хочу сюди!
 

Інна

47 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 38-48 років

Замітки з міткою «верховная рада»

Медик сделал свое дело – медик больше не нужен?


Вся страна ликует. Справились с коронавирусом. Все теперь хорошо. Можно
спокойно ходить на работу, гулять в парке, посещать кафе, ходить в салоны красоты.
Все то время, что мы боролись с этой заразой, медики были в почете. Зеленский
миллион раз выступал со словами благодарности врачам, которые спасали наши жизни.
Даже распорядился чтобы им деньжат побольше заплатили. Шумиха улеглась, и теперь
врачи вновь никому не нужны.
На днях медсестра центральной райбольницы Киево-Святошинского района Нина Козловская
написала в своем Facebook обращение к Верховной Раде, правительству и руководству МОЗ.
Медсестра сообщила, что за июнь получила заработную плату в размере 4200 грн. Нормальная
зарплата для тех, кто подвергает каждый день себя риску?
Нина работает в больнице. Да, она не врач, но медсестра с высшей категорией, имеющая за
своей спиной многолетний стаж работы. Козловская пояснила, что получает 30% за выслугу лет,
10% за «хлорку» и плюс за высшую категорию. В перерасчете на деньги это вышло аж 3200 грн.
В начале месяца заплатили еще аванс 1000 грн. Итог – 4200 за месяц! И это она еще якобы много
получает, ведь молодые врачи и медсестры без категории получили 2700 грн.  При этом Нина
мать-одиночка, которая не имеет своего жилья и ей приходится платить за съемную квартиру.
 Скажите, господа чиновники, вы там что, совсем кукухой поехали? Вы попробуйте сами прожить
на такие деньги. Сможете прокормить себя и семью? Вы просто сидите в кабинете и получаете
десятки тысяч гривен, а медики ходят на смены, работают сутки на пролет, постоянно остаются
на дежурства. Знаете, зачем? Да затем, чтобы ваши жалкие и ничтожные жизни спасти! Да, можно
сказать: «Знали куда шли, когда выбирали профессию врача». Давайте все так будут рассуждать?
Давайте никто не пойдет работать медсестрами, учителями, продавцами, слесарями, сантехниками?!
Будет интересно посмотреть, как мы выживем без людей этих профессий. Почему не давать им достойные
зарплаты? Может заплатить эти 4200 грн депутату ВР или же министру здравоохранения? Проживут
ли они на такие деньги?
Ни для кого не новость, что врачи мало получают – так было всегда. Но сейчас, когда перед всем миром
стояла одна задача – побороть инфекцию (а сделать это в силах лишь медики и ученые), наше государство
забыло об этих людях. Дали в первые два месяца премии – как кость собаке кинули. И на этом хватит.
 Вам там наверху, тем, кто у власти, не кажется, что вы оборзели? Жизнь – это бумеранг. Зло, всегда
обернется злом. И поверьте, когда вы окажетесь в сложном положении, руку помощи вам не протянет никто.
Подавитесь своими большими зарплатами, благоустроенными пентхаусами, дорогими авто. Надо быть
людьми. Надо слышать людей. Вас выбрали эти самые люди, вам поверили, вам дали возможность
решать за нас. А вы «кидаете» самых честных и добрых людей. Вы не оставляете людям выбора. Просто
знайте, когда-нибудь вам все вернется сполна. 

Записи анархіста 21 століття 13.06.19 Новий парламент

13 червня 2019 р.  (7527) Новий парламент
Записи анархіста 21 століття 
від 13-го червня 2019 року



Сьогодні в такий промовистий день 13-го поговоримо про ідею трьохпалатного парламенту в Україні. Я людина не забобонна, тому за попередніми своїми проектами знаю щодо цього не станеться нічого і не переживаю з того. О як ніяк!
Спершу маленька метафора щодо розуміння анархізму: кожний власник приватного авто знає просту річ, що він сідає в своє авто коли захоче і їде куди схоче – тобто анархія повна. Він собі і водій, і механік, і навігатор тощо. Але коли хтось стає власником авто підприємства, то ситуація змінюється. Тут вже потрібні окремо водії, окремо – механіки, окремо – облік маршрутів, а ще бухгалтерія окремо – багато чого треба. І чим більше виробництво – тим більше всього потрібно. З державою щось аналогічне стається, що вона дуже ускладнюється, причому настільки, що якби стає одним механізмом, тобто стає своєрідним авто, до якого підбирають одного доброго водія. Раніше це були монархи, а тепер в цій ролі виступають президенти, але суть та сама: один керує як йому пасує, а всі інші в ролі пасажирів, які того водія обирають. І тут цікавий парадокс виникає: пасажири в переважній більшості не знають і не вміють водити авто, отож суті водіння не розуміють, а тому обирають водія за особистою симпатією, аж тоді раптом виясняється: йой!- матінка моя!- а він же ніякий не водій, а йолоп, як і я сам, що такого обрав…
Казочці кінець. Тепер трошки теорії. В Україні історично склалось існування однопалатного парламенту в двох варіантах: президенсько-парламенстькому і навпаки, як у нас зараз, парламентсько-президенському. В першому варіанті президент є першою особою в державі і він очолює виконавчу владу в країні – Уряд. За таких умов узурпація влади стає дуже легкою, майже автоматичною, що і доводить приклад РФ, Білорусії та Казахстану, а там і інші СНД. Варіант другий більш демократичний, тому що виконавчу владу вже формує парламент, а президент постає в особі контролера, що наглядає за порядком в державному управлінні та за потребою втручається для покращення роботи того чи іншого органу, але сам не керує і опосередковано відповідає за наслідки. Така система запобігає узурпації влади, тому в нашій Україні вже є 6-й президент, хоча значна частина людей чомусь вважає, що у нас функціонує президентська республіка, отож все валять на нього. Валять погане, звичайно, бо хороше кожен собі лишає, якщо його має. Кожен президент, зрозуміло, від такого «добра» втікає і перекладає його на когось іншого: Уряд і парламент, а ті – навпаки, отож постає своєрідна гра в пінг-понг: хто помилиться і не відіб’є влучно кульки – той і програв, він є винуватий. 
Погодьтесь, що Президент України Петро Порошенко дуже якісно виконував свої безпосередні обов’язки по зовнішній політиці: і міжнародні санкції проти агресора РФ запровадили; і міждержавна коаліція на підтримку України у війні з РФ утворена й діє успішно; і асоціацію з Євросоюзом підписано, а до того ще й «безвіз». На додачу Томос просто як дар з Неба, але всього того виявилося не треба, щоб бути гарним президентом країни, тому що Уряд України провадив провальну соціальну політику, а вина в тому перескочила на президента і отримав він копняка за чужого дурняка. Як кажуть: найкращі друзі найкраще і зраджують.
Ну а тепер у нас просто клас з точки зору встановлення анархізму в Україні. Хоча теперішня президентська рать полюбляє верещать про лібералізм чи лібертаріанство, як основу їх політики, але коли воно само валиться все державне управління – називати це свідомим запровадженням нової економічної політики не доводиться. Так само оте запровадження двопалатного парламенту є дурня, бо він у нас вже давно є, коли в одній залі сидять депутати, обрані за різними системами виборів: партійними та мажоритарними – це і є двопалатний парламент. Панове, ще раз прошу: не дуркуйте зайве. Дайте це робити іншим, хто не при владі, як ось я.
Тепер моя ідея трьохпалатного парламенту для України: почнемо з низу і це майже сучасна ВРУ, тільки обрана виключно за партійною системою не важливо закритих чи відкритих списків, а важливо, що за політичною кон'юнктурою часу і вони мають утворити коаліцію та обрати Уряд і Прем'єр-міністра України. Є тільки кілька важливих уточнень: а) депутати повністю на утриманні політичних партій, які їх висунули, а виключення з партії позбавляє мандата ВРУ; б) ця палата не займається держбюджетом, що значно скорочує чисельність проплачених олігархами депутатів і в цілому партій в цьому закладі, отже тут будуть суто люди фахові і порядні з метою саме вдосконалення законодавства України, а не його шахрайського обслуговування, як це було дотепер. Чергові вибори відбуваються раз у 4-ри роки, а позачергові – як то стане конче необхідним. Розпускає нижню палату верховна на чолі з Президентом України. 
Друга палата (середня) навпаки чисто мажоритарна за особливим принципом: тут є обрані по 1-му депутату від кожного району України, як представники місцевих територіальних громад, і головним їх завданням буде саме бюджет держави, який утверджується і видозмінюється на 1-н, 3-и і 9-ть років. Оскільки це коло 500 депутатів з районів і в додачу від обласних міст, бо без того не можна, то народу купа буде солідна, але саме ця тусовка і буде єднати країну, оскільки економічні взаємозв’язки будуть вирішуватись тут, у другій палаті. І бюджети мають прийматися практично одноголосно, щоб не було ображених. Як норма, може бути 4/5 більшості, щоб підкуплені гниди типу «не позволям! - liberum veto!» не зривали роботи. Водночас має бути узгодженість багатьох (консенсус), щоб регіони не ворогували. Саме тому, якщо до 1 вересня друга палата не приймає Закон про Державний бюджет України – то він автоматично переходить до нижньої палати, а це буде велика втрата, отож ніхто такого з другої палати не забажає. Депутати другої палати утримуються коштом тих районів, що їх делегували.
Нарешті третя верхня палата формується з 1-го делегата від кожної області України типу сенатора, а очолює верхню палату вибраний всенародним голосуванням раз на 5-ть років Президент України. Сенаторів буде з Кримом 27 чоловік і їх головним призначенням буде контроль за діяльністю 2-х нижчих палат  та всіма важливими процесами в державі. Через них має проходити призначення на найвищі пости в державі: Генпрокурора, головні призначення в ЗСУ, СБУ та МВСУ, КСУ і в цілому судової системи, щоб не було, як зараз, «пацан сказав – пацан зробив», а ми тільки очима лупаємо від таких прикрих призначень на такі високі державні посади. В історичній ретроспекції то є варіант «малої думи з обраних найліпших мужів-бояр», які завжди мали місце біля князів в Україні як дорадчий орган. А вразі необхідності сенатори рішенням більшості спроможні оголосити імпічмент Президенту України. Зрозуміло, що це рішення має отримати підтримку принаймні однієї з нижчих палат, а найкраще – обох. Взагалі всі важливі державні рішення верхньої палати мають отримати пролонгацію нижчих палат для підтвердження згоди з прийнятим рішенням без права «вето», що позитивно впливає на весь політичний і державний клімат.  І знову утримання сенаторів оплачує їх область, а держава витрачається тільки на інфраструктуру, тобто утримання будівель та технічного персоналу. Ніяких дармових готелів та квартир для депутатів, або оплачуваних помічників чи службових автомашин – ні! Все своїм коштом, рідненькі, як це робив Порошенко, або з фондів партій, районів чи області, якщо власні можливості обмежені, але не за державний кошт. Халява тринькання та грабунку народних грошей з державного бюджету скінчилась! Рахуйте свої гроші.
І в завершення одна з най болючих тем: відкликання депутатів. На моє переконання це повинно бути в автоматичному режимі через державне щорічне електронне опитування і голосування своїми «айді»-картками за кожного свого депутата і якщо проти буде більше, аніж за – його автоматично відкликають і починають вибори нового. Те саме має стосуватися місцевих чиновників. Голови районних і обласних адміністрацій мають отримувати щорічно вотум довіри на подальше перебування на посаді від місцевих мешканців. Перелік таких чиновників повинні встановити місцеві депутати. Взагалі місцева громада має домінувати в усіх рішеннях місцевого рівня, але для цього самі мешканці мають проявляти зацікавленість та ініціативу, а не бути лохами в пошуках щастя від богорівного начальника. Тільки так! Хочеш бути людиною? – бери і ставай нею! Хочеш жити щасливо? – роби своє щастя сам! Ніхто його тобі не дасть! Ніхто, бо кожен своїм щастям зайнятий. Врахуй це і дій відповідно. Будьмо!

 (Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
16:36 13.06.2019

Не дам тому гаду пройти у нашу владу

Не дам тому гаду пройти у нашу владу



Не дуже хотілося, але написялося ось це, що і оприлюднюю.

Почну з того, що нагадаю, як у 2014-му обирали на позачергових виборах і Президента України, і особливо – депутатів до ВРУ як тимчасових. Але нічого не сталося, що ворогам бажалося, і країна Україна успішно прийшла до чергових перевиборів і того – і сього. Успіх! І не воріженьків, а України!
Також нагадаю, що в Україні є парламенсько-президенська республіка, а це якщо на пальцях пояснювати, то першою особою в державі є посада Прем’єр-міністра України, другою – голова Верховної Ради України і аж тоді – Президент України. Ще і ще раз підкреслюю, що головним державним органом в Україні є парламент! Наша ВРУ! Отже кожен депутат є влада! Безпосередньо! Вище нього в Україні немає нікого! (Бога  відокремлено законом!)
А тепер до діла: що б ви сказали, коли водій таксі завіз вас не туди, куди вам було треба, і почав у тому обвинувачувати неправильно збудовані дороги, які його не туди скерували, або недолугі вказівники чи щось подібне. Ваша реакція була б завжди однозначною: та мені до дупи твої пояснення, мудаку, бо як не можеш і не знаєш, то чого берешся завезти?! Щось аналогічне хочеться сказати кожному з народних депутатів України цього скликання і всіх минулих, які безкінечно ганчують нашу країну і її керівництво. Суки довбані, ви ж настільки дурні, що навіть не спроможні самим-собі пояснити, що це ваших рук справа, водії недолугі! Ви були і є біля керма держави, тому критикуючи поганий стан в державі, ви себе паплюжите, ідіоти! Так і тільки так! Все погане в Україні – це ваших рук справа, депутати всіх рівнів, скликань і ранжирів. І хороше, зрозуміло, хто ним хвалиться, але зараз мова про тих депутатів-дегенератів, що все про погане гарчать. 
Ось прямо в день відкриття 10-ї сесії ВРУ і потім депутат Володя Литвин плакався, наскільки він безпомічний перед бюрократією в боротьбі за екологію довкілля, неначе не він, курва, був багатолітнім головою ВРУ і не організовував цей абзець. А ось отримай по писку знайому нам тріску. Всі ми подібні відписки одержуємо завдяки і тобі, пробі.
Ляшко, що Оля чиясь, як звіт за свою діяльну бездіяльність тикає з трибуни чиїмись платіжками і ставить собі це в заслугу, хоча і дебілу ясно, що справжній політик запобігає проблемам в державі, а не хвалиться, що він така нездаль і нічого не зробив завчасно. Блокує роботу ВРУ, щоб стало добре кому? Ясно кому – Пуйлу! А раніше чому Ляшко впадав в кому? Схоже на лікаря, який правильний діагноз визначає тільки після розтину померлого хворого. На нам здалися такі лікарі та депутати?! А варто нагадати, що Оля Ляшко в політиці стара повія не дивлячись на молодий ще вік, бо Оля почала змалку присідати на палку. Я не проти ЛГБТ, а я проти продажності не стільки себе особисто, скільки державних регламентів та апартаментів задля власної наживи. Фракція імені Олі Ляшко у ВРУ в такому процесі особливо видатна, хоча й інші фракції не пасуть задніх.
Просто в насолоду слухати самокритичні виступи нардепа Шурми проти МОЗ та в.о. мініста Ульяни Супрун. Ах, епідемії, ах, епідемії!!! Знову ж згадаю дебілів, які краще за пана Шурму знають, що епідемії виникають внаслідок відсутності вакцинації кілька десятиліть перед тим, коли ще був нашим Крим і влада була ваша, мудаку Шурма.
Ну а Юля Тимошенко – це просто шедевр політичної спекуляції, бо саме у 2019 мав закінчуватися контракт України з Газпромом РФ про ціну газу у 50 американських долярів за 1000 кубів газу, який був завчасно денонсований під час прем’єрства Тимошенко 2008 р. взамін на договір в 600 дол. де в самій угоді був прописаний «відкат» для Юлі у так званій знижці на 100 дол. Абсолютно унікальна річ, коли рахують 600, а платити можна тільки 500, а 100-ка якби зависає в космічній невагомості боргу на невизначений термін… Ось і відповідь, як у безхатька-бамжихи Юлії Тимошенко існують незліченні капітали: обміняла повітря на газ, щоб поцілити у владу ще раз. А зась, Юлясь! І це кажу не злясь, а щоб по-пиці хитрій - лясь! 
Стосовно «Самопомочі», то тут в самій назві мастурбація прописана, а з того зачаття неможливе, отже і вродитись щось путнє ніколи і нізащо. Є свідчення штучного запліднення? Є! Кривий Ріг! Вібратор допоміг! Верховну Раду він нього аж знудило… А інший мер заледве не вмер, бо на посаді голови міста розжився на глиста - йому вороги не дали сміття вивозити, а він вже хоче державу рятувати, бо там вороги не такі лихі… Абзець і no comment.
І на завершення: не намагався і не буду когось ідеалізувати, а я дотримуюсь простої істини зі Святого Писання, до чого й усіх закликаю: Не по-словах, а по-ділах судіть. Амінь.

Богдан Гордасевич
6 лютого 2019 р.
Львів-Рясне

Верховна Рада обрала нове ЦВК

Обрано новий склад ЦВК: стали відомі імена членів комісії



Верховна Рада обрала новий склад Центральної виборчої комісії

Верховна Рада звільнила 13 з 15 членів Центральної виборчої комісії.

За відповідний проект постанови 4789-д на засіданні в четвер проголосували 278 народних депутатів.

Крім того, Президент України Петро Порошенко підписав законопроект про збільшення кількості членів Центральної виборчої комісії з 15 до 17 осіб.

За кожну з 14 кандидатур голосували окремо.

Претенденти на місця в оновленому ЦВК набрали від 286 до 317 голосів (при 226 необхідних).

Членами Центральної виборчої комісії України стали: Алла Басалаєва, Наталія Бернацька, Михайло Вербенський, Андрій Євстігнєєв, Ірина Єфремова, Ольга Желтова, Олег Конопольський, Світлана Кустова, Ольга Лотюк, Віталій Плукарь, Євген Радченко, Тетяна Сліпачук, Леонтій Шипілов і Тетяна Юзькова.



Верховная Рада

Офіційні заяви від ВРУ щодо дій РФ в Криму



11 серпня 2016, 18:45

 Прес-служба Апарату Верховної Ради України

Заява Голови Верховної Ради України Андрія Парубія щодо нагнітання хвилі антиукраїнської істерії в Росії
 
 Росія вчергове захоплює українських заручників для продовження політичних торгів

Поширення фальшивих заяв ФСБ Росії щодо затримання ніби то диверсійних українських груп, які начебто планували здійснили ряд терористичних атак на цивільні об’єкти окупованого Криму, є свідомою провокацією російських спецслужб та складовою частиною гібридної війни.

Російська пропаганда використовує цей фейк для нагнітання чергової хвилі антиукраїнської істерії в Росії, а російська воєнщина намагатиметься використати його для посилення обстрілів української території та виправдання діяльності власних диверсійно-розвідувальних груп, які останніми тижнями дуже часто намагають прорватися або просочитися крізь українські блок-пости.

Росія вчергове захоплює українських заручників для продовження політичних торгів. Підтведженням того, що дана провокація є частиною політичних ігрищ є заяви очільників Російської федерації про фактичну відмову представників Росії від проведення переговорів у Нормандському форматі.

На жаль знову заручниками політика Кремля стали громадяни України. Ще належить з’ясувати ким і яким чином вони були переправлені на територію Криму. Хоча мета цієї спецоперації очевидна – дискредитувати Збройні сили України.

Провокація не вдалась. У підтасовані факти не повірив ніхто. Однак для усієї української влади та громади актуальним залишається питання негайного визволення з полону українських громадян, які стали черговими заручниками путінського режиму.

 http://iportal.rada.gov.ua/news/Top-novyna/133695.html



11 серпня 2016, 17:55

 Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України

Головам Комітетів у закордонних справах Парламентів країн-членів Європейського Союзу, США, Канади і Японії, Комітету у закордонних справах Європейського Парламенту

Шановні колеги-парламентарії,

Ми змушені привертати увагу світової спільноти до надзвичайно загрозливої ситуації, яка складається у зв’язку із продовженням політичної лінії керівництва Російської Федерації, спрямованої на свідому ескалацію військової агресії проти України. На цей раз мова йде про чергову підступну провокацію, пов’язану із безпідставними звинуваченнями України у нібито спробах організувати терористичні акти на території Автономної Республіки Крим, яка є невід’ємною частиною Української держави і перебуває під тимчасовою російською окупацією.

Відповідні державні органи України спростували згадану інформацію, натомість російська сторона не представила жодної доказової бази. Більше того — російські спецслужби вкотре вчинили злочин, викравши громадянина України з території України з метою фабрикування проти нього “доказів злочину”. У цьому контексті хотілося б нагадати про те, що Росія продовжує утримувати більше сорока українських політичних в’язнів, які стали жертвою агресивної політики офіційного Кремля. Свідоме нагнітання напруження, порушення російськими силами Мінських домовленостей та збільшення обстрілів забороненими видами озброєнь, що підтверджується Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ,  накопичення наступальних сил по всій лінії розмежування та біля кордону України, різкі заяви протягом останнього місяця російських посадовців та їхніх маріонеток на окупованих територіях - все це свідчить лише про те, що нинішнє російське керівництво не відмовилося від планів подальшої військової агресії проти України.

Російське керівництво шукає привід для виходу з перемовин  у форматі «Нормандської четвірки» та руйнації Мінського процесу. Оскільки Україна такого приводу не дає, агресор вимушений створювати його сам. Сьогодні держава-окупант шукає шляхи для перекладення на Україну та її міжнародних партнерів відповідальності за свої деструктивні дії, а також створює штучні передумови для подальшого загострення військового протистояння.

Переконані, що подібні дії російського керівництва несуть пряму загрозу не лише для України, але й для Європи і усього світу. Нашою спільною відповідальністю є докласти максимум зусиль, у першу чергу пов’язаних із парламентською дипломатією, для того щоб зірвати войовничі плани Кремля і повернутися до послідовної реалізації Мінських домовленостей.

Виходячи із ситуації, яка складається навколо останніх провокативних дій російського керівництва, ми закликаємо наших колег-парламентарів до негайного вжиття усіх можливих політико-дипломатичних заходів для того, щоб вплинути на Кремль і запобігти новому витку агресії проти України, а також остаточному зриву Кремлем Мінського процесу.


Перший заступник Голови Верховної Ради України                                                                                  ІРИНА ГЕРАЩЕНКО       

Перший заступник голови Комітету з питань європейської інтеграції                                          МАРІЯ ІОНОВА

Голова Комітету у закордонних справах                                                                                                           ГАННА ГОПКО                                                              

http://iportal.rada.gov.ua/news/Novyny/133693.html

Савченко. Последняя босота Верховной Рады - надежда Украины

Савченко на заседании Рады разулась и залезла в кресло

Дрессированная обезьяна или Шариков-2? Украинская (на)летчица Савченко на заседании Рады разулась и залезла в кресло. Депутат Верховной Рады от фракции «Батькивщина» Надежда Савченко разулась в ходе первого для себя заседания парламента. Об этом во вторник, 31 мая, сообщает портал Страна.ua.

[ Смотрите полностью + ссылка на источник... ]

Мовою оригіналу


 Павел Казарин - 1 сентября 2015

Популизм убивает


 
Трагедия под Верховной Радой, где протестующий радикал кинули в толпу солдат гранату, – это история о том, как легко быть идиотом в стране, в которой есть спрос на простые решения.

Революцию начинает тот, кто выводит людей на улицы, но заканчивает ее не тот, кто свергает тирана. И не тот, кто побеждает на выборах. Ее заканчивает тот, кто отправляет людей по домам. Но проблема в том, что всегда находятся те, кто будут этому противиться до последнего. Потому что «улица» живет эмоциями. Раскачать ее на очередную вспышку – проще простого. Потому что мечту людей об одномоментных переменах к лучшему не искоренить. И в какой-то момент всегда случается зазор между реальностью и ожиданиями. И в этот самый зазор может провалиться вся страна.

Потому что на смену революции с ее легкостью простых решения всегда приходит необходимость эволюции. Лозунги хороши для площади, но экономика или международная дипломатия к ним глухи. Начинается медленный и сложный процесс пересобирания государства на новых условиях. И этот этап всегда скучнее, чем любая революционная история.

Любое государство – это история про монополию на насилие. Янукович проиграл не в тот момент, когда «беркутовцы» начали стрелять в протестующих. Он проиграл тогда, когда в ответ начали кидать «коктейли Молотова». И современная Украина проходит через аналогичный этап. Потому что граната, которую радикал бросает в толпу солдат-срочников – это, в первую очередь, попытка проверить, кто тут власть.

Проблема не в самих радикалах: они неизбежны в любой стране и в любой ситуации – тем более в разгоряченной атмосфере нынешней Украины. Проблема в том, что за их спинами стоят политики, которые хотят на спинах этих радикалов въехать в коридоры власти. Проблема в коллективном «тягнибоке» и коллективном «ляшко», которые так и не поняли, чем чреваты для страны их действия.

Ирония судьбы в том, что если Тягнибок или Ляшко завтра окажутся в кабинетах – то уже они станут теми самыми системными ребятами, которые будут бороться с «улицей». Именно они будут кричать о том, что «нельзя раскачивать лодку». Именно они будут стоять за спинами солдат-срочников, которые станут прикрывать их от очередной волны вечных революционеров. Потому что сами они не революционеры. Они лишь политики, которые используют чужую недальновидность для собственной карьеры. Все их заявления – это обычный торг об условиях вхождения во власть. Внутри которой они вновь сменят камуфляжи на галстуки.

Их кредо – безответственность. Если бы им показалось, что общество внутренне аплодирует тому, кто бросил гранату – мы бы услышали про «псов режима» и необходимость «их уничтожать». Про то, что «в войне с предателями» «все средства хороши». Про то, что нельзя стоять на пути у народного гнева. И прочую пафосную чепуху.

Но оказалось, что Украина изменилась. Что ее симпатии уже не на стороне тех, кто выдергивает чеку из гранаты. И потому нам предстоит выслушать пафосную проповедь о «кремлевской спецоперации», призванной дискредитировать «патриотов». Эти ребята готовы жонглировать собственной позицией ради рейтинга – и надежда играть с ними в пространстве логических доводов напоминает попытку сесть за один стол с шулером и победить.

Мы часто говорили о том, что популизм убивает страну. События возле Рады доказали – вдобавок он убивает вполне конкретных ребят. Как, например, 25-ти летнего уроженца Херсонской области рядового Национальной гвардии Игоря Дебрина.

Павел Казарин,  ru.krymr.com

  UNITPOST.COM является агрегатором блогосферы. Все материалы публикуются в авторском варианте с активной гиперссылкой на оригинал записи. Редакция сайта не несет ответственности за содержание материалов и не обязательно разделяет мнение авторов.

Вже є 8-ма Верховна Рада України



До річниці 30-го листопада перемоги Революції Гідності присвячую

Вибори депутатів до Верховної Ради України відбулись і дали сповна успішний результат, який вартує обговорити. За 23-ри роки буття незалежної України це вже Верховна Рада 8-го скликання, що є значимим показником школи парламентаризму для українського народу
Найперше для мене є важливим у цих виборах – свідома активність основної кількості виборців у тому, що голосуючи за свій вибір вони не ставили собі за мету виявити свій негатив проти когось і чогось. Тобто вибір не як протест, коли якби голосую за щось не тому, що воно мені подобається, а тому що я проти іншого. Одним словом класика жанру: вибери з двох зол краще, хоча зло кращим не буває і тому казали про «обрати менше зло». Але зло все одно лишається злом! І це зле, що є така дилема під час виборів: вибирати з двох зол менше! Нарешті вона скінчилась і ми обирали те, яке вважали як добре, як потрібний позитив для поступу держави і себе особисто. То є дуже і дуже важливо, навіть якщо хтось визнає потім, що помилився. Сам підхід важливий: обирати добро! Обирати кращого з кращих, а не кращого з гірших.
Важливо також, що обрано парламент не ворожнечі й протистояння регіонального характеру, що раніше  постійно ділив ВРУ і всю державу на два ворожі табори, а що кожна з партій представляє певний прошарок з усієї України, як і має бути. Зрозуміло, що є регіональні пріоритети в кожної з політсил, але в цілому вони загальнодержавні за обранням, що також дуже і дуже важливо. На тому базується державна унітарність: єдність в комплексі всезагальних інтересів, а не суто користь для свого і тільки свого клану, окремого клаптика землі та обістя.    
Нарешті голосування до ВРУ показало ще один важливий доказ європейського спрямування України, а отже правдиву перемогу Євромайдану, як виразника і захисника волі українського народу. Легітимність новообраного Президента України доповнила переобрана і тим сповна легітимна Верховна Рада України. Відбулось найкраще пошанування пам'яті Героїв Небесної сотні та всіх тих, хто страждав і виборов право українського народу не правдивий самостійний цивілізаційний поступ.
Тепер пройдемось по деталях. Найголовнішою з них є те, що вибори пройшли в загальних обрисах чесно і їх результат є правдивим відтворенням реальної ситуації в країні на даний час. В такому досягненні значною мірою є співпадіння політичної волі влади і всього українського народу. Зокрема були прийняті закони про посилення відповідальності включно до кримінальної за неправомірні дії під час виборів. Особливо мене втішило поява законодавчої  відповідальності за підкуп виборців не тільки організаторів, але і самого виборця. Правильно: погодився продати свій голос, прийшов відзвітував, отримав гроші – і в тюрму. Тому що демократія побудована на чесному волевиявленні всіх, а не коли одні чесно, інші – за гроші. Моя думка, що тюрма і зона найкраще місце для самореалізації свого потенціалу всіх тих, хто не має бажання та честі до чесного життя без наглядачів за спиною.
Процес обрання депутатів означає, що людина делегує, тобто – передає частинку своїх прав на керування державою чи місцевого самоврядування іншій людині, як своєму представнику. Все. Продавати це своє право громадянина  тотожно як продавати своїх дітей – то ганьба і безчестя. Абсолютна ницість. Такі люди недостойні стану свободи, що потребує високої самосвідомості та самовідповідальності, а їм, як вже зазначалось, потрібен наглядач за плечима з палицею для лупня за погані вчинки. Свобода і демократія не для рабів, бо у рабів немає поняття честі – воно їм на заваді жити комфортно в рабстві. І навпаки для людини свободи жити без честі некомфортно, а тому ці люди не вчиняють злочину не з остраху отримати покарання, як з небажання жити і усвідомлювати себе нікчемою, шахраєм, злочинцем. Я щиро тішусь, що подібна світоглядна позиція відтепер домінує в Україні.
Пригадую, як я був членом виборчої комісії від Євгена Марчука, отож коли пішло змагання між Кучмою і Симоненком, то при підрахунку голосів у нашій комісії почалися шахрайства, зокрема  в чисті бюлетені замість визнавати їх недійсними  робили позначки за Кучму. Коли я це помітив і зробив зауваження, то мені відповіли: – Так вони там на Сході фальшують значно більше… Для мене, людини з Донецька, яка переїхала до Львова саме в пошуках честі і порядності в житті це було дуже огидно слухати: робити підлість, виправдовуючись тим, що хтось ще більший падлюка... Звичайно, що робити поголос я не став, оскільки в тому не було сенсу: Кучма переміг на Львівщині і без того за 95%. Як і доказів по-суті не мав, але просто подумалось: –  Господи, як довго в нас буде сидіти ще отой «совок»-раб, вихований підлотою радянщини, коли всі як один злочинці і жити по-честі було просто неможливо. Але одна справа, коли немає вибору і зовсім інша –  коли він є. З великою радістю цього разу я помітив бажання провести вибори чесно і що велику роль в цьому зіграла активна позиція молоді, її значна кількість у всіх комісіях та в цілому у всіх виборчих процесах. То є дуже і дуже велика перемога – чесність виборів. Щиро тішився тому, спостерігаючи за підрахунком на одній з дільниць як довірена особа кандидата в депутати, а заодно і зробив деякі висновки.
Найперше, що я вважаю за необхідне проводити перед виборами перереєстрацію партій, а то є суто фіктивні партії на папері, які використовують виключно під час виборів задля різних підступних політтехнологій, тобто «узаконеному обмані». Участь у виборах повинні приймати виключно партії реально існуючі та діючі, тобто при перереєстрації в Мінюсті повинні проводити не тільки реальність членства, але і перевіряти активність діяльності по різних заходах та акціях, що провела та чи інша політична партія. А то проводять жеребкування на виборчих дільницях і стає просто образливо бачити рівність між партіями реально вагомими в суспільстві і «невагомими», тобто які існують виключно в реєстрі. Зауважу, що особисто не проти наявності великої кількості партій, бо вважаю нормальним чим більше учасників у замаганні, але до кожного змагання йде свій відбір учасників і чим вищий рівень змагань – тим відбір прискіпливіший. Тому я згоден з тим, що парламентським партіям надається пріоритетне становище на виборах, а і всі інші партії повинні пройти перереєстрацію перед черговими виборами до Верховної Ради України за партійними списками. Водночас я є категорично проти так званої системи «відкритих списків», яку дуже пропихають тепер деякі політичні демагоги як дуже прогресивну.  По-перше, як я вже не раз зазначав, це значно обвантажить виборця і сам підрахунок, отже рівень фальсифікацій тільки збільшиться. По-друге, я не розумію, як може партія формуватись в своїй діяльності не суто власними членами, а сторонніми впливами виборців. Нарешті, по-третє і головне: а хто завадить реальному лідеру впливати на діяльність членів своєї партії навіть за умови, що він за результатами виборів за відкритими списками опиниться десь унизу чи взагалі «на вулиці»? З того і висновок: на біса той клопіт? Ми вже по вуха набрались дурості «реформ заради реформ», коли від нових змін бардак в державі не зменшується, а тільки збільшується. Досить демагогії! Більше демократії!
Зі сфери демагогії є і теперішні агітки про перемогу «Народного фронту» у виборах до ВРУ, отже і якісь його права на першість у керуванні і формуванні тощо. Перепрошую, але то чиста демагогія включно з посиланням на досвід Європарламенту, тому що наші вибори проходили не за чисто партійною системою, а змішаною партійно-мажоритарною, тому вибори виграє не партія, а найчисельніша фракція! А це однозначно є фракція Блоку Петра Порошенка, тому всім іншим переможцям варто втишити свій апломб, щоб взагалі не опинитись в позиції опозиції. Вкотре ми бачимо цікаву реальність в Україні, що не партійні лідери ведуть маси, а навпаки народ вказує їм кому де бути і що робити. Фактично український виборець після більш ніж переконливого визначення кому бути Президентом України, тепер чітко вказав на те, кому він довіряє Уряд – Арсенію Яценюку. Відбувся всенародний вотум довіри прем’єр-міністру України, з чим і пов’язують перемогу партії «Народний фронт». Що з того буде далі – побачимо. Як побачимо практичну діяльність новообраної Верховної Ради України, якій багато політологів пророкують недовготривале існування, що досить смішно: по роботі буде видно скільки вона проіснує. Може і довго на всю каденцію, а може і півроку не протримається, бо по-суті для цієї Верховної Ради України головне її призначення є війна з Російською Федерацією. Все інше – похідне від цього, отже і вторинне, включно з євроінтеграцією, Донбасом та Кримом. Будемо програвати і занепадати – розженемо вмить, а будемо розвиватись і перемагати – будуть довго.
На завершення скажу, що вважаю кожні вибори як люстрацію для народу, як екзамен і випробування на демократію, на цивілізованість, на самосвідомість, на честь і гідність. За результатами цих виборів я щиро пишаюсь українським народом, бо кожному дано те, на що він справді заслуговує, у тому числі  ВО «Свобода» та КПУ, які не пройшли цього разу до ВРУ, але пройшла феєрично «Самопоміч». Ось де чітко було вказано на те, що люди цінують діло, хочуть, щоб за словами йшов результат, а не нові словесні обіцянки-цяцянки. Так само не спрацював шалений рекламний піар та примітивний популізм Олега Ляшка, що чітко вказує на високу свідомість українського виборця, як і стосовно Юлії Тимошенко результат відповідає змісту. Дуже гарно, на мою думку, що не пройшов Гриценко і Тігіпко – «два чоботи пара», тоді як наявність у ВРУ «Опозиційного блоку» при всіх негативах є позитивним, тому що без опозиції немає парламентаризму як такого. Всі парламентські партії при владі – це можливо, але навіщо?   
За тим можна сказати як за давньою традицією «Король помер. Хай живе король!»: Верховна Рада України 7-го скликання припинила своє існування! Слава новообраній Верховній Раді України 8-го скликання!

Богдан Гордасевич
9 листопада 2014 р.

З технічних причин не міг опублікувати цього в блозі вчасно, але не бачу причин не розміщати взагалі, тому що це не інформаційне повідомлення, а просто роздуми.

Премьерный показ

Премьерный показ

Первое заседание Верховной Рады VIII созыва состоялось. Спектакль удался. Главные герои справились со своими ролями весьма неплохо: президент Порошенко светился счастьем и оптимизмом на похоронах собственной мечты об абсолютной власти; премьер Яценюк, согласно образу вечного камикадзе, хмурил брови под грузом тяжелейших задач, стоящих перед экономикой, и ликовал в душе по поводу сохранения за собой должности главы исполнительной власти; а Владимир Гройсман, ни дня не работавший народным депутатом, прикидывался спикером. 

Петр Алексеевич особо подчеркнул, что новый парламент начинает работу с самой короткой коалициады, самой короткой спикериады и самой короткой премьериады. Неопытному зрителю может показаться, что в новой Раде все короткое, кроме Довгого. На самом деле это не совсем так. Ни война, ни многочисленные жертвы и искалеченные судьбы, ни дистрофия системы госуправления, ни мышь, повесившаяся в закромах отечественных банков (включая НБУ), не заставили лидеров избранных партий выполнить президентское обещание о создании коалиции за два дня после выборов. А ведь у вышеупомянутого спектакля могло быть много сценариев. 

Весь нижеследующий текст людям, уверовавшим, что Майдан изменил качество власти раз и навсегда, лучше не читать. Там не будет ничего о реформах — о них в высшем "терочном" кругу не говорили; не будет рассказа о попытках сторон пристыдить друг друга именем павших; не будет и следов от проб унять пышноцветущую коррупцию — только переделить. Это закономерно, когда избиратели приписывают актерам качества играемых ими героев, полагая, что Вячеслав Тихонов имел нордический характер, что Хью Лори, в отличие от участкового, вас точно бы вылечил, а Бенедикт Камбербэтч наверняка бы уже давно нашел бабки Януковича. Не просыпайтесь.

Для Петра Порошенко шоком оказались результаты народного волеизъявления 26 октября. Петр Алексеевич, с первого дня оглашения итогов президентских выборов рассчитывавший на собственное большинство в новой Раде и сформированное им же новое правительство, долго не мог переоосознать себя в новых реалиях. Поставленной цели он принес в жертву качество обороны страны, постмайданный запал миллионов граждан, надежду общества на неотвратимость наказания для преступных "папередников" и укрощение олигархов. 

Президент был настолько уверен в своей победе на парламентских выборах, что как отказался брать Яценюка в список, так и распорядился не поднимать в электронных медиа тему коррупционных схем, работавших в постмайданном правительстве. Зачем почем зря злить западных пионервожатых, считающих премьера лучшим командиром звездочки? Но медленно спуститься с горы, назначить Гройсмана премьером и так же искренне обнять Арсения Петровича, как во время возложения к нему цветов в сессионном зале, президент не смог. Однако, это не значит, что не пытался: 26 октября стартовали почти четырехнедельные кулуарные терзания, предшествовавшие самой короткой коалициаде, самой короткой спикериаде и самой короткой премьериаде. 

Порошенко не хотел видеть на посту премьера Арсения Яценюка. Завертелось колесо встреч с потенциальными членами коалиции, олигархами и советниками, которые в общении с ZN.UA настаивали, что в случае с президентом, говорящим о премьерстве лидера "Народного фронта", зубовный скрежет — не метафора. 

Петр Порошенко осознавал, что через 6 месяцев после президентских выборов его тренд является нисходящим, яценюковский — восходящим, и поэтому видел в нем не просто главу ресурсной исполнительной власти, а политика с президентскими амбициями. 

Часть консультантов президента подталкивала главу государства к тому, чтобы тот отдал Яценюку ответственность за всю экономику. Всю ответственность за экономику, которая, обрушившись, неизбежно станет надгробием восходящему тренду. Президенту предлагалось оставить за собой силовиков, правоохранителей, а, по большому счету — антикоррупционную функцию. В принципе, отвлекшись от игрищ, можно сказать, что эта схема была не так уж глупа. Экономика, включая Нацбанк, — в одних руках, силовая и антикоррупционная часть, включая МВД, — в других. Правительство, выделяющее средства, — смотрит за балансом в силовых органах, правоохранители следят за чистотой работы исполнительной власти. Это если говорить о государственных интересах. 

Если же говорить об интересах негосударственных и на принятом в украинских властных кругах языке, то, да, поезда с деньгами оказались бы в распоряжении Арсения Яценюка, но касса, где выдавались бы билеты, — у Порошенко. Но ведь тоже теория. А практика, при нынешней Конституции, выглядит следующим образом: у премьера — деньги, рядом с деньгами — олигархи, рядом с олигархами — центральные телеканалы, а рядом с центральными телеканалами — власть. Что может противопоставить такой комбинации президент? Борьбу с коррупцией? Чем? Яремой? Прогнившей правоохранительной системой? 

Несмотря на лучезарные улыбки президента премьеру, Генеральная прокуратура на каком-то этапе целевым образом начала интересоваться правительственными гешефтами. В частности, в одну из крупных государственных структур повадились с выемками следователи ГПУ. Тыкались-мыкались, работать мешали, а все — "в молоко". Утомленное руководство спросило: "Главным интересуетесь? Ищите здесь", — и ткнуло пальцем. Через две недели следователи вернулись и, облизываясь, с масляными глазками спросили: "А есть еще шо-то?"... Имеющий деньги, да перекупит... Конечно, ситуация может измениться, если президент у руля Антикоррупционного комитета или еще какого-то дамоклова органа поставит иностранца с репутацией. Правда, может оказаться так, что пока иностранец будет разбираться — все уже разберут. 

Потерявший 60% рейтинга президент достаточно долго пребывал в алгоритме ранее поставленной цели и еще на прошлой неделе проводил консультации и взвешивал плюсы и минусы избежания премьерства Яценюка. Критическое состояние экономики, ответственность за которую глава государства должен был взять на себя, президента не очень смущало. Во-первых, потому что, как показали парламентские выборы, ответственность за все неприятности в стране народ, не вникая в конституционные тонкости, и так валит на президента, что, конечно же, несправедливо, но факт. А, во-вторых, как мы помним, Петр Алексеевич верит в свой гений и не сомневается в том, что с дополнительной нагрузкой в виде премьерства он бы отлично справился, как отлично справляется с Министерством иностранных дел, Министерством обороны, прокуратурой, Нацбанком, "Укроборонпромом" и даже директорством на предприятии "Зоря" — "Машпроект". 

И голоса для броска Яценюка через бедро у Петра Алексеевича были. И кандидатура, способная прикинуться премьером, тоже была. И даже с олигархами, для которых в это голодное для экономики время ключевым стал вопрос: "Кто из них будет Крысоловом?", а это во многом зависело от того, кто будет премьер-министром, — глава государства тоже почти договорился. Не было только четкого понимания того, что делать с Яценюком на свободе: как наверняка не допустить развития перспектив конкурента. И пока Петр Алексеевич укладывал пазл с ответом на последний вопрос, приехал хмурый после празднования именин Байден, и Байден их рассудил: "Сейчас мне было видение… Галатею будут звать Лоренцией". 

Сказать, что Арсений Петрович в своем стремлении к премьерству не рассчитывал на поддержку Запада и, в первую очередь, США, будет неправдой. Яценюк неглупый человек. У него быстрый, изворотливый ум. Просто он не государственный. Вы можете вспомнить реформы, проведенные Яценюком на посту министра экономики? А иностранных дел? А во главе Верховной Рады? Отсутствие реформ за восемь месяцев его правления экономикой страны, состояние которой вопиет о радикальных изменениях, — не моя придумка. Это констатация, озвученная нашими западными партнерами, а что еще важнее — донорами. Но в политике есть вещи важнее способности к государственным преобразованиям. Есть талант нравиться. И не только избирателям. Главное — старшим. По возрасту или по званию. Есть дети, которых родители одевают в белую рубашечку и черные шортики и ставят на стул рассказывать гостям отрывок из "Мцыри" или Жванецкого. "Ух, какая умница! Это же надо — такой маленький, а как взрослый!". А потом тебя замечают не только умиленные гости, а, например, Плужников, а потом — премьер Крыма Горбатов, а потом — Катерина Михайловна, а потом Виктория Нуланд. Малыш знает, как понравиться взрослым, как выказать уважение, как внимать советам, как казаться эхом. И вот они уже так к нему привыкли, что не замечают шалостей: он плохой премьер, но он — наш премьер. 

Откровенно говоря, Арсения Яценюка некоторые конфиденты тоже отговаривали от поста премьера, напоминая об ошибке Юлии Тимошенко 2008 г., когда у нее была возможность в самом начале кризиса уйти в отставку и, не взяв на себя ответственность за экономическую пропасть, победить на президентских выборах. Арсения Петровича пытались убедить: Порошенко хочет себе все — отдай ему все, пусть выпустит конфеты "Золотая антилопа"... Но Яценюк отбросил эти предложения. Он — в тренде. У него — гон. У него — фарт. Это его время. Казалось бы, на Майдане освистали. Над "кулей в лоб" потешались. Тимошенко вышла из тюрьмы и из руководства "Батьківщиною" вытеснила. Резкое ухудшение качества жизни должно было вызвать, мягко говоря, недоверие избирателей. Реформы, которые нужно и можно было начинать с первого дня, провалены. Коррупция не просто цветет, а плодоносит. Порошенко выталкивает на холод чистополья из своего блока. И что в итоге? Первое место на выборах и результат, превысивший ожидания штаба с колес созданного "Народного фронта" в два раза! И к этому, еще два бонуса: Кремль считает Яценюка нежелательным для себя антироссийским премьером; Вашингтон, по той же причине, — своим. 

Я забыла назвать причину всего этого? Слова. Если бы в Кремле была политика, а не психиатрия, то за громкой риторикой они смогли бы рассмотреть: кто вместе с партнером без единого выстрела отдал Крым; кто не отважился купировать онкологию Востока на ранней стадии; кто упустил пик общественных ожиданий для преобразований; а кроме того, кто выпустил пару десятков новоиспеченных граждан Российской Федерации с большим количеством украинских денег; кто завалил конституционную обязанность — материальное обеспечение армии? Но слова затмили дела, а точнее, преступную бездеятельность. Антироссийская риторика понравилась и взрослым-американцам. А история о Стене, которая консервирует проблемы, закрывает кровь и боль, маскирует свидетельства государственной несостоятельности, очень понравилась избирателям. Арсений Яценюк представляет вид, обладающий двумя политическими преимуществами — гибким умом и гибким позвоночником. Поэтому он не только премьер Кабмина, но и премьер театра.

За руль исполнительной власти находящийся на пике уверенности в себе лидер "Народного фронта" решил бороться с первого дня и победил. Думаю, Арсений Петрович отдавал себе отчет в сложной политико-экономической ситуации страны. Однако. Во-первых, за все время украинской независимости из обезьяньей ловушки смог вырваться лишь один премьер-министр: в 1993 г. лапку с добычей смог разжать только Леонид Кучма. Во-вторых, у премьера есть основания полагать, что Запад таки даст денег, как минимум, достаточных для того, чтобы удержать ситуацию в экономике, а как максимум — не пожалеть, что он остался на посту основного распорядителя ими. В-третьих, премьер-министр убежден, что сложный состав Верховной Рады, масштабные желания основных игроков и скудные возможности их удовлетворить в любой момент предоставят ему публичный повод встать со стула за минуту до включения рубильника. 

В результате тридцатидневной коалициады, спикериады и премьериады мы получили смешанную модель управления потоками, а заодно и государством: Петр Порошенко не решился получить все, а также не смог пойти на четкое сепарирование зон ответственности. Яценюк не рискнул сделать шаг в сторону, но и не захотел принять на себя всю ответственность за экономику, отдав президенту в руки войну и борьбу с коррупцией. По итогам раздела они сплетутся в правительстве, как "мальчики-осьминоги", — у каждого по восемь рук и все из... партийных квот. И дело не в наличии партбилетов у будущих министров, не в фамилиях, а в разделе функций между их собственниками. 

Объяснюсь только на одном примере. Дмитрия Шимкива, курирующего в президентском офисе реформы, прочат на пост министра экономики. Многим непонятно, почему это министерство до сих пор либо не упразднили, либо не объединили с Минфином и не сделали главным в правительстве. Но речь не об этом. Дмитрий Шимкив, когда не нервничает, очень милый собеседник. У него хорошее образование и приятная внешность. Он — продажник. Он продавал программное обеспечение. Он не создал софт. Он не создал "Майкрософт". Он даже не создал его представительство в Украине. Он всего лишь его возглавил. Кто сказал, что этот человек может заниматься генерацией системных реформ в стране? Пока мы видим лишь плоды компиляторства, разнокачественные отрывки ранее кем-то сгенерированных мыслей. Как он сможет управиться с махиной Минэкономики? Но квоты, лицензии, тендеры, дерегуляция — мощнейший инструментарий. Его тоже не хочет выпускать из рук президент? В хозяйстве все пригодится для хороших и разных дел. Но главное даже не это. Без подписей министра финансов, министра юстиции и министра экономики ни один документ не может быть вынесен на рассмотрение правительства. Заполнение клеточки министра экономики своим человеком дает президенту в руки стоп-кран от правительственного паровоза, своеобразное право вето. Им можно остановить глупость, преступление или неправильное распределение ресурсов. 

Ни любви, ни доверия, ни единой цели у президента и премьера нет. Но есть необходимость делать вид, что они имеются. А это в условиях возрастающего аутсорсинга в управлении страной все же значимый дисциплинирующий момент. Кроме того, присутствует и фактор поддавливания снизу. Многие относятся к Коалиционному соглашению, по крайней мере, его смысловой части, как к потемкинскому домику, за которым спрятано истинное желание тяжеловесов: править, контролировать и конвертировать. На самом деле при всей эклектичности 70-страничного документа его существование обнадеживает. Не потому что кто-то будет его педантично выполнять, а потому что некоторые из депутатов, приложившихся к его написанию, искренне верят — так будет. И надеюсь, будут тормошить коллег по фракции, коллег по коалиции, коллег по правительству. Сейчас таких возмутителей спокойствия много. Не знаю, сколько их останется через пару месяцев. Кого-то выведут из игры соблазны. Ведь взятки не берут те, кому их не дают. А те, кому дают, — не всегда не берут. Кого-то используют втемную, как при подготовке закона о люстрации, которым одна олигархическая группа пыталась закрыть кадровый путь во власть другой олигархической группе, заключившей в Вене сейфовое соглашение с будущим президентом. Обязательно используют чью-то некомпетентность, ведь когда состоятельным кротам нужно провести закон через зал, никто не говорит: "А давайте примем закон, который поможет нам украсть миллиарды, и в результате где-то из-за отсутствия оборудования не откачают недоношенных детей, кто-то сгорит заживо из-за формы, на 80% состоящей из синтетики, а пенсионеры будут продолжать раз в месяц покупать полкило мяса". Говорят по-другому: "Давайте примем закон о поддержке отечественного топливно-энергетического комплекса в условиях военной агрессии". 

К этому нужно привыкнуть, в этом нужно разобраться, научиться читать законы, видеть ловушки и форточки, вычислять коррупционные риски и механизмы их обеспечения. Нужно понять, что законом о снятии депутатской неприкосновенности или о государственном финансировании партий всех проблем не решить. Главные коррупционеры уже давно не сидят в парламенте. А партии, за исключением одной — "Батьківщини", вообще в парламент не проходят. Нужно научиться быть самокритичными, попробовать допустить мысль, что ты знаешь еще не все, что ты разбираешься еще не во всем, что не каждая кухарка, не каждый эксперт или гражданский активист могут быть эффективными министрами, руководителями центральных органов исполнительной власти или хорошими законодателями. На это уйдет время. А его нет. 

Рефинанс выдается под залог... крымской собственности. В энергетической сфере откат при закупке оборудования — до 40%. "Повышенные" рентные платежи дают в результате их плательщикам два миллиарда гривен экономии. Курс убивает средний класс, пополняющий ряды и без того многочисленного люмпена. А автомат в Харькове можно купить уже менее чем за 100 долларов. 

Перед страной стоят архиважные и архитяжелые задачи. Угроза исчезновения государства — не миф и не бред. И, как всегда, главная опасность — внутри. Пусть кто-то бьется о бетон в страусиной попытке не знать и не видеть закулисье: "Все, кто критикует власть в такое тяжелое время, — агенты Путина. Дайте им возможность поработать, показать себя". 

Поработали. Мы увидели. И четко понимаем, что давать им возможность работать так, как они делали это на протяжении девяти месяцев — преступление. Закрывать глаза — предательство. Верить в то, что во всем виноват только Путин, — гражданское слабоумие. Надеяться на то, что Запад заставит провести все необходимые реформы, — инфантилизм. 

Знать, вычищать, предлагать, требовать, добиваться — вот задача младооппозиции, которая неизбежно сформируется в недрах конъюнктурного трехсотенного большинства, в состав которого входят несколько десятков людей, лояльных к Фирташу и Коломойскому; полторы сотни бизнесменов от схем и бюджета. Соберитесь, ребята. Вы и остатки журналистики и третьего сектора, ослабленных вашим же походом во власть, — пока единственная плотина между нынешней угрожающей ситуацией и хаосом... нет, не третьего Майдана, а кровавого бунта, не разбирающего ни флагов, ни биографий, а только стремящегося к реализации социальной справедливости в виде мести и резкого сокращения разрыва между богатыми и бедными. Зрелища — это хорошо, но когда выключен телевизор — нужен хлеб. 

А еще нужна надежда. Разумеется, меня кто-то упрекнет: мол, откуда ей взяться после всего вышеописанного закулисья. Но у меня она есть. Нерациональная, смешная. Иллюстрация к этому материалу — работа нашей 10-летней дочери. Аня вылепила ее из пластилина для школьной ярмарки, проводимой в поддержку воинов АТО. 

Знаете, как она называется? "Завтра Украины". 

 

Прогнози і побажання щодо виборів до ВРУ




Звичайно є таємниця голосування, але я заради цікавості люблю наперед оприлюднити свій вибір, щоб потім порівняти точність своїх прогнозів.

Отже я однозначно голосую за Блок Петра Порошенка та мажоритарника по нашому 116-му округу Володимира Маліновського

Також мені б хотілось, щоб до Верховної Ради України пройшли чим більше від партій "Народний фронт", ВО "Свобода" та "Самопоміч", у тому числі і мажоритарники. На жаль, є досить мажоритарних кандидатів, які начебто йдуть від Блоку Порошенка, але яких не дуже бажано, як на мене, бачити у ВРУ. Зокрема я досить критично ставлюсь до кандидатур Дмирта Добродомова та Тараса Возняка від Львівщини. Чому? Дуже просто: ці люди з давен-давен ошиваються при владних структурах, а це випадковим не буває. Загалом вибір є і критично поганих в ньому немає, тому я більш-менш спокійний, що хто пройде - той і заслужив на те. Найголовніше - чесність підрахунків. Ми маємо звикнути, що вибори є чесними і від нас справді залежить їх результат.
Я особисто підтримую думку, що треба голосувати за того, кого насправді вважаєш вартим за власним уподобанням не приглядаючись на тему "прохідний" чи "не прохідний". Якщо хтось однозначно "прохідний", то обійдеться і без вашого голосу, а ось якщо ви віддасте свій голос тому, хто вам дійсно подобається, то це дасть стимул на майбутнє балотуватись цьому кандидату. Тому раджу: обирайте власним інтересом і голосуйте за найкращого за вашим особистим визначенням.
Ще мені дуже хочеться, щоб Ляшко повторив долю Королевської, щоб Тимошенко та інші опозиціонери не пройшли до ВРУ і не робили там зайвого безладу, бо ота "боротьба за знедолених" чомусь обертається завжди проти тих же знедолених, а не на суспільну користь. То є справді погана демократія, коли опозиція йде до влади через принцип "чим гірше - тим краще". Давайте говорити серйозно: якщо опозиція добилась від правлячої влади зробити щось корисне, то всі плюси йдуть владі, тому опозиція резонно зацікавлена вимагати від влади такого, чого вона не може жодним чином виконати, бо інакше настане руйнація економіки чи інша криза і опозиціонери стануть кричати, що ось бачите, яка нездала ця влада - обирайте нас! А не буде робити на їх вимоги - тим більше галасу включно до бійок вчинять опозіціонери. Що в тому доброго? Нічого.
Моя особиста думка, що правдива опозиція є контролером і резервом для правлячої влади, десь як футболісти на лавці запасних: ніхто з них не зацікавлений, щоб їх команда програла, а водночас вони хочуть, щоб гра стала кращою, якщо б їх випустили на поле. Оце, як на мене, є зміст опозиційних сил. Не обгаджувати владу і не творити їй капостей, а значить і людям-виборцям, щоб набрати собі балів яко "білі і пухнасті", а якраз працювати в діловій конкуренції: жорстко контролювати і критикувати помилки влади, як і допомагати у випадку кризових ситуацій. Якщо так буде, то опозиція, коли прийде до влади, буде продовжувати напрацювання попередників, а не руйнувати геть чисто конкурентів і все починати заново по-своєму. Типу: одні приватизували, інші - реприватизували, а ще наступні - націоналізували тощо. Тоді нам грозить перебувати вічно за китайським прокляттям: "Щоб ти жив у часи перемін"
Щодо загроз узурпації влади, то я даю особисту гарантію неможливості цього в Україні - відтепер Майдан жевріє в серці кожного правдивого громадянина України. Ніхто ніколи не зможе узурпувати владу в Україні! Януковичем і його кодлом клянусь! Вже неіснуючим і ще зовсім недавно всемогутнім "Беркутом" клянусь! Народ є влада в Україні! Найвища і незнищенна! Крапка.
Також мені подобається Арсеній Яценюк на посаді прем'єр-міністра Україні, бо він цілком спокійно на рівних співпрацює з Президентом України Петром Порошенком, а не ворогує за повноваження, як це робили інші. Водночас він не є слухняною маріонеткою, якою був його "попєрєднік". Гарний тандем двох особистостей, який варто зберегти і я за це та закликаю інших підтримати подібний позитивний стан речей.
Далі дещо з рівня неймовірного, але я б хотів, щоб головою Верховної Ради України став Олег Тягнибок, а його першим заступником - Андрій Садовий, як головний опозиціонер. Так, я волів би побачити "Самопоміч" у майбутній ВРУ в якості опозиції, тому що новичкам і не годиться одразу до влади попадати, а треба досвіду парламентаризму набратись, як знову ж звернусь до аналогій з футболу: команди з першої ліги не один рік обживаються у прем'єр-лізі, а чемпіонами взагалі за роки стають, якщо стають.
Що з того, про що я вище виклав, стане реальністю - покаже час. Мені подобається, що відтепер вибори в Україні є справді ВИБОРИ ! Тобто ніхто не знає наперед результату і це дуже гарно.
Всі на вибори! Голосуй! Голосуй! Бюлетені в урни суй! Голосуй!

Богдан Гордасевич
14:51 23.10.2014
м. Львів, 116-й виборчий округ




Маліновський Володимир Степанович, народився 28 сiчня 1967 року в місті Львові, громадянин України, протягом останніх п’яти років проживає на території України, освіта вища, президент, громадське телебачення Львівщини «Разом ТВ», член політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка», проживає в місті Львові, судимість відсутня, самовисування.
http://nbnews.com.ua/ua/rada2014/candidat/6646/


30%, 3 голоси

30%, 3 голоси

40%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
3
5
попередня
наступна