хочу сюда!
 

Оксана

46 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 45-53 лет

Заметки с меткой «злидні»

Цікаво

Чую в новинах, look Лєрка-Аблігация в Україну повертаються ura і після майже річного відпочинку можуть навіть в ВР завітати, жеби вповісти про досягнення, перемоги та здобутки. sila money money money  draznilka 
Як чинили з такими посадовцями у старенькій Європі, ми знаєм: знімали живцем шкуру і оббивали нею посадове крісло bravo

Цікаво би взнати які думки і передбачення у місцевої спільноти? 

22%, 2 голоса

33%, 3 голоса

44%, 4 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

В 1950 году Москва уже создавала ДНР/ЛНР - получилась КНДР


В истории нет и не было примеров, чтобы после «братской» помощи Москвы население страны, которой эта помощь была оказана, стало жить лучше. Хуже – полно. То есть всегда
За пять дней до большой войны на корейском полуострове, 20 июня 1950 года в Московском концертном зале имени Чайковского выступают артисты Пхеньянского художественного театра (Корейская народная демократическая республика). Событие не рядовое. Газета Известия на следующий день сообщает: «С большим успехом были исполнены «Кантата о Сталине» А.В. Александрова и «Песня о вожде корейского народа Ким Ир Сене». Репертуар знаковый.
Последние три года жизни советского вождя Сталина пройдут под одной звездой. И имя этой звезде «гражданская» война в Корее 1950-1953 год.
Конечно же, ни одной строчкой, ни одним звуком пропагандисты Кремля не упоминают, что нет никакого Ким Ир Сена, вождя КНДР, а есть капитан советской армии Ким Сон Чжу. Имя, и пристойную легенду «прославленному партизану Ким Ир Сену» сочинили и раскрутили уже в Москве, после того как в 1940-ом будущий «вечный президент», обосновался под Хабаровском, в пехотном училище.
Ким женился в Советском Союзе. Советские офицеры называли его жену Верой. В феврале 1942 года у него родился сын, который на русский манер именовался Юра (будущий Ким Чен Ир). Второго сына назвали Александром. Но мальчик в три года отроду, утонул. Еще через два года скончалась «Вера».
Жуткая закономерность: во все страны, куда входила Москва, следом за ней тянулась бедность, сужение гражданских свобод, консервация отсталости
В августе 1945-го молодого Кима привезли из Москвы в Пхеньян. Переодели в форму офицера советской армии и назначили «национальным вождем». С ним было около 40 корейских "партизан". Все в форме советских солдат. Вежливые, зеленные человечки, с раскосыми глазами, примерно такими же какие сейчас моргают из дула танка в районе Дебальцево.
Так Москва стала готовить «гражданскую» войну в Корее. Ну что-то вроде свержение сеульской хунты, во главе с «фашистом», избранным на выборах, Ли Сын Маном. Ему досталось разгромленное японцами государство, в котором были огрызки деморализованной армии, и абсолютно не было ни одного самолета или танка. В отличии от севера, куда Москва перебросила мощный арсенал легкого и тяжелого вооружения.
После Второй мировой войны корейский полуостров был поделен между севером, со столицей в Пхеньяне, и югом - столица Сеул. С прозападным лидером, выпускником Гарварда Ли Сын Маном по одну строну, и просоветским Ким Ир Сеном, с его единственным в жизни университетом – кружок марксизма -ленинизма. Обе страны не признавали друг друга.
Никита Хрущев, будущий председатель Совета министров СССР и первый секретарь ЦК КПСС вспоминал, как Ким Ир Сен телеграммами, да и при личных визитах в Москву, уговаривал Сталина «прощупать Южную Корею штыком».
Он убедил Сталина, что народ на юге только и ждет помощи, чтобы восстать против антинародного режима. Короче, «Сталин, приди и спаси нас».
Китайский руководитель товарищ Мао Цзедун убедил Сталина, что американцы не вмешаются в конфликт, и что если только тот пожелает Сеул станет легкой добычей Ким Ир Сену (то есть Москвы). Сталин дал добро. Но военное участие СССР в этой авантюре должно было быть скрыто. Исключительно гражданская война трудового народа, против … ну сами понимаете против кого - хунты, клики, империалистов, фашистов, карателей, редисок.
25 июня 1950 года семь дивизий Ким Ир Сена при поддержке ста пятидесяти советских танков Т-34 атаковали юг, и за четыре дня взяли Сеул.
Из сентябрьского выступления Ким Ир Сена на радио Пхеньяна (речь была перепечатана в газете Известия от 14 сентября 1950 года)
«Ныне правительство КНДР осуществляет свои полномочия уже не только в северной части нашей республики, но также на всей территории Южной Кореи. В освобожденных районах восстановлены подлинные органы народной власти – народные комитеты».
Не буду описывать ход войны. Об этом можно прочесть в исторической литературе, открытых источниках. Чаши весов многократно колебались то в одну, то в другую сторону. Остановлюсь на моментах, которые теперь особенно дорогие украинскому сердцу.
Итак, Владимир Путин, ой, извините, Йосиф Сталин и министр иностранных дел Сергей Лавров (еще раз извините, Андрей Вышинский) приказывают советскому представителю в ООН Якову Малику (Чуркин 20 века), бойкотировать заседания Совета Безопасности.
Малик, на правах представителя великой державы, имел право накладывать вето на любую резолюцию ООН, с которой СССР не был согласен. Когда же он по приказу сверху покинул зал заседаний, Генеральная Ассамблея приняла резолюцию, которая признала целесообразным ввести войска ООН для обороны Республики Кореи от международной агрессии. Так американские войска получили право высадиться на горящий полуостров под флагом ООН.
Из сентябрьского выступления Ким Ир Сена на радио Пхеньяна
«Американские агрессоры пытаются прикрыть свои агрессивные действия флагом ООН, основываясь на незаконном решении Совета безопасности, принятом без участия представителей Советского Союза. Для оправдания своего агрессивного нападения на нашу родину, вооруженные американские интервенты называют наш народ, поднявшийся на защиту свободы, независимости и чести своей родины, «агрессором».
Пока «ополченцы» Ким Ир Сена на советских танках колесили по Сеулу, советская общественность, за неимением фейсбука, голосила в прессе, строчила «посты» в «социальных сетях» того времени в газеты Известия, Комсомольскую… Пионерскую…. И просто Правду.
Советские разжигатели мира – официально, месяц спустя 22 советских летчика -истребителя получили на войне в Корее звания Героев СССР. Там же СССР потеряли 335 самолетов и 200 летчиков.
За три года война полностью разрушила экономическую, политическую, общественную жизнь полуострова. Закончилась она стремительно, всего через три месяца после смерти Сталина (я ни на что не намекаю).
Юг и Север зажили своей собственной жизнью. К концу 1950-х Ким Ир Сен расправился с инакомыслящими в Трудовой партии. В июле 1961 он посетил Москву и Пекин, где подписал договоры о дружбе, сотрудничестве и взаимопомощи. США подписали договор о взаимной обороне с Южной Кореей еще в 1954 году.
Ким Ир Сен поставил абсолютный рекорд – он единолично управлял Северной Кореей почти полвека. С того момента, как в 1945 году капитана советской армии Ким Ир Сена советские танки доставили в Пхеньян, и до самой смерти в 1994 году.
В принятой после его смерти конституции 1997 года Ким Ир Сен назван «вечным президентом республики». Затем власть перешла его сыну Ким Чен Иру, после -- его внуку Ким Чен Ыну, который правит в стиле своих отцов и поныне.
КНДР – самое закрытое и одно из беднейших государств мира, с широко сетью концлагерей, выживающий исключительно за счет гуманитарной помощи (которая в том числе приходит из США, Японии, Южной Кореи). ВВП – $ 12,3 млрд - № 118 в мире (ВВП на душу населения - $ 583). Качество жизни в широкой сети концлагерей не поддается измерению.
Южная Корея за последние полвека превратилась в азиатского тигра, в одну из самых передовых и инновационных государств планеты, обеспечив свою узнаваемость такими транснациональными брендами как Samsung, LG, Hyundai, Kia Motors и т.д. ВВП страны $ 1,3 трлн - №15 в мире. (ВВП на душу населения – $ 26,5 тыс – 32 результат)
Послесловие:
Такова действительность. В истории нет и не было примеров, чтобы после «братского» вторжения, (помощи Москвы), хотя бы одна страна в мире стала жить лучше прежнего. Да что там лучше, нет примеров, чтобы стало не хуже.
Жуткая закономерность: все страны, куда входила Москва, следом за ней тянется бедность, сужение гражданских свобод, консервация отсталости. В самых запущенных случаях гуманитарная катастрофа.
Новейшие истории Северной и Южной Кореи, как Западной и Восточной Германии, Израиля и Египта, (Венгрия – 1956, Чехословакия – 1968, Польша – 1981) Молдовы и Приднестровья, Хорватии и Сербии, Грузии и Абхазии – это все иллюстрации к атласу русского мира. Сейчас в него пытаются вклеить еще три странички – ДНР/ЛНР и Крым. Думаете этот эксперимент станет исключением из правил?
Если кто-то знаете исключения из этого правила, куда вошла Московия и там стало лучше, или по крайней мере не хуже, напишите об этом уникальном случае в комментариях. Я такой пример не нашел.

Розпад української державності.



Степан Богданович Гавриш —  віце-спікер парламенту при президентові Кучмі,  радник із  конституційних питань президента Ющенка, заступник секретаря РНБОУ при президентові Януковичу. Сьогодні він пише книгу «Україна між Габсбургами и Гогенцоллерми» і може дозволити собі говорити те, про що «придворні» політики воліють мовчати. Отже, наша розмова з Богданом Гавришем про президента і уряд, війну і мир, наше минуле і, про те,  що усіх цікавить  найбільше – про наше майбутнє…

— Степане Богдановичу, як би ви  охарактеризували ситуацію в нашій країні одним словом?

— Розпад. Розпад української державності.

— Аж так серйозно?

— Більш ніж серйозно. Проблема навіть не у втраті Криму. І не в спроможності виробити план його повернення – адже такий план до сих пір відсутній. Проблема навіть не в Донбасі, де Путін, використавши слабкість нашої еліти, її жадібність, її безпринципність – всадив її, українську еліту – за стіл переговорів із сепаратистами.  Європа і Америка була змушена погодитися на так званий «мирний план», згідно якого ми гарантуємо сепаратистам право на самовизначення. Якого вони добилися шляхом воєнного повстання. Тобто, по суті, ми маємо  — з одного боку – агресію Росії, а з іншого – класичний тероризм, проти якого не боремося.

Проблема в тому, що потужна атака на українську державність триває. Втілюється  сценарій десуверенізації України, розроблений у Москві.  Порядок денний для України сьогодні виписує не українська політична еліта, виписує Москва.

— Чи не занадто ви песимістичні?

— На жаль, це не є песимізмом. Така об’єктивна реальність, в якій ми живемо. Яскраве підтвердження моїх слів — Мінські переговори, на проведення яких, насправді,  українська держава нікого не уповноважувала. У Мінську переговори ведуться між групою, особисто уповноваженою нашим президентом та сепаратистами.

Таким чином ми легітимізуємо те, із чим увесь світ бореться сьогодні. Ми легітимізуємо тероризм. Тому призначення виборів на Донбасі – це надання терористам можливості формування квазідержави на сході нашої країни.

Це є, повторюю, цілеспрямованою атакою на український суверенітет… Знаєте, у божої корівки є одна небезпека у житті – це зеленоока оса. Оса ця підсаджує свою личинку на божу корівку, і коли вона, ця личинка, починає розвиватися, вона з’їдає божу корівку. Те саме відбувається із Україною та ДНР/ЛНР.   Подумайте – чому в Україні не проводять жодних дискусій на вищому рівні щодо нашої державності, нашої територіальної цілісності? Чому забули про Будапештський меморандум? Місцеві вибори засвідчили, що центральна влада не здатна встановити повноцінний контроль над територіями. Подивіться на Закарпаття…  У Харкові влада перейшла до людей, які учора вивішували російський триколор на площах міст. Одеса знаходиться під контролем регіоналів. Ту саму ситуацію ми можемо отримати в Дніпропетровську.

— Власне, я й хотіла запитати у вас – як таке могло статися? Чи допускаєте ви якісь домовленості політиків, які перемогли в згадуваних вами регіонах, із центральною владою?

— Звісно…

Геннадій Адольфович Кернес заїжджав до президента в кабінет і про щось домовлялися… Про що може домовлятися головний сепаратист Харкова і що у них спільного із президентом, якого обрав Майдан?

Якби Геннадій Адольфович був олігархом із мільярдами на рахунках – тоді я би сказав, що це правильний крок. Але ж це не так… Тому, насправді, такі домовленості означають лише нікчемну таємну дипломатію, яка не працює на цілісність нашої держави.

Наша державна політика здійснюється людьми, які реалізують барижно-купецьку ідеологію в країні, в нашому суспільстві загалом… Справа в тому що в крані відбувається заміна понять. Ми не будуємо ДЕРЖАВУ, ми укріплюємо ВЛАДУ в цій державі…Усі дискусії в країні сьогодні точаться довкола того, як зробити українську владу якоюсь особливою. І все це призвело до того, що влада в країні опинилася в одних руках. Маленький приклад. Згідно з Конституцією, яку я писав ось цими руками, уряд у нашій країні формується на коаліційному принципі. Сьогодні цей принцип не виконується -- Конституція ігнорується.  Запросили на посади міністрів, фактично, мігрантів. Ці люди — завдяки абсолютно суб’єктивному рішенню президента — отримали українське громадянство, але вони, по суті, «сидять на чемоданах», не розуміють національних інтересів України і не несуть жодної відповідальності ні перед ким.

Ці міністри -емігранти не є політичними фігурами, це найманці, які, за інформацією Ігоря Луценка (Ігор Луценко, народний депутат України — МИР), отримують щомісяця по 50 тисяч доларів у конвертах.

Ще одна проблема: державою керує тотальна корупція. Про що ми говоримо, коли на президентському 5 каналі зарплати плалять у конвертах!  Президентські радники займаються лише перерозподілом фінансових потоків. Більше нічим... Після "Помаранчевої" революції  «смотрящих» було ліквідовано, Янукович їх повернув і цій владі вони знадобилися.  Бізнес живе на «відкатах». Міліціонери, прокурори, податківці, незрозумілі люди в балаклавах маски-шоу влаштовують, за будь-якою сфальсифікованою справою можуть знищити будь-який бізнес…Бізнесмени переїжджають у сусідню країну Польщу, а це мінус податки і робочі місця.

Все це є свідченням одного: олігархи не хочуть і не здатні будувати державу, вони розглядають її лише як власну корпорацію -- дохідний бізнес.

— Докази можете навести?

—  А ось місцеві вибори, які відбулися, стали елементарною торговельною операцією по купівлі -продажу бюлетенів. За даними соціологів, кількість виборців, які продали свій голос, зросла на цих виборах удвічі.  За даними Аронця (Олександр Аронець, кандидат в депутати Київради  від ВО «Свобода» – МИР), по Києву 40% бюлетенів за Кличко були куплені. І це ж президентська команда купувала!  Але я не звинувачую людей. Я звинувачую владу. Влада свідомо тримає людей у тотальній бідності і для цього опустили гривню по відношенню до долара у три рази, а це практично означає зниження доходу кожного українця (без індексації) у три рази.  Тепер купляють собі владу на п’ять  років  — керувати душами цих злиденних людей.

Отак ми втратили цінності, які забезпечують розвиток української державності.

Тому влада не веде дискусію про нагальну, життєву необхідність розбудови національної української держави, натомість, вболіває, аби  МВФ дав гроші, бо ми не можемо їх заробити через тотальні крадіжки і побори. Наша національна економіка продовжує падіння. І ми ще не досягли дна, але крах дуже близько!

Олігархія будує у країні систему  такого собі кланового холдингу, в якому нормально жити можуть лише ті, хто пристосується до корита олігархії.

Відсутність  широких інтелектуальних дискусій в суспільстві, відсутність об’єктивних експертних оцінок діяльності президента, відсутність коло нього радників, здатних розуміти ситуацію і давати президенту розумні поради, а може він їх і не слухає, а слухає когось з-за кордону, все це привело до того, що президент країни приймає нерозумні для країни і людей рішення.

— Трішки конкретніше – які саме рішення президента ви вважаєте нерозумними?

— Арешт Корбана – це арешт людини, яка, начебто, чинила якісь злочини, які не можуть довести навіть у Чернігівському суді. А з іншого боку – ми всі розуміємо, що це війна проти Коломойського.

Коломойский – це людина, яка витратила близько 5 мільярдів на те, аби не дати Путіну створити Дніпропетровську народну республіку. Путіну дуже хотілося захопити «Південьмаш», на якому виготовляються ракети, що складають основу ядерного щита Росії. 

Коломойський, людина, яка фінансує близько семи добровольчих батальйонів, включаючи Правий сектор. Але на цій війні президент зазнає поразки. Відкриття внутрішнього фронту в державі — замість того, аби шукати компроміси – є великою помилкою. Коли на вулицях наших міст точиться війна, відкривати внутрішні фронт — безглуздя.
Так, я особисто – за деолігархізацію. Однак наш президент – один з найкрупніших олігархів нашої країни, не на стороні народу, який його обрав, а якраз навпаки -- олігархи багатіють за рахунок народу.  Влада, замість того, щоб перетворити олігархів на бізнесменів, заганяє простих українців у фіскальні кайдани.  Попри голосні обіцянки зменшити податковий тиск, обкладають податками зайвий квадратний сентимент двигуна автівки чи зайвий квадратний метр квартири – схоже на податковий терор. Оця вся стратегія направлена на крадіжки і на зміцнення своєї влади, а не на зміцнення держави, є катастрофічною для країни. 

— Я задаю одне і те ж питання багатьом: невже у нашій владі працюють люди настільки нерозумні, що не здатні аналізувати і прогнозувати ситуацію в країні? В чому проблема?

— Проблема в тому, що ті, хто сьогодні при владі, розглядають державу як свою корпорацію, як власний бізнес. Вони «купили» цей  бізнес шляхом підкупу виборців, і планують утримувати завдяки економічному знищенню своїх політичних конкурентів.    Подивіться: монополістами на практично усіх внутрішніх ринках країни є 6-7 осіб. Кондитерський ринок і ринок автомобілебудування повністю зайнятий президентом, енергетичний ринок зайнятий Ахметовим, ринок нафти і газу – зайнятий Фірташем, ринок авіаперевезень – зайнятий Коломойським і т. д. Саме монополізм є характерною «картинкою» для будь-якої олігархічної влади. Подивіться на аграрний ринок – у нас з’явилися велетенські латифундії – від Півдня аж до Закарпаття. У нашого президента – 320 гектарів землі. Селяни сьогодні відірвані від землі. Вони безправні. І замість того, аби перетворити Украйну не лише на світову житницю, а й на світову «годувальницю» (що з нашими природніми можливостями – цілком реально), ми знищуємо український аграрний ринок… Ось усі ці процеси катастрофічні для України.  Ми не маємо жодного кроку вперед. Не маємо жодної зреалізованої реформи…

— Ну чому ж? А поліція?  

— Основне гасло Хатії Деканоїдзе, яка очолила українську поліцію – поліцейський не повинен мати вищої освіти…  Скажіть будь ласка, в умовах тотальної корупції, яка існує в країні, як довго  така поліція зможе лишатися принциповою, чесною і відповідальною?  Поліція, про яку говорить Деканоїдзе — це поліція вулиці.  А як же, приміром, банківські злочини? Поліцейський без освіти зможе з ними впоратися? Тому – потрібна справжня реформа  всієї системи, але випускниця факультету міжнародний відносин таку реформу провести не може. А жодних компетентних спеціалістів у країні немає.

Більше того – реформувати міліцію без реальної реформи прокуратури, СБУ і суддівської гілки влади – неможливо. А у нас ключі від усіх судів лежать в Адміністрації президента.

Нам зрештою, потрібно провести реформу парламенту. Нам потрібно покінчити з однопалатним парламентом,  де сьогодні формується президентська коаліція.  Замість того, аби займатися справжніми державницькими  реформами, пишуть «мертву» Конституцію. Іншими словами  — формується система політичної диктатури. Тому що,  повторю, єдиний спосіб втримати владу в ситуації, яка склалася в країні  – це сила.  Але й сили, насправді, у влади немає – ми це бачимо по справі Корбана…

І якщо еліти не дадуть суспільству відповідь на питання «як нам далі жити», революційне піднесення мас неминуче.

— Ми підійшли до дуже цікавої теми. Як ви стверджуєте, нинішня влада не є національною, питомо українською, якщо хочете. У той же час ми є свідками процесу  потужного національного самоусвідомлення, який започаткований у значної частини суспільства.  Чи не вбачаєте у цьому певного дисонансу, невідповідності, що теж може привести до кризи – і у владі, і у суспільстві?

— Справа в тому, що нинішній президент ніколи не був реальним політичним лідером. Йому ця президентська «булава» впала, по-суті, на голову -- заліз на трактор і став героєм. Хоча Порошенко  вважає себе медіумом, який здатен заговорити натовп. Але, повторю, ні він, ні ті, хто очолює сьогодні владу –  ніколи не були політичними лідерами.

У дні кривавих штурмів Майдану ці люди – які сьогодні є владою — підписували ганебні політичні домовленості з Януковичем.

--- Вони хотіли з ним домовитися залишити його царювати ще невідомо на скільки часу.  Їм це не дали зробити Парасюк і такі, як він.  Я згоден – патріотизм українців сьогодні доволі високий… Але проблема українців у тому, що ми не є державницькою нацією.  Ми не розуміємо цінності держави як єдиної, найвищої національної ідеї.  Це при тому, що ми  представники одного з найстаріших  європейського етносів.  

Величезна проблема -- це безкультурність української влади, її нездатність гуртувати суспільство довкола наших глибинних цінностей, сприяти розвитку українського патріотизму, а тих хто здатний це зробити не пускали до влади, в тому числі негативну роль відіграє "зомбувальна машина".

Подивіться на Сінгапур, який навіть власної питної води не має… Сьогодні ВВП Сінгапура більше, ніж Росії. Чому? Та тому що Лі Куан Ю (перший прем’єр-міністр Сінгапура – МИР) – відправляв здібну молодь за державні кошти вчитися у кращих університетах світу, у Кембридж і Гарвард. Вони приїздили додому і їх ставали заступниками міністрів. Із зарплатами від п’яти до тридцяти тисяч доларів.  Він не наймав фахівців у маленькій Грузії, яка і зараз перебуває у глибокій кризі.  Тому, насправді, потрібно зробити прості речі – українська влада має стояти на захисті, передусім, національних інтересів.

— У цієї влади є час, як гадаєте, здійняти такі якісні перетворення всередині самої себе?

— Немає. Тому країна — в дуже серйозній небезпеці, ніяких гарантій немає, що ці небезпеки – навіть якщо Мінські домовленості будуть виконані  — зникнуть.

Не буде на Сході України Придністров’я. Там буде Сомалі.

Москва – із  особливим статусом Донбасу – отримає право силового вето над Києвом.

--- Ну гаразд, але ж вихід має бути?

Якщо не буде мудрості у влади і надалі, не буде братися до уваги злиденне життя народу, тоді нас чекає третій Майдан. Найгірше те, що в суспільство, та і в політику, вже дуже глибоко вмонтована зброя і вона буде вирішальною, але кривавою.

Антинародна діяльність обраної влади.

Світлина від Valentin Melya.
Відповідно до законодавства Кабмін був забов"язаний підвищити зарплати та пенсії на рівень інфляції вже кілька разів. По даним статистики за 2014 рік інфляція склала 125%, за 2015 рік - 135%. Разом - 260%. Зовсім просто порахувати на скільки ця влада обікрала свій народ (в рази), який після Революції, в значній більшості став жити у злиднях.
       По даним ООН, за межою бідності проживає понад 80% українців. Навіть, "двічі не судимий" Янукович такими шаленими темпами не обкрадав бідний свій народ, який і обрав цю ганебну владу казнокрадів -- професіоналів. Судимий Янукович проти несудимого Потрошенка, по обкраданню злиденного народу, просто "відпочиває".

Мы не бедные, у нас просто нет денег!

Предвыборная кампания для меня — это всегда общение с людьми. Выступая на улицах, получаешь бесценный шанс увидеть реальную ситуацию, узнать, чем на самом деле живёт народ. Так вот в Киеве народ живёт в отрицании реалий, в яростном нежелании признать правду. Если послушать прохожих, в Украине практически нет бедных людей.

«Да, да, всё так. Но меня это не касается» — сейчас думаете вы, кто читает этот блог. Ещё как касается! Ответьте на следующие вопросы.


Вы покупаете те продукты питания, которые вам хочется, или те, на которые хватает денег?

Вы покупаете ту одежду и обувь, которые вам хочется, или те, на которые хватает денег?

Как часто вы можете себе позволить отдых за границей?

Как давно вы проходили полное медицинское обследование с целью профилактики?


Уважаемые сограждане, поймите: бедность и нищета — это не ваша вина! Это государственному аппарату и экс-президентам Украины должно быть стыдно, что сегодня в Украине за чертой бедности проживает около 80% населения, что в стране, так щедро одарённой природой, с выгоднейшим географическим расположением, люди прозябают от хронического безденежья.

«Мы не бедные, просто у нас нет денег!» — восклицает несчастная старушка, у которой едва хватает денег на питание. «Мне внуки помогают, поэтому я себя нищей не считаю».

«Я не бедный, у меня просто пока нет денег!» — говорит студент, своими силами поступивший в киевский университет на бюджет. Он не знает, сможет ли завтра найти работу по специальности, он не уверен, что останется жить в Украине, но он не считает себя лишённым денег и возможностей.

«Мы не нищие!» — заявляет врач-терапевт с зарплатой ниже пособия по безработице. Она явно раздражена моим выступлением. Стоящая рядом с ней дама (тоже работник бюджетной сферы) кивает и говорит в пику мне, что нашими врачами вообще гордиться нужно, потому что без них мы бы точно не выжили. Они обе не поняли, что я объяснял: народ, который не осознаёт своих проблем, не требует от власти их решения. Пожаловались, что тарифы ЖКХ слишком высокие — получите субсидии. Вас же тарифы не устраивают, а не то, что у вас попросту нет денег на их оплату…

Украина населена очень гордыми людьми, и это, с одной стороны делает им честь, а с другой — ставит в тупик.

Выздоровление начинается с признания того, что болезнь есть. Вы можете игнорировать симптомы, врать саму себе и окружающим, что это всего лишь лёгкое недомогание. В итоге, чем раньше вы придёте к врачу, тем лучше. С бедностью та же история. Симптом хронической нехватки средств на самое необходимое должен быть признан обществом в целом и отдельными его членами. И чем раньше народ потребует от власти денег, тем лучше.

Возрождение Украины начнётся не с патриотических лозунгов, не с призывов о единстве или справедливости, не с культуры, а с признания простого факта: мы, граждане Украины, бедный, обложенный налогами и задавленный государственным регулированием народ, и мы хотим денег. С этого момента политики будут вынуждены искать путь из нищеты, а СМИ — снимать телепередачи о том, как делаются деньги.

Вам нужно сделать над собой усилие и преодолеть психологический барьер! Часто люди, лишённые средств к существованию, делают всё, чтобы оставаться в тупике. Они структурируют своё время телесериалами, посиделками на лавочке, пустой болтовнёй с соседями, алкоголем, всем, чем угодно, лишь бы избавиться от ощущения бессмысленности. Они спрятались за свою нищету и с каким-то исступлением отвергают всё, что напоминает о том, что их жизнь может стать сытой.

Виктор Франкл, знаменитый психолог, психотерапевт, прошедший ад немецкого концлагеря, писал после окончания войны, что выжил только потому, что у него была цель, смысл жизни. Те заключённые, кто имел смысл жизни, переносили страдания, те же, кто смирялся со своей участью, быстро гибли.


У бедности украинских граждан должен быть смысл. Она может быть оправдана лишь в одном случае — если в будущем мы станем состоятельным народом, который прошёл свой тяжкий путь через тернии к звёздам.


Balashov.com.ua


Зачекалися



-Голубонько, коли ти вже прийдеш по нас? Ми вже не змога так злидарювати...