хочу сюда!
 

маргарита

40 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «розпад»

Це контури розпаду РФ

Росія та решта. Якими можуть бути контури розпаду РФ
Невідворотний крах режиму Путіна здатний спровокувати розпад Росії. На відміну від унітарної України в РФ усі області та республіки формально є рівноправними суб’єктами федерації.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347) 
від 3 липня, 2014

 Конституційна заборона на їх відокремлення не матиме жодного значення, адже, наполягаючи на праві на самовизначення не лише автономної республіки, якою був Крим, а й таких звичайних регіонів України, як Севастополь, Донеччина і Луганщина, Москва створила прецедент для проголошення «народних республік» у межах будь-якої області чи їх груп уже на своїй території.

При цьому суперечності між різними частинами РФ, хоч і з різних причин, значно більші, ніж ті, які роздмухуються в компактній Україні. Росія 1990-х, до президентства Путіна, мала чіткі відцентрові тенденції як у національних республіках, так і в низці регіонів із російською етнічною більшістю. ВВП загнав ці процеси всередину, частково заморозив, використовуючи спецслужби та підсаджуючи бунтівні території на голку перерозподілених Москвою нафтогазових доходів, які забезпечують лише кілька з 83 регіонів. Іншим фактором утримання єдності країни стали експансіоністська зовнішня політика та імперсько-шовіністична ідеологія. Проте й імперські ілюзії приречені розбитися об сувору реальність об’єктивної обмеженості можливостей Росії в сучасному світі.

Читайте також: Похмурі перспективи російської міжнародної політики

Для України розпад Росії життєво необхідний, попри всі ризики від можливої хаотичності цього процесу. Ми не можемо почуватися в безпеці, маючи під боком у кілька разів більшу за низкою параметрів мілітаризовану імперію, у якій на офіційному рівні ведеться повномасштабна кампанія заперечення права на існування окремого українського народу та його держави. Тим більше що її керівництво публічно проголошує доктрину необмеженого втручання у внутрішні справи України лише на тій підставі, що в різних її регіонах проживає більша чи менша кількість людей, які використовують у побуті російську мову. У цих умовах національна безпека нашої країни безпосередньо залежить від припинення існування Росії в її нинішніх кордонах. Причому це має відбутися в такий спосіб, щоб на її теренах не залишилося жодного державного утворення з демографічним, економічним чи військовим потенціалом, який значно перевищував би український.

Саме з цієї причини Україна вже зараз має докладати всіх зусиль, щоб у міру своїх можливостей сприяти майбутньому розпаду Росії та впливати на його бажані контури. Так само необхідно переконувати європейців та американців у тому, що переваги від цього процесу для західного світу потенційно набагато більші, ніж можливі ризики через тимчасову дестабілізацію такої великої території з ядерною зброєю. Врешті, аналогічний досвід світ уже мав під час розпаду СРСР. У підсумку, як відомо, нічого страшного не сталося, натомість світ явно виграв: можна лише уявити собі, наскільки складнішою була б ситуація зараз, якби у 1999-му Владімір Путін прийшов до влади не в РФ у її нинішніх кордонах, а в СРСР у кордонах 1990 року.

Ключовий розлам

Підштовхнути сучасну Російську Федерацію до розпаду може лише кілька суб’єктів – потенційних осередків сепаратизму, для відокремлення яких уже зараз є достатньо етнічних та/або економічних передумов. Після їх виходу зі складу РФ подальше її існування як єдиної держави стане неможливим з об’єктивних причин.

Насамперед ідеться про сучасний Уральський федеральний округ, який чітко поділяється на два спеціалізованих регіони: Тюменську область із двома нафтогазовидобувними автономними округами (Ханти-Мансійський – Югра і Ямало-Ненецький) та металургійний Урал (Челябінська та Свердловська області), до яких прилягає Курганська, що спеціалізується на важкому машинобудуванні.

