хочу сюда!
 

Оксана

47 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 45-55 лет

Заметки с меткой «татари»

Вітання II Всесвітнього конгресу кримських татар

Вітання учасникам II Всесвітнього конгресу кримських татар

01 Серпня 2015 - 11:34


Шановні друзі!

Щиро вітаю представників мужнього та свободолюбного кримськотатарського народу, які прибули сюди для участі у II Всесвітньому конгресі кримських татар. Нині весь світ із вами. Про це свідчить значна кількість учасників форуму з різних країн.

Шість років минуло відтоді, як на вашій історичній батьківщині у Криму ви вперше зібралися, щоб заснувати Всесвітній конгрес кримських татар, вільно обговорювали плани з національного відродження та відновлення зв’язків між представниками народу, розірваного імперською політикою Кремля. Народу, який отримав змогу об’єднатися завдяки своїй боротьбі та підтримці України, яка у 1991 році здобула незалежність і відкрила шлях для повернення кримських татар додому.

На жаль, II Всесвітній конгрес кримських татар відбувається в умовах тимчасової окупації Криму Російською Федерацією. Кримськотатарський народ знову зазнає терору, десятки тисяч кримчан змушені рятуватися від нової загрози. Хочу запевнити вас, що Україна ніколи, ні за яких умов не змириться з порушенням прав своїх громадян, прав людини, прав кримськотатарського народу вільно жити на своїй землі.

Україна разом із нашими міжнародними партнерами докладатиме всіх зусиль задля відновлення законності на півострові та повернення української влади у Крим. Ми створили державні установи, які опікуються реалізацією державної політики щодо Криму. Гідне місце в українській владі посіли представники кримських татар, у тому числі національні лідери Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров - народні депутати України.

У наших планах - розробка «дорожньої карти» щодо надання Криму - історичній батьківщині кримськотатарського народу - статусу національно- територіальної автономії у складі Української держави.

Україна вдячна за підтримку демократичних країн, у тому числі тюркомовних держав, у цей складний час. Хочу наголосити, що ми високо цінуємо принципову позицію Турецької Республіки, яка стала співавтором Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України», неодноразово на найвищому державному рівні заявляла про неприйнятність окупації Криму й направила до нього неофіційну делегацію, яка підтвердила численні ганебні факти порушень окупантами прав людини.

Як Президент України, я також висловлюю вдячність усім вам, у тому числі діаспорі кримських татар в інших країнах, за беззастережну підтримку територіальної цілісності та суверенітету України.

Бажаю кримськотатарському народові миру, єдності та процвітання, а делегатам II Всесвітнього конгресу кримських татар - успіхів у роботі. Вірю, що разом із нашими друзями у всьому світі ми відновимо історичну справедливість і забезпечимо гідне майбутнє наступним поколінням.

Петро ПОРОШЕНКО

Україна і Росія. Факти.

 Вперше Україна згадується в Іпатіївському літописі. Зауважте, не Малоросія, не як-небудь інакше, а саме Україна. Літописний звід включає в себе декілька компонентів - Лаврентьевскую літопис, Повість

временних літ, Чернігівську, Київську, Галицько-Волинську літописі в яких описані події від 860 до 1292 років. Джерела літопису дуже різноманітні - це і князівські літописці, князівські грамоти, звіти

послів, військові повісті, розповіді очевидців, грецькі хроніки та ін.

Вперше Україна згадується в літописній повісті про похід Ігоря Святославовича на половців у 1185 році. У багатьох джерелах Київська Русь ототожнюється з Україною.

У деяких редакціях, наприклад в Ермолаевском списку (1189-1213 р.р.), Україну називають КРАЇНА, в

Київському літописі - Украйну Галицької ... Також назва "Україна" згадується у зв'язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, пізніше - при описі подій врёмен правління галицько-волинського князя Данила Романовича.

Ось, якось так ... Москви і росії тоді ще ніхто не знав ...

Вищі навчальні заклади: Російська академія наук була заснована в 1724 р .., Московський університет в 1755. В Україні Острозька академія заснована 1576, Львівський університет заснований в 1661

Друкований буквар в Україні вийшов в 1574 році у Львові, в Московському царстві це сталося на 60 років пізніше - в 1634 році.

Релігія: Київська митрополія заснована в 988 році, а Московська тільки в 1458 році. Київська митрополія на 460 років старше Московської.

Столиці: Київ заснований 482-го року, Москва заснована 1147 сином Володимира Мономаха Юрієм Долгоруким. Отже, Київ старше Москви на 665 років.

Перший монарх в класичному розумінні коронований в Московському царстві Іван Грозний 1547 в наших землях Данило Романович Галицький - 1253

Монгольське іго: Київ позбувся Монгольського ярма 1363 після битви на Синіх Водах; Москва позбулася ярма 1480 після стояння на Угрі, а данина Кримському хану Московія платила до

1700, включаючи початок правління Петра 1.

Назва: Вперше термін «Україна» в літописах зустрічається під 1187 роком.

Вперше термін «Росія» знаходимо лише за часів правління Івана Грозного на 400 років пізніше.

Автор однієї з перших у світі конституцій Пилип Орлик. 5 квітня 1710 був обраний гетьманом. У цей же день він оголосив «Конституцію прав і свобод війська Запорізького». У США конституцію прийняли в 1787 році. У Франції та Польщі тільки в 1791 р

Історичні факти, які потрібно знати.

1. Державу з назвою Московія цар Петро I перейменував в Росію аж в 18 столітті, в 1721 році !!!

2. Плем'я Мокші назвало свою річку Москва, а переклад цієї назви, з мови Мокші, звучить як «брудна вода» !!! Будь-які інші мови Світу не можуть перевести слово Москва !!! Слово «кремль» - татарське і позначає укріплення на височині !!!

З. У середні віки всі картографи Європи писали і проводили кордон Європи уздовж кордонів Русі (Русь - це територія нинішньої України) !!! Московія - улус, зі своїми фінськими народами, завжди була складовою Орди, і її Європа справедливо відносила до Азії !!!

4. Московія (Росія) платила данину Кримському Хану, своєму суверену і господарю, який був правонаступником Золотої Орди, аж до 1700 года !!! Цар Московії зустрічав кримського посла на Поклонній горі, садив його на свого коня, сам пішим, під вузду, вів коня з кримським послом в Кремль, садив його на свій трон і вставав перед ним на коліна !!!

5. У 1610 році, в Московії на Борисі Годунові (мурза Гудун) закінчилася династія Ченгізідов (родич Чингісхана), і на трон звели Олексія Кішку з фінського роду Кобили, а при вінчанні його на Царство церква дала йому прізвище Романов, який нібито прибув з Рима правити Московією !!!

6. Катерина II, після окупації останньої вільної Руській Держави - Великого Князівства Литовського (територія Білорусі) в 1795 р, своїм наказом веліла назвати угро-фінські племена Московії якимись великоросами, а українців - справжніх русичів - малоросами !!!

7. Ніхто і ніколи не бачив в оригіналі договір про возз'єднання між Московією та Україною, нібито підписаний Б. Хмельницьким і Царем О. Романовим !!!

8. Вже кілька століть археологи Московії шукають артефакти, що підтверджують достовірність Куликівської битви, але поки безуспішно, от тільки байку про перемогу Д. Донського над Мамаєм виспівують досі, на всі голоси !!

9. Псковська, Новгородська, Смоленська області Росії, - це колишні слов'яно-руські Князівства, і до угро-фінської Московії не мали ніякого відношення, поки Московія-Орда вони окупувала їх відповідно в 1462, в 1478 і в 1654 роках !!! А в інших областях Росії (Московії) ніколи не мешкали слов'янські племена і народи !!!

10. Золота Орда і її дочка - Московія, - це єдині країни світу, які тримали в рабах власний народ !!! Це і пояснює вічну відсталість багатої на природні копалини Московії від порівняно обділених на природні ресурси європейських країн !!! Адже ефективність роботи вільних людей набагато вище, ніж рабів !!!

P / S.

За міфами російського національної свідомості завдано нового удару !!! Спочатку дослідження генофонду російського народу, що проводилися російськими вченими в 2000-2006 рр., Показали, що генетично росіяни - зовсім не слов'яни, а чистокровні фіни, які нічим не відрізняються від мордви (див. Статтю «Обличчя російської національності», №15, 2006) . За повідомленням московського Центру Льва Гумільова від 18 березня, російські вчені вперше в історії провели нечуване дослідження російського генофонду - і були шоковані його результатами !!! У тому числі ці дослідження повністю підтвердили, що росіяни - це не слов'яни, а тільки російськомовні фіни. Результати аналізу мітохондріальної ДНК показали, що ще одна найближча рідня росіян, крім фінів Фінляндії, - це татари: росіяни від татар знаходяться на тій же генетичній відстані в 30 умовних одиниць, які відокремлюють їх від фінів !!! У міфі про «слов'янські корені росіян» вченими Росії поставлена жирна крапка: нічого від слов'ян у росііян немає !!!! Є тільки близька слов'янській російська мова, але і в ній 60-70% не слов'янської лексики, тому російська людина не здатна розуміти мови слов'ян, хоча справжній слов'янин розуміє через схожість слов'янських мов - будь-яку (крім російської) .В росії живуть росіяни, але не рускіє. РУСЬ була і є, тільки КИЇВСЬКА !!!

https://www.youtube.com/watch?v=eN7_yrL1qLM


Україна - це


10%, 6 голосов

58%, 34 голоса

14%, 8 голосов

7%, 4 голоса

0%, 0 голосов

3%, 2 голоса

2%, 1 голос

7%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Аллаху Акбар!

Крымские татары с криком «Аллаху Акбар!» обратили в бегство кадыровцев

Крымские татары-добровольцы привели в панику кадыровских террористов, пойдя в атаку с криком «Аллаху Акбар!» На Донбассе бойцы крымскотатарского добровольческого батальона сил Антитеррористической операции привели в панику кадыровских террористов. Об этом в своем «Facebook» написал советник президента Украины Юрий Бирюков. Так, кадыровцев привело в замешательство, что против них, на стороне Украины, воюют бойцы-мусульмане: «Из серии «нарочно не придумаешь»: кадыровских свиней приводило в панику то, что на них в атаку шли с криками «Аллаху Акбар» суровые дядьки ваххабитской наружности. Свиней это приводило в такой ступор, что они зачастую стреляли друг в друга. Очень уважаю крымскотатарский добровольческий батальон. Суровые дядьки, не балаболы», – подчеркнул Бирюков. А пользователь «Twitter» под никнеймом «Reincarnation» сообщает, что в рядах крымскотатарских добровольцев воюют и чеченцы. Судя по всему, это те жители кавказской республики, которые недовольны режимом правления Кадырова и Путина. Напомним, ранее сообщалось, что кадыровцы выложили в сеть видео вторжения российской армии в Украину.

Джерело: ІНФОРМАТОР.su

Кримським татарам допомагають польські журналісти

Варшава – Асоціація польських журналістів допоможе кримським татарам інформувати світову громадськість про проблеми цієї національної меншості України. Члени польської організації говорять, що останнім часом у Криму почастішали провокації проти кримських татар з боку проросійських організацій. За їхніми словами, хтось зацікавлений у дестабілізації ситуації в Криму. Щоб поінформувати польські ЗМІ про події на кримському півострові, асоціація журналістів запросила до Варшави Алі Хамзіна, директора міжнародного департаменту кримськотатарського Меджлісу.
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24877696.html


http://mn.ru/images/30045/04/300450415.jpg




Татаромогольське іго хіба ми скинули ?

Бачимо зеків, а читаємо "татаромоголи" далі обкладають даниною Київську Русь.

"А неофіційно "теми сім'ї" є ледь не у всіх сферах. Найпоказовіший приклад – найбільша транспортно-експедиторська компанія "Лемтранс". Як встановила "Українська правда", компанія з шаленими прибутками контролюється структурами Ріната Ахметова та "межигірськими фірмами".

Випадок "Лемтрансу" показовий й тому, що дозволяє зробити важливий висновок: родина Януковича і Рінат Ахметов – не просто друзі, а близькі партнери."

"ахмед великий даунбаський" давненько отримує ясир з найбільш знищених комуністами областей Київської Русі, вдалими шлюбами, бандитизмом та інтригами татари тепер вже отримують ясир з більшої території України.

Тому питання хіба Україна звільнилась від татаромоголського іга ?


85%, 17 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

15%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Як Московія привласнила історію Київської Русі

Ярослав ДАШКЕВИЧ, доктор історичних наук

ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

* Вперше надруковано у збірці Ярослава Дашкевича «Учи неложними устами сказати правду» (К.: Темпора, 2011. – 828 с.).

Створюючи свою ук­ра­їнську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базую­чись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Пере­бу­ва­ючи упродовж століть під владою завойовників, українці фак­­тично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московїї, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі.

В романі-дослідженні В. Білінського (Країна Моксель або Московія // Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008, 2009, в трьох книгах) повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно російських), що свідчать про докорінне перекручення історії Російської імперії, направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь.

Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології.

Розглянемо основні питання цієї проблеми.Московські, а пізніше російські царі розуміли, що без великого минулого неможливо створити велику націю, велику імперію. Для цього потрібно було прикрасити своє історичне минуле і навіть привласнити чуже. Тому московські царі, починаючи з Івана IV (Грозного) (1533–1584), поставили завдання привласнити історію Київської Русі, її славне минуле і створити офіційну міфологію Російської імперії.

На це можна було б не звертати уваги, якщо б ця міфологія не зачіпала корінних інтересів України, не була направлена на повне знищення України – її історії, мови, культури. Час показав, що російські імпершовіністи робили і роблять все можливе для реалізації цієї задачі.

Протягом століть, особливо з початком XVI ст. в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського; що Київська Русь – колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського; що росіяни за законом "старшебратства" мають право на спадщину Київської Русі. Цією жалюгідною брехнею дотепер користується російська історіографія і державні діячі Росії, а також «п’ята колона» в Україні, в яку входять комуністи і майже всі регіонали у Верховній Раді. Відомо що:

– В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. До цього часу Київська Русь уже існувала більше 300 років;

– Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом землі «Моксель» і пізніше Московським князівством з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані.

Як можна говорити про якогось «старшого брата», коли цей «старший брат» появився на світ декілька століть пізніше ніж русичі-українці. Він не має жодного морального права називати себе «старшим братом», диктувати людству правила існування, насаджувати свою культуру, мову, світосприймання. Відомо, що до кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата «великороса» і російського народу, а була Суздальська земля – земля Моксель, а пізніше Московське князівство, що входило в склад Золотої Орди – держави Чинґізидів. З кінця XIII до початку XVIII ст. народ цієї землі називали московитами. Московські історики замовчують питання про своє національне походження.

Московити, великороси – хто вони?

Московити. У IX–XII ст. великий край від Тули, Рязані й теперішньої Московської області, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі та інші – все це народ «моксель». Ці племена стали згодом основою народу, що прозвав себе «великоросами».

