хочу сюда!
 

Татьяна

51 год, телец, познакомится с парнем в возрасте 47-50 лет

Заметки с меткой «віталій тугай»

Життя минає



Життя минає… Наче все без змін,
та невгомонний час  - це наш загальний ворог
звичайно бреше нам живим усім,
що все повернеться в звичайний кругообіг.

09.02.19


із серіїї "Життєві нотатки"

© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/


Порізи

Ой, як же мені набридла ця Зима unsmile 
Вже хочеться тепла, п"яного повітря, короче, весни хочеться... prostite

Давайте, колєгі, доб"ємо скоріше цю зиму smoke kill , А зброю пропоную
таку:
хто - піснею, а хто віршом своїм про весну... Так, хоч на душі
потеплішає, а тоді може й в нашому світі...

І ось мій вклад у цю добру справу - новий трохи іронічній вірш Порізи 


---------------------------------------------------------------------

Рятуй, зима, рятуй своє рядно!
Вже води весняні його тріпають.
Порізи роблять…  Біль  –  тобі, та все одно,
приходе час, коли сніга вмирають.

Навряд чи хто, як тільки ти сама
скорботу чорну ту все не вгамуєш.
Не клич мороз, бо час минає вже. Дарма
за втрату снігу немічно лютуєш.

Царівна мати сніжних місяців,
похмурих воронів, та білих зайців,
Второпай вже собі, що солов’їний спів,
мені так любий, часто сниться вранці.


Порізи чорні глибше, глибше все
на білих та холодних простирадлах.
Привітне сонце хай нам з кожним днем несе
тепло небесне, щоб весна настала.


09.02.19

© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Війна

Нащо мені брами раю,
або те добро у скрині?
Я бачу - колос палає,
землею вирують злидні.


Дивлюсь, як моя країна
на східному фронті гине.
Розбиті долі і стіни,
та вицвіле небо синє…

 
Стоїть Україна-мати
у платті блакитно-жовтім,
а небом пливуть солдати -
сини її, і їх сотні…


Життя, як та свічка - згасне,
залишиться лиш світлина,
та можна віддати власне,
щоб в мирі росла дитина.


Щоб кат не стріляв по хаті,
лани не палив з колоссям,
щоб нам - українцям завзятим 
у праці щасливо жилося.


Вкраїна моя прекрасна,
розправиш свої ти крила,
бо воля твоя незгасна,
бо є з нею Божа сила.


12.11.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
 ua_flagua_flag  ua_flagua_flag  ua_flagua_flag  ua_flagua_flag  ua_flagua_flag

Зі Святом, Співвітчизники!

     

           Дорогі співвітчизники, вітаю вас з             

       Великим Святом – з Днем Незалежності!     

Хай рідна наша Україна – миролюбива Держава лише росте та процвітає.

Нехай вона як найшвидше звільниться від війни, від того окупанта, який

приніс на нашу землю страждання та кровопролиття.

Боже, дай нашим захисникам могутності, сили та віри у захисті своєї

Вітчизни. Борони, Боже Україну! Борони, Боже, його миролюбивий народ!

Слава Україні!

а тепер від мене мій авторський вірш написаній в честь нашої
матінки - України:
http://photo.i.ua/user/4922326/369670/15203793/


Як її не вистачає



Ніч з вікна забрала місяць,
та із серця спокій мій.
Не знаходжу нині місця –
пам'ять, як той лиходій.

Рину вмить увесь під ковдру -
в темряві я тут один.
І сиджу неначе бовдур,
кат нічних своїх годин.

Мої думи, думи мої,
як, куди від вас втекти?
Пам'ять травнем новим поїть,
схожим травнем, де є ти…

Я тікав від дум у гори,
в цвіт весняних полонин,
та на жаль, на моє горе,
там зібрав лише полинь…

Тягне все мене в минуле,
де від погляду тепло,
де тихенько пригорнулось
щастя під моє крило.

Так, то щастя вже минуло,
миттю світла пронеслось.
Наче  зірка проминула
в небі темнім і пішло…

Темно тут. Так само зовні,
Душу знову душе сум.
Тіні темрявою повні
вбити здатні серця струм?

Струм той є  - моє кохання,
моє щастя та біда.
Боже мій, почуй благання
та її мені віддай!

Та не буде те, що було –
де те світло і тепло.
Моє щастя облетіло,
цвітом білим полягло.

Ось чому - неспокій, Боже,
чому травень знов  п’янить.
Може з глузду  з’їхав? – може,
та тому сльоза бринить.

Бо чомусь  життя дорожче
нездійсненна з нею мить…


27.05.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
 ===============================
короткий вариант на русском, написанный ранее:


Как её мне не хватает
-----------------------------------

Ночь с окна луну изъяла,
И  спокойствие  - долой!
Прячу тело в одеяло -
Полностью,  всё  с головой…

Тут  темно, темно и извне,
и в душе  кромешный мрак.
Где же милость молний,  ливней?
Снова Май уходит…  Ах…

Всё мотаюсь по квартире,
Думы думаю о ней.
Ничего, казалось,  в мире
нет тех дум моих  важней.


16.06.17
---------------------------------------------------
© Copyright: Виталий Тугай, 2018
----------------------------------------------------
мій официальный сайт "Камін для душі":
                              http://lesovihok.avtor.me
          та авторська строрінка на Фейсбук

www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Останнi днi зими



Останні дні зими неначе не останні –
Січе обличчя сніг, як кара людям всім.
Останні дні зими вподобі не весняній,
І люди кажуть: Ні! Тікають в теплий дім.

