Надіслану ссилку прочитала о 8 вечора на роботі. "О прочтении" - прозріла.

Думаймо.

"Представьте себе, что жизнь - это игра,построенная на жонглировании пятью шариками. Эти шарики - Работа, Семья, Здоровье, Друзья и Душа, и вам необходимо, чтобы все они постоянно находились в воздухе.

Вскоре вы поймёте, что шарик Работа сделан из резины - если вы его невзначай уроните, он подпрыгнет и вернётся обратно. Но остальные четыре шарика - Семья, Здоровье, Друзья и Душа - стеклянные. И если вы уроните один из них, он будет непоправимо испорчен, надколот, поцарапан, серьёзно поврежден или даже полностью разбит. Он никогда не будет таким, как раньше. Вы должны осознавать это и стараться, чтобы этого не случилось.

Работайте максимально эффективно в рабочее время и уходите домой вовремя. Посвящайте необходимое время своей семье, друзьям и полноценному отдыху.

http://www.bogushtime.com/blog/article/210/

У кожній сім"ї є свої коронні страви і рецепти. А ще, кажуть, часто родичів можна розпізнати за кулінарними уподобаннями. Мовляв рідні однаково люблять одні страви і терпіти не можуть інші. Не знаю аксіома то чи хтось сказав аби сказати. 

Однак це правило працює на мені. Нам з братом завжди казали, що нас впізнати можна по очах. але що вже абсолютно точно видає кровний зв"язок, то це:

- любов до сирого м"яса  (свіжа (в ідеалі ще тепла) свининка, заправлена сіллю, перчиком, часничком, можна при бажанні додати кілька крапель олії з краплиною оцту), татко нас привчив до такої смакоти;

- холодцю з оцтом (єдина страва, де я признаю оцет), таке своєрідне збочення нам теж дісталося по батьківській лінії;

- а головне -- любов до гречки, особливо до гречки з м"ясом, приготованої в духовці, і салату з редиски з зеленою цибулькою і яйцем. Ці дві страви ми обоє можемо їсти завжди і всюди і ніколи не набридає. Перевірено на обох. Брат під час військової служби попав в дивну частину, їх там годували гречкою з тушонкою кожного дня )) поки всі плювалися, брат кайфував. Ну і я, любителька проводити досліди, випробовувала любов до смачної кашки, гречаною дієтою. навіть щоденне кількаразове поїдання пісної каші без солі не спротивило її.

Салат з редиски, то взагалі окрема стаття, і я кожного року благословляю сезон травень-червень за море редиски. в результаті сезон схожий на монодієту, оскільки в раціоні переважно цей салат. Щоправда дієтичним назвати його дуууже важко.  Зато вітамінний )

АПД. На  ДН на роботу спеціально приготувала цей салатик, так його розмели в один момент, а м"ясо полишали 

       Ну, майже все як в житті!!! Ну, майже все як в пісні! От вам: "все минає і все повторюється". Саме нагода замислитися про взаємозв'язок і взаємовплив причини і наслідку, дійсності та її відображення...       Чи це молодик навмисно намагається "оживити" написане і заспіване його славетними земляками на межі 60-х і 70-х років? Чи це темно-лілові так твердо обома ногами стояли на грунті реалій свого суспільства?
        Звісно, перше, що підлягає вирішенню при розгляді подібних діянь, є питання соціальної відповідальності за їх наслідки. На кому (чому) має лежати ця відповідальність? Буржуазне суспільство відкидає її, вирішуючи питання, як завжди, просто.
        Все це не заважило музикантам щиро, легковажно і від душі обсміяти цей феномен (на момент створення пісні їм і самим було років не на багато більше, ніж цьому багатодітному татусеві), а також придумати герою свого пісенного сюжету щасливий за мірками буржуазного суспільства фінал.        Також при кінці пісні закладене цілком приголомшливе припущення, що і така матуся, виявляється, теж може бути щасливою дочкою! А чому ні? Адже щастя не є стандартизованою категорією. Щастя... воно ж в кожного своє.
        Тож попри всі незгоди, що, можливо, чекають на тебе у подальшому житті, тобі є чим пишатися, МакДональде, це про тебе співали велетні від хард-року Deep Purple у пісні:

Anyone's Daughter
              Чиясь дочка

I stood under your bedroom window
              Я вештався під вікном твоєї спальні,
Throwing up a brick
              жбурляючи в нього камінчики.
No one came I threw one more
              Ніхто не виходив, я кинув черговий камінчик...
That really did the trick
              Оооо... цей нарешті мав ефект!      
Your daddy came and banged my head
              Вийшов твій татусь:
He said what kind of man
             - Що це за тип клеїться до моєї дівки, вигукнув він,
Is this that's hanging 'round my girl
              наклепав мені по шиї
And threw me in the car
              і заштовхав в автомобіль.
You're a farmer's daughter
              Бо ти ж дочка фермера,
You're a farmer's daughter
              фермерська донечка.
Why do I always get
              І чому мені разом з дівчиною вічно дістається
The kinda girl I didn't oughta get
              небажаний сюрприз?
I won't get no more eggs and water
             Ні, не бувати більше тухлим яйцям і холодному душу
Now I've laid the farmer's daughter
              тільки за те, що уклав фермерську дочку.

Imagine I was a full-grown man
              Уявіть тільки, я дорослий чоловік,
And I could talk just right
              і можу казати, не криючись:
Could I come and see you here
              Можна мені приходити сюди, зустрічатися з тобою
And do this every night
              і робити так щоночі?...
Wham! The door comes crashing down
              Гуух! Двері з гуркотом летять з навісів,
Your daddy's face all pale
              і бліде обличчя твого татка хрипить:
Says come with me you hairy bum
              - Ходи зі мною, волосатий вилупку,
I'll put you in my jail
              я запроторю тебе до моєї в'язниці!
You're a judge's daughter
             Тому що ти дочка судді,
You're a judge's daughter
              суддівська дочка!
Why do I always get
             Чому вічно мені дістається тип дівчат,
The kinda girl I didn't oughta get
             на який я не заслуговую?
Now I'm getting jail and tortur
             От і маю камеру і тортури,
'Cause I made the judge's daughter
             за те, що переспав з дочкою судді.

It seems they're screaming law and order
            Здається, всі апелюють до закону і порядку,
When I go with a anyone's daughter.
            варто мені тільки провести чиюсь дочку.

Woman I should like some peace
            Жінки, дайте мені перепочинок,
And daddy hold your tongue
            татусі, теж притримайте язики.
I think you're gonna die of fright
            Ви, мабуть, зомлієте від переляку,
When I tell you what I've done
            коли я скажу вам, що зробив.
I can hear your tales and lies
            Мені доводиться вислуховувати ваші теревені,
You say I'm dumb and scraggy
            мовляв, я дурний і нікчемний.
But man this dumb and scraggy is
            Але цей дурний і нікчемний хлопак -
Your daughter's baby's daddy
            татусь дитинки вашої дочки!
She's a lucky daughter
            Вона - щаслива дочка,
Such a lucky daughter
            така щаслива дочка.
Why did I always get
            Чому назавжди мені дісталася
The kinda girl I didn't wanna get
            дівчина, про яку я і не мріяв?
Now I've got what I always fought for
            От і маю те, до чого завжди прагнув,
'Cause I married a rich man's daughter...
            тому що одружився з дочкою багатія...

слухати

стирено
ТатусяБо

Вона
... Вона каже, що їй сумно, а я не знаю що мені зробити, щоб їй стало весело. Може мені треба в такому випадку співати, а може навіть дати гопака, щоб їй стало веселіше. Я ніколи не знаю, що мені робити з нею. Тому цілую її в тім’я, бурмочу, щось непритомне, обіймаю, а вона вкладається калачиком у мене на колінах і тихо плаче. А в мене ж серце може луснути від оцих її тихих сліз. Ну навіщо ви плачете? Га? І не можете пояснити, звідки у вас ті сльози, і де народилося ваше «сумно», не кажете що зробити. Вам раптово стає сумно, навіть якщо ви тільки-но сміялися з якогось фільму, а тоді отак «хоп» і сумно. А мені ж треба щось робити, щось вирішувати кудись бігти.
Або от каже мені, «Так сіро, що хочеться хурми, і щоб пахло апельсинами, а навколо абрикоси, ті що мурелі, такі як у бабусі, давай переклеємо шпалери в коридорі». І я думаю, що це ж тільки зачепи ті шпалери, там двері нові потрібні, шафу нову, світильник, треба переносити розетки, а це шукай електрика, і оці всі грунтовки, штукатурки, переклеювання, кілотонни пилюки і бруду – хіба ж це весело? І де тут мурелі? Йду купую хурму, а вона не пахне апельсинами, хоч ти лусни, хурма пахне хурмою. І як це сіро? Як це у вас буває «сіро». Ну сіро, то й сіро. Колір такий та й усе. А вам сіііііро? І від того сіро, я не знаю спокою.
Іноді вона вночі перестає дихати. Ну як… дихає як квітка, так що навіть не чути сопіння. Я тоді схоплююся, кладу їй пальці на шию, щоб знати, що там ще тріпочецця жилка… чи ця… як її… сонна артерія. А вона прокидається і каже, що я ворочаюсь як ведмідь. Ведмідь, чуєш? Я десять років з цією жінкою, вона цілу цистерну наревіла на моїх колінях, і я скаженію від самої думки, що вона дихає як квітка, нечутно. Хай би краще хропіла як бугай, чи там кричала вночі. А то ледь-ледь шелестить у своїх снах. А мені боляче не чути її дихання. Розумієш? Боляче.
Якось вона сказала, що їй боляче. Скрутилася калачиком і дивилася якусь смішнючу комедію, а сама навіть вустами не повела, не посміхнулася і не заплакала. Я запитав її про що це кіно, а вона сказала «не знаю. Тут якісь люди бігають і все». Отак укуклилась в своє «боляче» і лежить. Сказала б уже неси мені аналгін чи нурофен, клич мені лікаря, вези мене в лікарню. Я б її на руках відніс. Але ж ні, їй боляче, і вона лежить в смішних своїх котячих шкарпетках. Я питаю, що їй зробити, чим допомогти. А вона зводить на мене свої величезні очі і каже «Нічим. Все добре. Просто трошки боляче. Я полежу тут, а ти погладь мене по голові». Хіба так лікують біль? Я глажу її волосся і намагаюся взагалі зрозуміти, що цій жінці треба. А вона тільки тихо ойкає і все, аж поки засне. Я бачив як вона переносить біль, від якого я б мабуть подерся на стіни, а вона зціпила зуби і посміхалася. Всі лікарі бігають кричать, а вона посміхається і тільки тоненька зморшка на лобі вказувала на те як їй важко.
Як же мені з нею важко. З вами усіма так важко? Ви всі такі? Я зустрічався до неї з кількома, але зустрівши її я забувся, як це бути з ними, як їм коли боляче, чи сумно, чи сіро. Таке враження, що мені пам’ять стерли і все. І що нікого не було тільки вона, і її жилка під моїми пальцями і її сіро, сумно, боляче, весело.
З нею і справді весело. Буває працюю, стоп’ята сторінка документу, я весь похований уже під тими літерами. А вона раптом стане перед монітором і каже, що терміново хоче, щоб я її поцілував, і це треба негайно, і якщо я зараз її не поцілую, то трапиться щось страшне. І я встаю і цілую її, так ніби до цього і не цілував. Ніби не цілував її вранці, і з вечора, і ніколи. А вона завжди каже що мало. Хіба може бути мало людині поцілунків? Це ж не хліб, якого мало і в тебе голод, і не вода без якої мучить спрага – це ж поцілунки. Але я їй вірю, що якщо не поцілую то станеться щось страшне.
Мені з нею страшно. Вона надто гостро усе переживає. От до прикладу, скис борщ, ну скис то і скис, біс із ним. Скільки в людей скисає борщів?! Тонни. Викинь його і забудь. А вона сердиться на себе, або може розплакатися. Або сміється голосно аж до гикавки, і каже «уявляєш, взяв і скис, падлєц». І мені смішно з нею, і сумно буває за той борщ і страшно. Колись подзвонила з такими риданнями, каже потрапила в аварію, «що мені робити, я все зіпсувала». Я поки долетів до неї, думав, що вона тим своїм жучком півміста рознесла. Приїхав, а там маленька подряпина на сусідній машині, і водій того авта бігає навколо, намагається її заспокоїти, каже, що таке у всіх буває, що він все одно планував її перефарбувати і здати в металобрухт, а вона плаче і вже збирається в тюрму і питає, чи я навідуватиму її в буцигарні. Яка буцигарня? Це ж тільки подряпина на бампері, на чортовому бампері, чортового старого ланоса…
Знаєш оту вічну байку, про чоловіків, які розкидають шкарпетки. Так от у нас її шкарпетки скрізь. І мені це здається кумедним. При тому вона завжди знає де який лежить. Так і каже «подай мені ті з ведмедиками – одна під диваном, а друга в коридорі». От як так можна?! Як у неї так виходить? А ще світло, ніколи і ніде не вимикає світло. Живемо, як в церкві. І я їй кажу, що треба вимикати, а їй завжди мало сонця.
Якось я поїхав у відрядження, на три доби. Вона складала мої речі, і казала, що це класно, ми відпочинемо один від одного. Пекла мій улюблений пиріг , примовляючи, щоб я харчувався там по-людськи, бо однієї язви в хаті досить. Язвою це вона себе називає. Я поїхав, та ще по дорозі до Харкова зрозумів, що не протримаюся там три дні, вирішив усі питання за півдня і вночі уже був під нашим підїздом. Дивлюсь, у вікні світиться, і вона балансує на купі стільців. За той день, за один день, вона зробила три перестановки, розламала комод, і перефарбовувала кухню. Каже що без мене раптом почався армагедон. І я їй вірю… без неї теж армагедон.
Я ніколи не знаю чи вона щаслива зі мною. Адже їй буває сіро, боляче, сумно, страшно… Ви всі такі? Слухай, може їй купити апельсинів? Та хрін із ним, я переклею коридор шпалерами в абрикосах, біс з тією шафою – заміню, і розетки, усе зроблю. Хай вона бурмоче, що я товчусь як ведмідь, я хочу чути, що її життя б’ється під моїми пальцями з усіма її сіро і сумно, і хай не болить…
Добраніч)
Чудесної ночі!

Для создания семьи достаточно полюбить. А для сохранения — нужно научиться терпеть и прощать.