсутністю шкідливих звичок та гострою потребою підтримувати ідеальне здоров’я і уникати всього, що може шкодити здоров’ю. Тому дуже багато серед них ваганів, вегетаріанців, сироїдів, тощо.

Здається, ці люди пам’ятають всі свої минулі життя, бо вони дуже глибоко відчувають історію свого роду-племені, тому тяжіють до відповідних собі етнічних культур.

Через те, що вони дуже виразні, часто їх калькують інші та перетворюють у певний стиль, чи напрям моди.

Через те, що здоров’я та фізична охайність робить їх привабливими – в них може бути дуже розмаїте інтимне життя, яке одночасно просякнуте деякою релігійністю, святістю. Люди з касти «бляді» часто сприймають революціонерів за своїх.

Революціонери настільки залежні від своїх надуманих місій і зайняті ними, що особисте життя зазвичай налагоджується складно, або не налагоджується взагалі.

Зі сторони оточуючим здається, що революціонер постійно у проблемах, наче хтось наврочив, але насправді він сам шукає і знаходить проблеми, щоб їх вирішувати. Бо такий він вже є. Якщо у революціонера немає якоїсь проблеми для пошуків рішень – він чахне.

На роботі такі люди «згорають» бо простори для реалізації їхньої потреби вирішувати проблеми безкінечні, а ресурсів у революціонера вічних немає і він шкодує що не є залізним роботом. Їм часто «забувають» платити, бо знають, що революціонер все зробить заради результату, і може навіть сам забути про гроші. Тому він або «ламає дров» і красиво йде без копійки, або терпить все, якщо справа і справді дуже відповідальна і дуже важлива для світу, для людей.

Не цінують революціонерів тільки дурні, бо зазвичай вони коли працюють, то досягають успіху, і спрямовують до успіху кампанію за яку прийнялись.

У суспільстві такі люди виступають санітарами. Вони безпомилково вираховують збиточну ланку і починають на неї тиснути. Якщо у нього немає достатніх комунікабельних здібностей, то це може призводити до вибухових конфліктів, скандалів, тощо.

 

 

Одразу прошу вибачити мені те, що не можу описати своєї власної приналежності))). І це можна пояснити – я ж не бачу себе зі сторони. Але дуже добре можу бачити, аналізувати і вимальовувати те, що бачу навколо себе.

роздуми

в книжках відповідей мало, у людей - більше.
гарний вчитель - краще ніж 1000 книжок.
треба більше спілкуватись з людьми вживу.
і треба більше цікавитись, питати та прохати...
бо гарний вчитель не вчить без прохання

Євро 2012.

Нема в країні такої людини,яка б не чула про Євро 2012. Воно скрізь. По телебаченню Євро,по радіо Євро,одяг в стилі Євро,новорічні ялинки в стилі Євро, автомобілі таксі з фішкою у вигляді половини футбольного м'яча з написом Євро 2012. Євро, Євро, Євро... Якась масова істерія,чи загальний психоз. Носяться з тим Євро,як "дурень зі ступою"! А найтрагічніше те,що Україна,як бідній нещасний човняр. Човень старий,порепаний,тріщить по швам,вода тече з усіх дір,а він людей взявся перевозити. І в той час,коли його сім'я сидить голодна холодна,човняр викидає останні гроші,щоб ніхто не помітив,що під обшивкою ховається старе гниле корито,сподіваючись на виручені гроші покрити всі затрати. Смішно!!!
Євро -та мене вже нудить від нього!

Ранок. Сонце. Бiля храму

Древня церква посивіла…

Стятий хрест… "Кррра!" – чорна пані,

Лиховісниця Сивіла, -

"Каррр!" – пишається на  бані.



18.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111190561



Знову осінь... Спогади 2005 рік...

Осінь… Так чудово і романтично на вулиці… Дерева все ніяк не розпрощаються зі своїм листям, мабуть, дуже сумно впадати їм у зимову сплячку… Але що зробити?.. Такі закони природи, сурові закони нашого життя… Хтось закінчує своє життя, хтось тільки починає… У природи на рахунок цього є свої переваги, адже вона поринає в сон, щоб на весні знову відновитися, народитися знову, а потім знову і знову… А люди?.. Якщо людина поринає в сон, вічний сон???... що далі? Що там за тією межею, яку всі так бояться переступити? Вічність? Що вона значить для людини? На жаль, на це питання ніхто відповісти не може. Коли людина переходить цю межу, переходить по-справжньому, то вже ніколи, ніколи не повернеться в наш реальний вимір. Тяжко втрачати людей дорогих для тебе, людей яких понад за все ти хотів би повернути назад, яких тобі так бракує кожний день, кожну хвилину, секунду. Але з часом ти пристосовуєшся, звикаєш, біль притупляється. Але інколи тобі все-одно хочеться кричати, плакати… Чому? Чому помирають молоді, добрі… люди…? Чому в нашому житті існує смерть, чому вона так підступно підбирається до людського життя? До життя, яке надано людині вищою силою… Силою не відомою нам, загадковою, містичною.

З падінням кожного листочка з дерева замирає ніби часточка серця… Чи відновиться вона з приходом весни?...

16 жовтня 2005р  22:40

Eu

Eu

депресія...

враження, що та депресія, що почалась у мене на чужині, ніколи не скінчиться... ніби-то я щасливий, нічого не прагну... як в тому фільмі з Євстігнєєвим: "Что есть?" - "А, что надо!"
"А что надо?" - "А, что есть!"

тобто нема ні особливих потреб, ні бажання щось змінювати [тобто бажання є], дій немає)
якщо щось конче необхідно, то воно з"являється...
таке все "ялове"...сіре
можливо просто не вистачає кохання?! (у широкому сенсі цього слова) ...але, мислячи тверезо, розумієш що це тільки відмовка...
так хочеться крикнути на усі груди... що я потребую, щоб мою душу, повністю, до останньої краплини, переповнювали почуття...
та де ж їх набрати стільки?
це так, як в моєму [як раз через це] улюбленому фільмі Магнолія ..."в мені стільки кохання, а я не вмію кохати"... чи якось так

ось не встиг пожалітися, як вже здається знайшов теє кохання ... всеж таки ці блоги діють, чи не так?!

Роздуми

Середина літа. Ужгород, липень 2018-го. У Греції горять ліси. І на Стокгольмщині. Шведи вогонь вже бомбами гасять…   А  українські зливи перетворили Київ на Венецію. Лише по Києву замість гондол – сміття…

А в Ужгороді дрібні дощі не дають дозріти помідорам… Парке повітря просить пива і я з ним  (з тим повітрям) солідарний. Пиво  -  як  каталізатор!

 А під пиво добре думається, файно згадується, вимальовується ретроспектива… 

І я уже далеко-далеко… Перед очами стара Станіславщина.   Товмачик.  Під лісом з однолітками пасемо корови. Відповідальне завдання – аби скотина не зайшла в колгоспну конюшину, бо поштрафують маму на кілька трудоднів. Або аби теля не загубилося в зелених лазах…  Вказівки мамині  - жорсткі.

Але шести – семирічних пацанів свербить зайнятися своїм. Над картами ми з другом-однолітком просиділи півночі. При тьмяному світлі каганця. Він малював вуса валетам, а я -  корони королям.  І от карти жваво перемішуються, роздаються,  присвоюють то одному  - то іншому гравцеві звання дурака.

А над толокою висить жайворонкова трель… Нескінченне тьохкання і щебетання. Спів високо над землею небезпечний - робить польового співака дуже вразливим. Сокіл  не має  кращої мішені, ніж захоплений співом жайворонок... Врятувати маленького соліста  може тільки його стрімке падіння каменем на землю.  Та все ж безліч самців гине саме в розпал їхніх арій. 

Жайворонки  двічі за літо висиджують   пташенят. Самці замовкають  в липні, коли другий виводок сходить з гнізда. А коли на полях закінчуються жнива, можна побачити зграйки пташок, що дочікуються часу відльоту на зимівлю.

І відлітають. В чужину.  Назустріч невідомому. Але назад сюди вони обов»язково  повернуться!!!

Ще ковток прохолодного пива підсилює орнітологічні роздуми.

Не знаю чи лунають сьогодні жайворонкові трелі над  сільськими толоками .  Давно вже не зустрічав схід сонця  разом з малими пастухами  на пахнучих полином і чебрецем  зарінках.  Але куди поділися жителі чагарників і парків сороки? 

Ці гомінкі, розумні птахи стайками  осідло живуть в облюбованих місцях.  Памятаю голосні і метушливі  лютневі сорочі «весілля», що супроводжувалися шумом, танцями, погонями. У березні білобокі починали вити гнізда або ремонтувати старі.

Сороки , як лісові  вартові.   При наближенні людини або тварини, починають голосно скрекотати. Це не просто «Сороча балаканина», а сигнал тривоги для інших птахів.

А де вони тепер, ці дозорні скрекотухи? Вже декілька років поспіль не чую їхнього скрекотання,  не бачу їхніх  кулеподібних колючих  гнізд.  А малі діти скоро будуть вважати сороку-білобоку взагалі казковим персонажем.

Куди ж подівся один із живих  народних символів України  - ластівка?  Весняна пісня  ластівки  провіщує  пробудження природи.  Птаха  щебече  переливчастими тонами, а закінчує спів свистом і тьохканням. Співає  білогруда у польоті і під час відпочинку, сидячи на дахах і телефонних дротах.  

Це — Божа пташка.  Розорити гніздо ластівки чи вбити її — тяжкий гріх . Але за останні  кілька років не видно глиняних ластів»ячих гнізд в під»їздах,  на балконах людських осель.  Видно люди чимось дуже завинили.  Існує повір»я - якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати біди…

Швидкоплинність часу.

Якщо прислухатися до тиші,можна почути як пролітає час. Пролітає швидко,шалено,безповоротно! А ти нічого не встиг. Чіпляєшся за нього руками,ногами,зубами... А він вислизає,знаходить найменшу ж шпарину і летить,летить, летить... Ти ніби у швидкісному потязі,за вікном проносяться люди,будинки,дерева. Хочеться роздивитись все непоспішаючи,оцінити кожну деталь. Та потяг мчить тебе беззупинно,залишаючи лиш уривки,фрагменти,один за одним. Як не напружуєшся.та розгледіти нічого не вдається.
Час,чому ти такий швидкий?