Україні є чим відповісти агресору
- 28.12.18, 16:07
Дивимось далі, репортаж мордор-тб з воронки, що утворилася.
Доборолась Україна до самого краю,
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Т. Шевченко
Зліше смерті та пекуча рана,
Гірше безнадійності розлук:
В синові пізнати яничара,
Вирваного із батьківських рук.
Як пророче і сумне видіння:
Замість неба тліє чорний дах.
Яничарів проросло насіння
На елітних і густих ланах.
Годувала їх земля, поїла,
Відчинила житниці навстіж…
Тож диявольська, напевно, сила
Викупила душі їх за гріш.
Сіллю матерям лікують рани,
Кров козача укриває стяг.
Скіфські стогнуть жалібно кургани,
Пеклом їх веде Чумацький шлях
Знала б та калина, що ростила
Злую долю в травах лободи,
В річці би вражину утопила,
Щоб народ позбавити біди.
2013
Вірш написано ще за часів Януковича. Час іде, а він, по-моєму, не втрачає актуальності.
За народною легендою, Чумацький Шлях – це дорога, що веде у вічність. На середині вона розгалужується у протилежні сторони (рай та пекло).
Яничари — регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у 14 — 19 століттях, поповнювалася примусовим набором дітей християн.
07/12/2018 16:58
На Крым распространяется международное гуманитарное право
Аннексия и последующая оккупация Крыма и Севастополя Россией в 2014 году является международным военным конфликтом между РФ и Украиной. Такой вывод указан в ежегодном докладе Международного уголовного суда (МУС) в Гааге, собщает прокуратура АР Крым, передает «Сегодня».
Таким образом, МУС подтвердил квалификацию происходящего на полуострове, которая была дана в 2016 году. Соответственно данной оценке к ситуации в Крыму применимо международное гуманитарное право.
В прокуратуре АРК отметили, что МУС еще не дал своего заключения, могут ли считаться военными преступлениями такие действия в России на оккупированном полуострове, как перемещение и выдворение местного населения, перемещение осужденных, нарушение права собственности и принуждение граждан Украины – жителей временно оккупированной территории к службе в Вооруженных силах Российской Федерации. Но завершить анализ данных вопросов в канцелярии прокурора МУС на предмет их приемлемости для рассмотрения судом обещали в самое короткое время.
В то же время в МУСе напомнили о том, что Украина все еще не ратифицировала Римский статут – главный документ этого международного учреждения.
Как сообщали «Комментарии», Украина передала в Гаагу документы по захвату украинских кораблей Россией
Минулої доби, 30 листопада, в районі проведення операції Об’єднаних сил кількість ворожих збройних провокацій з боку російсько-окупаційних військ помітно зменшилася. Всього за добу по всій ліній бойового зіткнення в штабі операції нарахували 6 прицільних обстрілів з боку противника, тоді як попередньої доби таких обстрілів було 14.
Луганський напрямок
Тричі упродовж доби, що минула, російсько-окупаційні війська відкривали вогонь тут.
І вкотре противник виявляв активність біля н.п. Хутір Вільний. Там вчора відбулося два ворожі обстріли – о 13:40 та о 15:00. У першому випадку противник обстріляв наші позиції з використанням ручних та автоматичних гранатометів і кулеметів великого калібру, а під час другого обстрілу ввів в дію озброєння бойових машин піхоти та СПГ.
В обох випадках військовослужбовці Об’єднаних сил дали противнику гідну відсіч, відкривши вогонь у відповідь зі штатної зброї.
Третім випадком порушення перемир’я на Луганському напрямку з боку окупанта став мінометний обстріл в районі н.п.Луганське. Рівно о 16:00 підрозділи російсько-окупаційних військ відкрили вогонь з мінометів 120-го калібру, випустивши з цієї забороненої зброї близько десятка снарядів. Під час вогневого нальоту, що тривав майже годину, противник, зі сторони окупованого селища Логвинове вів вогонь також з кулеметів великого калібру та гранатометів різних типів.
Ворожий вогонь ніс пряму загрозу життю і здоров’ю наших захисників, тож військовослужбовці Збройних Сил України відповіли окупанту вогнем зі штатної піхотної зброї.