Велика Тюменська область (разом із автономними округами) є найбагатшим за природними ресурсами регіоном. Тут видобувається близько 2/3 усієї нафти та понад 90% природного газу РФ (Газпром, наприклад, без неї ніщо). Без її вуглеводнів решта Росії автоматично перетворилася б на великого імпортера природного газу та щонайменше не змогла б експортувати ані нафти, ані нафтопродуктів, але, найімовірніше, змушена була б і їх ввозити. Тим часом її населення на початок 2014 року становило лише 3,55 млн (власне автономних округів, де й видобуваються нафта та газ, – тільки 2,15 млн, зокрема Ханти-Мансійського автономного округу – Югри – 1,6 млн). Тобто цей край за співвідношенням населення та видобутку нафти нагадує Кувейт (2,7 млн осіб), але з тією різницею, що її видобуток на особу у Великій Тюменській області майже у 3,5 раза більший, а природного газу – взагалі у понад 150 разів. За видобутком вуглеводнів (газу та нафти разом) Тюменська область випереджає навіть Саудівську Аравію, хоч там мешкає понад 27 млн осіб.

Читайте також: Едіп Заліський. Епілог

Тим часом ренту з усіх цих багатств наразі привласнює Москва і спрямовує її на непотрібне місцевому населенню протистояння із зовнішнім світом та утримання депресивних регіонів РФ, зокрема фактично сплату данини північнокавказьким республікам. Відтак, хоч абсолютну більшість мешканців Великої Тюменської області й становлять етнічні росіяни, соціально-економічна мотивація цілком достатня для підтримки ними створення самостійної держави під назвою, скажімо, Югра. Її віддаленість від КНР мінімізує китайську загрозу, а інтегрованість із європейською економікою відкриває великі можливості для переходу під протекцію ЄС і НАТО, яка в найгіршому разі обходитиметься регіону все ж у десятки разів дешевше за дотування всієї Росії та дедалі більші запити на фінансування ВПК і зовнішньої експансії.

Друга частина Уральського федерального округу (Свердловська, Челябінська та Курганська області) також має давні традиції сепаратизму. Зокрема, були спроби створити Уральську та Південно-Уральську республіки у 1990-х. Вона органічно доповнюється приуральським Пермським краєм, разом із яким територія «Великого Уралу» (у складі чотирьох сучасних суб’єктів РФ) становить 517 тис км із населенням на початок 2014 року 11,3 млн осіб. Окрім експортоорієнтованої металургії такий регіон загалом може самостійно забезпечити свої потреби і в нафті, має зовнішній кордон із Казахстаном та географічне розташування між Європою та Азією, здатне перетворити потенційну Уральську республіку ще й на важливий транспортно-комунікаційний вузол.

Проте Югрою та Уралом справа не обмежується, адже на північний захід від них може постати держава Комі. Мотивація тут аналогічна до багатої вуглеводнями Югри: разом у Республіці Комі та сусідньому Ненецькому автономному окрузі (НАО; об’єднання з ним їй потрібне ще й для виходу до моря) на сьогодні видобувають близько 30 млн т нафти та 4 млрд м природного газу. Майже все чорне золото та частина блакитного палива можуть експортуватися, забезпечуючи за нинішніх цін близько $20 млрд валового доходу й щонайменше $10 млрд різних відрахувань до бюджету маленької за кількістю мешканців (915 тис. осіб на початок 2014-го) країни. Тож у постанні окремої держави цілком зацікавлене й місцеве російське населення, яке тут усе ще становить більше ніж 50%.

На південь від Комі дві тюркські мусульманські республіки: Татарстан і Башкортостан, які видобувають до 50 млн т нафти щороку. Її видобуток у першому становить близько 8,5 т на одного мешканця, у другому – близько 4 т, тоді як загалом для РФ цей показник наразі не перевищує 3,5 т. У випадку цих двох республік менша, ніж у Югри чи Комі, економічна мотивація сторицею компенсується традиціями сепаратизму та їх чужорідністю у складі Росії. У Татарстані частка титульного етносу вже перевищила 53%. Тюркське мусульманське населення Башкортостану, схоже, має суттєві проблеми з етнолінгвістичною ідентифікацією, що може створити передумови для об’єднання з Татарстаном в одну державу. Наприклад, за етнічним поділом переважають башкири (29%) і вже на другому місці перебувають татари (25%), за мовним – спершу татари (34%) і лише потім башкири (25,8%). Третина всіх башкирів послуговуються татарською мовою, а в столиці республіки татар удвічі більше, ніж башкирів.

Утім, можливе й самостійне існування двох держав після виходу зі складу РФ. Натомість актуальнішим питанням для них є доля прилеглої з півдня Оренбурзької області, яка відрізає Башкортостан і Татарстан від Казахстану, а отже, від альтернативних маршрутів експорту вуглеводнів задля уникнення монопольної залежності в цьому питанні від Москви. На Оренбуржчині все ще переважає російське населення, однак велика його частина, особливо в сільських районах, – тюркські мусульманські народи: татари, башкири та казахи. Тож у разі об’єднання Башкортостану й Татарстану в одну державу вони цілком могли б приєднати цю двомільйонну область або принаймні потрібну для коридору до Казахстану частину її районів із високою часткою тюркського населення.

Другий удар

Якщо поглянути на карту сучасної РФ, стає зрозуміло, що за умови виходу з її складу навіть Великої Тюменської області, Комі й Татарстану з Башкортостаном азійська та європейська частини Російської Федерації будуть розірвані надвоє. Тим часом уже є передумови для аналогічного розриву й самої азійської частини РФ.

На півночі Сибіру й Далекого Сходу вимальовується держава Саха (Якутія). Площа цієї республіки становить 3,08 млн км, а населення становить 954 тис. осіб. Частка якутів у ній уже сягнула 50%, але впродовж останніх двох десятиліть стрімко зростає (з 33,4% у 1989 році). Вона, як і прилеглі малозаселені райони так званої Крайньої Півночі, має величезні, як для такої кількості мешканців, поклади кольорових металів, каміння та інших корисних копалин, що є запорукою набагато вищих доходів, аніж у на решті території РФ. В умовах розпаду останньої Саха потенційно може інтегрувати до свого складу також сусідні рідко заселені переважно нечисленними аборигенами Півночі (чукчі, долгани, ненці, евенки, евени, коряки та ін.) Чукотський автономний округ, райони Красноярського, Хабаровського, Камчатського країв, а також Іркутської області. Це саме стосується й Магаданської області, яка має лише 160 тис. осіб населення (значна частина якого перебуває там тимчасово), однак відрізає Саху від Тихого океану. Обсяг означеного територіального прирощення – лише 4,07 млн км, однак на початок 2014 року там проживало ледь півмільйона мешканців, а росіяни та інші вихідці з Європи були сконцентровані лише в кількох великих та середніх містах, що є адміністративними центрами, а також у селищах довкола родовищ дорогоцінних металів чи каміння. Разом така Велика Якутія мала б 7,15 млн км площі (40% сучасної РФ) та 1,47 млн мешканців, близько третини яких уже зараз та до половини в перспективі 20 років становили б якути. Тим більше що в разі розпаду РФ велика частина росіян покинула б ці території, як це вже було в середньоазійських республіках СРСР після його розпаду.

На південь від Великої Якутії можуть виокремитися три національні республіки, корінні народи яких або вже становлять абсолютну більшість мешканців, або їхня частка має позитивну динаміку для досягнення відповідного результату в недалекому майбутньому. Це нинішні республіки Буряад-Орон (Бурятія), Тива та Алтай. Усі вони мають зовнішній кордон із Казахстаном або Монголією, а їхнє сукупне населення становить, як і у Великій Якутії, 1,5 млн осіб, хоча територія – 613 тис. км – набагато скромніша. Тива до 1944 року була окремою державою за межами СРСР. Частка тувинців перевищує 82%. У Буряад-Ороні частка бурятів хоча наразі й не перевищує 30%, проте динамічно збільшується за рахунок як вищого природного приросту, так і виїзду російського населення. У результаті з 1989-го по 2010-й питома вага титульної нації зросла на чверть (із 24% до 30%). Аналогічна ситуація в Республіці Алтай, де частка алтайців становить 36%, однак, як і в Бурятії, динамічно зростає (ще в 2002 році їх було лише 30,6%).

