хочу сюда!
 

Оксана

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 39-44 лет

Заметки с меткой «реформа»

Чи є альтернатива Юлії Тимошенко?


Наприкінці вересня стало відомо, що Польща увійшла до списку 25 країн із найбільш розвиненими економіками у світі. У жовтні з'ясувалося, що у Європі Україна є найбіднішою країною. Тиждень тому Уряд на екстреному засіданні дозволив знову збільшити ціну на газ для населення, бо докерувався до загрози дефолту. Зрозуміло, що це політичне рішення направду приймав не прем'єр, а президент.
     Станом на початок дев'яностих за потенціалом розвитку Україну вважали 20 економікою на планеті. Однак з того часу наша країна за всіма соціально-економічними показниками фактично неперервно перебуває у стані "вільного падіння". Короткі періоди стабілізації лише підтверджують той факт, що за бодай мінімального підвищення якості управління країною деградацію можливо зупиняти.
     Система управління являє собою першопричину соціально-економічної стагнації України. Війна, розв'язана Росією, то вже другий чинник, який, проте, діє більше чотирьох років – довше, ніж для Радянського Союзу тривала "Велика Вітчизняна".
     Нинішня війна Росії проти України величезною мірою стала можливою внаслідок архаїчної, корумпованої, заангажованої системи державного управління в нашій державі.
     Після розпаду Радянського Союзу, в 1991 році, у 15 державах, які утворилися на його теренах виникло три типи політичних режимів:
1) диктатури – у чотирьох країнах Середньої Азії, Казахстані та Азербайджані;
2) різного ступеня відносні демократії – Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна, Росія;
3) цілком європейські демократії – Латвія, Литва, Естонія. Найнестабільнішою виявилася друга група. Дуже швидко Росія почала трансформуватися у диктатуру. Завдяки чисельній та розгалуженій структурі КДБ, величезному впливу в телевізійному просторі країн-сусідів, монопольному становищу на ринку енергоносіїв та іншим чинникам, Росія нав'язала самодержавні режими російського зразка з різними рівнями жорсткості у Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдові і в Україні. Спорідненість авторитарних управлінських систем з Російською, створювала передумови для подальшого збирання земель для нової імперії. Перша російська імперія була проголошена під назвою Росія, ще Петром І у 1721 році. Процес збирання земель вже був почався зі створення союзної держави Росії і Білорусі у 1997 році. У 2005 на черзі мала стати Україна. Тоді б вже усі інші пострадянські країни нікуди б від "зубастого старшого брата" не поділися, за винятком країн Балтії, які встигли вступити до НАТО та ЄС.

Корупційно-тіньова, кланово-олігархічна модель української економіки, започаткована у середині дев'яностих, цілком органічно доповнювала авторитарну модель державного управління, створюючи майже ідеальні умови для корупційної "прихватизації" національного багатства. Про розвиток і соціальний прогрес просто не могло йтися, бо олігархії була потрібна дешева і невибаглива робоча сила, дешеві енергоносії, дешеві надра, дешева земля тощо. Надлишок робочої сили, що виникав внаслідок згортання виробництв через утилізацію промислових потужностей, скорочення робочих місць у науковій, культурній та інших сферах з успіхом абсорбували європейський та російський ринки праці, а також українська тіньова економіка.
     За рівнем підпорядкованості Росії, станом на 2004 рік, Україна майже була готова перетворитися на другу Білорусь. Залишалося тільки віддати посаду президента України підгодованому Віктору Януковичу, а виборці в рахунок не бралися.  Однак сценаристи-авантюристи цього стратегічного задуму не врахували, що за роки незалежності, нехай відносної, але все-таки свободи слова і підприємництва, відкритості західному суспільству, в Україні виник середній клас. Фальшування виборів донецьким кланом спровокувало Помаранчеву революцію і задум швидкого поглинання України провалився, але чекісти не здалися. 
      Пізніше, у 2010 році, недоімперія, все-таки, просунула Януковича у президентське крісло. І знову, ставленик Кремля у 2013 році спровокував другу революцію.  Утримати казнокрада у кріслі президента застосуванням зброї Кремлю не вдалося.  Перемога Майдану коштувала українському народу сотень загиблих героїв.
     Після цих подій Москва використала іншу технологію -- "Якщо не можеш перемогти революцію, то її треба очолити". Кандидата на заміну Януковича (теж казнокрада) російські спецслужби підготували ще на початку революції - власника корпорації "Рошен", який і очолив революцію.

Повернімося на 13 років назад. Сподівання після безпрецедентно мирної української Помаранчевої революції, яка здивувала і сколихнула світ, викликавши величезний інтерес та повагу до України (так само і у 2014), виявилися марними. Клани, які зберегли інструменти утилізації національного багатства, включно з чиновницьким апаратом, телеканалами та правоохоронними органами, переживши шок від перших антиолігархічних кроків прем'єра Юлії Тимошенко, вже у вересні 2005 домоглися її усунення та згортання її починань, спрямованих на системний розвиток економіки та відновлення соціальної справедливості.
     У 2007 році Юлія Тимошенко повернулася на посаду голови уряду внаслідок переконливої перемоги на позачергових парламентських виборах, очолюваної нею партії "Батьківщина". Попри нав'язаний прем'єру коаліційний склад Кабінету Міністрів, вона зуміла провести Україну через глобальну світову фінансову кризу, що вибухнула у жовтні 2008 року. Леді Ю  навіть вдалося знову відновити економічне зростання. Проте у 2010 році відбулося ще одне фальшування виборів президента (відомо з "Амбарної книги"), фатальне для України.  До влади прийшов Віктор Янукович. Це стало можливим внаслідок тотального підкупу, консолідації ресурсів і зусиль олігархів та бюрократії, спрямованих на те, щоб не допустити перемоги леді Ю. В результаті Україна, у сутінках авторитаризму кланово-олігархічної системи, рушила до свого другого Майдану 2014-2015 років.