У 1137 р. на ці землі прийшов молодший син київського князя Мономаха – Юрій Довгорукий, який залишився без княжого стола у Київському князівстві. Юрій Довгорукий започаткував князювання Рюриковичів на землях «Моксель», очоливши Суздальське князівство. В нього від жінки місцевого племені народився син Андрій, якого назвали «Боголюбським».Народжений і вихований в лісовій глухомані в середовищі напівдиких фінських племен, князь Андрій розірвав усі зв’язки з батьківською дружиною і зі старими київськими звичаями.У 1169 р. Андрій Боголюбський захопив і зруйнував Київ: прийшов варвар, що не відчував ніякого родинного зв’язку з слов’янською святинею – Києвом За короткий час (50–80 років) на кожне фінське поселення був посаджений князь із Рюриковичів, уроженець від мами мерянки, муромчанки, мокшанки... Так з’явилися на землі «Моксель» князівства: Володимирське, Рязанське, Тверське та інші. В цей час на землі «Моксель» починають проникати окремі місіонери з розповсюдження християнства. Про масове «перетікання» слов’ян із Придніпров’я на землі «Моксель», як це стверджують московські історики, не може йти ніякої мови. Для чого слов’янам із плодючих земель Придніпров’я іти через непроходимі хащі і болота тисячі кілометрів в невідому напівдику глуш?На базі християнства на землі«Моксель» починає формуватися мова, яка з часом стала російською. До XII ст. на землях «Моксель» проживали тільки фінські племена. Це підтверджують археологічні розкопки О. С. Уварова (Меряни та їхній побут за курганними розкопками 1872 р. –215с.).Із 7729 розкопаних курганів не виявлено жодного слов’янського поховання.Антропологічні дослідження А.П. Богданова і Ф. К. Вовка, що проводили вивчення людських черепів,підтверджують відмінні особливості фінського і слов’янського етносів.У 1237 р. на Суздальську землю прийшли татаро-монголи. Всі, хто схиляв голову, цілував чобіт хана і приймав його підданство, залишались живими і неушкодженими, хто не хотів покоритися – знищувались. Володимирські князі Юрій і Ярослав Всеволодовичі покорилися хану Батию. Таким чином, земля «Моксель» ввійшла в склад Золотої Орди імперії Чинґізидів і її воєнна сила влилась у військові сили імперії. Очолював військову дружину землі «Моксель» в складі війська хана Батия володимирський князь Юрій Всеволодович. Факт формування в 1238 р. воєнної дружини із фінських племен, які використовувалися Батиєм у завойовницьких походах на Європу в1240–1242 рр., є прямим доказом встановлення влади хана в Ростово-Суздальській землі.

На період воєнного походу Юрія Всеволодовича на Володимирське князівство був посаджений молодший брат Юрія – Ярослав Всеволодович, який віддав хану Батию свого восьмирічного сина Олександра Ярославовича в аманати (тобто заложники). Пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1252 р. Олександр, названий і прославлений російськими істориками як Невський, засвоїв увесь устрій і звичаї Золотої Орди, став андом (кровним братом) сина Батия Сартака, одружився на дочці хана Батия і згодом став вірним слугою Золотої Орди, очоливши Володимирсысе князівство (1252–1263). Він не брав участі в жодній серйозній битві, всі перемоги Олександра Невського – жалюгідна брехня. Князь Олександр просто не міг брати участі в зіткненнях на Неві в 1240 р. і на Чудському озері в 1242 р. будучи іце дитиною.

Слід відзначити, що управлінська влада Ростово-Суздальських князів була мінімальною. Ханом Батиєм для керівництва князівством (улусом) назначався намісник – великий баскак, а на місцях – удільні баскаки. Це були повновладні правителі Золотої Орди, які керувалися законами Яси Чинґізидів. Брехнею російських істориків є те, що суздальські, а пізніше і московські князі були незалежні від Золотої Орди. Першим правителем князівства (улуса) у ханській грамоті названий баскак або даруга, а князі рахувалися на другому, а то і на третьому місці.

Брехнею є те, що Москва заснована Юрієм Довгоруким у 1147 р. Це міф, який не має доказового підтвердження. Москва як поселення була заснована 1272 року. Цього ж року був проведений третій перепис населення Золотої Орди. При першому переписі (1237–1238 pp.) і другому (1254–1259 pp.) поселення – Москва не згадується.

Московія, як князівство, виникло в 1277 р. за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тімура і було звичайним улусом Золотої Орди. Першим Московським князем став Даниїл (1277–1303) (молодший син Олександра т. з. Невського). Від нього бере початок династія московських князів Рюриковичів. У 1319 р. хан Узбек (про це мовиться у вищеназваному романі-дослідженні В. Білінського) призначив свого брата Кулхана уділь­ним московським князем, а з 1328 р. – Великим Московським князем. У російській історичній літературі названий як Калита, Хан Узбек, прийнявши іслам, знищив майже всіх князів Рюриковичів. У 1319–1328 pp. пройшла зміна династії Рюриковичів на династію Чинґізидів в Московському улусі Золотої Орди. А 1598 року в Московїї перервалася династія роду Чинґізхана, яка почалася від князя Івана Калити (Кулхана). Тобто звиш 270 років Москвою правили чисті Чинґізиди.

Нова династія Романових (Кобилиних) у 1613 р. зобов’язалася свято зберігати давні традиції і принесла клятву на вірність старій династії Чинґізидів.Московська православна церква в 1613 р. стала стабілізуючою силою, яка забезпечувала зберігання татаро-монгольської державності в Московїї.Із наведених даних видно, що Московія є прямою спадкоємницею Золотої Орди держави Чинґізидів, тобто,насправді татаро-монголи були «хрещеними батьками» московської державності.Московське князівство (а з 1547 р. царство) не мало жодних зв’язків до XVI ст. з князівствами земель Київської Русі. Великороси. Плем’я великоросів, або російський народ, як він сьогодні зветься, з’явилося близько XV–XVII ст. серед фінських племен: мурома, мері, весі та ін. Тоді зароджується його історія. Немає історії великоросів на землі Київській! Історія великоросів починається із «Залещанської землі», з Московїї, які ніколи не були Руссю.Татаро-монголи, що прийшли на ці землі, внесли значний вклад у формування «великоросів». На психологію великороса наклали відбиток запозичення татаро-монгольського інстинкту завойовника, деспота, в якого основна мета –світове панування. Так до XVI ст. сформувався тип людини-завойовника, страшного у своєму неуцтві, люті й жорстокості. Цим людям не були потрібні європейська культура Й писемність, їм чужі такі категорії як мораль, чесність, сором,правдивість, людська гідність, історична пам’ять тощо. Значна частина татаро-монголів у XIII–XVI ст. влилася до складу великоросів, з них починають свій родовід понад 25 % російської шляхти. Ось деякі прізвища татар, які принесли славу імперії: Аракчеєв, Бунін, Грибоєдов, Державін, Достоєвський,Купрін, Плеханов, Салтиков- Щедрін, Тургенєв, Шереметьєв, Чаадаєв та багато інших. Щоб привласнити історію Київської землі і увічнити цю крадіжку, великоросам треба було придушити український народ, загнати його в рабство, позбавити власного імені, виморити голодом тощо.Українців, які проявилися як нація в XI–XII ст., а можливо, й раніше, оголосили «малоросами» й узялися втовкмачувати цю версію всьому світові. За найменший відступ від цієї версії людей страчували, знищували, засилали в ГУЛАГи. Радянський період був особливо

жорстоким. За той час Україна втратила понад 25 мільйонів своїх синів і дочок, які загинули у війнах за інтереси Росії, під час колективізації, на висилках і в катівнях.

Так «старший брат»,«великорос» змушував жити «молодшого брата», «малороса» у жорстоких «обіймах любові».

СТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Ще за часів князювання Василя III (1505–1533) в Московії зародилася ідея величі, яку висловив представник Московського православ’я монах Філофей: «Два Рима впали, а третій стоїть, а четвертому не бути». Відтоді у московитів зароджується думка всемогутності й «богообраності»,що «Москва – третій і останній Рим». Ці думки поширювались і утверджувались в Московії. Скільки крові було пролито московськими князями, а пізніше – царями заради цієї ідеї-маячні.За царювання Івана IV(Грозного) домагання Московії на спадщину не тільки Київської Русі, а і Візантійської імперії поси-люються. Так, за переказами, шапка Мономаха буцімто подарована київському князю Володимиру Мономаху його дідом – базилевсом Константином IX, вважалися символом передачі влади Візантією Київській Русі.

Враховуючи те, що першим Суздальським князем був шостий син князя Володимира  Мономаха Юрій Довгорукий, то наявність у Московії цієї шапки є «доказом» спадкових прав московських правителів не тільки на Київський великокняжий престол, а і на спадщину колишньої Візантійської імперії. Далі був складений облудний заповіт Володимира Мономаха про передачу «спадкоємних прав» синові Мономаха Юрію Довгорукому, підкорювачу так званої "Залещанської" землі. Все це було видумкою. Насправді, шапка Мономаха була золотою бухарською тюбетейкою, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті (1319–1340), який приспособив цю тюбетейку-шапку для свого звеличення. (Логвин Ю. Кобила, Калита і тюбетейка «Мономаха» // Час. – Київ, 1997, 27 березня).

Іван IV (Грозний) уперше 1547року вінчався в церкві з титулом Московського царя, як «наслідувач» грецьких і римських імператорів. Із 37 підписів, що скріпили грамоту, прислану з

Константинополя в Москву, 35 виявилися підробленими. Так Іван Грозний став «спадкоємцем візантійських імператорів». Так узаконилась брехня.

Масовану державну фальсифікацію історії свого народу почав Петро І. Він уперше в 1701 р. видав указ про вилучення в покорених народів усіх письмових національних пам’яток:

літописів, хронографів, хронік, давніх історичних записів, церковних документів, архівів тощо. Особливо це стосувалась України-Русі.

У 1716 р. Петро І «знімає копію» з так званого Кенігсберзького літопису, де було показано «об’єднання» давнього літописання Київського і Московського князівств і обґрунтовувалась

єдність слов’янських і фінських земель. Однак доступ до «копії»-фальшивки, як і до самого оригіналу, був закритий.

Ця Петрова фальсифікація стала основою для подальших фальсифікацій – написання т. зв. «загальноруських літописних зводів», в яких обґрунтовувалось право Московії на спадковість

Київської Русі. На основі цих фальсифікацій 22 жовтня 1721 р. Московія оголосила себе Російською імперією, а московитів – росіянами. Так була вкрадена у законних спадкоємців Київської Русі – українців історична назва Русь.

Петро І завіз з Європи велику кількість спеціалістів, у тому числі і професіоналів-істориків, яких залучив до написання і фальсифікації історії Російської держави.Для цього кожний іноземець,що поступив на державну службу, давав присягу про нерозголошення державної тайни і зобов’язувався ніколи не покидати Московську державу. Виникає питання, які можуть бути державні таємниці при «обробці російської історії» давніх часів? У будь-якій цивілізованій європейській країні після 30–50 років розсекречуються всі архіви. Російська імперія дуже боїться правди про своє минуле. Смертельно боїться! Після Петра І, який перетворив Московію на Російську державу, еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення цілісної історії власної держави. За цю справу ретельно взялася імператриця Катерина II (1762–1796), яка не допускала думки про

те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Катерина II, по-європейськи освічена людина, ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази.

Тож, Катерина II своїм указом від 4 грудня 1783 р. створює «Комісію для складання записок про древню історію переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа А. П. Шувалова, в складі 10 видатних істориків. Основна задача, що була поставлена перед комісією, полягала

в тому, щоби за рахунок переробок літописів, написання нових літописних зводів та інших фальсифікацій обґрунтувати «законність» привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі і створення історичної міфології держави Російської. Комісія працювала 10 років. У 1792 р. «Катерининська історія» побачила світ. Робота комісії проводилась в наступних напрямах:

– збір усіх письмових документів (літописів, архівів тощо). Ця робота вже частково була зроблена Петром І. Збирання матеріалів проводилось не тільки зі своєї країни, а також з

інших країн – Польщі, Туреччини та ін.;

– вивчення, фальсифікація,переписування або знищення історичних матеріалів. Так були переписані літописи:«Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», «Лаврентіївський літопис» та багато інших. Деякі літописи переписувалися по декілька разів, а оригінали

знищувались або засекречувалися. Так, були засекречені «Скіфська історія» А. І. Лизлова, що була видана в 1776 і 1787 pp., «Історія Російська із найдавніших часів» В. М. Татіщева, видана 1747 р. В «Скіфській історії» А. І. Лизлова вказується, що жителі Московїі – це окремий відособлений самобутній народ, який нічого спільного не має з Руссю (Києвом), Литвою, поляками тощо;

– написання нових «загальноруських зводів», які писалися у XVIII ст., а подавалися, що вони XI,

XIII, XIV ст. Всі ці зводи проповідували «загальноруську ідею». Це в той час, коли на київській землі жили слов’янські племена (поляни, деревляни, сіверяни та ін.), які вже були християнами, в «Залещанській» землі жили фінські племена (мурома, меря, весь, мокша та ін.), які перебували у напівдикому стані, і ці племена не мали в історії нічого спільного аж до XVI ст.;

– для обґрунтування єдності Київської Русі і фінських племен були написані тисячі різних зводів. Усі ці зводи і літописи, як вказується в романі-дослідженні В. Білінського є тільки у

переписаному вигляді, жодного оригінала. Жод­ного! Все це вказує на неймовірну за масштабами безсоромності й нахабства, фальсифікацію при створенні історії Держави Російської.

Не можна вічно жити в брехні!

Настав час, щоби українські історики написали правдиву історію України, яка ґрунтувалась би не на фальсифікованих Катериною II літописах і заново написаних у XVIII столітті «загальноруських літописних зводах», а на історичних фактах, зафіксованих у документах, зокрема таких країн, як Польща, Туреччина, Греція, Іран та ін. Люди мають знати правду.

http://www.universum.lviv.ua/journal/2011/6/dashk.htm

 

Татарская журналистка назвала русских "оккупантами".

Центральный межрайонный следственный отдел Следственного управления СК России по Республике Татарстан вынес отказ в возбуждении уголовного дела в отношении корреспондента и ведущей телеканала "ТНВ" (Татарстан Новый Век) Эльмиры Исрафиловой, публично назвавшей местных русских жителей "оккупантами" и пообещавшей "перегрызть горло любому за родной татарский язык". Следователь Рустам Хабибуллин не нашел в действиях журналистки состава преступления.

Как ранее сообщало ИА REGNUM, 9 июня родители русских и русскоязычных школьников Татарстана пикетировали Госсовет Татарстана, отстаивая право своих детей изучать русский язык в том объеме, в котором его изучают в большинстве регионов России (в Татарстане русский язык преподается как "не родной"). Прибывшая на место съемочная группа республиканского телеканала "ТНВ" начала работать "с места событий": взяла интервью у лидера Союза татарской молодежи "Азатлык" Наиля Набиуллина, также стоявшего у Госсовета, у депутата-драматурга Туфана Миннуллина, вышедшего стыдить пикетчиков за нежелание учить татарский язык.

После этого корреспондент и ведущая "ТНВ" Эльмира Исрафилова вступила с участниками пикета в перепалку, в ходе которой заявила, что они "оккупанты, которым не место на земле Татарстана", и что она "любому перегрызет горло за родной татарский язык". Все это было сказано в присутствии большого скопления людей и начальника службы общественной безопасности УВД Казани Сергея Чанкина, который, впрочем, тут же заявил, что ничего не слышал. По итогам инцидента около десятка свидетелей написали заявление в милицию.

Слова Исрафиловой и связанный с ними скандал вызвали огромный энтузиазм в рядах татарских националистов, которые вскоре у офиса "ТНВ" провели пикет в ее поддержку, поместив высказывания Исрафиловой на один из своих плакатов. Одновременно руководство республики постаралось смягчить скандал, пообещав во время встречи с представителями ОРК Татарстана наказать националистку-хулиганку, уволив ее из телекомпании. Однако в действительности Исрафилову сначала срочно отправили в отпуск, а потом оставили работать на "ТНВ".

А спустя месяц после случившегося, проводя опрос пикетчиков, следователь Хабибуллин нашел в их показаниях "явные противоречия", что позволило ему вынести заключение об отсутствии состава преступления в действиях журналистки. Что выглядит довольно странным, поскольку даже из текста постановления об отказе в возбуждении уголовного дела видно, что все опрашиваемые сошлись в том, что Исрафилова назвала их "оккупантами", и пообещала "перегрызть горло любому за родной татарский язык". Тем не менее, следователь, похоже, решил строить свои доводы на показаниях последней, заявившей, что ничего подобного она не говорила.

В том же постановлении родительский пикет охарактеризован как мероприятие, которое проходило "достаточно спокойно, то есть никаких предупреждений со стороны органов правопорядка и Исполкома не поступало". И теперь уже сама Исрафилова, рассказывая о случившемся газете "Безнен гажит" ("Наша газета") описывает происходившее так: "Я ведь таких слов не говорила. Не спорила, хотела только узнать их цели... Им мои вопросы не понравились. Более того, они начали сами меня обвинять, оскорблять. Один из пикетчиков даже "татарская морда" в мой адрес выкрикнул. Когда я стала уходить, шокированная их словами, они начали шуметь... Очень агрессивно себя вели".

"У меня складывается впечатление, что в ходе следствия изначально все делалось для того, чтобы либо вынести отказ в возбуждении уголовного дела, либо вовсе сдать наше заявление в архив, - считает одна из организаторов родительского пикета, написавшая заявление об унижении чести и достоинства его участников, Екатерина Беляева. - Во-первых, мне никто не сообщал о всех перемещениях нашего дела, которое поначалу находилось в районном отделении полиции, потом было направлено в СКП, оттуда в прокуратуру, после чего снова было возвращено в СКП. Если бы я сама не звонила и не интересовалась его судьбой, то о всех этих перипетиях мне было бы неизвестно.

Где-то через месяц после случившегося я позвонила следователю Рустаму Хабибуллину и поинтересовалась, будет ли он опрашивать участников пикета? Тот ответил, что нет, но буквально через три часа перезвонил и пригласил дать объяснения. Я знаю, что в ходе следствия опрашивались трое пикетчиков, но в объяснении приведены показания пятерых. Безусловно, через месяц после событий люди могли что-то подзабыть, но в наших показаниях четко прослеживались общие моменты, в частности мы все говорили о том, что Исрафилова назвала нас "оккупантами" и пообещала "любому перегрызть горло за родной татарский язык".

Ну, и, наконец, в ходе моего недавнего общения со следователем я получила от него информацию, что рассмотрение дела затянется еще на двадцать дней, поскольку "будет направлено на лингвистическую экспертизу", и вдруг, позвонив, я узнаю, что вынесен отказ. То есть, если бы я сама не позвонила, то так бы и ничего и не узнала об этом. А срок обжалования ограничен. Да и в самом тексте постановления о проведенной экспертизе ничего не говорится. Как бы то ни было, я намерена обжаловать это решение Управления Следственного комитета".

"Считаю, что перед нами типичный пример проявления пресловутых двойных стандартов, которые так характерны для современного Татарстана, - уверен заместитель председателя ОРК Татарстан Михаил Щеглов. - Если вспомнить нашумевшее дело молодежной группы "Сопротивление", особенно экспертизу, которое проводило по этому поводу республиканское агентство по массовым коммуникациям "Татмедиа", то видишь, что там использовался любой, самый притянутый за уши повод, чтобы обвинить русских ребят в экстремизме.

При этом одиозному лидеру татарских националистов Рафису Кашапову дали условный срок только тогда, когда его деятельность зашла уже крайне далеко. Теперь кашаповщина процветает уже в официальных средствах массовой информации республики. И то, что местная Фемида не видит в этом ничего предосудительного, красноречиво говорит о той национальной политике, которая проводится в республике и далека от декларируемых "толерантности и поликонфессиональности".


Подробности: http://www.regnum.ru/news/polit/1434156.html#ixzz1VQNxvjuI
Любое использование материалов допускается только при наличии гиперссылки на ИА REGNUM

Битва під Конотопом на тлі українсько-російської війни.

   Конотопська перемога є дуже повчальною для усвідомлення феномену української сили та української слабкості. У світовій історії знайдеться не так уже й багато прикладів, коли володар-переможець, справжній тріумфатор безславно втрачає владу.Конотопська битва належить до числа тих визначних подій, про які варто пам'ятати з багатьох причин. Вона по праву стоїть поруч із такими військовими звитягами козацтва, як перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями 1648 року чи під Батогом 1652 року. Ця перемога здобута не масовим героїзмом, а насамперед військовою хитрістю, завдяки злагодженим діям гетьмана Івана Виговського та його союзника - кримського хана Мегмеда ІV Гірея. Однак Конотопська битва нині цікава історикам та громадськості не лише як сторінка воєнної історії, а й має важливе значення для розуміння суті політичних процесів, що протікали на українських теренах. Битва під Конотопом наочно спростовує насамперед той міф, що після Переяславської ради 1654 року Україна стала буцімто єдиним цілим із Московською державою. Історична палітра взаємин двох країн насправді була щедро насичена найрізноманітнішими подіями, зокрема й військовими протистояннями.

Конотопська перемога є надзвичайно повчальною для усвідомлення феномену української сили та української слабкості. Адже у світовій історії знайдеться не так уже й багато прикладів, коли володар-переможець, справжній тріумфатор (маю на увазі гетьмана Виговського) через два місяці після тріумфу безславно втрачає владу, до того ж під тиском найближчого оточення, своїх підлеглих.

У російській історіографії закріпився особливий погляд на тогочасні взаємини між Гетьманатом та Московією: там ідеться не про війну, а про самовільну акцію Виговського. Але ж Виговський був легітимно обраним гетьманом, його визнав і московський цар! Тож об'єктивно слід говорити про першу українсько-московську війну, що не обмежувалася битвою під Конотопом.Українсько-московська війна 1658-1659 років розгорталася на тлі однієї із найбільших гуманітарних катастроф, що її будь-коли зазнавала Україна - Руїни другої половини ХVІІ ст. Однією з причин Руїни була довготривала виснажлива громадянська війна, яка саме за гетьманування Виговського розпалюється з небаченою досі силою.

У тій війні "насолити" своєму вчорашньому побратиму, навіть на шкоду Україні, вважалося цілком прийнятним заняттям. Отож не було нічого дивного, що якраз у розпал Конотопської кампанії добре відомий читачам запорозький отаман Іван Сірко, аби не допустити зміцнення влади гетьмана Виговського, здійснює похід на Кримський півострів. Такі дії Сірка спровокували й черговий українсько-кримський розрив, і спустошливий набіг татар на лівобережні міста й села, і повернення московського війська назад в Україну.Не менш істотними були й власні прорахунки гетьмана Виговського. Задумавши загалом перспективний політичний проект з долучення на партнерській основі до федерації двох (Литви й Польщі) козацької України, Виговський не зумів належним чином відстояти українські інтереси при ратифікації Гадяцької угоди. Як компенсацію гетьман, його рідня та наближені прийняли щедроти польського короля, але в умовах війни така поведінка Виговського була рівноцінною винесенню собі смертного вироку. На Лівобережжі, пошарпаному татарами, вибухнуло антигетьманське повстання, а найближче оточення Виговського швиденько знайшло йому заміну - Юрія Хмельницького.

Зважаючи на юний вік гетьманича та його не вельми рішучий характер, старшині такий вибір здавався найоптимальнішим: вона всіляко прагнула зберегти за собою повновладдя на місцях. Що з того вийшло - радше не згадувати.У військовому відношенні Український гетьманат у часи свого піднесення (1648-1649 роки) був набагато сильнішим за деяких своїх сусідів, що мали власні держави, - Молдавське, Волоське чи Трансільванське князівство.

Однак не все вирішував військовий потенціал - державу потрібно було легітимізувати у спосіб, прийнятий на той час, наприклад, через авторитет одного зі членів своєрідного "монархічного клубу", влада якого мала сакральний характер. Не даремно Богдан Хмельницький так наполегливо впроваджував у життя шлюбний проект, пов'язаний із одруженням старшого сина Тимоша на доньці молдавського господаря Василе Лупу.Як виняток тут можна згадати хіба що Голландію та Швейцарію, яким удалося тоді подолати іноземне правління й утвердитися без протекції когось із монархів. Якщо оцінювати об'єктивно, то Козацька держава не мала шансів доповнити цей короткий список, не визнавши сторонньої опіки.До того ж багаторічні, практично безперервні, війни не могли не позначитися на боєздатності козацького війська. Його специфіка полягала в тому, що козаки були не лише воїнами ("жовнірами" за тогочасною термінологією), а й працювали на землі. Тривала відсутність козака призводила до занепаду господарства, а відтак - і втрати ним спроможності належно підготуватися до походу. Тому після важкої поразки під Берестечком 1651 року зовнішня допомога - чи турецького султана, чи московського царя - насправді важила дуже багато.

Богдан Хмельницький неодноразово вдавався до спроб залучити на свій бік представників знатних родів. Збереглося кілька гетьманських універсалів, що містили суворі заборони козакам вступати у володіння князів Заславського та Вишневецького, або чинити якісь зачіпки їхнім слугам й адміністраторам. І, знаючи характер Хмельницького, можна з упевненістю стверджувати, що такі його дії не були випадковими.Після вельми загадкового й швидкого згасання роду некоронованих володарів України князів Острозьких (подейкували, що руку до цього доклали всюдисущі єзуїти, прибравши зі свого шляху найпереконіших захисників православної Церкви) саме Заславський і Вишневецький були найавторитетнішими представниками родової аристократії й могли претендувати на роль основоположників української правлячої династії. Однак вони не мислили себе поза контекстом Речі Посполитої, обоє вже перейшли з віри предків у католицтво, а сама логіка козацького повстання суперечила інтересам князів, що володіли величезними магнатськими господарствами, нещадно визискуючи підданих. Отож князя Заславського невдовзі після козацького виступу бачимо серед очільників польського коронного війська, а князь Ярема Вишневецький увійшов в історію як найнепримиренніший супротивник козацтва. Тож потрібно було втілювати в життя іншу модель, шукаючи протекції іноземного правителя. Спочатку Хмельницький мислив у цій ролі турецького султана. А Єрусалимський патріарх Паїсій, у 1649 році мандруючи з Близького Сходу до Москви, підказав гетьману кандидатуру православного московського царя. Втім, попри шалений спротив Москви, активно розвивалися взаємини й зі шведським королем Карлом Х Густавом.

Київ ніколи не був гетьманською столицею. Навіть полковий центр Київського полку знаходився не в Києві, а в Козельці або в Гоголеві. Однак Хмельницький неодноразово говорив про Київ як духовну столицю України, що уособлює славу Давньокиївської держави. Інші гетьмани у своїх універсалах також наголошували, що "Київ - наше місто столечне".Проте у Києві на відміну від Чигирина, Переяслава чи Черкас козацьке населення ніколи не мало кількісної переваги над міщанами та підданими церкви. Крім того, у військово-стратегічному та мобілізаційному плані він не видавався надто привабливим у порівнянні з тим-таки Чигирином. Останній був ліпше захищений, до нього швидше можна було стягнути війська з традиційних козацьких регіонів, ліпше організувати сполучення із союзниками з Криму та Північного Причорномор'я.

Не варто забувати й про те, що за Переяславською угодою 1654 року в Києві перебував гарнізон московських військ на чолі з воєводою, і, зрозуміло, жоден із гетьманів не бажав добровільно ставати під контроль царської адміністрації.

Розмовляв і записав: Юрій ПОТАШНІЙ

Віктор Горобець
Доктор історичних наук.
Завідувач Центру соціальної історії Інституту історії України НАН України.
Професор кафедри історії Росії КНУ імені Шевченка

Анекдот

- Чим російська правляча еліта відрізняється від ізраїльської?
- У російську еліту крім євреїв входять українці, татари і кавказці!
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая