Знаю, ця тема вже для більшості Ай.Юашників набридла, якщо чесно мені теж! Та в мене свормувалась думка що до цієї проблеми і я хочу її висловити. Напевно для запеклих патріотів націоналістів і противників всього Українського вона не сподобається, але розсудливі мудрі люди думаю мене підтримають!

Я дуже люблю свою країну, люблю її мову, її природу, її міста. Так вже склалося що Україна двомовна країна, я маю на увазі не на державному рівні. Думаю всі зі мною погодяться що проблему двомовності розштурхав Віктор Ющенко, на мій погляд він хотів підняти розбудити свідомість громадян України, щоб ми пишалися тим що ми Українці і відчули себе сильною нацією, та на жаль це привело лише до між національних конфліктів! Зараз цю тему зачіпають всі кому не лінь, особливо дипутати перед виборами.

Не баду писати багато лишнього тексту, а викладу свою думку.

Яка різниця хто на якій мові розмовляє! Всі ми чудово розуміємо Українську і Російську мову, багато хто володіють і вільно спілкуються на обох мовах і я нічого поганого в цьому не бачу! Давайте не будемо ділитись на лівобережну і правобережну, на східну і західну Україну, на кацапів і хохлів! Давайте будемо їдиною країною, єдиним народом! Адже ми Укранці!

Немало сил потратили загарбники аби вбити українську мову. Та і неможливо її вбити, коли народ український без пісні нікуди. На працю з піснею, на свято з піснею. Козаки не співали лише коли їли. Пісня лікувала від заікання, наприклад. Пісня сприяла гармонійному розвитку. Винищення кращих композиторів, авторів пісень, антиукраїнська політика на радіо і телебаченні посунули українську пісню, замінили її російською. На жаль, розвиток техніки теж сприяє лінощам. Навіщо співати, коли кнопку натис і слухай пісню.

Вважаю, треба частіше звертатися до українських пісень. Їх мільйони, незаслужено забутих, недоспіваних.

Фантазія травневих ночей

Слова і музика Володимир Івасюк

У ночи травневі наснилась мені

Моя добра зірка.

І світ весь засяяв, і стало в душі

Так радісно, так зірно.

Здається , вийшов в мої дні весняні

Бентежний неспокій.

І всюди святково на рідній землі

Дзвенять мої кроки.

Приспів:

Мабуть, в житті призначено

Шукати всім зорю ясну

І нести її в очах і снах

В свою заповітну далину.

Минають роки і зростають в мені

І радість і муки ...

Піднімусь угору і зірку візьму

Схвильовано в руки.

Мов долю жадану її понесу

У дім свій зелений —

Хай щедро осяє всі думи мої

І щастя пісенне.

Приспів:

Мабуть, в житті призначено

Шукати всім зорю ясну

І нести її в очах і снах

В свою заповітну далину.

Сьогодні і я надіслала прохання адміністрації порталу подавати новини українською.
Чекаю на позитивну реакцію.

ПС:
Відповідь надійшла:

"Мы продаем переходы на новостные сайты. Какие сайты покупают у нас
подобную рекламу, такие и ссылки мы ставим. На данный момент ни одно
украиноязычное издание не выразило желания покупать ссылки на свои
новости, так что претензия не к нам. Для нас это чистый бизнес, без
политики".

Питаю:
Дивно, а адміністрація цих сайтів каже, що ви запит подаєте саме на російськомовний варіант.
http://ua.korrespondent.net/ - ось україномовна версія одного із сайтів, з якими ви співпрацюєте.

Відповідь:
Уточните у корреспондента, почему они не предоставляют нам экспорт на украинском языке? Что они нам предоставили, то мы и показываем.

                                   

Сьогодні 9 листопада тернополяни разом з мільйонами українців в усьому світі, дев’ятнадцятий раз відзначають День української писемності та мови.
Це свято було засноване на честь літописця Нестора, який був послідовником знаменитих Кирила та Мефодія — творців слов’янської писемності. Вчені вважають, що саме Нестор-Літописець став прабатьком української писемної мови. Саме Нестор започаткував сучасний український алфавіт. Тому 9 листопада традиційно покладають квіти до пам’ятника Нестору-Літописцю.

Мне пришлось задуматься на каком языке написать эту заметку, в конце-концов, письменным украинским я владею так-же хорошо, как и русским. Мой выбор обусловлен лишь сиюминутным предпочтением, и свидетельствует лишь о том, что в данный момент мой уровень владения русским языком не нуждается в экстренных мерах защиты со стороны законодателя.

Что меня удивляет в нашем обществе, так это то, как легко люди поддаются стороннему влиянию. Хотя, возможно, я ошибаюсь и на самом деле это лишь проявление тщательно взращиваемых 70-летним режимом симпатии народа к баррикадам?

Я спросил у нескольких идейных граждан, которые искренне выступают против принятия этого закона, читали ли они его. Оказалось, что с законопроектом не ознакомился ни один из них. И тем не менее они активно занимали гражданскую позицию, виртуально размахивали флагами, а некоторые даже начинали в рабочем офисе живую дискуссию.

Это мне напомнило общеизвестное "не читал, но осуждаю" советских времён. А ведь эти граждане себя позиционируют как "сознательные" украинцы. Но если даже они не способны указать против чего в законопроекте, собственно, протестуют, что говорить о "несознательных" украинцах? Поэтому я и взялся за клавиатуру, что бы хоть кто-то задумался почему его принятие не более чем предвыборная игра одной партии... Равно как общественное противостояние принятию законопроекта - не более чем предвыборная игра их оппонентов.

Не буду приводить цитаты из злосчастного законопроекта. Если кто-то усомнится в моих словах, может сам почитать его. Впрочем, я готов и сам привести под заметкой соответствующие цитаты для заинтересовавшихся.

Почему это не более чем игра на чувствах? Законопроект противоречит сам себе, статье 10-й Конституции Украины и, как следствие, входит в явное противоречие с действующим, хотя и неоднозначным Решением Конституционного Суда, да и с отдельным мнением к этому Решению судьи Конституционного Суда О.М. Мироненко, с которым (отдельным мнением) я целиком и полностью согласен. Ведь даже выразив несогласие с решением господин Мироненко, тем не менее, прямо заявляет, что в соответствии с положениями Конституции государственный язык является обязательным к применению всеми без исключениями органами местного самоуправления и органами государственной власти Украины, тем более в части издания ими каких-либо официальных актов и ведения переписки.

В то же время, законопроект прямо предполагает использование местными органами государственной власти и местного самоуправления неких региональных языков как в переписке с другими государственными органами, так и при принятии официальных актов.

Что из этого следует? Что даже в случае вступления в силу этого закона некоторое количество депутатов Верховной Рады Украины запросто может обратится с соответствующим "поданням" в Конституционный Суд Украины, который, в свою очередь, несомненно ничтоже сумняшеся признает этот образец законотворческой малограмотности неконституционным... Или попросту признает неконституционными те самые его спорные положения, которыми так бравирует большинство в парламенте.

Впоследствии, по окончанию всей этой проделки (вне зависимости от того как именно будет провалено принятие языкового закона) одни скажут "мы сделали всё что могли, но эти подлецы ненавидят многочисленную русскоязычную часть украинского народа", а другие скажут "ми, завдяки незламній підтримці народу України, досягли своєї мети! Ми рішуче запевняємо, що завжди будемо боронити рідну мову від подібних посягань".

И воспылают сердца избирателей любовью к своим политическим лидерам. И побежит электорат в очередной раз со столь нехитро привитым ему энтузиазмом к торжественным урнам для того, что-бы принять участие в осуществлении "редкого, абсолютно символического общего голосования".

Что же касается меня, то раз депутаты не слышат голос совести, то "пусть услышат моё молчание".

Усім кому цікаво рекомендую почитати працю херсонського патріота. Не можу ще зрозуміти звортній звязок з ним, думаю що для нього це було б важливо. Витримки з ,,Філософії пересічного українця’’ я читав в друкованих виданнях. Цікаво, що він не фаховий дослідник але займається аналітико. На якому рівні? Висновок за вами!

http://www.tnua.info/analitika/8004-filosofiya-peresichnogo-ukrayincya.html

На зупинці 

Сільська автобусна зупинка Багато всяких функцій має: Немов малесенька хатинка Стрічає всіх і проводжає, Той сів на лавці відпочити, Чи може дощик переждати, Цей став, щоб ляси поточити, Або об‘яву почитати… Прийшла сюди і Ковалиха Провести сина із сумками, До когось гомоніла стиха – Ділилась стомлено думками: – Оце приїхав син у гості, У місті ще невістка й діти… Сумки важкі, аж ниють кості… Та хай везе! А що робити! Казала б ще про сина свого, Бо страх хвалитися хотіла, Але по розкладу з-за рогу Маршрутка враз прогуркотіла. – Пойду в багаж сдавать, мамаша, – Синок промовив на прощання, – А то тяжолая поклажа. Звоні почащє! До свіданья! – Їдь з Богом! – пролунало тихо… Маршрутка зникла вже за рогом. Понесла сором Ковалиха, Більш не озвавшись ні до кого. Незручно Ковалисі бідній. Бодай і ворог не діждався, Щоб раптом син до нього рідний Чужою мовою озвався. І людям теж незручно стало, Десь повно справ у всіх взялося. Тож кожне в справах тих помалу У різні боки потяглося. На лавці тільки рідна мова Ще довго в самоті сиділа.  Зітхала тяжко, калинова, Немов заплакати хотіла…

Тетяна Чорновіл