У першій половині п'ятнадцятого року владу перебрала нова команда на чолі з Петром Порошенком та Арсенієм Яценюком. Післяреволюційна історія повторилася майже покроково, як після першого Майдану. Утилізатори країни, навіть в умовах війни зберегли своє становище та апетити. Для широких верств громадян головною відмінністю періоду правління Кучми – Януковича від нинішнього є те, що у першому випадку зажерливість кланів поширювалася переважно на сировинні ресурси та корупційну експлуатацію експортно-імпортних потужностей України, то сьогодні, коли фінансові потоки зміліли, ненажерливі олігархи, на чолі із найбагатшими з них, як злодії залізли вже в кишені громадян і крадуть гроші. Перед усім, активи домогосподарств привласнюються панівною клікою через корупційні тарифи на газ, електроенергію, паливо, комунальні послуги, транспорт, завищення монополістами цін на харчі, ліки, інші товари першої необхідності, а у непрямий спосіб – через мита, акцизи, крадіжки на будівництві доріг та інших об'єктів інфраструктури тощо.
     Щоб замаскувати цю "крадіжку наперсточників", згадана кліка використовує значущі для українського електорату чинники, які актуалізовано війною та окупацією наших суверенних територій агресором. Все, що пов'язано з Росією сприймається пасіонарною частиною суспільства вороже. Відтак влада активно і демонстративно повторює мантру, що вона на боці патріотів. Офіційне запровадження військового вітання "Слава Україні! – Героям слава!", яке з початку війни застосовувалося у добровольчих батальйонах, але тільки зараз, перед виборами, стало статутним для Української армії. Аналогічні висновки можна зробити і стосовно раптової активізації інтересу "гаранта" і його фракції у парламенті до питання регулювання мовних відносин. Зрозуміло, що такі дії пов'язані з виборами -- це відповідає обраній політтехнологічній тактиці влади перед виборами.
     Щодо Помісної Православної Церкви в Україні, то слід пам'ятати, що цей процес почав Філарет ще у 1992 році.  Це наполеглива робота українських ієрархів та вірян Київського Патріархату на чолі з патріархом Філаретом. Влада долучилася до цих процесів вже тоді, коли стало очевидним – Київський Патріархат є найвпливовішою конфесією у суспільній свідомості українців.
Мета такої патріотично-гуманітарної активізації владних кланів очевидна – зберегти і надалі свої інструменти утилізації національного багатства.
    
Ще від часів Помаранчевої революції в експертному середовищі, а останні 4 роки і в ширших громадських колах поширюється ідея перезавантаження суспільно-державних стосунків на засадах нової Конституції. Головним чином мається на увазі кардинальна перебудова всієї системи управління країною – відмова від архаїчної радянської за своєю сутністю структури влади, яку спроектовано під застарілі, давно непритаманні владі розвинених країн, функції.
     Наявна система державного управління, що досі залишається вельми подібною до російської, яка найкращим чином придатна для повторної колонізації України. Недарма в Криму і на Донбасі більшість державних службовців, а також працівників державних установ стали на бік сепаратистів. Розрахунок Московії полягав у тому, що варто лише почати бойові дії як, місцева бюрократія, силовики і споріднений з ними бізнес перейдуть на його бік від Харкова до Одеси. Цього вдалося уникнути завдяки потужності саме суспільних інституцій, перед усім волонтерському і добровольчому руху. Держава як сукупність інститутів, навесні чотирнадцятого року залишалася у центрі і у тих районах, здебільшого недієздатною. (Про бойові підрозділи армії мова окрема.)
Та сама державна структура зберігається і відтворюється сьогодні. Чому? Бо вона, повторимося, є ідеально зручною для утилізації національного надбання, привласнення майна та інших активів громадян.  Кричущу неефективність інститутів, що спричиняє катастрофічне соціально-економічне відставання України, правлячи клани намагаються зберегти і на майбутнє. Відтак, стратегічною суспільною метою на виборах президента наступного року є привести до влади лідера і політичну силу, які демонструють найбільшу здатність до інноваційних підходів у реформуванні держави. Серед реальних претендентів на посаду президента до них належить лише Юлія Тимошенко. Вона публічно на багатолюдних заходах у Києві та інших містах країни презентувала власну стратегію "Новий курс України", де виклала весь комплекс завдань, що стоять перед суспільством з точки зору його швидкої цивілізаційної модернізації. Цінність "Нового курсу" полягає у тому, що він формує довкола себе професійне і зацікавлене середовище активних людей, які водночас стають його співавторами.

Чинний президент продовжує рух розбитим шляхом попередніх президентів. Все, про що сьогодні звітує влада, слід позначити одним терміном "консервація руйнації". "Ми зберегли, не допустили, запобігли..." -- жодного дієслова, яким позначається розвиток. За то в Україні є стрімка соціальна стагнація. Через відсутність позитивних результатів правління, Порошенко вимушено наголошує на символах – мова, армія, церква. Однак цей прийом вже не спрацьовує, що видно з підсумків численних соціологічних досліджень.  Іншими словами - забагато брехні і нікого покращення.

Програми і наміри інших реальних претендентів у президенти аналізувати немає сенсу, бо вони, (з тих що вже задекларовані) стратегічно і концептуально не відповідають сучасним вимогам до усього комплексу державної політики. У національно-демократичному ліберальному сегменті кандидатів хтось відверто буде повторювати тези Юлії Тимошенко, а хтось багатозначно мовчатиме до самих виборів.
     Незалежно від того висунуть проросійські сили єдиного кандидата чи ні, їхня риторика зрозуміла – капітуляція перед агресором, відмова від інтеграції з цивілізованим світом, спільний соціо-культурний та економічний простір з Росією. Іншими словами - в ярмо до Росії.
     З якого боку не поглянь, а леді Ю залишається єдиним вагомим кандидатом на посаду президента, здатним до стратегічних, проривних суспільних інновацій.  Однак наразі реальність така, що олігархія буде висувати десятки своїх підставних кандидатів, щоб максимально ускладнити виборчий процес і мати можливість фальшувати вибори.

З ідеями і з програмою леді Ю можна сперечатися чи їх заперечувати, але альтернативою до них є не реформування країни, а збереження утилізаційної, корупційної моделі державного управління, консервація на довгі роки стану окупації українських територій і продовження злиднів.
І треба пам'ятати, що леді Ю єдиний кандидат, яка зможе реально розірвати російський зашморг на шиї України.
Політичний експерт Костянтин Матвієнко.

Війна за бізнес у державних школах



Реформа шкільної освіти болісний процес. І в першу чергу тому, що сьогодні ламаються не тільки стереотипи – якої бути школі майбутнього, але й цілі бізнес-конструкції, які розквітли в українських школах за часи Табачника.

Нове МОН намагається реформувати школу, впровадити європейські цінності та стандарти освіти,  але не усім це подобається.  

Днями розгорівся скандал навколо платних навчальних програм, таких як Інтелект України, Крила успіху, Росток и декількох  інших, яки не пройшли затвердження МОН. Причина проста - усі ці програми платні - батьки дітей повинні кожен місяць сплачувати по 200 гривень за навчальні зошити. Офіційна позиція МОН, цитую: «Містять потужний “комерційний” компонент. Начебто батьки мають кожного місяця купувати робочі зошити та інші навчальні матеріали, що є порушенням рівних можливостей доступу до державної освіти».

Цікаво, що батьки, вчителі, та так звана «освітяньска громадкість» горою стали на захист платного навчання, отак юрбою кинулися підтримувати приватний бізнес в державних школах. Що тільки не закидали чиновникам, яки намагаються дати всім дітям рівні шанси на освіту. Виявилося, що майже 2 тисячи гривень за рік навчання, це не кошти зовсім, усі заможні та спроможні!  Держава за державні кошти готова забезпечити всіх школярів підручниками, та ні не треба, кажуть активісти, хочемо платити, «бджоли против меда»!  А ось коли проїзд на гривню дорожчає, так усі хоч пішки йти готові!

Не тільки платне навчання панує в наших школах, а ще і конкурси і іспити, список яких вже складає десятки назв - це теж бізнес. Освітяне-підприємці, за тих же часів Табачника, розробили цікаву систему підробітку на дітлахах, запровадивши такі конкурси як «Геліантус», «Кенгуру», «Левеня».

В ЗМІ за останній період вийшла низка гучних матеріалів, автори яких розклали по поличках не тільки абсолютно непрофесійно розроблений контент конкурсних завдань "Геліантуса" та його чорну касу, але й розповіли про російське походження цього контенту. 

Як і в випадку з «Інтелектом України», де автори та засновники, усі професора, та доктора, «Геліантус» теж вигадав заслужений вчитель України Руслан Шаламов. Міжнародну, тобто україно-російську гру "Геліантус" Шаламов започаткувал ще в 2010 році. Спочатку гра була безкоштовна, однак потім вона тихесенько переросла в прибутковий бізнес відомого автора підручників та його російських спільників.

За  традицією заробляють освітяни-підприємці  на шкільних зошитах та на брошурках. Вартість яких «3 копійки», але батьки чомусь купляють їх за зовсім іншим цінам.

Наприклад, брошурки «Геліантуса» продають по 16-20 гривень - 4 маленьких сторінки,  надрукованих на «туалетному»  папері. За словами вчителів, вони збирають кошти по класам та передають їх методистам, яки потім відправляють «касу»  організаторам - ТО «Соняшник». Може й не дуже добре рахувати чужі гроші, але я не втримався - за приблизними розрахунками чорна каса (яка йде мимо ДФС прямісінько в кишеню засновників ТО «Соняшник» Руслана Шаламова та Юрія Морщавки ) може складати  мільйони гривень!

Сьогодні в Україні понад 3,5 млн. школярів, які навчаються в 1-11 класах, тому зрозуміло, що бізнес на освіті – це дуже прибуткове зайняття. Тому буде дуже непросто навести порядок в школах та видворити з навчальних класів всіх цих підприємців, які звикли, що на дітях можна і потрібно заробляти.

Стосовно україно-російськой гри «Геліантус» журналісти,  разом з громадськими активістами звернулися до МОН з вимогою розібратися з приватними конкурсами в українських державних школах. Але, керівництво Міністерства досі не відповіло на запит спільноти. Більш того, як з’ясувалося, заступник міністра МОН Павло Хобзей, автограф якого стоїть на усіх листах-рекомендаціях щодо проведення гри "Геліантус", переадресував запити до Інституту модернізації змісту освіти.  Неймовірно, але саме цей Інститут і координує діяльність організаторів чисельних «прибуткових» конкурсів в українських школах! Тож, можна собі уявити якими врешті можуть бути відповіді. Але реакція «Геліантуса»  не змусила себе чекати - керуючись принципом - кращий захист, це напад, вони далися до погроз та взаємозвинувачень. 

Тому я знов звертають до Міністерства освіти та науки: чому сумнівні конкурси та ігри російського походження, які проходять за тіньовими схемами, досі  підтримуються МОН та рекомендуються до проведення в державних українських школах? Не хотілося б припускатись думки, що  чиновники МОН також задіяні в корупційних схемах цих вельми дохідних конкурсів та ігор.

Реформа ЖКГ: на що чекати

Реформа ЖКГ: на що чекатиЯк вплине новий закон на комунальні послуги, якість яких поки що шкутильгає?

Понад два роки готувався законопроект «Про житлово-комунальні послуги». Днями Верховна Рада ухвалила його в другому читанні. Таким чином, він став ще однією цеглинкою в започаткованій реформі житлово-комунального господарства.

Як зміниться життя звичайних українців після набуття законом чинності? Про це в ексклюзивних коментарях «Ракурсу» розповідають народні депутати.

Іван Крулько, член депутатської фракції політичної партії «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»:

— Цей закон скоріше гратиме на руку монополістам та керуючим компаніям, аніж захищатиме права споживачів. Адже за новим законом споживачі мають укладати окремі договори на комплекс житлово-комунальних послуг — на управління, водопостачання, поводження з відходами, газ, електрику. З погляду економіки — ніби правильно. Навіть більше, люди давно хотіли розуміти, за що саме вони платять. Та знаючи логіку монополістів, варто очікувати, що для споживачів така розбивка може коштувати додаткових грошей і за без того дорогі комунальні послуги.

Закон пропонує заплутану структуру плати за комунальні послуги. Приміром, тариф на теплову енергію формуватиметься окремо для кожного будинку. Водночас навіть за наявності індивідуального лічильника тепла людям доведеться покривати втрати в будинку відповідно до показників будинкового лічильника.

Окрім чинних тарифів запроваджується новий платіж — клієнтська плата за абонентське обслуговування, граничний розмір якого затверджується Кабміном. Водночас не визначено плату на зарплату управителю — на якого споживач ніяк не впливає і навіть не може його звільнити, — або так зване управління будинком. Є окрема плата за обслуговування і за поточний ремонт. Хто скільки поставить — стільки споживачі й змушені будуть платити. Переконаний, що розібратись у цій заплутаній структурі плат і додаткових платежів, справедливості їх нарахування, зможуть далеко не всі.

На жаль, споживачам не варто розраховувати й на покращення якості комунальних послуг, адже в законі не прописано інструменти контролю за постачальниками ЖКП. На цьому навіть наголосив профільний віце-прем’єр-міністр під час розгляду законопроекту у Раді. Принаймні, зараз якість точно не покращиться: з кранів і далі тектиме напівтепла вода, з комфорок йтиме неякісний газ, батареї не завжди будуть гарячими, а під’їзди та двори — чистими…

Закон ухвалили під ще не затверджені й не встановлені нормативні вимоги, порядки й правила. А тому замість порядку і контролю, навпаки, виникатиме чимало суперечностей і різночитань, що даватиме змогу надавачам послуг і далі паразитувати на цьому, заробляючи гроші.

Є питання і щодо управителів багатоквартирних будинків, і щодо колективних договорів. Адже документ покладає досить серйозні функції на управителів і водночас не висуває жодних вимог до їхньої кваліфікації та не окреслює їхньої відповідальності. При цьому колективні договори з надання послуг можна підписувати, не маючи на руках індивідуальних договорів. І в законі не прописано, хто має встановлювати, перевіряти й обслуговувати прилади обліку, знімати з них інформацію. Це все може призвести до серйозних порушень прав споживачів, коли включатиметься «лохотрон» і коли той, хто платить, буде змушений платити ще й за свого сусіда, який не платить, тощо.

До речі, в день ухвалення закону в парламенті мені у Facebook написав один чоловік, який дуже влучно сформулював проблему: «Навіщо ухвалювати закон, коли ніхто не виконує своїх обов’язків і немає відповідного контролю з боку влади?». Він, як і решта жителів багатоквартирного будинку, підписав трирічний договір з ТОВ, яке нібито надає послуги. Та «надає», каже він, — голосно сказано. Товариство з обмеженою відповідальністю часто порушує договір і норми постанов Кабміну про перерахунки з боку надавача послуг. На всі скарги — нуль реакції, лише відписки керівництва міста, міністерств, Кабміну. Чому не судяться? Кажуть, справедливого рішення навряд чи дочекаються, бо суди діють за принципами «телефонного права», але водночас треба буде витратити чимало часу і коштів на судові позови, адвоката…

Ще однією новацією закону не на користь споживачів є встановлення з 1 січня 2019 року пені за кожен день прострочення оплати у розмірі 0,01 %. 100 днів прострочки — це 1% від суми заборгованості, тобто на рік набігає 3,65%. Пеня не нараховуватиметься лише у разі боргу держави по субсидіях і пільгах та у разі затримки зарплати. Але на все це потрібне документальне підтвердження. Вже уявляю, як люди бігатимуть по всіх можливих установах, щоб отримати такі довідки. Адже лише по комуналці у 2017 році маємо близько 8 млрд грн держборгу.

Як бачимо, замість відповідальності надавачів послуг і монополістів вводиться більш жорстка відповідальність для споживачів. Чи правильно це — питання. Бо що тоді змінюється? Це банальна гра в одні ворота, яка робить одних ще сильнішими, а інших — ще більш беззахисними. За неякісні послуги, за які споживачі відмовляються платити, їх змушуватимуть платити під загрозою нарахування пені.

Олександр Кодола, член депутатської фракції політичної партії «Народний фронт»:

— Ухваливши закон «Про житлово-комунальні послуги», ми зробили великий крок на шляху реформування комплексу ЖКГ. Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства ВРУ знадобилося два роки, щоби підготувати цей законопроект. Це об’ємний, складний, але дуже необхідний документ. Сподіваюсь, що завдяки йому отримуватимемо більш якісні комунальні послуги.

Олександр Кодола, «Народний фронт»
Олександр Кодола, «Народний фронт»

Законом передбачено відповідальність за неналежне виконання договору з надання послуг та визначено порядок оформлення претензій. Водночас закріплено чітку відповідальність як виконавців, так і споживачів.

Насамперед цей закон спрямовано на захист споживачів. Йдеться про норму, згідно з якою можна буде не платити за неякісні комунальні послуги. Критерії, за якими визначатиметься якість послуг, ще має прописати Кабінет міністрів на рівні підзаконних актів.

Закон нарешті дає змогу мешканцям багатоквартирних будинків реально впливати і на ціну, і на якість послуг. Наприклад, споживач отримає право не сплачувати житлово-комунальні послуги, окрім теплової енергії, якщо не користується ними за період тимчасової відсутності у приміщенні понад 30 календарних днів.

Законом встановлюється порядок укладення споживачами договорів на отримання всього комплексу ЖКП — управління, водопостачання, поводження з відходами, газ, електрика. Але треба розуміти, що ми ухвалили рамковий законопроект. Для того щоб ці правила запрацювали, потрібно ще затвердити низку механізмів та інструментів на рівні підзаконних актів. Віце-прем’єр з регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко доповідав, що вже фактично всі вони готові. Думаю, найближчим часом їх ухвалить Кабінет міністрів.

Альона Бабак, член депутатської фракції політичної партії «Об’єднання «Самопоміч»:

— В цьому законі насамперед ідеться про споживачів послуг ЖКГ. Також врегульовуються договірні відносини залежно від особливостей різних типів організацій власників і споживачів. Передусім це багатоквартирні будинки, де сьогодні все надзвичайно складно: є будинки, де створено об’єднання співвласників, є житлово-будівельні кооперативи, в яких люди не організовані в об’єднання. Для того, щоб охопити багатоваріантність бажань власників житла щодо укладення ними різного типу договорів з водоканалами, теплоенерго, управителями, й розроблявся цей закон. В ньому описано всі можливі варіанти, з яких люди зможуть обирати, як в економічно доцільний спосіб отримувати житлово-комунальні послуги.

Закон ставить в однакові умови власників усіх будинків, незалежно від того, створено там об’єднання співвласників чи ні. Тобто людям, які мешкають у будинку, де не створено ОСББ, однаково доведеться усвідомити себе господарями будинку. (Наразі у нас приблизно в третині житлового фонду створено ОСББ. На початок реформи їх було десь 15%.) Це надзвичайно складна світоглядна річ. Адже 70 років у нас вибивали поняття приватної власності, бо була лише державна власність. Думаю, що настав той критичний час, коли українці, як люди в усіх цивілізованих країнах світу, отримають можливість бути захищеними в питаннях розпорядження своїм майном. І самостійно вирішуватимуть, хто обслуговуватиме внутрішньобудинкові мережі, чи пускати монополістів тощо. Зокрема, в законопроекті прописано, які договори й у який спосіб споживачі зможуть укладати з надавачами таких послуг.

Дехто з експертів зазначає, що, згідно з цим документом, нав’язуватиметься управитель. Проте маю наголосити, що, по-перше, ви, як і будь-який власник, можете самостійно обслуговувати своє житло. Самозабезпечення — непорушне право власника. Але якщо власники багатоквартирного будинку не захочуть об’єднуватись в об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, тоді вони на загальних зборах, навіть без об’єднання, зможуть обрати собі управителя.

Закон пояснює, як отримати якісну житлово-комунальну послугу за індивідуальним договором. Бо сьогодні люди думають: якщо вони уклали прямий договір, наприклад, з водоканалом чи теплоенерго, то тепер ці компанії відповідають за якість наданих послуг у квартирі. Але ж це неправда. Мережі цих компаній завершуються на вході в будинок, а внутрішню мережу будинку обслуговує той самий ЖЕК. І мешканці, приміром, йдуть до теплоенерго з претензією на неякісне тепло. У відповідь чують: звертайтесь до свого ЖЕКу, нехай він випустить повітря з батарей і тоді у вас все буде добре. В цьому законопроекті ми чітко кажемо: якщо у вас договір з монополістом, тоді узгодьте з ним вартість, за якою він обслуговуватиме внутрішньобудинкову мережу в розрахунку на квадратний метр. І якщо ця вартість вас влаштує, тоді ви розумітимете, що саме цей монополіст відповідатиме за якість надання послуги, зокрема й у вашій квартирі. Це пряма норма закону. Монополіст відповідатиме за якість обслуговування внутрішньобудинкової мережі тоді, коли в індивідуальному договорі буде прописано вартість цієї послуги.

В законі ми практично не підіймаємо технічні питання обліку. Тут прописано питання щодо договорів. Також ідеться про те, хто, приміром, відповідатиме за зняття показів, розподіл плати тощо.

Загалом у законі більше йдеться про правові підстави здійснення нарахувань і розподілу плати між квартирами, ніж про інші речі. Нововведення ми відчуємо вже за півроку. Такий строк необхідний Кабінету міністрів для розробки низки підзаконних актів.

Андрій Гальченко, член депутатської фракції політичної партії «Опозиційний блок»:

— Закон про житлово-комунальні послуги спрямований на захист споживачів: він передбачає руйнування монополії ЖЕКів. Тепер мешканці багатоквартирних будинків зможуть спокійно укладати договори з будь-якими постачальниками послуг — одну компанію ніхто не нав’язуватиме. У людей з’явиться можливість керувати й контролювати ці компанії, адже настають договірні відносини.

Андрій Гальченко, «Опозиційний блок»
Андрій Гальченко, «Опозиційний блок»

Наразі багато людей скаржаться на роботу ЖЕКів або керівників підприємства. Якість послуг є незадовільною, а рахунки приходять величезні. Після того як ми ухвалили цей закон, вибір буде саме за людьми. При договірних відносинах не буде ціни, яка регламентується органами місцевого самоврядування, мешканці зможуть самі домовлятися з постачальниками послуг.

Настає відповідальність як споживачів, так і постачальників. Люди будуть захищені: в договорах прописуватимуться певні умови для того, щоби споживачі платили саме за надані послуги. Якщо ж керуюча компанія не впорається із забезпеченням стабільної роботи, наприклад, станеться прорив труби, то вона компенсуватиме витрати. Щоб отримати таку компенсацію, мешканцям будинку достатньо буде скласти акт і пред’явити претензії.

http://ua.racurs.ua/1743-reforma-jkg-na-scho-chekaty

Читайте також: Субсидії на ЖКГ і непомічені мільярди

Что это - "рука Москвы", или доморощенная цензура?

хм... Что это - "рука Москвы"? Стоило мне в предыдущем посте сказать горькую правду, как сразу же какой то невидимый демон потёр все комментарии к нему... 

И зачем, правду ведь всё равно не скроешь!?  Дажа самая жестокая цензура не спасает ни цензоров, ни тех кто ими управляет...

Я успел скопировать самый одиозный комментарий, очевидную лживость которого предлагаю оценить и вам...


87.11.17, 14:11Відповідь на 4 від Nevr

не красней - лопнешь! Мне добавили без малого 6 тысяч.ниже привожу формулу расчёта : П =Зс х Кз х Кс,где
Зс - показатель заработной платы,для расёта пенсии в 2017 году,равен 3764,40 грн
Кз - индивидуальный коэффициент заработной платы, мой личный - 3,79952
Кс - индивидуальный коэффициент страхового стажа, мой - 0,50583
проверим?
П = 3764,4 х 3,79952 х 0,50583 = 7234,84 
Из-за того,что сумма пенсии плюс добавка превышала 10740 - выплатили меньше, 58000
Так что ,как-то так!


Что ж, проверим...Человеку всего лишь 53 года, но он в упор не видит своей лжи и нагло утверждает что его страховой стаж более 50 лет. 
Далее - такой коэффициент зарплаты мог быть только в директора Чернобильской атомной или в Звягильского, директора обьединения Донбас-уголь...То есть - это явно не коэффициент Южного Соуса)))

Далее - человек совсем не в ладах с арифметикой и даже простой подсчёт и анализ полученного результата, ему не под силу. Когда он говорит что его добавка "превышала 10740" , то над ним будет смеяться даже непродвинутый третьекласник...   

Вот, как то вот так, дружок Соус...  Иди в первый класс, учи арифметику)))

Таким примитивным образом и работает машина пропаганды, демагогии и обмана... 
Власть не допускает в свою среду умных людей и в расчёте на лопоухих дураков, вешает им подобную агитационную лапшу)))  

зы... и от этого становится крайне тоскливо!



Пенсионное мародёрство… Из серии "О наболевшем.."

Вспомнилось классическое – “Добрыми намерениями……»  

Затаив дыхание, миллионы пенсионеров, ждали разрекламированную пенсионную реформу. И вот наконец-то они дождались "писем счастья" от ПФонда, бесконечных очередей под дверьми кабинетов и страшной ругани в адрес нынешних "реформаторов".

Это фото на входе в лабиринты ПФонда ...


А это, после поворота по стрелочке направо... 



А ведь была надежда на то, что Гройсман-Рева  учтут ошибки своих "попередников" в лице Тигипка-Азарова.  Ошибки, которые те убогие реформаторы заложили в формулы своей грабительской "пенсионной реформы"…

Но не тут-то было. Не хватило и нынешним реформаторам то ли любви к собственному народу, то ли понимания сути реформы, то ли профессионального умения.

И  они, практически один к одному скопировали издевательскую пенсионную "реформу" Азарова-Тигипка и триумфально провели её через ВРаду.

И судя по мизерному увеличению пенсий для громадного большинства, в этом и заключался замысел проведения этой "реформы"…

Ведь по сути, "реформаторы" изменили лишь парочку серьёзных показателей. 

Первый – увеличения с января 2018г. страхового стажа для народа из 15 до 25 лет и последовательное увеличение его до 35лет!  И второй – временное ограничения максимальной пенсии до десяти тысяч. Ограничение, затрагивающее интересы чиновных людей. Которые, уверен – недолго будут его терпеть!

В меня тоже есть вопросы к ПФонду. И я уже дважды пытался услышать внятные и понятные пояснения, второй раз вчера... Но....


Но, в ПФонде по прежнему такое столпотворение народа, что мне снова пришлось трусливо ретироваться от бурных проявлений человеческого негатива)))


Но, как и во всякого неравнодушного человека в меня возникает вопрос – неужели такие реалии жизни пенсионеров интересны только мне?

Почему рейтинговые телевизионные "канальи" берут интервью и показывают лишь хвалебные байки прописных канальных болтунов и не хотят вести правдивые репортажи из нашего "пенсионного рая"?

зы… в следующей части попытаемся подвести промежуточные итоги и кратко проанализируем некоторые плюсы-минусы данной "реформы"…

Прочитал, передай другому)))

7.11.17

Продолжение следует…

Вона нарешті здохла!



Прощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоПрощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоДоктор Уляна Супрун, в.о. міністра охорони здоров’яПрощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоПавло Ковтонюк, заступник міністра охорони здоров’яПрощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоОлександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’яПрощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоРоман Ілик, заступник міністра охорони здоров’яПрощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоОльга Стефанишина, виконуючий директор БФ «Пацієнти України»Прощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоЛеся Литвинова, голова Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я УкраїниПрощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоІрина Литовченко, співзасновниця фонду «Таблеточки»Прощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоДмитро Шерембей, голова координаційної ради БО мережі ЛЖВПрощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоПрощавай, радянська система охорони здоров’я: медичну реформу ухваленоДоктор Уляна Супрун, в.о. міністра охорони здоров’я
Дмитро Шерембей, голова координаційної ради БО мережі ЛЖВ
Київ, 19 жовтня 2017.
Сьогодні Верховна Рада України прийняла в першому читанні медичну реформу – законопроект 6327 підтримало 240 народних депутатів. «Це історична подія для України, адже вперше за 26 років розпочнуться зміни у медичній системі. Є багато міфів про медичну реформу. Але, насправді, те, що ми зробили сьогодні – це старт до нової медичної системи, де кожен українець матиме вільний доступ і державні гарантії фінансування на якісні медичні послуги», – підкреслила в.о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

Одна з ключових змін – система нарахування зароблених лікарем коштів. Завдяки реформі лікар отримує свободу вибору місця роботи, також скасовано статус бюджетників для медичних працівників. Внаслідок цього зникає і фіксована заробітна плата медичного працівника: тепер дохід лікаря залежатиме від того, яка кількість пацієнтів звернеться до нього та отримає якісні послуги. «За нашими підрахунками, якщо лікар працює як приватна практика, і він працює ефективно – він може заробляти від 15 тисяч і більше», – запевнив заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

Внаслідок медичної реформи пацієнт зможе самостійно обрати амбулаторію та лікаря, який його лікуватиме, без прив’язки до місця реєстрації. Гроші, які держава виділяє на пацієнта, закріплюються за пацієнтом. Послуга в лікарні не буде платною – лікарня буде вести облік всіх наданих послуг та виставляти рахунок Національній службі здоров’я. «До кожної послуги буде тариф, і Національна служба здоров’я гарантовано заплатить цій лікарні за цю медичну послугу. Ми хочемо, щоб лікарні стали комерційними підприємствами, щоб вони виставляли рахунки не людині, а державі, і отримували за це оплату», – уточнив Павло Ковтонюк. Відповідно до ухваленого законопроекту, першочергові медичні послуги оплачуватиме держава; якщо пацієнт захоче на власний розсуд зробити діагностику або якусь процедуру, яка не є критично необхідною для підтримки нормального стану здоров’я – він має самостійно заплатити за надану медиками послугу.

Передумовою до якісних змін в медицині є якісна фахова освіта. Важливим є і збільшення прохідного балу ЗНО під час подачі документів на медичні спеціальності, і більш жорсткі випускні іспити з університету. «Змінюючи вимоги до майбутніх лікарів, ми будемо змінювати всю концепцію медичної освіти. Саме зміни у медичній освіті змінять обличчя медицини. Якби не йшли гроші за пацієнтом – лікує пацієнта лікар. Від його освіти та мотивації залежатиме у кінцевому підсумку життя та здоров’я пацієнта», – зауважив Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’я.

Тепер багато чого залежить не тільки від лікарів, але і від пацієнтів. «Пацієнти повинні стати сміливими. Сміливими не дати хабаря; бути сміливими розібратися, які ж послуги реально безкоштовні; написати заяву або скаргу, якщо у вас щось просять або вимагають; не йти до поганого лікаря або не прислухатися до тих приписів, які ти не розумієш, – підкреслила засновниця фонду «Таблеточки» Ірина Литовченко. – Це не може бути односторонній рух. Будуть змінюватися лікарі – і повинні змінюватися ми, як пацієнти».

«Реформу робили звичайні люди, які їздять у метро, які ходять пішки. І які реально дбають про те, з чим сьогодні зіштовхується кожен українець», – додав Роман Ілик, заступник міністра охорони здоров’я.

Артур Прузовский про польскую медицинскую реформу

Верховной Радой Украины 19 октября был принят закон «О государственных финансовых гарантиях предоставления медицинских услуг и лекарств», предусматривающий разделение медицинских услуг на бесплатные и платные. По этому поводу в украинском обществе, в том числе и среди медработников, активно дискутируют о медицинской реформе и ее последствиях для украинцев. Критики говорят об угрозе разрушения бесплатной и ориентированной на человека медицинской системы, а сторонники напоминают о нынешней коррумпированной «бесплатной медицине».

Польский проукраинский активист Артур Прузовский поделился опытом проведения медицинской реформы в Польше, и рассказал, чем он может быть полезен для Украины.

 «В Польше медицинская реформа началась еще в 1999 году, и за это время было многое достигнуто, однако, не обошлось и без ошибок, которые Украина может учесть и предотвратить в будущем», - комментирует ситуацию Прузовский.

Он отмечает, что 18 лет назад организация медицины в Польше очень напоминала сегодняшнюю, постсоветскую в Украине.

«Конечно, мы еще не доросли до такого высокого уровня, чтобы в 2017 году польская медицина могла быть одной из самых прогрессивных в мире, но со времени введения реформы в Польше все медико-демографические показатели, применяемые при оценке системы здравоохранения страны, существенно выросли, и сей час поляки живут дольше, чем украинцы. Самым успешным опытом страны считается введение общей системы реимбурсации лекарств, в рамках которой все препараты, предназначенные медиками в соответствии с утвержденными показаниями и включены в соответствующий государственный перечень, покрываются средствами Фонда с определенной сооплатой пациента. Стоимость самых дешевых препаратов может быть возмещена полностью, как и стоимость препаратов для льготных категорий пациентов. При этом система допуска на польский рынок лекарств соответствует строгим европейским стандартам - то есть, самые дешевые препараты не воспринимаются как некачественные или неэффективные», - рассказывает Артур Прузовский.

Если же обращать внимание на недостатки польской медицинской системы, то основной ее проблемой является недофинансирование, что связано с рядом факторов.

«Власти Польши, как и в Украине, никогда полностью не прислушивались к рекомендациям экспертов относительно необходимого объема отчислений.  Именно поэтому Фонд ежегодно сталкивается с проблемой недофинансирования. Особенно это влияет на частные медицинские учреждения, недостаточно активно поддерживает государство», - говорит он.

Делая вывод из этих фактов, Прузовский отметил, что для того, чтобы не замедлять будущее развитие медицины в Украине, властям нужно безотлагательно проводить медицинскую реформу, а также сосредоточиться на нахождении достаточного количества средств, ведь именно введение реформы финансирования медицинских услуг и реимбурсации лекарств дало толчок всему прогрессу, который состоялся в польской медицине за последние 18 лет.

«Как бы там ни было, Украина беспрекословно нуждается в реформе медицины, ведь здоровье населения является движущей силой для создания успешного прогрессивного государства», - подытожил Прузовский.

Напоследок добавим, что основные направления медицинской реформы в Украине 2017 будут касаться в основном первичного звена медицинских учреждений, то есть поликлинических отделений, а также медицинских работников. Каждый гражданин страны сможет выбирать себе того врача, которому доверяет свое здоровье и здоровье своих детей. С ним пациент подписывает договор о предоставлении конкретных медицинских услуг. Также, полностью отменяется привязка к географическому месту. То есть участковых врачей уже не будет, а их место займут семейные врачи.

Не бухти, Бухтеева!

Нардеп, если ты не баран – будь осторожен!  

Учуяв потерю халявной бюджетной добычи, махровые медицинские волки – приоделись в белые, фирменные овечьи халаты.  


Завтра эти нечистые – будут петь тебе сладкоречивые песни о правах народа и орать о "конституционной бесплатности" нашей медицины.

Той теоретической бесплатности, которую десятки миллионов украинцев на практике, увы – в упор не видят…

Я, тоже горой стою за права и как могу, их отстаиваю!

И прошу тебя, Нардеп, если ты истинный слуга народа – передай этим медицинским мафиози то, что в Украине, давным-давно нет бесплатной медицины для народа! 

Хватит Бахтеевой орать о конституционном праве народа на бесплатную медицину...  Хватит ей лицемерить и фарисействовать на камеру! 

Я тоже народ. И к сожалению - иногда болею, сдаю анализы, делаю операции и поэтому знаю что говорю.

Хвалёная бахтеевская "бесплатность", которую она так защищает - осталась лишь на бумаге.  И такой бумажной медицинской гарантией, извиняй дорогой мой Нардеп – я могу лишь подтереть задницу)))

Кто мне не верит – пусть пойдёт в любую поликлинику и попытается безоплатно, согласно нашей Конституции – сдать анализы, или же пройти простейшие процедуры. О  "бесплатности" какой-нить операции – даже заикаться не хочу!

Поэтому,  медицинская реформа конечно же нужна. Хотя, оценивая уровень саботажа на этапе её принятия – можно сильно сомневаться в её успехе… 

Дай боже силы, Уляне Супрун!

 

зы… а Бухтеева – пусть больше не бухтит о "медицинском геноциде"!  

Это она, шурма, раиса…. и прочие фармацевтические и медицинские воротилы – многие годы разворовали народное достояние в виде здравниц, больниц, санаториев, поликлинник, фармакологических заводов, аптек……

И ныне, именно Бухтеева и её мафиозные подельники, олицетворяют украинский медицинский геноцид!  И не только медицинский...

18.10.17

И родила чиновная гора...

Столько было разговоров, столько споров, разных мнений и даже лёгких драк по поводу "Пенсионной Реформы"  – и что?  А ни-што)))  В тяжёлых парламентских и правительственных родовых схватках, выродила громадная чиновная гора лишь ничтожную пенсионную  мышь)))

Конечно же, я рад тому что Рада приняла, а президент подписал:::  ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій Верховна Рада України постановляє: I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:. http://www.golos.com.ua/article/294535 ...

Рад тому, что приняла Рада этот закон без больших мордобоев и рукопашных схваток. И со скрупулёзностью заинтересованного  человека, я проштудировал этот "Закон" и в упор не увидел в нём разрекламированной "Пенсионной реформы".  Проштудировал и не понял – где же реформа и в чём же сокрыта её таинственная суть?!

Нет в этом Законе ничего похожего на настоящую  реформу!  Вместо четкой и ясной формулы и конкретики в исчислении пенсий,  доступной каждому гражданину – в данном Законе лишь подборка нескольких сотен  мелочных правок, скрывающих ясную пенсионную истину в густой чиновной тьме…

По сути, чётко изменено и установлено лишь нескольких положений. 

Это – введение с января 2018 года – 25-летнего страхового стажа, отмены  15% налога на работающих пенсионеров, назначения минимальной пенсии в 1452 гр. и максимальной в 10740 гр – вот практически и вся конкретика этого Закона…

Остальное – сплошная темень, сокрытая в многочисленных изменениях. Для того чтобы разобраться в этих правках, надо перелопатить – начиная с 1992 года, многочисленные  законы и подзаконные акты 25-летней давности.  И в этом лабиринте чиновных пенсионных мутаций, даже самый мудрый из мудрейших – заблудиться напрочь…

То есть – как сможет население державы, без  точной формулы и однозначного толкования пенсионного закона, исчислить свою пенсию даже приблизительно?  По всему видать - никак)))


Да что там население, даже сам всемогущий эМВеэФ – заблудился в  нашем пенсионном лабиринте и боится что и его сожрёт наш ненасытный  валютный  Минотавр…

И правильно боится! Боится и требует от державных героев, проявить социальное мужество и убить этого вороватого украинского зверя)))

зы...   эх, Родина-мать – когда же ты родишь истинного  героя-реформатора?  Героя – способного вывести  растерянную  заблудшую державу и её обнищавший люд, из хитросплетений  наших трудовых и пенсионных лабиринтов)))

11.10.17

Чому дітям вчитись нецікаво? (ч.2)

ЗМІНИТИ АВТОРИТАРНИЙ СТИЛЬ НА ДЕМОКРАТИЧНИЙ. ДЛЯ ЦЬОГО ДОВЕДЕТЬСЯ РАДИКАЛЬНО ЗМІНИТИ КАДРИ
 
БОГДАН ОЛЕКСАНДРУК,

засновник і керівник приватної школи ThinkGlobal

– Як ви вважаєте, чому діти не хочуть вчитися і в чому причини такого феномену?

