хочу сюди!
 

Ірина

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 48-56 років

Замітки з міткою «яценюк»

Радник Яценюка намагається поставити "свою людину" на «Укрпошту»


Радник Арсенія Яценюка Олександр Малін заради збереження корупційних схем досі не залишає намірів протиснути свою людину на посаду генерального директора «Укрпошти» і пропонує кандидатуру "нікому не відомої" особи.

Відомий корупціонер Олександр Львович Малін, що донедавна був першим заступником міністра інфраструктури України, потрапив до списку керівних працівників виконавчої влади,які підлягають звільненню від займаних посад відповідно до Закону України "Про очищення влади" (люстрацію). Проте, люстрації Малін зумів уникнути, написавши в жовтні – до набуття чинності цього закону - заяву про звільнення за власним бажанням. Як відомо,Олександр Малін обіймав посади начальника управління торгівлі Одеської міськради, працював у податковій. При Едуардові Матвійчуку був віце-губернатором Одеської області.Отже, на найближчі 10 років, через дію закону «Про очищення влади» він може забути про державну службу.

З інтернету можна дізнатися про астрономічні суми відкотів і хабарів, які брав віце-губернатор Малін, про його різноманітні оборудки, про його власний чималий і розкішний автопарк, про великі земельні ділянки і дорогу нерухомість. Також інтернет-ЗМІ інформують, що Малін з 2009 року є членом «Фронту змін», особистим другом прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка і сьогодні він є його радником. Ця дружба допомогла Маліну в березні 2014 обійняти посаду керівника Держагенції автомобільних доріг України ("Укравтодор"). У червні 2014 він став першим заступником міністра інфраструктури і негайно почав «кришувати» Укрпошту та впроваджувати туди своїх людей. Через два дні після свого призначення, Малін протиснув на посаду директора Київської дирекції «Укрпошти» свогодруга - депутата Одеської облради Володимира Гуркова.

Саме завдяки заступництву Маліна на «Укрпошті» чималий час орудувала зграя розкрадачіві корупціонерів, якою керував в.о. директора М. Паньків і куди входили його заступники - Р. Стасів, В. Веселий, П. Гуртовий. Одним із натхненників і організаторів корупційних схем там був Володимир Гурков. Після звільнення Маліна з посади першого заступника міністра інфраструктури, банда корупціонерів з «Укрпошти» без його заступництва не зуміла довго утриматися на державному підприємстві і сьогодні майже вся звільнена.

Втім, Малін намагався поновити контроль над підприємством, провести швидку рокіровку і замінити одіозного М.Паньківа на В.Гуркова, проте цій комбінації завадив величезний корупційний шлейф останнього. Однак Малін досі не залишає намірів проштовхнути свою людину на посаду генерального директора «Укрпошти». Для цього радник Малін радить кандидатуру особи, яку «ніхто не знає, проте вона не заплямована корупцією». 

Хоча це виглядає комічно – як можна бути людиною Маліна і не бути заплямованим корупцією? І для чого, врешті-решт, досвідчений корупціонер Малін просуває нікому не відому персону з вулиці очолювати велике і непросте державне підприємство? Для удосконалення там технологічних процесів чи заради збереження корупційних схем своїх вже звільнених підопічних? Здогадайтеся самі. 

Людмила Осипенко

Читайте також: 

Момент істини для міністра інфраструктури Андрія Пивоварського 

«Укрпошта» як показник корумпованості влади

Голова СБУ вимагає від Прем'єра подолати корупцію в Укрпошті 

«Укрпошту» хочуть розшматувати, проте держава не втручається 


«Укрпошта» як показник корумпованості влади

Вже півроку країна повсякденно спостерігає за гучними корупційними скандалами на державному підприємстві «Укрпошта». Мас-медіа відкрито і безперервно розповідають про численні кримінальні схеми, що застосовуються на цьому підприємстві і про злочини, як там відбуваються. За останній час інтенсивність таких повідомлень різко примножилася. 

Лише за цей неповний тиждень ми дізналися із ЗМІ що «Укрпошта» закупила 3200 касових апаратів на суму 21 млн. грн. і половина цієї суми – корупційна переплата; довідалися що керівництво «Укрпошти» не зуміло залучити кредити під 22%, проте сховало 57 млн. грн. на депозиті під 12% у майже збанкрутілому банку; почули від голови СБУ В.Наливайченко про його звернення до Прем'єр-міністра А. Яценюка стосовно тотальної корупції на «Укрпошті».

Завдяки ЗМІ ми знаємо як державну «Укрпошту» намагаються збанкрутувати, розшматувати і віддати за безцінь приватним конкурентам. Ми знаємо як там розправляються з неугодними фахівцями і замінюють їх корупціонерами і хабарниками з вулиці. Ми знаємо як найбільших корпоративних клієнтів «Укрпошти» виштовхують к близьким до керівництва приватним поштовим операторам. Ми знаємо про протиправні схеми пересилання письмової кореспонденції, на яких держава втрачає десятки мільйонів гривень, про тендерні закупівлі за завищеними цінами, про здійснення транспортно-логістичних процедур на користь приватним конкурентам і у збиток держпідприємству, знаємо про численні тіньові схеми, хабарі, відкоти, шахрайство, про факти зловживання службовим становищем, фальсифікації, підробки, вимагання. Ми знаємо що банда, яка сьогодні править «Укрпоштою» і розпоряджається державним майном як своїм, наближена до кримінальних кіл, ми знаємо хто цю банду туди завів і хто надає їй "дах".

Ми все це знаємо, однак нас не перестають приголомшувати масштаби розкрадання державних активів і "креатив" при вигадуванні нових корупційних схем на «Укрпошті». І чим далі, тим більше нас вражають безкарність і цинічність укрпоштівської корупційної банди та відсутність реакції влади на цей безпредєл. 



Але найбільша проблема не в самій «Укрпошті». Влада своєю бездіяльністю погіршує психологічну атмосферу в країні, викликає в громадян зневіру і підозру в причетності урядовців до злодіянь в «Укрпошті». Це принижує імідж "нової" держави та підриває довіру до уряду. Хоча добре відомо, що без довіри суспільства до влади та за наявності правового нігілізму здійснення будь-яких реформ є неможливим. Та й про які можна казати реформи, якщо в Уряду навіть немає політичної волі, а скоріше за все бажання, очистити величезне державне підприємство від банди корупціонерів? 

Втім, "політична воля Уряду" щодо звільнення корупціонерів – це лише пафосні слова. Адже ті, хто прикриває корупціонерів – самі є корупціонерами. І "політична воля" там ні до чого – там можуть бути лише власні інтереси. Отже, стосовно ситуації з «Укрпоштою» суспільство чітко усвідомлює, що до того часу, поки з боку Уряду і правоохоронних органів не відбудеться рішучих дій щодо припинення корупції в держпідприємстві, нічого не можна стверджувати про відсутність корупції в Уряді і про початок реформ.

Читайте також: 
Момент істини для міністра інфраструктури Андрія Пивоварського 

Не понимаю

Анатолий Гриценко закончил две высших военных академии в США, освоил все секреты и был направлен в команду Ющенко для организации выборов его Президентом Украины. После «победы» Ющенко на выборах был назначен Министром обороны и, сделав ревизию, издал «Белую книгу», в которой были опубликованы все данные о состоянии нашей армии, вооружениях, контингенте, дислокациях, постройках и пр. вплоть до хозинвентаря. Я полагал, что это секретные данные, но, как видим, ошибался. Для меня он был человеком США, так же как и Яценюк, судя по многочисленным публикациям. И вдруг такая статья! Что бы это значило? Задумали какие-то перестановки?

     Анатолій Гриценко

Український політик, міністр оборони (2005—2007), голова Комітету ВР України з питань нацбезпеки і оборони (2007-2012), голова Підкомітету з протидії відмиванню брудних коштів (2012-2014), голова партії "Громадянська позиція" (2010-2014), голова Експертної ради партії "Громадянська позиція". Полковник запасу.
Фальш і мародерство: Уряд Яценюка – на службі олігархів!

http://blogs.pravda.com.ua/authors/grytsenko/5491ab6137fbf/

 

Голова СБУ вимагає від Прем'єра подолати корупцію в Укрпошті

Голова СБУ Валентин Наливайченко звернувся листом до Прем'єр-міністра Арсенія Яценюка щодо корупційних дій керівництва «Укрпошта». Про це він повідомив в прямому ефірі телепрограми Шустер LIVE 16 грудня.

Валентин Наливайченко також заявив про наявність політичної волі в питаннях боротьби із корупцією на державних підприємствах. Він сказав: "Має бути ліквідована саме та піраміда, саме ті функції які призводять до корупції . Не міняти одного посадовця на іншого, бо він буде думати так – СБУ цю схему вичислило, давайте я якусь більш розумну придумаю із своїми спільниками щоб мене не спіймали, а якщо й спіймають – то я вкраду більше краще і швидше. І будь яку державну монополію візьми – «Укрпошта», стосовно неї щойно знову підписав листа - вже на Прем'єр-міністра. … на цій державній монополії зажерливе чиновництво присвоїло національні багатства і повноваження собі – це і є серце української корупції." 

На жаль, Голова СБУ не повідомив, кому він написав попереднього листа щодо фактів корупції на «Укрпошті», про який він згадав в телепрограмі. Місяць тому Валентин Наливайченко в ефірі телеканалу «Інтер» заявив, що СБУ має докази корупції в державному підприємстві «Укрпошта» і дав зрозуміти, що корупція у поштовому відомстві існує на вищих щаблях управління.

Нагадаємо, останнім часом державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» лихоманять гучні корупційні скандали. В квітні 2014 виконуючим обов’язки генерального директора «Укрпошти» було призначено Михайла Паньківа, який прийшов на держпідприємство з конкуруючої приватної фірми "Міст експрес", де працював заступником ради директорів. З перших днів роботи новий глава «Укрпошта» почав лобіювати інтереси колишнього роботодавця - приватного оператора "Міст експрес". Почалася стрімка втрата великих корпоративних клієнтів, що традиційно обслуговувалися «Укрпоштою» та були значним джерелом доходів державної компанії – вони перетекли в "Міст експрес".   

ЗМІ неодноразово повідомляли про вчинення службовими особами УДППЗ «Укрпошта» зловживання своїм службовим становищем, що виразилось у створенні протиправної схеми пересилання простої письмової кореспонденції без сплати офіційних платежів державному підприємству. В 2014 р. на тендерних закупівлях «Укрпошта» за завищеними цінами придбала шини, пальне, касові апарати, комп’ютерне обладнання та програмне забезпечення.  

Місяць тому СБУ затримала за хабар директора Дирекції оброблення та перевезення пошти Олександра Полінського та його заступника Віталія Васильєва. Повідомлялося також про низку кримінальних справ, де фігурантами є найвищі керівники «Укрпошти».   

Днями з'явилася інформація про вкрай сумнівний депозит на 57 млн. грн., який в листопаді «Укрпошта» розмітила лише під 12% річних в "Златобанку", що знаходиться на межі банкрутства. За деякими ознаками, цей депозит не буде повернуто не держпідприємство.   

УДППЗ «Укрпошта» підпорядковується Міністерству інфраструктури, проте новий Міністр Андрій Пивоварський ще не вчиняв жодних дій щодо припинення корупційних безчинств на зазначеному підприємстві і не висловлював до них свого ставлення.  

Людмила Осипенко  

Дивись також:
Голова СБУ: Керівництво «Укрпошти» роз'їдає корупція

Реформи=тюрма.

          Ну воно ж все просто.
          Порошенко ж заслуговує мінімум на імпічмент, а максимум на нари? Там підстав, вагон та маленька, а може і велика, тележка.
          І Яценюк недалеко він нього знаходиться.
          Це станеться, якщо втілити в життя всі реформи, які зроблять Україну дійсно правовою та демократичною державою.
          Щоб не потрапити під каток імпічмента та на нари треба не проводити реформи. Або робити симуляцію реформ.
          Тобто залишити все в Україні так, як і було останні 23 роки.
          А така країна, яка була, може бути союзником тільки Росії і Путіна. На ділі. Палкі патріотичні декларації не беремо до уваги, вже наслухалися.
          По всіх діях Порошенка та Яценюка можна сміливо сказати, що вони є вірними союзниками Путіна. А якщо не будуть, то їм буде жопа. Тому вони є союзниками.
          Яскравий тому приклад, - гривня. Синхронно з обвалом рубля, ці гавайці валять і гривню.
          Постійні контакти з Путіним, пеціни заводіки в Рашке, мутево з вуглем, постачання в окуповані території газу та електроенергії та багато чого ще, вже перетворилося на буденність.

          Тому, товариство, треба звикнути до дійсності, яка полягає в тому, що ці два гавайця дрючать нас по повній програмі.
          Погоджуватися з цим, чи ні, нам вирішувати.....

Як допомогти Путіну забезпечити Крим електроенергією?


        Як допомогти Путіну забезпечити Крим електроенергією?
        Не знаєте?
        Порошенко і Яценюк знають.

        Перше. Не вивозити вугілля зі звільнених територій Донбаса. Яке вже видобуто та лежить готове до відправки на ТЕЦи.
        Зроблено.

        Друге. Не купувати вугілля у інших країн та повністю дискредитувати таку можливість.
        Зроблено.

        Трете. Забити баки народонаселенню, або просто тупо цю тему не згадувати, що начебто газу власного видобутку, якого вистачало раніше для всіх потреб країни(окрім заводів, що належать різним фірташам-шмірташам), тепер раптом не стало вистачати. Хоча обсяг видобутку не зменшився.
        Зроблено.

        Четверте. Влаштувати веєрні відключення електроенергії по всій Україні, спровокувавши таким чином невдоволення громадян. Благо, що Тимошенко, яка в 2000 році припинила веєрні відключення, і яка б не дала зробити цього і зараз, в уряді нема.
        Зроблено.

        П'яте. Зробити передоплату Рашке за 500 000 тон вугілля.
        Зроблено.

        Шосте. Зробити передоплату Рашке за 1 млрд кубів газу.
        Начебто сьогодні повинні зробити.

        Сьоме. Дочекатися ультиматуму з боку Рашки, що вугілля буде пропущено через кордон тільки в тому випадку, якщо Україна відновить постачання електроенергії в Крим.
        Зроблено. Вугілля на кордоні. Ультиматум є.

        Восьме. Дочекатися ультиматуму з боку Рашки, що газовий вентиль буде відкрито тільки в тому випадку, якщо Україна відновить постачання електроенергії в Крим.
        Чекаємо.

        Дев'яте. Яценюк виступає по ТВ з жахливими прогнозами, якщо ми не дамо Криму електроенергію, то в Україні настане Армагедон, Апокаліпсіс, канібалізм, голодомор, льодовиковий період та не буде інтернету. Прозондувавши таким чином суспільство, і в разі позитивної реакції, навздогін Яценюку на екрани ТВ вистрибне Порошенко з ріками сльоз, зістояннямнамайдані, згероямислава та невіддамоніп'ядінашоїземлі, тому, нумо мірший вмикаємо струм в Крим.
        Чекаємо.

        Десяте. П'ятий канал розкручує акафіст во славу Петра та Арсенія(більше Петра), як рятівників всього сущого в Україні та на всій планеті Земля.
        Чекаємо.

       Одинадцяте. Порошенко і Яценюк урочисто вмикають струм в Крим.
        Чекаємо.

       Дванадцяте. Це не афішується. Порошенко та Яценюк отримують найвищі нагороди від Путіна за врятування реноме Путіна та вірне служіння Рашке-матушке.
        Чекаємо інсайд.

ГЫМН!!!
     

Премьерный показ

Премьерный показ

Первое заседание Верховной Рады VIII созыва состоялось. Спектакль удался. Главные герои справились со своими ролями весьма неплохо: президент Порошенко светился счастьем и оптимизмом на похоронах собственной мечты об абсолютной власти; премьер Яценюк, согласно образу вечного камикадзе, хмурил брови под грузом тяжелейших задач, стоящих перед экономикой, и ликовал в душе по поводу сохранения за собой должности главы исполнительной власти; а Владимир Гройсман, ни дня не работавший народным депутатом, прикидывался спикером. 

Петр Алексеевич особо подчеркнул, что новый парламент начинает работу с самой короткой коалициады, самой короткой спикериады и самой короткой премьериады. Неопытному зрителю может показаться, что в новой Раде все короткое, кроме Довгого. На самом деле это не совсем так. Ни война, ни многочисленные жертвы и искалеченные судьбы, ни дистрофия системы госуправления, ни мышь, повесившаяся в закромах отечественных банков (включая НБУ), не заставили лидеров избранных партий выполнить президентское обещание о создании коалиции за два дня после выборов. А ведь у вышеупомянутого спектакля могло быть много сценариев. 

Весь нижеследующий текст людям, уверовавшим, что Майдан изменил качество власти раз и навсегда, лучше не читать. Там не будет ничего о реформах — о них в высшем "терочном" кругу не говорили; не будет рассказа о попытках сторон пристыдить друг друга именем павших; не будет и следов от проб унять пышноцветущую коррупцию — только переделить. Это закономерно, когда избиратели приписывают актерам качества играемых ими героев, полагая, что Вячеслав Тихонов имел нордический характер, что Хью Лори, в отличие от участкового, вас точно бы вылечил, а Бенедикт Камбербэтч наверняка бы уже давно нашел бабки Януковича. Не просыпайтесь.

Для Петра Порошенко шоком оказались результаты народного волеизъявления 26 октября. Петр Алексеевич, с первого дня оглашения итогов президентских выборов рассчитывавший на собственное большинство в новой Раде и сформированное им же новое правительство, долго не мог переоосознать себя в новых реалиях. Поставленной цели он принес в жертву качество обороны страны, постмайданный запал миллионов граждан, надежду общества на неотвратимость наказания для преступных "папередников" и укрощение олигархов. 

Президент был настолько уверен в своей победе на парламентских выборах, что как отказался брать Яценюка в список, так и распорядился не поднимать в электронных медиа тему коррупционных схем, работавших в постмайданном правительстве. Зачем почем зря злить западных пионервожатых, считающих премьера лучшим командиром звездочки? Но медленно спуститься с горы, назначить Гройсмана премьером и так же искренне обнять Арсения Петровича, как во время возложения к нему цветов в сессионном зале, президент не смог. Однако, это не значит, что не пытался: 26 октября стартовали почти четырехнедельные кулуарные терзания, предшествовавшие самой короткой коалициаде, самой короткой спикериаде и самой короткой премьериаде. 

Порошенко не хотел видеть на посту премьера Арсения Яценюка. Завертелось колесо встреч с потенциальными членами коалиции, олигархами и советниками, которые в общении с ZN.UA настаивали, что в случае с президентом, говорящим о премьерстве лидера "Народного фронта", зубовный скрежет — не метафора. 

Петр Порошенко осознавал, что через 6 месяцев после президентских выборов его тренд является нисходящим, яценюковский — восходящим, и поэтому видел в нем не просто главу ресурсной исполнительной власти, а политика с президентскими амбициями. 

Часть консультантов президента подталкивала главу государства к тому, чтобы тот отдал Яценюку ответственность за всю экономику. Всю ответственность за экономику, которая, обрушившись, неизбежно станет надгробием восходящему тренду. Президенту предлагалось оставить за собой силовиков, правоохранителей, а, по большому счету — антикоррупционную функцию. В принципе, отвлекшись от игрищ, можно сказать, что эта схема была не так уж глупа. Экономика, включая Нацбанк, — в одних руках, силовая и антикоррупционная часть, включая МВД, — в других. Правительство, выделяющее средства, — смотрит за балансом в силовых органах, правоохранители следят за чистотой работы исполнительной власти. Это если говорить о государственных интересах. 

Если же говорить об интересах негосударственных и на принятом в украинских властных кругах языке, то, да, поезда с деньгами оказались бы в распоряжении Арсения Яценюка, но касса, где выдавались бы билеты, — у Порошенко. Но ведь тоже теория. А практика, при нынешней Конституции, выглядит следующим образом: у премьера — деньги, рядом с деньгами — олигархи, рядом с олигархами — центральные телеканалы, а рядом с центральными телеканалами — власть. Что может противопоставить такой комбинации президент? Борьбу с коррупцией? Чем? Яремой? Прогнившей правоохранительной системой? 

Несмотря на лучезарные улыбки президента премьеру, Генеральная прокуратура на каком-то этапе целевым образом начала интересоваться правительственными гешефтами. В частности, в одну из крупных государственных структур повадились с выемками следователи ГПУ. Тыкались-мыкались, работать мешали, а все — "в молоко". Утомленное руководство спросило: "Главным интересуетесь? Ищите здесь", — и ткнуло пальцем. Через две недели следователи вернулись и, облизываясь, с масляными глазками спросили: "А есть еще шо-то?"... Имеющий деньги, да перекупит... Конечно, ситуация может измениться, если президент у руля Антикоррупционного комитета или еще какого-то дамоклова органа поставит иностранца с репутацией. Правда, может оказаться так, что пока иностранец будет разбираться — все уже разберут. 

Потерявший 60% рейтинга президент достаточно долго пребывал в алгоритме ранее поставленной цели и еще на прошлой неделе проводил консультации и взвешивал плюсы и минусы избежания премьерства Яценюка. Критическое состояние экономики, ответственность за которую глава государства должен был взять на себя, президента не очень смущало. Во-первых, потому что, как показали парламентские выборы, ответственность за все неприятности в стране народ, не вникая в конституционные тонкости, и так валит на президента, что, конечно же, несправедливо, но факт. А, во-вторых, как мы помним, Петр Алексеевич верит в свой гений и не сомневается в том, что с дополнительной нагрузкой в виде премьерства он бы отлично справился, как отлично справляется с Министерством иностранных дел, Министерством обороны, прокуратурой, Нацбанком, "Укроборонпромом" и даже директорством на предприятии "Зоря" — "Машпроект". 

И голоса для броска Яценюка через бедро у Петра Алексеевича были. И кандидатура, способная прикинуться премьером, тоже была. И даже с олигархами, для которых в это голодное для экономики время ключевым стал вопрос: "Кто из них будет Крысоловом?", а это во многом зависело от того, кто будет премьер-министром, — глава государства тоже почти договорился. Не было только четкого понимания того, что делать с Яценюком на свободе: как наверняка не допустить развития перспектив конкурента. И пока Петр Алексеевич укладывал пазл с ответом на последний вопрос, приехал хмурый после празднования именин Байден, и Байден их рассудил: "Сейчас мне было видение… Галатею будут звать Лоренцией". 

Сказать, что Арсений Петрович в своем стремлении к премьерству не рассчитывал на поддержку Запада и, в первую очередь, США, будет неправдой. Яценюк неглупый человек. У него быстрый, изворотливый ум. Просто он не государственный. Вы можете вспомнить реформы, проведенные Яценюком на посту министра экономики? А иностранных дел? А во главе Верховной Рады? Отсутствие реформ за восемь месяцев его правления экономикой страны, состояние которой вопиет о радикальных изменениях, — не моя придумка. Это констатация, озвученная нашими западными партнерами, а что еще важнее — донорами. Но в политике есть вещи важнее способности к государственным преобразованиям. Есть талант нравиться. И не только избирателям. Главное — старшим. По возрасту или по званию. Есть дети, которых родители одевают в белую рубашечку и черные шортики и ставят на стул рассказывать гостям отрывок из "Мцыри" или Жванецкого. "Ух, какая умница! Это же надо — такой маленький, а как взрослый!". А потом тебя замечают не только умиленные гости, а, например, Плужников, а потом — премьер Крыма Горбатов, а потом — Катерина Михайловна, а потом Виктория Нуланд. Малыш знает, как понравиться взрослым, как выказать уважение, как внимать советам, как казаться эхом. И вот они уже так к нему привыкли, что не замечают шалостей: он плохой премьер, но он — наш премьер. 

Откровенно говоря, Арсения Яценюка некоторые конфиденты тоже отговаривали от поста премьера, напоминая об ошибке Юлии Тимошенко 2008 г., когда у нее была возможность в самом начале кризиса уйти в отставку и, не взяв на себя ответственность за экономическую пропасть, победить на президентских выборах. Арсения Петровича пытались убедить: Порошенко хочет себе все — отдай ему все, пусть выпустит конфеты "Золотая антилопа"... Но Яценюк отбросил эти предложения. Он — в тренде. У него — гон. У него — фарт. Это его время. Казалось бы, на Майдане освистали. Над "кулей в лоб" потешались. Тимошенко вышла из тюрьмы и из руководства "Батьківщиною" вытеснила. Резкое ухудшение качества жизни должно было вызвать, мягко говоря, недоверие избирателей. Реформы, которые нужно и можно было начинать с первого дня, провалены. Коррупция не просто цветет, а плодоносит. Порошенко выталкивает на холод чистополья из своего блока. И что в итоге? Первое место на выборах и результат, превысивший ожидания штаба с колес созданного "Народного фронта" в два раза! И к этому, еще два бонуса: Кремль считает Яценюка нежелательным для себя антироссийским премьером; Вашингтон, по той же причине, — своим. 

Я забыла назвать причину всего этого? Слова. Если бы в Кремле была политика, а не психиатрия, то за громкой риторикой они смогли бы рассмотреть: кто вместе с партнером без единого выстрела отдал Крым; кто не отважился купировать онкологию Востока на ранней стадии; кто упустил пик общественных ожиданий для преобразований; а кроме того, кто выпустил пару десятков новоиспеченных граждан Российской Федерации с большим количеством украинских денег; кто завалил конституционную обязанность — материальное обеспечение армии? Но слова затмили дела, а точнее, преступную бездеятельность. Антироссийская риторика понравилась и взрослым-американцам. А история о Стене, которая консервирует проблемы, закрывает кровь и боль, маскирует свидетельства государственной несостоятельности, очень понравилась избирателям. Арсений Яценюк представляет вид, обладающий двумя политическими преимуществами — гибким умом и гибким позвоночником. Поэтому он не только премьер Кабмина, но и премьер театра.

За руль исполнительной власти находящийся на пике уверенности в себе лидер "Народного фронта" решил бороться с первого дня и победил. Думаю, Арсений Петрович отдавал себе отчет в сложной политико-экономической ситуации страны. Однако. Во-первых, за все время украинской независимости из обезьяньей ловушки смог вырваться лишь один премьер-министр: в 1993 г. лапку с добычей смог разжать только Леонид Кучма. Во-вторых, у премьера есть основания полагать, что Запад таки даст денег, как минимум, достаточных для того, чтобы удержать ситуацию в экономике, а как максимум — не пожалеть, что он остался на посту основного распорядителя ими. В-третьих, премьер-министр убежден, что сложный состав Верховной Рады, масштабные желания основных игроков и скудные возможности их удовлетворить в любой момент предоставят ему публичный повод встать со стула за минуту до включения рубильника. 

В результате тридцатидневной коалициады, спикериады и премьериады мы получили смешанную модель управления потоками, а заодно и государством: Петр Порошенко не решился получить все, а также не смог пойти на четкое сепарирование зон ответственности. Яценюк не рискнул сделать шаг в сторону, но и не захотел принять на себя всю ответственность за экономику, отдав президенту в руки войну и борьбу с коррупцией. По итогам раздела они сплетутся в правительстве, как "мальчики-осьминоги", — у каждого по восемь рук и все из... партийных квот. И дело не в наличии партбилетов у будущих министров, не в фамилиях, а в разделе функций между их собственниками. 

Объяснюсь только на одном примере. Дмитрия Шимкива, курирующего в президентском офисе реформы, прочат на пост министра экономики. Многим непонятно, почему это министерство до сих пор либо не упразднили, либо не объединили с Минфином и не сделали главным в правительстве. Но речь не об этом. Дмитрий Шимкив, когда не нервничает, очень милый собеседник. У него хорошее образование и приятная внешность. Он — продажник. Он продавал программное обеспечение. Он не создал софт. Он не создал "Майкрософт". Он даже не создал его представительство в Украине. Он всего лишь его возглавил. Кто сказал, что этот человек может заниматься генерацией системных реформ в стране? Пока мы видим лишь плоды компиляторства, разнокачественные отрывки ранее кем-то сгенерированных мыслей. Как он сможет управиться с махиной Минэкономики? Но квоты, лицензии, тендеры, дерегуляция — мощнейший инструментарий. Его тоже не хочет выпускать из рук президент? В хозяйстве все пригодится для хороших и разных дел. Но главное даже не это. Без подписей министра финансов, министра юстиции и министра экономики ни один документ не может быть вынесен на рассмотрение правительства. Заполнение клеточки министра экономики своим человеком дает президенту в руки стоп-кран от правительственного паровоза, своеобразное право вето. Им можно остановить глупость, преступление или неправильное распределение ресурсов. 

Ни любви, ни доверия, ни единой цели у президента и премьера нет. Но есть необходимость делать вид, что они имеются. А это в условиях возрастающего аутсорсинга в управлении страной все же значимый дисциплинирующий момент. Кроме того, присутствует и фактор поддавливания снизу. Многие относятся к Коалиционному соглашению, по крайней мере, его смысловой части, как к потемкинскому домику, за которым спрятано истинное желание тяжеловесов: править, контролировать и конвертировать. На самом деле при всей эклектичности 70-страничного документа его существование обнадеживает. Не потому что кто-то будет его педантично выполнять, а потому что некоторые из депутатов, приложившихся к его написанию, искренне верят — так будет. И надеюсь, будут тормошить коллег по фракции, коллег по коалиции, коллег по правительству. Сейчас таких возмутителей спокойствия много. Не знаю, сколько их останется через пару месяцев. Кого-то выведут из игры соблазны. Ведь взятки не берут те, кому их не дают. А те, кому дают, — не всегда не берут. Кого-то используют втемную, как при подготовке закона о люстрации, которым одна олигархическая группа пыталась закрыть кадровый путь во власть другой олигархической группе, заключившей в Вене сейфовое соглашение с будущим президентом. Обязательно используют чью-то некомпетентность, ведь когда состоятельным кротам нужно провести закон через зал, никто не говорит: "А давайте примем закон, который поможет нам украсть миллиарды, и в результате где-то из-за отсутствия оборудования не откачают недоношенных детей, кто-то сгорит заживо из-за формы, на 80% состоящей из синтетики, а пенсионеры будут продолжать раз в месяц покупать полкило мяса". Говорят по-другому: "Давайте примем закон о поддержке отечественного топливно-энергетического комплекса в условиях военной агрессии". 

К этому нужно привыкнуть, в этом нужно разобраться, научиться читать законы, видеть ловушки и форточки, вычислять коррупционные риски и механизмы их обеспечения. Нужно понять, что законом о снятии депутатской неприкосновенности или о государственном финансировании партий всех проблем не решить. Главные коррупционеры уже давно не сидят в парламенте. А партии, за исключением одной — "Батьківщини", вообще в парламент не проходят. Нужно научиться быть самокритичными, попробовать допустить мысль, что ты знаешь еще не все, что ты разбираешься еще не во всем, что не каждая кухарка, не каждый эксперт или гражданский активист могут быть эффективными министрами, руководителями центральных органов исполнительной власти или хорошими законодателями. На это уйдет время. А его нет. 

Рефинанс выдается под залог... крымской собственности. В энергетической сфере откат при закупке оборудования — до 40%. "Повышенные" рентные платежи дают в результате их плательщикам два миллиарда гривен экономии. Курс убивает средний класс, пополняющий ряды и без того многочисленного люмпена. А автомат в Харькове можно купить уже менее чем за 100 долларов. 

Перед страной стоят архиважные и архитяжелые задачи. Угроза исчезновения государства — не миф и не бред. И, как всегда, главная опасность — внутри. Пусть кто-то бьется о бетон в страусиной попытке не знать и не видеть закулисье: "Все, кто критикует власть в такое тяжелое время, — агенты Путина. Дайте им возможность поработать, показать себя". 

Поработали. Мы увидели. И четко понимаем, что давать им возможность работать так, как они делали это на протяжении девяти месяцев — преступление. Закрывать глаза — предательство. Верить в то, что во всем виноват только Путин, — гражданское слабоумие. Надеяться на то, что Запад заставит провести все необходимые реформы, — инфантилизм. 

Знать, вычищать, предлагать, требовать, добиваться — вот задача младооппозиции, которая неизбежно сформируется в недрах конъюнктурного трехсотенного большинства, в состав которого входят несколько десятков людей, лояльных к Фирташу и Коломойскому; полторы сотни бизнесменов от схем и бюджета. Соберитесь, ребята. Вы и остатки журналистики и третьего сектора, ослабленных вашим же походом во власть, — пока единственная плотина между нынешней угрожающей ситуацией и хаосом... нет, не третьего Майдана, а кровавого бунта, не разбирающего ни флагов, ни биографий, а только стремящегося к реализации социальной справедливости в виде мести и резкого сокращения разрыва между богатыми и бедными. Зрелища — это хорошо, но когда выключен телевизор — нужен хлеб. 

А еще нужна надежда. Разумеется, меня кто-то упрекнет: мол, откуда ей взяться после всего вышеописанного закулисья. Но у меня она есть. Нерациональная, смешная. Иллюстрация к этому материалу — работа нашей 10-летней дочери. Аня вылепила ее из пластилина для школьной ярмарки, проводимой в поддержку воинов АТО. 

Знаете, как она называется? "Завтра Украины". 

 

Чесні шахраї.


          Ось дивлюся я на все це, і сам собі думаю, а коли ми зрозуміємо, що України вже нема? Ці хлопці ділять та тирять все з такою шаленою швидкістю, що ми навіть не встигаємо помічати за їхніми пустотливими ручонками. Як маги. Коперфілд відпочиває. І не тільки вони. На місцях відбувається те саме. По суті влади нема. Кожен, хто в шо гаразд. Відповідальності вже ніхто не боїться. Законів нема.
          Можливо хтось скаже, що я панікую. Та хотілося би. Але ми навіть і попаникувати толком не встигнемо. В один чудовий, можливо новорічний, день прокинемося, а ми ніхто. Держави нема, України нема, на руках замість грошей, купа різаних папірців з київськими князями та бувшими українськими літературними діячами. А ці два перця вже в Штатах, ходять по NYSE, розмірковуючи, а куди б його вкласти наші гроші. Мільярди наших грошей. В баксах, в баксах...
          А може вчасно зрозуміємо, та якось заподіємо цьому жахіттю?

Нефть принадлежит Игорю.


ноября 7, 2014

jacenjuk-kolomojskyj1Що не зрозуміло про «Укрнафту»?

Вона належить Ігорю Валерійовичу. Руки геть!

За словами джерела у Кабміні, можновладці склали усну «джентльменську угоду».

Влада дозволяє Ігорю Коломойському продати нафту, отриману з надр півдержавною установою, «своїм» структурам за зниженими цінами, а той у відповідь «погодиться» сплатити в бюджет ренту та дивіденди.

Всім зрозуміло, хто під кого лягає?

«Уряд камікадзе» не є винахідником цих танців, так робилося в усі попередні роки. Навіть Віктор Янукович з його величезним досвідом примушення не зміг нічого зробити з дніпропетровським олігархом. Один різкий крок — і «покладе» Приватбанк, як «поклав» свого часу «Аеросвіт».

Куди вже Петру Порошенку та Арсенію Яценюку. У них один шлях: благати Ігоря Валерійовича віддати щось на користь країни. Зараз це навіть складніше, бо на боці Коломойського — боєздатні батальйони і купа депутатів у парламенті.

Як би мало бути, якби в Україні існувала сильна влада? Держава контролює 50%+1 акцію «Укрнафти», і саме держава вирішує, хто нею керує. В «Укрнафту» заходять прем’єр, прокуратура, «Альфа», журналісти, міжнародні спостерігачі, і все — держава бере владу у свої руки. У Коломойського не було б жодного шансу.

Після цього «Укрнафта» платить дивіденди та ренту і починає продавати власну сировину за ринковими цінами. Також через компанію припиняють пропускати феросплави, які потім ідуть на експорт. Хтось питає у менеджерів Коломойського, чому родовища державної компанії переоформлені на деякі «приватні» структури.

Ось тоді Арсеній Яценюк буде справжнім «камікадзе». За таке можна і посаду втратити, і «кулю в лоб» отримати. Зате усі побачать, що в Україні є влада, а не наймити олігархів у приміщеннях уряду та адміністрації президента.

Інакше давайте оберемо прем’єром Ігоря Валерійовича. Тоді принаймні буде зрозуміло, що уряд та влада — це одна і та ж особа.

Також можна призначити туди Ріната Ахметова, Миколу Мартиненка, Сергія Льовочкіна, Андрія Іванчука, Ігоря Кононенка та Олега Свинарчука. Не треба буде вибудовувати схеми втілення ідей олігархів. Вони придумали — вони реалізували.

Шалена економія часу та грошей на утримання «камікадзе». Черговий Майдан знатиме, до кого приходити, коли станеться остаточний колапс.

KolomoyskyiAhmetov1-big

Існує думка, що олігархат зацікавлений у створенні сильної держави.

Мовляв, найбільш коштовні активи вони вже розібрали, і тепер настав час захистити і примножити своє майно. Найкращий спосіб це зробити — влаштувати в Україні державу, у якій панує закон. Тоді прийде якийсь феєричний західний інвестор, і активи почнуть коштувати набагато дорожче.

Ідея добра, але на практиці не працює. Україна вже лежить в руїнах, уже втратила Крим і Донбас, проте групи впливу продовжують «пиляти» напівмертве тіло.

Навесні 2015 року це може закінчитися чимось жахливим, але ці хлопці не думають про найгірше. Мабуть, вони вважають, що встигнуть втекти. Вони «пиляють», а «плебсом» нехай займаються призначені ними «камікадзе». Ситуація навколо ПАТ «Укрнафта» — яскрава ілюстрація такого розподілу ролей.

У червні 2014 року Міністерство енергетики та вугільної промисловості визначило Українську універсальну біржу переможцем конкурсу з проведення аукціонів для реалізації нафтопродуктів. Продаж енергетичних ресурсів через аукціон є обов’язковим, якщо контрольний пакет компанії належить державі.

Однак в липні «Укрнафта» реалізувала майже 314 тис тонн сирої нафти через іншу структуру — Українську міжбанківську валютну біржу. Експерти зауважили, що УМВБ — давній партнер «Привату», а тому підіграє Коломойському на торгах.

На підтвердження цього Генпрокуратура звинуватила службових осіб біржі в незаконному зменшенню ціни на продукцію, через що «Укрнафта» недоотримала понад 640 млн грн. Нарешті були порушені кримінальні провадження за фактом завдання збитків державі. «Приват» тут же показав зуби.

Наступного дня після «наїзду» відомства Віталія Яреми правління «Укрнафти» «окремо попередило» посадових осіб Міненерговугілля про відповідальність.

«Іншою важливою причиною конфлікту стали подальші намагання Міністра (Юрія Продана) захистити результат корупційних дій особистою участю у судових засіданнях. Саме ці факти повинні стати належним об’єктом прокурорського реагування», — заявили у прес-службі «Укрнафти».


http://nacburo.org/?p=9692&utm_source=twitterfeed&utm_medium=twitter#