— Степане Богдановичу, як би ви  охарактеризували ситуацію в нашій країні одним словом?

— Розпад. Розпад української державності.

— Аж так серйозно?

— Більш ніж серйозно. Проблема навіть не у втраті Криму. І не в спроможності виробити план його повернення – адже такий план до сих пір відсутній. Проблема навіть не в Донбасі, де Путін, використавши слабкість нашої еліти, її жадібність, її безпринципність – всадив її, українську еліту – за стіл переговорів із сепаратистами.  Європа і Америка була змушена погодитися на так званий «мирний план», згідно якого ми гарантуємо сепаратистам право на самовизначення. Якого вони добилися шляхом воєнного повстання. Тобто, по суті, ми маємо  — з одного боку – агресію Росії, а з іншого – класичний тероризм, проти якого не боремося.

Проблема в тому, що потужна атака на українську державність триває. Втілюється  сценарій десуверенізації України, розроблений у Москві.  Порядок денний для України сьогодні виписує не українська політична еліта, виписує Москва.

— Чи не занадто ви песимістичні?

— На жаль, це не є песимізмом. Така об’єктивна реальність, в якій ми живемо. Яскраве підтвердження моїх слів — Мінські переговори, на проведення яких, насправді,  українська держава нікого не уповноважувала. У Мінську переговори ведуться між групою, особисто уповноваженою нашим президентом та сепаратистами.

Таким чином ми легітимізуємо те, із чим увесь світ бореться сьогодні. Ми легітимізуємо тероризм. Тому призначення виборів на Донбасі – це надання терористам можливості формування квазідержави на сході нашої країни.

Це є, повторюю, цілеспрямованою атакою на український суверенітет… Знаєте, у божої корівки є одна небезпека у житті – це зеленоока оса. Оса ця підсаджує свою личинку на божу корівку, і коли вона, ця личинка, починає розвиватися, вона з’їдає божу корівку. Те саме відбувається із Україною та ДНР/ЛНР.   Подумайте – чому в Україні не проводять жодних дискусій на вищому рівні щодо нашої державності, нашої територіальної цілісності? Чому забули про Будапештський меморандум? Місцеві вибори засвідчили, що центральна влада не здатна встановити повноцінний контроль над територіями. Подивіться на Закарпаття…  У Харкові влада перейшла до людей, які учора вивішували російський триколор на площах міст. Одеса знаходиться під контролем регіоналів. Ту саму ситуацію ми можемо отримати в Дніпропетровську.

— Власне, я й хотіла запитати у вас – як таке могло статися? Чи допускаєте ви якісь домовленості політиків, які перемогли в згадуваних вами регіонах, із центральною владою?

— Звісно…

Геннадій Адольфович Кернес заїжджав до президента в кабінет і про щось домовлялися… Про що може домовлятися головний сепаратист Харкова і що у них спільного із президентом, якого обрав Майдан?

Якби Геннадій Адольфович був олігархом із мільярдами на рахунках – тоді я би сказав, що це правильний крок. Але ж це не так… Тому, насправді, такі домовленості означають лише нікчемну таємну дипломатію, яка не працює на цілісність нашої держави.

Наша державна політика здійснюється людьми, які реалізують барижно-купецьку ідеологію в країні, в нашому суспільстві загалом… Справа в тому що в крані відбувається заміна понять. Ми не будуємо ДЕРЖАВУ, ми укріплюємо ВЛАДУ в цій державі…Усі дискусії в країні сьогодні точаться довкола того, як зробити українську владу якоюсь особливою. І все це призвело до того, що влада в країні опинилася в одних руках. Маленький приклад. Згідно з Конституцією, яку я писав ось цими руками, уряд у нашій країні формується на коаліційному принципі. Сьогодні цей принцип не виконується -- Конституція ігнорується.  Запросили на посади міністрів, фактично, мігрантів. Ці люди — завдяки абсолютно суб’єктивному рішенню президента — отримали українське громадянство, але вони, по суті, «сидять на чемоданах», не розуміють національних інтересів України і не несуть жодної відповідальності ні перед ким.

Ці міністри -емігранти не є політичними фігурами, це найманці, які, за інформацією Ігоря Луценка (Ігор Луценко, народний депутат України — МИР), отримують щомісяця по 50 тисяч доларів у конвертах.

Ще одна проблема: державою керує тотальна корупція. Про що ми говоримо, коли на президентському 5 каналі зарплати плалять у конвертах!  Президентські радники займаються лише перерозподілом фінансових потоків. Більше нічим... Після "Помаранчевої" революції  «смотрящих» було ліквідовано, Янукович їх повернув і цій владі вони знадобилися.  Бізнес живе на «відкатах». Міліціонери, прокурори, податківці, незрозумілі люди в балаклавах маски-шоу влаштовують, за будь-якою сфальсифікованою справою можуть знищити будь-який бізнес…Бізнесмени переїжджають у сусідню країну Польщу, а це мінус податки і робочі місця.

Все це є свідченням одного: олігархи не хочуть і не здатні будувати державу, вони розглядають її лише як власну корпорацію -- дохідний бізнес.

— Докази можете навести?

—  А ось місцеві вибори, які відбулися, стали елементарною торговельною операцією по купівлі -продажу бюлетенів. За даними соціологів, кількість виборців, які продали свій голос, зросла на цих виборах удвічі.  За даними Аронця (Олександр Аронець, кандидат в депутати Київради  від ВО «Свобода» – МИР), по Києву 40% бюлетенів за Кличко були куплені. І це ж президентська команда купувала!  Але я не звинувачую людей. Я звинувачую владу. Влада свідомо тримає людей у тотальній бідності і для цього опустили гривню по відношенню до долара у три рази, а це практично означає зниження доходу кожного українця (без індексації) у три рази.  Тепер купляють собі владу на п’ять  років  — керувати душами цих злиденних людей.

Отак ми втратили цінності, які забезпечують розвиток української державності.

Тому влада не веде дискусію про нагальну, життєву необхідність розбудови національної української держави, натомість, вболіває, аби  МВФ дав гроші, бо ми не можемо їх заробити через тотальні крадіжки і побори. Наша національна економіка продовжує падіння. І ми ще не досягли дна, але крах дуже близько!

Олігархія будує у країні систему  такого собі кланового холдингу, в якому нормально жити можуть лише ті, хто пристосується до корита олігархії.

Відсутність  широких інтелектуальних дискусій в суспільстві, відсутність об’єктивних експертних оцінок діяльності президента, відсутність коло нього радників, здатних розуміти ситуацію і давати президенту розумні поради, а може він їх і не слухає, а слухає когось з-за кордону, все це привело до того, що президент країни приймає нерозумні для країни і людей рішення.

— Трішки конкретніше – які саме рішення президента ви вважаєте нерозумними?

— Арешт Корбана – це арешт людини, яка, начебто, чинила якісь злочини, які не можуть довести навіть у Чернігівському суді. А з іншого боку – ми всі розуміємо, що це війна проти Коломойського.

Коломойский – це людина, яка витратила близько 5 мільярдів на те, аби не дати Путіну створити Дніпропетровську народну республіку. Путіну дуже хотілося захопити «Південьмаш», на якому виготовляються ракети, що складають основу ядерного щита Росії. 

Коломойський, людина, яка фінансує близько семи добровольчих батальйонів, включаючи Правий сектор. Але на цій війні президент зазнає поразки. Відкриття внутрішнього фронту в державі — замість того, аби шукати компроміси – є великою помилкою. Коли на вулицях наших міст точиться війна, відкривати внутрішні фронт — безглуздя.

Так, я особисто – за деолігархізацію. Однак наш президент – один з найкрупніших олігархів нашої країни, не на стороні народу, який його обрав, а якраз навпаки -- олігархи багатіють за рахунок народу.  Влада, замість того, щоб перетворити олігархів на бізнесменів, заганяє простих українців у фіскальні кайдани.  Попри голосні обіцянки зменшити податковий тиск, обкладають податками зайвий квадратний сентимент двигуна автівки чи зайвий квадратний метр квартири – схоже на податковий терор. Оця вся стратегія направлена на крадіжки і на зміцнення своєї влади, а не на зміцнення держави, є катастрофічною для країни. 

— Я задаю одне і те ж питання багатьом: невже у нашій владі працюють люди настільки нерозумні, що не здатні аналізувати і прогнозувати ситуацію в країні? В чому проблема?

— Проблема в тому, що ті, хто сьогодні при владі, розглядають державу як свою корпорацію, як власний бізнес. Вони «купили» цей  бізнес шляхом підкупу виборців, і планують утримувати завдяки економічному знищенню своїх політичних конкурентів.    Подивіться: монополістами на практично усіх внутрішніх ринках країни є 6-7 осіб. Кондитерський ринок і ринок автомобілебудування повністю зайнятий президентом, енергетичний ринок зайнятий Ахметовим, ринок нафти і газу – зайнятий Фірташем, ринок авіаперевезень – зайнятий Коломойським і т. д. Саме монополізм є характерною «картинкою» для будь-якої олігархічної влади. Подивіться на аграрний ринок – у нас з’явилися велетенські латифундії – від Півдня аж до Закарпаття. У нашого президента – 320 гектарів землі. Селяни сьогодні відірвані від землі. Вони безправні. І замість того, аби перетворити Украйну не лише на світову житницю, а й на світову «годувальницю» (що з нашими природніми можливостями – цілком реально), ми знищуємо український аграрний ринок… Ось усі ці процеси катастрофічні для України.  Ми не маємо жодного кроку вперед. Не маємо жодної зреалізованої реформи…

— Ну чому ж? А поліція?  

— Основне гасло Хатії Деканоїдзе, яка очолила українську поліцію – поліцейський не повинен мати вищої освіти…  Скажіть будь ласка, в умовах тотальної корупції, яка існує в країні, як довго  така поліція зможе лишатися принциповою, чесною і відповідальною?  Поліція, про яку говорить Деканоїдзе — це поліція вулиці.  А як же, приміром, банківські злочини? Поліцейський без освіти зможе з ними впоратися? Тому – потрібна справжня реформа  всієї системи, але випускниця факультету міжнародний відносин таку реформу провести не може. А жодних компетентних спеціалістів у країні немає.

Більше того – реформувати міліцію без реальної реформи прокуратури, СБУ і суддівської гілки влади – неможливо. А у нас ключі від усіх судів лежать в Адміністрації президента.

Нам зрештою, потрібно провести реформу парламенту. Нам потрібно покінчити з однопалатним парламентом,  де сьогодні формується президентська коаліція.  Замість того, аби займатися справжніми державницькими  реформами, пишуть «мертву» Конституцію. Іншими словами  — формується система політичної диктатури. Тому що,  повторю, єдиний спосіб втримати владу в ситуації, яка склалася в країні  – це сила.  Але й сили, насправді, у влади немає – ми це бачимо по справі Корбана…

І якщо еліти не дадуть суспільству відповідь на питання «як нам далі жити», революційне піднесення мас неминуче.

— Ми підійшли до дуже цікавої теми. Як ви стверджуєте, нинішня влада не є національною, питомо українською, якщо хочете. У той же час ми є свідками процесу  потужного національного самоусвідомлення, який започаткований у значної частини суспільства.  Чи не вбачаєте у цьому певного дисонансу, невідповідності, що теж може привести до кризи – і у владі, і у суспільстві?

— Справа в тому, що нинішній президент ніколи не був реальним політичним лідером. Йому ця президентська «булава» впала, по-суті, на голову -- заліз на трактор і став героєм. Хоча Порошенко  вважає себе медіумом, який здатен заговорити натовп. Але, повторю, ні він, ні ті, хто очолює сьогодні владу –  ніколи не були політичними лідерами.

У дні кривавих штурмів Майдану ці люди – які сьогодні є владою — підписували ганебні політичні домовленості з Януковичем.

--- Вони хотіли з ним домовитися залишити його царювати ще невідомо на скільки часу.  Їм це не дали зробити Парасюк і такі, як він.  Я згоден – патріотизм українців сьогодні доволі високий… Але проблема українців у тому, що ми не є державницькою нацією.  Ми не розуміємо цінності держави як єдиної, найвищої національної ідеї.  Це при тому, що ми  представники одного з найстаріших  європейського етносів.  

Величезна проблема -- це безкультурність української влади, її нездатність гуртувати суспільство довкола наших глибинних цінностей, сприяти розвитку українського патріотизму, а тих хто здатний це зробити не пускали до влади, в тому числі негативну роль відіграє "зомбувальна машина".

Подивіться на Сінгапур, який навіть власної питної води не має… Сьогодні ВВП Сінгапура більше, ніж Росії. Чому? Та тому що Лі Куан Ю (перший прем’єр-міністр Сінгапура – МИР) – відправляв здібну молодь за державні кошти вчитися у кращих університетах світу, у Кембридж і Гарвард. Вони приїздили додому і їх ставали заступниками міністрів. Із зарплатами від п’яти до тридцяти тисяч доларів.  Він не наймав фахівців у маленькій Грузії, яка і зараз перебуває у глибокій кризі.  Тому, насправді, потрібно зробити прості речі – українська влада має стояти на захисті, передусім, національних інтересів.

— У цієї влади є час, як гадаєте, здійняти такі якісні перетворення всередині самої себе?

— Немає. Тому країна — в дуже серйозній небезпеці, ніяких гарантій немає, що ці небезпеки – навіть якщо Мінські домовленості будуть виконані  — зникнуть.

Не буде на Сході України Придністров’я. Там буде Сомалі.

Москва – із  особливим статусом Донбасу – отримає право силового вето над Києвом.

--- Ну гаразд, але ж вихід має бути?

Якщо не буде мудрості у влади і надалі, не буде братися до уваги злиденне життя народу, тоді нас чекає третій Майдан. Найгірше те, що в суспільство, та і в політику, вже дуже глибоко вмонтована зброя і вона буде вирішальною, але кривавою.