– Я пропоную подивитися під іншим кутом – а чому вони мають хотіти вчитися? Чому вони мають хотіти вивчати те, що ми їм пропонуємо як вчителі, як дорослі, як система освіти, і те, у який спосіб ми пропонуємо?

Тут, мабуть, варто розглянути кілька аспектів. Перший – чи є для них актуальним те, що ми їм пропонуємо? Чи відповідає це їхнім інтересам, їх схильностям, їх потребам? Чи говорить воно про те, що є реально актуальним у світі, актуальному для них? Чи має відповідь сам викладач для себе на питання – навіщо він взагалі навчає тим чи іншим речам?

Наприклад, ми зовсім маленьким діткам в садочку пропонуємо завдання –допоможи їжачку пройти лабіринт. Ми формулюємо певну проблему, певних суб'єктів цієї проблеми – комусь треба допомогти, в чомусь покращити частинку світу. Ми пропонуємо дітям місійність і діти із задоволенням це роблять.

Але коли ми переходимо до школи, коли їжачок та лабіринт мав би трансформувався у щось більш серйозне – то ми не пропонуємо дітям цю месійність. Замість цього ми пропонуємо школярам виконувати якісь операції без жодних пояснень навіщо.

Ми не пропонуємо їм конкурентний виклик чи проблему, не пропонуємо їм те, в чому вони могли і хотіли би покращити світ. Відповідно без цього у дітей лишається тільки тактична мотивація – зараз на зараз виконати якесь завдання без додаткового сенсу.

Другий важливий аспект – діти не будуть хотіти вчитися, якщо головне, що вони отримують в школі, це чергова порція стресу.

Одна з причин цього стресу – сама модель відносин в школі, яка є авторитарною. Є викладач – дорослий, і є майже підлеглий – дитина. А діти зараз живуть вже в новому соціо-культурному середовищі, де авторитарні відносини в цілому не дуже прийняті.

Коли діти раптом потрапляють в таке авторитарне середовище, вони його відторгають набагато сильніше, ніж це було років 40 чи 50 тому.

Модель суспільних відносин змінилася, а школа залишилася музеєм, який законсервував модель ще, мабуть, 60-х років, а то і раніше. Власне, це гігієнічний фактор для навчання. Діти точно не будуть хотіти навчатися в стані стресу, у відчутті авторитарної моделі відносин в класі.

Другий серйозний чинник стресу – це конкурентність. Дитина потрапляє не в спільноту, де вона інтегрується, де вона є частиною, де їй прикольно. Вона потрапляє в ніби вороже середовище, де вона має відстрілюватись, перемагати або не бути гіршою.

Ще один фактор стресу – той спосіб, в який впроваджується система оцінювання.

Вважаю, що без усунення таких факторів гігієнічного рівня, як стрес у навчанні, неможливо переходити до розмови про мотивацію дітей вчитися.

– Як ви вважаєте, що потрібно робити для того, щоб змінити цю ситуацію?

– Питання в тому – робити де, на якому рівні? Ми говоримо про державні школи чи про появу інших ініціатив?

В державній освіті фактично управлінська культура завжди йде з голови і вона є віддзеркаленням відносин людей на різних її ланках.

Без зміни взаємовідносин між викладачем і школою, між школою і управліннями освіти і взагалі всією вертикаллю системи управління освітою, без зміни авторитарного стилю неможлива зміна на демократичний стиль в самому низу. Це має відбуватися з голови і до низу.

Велика частина освітніх кадрів вже має поважний вік, в цьому віці людям доволі складно дається трансформація на такому глибинному рівні – тобто перегляд своєї культури і моделі відносин з іншими людьми. Тим, хто багато років звикав до авторитарної культури, дуже складно зробити перехід до демократичної.

Тому гадаю, що радикальна трансформація усієї системи освіти може відбутися тільки з радикальною зміною кадрів, як це не звучить прикро. Або з формуванням зовсім іншого профайлу кадрів, як у випадку з Новою поліцією.

І, коли сформована певна критична маса людей з зовсім іншим культурним кодом, тоді до них можна поступово приєднувати деякі старі кадри, які здатні до трансформації.

З поліцією також колись здавалося, що це неможливо. Але фактично за кілька років цей проект зробили, скільки би критики в адресу проекту не було, однак це приклад трансформації. Так, це не ідеально, це не трансформація за один крок і вона потребує ще наступних кроків. Але зроблено значний крок. Тому я гадаю, що в освіті подібна модель також має спрацювати.

Головна ідея – змінити авторитарний стиль на демократичний. Це ключовий гігієнічний фактор, без якого неможливе навчання в сучасному світі в принципі.

А далі виникає дуже багато задач, які стоять перед шкільною освітою. І перша задача – це визначитися з сенсами. Яка функція освіти, на які цілі ми працюємо, що ми хочемо отримати на виході? Взагалі яка мета у освіти?

– Чи знаєте ви приклади системного вирішення цього питання в Україні? Чи спроби?

– На системному рівні в Україні питання навчальної мотивації не вирішено.

Хоча насправді ми маємо численні приклади конкретних окремих шкіл, які намагаються вирішити питання навчальної мотивації. Ці школи насправді пішли на кілька кроків вперед.

Як не прикро, але частина з них не буде існувати через певний час.

З іншого боку альтернативні ініціативи створюють первинний еволюційний бульйон, з якого потім будуть формуватися більш системні освітні структури.

В принципі, зараз ми знаходимося в точці початку освітнього прориву, за кілька років ми побачимо набагато більше системних проектів.

– Може, ще є якесь запитання, яке могло б краще розкрити тему небажання дітей вчитися?

– Я би ще раз повернувся до питання сенсу освіти. Це питання я би адресував вчителю, школі, системі освіти. Яка мета – навіщо ви навчаєте дітей тим чи іншим речам?

Доки ми не матимемо досить якісної відповіді на це питання, завжди будемо сперечатися про способи навчання, більш чи менш вдалі, про методики, про підручники, ручки і так далі.

Але ми не зможемо дати якісну відповідь, яка створить якісну мотивацію –довгострокову мотивацію в учнів.

[ Читати далі ]
Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая