хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «влада»

Невже все реально так хе...ово?

© Тамара Горіха Зерня


Боюсь, одного Порошенка не вистачить, щоб заткнути всі діри і відволікти від усіх промахів нашого політичного керівництва.
Якщо тільки Маріуполь, Херсонщину, воду в Крим, провалену підготовку до вторгнення і саботаж евакуації можна назвати "промахом".
Хоча момент вибраний вдало. Опозиційні канали викинуті з сітки мовлення, депутати і прихильники ЄС воюють, особисті фінанси Порошенка виснажені колосальними закупівлями для армії.
І головне. Людина, яку так ненавидить Зеленський, його основний ворог - тобто Порошенко - не буде зараз воювати ні за рейтинги, ні за політичні симпатії. Тому що він воює проти іншого ворога, вирішує інші задачі.
У правовій країні я б сказала: добре, що зелені вскрилися, виклали свої карти на стіл. Хай тепер спробують довести хоч щось із озвученого, показати хоч один документ.
У нас же Вова і ко готують чергову вакханалію. Їм плювати, що це будуть танці на кістках, у буквальному значенні.

Карпатський щіпач гусей:
Чим більше поганих новин із фронту, тим сильніше зелена пропаганда працює на внутрішній конфлікт. Ось саме це помітив за останеі дні.
Hellis:
Сутки в российских СМИ и ТВ оргазм с праздничными фейерверками, как их "враг" Зеленский" руками Медведчука уничтожает их "друга" Порошенко.
Реакция Москвы - это очень четкий маркер, в чью пользу действо.
Но маркер для умных.



Sl777:
Я б так і зробив би ще в 19 році((..тільки без відосиків.
Е.К.А.:
Вони, мабудь, на це і розраховують?
ДМИТРО "КАЛИНЧУК" ВОВНЯНКО:
Що кажете? В умовах коли захисників Азовсталі здали в полон, коли вся країна стоїть в чергах за пальним, долар злетів, а люди які втратили майно і рідних в Бучі та в Ірпені питають чому шлях від кордону до околиць Харкова Москва подолала менше ніж за день, а назад ми їх вибиваємо більше двох місяців (тобто можна було оборонятися), в цих умовах Медведчук оголосив побрехеньку про Порошенка? Яку ще треба підтвердити у суді документально і доказово, бо Медведчуку збрехати - як чхнути?
Ну-ну! Я вже давно писав, чим більше побрехеньок про Порошенка вигадує ЗЕкоманда - тим краще. Бо тим більше ЗЕкоманда буде знову обхезуватися в судах - і таке вже було. І тим більш очевидним буде те що Порошенка оббрехують. Вже багато років як.
До речі, цікаво виходить. Саме Порошенко і порохоботи не дають ЗЕкоманді йти на будь-які компроміси з Москвою, на кшталт заяви Зеленського, що перемога - це повернутися на як було 23 лютого, бо "не треба бути жадібними". І прямо тут кум Путіна видає побрехеньку про Порошенка.
Так, опозиція на чолі з Порошенком сильно заважає брудним оборудкам ЗЕкоманди, і це відомо давно. І ми цим пишаємося. Заважаємо і будемо заважати.
Кенгуратор Гідрантів:
Порошенко "здав би Україну за 2 дні", але не здав за 5 років…
Зеленський "вмер би, але не здав Крим", але здав весь південь за 2 дні, і не вмер…
Taras Chornovil:
А що там медведчук розповів про московську 5 колону в Україні, про те яких політиків, активістів, блогерів, журналістів він за 30 років вербував на кошти Кремля? Як за ці гроші скуповував телеканали та великі промислові об’єкти? Хто готував зустріч рашистської орди, які диверсійні акції готувалися? Нічого? Звісно, його про це ж не запитували…
Джизусонюк:
Невже все реально так херово, що потягнули найбільш вср@ту карту - переслідування оппозиції у воєнний стан за допомогою агентури ФСБ?
КиївМіськБудда:
Медведчук дав покази проти Порошенка. Ну не проти Путіна ж йому покази давати.





Привіт від Заходу для нашої влади




ПрозрівUa:
А ось і "привіт" від Заходу для Зе-влади через правове свавілля із Порошенком на кордоні.
Країни НАТО побачили, як Порошенка двічі безпідставно не випустили з країни у офіційне відрядження.
Зірваний візит лідера опозиції на ПА НАТО сприймається західними союзниками не інакше, як згортання демократії.
Чи хочуть на Заході допомагати будувати новий авторитарний режим у серці Європи і зрошувати нового путіна - питання риторичне.
Дитяча піар-витівка Зе-влади може коштувати нам підтримки ключових союзників у постачанні озброєння і фіндопомоги.
А це ставить під удар життя мільйонів українців.
Карл Волох:
Клієнт вчергове міняє покази з приводу провалу в підготовці до війни. Якийсь тиждень тому він це пояснював тим, що довірився нашій розвідці, котра, на відміну від західних, початок повномасштабного вторгнення не підтверджувала.
Потім, мабуть, відчув, що ця ахінея якось слабо сполучається з фактом, що Буданов досі не сидить і навіть залишається на посаді.
Тому - нова версія. Виявляється,американці ще рік тому попереджали про небезпеку війни, закликали будувати фортифікаційні споруди і серйозно готуватися. Але це (увага!) «зруйнувало б українську економіку». Ну не красень?
От поясніть мені, що коїться в порожній голові істоти, котра серйозно стверджує, що перенаправити кілька мільярдів баксів з будівництва доріг та інших проектів розвитку на виробництво зброї (у державному оборонпромі) та будівництво укріплень могло б зруйнувати економіку?..
Щоправда, отримати 30 процентів відкату з державного оборонного підприємства набагато складніше, ніж від фірми з картелю дорожного будівництва. Та й зі статусом політика, який «приніс Україні мир» підготовка до війни не дуже корелює.
У будь-якому варіанті, я радий всім цим інтерв‘ю Зеленського й його безпомічним побрехенькам. Вони стануть безцінними свідченнями в майбутньому суді.
П.С. Мабуть, для нашого економічного генія втрата десятків тисяч життів та додаткові руйнації майна на сотні мільярдів баксів через неготовність до війни менш важливі, ніж пара ярдів спекулятивних грошей (котрі пішли б із країни через загрозу війни так чи інакше).


Бородач:
Порошенка не пустили на саміт НАТО, щоб він, не дай Боже, не домовився про вступ України в блок.
У нас свій шлях, а території, то лише території... Не треба бути жадібним (с)

Кто-нибудь знает новые матерные слова? Старые уже не описывают ситуацию.



Электоральный вес регионов.

Андрей Самброс.

Популярность парламентских выборов с годами в Украине изменилась – с заоблачных 75% активности в первом туре выборов народных депутатов в 1994 году до 58% на выборах 2007 года.

Главная причина – это абсолютно непонятный механизм голосования, когда украинцу приходится выбирать лишь название партии и несколько ее первых лиц, за которых, собственно, он и должен был голосовать. Если учесть при этом, что на выборах президента Украины 2010 года явка составила 70%, вс становиться на свои места. Люди голосуют за личностей, им не свойственно поддерживать безликие брэнды.

Но парламентские выборы 2012 года, по моему глубокому убеждению, будут пользоваться спросом среди электората. Во-первых, потому, что сейчас начинается радикализация украинского электората. Попросту говоря «руки чешутся», а почесать их можно с толком только об один предмет – избирательный бюллетень. Во-вторых, смешанные парламентские выборы должны возродить избирательную активность 1988/2002 года, а именно – 67-70%. Основываясь на этом примерном показателе, который мы берем из прошлого, мы можем строить дальнейшие выводы.

Украина поделена на 225 избирательных округов по принципу численности населения (с примерно равными демографическими показателями). Каждый из этих округов должен поставить в здание находящееся в Киеве на улице Грушевского ровно по одному народному депутату. Вторая половина депутатов будет избираться по закрытым, пока что, партийным спискам во всеукраинском избирательном округе, с чем мы их сердечно поздравляем. Каждый регион может дать разное количество баллов в избирательную копилку, наша задача понять: «who is who?» на этом диком поле электоральных сражений.

Метод таков: берем общую численность населения, возраст которого превышает 18 лет по региону, умножаем на средний, за несколько предыдущих выборов, показатель активности. После этого делим количество потенциальных избирателей в регионе на количество всех потенциальных избирателей в Украине, а полученное процентное соотношение переводим в «человеко-депутатов» (1% электората = 2.25 «человеко-депутата»).

Начнем, для примера, с юга Украины. Крым никогда большой политической активностью, по сравнению с другими регионами Украины, не страдал. Явка избирателей, оглядываясь в прошлое, будет приблизительно 62-65%. Учитывая показатели количества населения, можно сказать, что в Крыму (вместе с Севастополем) наберется приблизительно 1 млн. 200 тыс. избирателей. Таким образом, электоральная мощь Крыма приблизительно составляет: 5.02% (т.е. одиннадцать целых и неделимых народных избранников).

Вот данные по каждому региону:

Если всё перенести на карту Украины, то получится следующее:

Зеленым цветом условно обозначена западная часть Украины. Она представлена десятью областями, которым по силам определить судьбу 72-х народных избранников.

Центр и север Украины окрашен в бежевый цвет. Этот регион, составленный из 6-ти областей, благодаря столице Украины, сможет избрать 52 депутатов.

Юг Украины – оранжевый, и ему по силам целый 41 народный депутат, это при том, что в его состав входят всего 5 областей.

Но самый интересный – восточный регион, закрашенный синим цветом. В его состав входят всего 4 области – рекордсмены электоральных вливания. Не смотря на то, что политическая активность на востоке Украины традиционно меньше, чем на западе, индустриальный центр Украины обеспечит вхождение 60-ти депутатов в парламент.

