хочу сюда!
 

Юлия

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Заметки с меткой «22 січня»

95-річчя Дня Соборності України



День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання 22 січня 1918 р. Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено 1 листопада 1918 року. Процес об'єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об'єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об'єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об'єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: "По лінії з'єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз'єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз'єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.
У м. Києві"



Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті "Соборна Україна", яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду "Україна – Русь".
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Підготував Богдан Гордасевич
ПМ: Коли кажуть, що то радянська влада об'єднала Україну, то це показує повне невігластво і дурість, бо ось якою б мала бути Україна! Як і Крим та Кубань (Тмутаракань) до Києва з прадавніх часів належали, а про Москву тоді і не чули.

Вітаю з Святом Соборності України!

22 січня - День Соборності України

Я не люблю тих, хто багато критикує, тому що і сам з таких, але заборонив собі обговорювати все нездале в інших, тому що задаю спочатку запитання: "А сам що, дуже багато зробив? Чим кращий?  Отож бо - Богдане Бо!"
І не люблю бути дурнем, коли мене до того змушують: сам захочу - буду, а не захочу - не буду. В даному випадку - не хочу! І не змусите!
Це все я до того, що думав написати якусь дуже розумну річ з нагоди 22 січня - Дня Соборності України і... І прочитав заради цікавості промову нашого Гаранта - Віктора Януковича і... І вкотре переконався: сказано так, що краще важче придумати!
Пригадалось, що на 20-річчя Дня Незалежності України також були гарні промови від Януковича, які я пропонував всім уважно прочитати, але не помітив належної реакції громади, бо: " Як то? Щоб я та щось від Януковича! Та най я буду останнім мурлом, якщо хоч слово Януковича сприйму!"
От я і пропоную знову уважно вчитатись в слова цієї промови Президента України Віктора Януковича і визначитись для себе: чи ви проти всього сказаного тут - чи просто...

Виступ Президента на урочистостях з нагоди Дня Соборності та Свободи України

Дорогі співвітчизники!
Сердечно вітаю вас з Днем Соборності та Свободи України - важливим та знаковим святом для нашої держави!
94 роки тому, у буремні часи світової кризи початку минулого століття, Акт Злуки проголосив об’єднання двох українських республік, народжених на уламках імперій.
Це був надзвичайно важливий момент української історії. Єднання українських земель, творення власної держави для українців стало реальністю. Єдність і сьогодні, без перебільшення, - це головна умова нашої сили та незалежності.
Тоді, на початку ХХ сторіччя, значення і ціну цього твердження український народ перевірив на власному досвіді. Внутрішні суперечки, ворожнеча, безвідповідальність та численні труднощі того часу не дозволили завершити розпочате. Але те лишилося у минулому. Переконаний, всі ми добре вивчили уроки. І сьогодні робитимемо все, щоб не повторювати вчорашніх трагічних помилок.
У кожного народу своя доля. Народ України пройшов безліч випробувань, але відстояв цінності соборності і свободи. Ми не схилили голови, не втратили творчої життєвої енергії. Тому зараз Україна впевнено прямує у майбутнє.
Соборність і свобода були і залишаються наріжними каменями нашої національної ідеї. Це важливі складові становлення сучасної України.
Соборність і свобода - це цінності, які впроваджує в життя наш народ протягом усієї своєї історії. Це надійний фундамент, на якому будуються міць і велич українського суспільства. І ми гідно приймаємо виклики сучасної складної епохи. Тому що це - наша спільна відповідальність перед нащадками за збереження і зміцнення вільної та єдиної України.
Ми можемо мати різні точки зору. Нас можуть розділяти сотні кілометрів. Але ми усі - єдиний український народ. Наші сьогоднішні дії визначаються не тільки минулим. Сильними стають тільки ті народи, які вірять у свою перспективу. Наше завдання - забезпечити реальну економічну та політичну незалежність, зміцнювати демократію та верховенство права, ствердитись як молода, сильна сучасна держава - в Європі та у світі.
Я з радістю відзначаю зростання патріотичних настроїв українського суспільства, прагнення будувати нову країну, забезпечити нову якість життя. Але залишається і багато зневірених - тих, хто робить свій вибір на користь пошуку кращої долі в інших країнах. Прикро те, що ця тенденція поширена серед молоді.
У сучасному глобалізованому світі у кожної людини дійсно є можливість самостійно обирати країну проживання, навчання, роботи. За таких умов держави, що можуть забезпечити людині свободу та широкі можливості, стають центрами світового тяжіння. Вони отримують нові можливості для випереджального розвитку. Саме такою країною маємо стати і ми.
Я бачу основне завдання політики модернізації в тому, щоб створити в Україні справедливу та ефективну соціальну систему, привабливе і сприятливе середовище для життя, розвитку власного бізнесу і самореалізації кожної особистості. Ми бачимо, як четвертий рік поспіль світ змінюється під впливом кризи. Це не просто економічний спад. Це криза усталених світоглядів, криза довіри між народами. І світ буде змінюватись.
Я впевнений, що ми не загубимося в цих трансформаціях. Україна докладає всіх зусиль, щоб бути активним та ефективним гравцем світової економічної системи. Ми зберігаємо репутацію надійного партнера. Саме тому попри всі труднощі ми продовжуємо рухатись шляхом реформ усіх сфер суспільного життя.
В Україні закладаються основи для економічного зростання, політичного та гуманітарного розвитку на сучасних засадах. Значна частина наших реформ стосується економічної сфери. Насамперед, це створення сприятливого бізнес-клімату, активна політика заміщення імпорту, посилення енергозбереження, зміцнення енергетичної безпеки. Це підтримка розвитку реального сектору економіки, підприємництва, інновацій, виробничого та технологічного оновлення. Це захист наших інтересів на традиційних зовнішніх ринках та вихід на нові. Ми будуємо економічну модель, яка забезпечить імунітет країни від будь-яких зовнішніх економічних криз.
Однак творити сучасну націю і сильну державу - це не лише економічні кроки. Необхідно і надалі зміцнювати нашу систему безпеки, оборони, охорони закону. Необхідно будувати ефективну зовнішню політику. Розвиток цих сфер теж знаходиться у фокусі постійної уваги. Сильна економіка, спрямована на покращення життя кожного громадянина, дієва система національної безпеки, прагматизм у зовнішній політиці - так виглядає формула наших перетворень.
У своєму розвитку Україна пройшла важливі історичні віхи. Від прагнення до здобуття національної незалежності, утвердження суверенної держави, становлення сучасної економіки, соціальної системи. Ми поставили перед собою завдання входження до сім’ї європейських народів. Європейський вибір - це вибір демократичних цінностей, економічної свободи, високих соціальних стандартів.
Водночас запорукою стабільності і процвітання є добрі та братерські відносини з нашими сусідами, передбачувана та послідовна політика співпраці з нашими стратегічними партнерами. І я переконаний, що в цьому році ми станемо на крок ближче до поставленої мети. Водночас, ми будемо торувати власний шлях, послідовно відстоюючи свої інтереси.
Ми наполегливо реалізуємо нову гуманітарну політику. Її мета - це забезпечення взаємоповаги в українському суспільстві, збереження культурної багатоманітності, вихід на новий рівень суспільного розвитку і безпеки України як єдиної спільноти ХХІ століття. Наш поступ як соборної нації неможливий без політичного примирення.
Вибори до Верховної Ради України показали: всі без виключення парламентські політичні сили відстоюють проведення реформ, модернізацію країни, досягнення високих стандартів життя. Це створює передумови для політичного консенсусу та відкриває перспективи швидкого та успішного реформування нашої держави. Справа лише у тому, чи зможуть у відповідальний момент наші політики переступити через власні амбіції задля нашої спільної справи - побудови заможної, сильної України.
Нас об’єднують демократичні цінності: свобода слова, думки, вибору. Водночас, наголошую, що суспільство очікує від політиків не обіцянок та гасел. Не биття в гучні, але пусті барабани. Україні, її народу потрібні практичні кроки в напрямку покращення законодавства, подолання корупції, покарання правового свавілля.
Можна багато мріяти про сучасну державу. Але без додержання законності, забезпечення виконавської дисципліни, безвідмовної роботи адміністративних процедур, сучасних кадрів - ця мрія буде недосяжною. В Україні триває реформування судової, правоохоронної та адміністративної систем. Ми виходимо на розуміння необхідності цілеспрямованих і консолідованих рішень на рівні Конституції. Я впевнений, що такі рішення матимуть глибинне значення для всього суспільства. І саме тому конституційна реформа із справи для вузького кола політиків перетворюється на спільний проект української громадськості. Саме в цьому я бачу значення створеної Конституційної Асамблеї.
Закликаю усіх відкласти політичні суперечності. Не шукати конфліктів, а спрямувати зусилля на пошук спільного бачення перспектив України. А це - реформи та оновлення України задля покращення життя людей. Кожен з нас прагне до кращого. Ми всі хочемо бути прикладом для своїх дітей. Долаючи сучасні негаразди, ми шукаємо та знаходимо злагоду, ставимо завдання і досягаємо їх заради спільного блага, заради нашої України. Саме у цьому і полягає сенс свята Соборності.
Зі святом вас, дорогі співвітчизники! Добра і щастя кожній родині, кожному з вас!
Вітаю зі святом!

http://www.president.gov.ua/news/26653.html

Додаток-рефлексія: Як мене дістало оте "совкове", коли "Жеваго не читал, но осуждаю" Десь таке враження від спілкування в Неті, де читають два-три рядки і вже все зрозуміли.
Також мене цікавить феномен, коли люди вишукують всіляке сміття навіть у чомусь доброму, бо їм не подобається все виключно тому, що своїх опонентів потрібно завжди ганити. Чисто леніньско-сталінська ідейна програма на рівні підсвідомості: всі погані, хто не як ми.
А якби Янукович просто як Лукашеноко перейшов на російську, поміняв символіку, начхахав на всі українські святині і покладав квіти тільки Леніну і Невідомому солдату ВОВ - це для всіх наших патріотів було б значно приємніше? Так виходить! І це погано, що так виходить!
Тому люди! Закликаю! Цінуйте і підтримуйте що є добре!

19%, 6 голосов

16%, 5 голосов

65%, 20 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

День Соборності в Харкові.

Погода за вікном чудова настрій піднесений. Чому б не поїхати на свято не зустріти однодумців погуляти відсвяткувати. Нечасто нам вдається те ,що гадається але цього разу майже вдалося.
Як тільки приїхала побачила небагато людей, спочатку думала чи туди йду, але міліція на моєму шляху не могла не обнадіювати. Людей небагато. Стоять осторонь ,скромно, але святковість на обличчях декількох можна розгледіти. От мій вибір і пав на дві молоді трійки хлопців та дівчат, що стояли поруч але окремо. Я наважилась підійти до дівчат і вони для мене стали приємною компанією спочатку, так само як і хлопці наприкінці.
Сюжет майже тотожний до всіх подібних зібрань. Перше , що мене вразило це фото сесія Сильної України біля святкового кошика з жовто-блакитними хризантемами та їх прапорцями. Вразило неприємно, бо за місяць всі готувались до свята не політизованого, а тут: «на манеже всё те же». Лідера достойного нема(а цього разу взагалі довго нікого не було)І, якби не значна кількість простих людей, ми могли б подумати що щось наплутали чи з часом чи з місцем. З’явилися. Відповідальність за організацію наче взяв «Поступ». Помолилися за Україну, заспівали гімн, момовчали майже хвилину. А потім, куди без них, проблеми насущні: Харківський Українській центр викинула на вулицю наша мерія. Дійсно проблема серйозна, тому ніхто не відмовився на доволі знайому та, нажаль, таку безкорисну(як показує досвід) річ: залишити свій підпис на підтримку ХУКЦ.
Співали
у ланцюзі руки єднали
І душами розцвітали.
Шкода що ланцюг ледве дотягнувся до Оперки , а з такою жвавістю з якою до нас по дорозі приєднувались прохожі могли б опинитись і біля вічного вогню. Але активісти з рупорами всі люб’язно знов зігнали людей до кучі ( перед ланцюгом не "попіарішся" як слід). Потім ми співаючи пішли до свободівців.
Знов такі знайомі речьовки, хоча були і цікаві, але так хочеться чути простих людей із звичайними душевними словами по темі вітання та єднання. Були і такі, і це не може не тішити.
Особливою і знаковою подією Дня Соборності у Харкові яка сталась наприкінці й не очікувано завершила його. Так от. Ми уважно прослухали директора Харківського Українського Культурного Центру,який лишився без роботи, «хоча в нього контракт ще на 5 років». Потім рупор взяв бувший політв’язень Здоровий. І нарешті став казати про болючу проблему Харкова: основну причину його «несоборності». «Жиди при владі» - він казав зло і завзято , жорстко , голосно та безстрашно. Поки той самий «культурний» директор ХУКЦ не відібрав у старої людини силою рупор. Здоровий нічого не зрозумівши,хто так нагло вчинив з ним, став махати палицею(тут маю зазначити, що він сліпий).
І зачепив по спині директора. На що той, рослий чоловік товкнув злісно старого інваліда так ,що той впав на сніг. Молодь була у шоці. Один хлопець просто повис на спині у «культурного діяча», а інші підняли і заспокоїли Здорового. Слава Господу є ще в Харкові достойні люди! Які не стерпіли такої наруги над старою людиною.
Директор намагався пояснити свій вчинок тим , що «ця людина завжди з’являється на таких заходах і кричить образливі речі»( Цікаво для кого образливі, якщо у нашому парламенті більше половини жидів! А у Харкові майже всі високі посади вони окупували! З яких це пір правда – це образа. ). І що він провокатор. Політв’язень – провокатор – як вас це,га? І це  отак у нас відносяться до людей, які життя присвятили батьківщині і  стільки страждали за Україну!
Підбігла міліція , всі поступово розійшлися.
Отак пройшов день Соборності в Харкові. Для себе я ще раз запевнилась в тому , що багато хто у нас ховається за високими посадами, не маючи за душею і краплини совісті, а ще у нас чудова молодь!!! І дуже прикро бачити і відчувати, і на собі теж, як знущаються над нею отакі ГРОМАДСЬКІ ТА КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ тільки за те, що ми живі натуральні і вільні у своїх почуттях!!!

22 січня - День Соборності України

Гасло віча: "Влада для народу, а не народ для влади"

Далі - повторення пройденого:

Початок кінця або "Слава анархізму!"

Епіграф: Свобода - мати анархізму

Від Долі не втечеш - це відома істина, а якщо так, то чи не краще піти гордо Долі на зустріч?
Якщо українцям не везе з керманичами на чолі держави, то може ну її в біса ту державу і тих керманичів?!
І нехай замайорить над Україною чорний прапор АНАРХІЗМУ!
І я не жартую, а серйозно обмірковую шляхи  дій для українців у разі виконання своїх антиукраїнських обіцянок новообраного президента України Віктора Януковича.
 Ми всі визнаємо право демократичного обрання влади і визнання програвшою стороною легітимності влади опонентів за умови, що і переможці виборів визнають необхідність толерантного ставлення їх влади до переможених. Вибори - не війна і тут принцип "Горе переможеним" задіювати безглуздо, бо переможені є такими самими громадянами країни, як і переможці, а не завойованим народом. Але якщо нова влада в силу своєї недалекоглядності  почне ставитись до частини своїх громадян як до поневолених рабів, то ці люди мають всю повноту суверенних прав на повстання і вчинення опору такій владі. Бо влада існує для народу, а не народ для влади!
Я належу до тих громадян України, які змушені погодитись на керівництво державою Україна новообраного президента Віктора Януковича, бо такими є результати загальноукраїнських виборів, демократичність і легітимність яких визнано світом і мною особисто теж. Мною теж! - це особисте визнання легітимності влади кожним громадянином є визначальним, як на мене, у добровільному погодженні особи тій владі підчинятись і виконувати її розпорядження. Наголошую, що це моє добровільне визнання влади, а не примусове! Також ще раз наголошую знову, що влада існує для народу, а не народ для влади! І що за конституцією саме народ є найвищим сувереном-розпорядником державної влади, а сам народ є сукупністю одиниць громадян держави.
Як частина народу я маю повне суверенне право особи-громадянина на протест проти дій влади, якщо вони, дії влади, мене не влаштовують, а від сукупної кількості таких одиниць постає загальна воля народу, що вказує владі на її реальне місце. Власне виходячи з усього вже сказаного я хочу заявити наступне "urbi et orbi"(місту і світу):[ Читати далі ]

Чи готові Ви протестувати 22 січня?

Опитування на передодні важливих подій...

77%, 64 голоса

17%, 14 голосов

6%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

До Дня Соборності України 22 січня

PROFESSION DE FOI МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ  

(Символ віри для молодих Українців)

Читане на Тарасові роковини 1893 р. ув університетському місті на Україні.  

(Провопис оригіналу максимально збережено)


Знаючи сучасний стан і рух української молодїжи по багатох містах широкої Вкраїни, стежучи по змозї за рідною літературою, що має своїм осередком Галичину, і уважаючи на попередній, так званий, українофільский рух, ми молоді Українці, порадивши ся і спогодивши ся поміж себе, поклали привселюдно в коротких словах висловити наші погляди і взагалі наше PROFESSION DE FOI (символ віри).[ Читати далі ]

92%, 46 голосов

4%, 2 голоса

4%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

День Соборності України 22 січня 2011 року (до уваги киян)



День соборності України — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об’єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну.

День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель.

21 січня 1990 року живий ланцюг утворений сотнями тисяч людей з'єднав Київ та Львів на пам'ять про цю подію. Офіційно- 400 тисяч, неофіційно- до 4 мільйонів наших співгромадян.

Колись ми повторимо "Великий ланцюг" від давнього Херсонеса до Києва, від Ужгорода до Луганська. Це не тільки романтика. Це акт повернення українського духа в українське тіло, державотворчий акт.

Запрошуйте друзів, розповідайте їм про цю подію.

Наша мета: Неподільна Україна.

План дій наступний:

22 січня 2011 року об 11.00 вийди з державною атрибутикою (синьо-жовті прапори, прапорці, стрічки, бодіарт на обличчі) на міст Патона, візьмись за руки з іншими і стань учасником історії.

Програми в інших містах України будуть оголошені трошки згодом.
===
Акція буде відбуватися без партійної символіки.
===
Детальніше про акцію:

http://maidan.org.ua/static/news/2010/1294081305.html
http://ukrainaponaduse.blogspot.com/2011/01/22-2011.html
http://www.facebook.com/event.php?eid=14877904183848
http://vkontakte.ru/club22036164

P.S. Ми хочемо охопити цілу Україну цією акцією, але звичайно, що самотужки не в змозі це зробити, тому ми просимо усіх небайдужих патріотів, хто може допомогти із організацією цієї події у своєму місті, долучитись до нас. Пишіть на наш e-mail: ukraine22@groups.facebook.com

РАЗОМ МИ-СИЛА!День Соборності України 22 січня 2011 року



День соборності України — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об’єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну.
День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель.

21 січня 1990 року живий ланцюг утворений сотнями тисяч людей з'єднав Київ та Львів на пам'ять про цю подію. Офіційно- 400 тисяч, неофіційно- до 4 мільйонів наших співгромадян.

Колись ми повторимо "Великий ланцюг" від давнього Херсонеса до Києва, від Ужгорода до Луганська. Це не тільки романтика. Це акт повернення українського духа в українське тіло, державотворчий акт.

Запрошуйте друзів, розповідайте їм про цю подію.

Наша мета: Неподільна Україна.

План дій наступний:

22 січня 2011 року вийти з державною атрибутикою (синьо-жовті прапори, прапорці, стрічки, бодіарт на обличчі) на вулиці своїх міст, містечок, сіл, візьмись за руки і стань учасником історії. Самі програми у містах будуть оголошені трошки згодом.

===
Акція буде відбуватись без політики і комерції.
===