Донецький напрямок
Там вчора зафіксовано два випадки порушення російсько-окупаційними військами режиму перемир’я, під час одного з яких ворог застосував міномети калібру 82 мм. Сталося це вчора близько 11:00 ранку, коли зі сторони с. Пікузи противник випустив дві міни згаданого калібру в бік оборонців Гнутового.
Надвечір противник знову активізувався, завдавши вогню в бік наших позицій одразу у двох районах – біля Красногорівки та знову ж таки Гнутового. Під час цих обстрілів, що тривали до 20:00 вечора російсько-окупаційні війська вели вогонь автоматичних та ручних гранатометів та стрілецької зброї.
У відповідь на ворожу вогневу активність, захисники України застосували в бік противника піхотне озброєння.
У понеділок, 26 листопада, в Україні може бути запроваджений воєнний стан. Рішення має ухвалити парламент. Приводом до цього стали драматичні події в Керченській протоці, під час яких три українські кораблі, включаючи два новітніх бронекатери, були захоплені російськими військовослужбовцями.
У ніч на 26 листопада РНБО підтримала пропозиції президента Петра Порошенка просити Раду про запровадження воєнного стану на території всієї України терміном на 60 днів. Приводом до таких дій стали драматичні події в Керченській протоці, під час яких три українських кораблі, включаючи два новітніх бронекатери, були захоплені російськими військовослужбовцями. Тепер відповідне рішення має затвердити Верховна Рада, яка збирається на позачергове засідання о 1.
Як відомо, в неділю, 25 листопада, два українських бронекатери «Нікополь» і «Бердянськ», а також рейдовий буксир «Яни Капу» висунулися з Одеси до Маріуполя. Щоб потрапити в точку призначення, кораблям потрібно було пройти через контрольовану Росією Керченську протоку. За твердженнями української сторони, всі відповідні попередження росіянам вони надіслали.
Проте спроба проходу була заблокована російськими військовими, які таранили буксир «Яни Капу». До вечора 25 листопада українські кораблі почали відхід із Керченської протоки, але були атаковані, обстріляні й захоплені російськими військовими. Під час короткочасного морського бою шість українських моряків отримали поранення. Ці події, власне кажучи, й спричинили намір запровадити воєнний стан на території всієї країни.
На що ж розраховувала Україна, відправляючи свої кораблі до Керченської протоки? По-перше, юридично Крим, як і раніше, є частиною нашої країни, тому рух українських кораблів через протоку, теоретично, взагалі не мав зустріти жодних перешкод. По-друге, наприкінці вересня так воно й вийшло – Україна успішно переправила до Маріуполя пошуково-рятувальне судно «Донбас» і морський буксир «Корець» для створення військової бази на Азові. Однак ті кораблі – все-таки не бронекатери з ракетно-артилерійським озброєнням.
Тому можливість конфлікту з імовірністю захоплення українських кораблів все ж можна було прорахувати. Якщо, звичайно, метою морського походу в Керченську протоку якраз і було створення умов, за яких РФ спровокує конфлікт.
Тому що в цьому випадку українська сторона отримує безліч політичних плюсів. По-перше, це чіткий і задокументований доказ агресивних дій саме російських військових (не «зелених чоловічків», «іхтамнетов» або «відпускників»). По-друге, можливість вимагати посилення санкцій щодо Росії. І, нарешті, по-третє «домагатися від міжнародного співтовариства більш активної участі в знятті блокади Азовського моря, яку Росія утримує останні півроку, затримуючи й оглядаючи торгові судна, які прямують до портів Маріуполя й Бердянська, а також із цих портів.
На внутрішній арені правовий режим воєнного стану дозволяє не лише перенести вибори глави держави, які чинний президент Петро Порошенко ризикує не виграти (проведення виборів прямо заборонене статтею 19 закону України про правовий режим воєнного стану), але й на абсолютно законних підставах навести лад у країні «залізною рукою».
По-перше, припинити масові акції протесту «євробляхерів», які активно блокують дороги та прикордонні переходи на західному кордоні, а по-друге, припинити діяльність організацій, політичних сил або засобів масової інформації, які чинна влада вважатиме такими, що загрожують національній безпеці країни. Такі дії допускаються пунктами 8 і 11 статті 8 закону України про правовий режим воєнного стану. При цьому українські моряки послужили своєрідною принадою, що, без сумніву, викликає питання до моральної сторони цієї справи.
