Профиль

Іваночко

Іваночко

Украина, Ужгород

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

Вибори

  • 18.04.19, 16:33
Скоро вибори. Якраз на католицький Великдень. Вибори - то  грязна робота? А згрязну роботу робити  в таке свято - гріх. Хто б не став президентом - почне з гріха.
Думаю, що голосувати піде мало католиків. Підуть до церкви. А багато православних - до католиків в гості.

Година

  • 31.03.19, 04:42

Ніч на 31 березня 2019 р.Щойно перевели годинник. Вкрали  годину мого життя. Дивився на хронометр  ноутбука. Дві години і хвилини: 57, 58, 59 ... А потім  бац  - і відразу 4 години ...  Я став на годину старше, не проживши цієї години! Глум над людьми, людьми ж придуманий!

Сьогодні вибори  очільника нації… Символічно…

Доки?

  • 28.03.19, 15:04

Україно рідна моя,
Україно - нене,
Доки правити тобою
Будуть нехрещені?

Сонце в небі застелили
Чорні, хижі круки.
Люди жебрають, безсило
Корчаться у муках...

Над землею свище вітер
І не видно краю...
Покаліченії діти
Землю захищають.

Старці просять милостиню .
Всенародне горе…
Олігархи свої скрині
Тягнуть у офшори.

Зайди люто правлять нами,
Канібали дикі!
Хитрі, жадібні, погані
Бавляться в великих!

Лаються щури мерзенні,
Але держать пиху:
- Голосуйте лиш за мене
Бо буде вам лихо!

Україно рідна моя,
Україно - нене,
Доки правити тобою
Будуть нехрещені?

Іваночко В.В. 28.03.2019

Блакитний квадрат

  • 28.02.19, 17:08

Шпитальна палата на три ліжка. Крапельниця вприскує в вену рідину  вигадливої хімічної структури. Лежу і знудженим  поглядом міряю  білий прямокутник стелі. Стеля - як дома. Лише дома квадрат рівненський,  білий, без єдиної павутики. А тут  -  переперезаний нерівними стиками панелей, порепаний тріщинами, замурзаний жовтими кляксами...

Коли довго дивитися на ті плями - вони починають зливатися  до купи, сповзатися, рухатися. І перед тобою уже  тече суцільний  потік спогадів, минулих подій, цікавих епізодів. Ти знову проживаєш  далеке, давно пройдене.

Мимо волі заплющую очі. І я уже далеко І в просторі, і часі…

Четвер, п’яте  березня тисячу дев’ятсот п’ятдесят третього року. Пориви холодного вітру зривають з арки над шкільною брамою портрет вусатого  чоловіка. Скрипучий голос гучномовців повідомляє скорботну новину: помер Йосип Віссаріонович Сталін.

 Люди поголовно плачуть, ридають, голосять….

Одні із відчаю, бо віддано служили і  вірили  вождеві, готові були віддати за нього життя. А тепер його не стало…. Що буде далі??? Кому молитися?

Інші шморгають носами, полегшено зітхаючи. А може нарешті стане легше жити…

Треті демонстративно  розмазували по щоках сльози аби уникнути підозри в нелояльності. Ще, не дай Боже, заарештують,  вивезуть  до  Сибіру…

Сестричка легенько  торкнулася руки: « Не спіть,  під капельницею не можна спати».  Ввічливо посміхаюся і продовжую очами блукати по стелі.

Знову березень. 66 років опісля. Але в повітрі  так же незатишно, таке ж тривожне  і невідоме майбутнє. Як і колись  очільники чубляться   за місце на олімпі.  А  цвинтарі не встигають приймати   загиблих  від ворожих куль,  як колись від голодомору…

Ну, що за думки такі? Тіло  отримує  чергову порцію вітамінів, а думки порпаються в гною.

Ой,: щось живе виповзло із щілини. Бридке, руде, з довгими вусами. Придивляюся через лупу смартфона - о, господи! Тарган! Та це ж Супрун! Руді вуса- патли,  пістрякувата  морда. І приналежність - та до медицини,  а цей - до моєї лікарняної палати.

Та там їх ціле збіговисько  малих, бридких, рудих  супрунчиків. Ворушать вусами,  Прицілюються, щоб впасти мені на саму лисину.

Терміново подумки перефарбовую стелю  в блакитний колір. Тепер квадрат наді мною нагадує мені небо…  Цей квадрат ніколи не стане іконою модерністського мистецтва,  як Чорний квадрат  українця польського походження Казимира Малевича.  Але він підніматиме настрій нездоровим  людям. А це може допомогти засвоюванню лікарств.

Піщаний годинник

  • 30.01.19, 19:59

                         

Тримаю в руках клепсамію – пристрій з двох скляних конусів, вершини яких з’єднані вузенькою горловиною. В середині – калібрований пісок. Піщинки тонким струмочком стікають з верхнього конуса в нижній, безтурботно відмірюючи час, який як і піщинки біжить тільки в одну сторону. Течуть піщинки, байдужі до їх кількості в верхній колбі, до кута нахилу, до температури, до людей. Вони існують самі по собі… Але мене тягне до тих маленьких грудочок. В них я бачу соє минуле, кожна із них мені щось нагадує…  

Он та, жовтенька – моє дитинство. Ношуся босоніж, по колючому зарінку. А ввечері втомлений, але щасливий, вмить засинаю на солом’яному матраці.

Оті дві – юність. Перші обійми, поцілунки, мрії, клятви, яким не судилося стати явою… Ці піщинки і тепер в парі протискуються через горловину клепсамії та губляться в нижній колбі, продовжуючи незалежне існування.

А ось оця – мій біль, моя провина, втрата, туга. Я згадую довгі безсонні ночі, зітхання, сльози… І рубці на душі… Життя…

А ось кілька піщинок – феєрверків. Вони стрімко змішуються з іншими і пропадають у вирві піщаного дзигарка.

Воронка в верхній колбі стрімко зменшується. Скоро пісок витече, в нижній колбі утвориться невеликий горбок. Але час не закінчиться. Я переверну скляний пристрій догори дном – і відмір часу відновиться…

Пісок відмірює новий жмут часу. Навколо все нове. Все молоде, красиве. Одна моя внучка отримала червоний диплом магістра. Друга теж впевнено піднімається до верхньої освіти. Троє правнуків – шолярі. А найменший – фліртує з ровесницею в дитячому садочку…

Щасливої дороги вам, діти! М’ягких, теплих, зволожених місячними росам стежок. Щастя вам, здоров’я, пташиного щебету! Божої вам Благодаті!

2019

  • 15.01.19, 18:58
Половину зими жовта свиня язиком злизала. Різдв'яні свата пройшли сумбурно. Багато тостів. Багато випитого. А коли людина вип'є - вона стає  другою людиною!   А та, друга людина, теж хоче випити... Ланцюгова реакція... 
 Ми вже возимося на санчатах 2019 розміру.  Снігу намело до колін. Вночі  - мінус,  а опівдні - плюс. Нема порядку в нашому королівстві... Король є, а порядку нема.
Але нічого. Скоро весна. Засвітить сонечко. Зацвітуть шафрани. Поміняємо рило під королівською короною!
Може і стріляти перестануть...

Алкоголь

  • 09.12.18, 12:09
https://usa.one/2018/02/alkogol-kofe-i-paru-lishnix-kilogrammov-pomogut-vam-dozhit-do-90-let/


Алкоголь, кава і пара зайвих кілограмів допоможуть вам дожити до 90 років
Анна СтарковаПолагаете, пити за здоров'я та довголіття - повний абсурд?
Зовсім ні, і справа не в самовнушеніі.Учение встановили, що спиртне -
це один із способів дожити до 90 років. Причому за ефективністю він
перевершує регулярні заняття спортом.В ході 15-річного дослідження
під назвою 90+ група лікарів на чолі з невропатологом Клод
Кавас і доктором медичних наук Марією Коррадо спостерігали за людьми похилого
людьми, намагаючись з'ясувати, який спосіб життя, звички і харчові
переваги допомагають подолати рубіж долголетія.Некоторие висновки
вельми неожіданни.Алкоголь виявився справжнім еліксиром довголіття,
якщо вживати його помірно. 2 келихи пива або вина в день скорочують
ризик передчасної смерті на 18%, тоді як щоденні заняття
спортом протягом 15-45 хвилин тільки на 11% .На щорічних зборах
Американської асоціації сприяння розвитку науки Кавас зазначила, що
поки не може пояснити причини цього феномена.Как не дивно, пара
зайвих кілограмів теж грає на руку тим, хто хоче побачити
праправнуків. Ризик померти, не доживши до 90-річного ювілею, у 70-річних
людей з невеликим надлишком ваги (мова не йде про ожиріння) на 3%
менше, ніж у їх струнких сверстніков.Кофе - ще один еліксир
довголіття. Дві чашки ароматного напою в день на 10% скорочують
ймовірність ранньої смерті.Ну, і нарешті, хобі: ті, хто на старості
років має захоплення і приділяє йому мінімум 2 години на день, стають
довгожителями на 21% частіше. Завжди можна присвятити себе, скажімо, йоги
або олімпійського виду спорту.

День народження


Повільно капають грудневі дні. Догорає свічка 2018 року. Дивлюсь в люстерко і задумуюся - чи не криве воно?.. З тісної рами мені підморгує зморшкуватий сивий чоловік і намагається похвалитися своїми спогадами. А чи є чим хвалитися?

Три четверті віку тому світ поповнився черговим грішником. Свистіли кулі... Йшла війна... Немовля  двічі було під розстрілом. Та якось вижило. Вже не маля - хлопчина - ріс, вчився, працював, мріяв...  Щось здобув, багато чого - ні... Його  Пегас  пасся з козами десь на полонинах. А сьогодні той хлопець, уже зморшкуватий та посивілий, дивиться на мене з дзеркала і іронічно посміхається. Знову свистять кулі. Знову стріляють. Тільки з іншого боку...

Четверте грудня - для мене подвійне свято. Введениє та   мій День народження. Цьогоріч я провів цей день скромно,  з дружиною. Я утихомирював телефон, дружина чаклувала біля вічного вогню на кухні. В обід  почаркувалися . І все...  Загальні збори родини скликаю в суботу. Нас багато! Всі працюють, навчаються.  А в вихідний зберемося  та поспілкуємося!!!

Грудневі ночі - найдовші. Неласкаве сонце поспішно ховається за обрій, залишаючи людей з темрявою та холодом. Дякувати Богові, цогоріч небо дарує нам теплові субсидії. Довгі вечори  коротаю з книжками... Газети й телевізор остогидли. Нудить від глуму, брехні та самивихваляння...

Але дата зимового сонцестояння невблаганно наближається. Навколо почне світлішати. Теплішати. Трелі соловейка заглушать звуки канонад! Розцвітуть сакури!

А може й зникне те, від чиго нині нудить?

Не можу утриматись і підморгую кривому дзеркалу...

День народження


Повільно капають грудневі дні. Догорає свічка 2018 року. Дивлюсь в люстерко і задумуюся - чи не криве воно?.. З тісної рами мені підморгує зморшкуватий сивий чоловік і намагається похвалитися своїми спогадами. А чи є чим хвалитися?

Три четверті віку тому світ поповнився черговим грішником. Свистіли кулі... Йшла війна... Немовля  двічі було під розстрілом. Та якось вижило. Вже не маля - хлопчина - ріс, вчився, працював, мріяв...  Щось здобув, багато чого - ні... Його  Пегас  пасся з козами десь на полонинах. А сьогодні той хлопець, уже зморшкуватий та посивілий, дивиться на мене з дзеркала і іронічно посміхається. Знову свистять кулі. Знову стріляють. Тільки з іншого боку...

Четверте грудня - для мене подвійне свято. Введениє та   мій День народження. Цьогоріч я провів цей день скромно,  з дружиною. Я утихомирював телефон, дружина чаклувала біля вічного вогню на кухні. В обід  почаркувалися . І все...  Загальні збори родини скликаю в суботу. Нас багато! Всі працюють, навчаються.  А в вихідний зберемося  та поспілкуємося!!!

Грудневі ночі - найдовші. Неласкаве сонце поспішно ховається за обрій, залишаючи людей з темрявою та холодом. Дякувати Богові, цогоріч небо дарує нам теплові субсидії. Довгі вечори  коротаю з книжками... Газети й телевізор остогидли. Нудить від глуму, брехні та самивихваляння...

Але дата зимового сонцестояння невблаганно наближається. Навколо почне світлішати. Теплішати. Трелі соловейка заглушать звуки канонад! Розцвітуть сакури!

А може й зникне те, від чиго нині нудить?

Не можу утриматись і підморгую кривому дзеркалу...

Звіт

  • 16.09.18, 19:13
Ужгороду - 1125 років. 
А ми, колишні колеги об'єднання "Закарпатліс", зібрали ювілейне засідання десятого скликання не для дослідження історії Сивого Ужгорода. А для підведення підсумків за останній рік. Зібралося нас критично мало - тринадцять ветеранів. Час забирає від нас кращих... Інші хворіють...
Засідання розпочав організаційний менеджер ветеранів- закарпатлісівців Ілля Немеш. Відкрив шампанське. Налив жінкам. Передав привіти і вибачення за відсутність від хворих колег. Надав слово одному з колишніх головних інженерів Юрію Брунцвіку. І порекомендував випити його саморобної горіхівки або горіхового вина! Винороб Ілько – від Бога! Каже, що вміє робити вино навіть з винограду!
Виступ пана Брунцвіка був лапідарним. Смачно пахла Ількова горіхівка! Потім виступав Онуфрій Андрійович Лютий - теж колишній головний інженер. Він не вклався в регламент - говорив півгодини, а нам слина текла. Видно, що людина перестала пити!
Петро Ярославович Дроздовський, заступник генерального директора по комерції в минулому, піднімав келих з водою. Він приїхав з машиною. Але його виступ від того не постраждав - всі плескали його віншуванням!
Олександр Германович Атрощенко розповів про сьогодення Мукачівського лісокомбінату.
Колишній літописець об"єднання, редактор, нашої газети, Марія Степанівна Тегза, згадала багато давніх цікавинок. Іван Федорович Костик ледь не просльозився.
Виступали і інші. Навіть я.
Але Ількова горіхівка була смачнішою, незрівнянною!!!
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая