Юзеф Брандт “Варта над Дніпром”

Шановний Валерію Івановичу!

Нам стало відомо, що на території України, Службу Безпеки якої Ви очолюєте, почастішали випадки вшановування, шляхом встановлення пам’ятників, відкриття музеїв, наіменування вулиць, населених пунктів, навчальних закладів та сільськогосподарських підприємств, проведення тематичних вечорів, урочистих концертів, мітингів та інших масових заходів, шляхом вивчення творів та розповсюдження портретів (в тому числі й через друк на  банкнотах національної валюти), колишнього державного злочинця, націоналіста і ксенофоба, Шевченка Тараса Григоровича.

Так звана творчість вищеозначеного Тараса Григоровича – це суцільний потік ксенофобії, агресивного націоналізму, анархічного мілітарізму та прямих закликів до фізичного знищення українцями представників інших національностей без розбору. При цьому пан Шевченко культивує, а скоріш за все – явно пропагує, використання різних типів холодної зброї. В якості прикладу можемо навести фрагмент одного із його текстів:

За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?? Засівали, І рудою поливали… І шаблями скородили.

Особливо небезпечними, на наш погляд, є твори, в яких автор занадто реалістично і правдиво описує стан сучасної України. Ось один із уривків вірша “Розрита Могила”, в якому цей писака, фарбомаз, цей кар’єрист, вискочка, колишній кріпак, який хитрощами та інтригами потрапив у вищі кола столичної еліти, принижує громадян України зневажливим звертанням “нерозумний сину”:

Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю…

…Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває… Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати.

Як бачимо, автор ніяк не може утриматися ні від ксенофобської риторики, ні від образ на адресу людей, які не словом, а ділом сприяють побудові нової країни на теренах колишньої – архаїчної і безпорадної – України!

Особливу увагу просимо звернути на писання Тараса Григоровича, в яких він, на власному прикладі, не лише заохочує до протиправних дій, спрямованих на революційні зміни в державі та встановлення соціальної справедливості:

Ой виострю товариша, Засуну в халяву Та піду шукати правди І тієї слави…

…Та спитаю в жидовина, В багатого пана, У шляхтича поганого В поганім жупані І у ченця, як трапиться, Нехай не гуляє, А Святе Письмо читає, Людей поучає, Щоб брат брата не різали Та не окрадали, Та в москалі вдовиченка Щоб не оддавали.

але й викладає план розгортання цих масових протиправних дій, вказує на основні джерела соціальної напруги й нестабільності та відверто називає імена зачинщиків:

Задзвонили в усі дзвони По всій Україні; Закричали гайдамаки: «Гине шляхта, гине! Гине шляхта! Погуляєм Та хмару нагрієм!» Зайнялася Смілянщина, Хмара червоніє. А найперша Медведівка Небо нагріває. Горить Сміла, Смілянщина Кров’ю підпливає. Горить Корсунь, горить Канів, Чигирин, Черкаси; Чорним шляхом запалало, І кров полилася Аж у Волинь. По Поліссі Гонта бенкетує, А Залізняк в Смілянщині…

З метою возвеличення націоналістичних ідей та героїзації державних злочинців, підданих анафемі ще за велінням відомого гуманіста і просветителя Петра Першого, добродій Шевченко Т.Г. звертається зі своїми “батьківськими повчаннями”, написаними в дусі кращих зразків гебельсівської пропаганди, до всіх псевдопатріотів України. При цьому тексти явно спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі та людиноненависницьких настроїв, так як під виглядом “патріотичних закликів”, ховають у собі пропаганду і вихваляння націоналізму, колабораціонізму та ксенофобії:

В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!..

…Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших… і не буде Кому помагати. Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами!

Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..» — «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані!

Так і претесь… І всі мови Слав’янського люду — Всі знаєте. А своєї Дастьбі… Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже, — Отойді ми заходимось!..

Все розберіть… та й спитайте Тойді себе: що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани Ясновельможнії гетьмани.

Правда!.. правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу!

Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Замість пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, Сліпую каліку.

Просимо також звернути увагу на блюзнірське заперечення паном Шевченком, цим німецьким наймитом, таким собі козачком – натирачем енгельгардтівських чобіт, найновіших тверджень сучасної української історичної науки. Більше того, “вельмишановний”  Тарас Григорович ще й безпідствно ображає усіх тих, хто ці історичні твердження проголошує, і погрожує цим чесним людям розправою:

«Гайдамаки не воины — Розбойники, воры. Пятно в наший истории…» Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб’є живе серце За свою країну. Ви — розбойники неситі, Голодні ворони. По якому правдивому, Святому закону І землею, всім даною, І сердешним людом Торгуєте? Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо!.. Дуріть Дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть Бога. Бо в день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру.

Викладені вище тексти зневажають пам’ять числених жертв, які здійснювали злочини проти українського народу впродовж всієї історії його існування.

Враховуючи все, викладене вище, просимо Вас хоча б забезпечити виконання Конституції України.

Наскільки актуальними цьогоріч в Україні будуть тости "За снайпера!","За мінометника!","За мінера!","За пілота!","За артилериста!"?

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри, Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів, Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого «Я» на користь національного «МИ», тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятисна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне «ego» є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан «узаконенним беззаконням», аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: «Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!»
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому «законні зміни і доповнення» - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут «логіка порядку»?  Що це за «правова держава», де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв’язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу «История политических и правовых учений» - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних «державотворців» за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там «сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо», то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: «А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?» Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом «сильна світова держава».
Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у «найкрутішій в світі дережаві» є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: «...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики «варварське» правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах.»
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!
І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово «монархія» означає досліно «один най», тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що «анархія» означає дослівно «нема най», тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.

Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: «На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі».
Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекц вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.

PROFESSION DE FOI МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ  

(Символ віри для молодих Українців)

Читане на Тарасові роковини 1893 р. ув університетському місті на Україні.  

(Провопис оригіналу максимально збережено)


Знаючи сучасний стан і рух української молодїжи по багатох містах широкої Вкраїни, стежучи по змозї за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий, українофільский рух, ми молоді Українці, порадивши ся і спогодивши ся поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах висловити наші погляди і взагалі наше PROFESSION DE FOI (символ віри).[ Читати далі ]

Олексій Широпаєв, російський публіцист, поет, націоналіст, неоязичник, з 1986 року активно публікується в націоналістичних та праворадикальних виданнях («Наш марш», «Народный строй», «Завтра»).

Український та російський шляхи в історії: поштовх до роздумів
(Читати всім(!))

Я вирішив доречним навести цей розділ з виданої до 100-річчя Степана Бандери книги-збірника дискусійних статтей про щю видатну людину за моєю ініціативою та упорядкуванням у львівському видавництві "Тріада плюс" 2010 р. і вона є в книгарнях Львова.

Нагадую, що 1 січня - чергова 102-а річниця народження Степана Бандери, отож  всіх небайдужих прошу відзначити цю дату заходами за власною ініціативою і на власний розсуд


Степан Бандера - Лицар Чину

Богдан Гордасевич

Відповідь Кирилу Александрову на статтю "Бандера: постскриптум "москальского" историка".

"Понять и простить - совершенно разные вещи: понять можно без желания изучаемого объекта, а простить без просьбы о прощении нельзя! Провина есть осознание  своего поступка плохим, а если кто-либо уверен в правильности своих действий и ни о каком прощении не просит - кто, за что и главное: зачем?!- может его простить? Полная несуразица, а каков запев - такова и песня"  Жорж Дикий
 
Не кожна провокація є на шкоду. Так, матеріали російського історика Кирила Александрова з Санкт-Петербурга про Степана Бандеру підштовхнула до цікавої дискусії у тому числі з участю і наших "рідних" провокаторів. І тоді я подумав, що як учасник трьох перевидань книги письменниці Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф" маю право, а можливо, що і зобов'язаний висловити своє бачення цього проблемного етапу української історії, яким є боротьба Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії.[ далі ]

... слышали о таких? НАРОДНІ БЛОГИ

14 жовтня 1942-го на День Святої Покрови - покровительниці українських воїнів була створена Українська Повстанська Армія - збройні формування українців, що протягом десятиліть вели нерівну боротьбу із окупантами України - з поляками, фашистами та комуністами.На честь 68-ї річниці створення УПА - українські Інтернет-спільноти світу проводять флеш-моб "Пам'ятаємо героїв". Суть флешмобу - ставимо аватарки: Слава Україні!