Бо вдома теплий чай, та  діти, чи – онуки,
Коли все так, то й сум по тій весні – дарма.
Годинник на стіні ковтає миті, – слухай!
А може і не слухай… Зима піде сама.

Останні дні зими –
чомусь лютує небо.
Мете в обличчя, дме - напевно є за що.
Полотна крижані, чи є нам в них потреба?
Чому набридлий сніг кружляє наче чорт?

Дерева навкруги – коряві чорні руки,
Неначе п’ятірні, зшкрібають з неба синь.
В облозі хуртовин такі повільні рухи,
А хочеться весни… Іди, вже лютий, згинь…

27.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-----------------------------------------------------------------------------------------
                   мій официальный сайт "Камін для душі":
                                    http://lesovihok.avtor.me  
                        та авторска строрінка на Фейсбук
                   www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/


Знов стелиться нiч



Крок стелиться в слід. Слід стелиться в шлях.
І далі - вперед без сумнівів жодних.
Хай місяць в ночі – ліхтарик Творця,
Сіяє й надалі в холодній безодні.

Та думка мене тримає одна:
Не вмію, не зможу, а чи боюся…
Не здійсненні мрії неначе орда
За мною з надією віддано рвуться.

Ось постріл луна, і зграя пташок
Зірвавшись у мить з прилеглого гаю,
Віщує мені: Життя – це ніщо,
Та лише воно здатне вести до раю.

Не згинули ще мої вороги –
Кують свою лють, та сил не втрачають.
Чи може любов’ю їх не зігрів –
Що правда-то правда, та хай пробачають.

Як згадка мені про прожиті дні
(Дитячі, легкі, наївні, летучі),
З’являється птах, і де - той мій гнів?
Сповзає в яри, як туман неминучий.

Знов стелиться ніч рядками на лист,
Та літери ці - з відлунням у скронях.
Мій Боже, молю, вклади у них зміст,
Який я щоразу читаю в долонях.


13.02.18


                мій официальный сайт "Камін для душі":
                         http://lesovihok.avtor.me  
                   та авторска строрінка на Фейсбук
                www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Блакитний лиман



У час, коли світом керує зима,
Все кригою вкрито, і навіть вуста
Забули про дотик, з’явилась вона…
З’явилась зненацька, неначе не звідки.

Примарилось літо, блакитний лиман,
Єдину її я лиш там розпізнав,
І впевнений я – не відався я снам.
Було це по справжньому реалістично.

Мій сум, що на серці, розвіявся в мить -
Спасінням було для мене ведіння.
До нього торкався, міг з ним говорить,
Бо досі ще в щире кохання я вірив.

Та зустріч, що сталась у шепоті хвиль,
Той погляд, як сонце, стрічка в волоссі…
Мені бракувало лише білих крил,
Мені, хто вважає здійсненними мрії...

Нас пестило море, теплим був вітер,
І танула плоть в поцілунках отих…
Сліди на піску склали магію літер,
Священних, та змитих водою, «Люблю».


09.02.18


© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-----------------------------------------------------------------------
мій авторский сайт 
"Камін для душі": 
               http://lesovihok.avtor.me

День у день


Я все частіше - день у день,
у небо погляд піднімаю,
і все частіше -  день у день,
душею ніби помираю…


Скажіть, хто зможе пояснити
мені страшні буденні дні,
в яких голодні плачуть діти,
та гинуть люди на війні?


Чому колишні наші браття
віднині стали  ворогами?
Хто розпалив війни багаття,
та прірву утворив між нами?


Чому від геніїв-тиранів
ми кривду маємо терпіти?
Невже це - наші дні останні?
Коли ж любов тоді  творити?


06.02.18
© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-------------------------------------------------------------
мій авторский сайт 
"Камін для душі": 
               http://lesovihok.avtor.me

Україна, моя матуся

присвячується річниці Дня Незалежності України, та тим, хто 

захищав, і продовжує зараз захищати нашу Матусю-Україну.

               

Україна, моя ти матуся,

бачу сльози твої, що – з неба.

Я на тебе із сумом дивлюся -

в час війни – в дітях є потреба!

 

Бачу сльози твої, рідненька,

ці могили дітей-героїв.

Я вклоняюся їм низенько,

хто життям своїм мир відстоїв.

 

Ти сумуєш за ними, мамо,

в вишиванці вишнево-чорній.

Я за ними сумую так само,

бо вони є брати-герої.

 

Відчуваю твій біль та втому -

скільки їх - на війні полеглих! 

Скільки ж їх не прийшло до дому,

але всі вони… Ні – не вмерли!

 

Бо герої твої не вмирають –

вони – вітер над морем, степом,

над ланами твоїми літають –

журавлями під рідним небом.

 

Україна, моя ти матуся,

в час війни в дітях є потреба!

Я за них, за тебе помолюся,

та за мирне блакитне небо.

 

22.08.17

----------------------------------------
читайте мене  на  моєму офіційному сайті
                  http://lesovihok.avtor.me 
     читайте меня на моём  официальном 
                 сайте "Камин для души"
  



     за ілюстрацію взято полотно художниці з Дніпра,Ольги Рекун

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая