Сьогодні в такий промовистий день 13-го поговоримо про ідею трьохпалатного парламенту в Україні. Я людина не забобонна, тому за попередніми своїми проектами знаю щодо цього не станеться нічого і не переживаю з того. О як ніяк!
Спершу маленька метафора щодо розуміння анархізму: кожний власник приватного авто знає просту річ, що він сідає в своє авто коли захоче і їде куди схоче – тобто анархія повна. Він собі і водій, і механік, і навігатор тощо. Але коли хтось стає власником авто підприємства, то ситуація змінюється. Тут вже потрібні окремо водії, окремо – механіки, окремо – облік маршрутів, а ще бухгалтерія окремо – багато чого треба. І чим більше виробництво – тим більше всього потрібно. З державою щось аналогічне стається, що вона дуже ускладнюється, причому настільки, що якби стає одним механізмом, тобто стає своєрідним авто, до якого підбирають одного доброго водія. Раніше це були монархи, а тепер в цій ролі виступають президенти, але суть та сама: один керує як йому пасує, а всі інші в ролі пасажирів, які того водія обирають. І тут цікавий парадокс виникає: пасажири в переважній більшості не знають і не вміють водити авто, отож суті водіння не розуміють, а тому обирають водія за особистою симпатією, аж тоді раптом виясняється: йой!- матінка моя!- а він же ніякий не водій, а йолоп, як і я сам, що такого обрав…
Казочці кінець. Тепер трошки теорії. В Україні історично склалось існування однопалатного парламенту в двох варіантах: президенсько-парламенстькому і навпаки, як у нас зараз, парламентсько-президенському. В першому варіанті президент є першою особою в державі і він очолює виконавчу владу в країні – Уряд. За таких умов узурпація влади стає дуже легкою, майже автоматичною, що і доводить приклад РФ, Білорусії та Казахстану, а там і інші СНД. Варіант другий більш демократичний, тому що виконавчу владу вже формує парламент, а президент постає в особі контролера, що наглядає за порядком в державному управлінні та за потребою втручається для покращення роботи того чи іншого органу, але сам не керує і опосередковано відповідає за наслідки. Така система запобігає узурпації влади, тому в нашій Україні вже є 6-й президент, хоча значна частина людей чомусь вважає, що у нас функціонує президентська республіка, отож все валять на нього. Валять погане, звичайно, бо хороше кожен собі лишає, якщо його має. Кожен президент, зрозуміло, від такого «добра» втікає і перекладає його на когось іншого: Уряд і парламент, а ті – навпаки, отож постає своєрідна гра в пінг-понг: хто помилиться і не відіб’є влучно кульки – той і програв, він є винуватий.
Погодьтесь, що Президент України Петро Порошенко дуже якісно виконував свої безпосередні обов’язки по зовнішній політиці: і міжнародні санкції проти агресора РФ запровадили; і міждержавна коаліція на підтримку України у війні з РФ утворена й діє успішно; і асоціацію з Євросоюзом підписано, а до того ще й «безвіз». На додачу Томос просто як дар з Неба, але всього того виявилося не треба, щоб бути гарним президентом країни, тому що Уряд України провадив провальну соціальну політику, а вина в тому перескочила на президента і отримав він копняка за чужого дурняка. Як кажуть: найкращі друзі найкраще і зраджують.
Ну а тепер у нас просто клас з точки зору встановлення анархізму в Україні. Хоча теперішня президентська рать полюбляє верещать про лібералізм чи лібертаріанство, як основу їх політики, але коли воно само валиться все державне управління – називати це свідомим запровадженням нової економічної політики не доводиться. Так само оте запровадження двопалатного парламенту є дурня, бо він у нас вже давно є, коли в одній залі сидять депутати, обрані за різними системами виборів: партійними та мажоритарними – це і є двопалатний парламент. Панове, ще раз прошу: не дуркуйте зайве. Дайте це робити іншим, хто не при владі, як ось я.
Тепер моя ідея трьохпалатного парламенту для України: почнемо з низу і це майже сучасна ВРУ, тільки обрана виключно за партійною системою не важливо закритих чи відкритих списків, а важливо, що за політичною кон'юнктурою часу і вони мають утворити коаліцію та обрати Уряд і Прем'єр-міністра України. Є тільки кілька важливих уточнень: а) депутати повністю на утриманні політичних партій, які їх висунули, а виключення з партії позбавляє мандата ВРУ; б) ця палата не займається держбюджетом, що значно скорочує чисельність проплачених олігархами депутатів і в цілому партій в цьому закладі, отже тут будуть суто люди фахові і порядні з метою саме вдосконалення законодавства України, а не його шахрайського обслуговування, як це було дотепер. Чергові вибори відбуваються раз у 4-ри роки, а позачергові – як то стане конче необхідним. Розпускає нижню палату верховна на чолі з Президентом України.
Друга палата (середня) навпаки чисто мажоритарна за особливим принципом: тут є обрані по 1-му депутату від кожного району України, як представники місцевих територіальних громад, і головним їх завданням буде саме бюджет держави, який утверджується і видозмінюється на 1-н, 3-и і 9-ть років. Оскільки це коло 500 депутатів з районів і в додачу від обласних міст, бо без того не можна, то народу купа буде солідна, але саме ця тусовка і буде єднати країну, оскільки економічні взаємозв’язки будуть вирішуватись тут, у другій палаті. І бюджети мають прийматися практично одноголосно, щоб не було ображених. Як норма, може бути 4/5 більшості, щоб підкуплені гниди типу «не позволям! - liberum veto!» не зривали роботи. Водночас має бути узгодженість багатьох (консенсус), щоб регіони не ворогували. Саме тому, якщо до 1 вересня друга палата не приймає Закон про Державний бюджет України – то він автоматично переходить до нижньої палати, а це буде велика втрата, отож ніхто такого з другої палати не забажає. Депутати другої палати утримуються коштом тих районів, що їх делегували.
Нарешті третя верхня палата формується з 1-го делегата від кожної області України типу сенатора, а очолює верхню палату вибраний всенародним голосуванням раз на 5-ть років Президент України. Сенаторів буде з Кримом 27 чоловік і їх головним призначенням буде контроль за діяльністю 2-х нижчих палат та всіма важливими процесами в державі. Через них має проходити призначення на найвищі пости в державі: Генпрокурора, головні призначення в ЗСУ, СБУ та МВСУ, КСУ і в цілому судової системи, щоб не було, як зараз, «пацан сказав – пацан зробив», а ми тільки очима лупаємо від таких прикрих призначень на такі високі державні посади. В історичній ретроспекції то є варіант «малої думи з обраних найліпших мужів-бояр», які завжди мали місце біля князів в Україні як дорадчий орган. А вразі необхідності сенатори рішенням більшості спроможні оголосити імпічмент Президенту України. Зрозуміло, що це рішення має отримати підтримку принаймні однієї з нижчих палат, а найкраще – обох. Взагалі всі важливі державні рішення верхньої палати мають отримати пролонгацію нижчих палат для підтвердження згоди з прийнятим рішенням без права «вето», що позитивно впливає на весь політичний і державний клімат. І знову утримання сенаторів оплачує їх область, а держава витрачається тільки на інфраструктуру, тобто утримання будівель та технічного персоналу. Ніяких дармових готелів та квартир для депутатів, або оплачуваних помічників чи службових автомашин – ні! Все своїм коштом, рідненькі, як це робив Порошенко, або з фондів партій, районів чи області, якщо власні можливості обмежені, але не за державний кошт. Халява тринькання та грабунку народних грошей з державного бюджету скінчилась! Рахуйте свої гроші.
І в завершення одна з най болючих тем: відкликання депутатів. На моє переконання це повинно бути в автоматичному режимі через державне щорічне електронне опитування і голосування своїми «айді»-картками за кожного свого депутата і якщо проти буде більше, аніж за – його автоматично відкликають і починають вибори нового. Те саме має стосуватися місцевих чиновників. Голови районних і обласних адміністрацій мають отримувати щорічно вотум довіри на подальше перебування на посаді від місцевих мешканців. Перелік таких чиновників повинні встановити місцеві депутати. Взагалі місцева громада має домінувати в усіх рішеннях місцевого рівня, але для цього самі мешканці мають проявляти зацікавленість та ініціативу, а не бути лохами в пошуках щастя від богорівного начальника. Тільки так! Хочеш бути людиною? – бери і ставай нею! Хочеш жити щасливо? – роби своє щастя сам! Ніхто його тобі не дасть! Ніхто, бо кожен своїм щастям зайнятий. Врахуй це і дій відповідно. Будьмо!
(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
16:36 13.06.2019
Михаил Цымбалюк