Якщо ж жодного «хитрого плану» не було, то похід до Керченської протоки виглядає погано спланованою операцією, яка призвела до втрат кораблів, яких і так мало в українських ВМС, і полону особового складу. І зараз українська сторона поспіхом намагається отримати дивіденди від цієї ситуації. З військової точки зору, конфлікт у Керченській протоці навряд чи призведе до серйозного загострення на лінії розмежування.
Денис Попович, спеціально для «Слова і Діла»
Нащо мені брами раю,
або те добро у скрині?
Я бачу - колос палає,
землею вирують злидні.
Дивлюсь, як моя країна
на східному фронті гине.
Розбиті долі і стіни,
та вицвіле небо синє…
Стоїть Україна-мати
у платті блакитно-жовтім,
а небом пливуть солдати -
сини її, і їх сотні…
Життя, як та свічка - згасне,
залишиться лиш світлина,
та можна віддати власне,
щоб в мирі росла дитина.
Щоб кат не стріляв по хаті,
лани не палив з колоссям,
щоб нам - українцям завзятим
у праці щасливо жилося.
Вкраїна моя прекрасна,
розправиш свої ти крила,
бо воля твоя незгасна,
бо є з нею Божа сила.
12.11.18
© Copyright: Віталій Тугай, 2018
Трухин был казнен одновременно с Власовым, о чем было сообщено в центральных советских газетах 2 августа 1946 года в разделе "Сообщение ТАСС". В 1959 году я встретил знакомого офицера, с которым виделся еще до войны. Мы разговорились. Разговор коснулся власовцев. Я сказал:
- У меня там довольно близкие люди были.
- Кто? - поинтересовался он.
- Трухин Федор Иванович - мой руководитель группы в академии Генерального Штаба.
- Трухин!? - даже с места вскочил мой собеседник, - Ну, так я твоего воспитателя в последнюю дорогу провожал.
- Как это?
- А вот так. Ты же помнишь, очевидно, что когда захватили Власова, в печати было сообщение об этом и указывалось, что руководители РОА предстанут перед открытым судом. К открытому суду и готовились, но поведение власовцев все испортило. Они отказались признать себя виновными в измене Родине. Все они - главные руководители движения - заявили, что боролись против сталинского террористического режима. Хотели освободить свой народ от этого режима. И потому они не изменники, а российские патриоты. Их подвергли пыткам, но ничего не добились. Тогда придумали "подсадить" к каждому их приятелей по прежней жизни. Каждый из нас, подсаженных, не скрывал для чего он подсажен. Я был подсажен не к Трухину. У него был другой, в прошлом очень близкий его друг. Я "работал" с моим бывшим приятелем. Нам всем "подсаженным" была предоставлена относительная свобода. Камера Трухина была недалеко от той, где "работал" я, поэтому я частенько заходил туда и довольно много говорил с Федором Ивановичем. Перед нами была поставлена только одна задача - уговорить Власова и его соратников признать свою вину в измене Родине и ничего не говорить против Сталина. За такое поведение было обещано сохранить жизнь.
Кое-кто колебался, но в большинстве, в том числе Власов и Трухин, твердо стояли на неизменной позиции: "Изменником не был и признаваться в измене не буду. Сталина ненавижу. Считаю его тираном и скажу об этом на суде". Не помогли наши обещания жизненных благ. Не помогли и наши устрашающие рассказы. Мы говорили, что если они не согласятся, то судить их не будут, а запытают до смерти. Власов на эти угрозы сказал: "Я знаю. И мне страшно. Но еще страшнее оклеветать себя. А муки наши даром не пропадут. Придет время и народ добрым словом нас помянет". Трухин повторил то же самое.
И открытого суда не получилось, - завершил свой рассказ мой собеседник. Я слышал, что их долго пытали и полумертвых повесили. Как повесили, то я даже тебе об этом не скажу...
И я невольно подумал: "Прости, Федор Иванович".
Но это был уже 1959 год. Я уже многое успел передумать о власовском движении. Начал я думать о нем как только узнал. Сначала не поверил. Подумал: немецкая провокация. Лично с Власовым я знаком не был, но знал его хорошо. Запомнился 1940 год. Буквально дня не было, чтоб "Красная Звезда" не писала о 99-й дивизии, которой командoвал Власов. У него была образцово поставлена стрелковая подготовка. К нему ездили за опытом мастера стрелкового дела. Я разговаривал с этими людьми и они рассказывали чудеса.
Вторично я услышал о Власове в ноябре 1941 года, когда его 20-ая армия отвоевывала занятый немцами подмосковный Солнечногорск. Снова о нем говорили как о выдающемся военачальнике. Такие же отзывы приходили о нем и из-под Ленинграда, когда во главе 2-ой ударной армии он начал наступление в лесисто-болотистой местности, нанося удар во фланг и тыл немецкой группировке, осадившей Ленинград.
Не вязалась эта фигура у меня с образом изменника родины. Провокация! говорил я себе. Но... сведения подтвердились. Власов с помощью немцев создает из военнопленных Российскую Освободительную Армию (РОА). Встал мучительный вопрос: Почему?! Ведь не какой-то выскочка - кадровый офицер, коммунист, чисто русский человек, выходец из трудовой крестьянской семьи. И сердце болело. Потом я узнал, что Трухин - начальник штаба РОА. Новой боли это не прибавило. Трухина я ценил не очень высоко. Его участие во власовском движении я считал закономерным: приспособленец. Но тут новый удар. Заместителем у Трухина полковник Нерянин Андрей Георгиевич.
Нерянин мой сокурсник по академии Генерального Штаба. А Нерянина я знал по-особому. Очень серьезный, умный офицер, хорошо схватывает новое, не боится высказать свое мнение и покритиковать начальство. Его выступления на партсобраниях носили острый и деловой характер. Часто бывало так, что либо он поднимал острый, злободневный вопрос, а я выступал в поддержку, либо наоборот. Наши друзья называли нас парой бунтарей.
В тактике он был авторитет для всех его сотоварищей; политически он был одним из наиболее подготовленных. На семинарах высказывал независимые суждения. Был довольно основательно начитан в философских вопросах. И вот этот человек, которого я брал себе за образец, оказался тоже во власовском движении. Я так знал этого человека, что никто не мог бы убедить меня, что он пошел на этот шаг из нечестных мотивов. Он, может, и ошибается, думал я, но у него не может не быть убеждения - честного и, с его точки зрения, благородного. Но что же это за убеждение?
В общем, Нерянин меня заставил думать. Когда верхушку РОА казнили, мысли мои стали еще тревожнее. Если они изменники, то почему их судили закрытым судом? Ведь такие преступления выгодно судить на народе. Здесь что-то не так, говорило мое сознание. Однако фактов у меня не было. Все строилось на логических суждениях. Только оказавшись в эмиграции, я добрался до истории власовского движения и смог понять всю его трагичность и безысходность.
Но это все было потом.У вівторок, 16 жовтня 2018 року, в районі села Уланів Вінницької області розбився винищувач Су-27. Про таке інформують у прес-службі Генштабу ЗСУ.
Читайте також: "Літак почало "крутити" ще над селом, пілоти відвели його в поле": нові подробиці аварії Су-27 – фото, відео
Військові повідомляють, що інцидент стався під час навчально-бойового польоту. "5 канал" отримав коментар від тимчасового виконувача обов'язків начальника прес-центру командування Повітряних сил ЗСУ Дмитра Струтинського.
"Близько 17-ї години в районі села Уланів (між населеними пунктами Бердичів і Хмільник) у ході виконання навчально-бойового польоту впав літак Су-27. Здійснюються пошуково-рятувальні заходи. Інформація щодо пілотів та іншого буде озвучена пізніше", – йдеться у повідомленні.
Згодом у Генштабі повідомили, що в авіакатастрофі загинули два пілоти.
Які факти щодо втрат регулярних військ РФ на Донбасі встановлені сьогодні |
|
Чим далі від 2014–2015 років, тим більше війна на Донбасі обростає численними «переможними» міфами, шкоди від яких значно більше, ніж користі. Напевно, якби не сучасні технології — інтернет, супутникові фото місцевості, соцмережі, спеціалізовані сайти та форуми — у нас уже давно з’явилися б міфи в стилі радянських: подвигу панфіловців, авіаційного тарану Гастелло тощо.
Тривалий час Генеральний штаб Збройних Сил України намагається поширити міф про 1700 загиблих військових РФ у війні на Донбасі, у тому числі 200 — під Іловайськом. Востаннє ці цифри були оприлюднені на прес-конференції 28 серпня 2018 року в приміщенні Міноборони, присвяченій 4-м роковинам іловайських подій.
Для нас уже стало звичним усвідомлювати, що проти України вели війну регулярні частини збройних сил Російської Федерації. Про це свідчать зразки озброєння, унікальні документи, захоплені в боях або знайдені на територіях, де вони відбувалися, свідчення очевидців... Але випадки прямого застосування військових частин РФ проти Збройних Сил України можна перерахувати буквально по пальцях.
Пошуковці Місії "Евакуація-200" біля одного з елементівукраїнської "Точки-У" неподалік від Іловайська, 30 вересня 2014 р.
Однак цікаво: на сьогодні «з першоджерела» є вичерпна інформація про втрати регулярних військ Росії. Ідеться про документ «Безвозвратные потери личного состава ВС РФ по состоянию на 6.00 «7» сентября 2014 г.», оприлюднений у мережі інтернет групою «Інформаційний спротив» 5 березня 2018 року. У ньому подано списки з іменами 103 загиблих та 384 поранених військовослужбовців.
Документ виявився «незручним» як для офіційної України, так і для Росії. «Кровожерливим» українським пропагандистам він не припав до смаку через занадто «мало вбитих». Ну а росіяни, що довіряють офіційній позиції свого уряду — «ихтамнет», — трактують цей список як фальсифікацію. Однак для багатьох громадян РФ, особливо військовослужбовців, які завдяки інтернету ознайомилися зі списками, вони стали протверезним «холодним душем».
Підробити такі документи практично неможливо: для цього треба знати чимало нюансів й особливостей роботи стосовно обліку військових втрат у збройних силах країн світу загалом і в РФ зокрема. В Україні таких фахівців немає.
У російських списках подані такі дані: прізвище, ім’я, по-батькові, категорія обліку, посада, місце служби, назва військової частини, дата смерті (поранення), діагноз, місце знаходження (поховання) загиблого або пораненого.
Щодо походження цього документа, то група «Інформаційний спротив» склала легенду про п’яних російських полковників, які гублять на Донбасі флешки із секретною інформацією. Однак подібні документи на таких носіях не зберігаються й не передаються. Тож цілком очевидно, що таблицю «злив» хтось із опонентів до російської влади (до речі, у збройних силах РФ, як і загалом у російському суспільстві, таких недоброзичливців чимало).
Читайте також: Невідомі захисники України
Перший у списку — капітан спецназу ГРУ РФ С.Б. Суслов, вважається загиблим 14 червня 2014 року. Неважко здогадатися, як він загинув. Напередодні, 13 червня, з боку сепаратистів та російських терористів уперше було використано реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) «Град». Вони мали завдати удару по українському блокпосту в районі Добропілля. Але через помилку в розрахунку снаряди було випущено по складу, що розміщувався неподалік. Загинув один мирний мешканець та ще одного було поранено. Під час стрільби якийсь зі снарядів застряг у системі, тож РСЗВ неможливо було евакуювати. Підрозділи української 93-ї бригади захопили цей «Град» разом із документами, які свідчили про приналежність артилерійської системи до 18-ї мотострілецької бригади РФ. Вочевидь ті, кому російські військові довірили реактивну систему — чи це місцеві мешканці, чи добровольці з Росії, — не впоралися з управлінням. Склалася критична ситуація: потрібно було бодай щось зробити із цим «Градом», тому його намагалися підірвати гранатою. На ліквідацію артилерійської системи було відправлено спецгрупу ГРУ РФ, до якої, як можна припустити, і входив згаданий вище капітан Суслов. Але він загинув. Дату смерті — наступним днем — могли проставити по факту доставки тіла капітана на територію Росії (у діловодстві з обліку військових втрат це поширена практика).
Пошуковець Ігор Слюсар оглядає місце ураження "Точки-У" неподалік від Савур-Могили, 4 вересня 2014 р.
Наступні після Суслова групові втрати серед військовослужбовців збройних сил РФ синхронізуються з днями загострення під час війни на сході України:
— 7–9 серпня — атаки в районі пропускного пункту Маринівка на російсько-українському кордоні. Причому поранені військовослужбовці української 30-ї бригади були добиті на полі бою. Мабуть, як небажані свідки;
— 12–13 серпня — бої в районі населеного пункту Степанівка; створення загонами сепаратистів за підтримки російських військ нового коридору від державного кордону до Донецька;
— 18 серпня — 2 вересня — вступили в бій регулярні частини збройних сил РФ на луганському напрямку; бої під Лутугіним та Луганським аеропортом;
— 23–31 серпня — вторгнення на південному напрямкові та бої в районі Іловайська.
Дуже умовно всі дані по загиблих військовослужбовцях із Росії можна звести в одну таблицю(див. Втрати російської армії на Донбасі). На сьогодні докладно з’ясовано обставини смерті близько 70% кадрових військовиків РФ у літню кампанію 2014 року.
Але де ж сотні загиблих російських десантників, про яких уперше почав розповідати начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал армії Віктор Муженко? І цей офіцер, і деякі інші військові та експерти стверджують, буцімто російські регулярні війська зазнали значних утрат внаслідок ураження ракетами «Точка-У». Причому ці втрати були підтверджені розвідкою.
Знайти на супутниковій карті наслідки вибуху цієї ракети для військового фахівця досить просто. Більше того, завдяки новітнім технологіям можна отримати фото із супутника потрібної тобі місцевості на конкретний день, наприклад, 29 серпня 2014 року. Один із таких інтернет-фахівців Андрій Карлов знайшов місця ураження, докладні фотографії та свідчення очевидців про 38 українських ракет. Практично всі прилетіли в поля або на безлюдні місця.
Читайте також: Іловайський мартиролог
Наприклад, у район Савур-Могили українськими військовиками було запущено аж шість «Точок-У». Свідками прильоту щонайменше трьох із них були наші захисники із цієї місцевості. Один із них, Василь Ковальчук, розповідав: «Бачимо — рухається від кордону з Росією військова колона. Доповідаємо, просимо відкрити вогонь… Через кілька годин (!) прилітають ракети. Звісно, що в «молоко», бо від колони і сліду не залишилося».
Одна з вантажівок артилерійської батареї 98-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил Російської Федерації, знищена внаслідок вибуху
української "Точки-У", урочище Червона Поляна
Сліди влучення «Точкою-У» в районі Савур-Могили бачили й пошуковці місії «Евакуація-200», які там працювали у вересні 2014-го: вражаючі гектари понівеченої й порожньої землі.
В район Іловайська у 20-х числах серпня 2014-го було «закинуто» аж дев’ять ракет. Із них шість упали просто серед поля, дві залетіли на території з мирними жителями, і лише одна «накрила» батарею 1065-го артилерійського полку 98-ї повітрянодесантної дивізії у районі урочища Червона поляна неподалік села Чумаки. Ця батарея розстрілювала наші війська, які виходили так званим зеленим коридором. Це, між іншим, один із трьох чи чотирьох вдалих пострілів українських ракетників за весь період війни на Донбасі...
Зі слів наших медиків, які в ніч із 29 на 30 серпня 2014 року перебували там, достовірно відомо, що внаслідок ураження батареї загинуло троє російських військовослужбовців та було знищено три вантажівки. Ще один боєць помер у лікарні 3 вересня (як це видно з оприлюднених списків).
Читайте також: Дебальцівська статистика
Уламки «Точок-У» в районі Іловайська тривалий час використовувалися сепаратистами, росіянами та чималою кількістю «військових туристів» як жаданий об`єкт для фотографування. Відповідні відеоролики та світлини нескладно знайти в інтернеті. Пошуковці Місії «Евакуація-200» у вересні — жовтні 2014 року також відвідали ці «туристичні» місця, де зробили серію фотографій. Більше того, експозиція Національного військово-історичного музею України поповнилась унікальним експонатом — частиною боєголовки однієї з «Точок-У», яку пошуковці вдало «поцупили» з-під носа сепаратистів.
Таким чином, ітернет-користувач Карлов на своєму домашньому комп’ютері за допомогою світової павутини зробив те, що не спало на думку жодному з тисяч генералів та інших офіцерів Збройних Сил України (і сотень дипломованих експертів у погонах). Хоча це начебто й нескладно.
Можна до нескінченості обманювати себе віртуальними перемогами над супротивником, але подібні фантазії традиційно призводять до летальних для країни наслідків. Бо, наприклад, коли перед українськими ракетниками буде поставлено завдання продемонструвати свою майстерність, може статися, що вони почнуть запускати «Точки-У» просто по житлових кварталах населених пунктів України.
Детальніше про деяких загиблих росіян, зокрема тих, які нині покояться в українській землі як не ідентифіковані, — читайте в наступному числі Тижня