Таким образом, если говорить о политической регионализации электората, следует заметить, что ни один из регионов, не смотря на свою мощь, при современных правилах игры не сможет определить более чем 72-х народных депутата по пропорциональной схеме. Конечно политические регионы (деление на 4-ре сектора) были избранны выборочно, не сколько для засвидетельствования электоральной силы одних и слабости других регионов, а сколько для наглядной демонстрации соотношения сил:

Советы партиям:   Для чего нужны эти показатели? Для расчета бюджетов, которые будут распределяться в партиях. Они необходимы для того, чтобы понимать насколько необходимо тратить ресурсы и время на территории с которых невозможно получить никаких политических дивидендов. Насколько необходимо было, скажем, «Сильной Украине» (до начала слияния этой партии с более крупной корпорацией – Партией регионов) тратить ресурсы на развитие ячеек в Западной Украине (содержание штабов в каждой области с кучей бюрократических должностей), когда они могли сосредоточить свои ресурсы в Днепропетровской, Запорожской, Николаевской, Херсонской и, возможно, Харьковской области чтобы получить максимальный результат?

Эти показатели важны для партий, которые не находятся на первой или второй позиции в опросах общественного мнения. Они бессмысленны для Партии регионов, которая сейчас может позволить себе вбрасывать огромные ресурсы на развитие компаний по всей Украине, эти показатели бессмысленны для БЮТ, которая сейчас будет выстраивать свою работу, как и всегда, на основе нарративов о её лидере.

Эти показатели нужны для новых «оппозиционеров», да и просто для новых политических движений. Какая стратегия деятельности «Фронта перемен» на будущих выборах? Собирать деньги с мажоритаршиков и бизнесменов, которым потом предлагать место в проходной части закрытого списка – это прошлый век… Необходима концентрация ресурсов там, где они могут что-то сделать и на что-то повлиять, необходима постоянная активная деятельность штабов только в тех регионах, которые пока что не имеют своих всесильных политических покровителей.

Здесь, как ни странно, смекалку проявила ВО «Свобода»: концентрируя все свои ресурсы в западных областях Украины (и оставляя, скажем, восточные ячейки своей организации на самофинансировании без значительных вливаний из партийного бюджета), они смогли добиться позитивного результата, который, при совпадении целого ряда факторов от ВО «Свобода» не зависящих, может конвертироваться в преодоление нового 4% избирательного барьера.

НРУ, «Народная самооборона», «Наша Украина», «Единый центр» и многие другие партии, которые потеряли былую мощь или ещё не успели её обрести, должны руководствоваться подходом региональной концентрации ресурсов. Только так сейчас возможно оторвать лакомый кусочек электорального пирога. Ведь для того, чтобы сражаться с тяжеловесами, с самого начала нужно стать тяжеловесом. Это сделать очень сложно, особенно на политическом поле, где финансово-экономические ресурсы уже давно захвачены и распределены.

Одна Донецкая область стоит 4-ре Херсонских (в электоральном смысле). Но где новой политической силе будет легче отхватить кусок избирательного пирога: в Херсоне или Донецке, в Кировограде или во Львове, в Черновцах или Киеве? Думаю, ответ очевиден. А для того, чтобы обеспечить себе электоральные вливания в маленьких областях и в украинской глубинке, перебив тем самым вялый PR от ПР и нарративы о Юлии Тимошенко, необходимо лишь поднимать эти регионы, инвестировать в них. Только так можно заполучит большой кусок электората, и войти независимой фракцией в парламент. Дай Бог, это произойдет на парламентских выборах в 2016/17 году.

Таким образом, баланс идеологической составляющей, правильное региональное распределения ресурсов и концентрация на «незанятых территориях» – являются единственными способами конструктивного развития новых политических движений в Украине.

Советы избирателям   Вы должны знать сколько народных депутатов по закрытым партийным спискам избрала Ваша область и Ваш регион. После выборов только от избирателей зависит выполнят ли избранные власти свои предвыборные обещания или нет. Знакомство с мажоритарщиками и контроль над ними (если таковой вообще возможен в нашей стране) – это хорошо, но каждая область Украины и каждый гражданин Украины в действительности имеют все основания выдвигать претензии тем партиям, за которых они голосовали по пропорциональной схеме.

Спам письмами, регламентированный законом Украины «Про звернення громадян» – это первый шаг в борьбе за свои права. Все они должны начинаться словами: «Мы жители … области, на последних выборах определили судьбу … депутатов, а это значит, что Вы должны нам…». Самое  важное то, что действительно они, эти «человеко - депутаты» ДОЛЖНЫ И ОБЯЗАНЫ нам.  В случае, когда политики не выполняют своих обещаний, граждане Украины имею человеческое право на акции протеста и неповиновение воле власть имущих и органов, которые они контролируют.

Только посредством такой игры в письма и акциям протеста можно добиться своего. Современные «демократические» общества Запада построены на крови революций и акциях неповиновения властям. Только тот, кто борется за лучшую жизнь, может надеяться на то, что рано или поздно он её получит. Электоральный вес регионов, их сила и осознание этой силы может стать основой для построения действительного гражданского общества в Украине: общества патриотов, которые, невзирая на место жительства, имеют собственное гражданское достоинство.

Хто мав справи з владою,той зрозуміє.

Хто мав які-небудь справи з нашою владою, їхніми псами, той зрозуміє зміст цього фото. Ну, а хто не зрозуміє - тому й не потрібно.

І анекдот на завершення.

Осень. На мосту через реку стоят двое. Смотрят на жёлтые листочки, сброшенные деревьями перед тем, как нарядиться в пушистые снеговые шубы, подхваченные ради забавы потоками реки и уносимые её водами в танце своих игр.

Один имел за своими плечами срок в местах не столь отдалённых, второй - нет. Тот, у которого "срока" небыло, говорит:

- Ты о чём задумался?

- Педставляешь,- говорит не отрывая взгляд от катившей свои воды под ними реки,- по этой реке плывут не листья в своём чудесном танце с её водами, а гробы в торжественном молчании. А в этих гробах лежат мусора!

- Да ты что! Есть же и хорошие менты среди погани!!!

- Точно. Ты прав! В хороших гробах плывут хорошие мусора, в плохих - плохие мусора!!!

Влада відволікає увагу протестувальників від основного винуватця

Влада використовує політичні технології для протидії соціальним акціям протесту, організованих, зокрема і чорнобильцями. Про це в коментарі Тижню заявив політолог Сергій Таран.

«Ці соціальні процеси організовуються різними людьми, де немає чітко вираженого лідерства. Серед тих, хто виходить з акціями протесту, крім звичайних чорнобильців, є й ті, що таємно співпрацюють з владою і звісно мета їхня зовсім інша, ніж домогтися повернення їм соціальних пільг. А це призводить до того, що ззовні їхні акції виглядають неорганізовано. А іноді вони неорганізовані з політичної точки зору. Наприклад, після певних судових змін в Україні встановлена президентсько-парламентська форма правління, тобто влада належить президенту. Таким чином основний адресат мав би бути не прем’єр-міністр чи Верховна Рада, а президент. Але акції відбуваються чомусь не біля його Адміністрації. Це викликає в мене здивування. Крім цього, виглядає нелогічно і те, що акції протесту різні за типом – одні оголошують голодування, інші – протести…», – зазначає політолог.

«Звісно, те, що такі акції відбуваються, - досить позитивна тенденція, оскільки це означає, що громадяни можуть самоорганізуватися, а з іншого боку – для їхньої політичної організації ще іноді не вистачає досвіду чи розуміння ситуації. А часом пересічні представники соціальних груп піддаються на політичні технології тих людей, на кому лежить відповідальність за погіршення їх соціальної ситуації», – додає Таран.

За словами експерта, цими політичними технологіями представники влади намагаються відвернути увагу учасників акцій протесту від головного адресата – президента. «Акції протесту спрямовані на адресата в уряді чи на представника місцевої влади. А тому влада ілюзорно думає, що відведе увагу від основного адресата – президента. Можливо, ті, хто зацікавлений у розгортанні цих технологій, вважають, що це не буде торкатися всієї влади, а лише окремих представників. Однак, як на мене, це відображатиметься і на рейтингові президента, і на його авторитеті.

Єдине, що може поки радувати владу, це те, повторюся, що в цих соціальних рухів немає чіткого організаторського ядра», – стверджує Таран.

Як зазначає політолог, наразі залишається відкритим питання, чи зможуть ці соціальні рухи вийти за рамки політтехнологій, які їм нав’язують  "згори", та сформуватися в потужні соціальні політичні течії.

Держава розквiтне

 


 


Працюють невтомно народні обранці.

Законопроекти вже сняться! А вранці,

Ковтнувши лиш кави, чимдуж на роботу -

Щоденні, на благо держави, турботи…





Серйозні, біжать, як школярики! В ранцях

Щоденник, блокнот, документи важливі,

Ще - ручки, пакетик насіння. Можливо,

Обіду не буде в народних обранців;





Насіння хоча б поклюють тишком-нишком

У залі сесійній, гортаючи… Книжку?

Законопроект невідкладний? – Дурниці! –

Журнал із картинками - груди й сідниці!





Виснажлива праця в обранців народу!

Відпустка, нарешті! Гайда, на природу –

До моря на пляжі, на води, у гори...

*****

Розквітне держава й не знатиме горя!






13.01.2011







© Copyright: Марина Степанская, 2012
Свидетельство о публикации №11201139875

Самогубства - від безвиході чи слабкості духу?




Троє водіїв Півдня України за останні дні трагічно пішли з життя через неможливість вижити в кризовій ситуації. Вже кілька місяців на Одещині мітингують тисячі автовласників, жаліючись на відсутність роботи і відповідно можливості виплачувати кредити.

Вони довго страйкували, але так і не були почуті владою. Наклавший на себе руки Володимир, разом з іншими безробітними дальнобійниками хотів достукатися до представників влади, щоб ті відповіли, коли, в кінці кінців, водії знову зможуть перевозити вантажі і отримувати зарплату.

Володимир з колегами чекав три місяці. Відповіді не було, і тоді він пішов на самогубство. Без годувальника залишилася дружина і двоє дітей. Поки одеські дальнобійники говорили на мітингу про смерть колеги, з Білгород-Дністровського надійшла нова трагічна звістка: ще один водій повісився. І знову через безробіття. ГУДИМА Віктор Миколайович, батько двох дітей вибрав кризі суїцид, таким чином, відводячи від родини відповідальність за неоплачений кредит. Не минуло й доби після похорону Віктора ГУДИМИ, як надійшла інформація про смерть ще одного перевізника з Одеси. Проблеми ті ж, що і у всіх українських далекобійників: відсутність роботи і кредитна заборгованість. Водій помер від серцевого нападу.

Страйкуючі на Окружній дорозі в Києві, у Львові, в Одесі та багатьох інших містах країни задають питання: скільки ще дальнобійників має загинути, щоб б влада нарешті звернула увагу на автомобільну проблему и хоть якось почала реагувати на вимоги автоперевізників.

http://kolomyya.org/se/sites/pb/?nid=12489&page=1

Не можу однозначно звинуватити цих самогубців (можливо, на їхню думку, справді не було іншого виходу), але я особисто вважаю самогубство останнім з варіантів вирішення проблеми. Потрібно було боротися, шукати виходу з кризової ситуації,  варіантів - безліч.

Але, тим не менше, мої розсуди не змінять фактів - люди кінчають життя самогубством, бо влада не в змозі вирішити їхні проблеми. Навіщо нам така влада? Навіщо Вам така влада?
    

Вони відкривають внутрішній фронт

Вони відкривають внутрішній фронт, бо думають, що перемогли


Max Gadyukin

Ну, погнало время единения. Это когда «слуги» требуют забыть о политике, а то им неудобно свои вопросики обкашливать.

Вот сейчас на востоке наши рубятся с врагом. Настоящим, импортным. Не везде есть повод выдохнуть, и чтобы он вообще был – пашут ВСУ. В этот момент им нельзя мешать. Наоборот, помогать надо всеми силами.

Особенно актуально это пожелание после просранных гособоронзаказов – их власть с треском прое*ала. Но мы же не напоминаем, правда? Єднання.

Еще актуально, так как «слуги» совсем недавно пытались е*нуть по армии одним законопроектом. На словах «развязать руки командирам», реально – подтолкнуть граждан к разборкам между собой. Ох*енный проект: в соавторах великие воины Мазурашу и Безуглая, если не ошибаюсь. Потом отдельно распишу, если надо будет.
Актуалочек хватает, да. Єднання.

В общем, власть пытается помочь Украине изо всех сил, но злые и нехорошие ВСУ все же побеждают русских на поле боя.

Значит, хрен с ним. Пусть армия побеждает, так и быть: за ее спиной тем временем можно личные вопросы порешать. Удобно же. Пока страна воюет, а у тебя телевизионные эфиры на 100% подмяты – а то еще лавочка прикроется. Надо успеть.

Потому СБУ мигом вытаскивает дело Медведчука и снова лепит туда фамилию Порошенко. Настырно лепит. Вплоть до названий на слайдах, а то еще заказчику не понравится.

Я объясню, почему это дело начали крутить именно сейчас.

Во-первых, во время войны есть шанс устроить беспредел. Парализованы суды. Медиа под контролем, чего еще надо?

Во-вторых, это шанс въе*ать политического конкурента. Так мы узнали, что несмотря на все минусы и антирейтинги, Пороха все еще считают конкурентом. Удивлен, но ладно.

В-третьих, заодно можно улучшить дела на международной арене. Мол, тут ваша храбрая Украина втихаря диктатуру строит под предлогом войны. Если повезет, можно часть поддержки прое*ать. Скажете, где же здесь улучшение? А я не уточнял, дела какой страны улучшатся.

В-четвертых, если заняться этим после войны – придется все делать по закону. А по закону три года не получалось.

Видите, какие важные дела. В общем, не спит СБУ с храбрым генералом Бакановым на удаленке. Пора работать. Кормушку за собой столбить, ведь после войны прое*ы Банковой будут озвучены. Надо поршнями шевелить.

Армия повоюет, украинцы помогут. Хули не заняться решаловом, пока ситуация позволяет.

Если на фронте осечка, можно Залужного обвинить. Арестович скажет, «прое*али». А уж если ВСУ победят, сами понимаете, кто победу себе припишет. Тогда, может, Арестович снова будет бесшумно пердеть в микрофон, ой, это же он говорил так всю жизнь.

Война – время, когда надо нашим помогать. Изо всех сил, от души.
Просто есть наши, а есть «слуги».

Олександр Погребиський

СБУ, використовуючи свої ресурси, розпочала політичну боротьбу.

Висунувши відосик з Медведчуком, який повністю відповідає жанру тік-току або відео якогось блогера, розраховане на емоції, відео, яке різко відрізняється по своїй суті від того, що говорив Медведчук до свого затримання, відео, розраховане на людей, у яких коротка пам’ять!

А тепер дивіться…

Проблеми з ресурсами в країні не вирішуються від слова зовсім. Питань до влади стає все більше і більше, і відосики з переможним відтінком вражають все менше і менше.

Далі… Після літа в нас почнеться осінь і новий опалювальний сезон, і як ми вирішимо проблеми, з яких вийшли минулої зими завдяки тому, що вона була більш менш теплою, невідомо.

Як вирішити проблему з експортом і блокадою Чорного моря, теж невідомо, точніше, є варіанти, але влада нічого не говорить.

Як буде вирішуватись проблема з безробіттям, теж нам не повідомляють.

Чому досі є проблема з паливом, і які варіанти її вирішення, влада теж не говорить.

Далі гірше…

Як з цим гірше ми як країна будемо справлятися, влада не говорить. Відосики… Відосики…

Але найгірше, що може бути, це доведення ситуації до катастрофи в межах всієї країни, де влада героїчно піде на поступки ворогові, і ніхто не зможе запропонувати альтернативу. Бо будь якої альтернативи зараз намагаються позбавити.

Олексій Петров

Нарешті! Медведчук дав такі необхідні Банковій покази на Петра Порошенка! Воно і зрозуміло. «Скажеш те, що напишемо – підеш на обмін. Не скажеш – не підеш». Все дуже просто! Медведчук сказав! Це перше.

Ну і друге! Тему трагедії Маріуполя треба негайно чимось-то інформаційно перебивати. Бо питань у громадян України все більше та більше!

Медведчук ще не сказав, що це Порошенко йому сказав розмінувати мости біля Чонгара? Ах, мовчить… Ну це тимчасово.





Розпад української державності.



Степан Богданович Гавриш —  віце-спікер парламенту при президентові Кучмі,  радник із  конституційних питань президента Ющенка, заступник секретаря РНБОУ при президентові Януковичу. Сьогодні він пише книгу «Україна між Габсбургами и Гогенцоллерми» і може дозволити собі говорити те, про що «придворні» політики воліють мовчати. Отже, наша розмова з Богданом Гавришем про президента і уряд, війну і мир, наше минуле і, про те,  що усіх цікавить  найбільше – про наше майбутнє…

— Степане Богдановичу, як би ви  охарактеризували ситуацію в нашій країні одним словом?

— Розпад. Розпад української державності.

— Аж так серйозно?

— Більш ніж серйозно. Проблема навіть не у втраті Криму. І не в спроможності виробити план його повернення – адже такий план до сих пір відсутній. Проблема навіть не в Донбасі, де Путін, використавши слабкість нашої еліти, її жадібність, її безпринципність – всадив її, українську еліту – за стіл переговорів із сепаратистами.  Європа і Америка була змушена погодитися на так званий «мирний план», згідно якого ми гарантуємо сепаратистам право на самовизначення. Якого вони добилися шляхом воєнного повстання. Тобто, по суті, ми маємо  — з одного боку – агресію Росії, а з іншого – класичний тероризм, проти якого не боремося.

Проблема в тому, що потужна атака на українську державність триває. Втілюється  сценарій десуверенізації України, розроблений у Москві.  Порядок денний для України сьогодні виписує не українська політична еліта, виписує Москва.

— Чи не занадто ви песимістичні?

— На жаль, це не є песимізмом. Така об’єктивна реальність, в якій ми живемо. Яскраве підтвердження моїх слів — Мінські переговори, на проведення яких, насправді,  українська держава нікого не уповноважувала. У Мінську переговори ведуться між групою, особисто уповноваженою нашим президентом та сепаратистами.

Таким чином ми легітимізуємо те, із чим увесь світ бореться сьогодні. Ми легітимізуємо тероризм. Тому призначення виборів на Донбасі – це надання терористам можливості формування квазідержави на сході нашої країни.

Це є, повторюю, цілеспрямованою атакою на український суверенітет… Знаєте, у божої корівки є одна небезпека у житті – це зеленоока оса. Оса ця підсаджує свою личинку на божу корівку, і коли вона, ця личинка, починає розвиватися, вона з’їдає божу корівку. Те саме відбувається із Україною та ДНР/ЛНР.   Подумайте – чому в Україні не проводять жодних дискусій на вищому рівні щодо нашої державності, нашої територіальної цілісності? Чому забули про Будапештський меморандум? Місцеві вибори засвідчили, що центральна влада не здатна встановити повноцінний контроль над територіями. Подивіться на Закарпаття…  У Харкові влада перейшла до людей, які учора вивішували російський триколор на площах міст. Одеса знаходиться під контролем регіоналів. Ту саму ситуацію ми можемо отримати в Дніпропетровську.

— Власне, я й хотіла запитати у вас – як таке могло статися? Чи допускаєте ви якісь домовленості політиків, які перемогли в згадуваних вами регіонах, із центральною владою?

— Звісно…

Геннадій Адольфович Кернес заїжджав до президента в кабінет і про щось домовлялися… Про що може домовлятися головний сепаратист Харкова і що у них спільного із президентом, якого обрав Майдан?

Якби Геннадій Адольфович був олігархом із мільярдами на рахунках – тоді я би сказав, що це правильний крок. Але ж це не так… Тому, насправді, такі домовленості означають лише нікчемну таємну дипломатію, яка не працює на цілісність нашої держави.

Наша державна політика здійснюється людьми, які реалізують барижно-купецьку ідеологію в країні, в нашому суспільстві загалом… Справа в тому що в крані відбувається заміна понять. Ми не будуємо ДЕРЖАВУ, ми укріплюємо ВЛАДУ в цій державі…Усі дискусії в країні сьогодні точаться довкола того, як зробити українську владу якоюсь особливою. І все це призвело до того, що влада в країні опинилася в одних руках. Маленький приклад. Згідно з Конституцією, яку я писав ось цими руками, уряд у нашій країні формується на коаліційному принципі. Сьогодні цей принцип не виконується -- Конституція ігнорується.  Запросили на посади міністрів, фактично, мігрантів. Ці люди — завдяки абсолютно суб’єктивному рішенню президента — отримали українське громадянство, але вони, по суті, «сидять на чемоданах», не розуміють національних інтересів України і не несуть жодної відповідальності ні перед ким.

Ці міністри -емігранти не є політичними фігурами, це найманці, які, за інформацією Ігоря Луценка (Ігор Луценко, народний депутат України — МИР), отримують щомісяця по 50 тисяч доларів у конвертах.

Ще одна проблема: державою керує тотальна корупція. Про що ми говоримо, коли на президентському 5 каналі зарплати плалять у конвертах!  Президентські радники займаються лише перерозподілом фінансових потоків. Більше нічим... Після "Помаранчевої" революції  «смотрящих» було ліквідовано, Янукович їх повернув і цій владі вони знадобилися.  Бізнес живе на «відкатах». Міліціонери, прокурори, податківці, незрозумілі люди в балаклавах маски-шоу влаштовують, за будь-якою сфальсифікованою справою можуть знищити будь-який бізнес…Бізнесмени переїжджають у сусідню країну Польщу, а це мінус податки і робочі місця.

Все це є свідченням одного: олігархи не хочуть і не здатні будувати державу, вони розглядають її лише як власну корпорацію -- дохідний бізнес.

— Докази можете навести?

—  А ось місцеві вибори, які відбулися, стали елементарною торговельною операцією по купівлі -продажу бюлетенів. За даними соціологів, кількість виборців, які продали свій голос, зросла на цих виборах удвічі.  За даними Аронця (Олександр Аронець, кандидат в депутати Київради  від ВО «Свобода» – МИР), по Києву 40% бюлетенів за Кличко були куплені. І це ж президентська команда купувала!  Але я не звинувачую людей. Я звинувачую владу. Влада свідомо тримає людей у тотальній бідності і для цього опустили гривню по відношенню до долара у три рази, а це практично означає зниження доходу кожного українця (без індексації) у три рази.  Тепер купляють собі владу на п’ять  років  — керувати душами цих злиденних людей.

Отак ми втратили цінності, які забезпечують розвиток української державності.

Тому влада не веде дискусію про нагальну, життєву необхідність розбудови національної української держави, натомість, вболіває, аби  МВФ дав гроші, бо ми не можемо їх заробити через тотальні крадіжки і побори. Наша національна економіка продовжує падіння. І ми ще не досягли дна, але крах дуже близько!

Олігархія будує у країні систему  такого собі кланового холдингу, в якому нормально жити можуть лише ті, хто пристосується до корита олігархії.

Відсутність  широких інтелектуальних дискусій в суспільстві, відсутність об’єктивних експертних оцінок діяльності президента, відсутність коло нього радників, здатних розуміти ситуацію і давати президенту розумні поради, а може він їх і не слухає, а слухає когось з-за кордону, все це привело до того, що президент країни приймає нерозумні для країни і людей рішення.

— Трішки конкретніше – які саме рішення президента ви вважаєте нерозумними?

— Арешт Корбана – це арешт людини, яка, начебто, чинила якісь злочини, які не можуть довести навіть у Чернігівському суді. А з іншого боку – ми всі розуміємо, що це війна проти Коломойського.

Коломойский – це людина, яка витратила близько 5 мільярдів на те, аби не дати Путіну створити Дніпропетровську народну республіку. Путіну дуже хотілося захопити «Південьмаш», на якому виготовляються ракети, що складають основу ядерного щита Росії. 

Коломойський, людина, яка фінансує близько семи добровольчих батальйонів, включаючи Правий сектор. Але на цій війні президент зазнає поразки. Відкриття внутрішнього фронту в державі — замість того, аби шукати компроміси – є великою помилкою. Коли на вулицях наших міст точиться війна, відкривати внутрішні фронт — безглуздя.
Так, я особисто – за деолігархізацію. Однак наш президент – один з найкрупніших олігархів нашої країни, не на стороні народу, який його обрав, а якраз навпаки -- олігархи багатіють за рахунок народу.  Влада, замість того, щоб перетворити олігархів на бізнесменів, заганяє простих українців у фіскальні кайдани.  Попри голосні обіцянки зменшити податковий тиск, обкладають податками зайвий квадратний сентимент двигуна автівки чи зайвий квадратний метр квартири – схоже на податковий терор. Оця вся стратегія направлена на крадіжки і на зміцнення своєї влади, а не на зміцнення держави, є катастрофічною для країни. 

— Я задаю одне і те ж питання багатьом: невже у нашій владі працюють люди настільки нерозумні, що не здатні аналізувати і прогнозувати ситуацію в країні? В чому проблема?

— Проблема в тому, що ті, хто сьогодні при владі, розглядають державу як свою корпорацію, як власний бізнес. Вони «купили» цей  бізнес шляхом підкупу виборців, і планують утримувати завдяки економічному знищенню своїх політичних конкурентів.    Подивіться: монополістами на практично усіх внутрішніх ринках країни є 6-7 осіб. Кондитерський ринок і ринок автомобілебудування повністю зайнятий президентом, енергетичний ринок зайнятий Ахметовим, ринок нафти і газу – зайнятий Фірташем, ринок авіаперевезень – зайнятий Коломойським і т. д. Саме монополізм є характерною «картинкою» для будь-якої олігархічної влади. Подивіться на аграрний ринок – у нас з’явилися велетенські латифундії – від Півдня аж до Закарпаття. У нашого президента – 320 гектарів землі. Селяни сьогодні відірвані від землі. Вони безправні. І замість того, аби перетворити Украйну не лише на світову житницю, а й на світову «годувальницю» (що з нашими природніми можливостями – цілком реально), ми знищуємо український аграрний ринок… Ось усі ці процеси катастрофічні для України.  Ми не маємо жодного кроку вперед. Не маємо жодної зреалізованої реформи…

— Ну чому ж? А поліція?  

— Основне гасло Хатії Деканоїдзе, яка очолила українську поліцію – поліцейський не повинен мати вищої освіти…  Скажіть будь ласка, в умовах тотальної корупції, яка існує в країні, як довго  така поліція зможе лишатися принциповою, чесною і відповідальною?  Поліція, про яку говорить Деканоїдзе — це поліція вулиці.  А як же, приміром, банківські злочини? Поліцейський без освіти зможе з ними впоратися? Тому – потрібна справжня реформа  всієї системи, але випускниця факультету міжнародний відносин таку реформу провести не може. А жодних компетентних спеціалістів у країні немає.

Більше того – реформувати міліцію без реальної реформи прокуратури, СБУ і суддівської гілки влади – неможливо. А у нас ключі від усіх судів лежать в Адміністрації президента.

Нам зрештою, потрібно провести реформу парламенту. Нам потрібно покінчити з однопалатним парламентом,  де сьогодні формується президентська коаліція.  Замість того, аби займатися справжніми державницькими  реформами, пишуть «мертву» Конституцію. Іншими словами  — формується система політичної диктатури. Тому що,  повторю, єдиний спосіб втримати владу в ситуації, яка склалася в країні  – це сила.  Але й сили, насправді, у влади немає – ми це бачимо по справі Корбана…

І якщо еліти не дадуть суспільству відповідь на питання «як нам далі жити», революційне піднесення мас неминуче.

— Ми підійшли до дуже цікавої теми. Як ви стверджуєте, нинішня влада не є національною, питомо українською, якщо хочете. У той же час ми є свідками процесу  потужного національного самоусвідомлення, який започаткований у значної частини суспільства.  Чи не вбачаєте у цьому певного дисонансу, невідповідності, що теж може привести до кризи – і у владі, і у суспільстві?

— Справа в тому, що нинішній президент ніколи не був реальним політичним лідером. Йому ця президентська «булава» впала, по-суті, на голову -- заліз на трактор і став героєм. Хоча Порошенко  вважає себе медіумом, який здатен заговорити натовп. Але, повторю, ні він, ні ті, хто очолює сьогодні владу –  ніколи не були політичними лідерами.

У дні кривавих штурмів Майдану ці люди – які сьогодні є владою — підписували ганебні політичні домовленості з Януковичем.

--- Вони хотіли з ним домовитися залишити його царювати ще невідомо на скільки часу.  Їм це не дали зробити Парасюк і такі, як він.  Я згоден – патріотизм українців сьогодні доволі високий… Але проблема українців у тому, що ми не є державницькою нацією.  Ми не розуміємо цінності держави як єдиної, найвищої національної ідеї.  Це при тому, що ми  представники одного з найстаріших  європейського етносів.  

Величезна проблема -- це безкультурність української влади, її нездатність гуртувати суспільство довкола наших глибинних цінностей, сприяти розвитку українського патріотизму, а тих хто здатний це зробити не пускали до влади, в тому числі негативну роль відіграє "зомбувальна машина".

Подивіться на Сінгапур, який навіть власної питної води не має… Сьогодні ВВП Сінгапура більше, ніж Росії. Чому? Та тому що Лі Куан Ю (перший прем’єр-міністр Сінгапура – МИР) – відправляв здібну молодь за державні кошти вчитися у кращих університетах світу, у Кембридж і Гарвард. Вони приїздили додому і їх ставали заступниками міністрів. Із зарплатами від п’яти до тридцяти тисяч доларів.  Він не наймав фахівців у маленькій Грузії, яка і зараз перебуває у глибокій кризі.  Тому, насправді, потрібно зробити прості речі – українська влада має стояти на захисті, передусім, національних інтересів.

— У цієї влади є час, як гадаєте, здійняти такі якісні перетворення всередині самої себе?

— Немає. Тому країна — в дуже серйозній небезпеці, ніяких гарантій немає, що ці небезпеки – навіть якщо Мінські домовленості будуть виконані  — зникнуть.

Не буде на Сході України Придністров’я. Там буде Сомалі.

Москва – із  особливим статусом Донбасу – отримає право силового вето над Києвом.

--- Ну гаразд, але ж вихід має бути?

Якщо не буде мудрості у влади і надалі, не буде братися до уваги злиденне життя народу, тоді нас чекає третій Майдан. Найгірше те, що в суспільство, та і в політику, вже дуже глибоко вмонтована зброя і вона буде вирішальною, але кривавою.

УКРАЇНА ПРОТИ...


70%, 14 голосів

30%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.