Нет ни одного психолога, ни одного сколько-нибудь просвещенного государственного человека, и в особенности — ни одного путешественника, который бы не знал, насколько ложно химерическое понятие о равенстве людей
Гюстав Лебон
Ґюстав Лебон (фр. Le Bon Gustave; 7 травня 1841, Ножан-ле-Ротру — 13 грудня 1931) — французький психолог, соціолог, антрополог таісторик, публіцист, найбільше відомий як засновник соціальної психології і автор одного з перших варіантів доктрини "масового суспільства". Автор кількох робіт, в яких він тлумачив теорії національних рис, расових приналежностей, поведінку стада і психологію натовпу. Також доктор медицини і автор ряду робіт з фізики і хімії.
Гюстав Лебон народився 7 травня 1841 року в Ножан-ле-Ротру (провінція Евр-і-Луара, Франція) в напівбургундській-напівбретонській родині. Незважаючи на дворянське походження, родина належала до типового для Франції середнього класу. У восьмирічному віці разом з батьками Лебон покинув Ножан-ле-Ротру, куди більше не повертався. Про його дитинство відомостей збереглось дуже мало. Отримав класичну освіту в ліцеї міста Тур, а в 1860 році вступив до Паризького університету на медичний факультет, який закінчив в 1866 році після проходження практики. Втім, практичною медициною в подальшому майже не займався, та і все навчання в ліцеї і університеті вважав лише завадою для самоосвіти.
Перші опубліковані роботи Лебона всі були на медичні теми і здебільшого отримали у Франції велику популярність. В 1870-1871 роках він добровільно бере участь у франко-пруській війні в якості фронтового лікаря. Як результат з'являється нова праця про поведінку людини в умовах тотального ураження і роль військового керівництва, яка була гідно оцінена французьким генералітетом і стала навчальним посібником у ряді військових закладів Франції, а також за її межами. Після завершення війни Лебону було присвоєно звання Кавалера Ордена Слави.
З 1871 року Лебон займається питаннями соціології. Він першим висуває ідею, що психологія – це наука, необхідна для вивчення соціології і розуміння історії народів. З'являються його праці "Психологічні закони еволюції народів", "Психологія народів", "Психологія натовпу", які отримали широке міжнародне визнання. Пізніше його книга "Психологія соціалізму" викликала гнів в політичних колах того часу, і ім'я Лебона зникає з офіційного друку. Його ідеї систематично бойкотуються. Втім, в червні 1914 року за сприяння Теодора Рузвельта Г. Лебон був включений в склад комісії по врегулюванню політичного, військового і економічного положення в Європі. Помер Гюстав Лебон 13 грудня 1931 року в передмісті Парижа у віці 90 років.
Гюстав Лебон відстоював ідею расового детермінізму в розвитку цивілізації. В якості фундамента соціальної еволюції він розглядав не розум, а ірраціонально-вольову, емоційну сферу психічного життя – почуття і вірування. З його точки зору, психологія – основа пізнання історії. Лебон є автором одного з перших варіантів доктрини "масового суспільства". Розглядаючи масу (натовп) як ірраціональну руйнівну силу, Лебон вважав, що цивілізація всіма своїми досягненнями завдячує діяльності еліти, і виступав проти ідей соціальної рівності і соціалізму. Згідно з його концепцією, поведінка індивіда в натовпі носить безсвідомий ірраціональний характер, йому властиві нетерпимість, догматизм, втрата почуття відповідальності, підвищена емоційність і розумовий примітивізм. В основі всіх соціальних змін лежить зміна ідей, що насаджуються масам небагатьма лідерами шляхом затвердження, повторення і зараження. Революції він вважав проявом масової істерії. Кінець XIX – початок XX століття Лебон характеризував як наступання "ери мас" и передбачав в зв'язку з цим неодмінний упадок цивілізації. Він також розгортав суперечку про природу матерії та енергії. Його книга "Еволюція матерії" була дуже популярною у Франції (існувало 12 видань). І хоча деякі з його ідей - наприклад, що вся матерія була природно нестабільною і постійно повільно перетворювалась у ефір - були використані деякими фізиками того часу, його специфічним формулюванням не надавали особливої уваги. В 1896 році Гюстав винайшов новий тип радіації, який він назвав "чорне світло", та пізніше існування "чорного світла" було спростоване.
Ідеї Лебона мали значний вплив на розвиток соціальної психології, а також доктрин "масового суспільства", поширених в західній психології. Його робота над психологією натовпу стала важливою впродовж першої половини 20 століття, коли її використали дослідники сфери медіа Хадлі Кентріл і Герберт Блюмер для опису реакцій нижчих груп до медіа. Роботи Лебона вивчали такі видатні діячі, як Сорель, Сталін, Муссоліні, Гітлер, Ганото, Фрейд. Його книга "Психологічні закони еволюції народів" була настільною у Теодора Рузвельта і Леніна. Парадокс і трагедія автора в тому, що, за невеликим винятком, в цьому столітті роботи цього знаменитого вченого-енциклопедиста поглиблено вивчались лише потенційними диктаторами і не отримали уваги з боку тих, кому власне і були адресовані його перестороги і на диво точні передбачення. Став відомий тим, що намагався показати те спільне, що є між станом речей і закономірностями в психології мас. Американський соціолог Нейл Смелзер пише, що «незважаючи на критику, думки Лебона представляють інтерес. Він передбачив важливу роль натовпу в наш час», а також «охарактеризував методи впливу на юрбу, які в подальшому застосовували лідери на кшталт Гітлера, наприклад, використання спрощених гасел». Праці Лебона як мандрівника, який об'їхав практично весь (на той час колоніальний) світ, є найавторитетнішими джерелами відомостей про життя і звичаї народів того часу. Також в "Еволюції сил" і "Еволюції матерії" Лебон наближається до ідей теорії відносності і передбачає отримання енергії з атомів.
Уривки з праці "Психология народов и масс":
"Уже почти полтора века прошло с тех пор, как поэты и философы, крайне невежественные относительно первобытной истории человека, разнообразия его душевного строя и законов наследственности, бросили в мир идею равенства людей и рас".
"Я в другом месте показал плачевные результаты, произведенные европейским воспитанием и учреждениями на низшие народы. Точно также я изложил результаты современного образования женщин и не намереваюсь здесь возвращаться к старому. Вопросы, которые нам предстоит изучить в настоящем труде, будут более общего характера. Оставляя в стороне подробности, или касаясь их лишь постольку, поскольку они окажутся необходимыми для доказательства изложенных принципов, я исследую образование и душевный строй исторических рас, то есть искусственных рас, образованных в исторические времена случайностями завоеваний, иммиграций и политических изменений, и постараюсь доказать, что из этого душевного строя вытекает их история. Я установлю степень прочности и изменчивости характеров рас и попытаюсь также узнать, идут ли индивидуумы и народы к равенству или, напротив, стремятся как можно больше отличаться друг от друга. Доказав, что элементы, из которых образуется цивилизация (искусство, учреждения, верования), составляют непосредственные продукты расовой души, и поэтому не могут переходить от одного народа к другому, я определю те непреодолимые силы, от действия которых цивилизации начинают меркнуть и потом угасают."
"Основу цивилизации составляет душа расы, сформированная наследственными накоплениями. Она также прочна и не подвержена изменениям, как и анатомические признаки расы. Душа расы представляет общность чувств, интересов верований."
"Все изменения в государственных учреждениях, религиях не затрагивают душу расы, но душа расы влияет на них."
"Искусство и культура — не показатель цивилизованности народа. Как правило, во главе цивилизаций стоят народы со слабо-развитой, утилитарной культурой, но сильным характером и идеалами. Сила цивилизации не в технических и культурных достижениях, а в характере и идеалах."
"Естественная тенденция эволюции цивилизаций — дифференциация. Панацея демократии — достижение равенства через воспитание и навязывание своей культуры высшими народами низшим, — заблуждение. Несвойственная народу даже более высокая культура подрывает его нравственность и уничтожает ценности, сформированные веками, что делает такой народ еще ниже. В большинстве случаев, новые верования и учреждения приносят лишь новые названия, не изменяя сути уже имеющихся."
"Психология толпы похожа на психологию дикарей, женщин и детей: импульсивность, раздражительность, неспособность обдумывать, отсутствие рассуждения и критики, преувеличенную чувствительность."
"Поведение толпы изменчиво, так как она реагирует на импульсы".
"Толпа направляется не к тем, кто дает ей очевидность, а к тем, кто дает ей прельщающую ее иллюзию."
Повний текст праці "Психология народов і масс" можна завантажити тут
[ред.]