Відтак потенційна Велика Якутія та Бурятія відрізали б від решти РФ Забайкальський край та адміністративні одиниці Далекого Сходу (Камчатський і Хабаровський краї без районів, які можуть увійти до складу Великої Якутії, та Сахалінську, Амурську області, Приморський край і Єврейську АО). Відтак з’явилися б передумови й для їх оформлення в одне чи кілька державних утворень. На Далекому Сході уже зараз невдоволені управлінням Москви, а будучи ще й географічно відрізані від Європейської частини РФ хоч-не-хоч будуть змушені створити власну державу. Якщо вона буде одна, то її площа може сягнути 1,63 млн км, а населення (за даними на початок 2014 року) – 6,14 млн осіб. Переважна частина населення тут – нащадки переселенців із Росії та України (хоч офіційно частка українців мала). Проте останнім часом стрімко зростає частка переселенців зі Східної Азії: китайців, корейців та в’єтнамців (за даними перепису 2010 року, приблизно 5% (див. Тиждень, № 6/2014). В умовах, коли поряд міститься значно більш густонаселена китайська провінція Хейлунцзян (432 тис. км і понад 38 млн осіб), перед потенційною далекосхідною державою від моменту появи постала б перспектива масштабної китайської колонізації.

Решта сучасного Сибірського федерального округу, що за таких обставин буде обмежена на заході Великою Тюменською областю (Югрою), а на сході Буряад-Ороном і Сахою (Великою Якутією), мала б шанс стати самостійною державою, цілком зіставною за параметрами зі своїм південним сусідом Казахстаном. Площа такої республіки чи федерації становила б 1,92 млн км, а населення на 1 січня 2014 року дорівнювало 16,4 млн осіб (проти 2,7 млн км і 17,2 млн мешканців у Казахстані). У її межах росіяни та нині зрусифіковані нащадки інших вихідців із європейських країн (передусім українці та білоруси) – це понад 90% усього населення. Тут зосереджено 80% російських запасів вугілля, чималі сільськогосподарські угіддя, що робить Сибір великим експортером твердого палива, зерна та іншої сільськогосподарської продукції на світовий ринок. Зокрема, тут збирають близько 20 млн т зернових (на особу населення – як в Україні).

Читайте також: Росіє, куди несе тебе

Європейська частина

У європейській частині РФ великий потенціал для виходу з її складу крім розглянутих вище Башкортостану, Комі, Пермського краю і Татарстану мають також прилеглі до останнього республіки Чаваш (Чувашія) та Марій-Ел, а також північнокавказькі (які, своєю чергою, можуть поділитися на нові у важкопрогнозованих конфігураціях, як-от на теренах сучасного поліетнічного Дагестану). У разі втрати Москвою нафтогазових надприбутків зі своїх внутрішніх колоній нинішні щедрі дотації автоматично припиняться, а без них у гірських республік не буде жодної мотивації залишатися під владою Кремля.

Водночас прилеглий до них Південний федеральний округ історично розпадається на козацький Дон, до якого свого часу належали майже вся сучасна Ростовська область, велика частина Волгоградської та Кубань (сучасний Краснодарський край та Республіка Адигея). Залишаються Хальмг-Тангч (Калмикія) та Астраханська область. У першій калмики вже переважають поміж населення та обіймають більшість керівних посад у республіканських органах влади. На території республіки розробляють поклади вуглеводнів, великі запаси яких також є на прилеглій ділянці шельфу Каспійського моря. Друга ж упродовж останньої чверті століття також стрімко дерусифікувалася: хоча росіяни все ще становлять більш як половину мешканців області загалом, однак у половині адміністративних районів уже є меншістю, а в самій Астрахані зростає частка мігрантів із країн Середньої Азії та Кавказу. Маючи строкатий склад населення, велика частина якого сповідує іслам, історичний прецедент існування Астраханського ханства та будучи потенційно відрізаною від Московії територією «Великого Дону», в Астрахані будуть усі передумови, щоб також стати самостійною державою.

Сам «Великий Дон» хоч історично й включав у себе лише західну частину сучасної Волгоградської області, однак у разі розпаду РФ може претендувати на всю Волгоградщину, що за низкою ознак є близькою до нього. Це регіони, що мають схожі козацькі традиції, спеціалізуються на експортоорієнтованому сільському господарстві з кількома індустріальними осередками. Разом вони мають 214 тис. км території та 6,8 млн мешканців.

Розташована південніше Кубань у складі Краснодарського краю та Республіки Адигея, природно, зливається із сусіднім Ставропольським краєм, який, по суті, є її органічним продовженням (і водночас в умовах розпаду РФ залишиться сам на сам із сусідніми північнокавказькими республіками, насамперед Дагестаном і Чечнею). Утворена шляхом їх об’єднання «Велика Кубань» за чисельністю населення, територією та економічним потенціалом була б значно більша від Болгарії, що по той бік Чорного моря. Зокрема, лише експорт зерна за нинішніх обсягів виробництва може становити 15–20 млн т. Врешті, саме через порти Кубані проходить значний обсяг транзиту з країн Центральної Азії, Сибіру, зокрема й експорт десятків мільярдів кубометрів газу та десятків мільйонів тонн нафти щороку. А на кавказькому узбережжі процвітає туризм. Усе це створює надійний економічний фундамент для самостійної держави, яка в такому разі мала б державотворчий досвід 1917–1920 років.

У разі розпаду Російської Федерації та втрати Москвою своїх нафтогазових колоній, вочевидь, невідворотним є й вихід із її складу Калінінградської області. Оточена країнами ЄС, вона інтегрована з ними економічно, має достатні населення (майже 1 млн; для порівняння: в Естонії 1,2 млн) та територію, щоб стати ще однією балтійською самостійною державою під назвою, скажімо, «Пруссія» (за назвою племен, які населяли цю територію до завоювання німцями).

«Нехай буде Росія як Голландія»

З огляду на викладене вище власне Росія (Московія), що з певними корективами фактично повернеться до кордонів, які Московське царство мало на момент появи у 1547 році, збереже до 2,23 млн км території, на якій на початок 2014-го проживало 66 млн осіб. У її складі окремо можна розглядати також прилеглу до України Східну Слобожанщину: 12 південних районів Воронезької та 11 південно-східних районів Бєлгородської областей, де до 1930-х усі переписи населення фіксували абсолютну більшість українського населення. Тож під час розпаду РФ Україна могла б спробувати приєднати цю територію, що за площею та чисельністю населення зіставна з низкою наших областей (36,5 тис. км із 920 тис. осіб населення).

Тим часом на зменшену до природних розмірів Росію (Московію), вочевидь, чекатиме соціально-економічний та психологічний шок, який змусить переоцінити своє місце у світі та регіоні й відмовитися від гегемоністських амбіцій. Так, у нових територіальних межах власне Росія буде змушена імпортувати фактично весь обсяг потрібного їй газу, нафти і нафтопродуктів. Не вистачатиме їй і зерна та інших базових сільськогосподарських продуктів. Припинення надходження нафтогазових доходів призведе до обвального зменшення фінансування підприємств ВПК і Збройних сил, бюджетних організацій та сфери послуг. Усе викличе різке стискання внутрішнього попиту та кризу пов’язаних із його задоволенням галузей економіки. Колапс чекає на Москву та, ймовірно, Санкт-Петербург із їх околицями, де наразі мешкає понад 26 млн осіб, які в таких масштабах виявляться непотрібними і непосильними для позбавленої бодай якихось природних ресурсів 65-мільйонної Росії. Усе це, своєю чергою, спричинить вторинну економічну кризу, різке зростання безробіття та хвилю еміграції.

Відтак із високою ймовірністю спрацює ефект «сербізації» Росії (Московії). Нарешті усвідомивши брак елементарних підстав для претензій на старий імперський статус, перед загрозою соціально-економічної катастрофи країна змушена буде стати на шлях реальних демократичних і ринкових реформ, адаптації всіх сфер життя до стандартів пересічної європейської держави. У новому форматі Росія навряд чи зможе претендувати на роль у європейській політиці, яку відіграють навіть Франція та Велика Британія (не кажучи вже про Німеччину), а її вага буде зіставна з тією, яку мають Україна, Польща та Іспанія чи в крайньому разі дещо потужніша Італія. Інші подрібнені держави на теренах сучасної РФ, природно, будуть позбавлені імперських амбіцій, а частина з них зможе еволюціонувати в бік нормальних європейських національних держав і, не виключено, в перспективі навіть стати партнерами України в складі ЄС і НАТО. Центрально-Східна Європа дістане шанс на стабільність.


Розпад української державності.



Степан Богданович Гавриш —  віце-спікер парламенту при президентові Кучмі,  радник із  конституційних питань президента Ющенка, заступник секретаря РНБОУ при президентові Януковичу. Сьогодні він пише книгу «Україна між Габсбургами и Гогенцоллерми» і може дозволити собі говорити те, про що «придворні» політики воліють мовчати. Отже, наша розмова з Богданом Гавришем про президента і уряд, війну і мир, наше минуле і, про те,  що усіх цікавить  найбільше – про наше майбутнє…

— Степане Богдановичу, як би ви  охарактеризували ситуацію в нашій країні одним словом?

— Розпад. Розпад української державності.

— Аж так серйозно?

— Більш ніж серйозно. Проблема навіть не у втраті Криму. І не в спроможності виробити план його повернення – адже такий план до сих пір відсутній. Проблема навіть не в Донбасі, де Путін, використавши слабкість нашої еліти, її жадібність, її безпринципність – всадив її, українську еліту – за стіл переговорів із сепаратистами.  Європа і Америка була змушена погодитися на так званий «мирний план», згідно якого ми гарантуємо сепаратистам право на самовизначення. Якого вони добилися шляхом воєнного повстання. Тобто, по суті, ми маємо  — з одного боку – агресію Росії, а з іншого – класичний тероризм, проти якого не боремося.

Проблема в тому, що потужна атака на українську державність триває. Втілюється  сценарій десуверенізації України, розроблений у Москві.  Порядок денний для України сьогодні виписує не українська політична еліта, виписує Москва.

— Чи не занадто ви песимістичні?

— На жаль, це не є песимізмом. Така об’єктивна реальність, в якій ми живемо. Яскраве підтвердження моїх слів — Мінські переговори, на проведення яких, насправді,  українська держава нікого не уповноважувала. У Мінську переговори ведуться між групою, особисто уповноваженою нашим президентом та сепаратистами.

Таким чином ми легітимізуємо те, із чим увесь світ бореться сьогодні. Ми легітимізуємо тероризм. Тому призначення виборів на Донбасі – це надання терористам можливості формування квазідержави на сході нашої країни.

Це є, повторюю, цілеспрямованою атакою на український суверенітет… Знаєте, у божої корівки є одна небезпека у житті – це зеленоока оса. Оса ця підсаджує свою личинку на божу корівку, і коли вона, ця личинка, починає розвиватися, вона з’їдає божу корівку. Те саме відбувається із Україною та ДНР/ЛНР.   Подумайте – чому в Україні не проводять жодних дискусій на вищому рівні щодо нашої державності, нашої територіальної цілісності? Чому забули про Будапештський меморандум? Місцеві вибори засвідчили, що центральна влада не здатна встановити повноцінний контроль над територіями. Подивіться на Закарпаття…  У Харкові влада перейшла до людей, які учора вивішували російський триколор на площах міст. Одеса знаходиться під контролем регіоналів. Ту саму ситуацію ми можемо отримати в Дніпропетровську.

— Власне, я й хотіла запитати у вас – як таке могло статися? Чи допускаєте ви якісь домовленості політиків, які перемогли в згадуваних вами регіонах, із центральною владою?

— Звісно…

Геннадій Адольфович Кернес заїжджав до президента в кабінет і про щось домовлялися… Про що може домовлятися головний сепаратист Харкова і що у них спільного із президентом, якого обрав Майдан?

Якби Геннадій Адольфович був олігархом із мільярдами на рахунках – тоді я би сказав, що це правильний крок. Але ж це не так… Тому, насправді, такі домовленості означають лише нікчемну таємну дипломатію, яка не працює на цілісність нашої держави.

Наша державна політика здійснюється людьми, які реалізують барижно-купецьку ідеологію в країні, в нашому суспільстві загалом… Справа в тому що в крані відбувається заміна понять. Ми не будуємо ДЕРЖАВУ, ми укріплюємо ВЛАДУ в цій державі…Усі дискусії в країні сьогодні точаться довкола того, як зробити українську владу якоюсь особливою. І все це призвело до того, що влада в країні опинилася в одних руках. Маленький приклад. Згідно з Конституцією, яку я писав ось цими руками, уряд у нашій країні формується на коаліційному принципі. Сьогодні цей принцип не виконується -- Конституція ігнорується.  Запросили на посади міністрів, фактично, мігрантів. Ці люди — завдяки абсолютно суб’єктивному рішенню президента — отримали українське громадянство, але вони, по суті, «сидять на чемоданах», не розуміють національних інтересів України і не несуть жодної відповідальності ні перед ким.

Ці міністри -емігранти не є політичними фігурами, це найманці, які, за інформацією Ігоря Луценка (Ігор Луценко, народний депутат України — МИР), отримують щомісяця по 50 тисяч доларів у конвертах.

Ще одна проблема: державою керує тотальна корупція. Про що ми говоримо, коли на президентському 5 каналі зарплати плалять у конвертах!  Президентські радники займаються лише перерозподілом фінансових потоків. Більше нічим... Після "Помаранчевої" революції  «смотрящих» було ліквідовано, Янукович їх повернув і цій владі вони знадобилися.  Бізнес живе на «відкатах». Міліціонери, прокурори, податківці, незрозумілі люди в балаклавах маски-шоу влаштовують, за будь-якою сфальсифікованою справою можуть знищити будь-який бізнес…Бізнесмени переїжджають у сусідню країну Польщу, а це мінус податки і робочі місця.

Все це є свідченням одного: олігархи не хочуть і не здатні будувати державу, вони розглядають її лише як власну корпорацію -- дохідний бізнес.

— Докази можете навести?

—  А ось місцеві вибори, які відбулися, стали елементарною торговельною операцією по купівлі -продажу бюлетенів. За даними соціологів, кількість виборців, які продали свій голос, зросла на цих виборах удвічі.  За даними Аронця (Олександр Аронець, кандидат в депутати Київради  від ВО «Свобода» – МИР), по Києву 40% бюлетенів за Кличко були куплені. І це ж президентська команда купувала!  Але я не звинувачую людей. Я звинувачую владу. Влада свідомо тримає людей у тотальній бідності і для цього опустили гривню по відношенню до долара у три рази, а це практично означає зниження доходу кожного українця (без індексації) у три рази.  Тепер купляють собі владу на п’ять  років  — керувати душами цих злиденних людей.

Отак ми втратили цінності, які забезпечують розвиток української державності.

Тому влада не веде дискусію про нагальну, життєву необхідність розбудови національної української держави, натомість, вболіває, аби  МВФ дав гроші, бо ми не можемо їх заробити через тотальні крадіжки і побори. Наша національна економіка продовжує падіння. І ми ще не досягли дна, але крах дуже близько!

Олігархія будує у країні систему  такого собі кланового холдингу, в якому нормально жити можуть лише ті, хто пристосується до корита олігархії.

Відсутність  широких інтелектуальних дискусій в суспільстві, відсутність об’єктивних експертних оцінок діяльності президента, відсутність коло нього радників, здатних розуміти ситуацію і давати президенту розумні поради, а може він їх і не слухає, а слухає когось з-за кордону, все це привело до того, що президент країни приймає нерозумні для країни і людей рішення.

— Трішки конкретніше – які саме рішення президента ви вважаєте нерозумними?

— Арешт Корбана – це арешт людини, яка, начебто, чинила якісь злочини, які не можуть довести навіть у Чернігівському суді. А з іншого боку – ми всі розуміємо, що це війна проти Коломойського.

Коломойский – це людина, яка витратила близько 5 мільярдів на те, аби не дати Путіну створити Дніпропетровську народну республіку. Путіну дуже хотілося захопити «Південьмаш», на якому виготовляються ракети, що складають основу ядерного щита Росії. 

Коломойський, людина, яка фінансує близько семи добровольчих батальйонів, включаючи Правий сектор. Але на цій війні президент зазнає поразки. Відкриття внутрішнього фронту в державі — замість того, аби шукати компроміси – є великою помилкою. Коли на вулицях наших міст точиться війна, відкривати внутрішні фронт — безглуздя.
Так, я особисто – за деолігархізацію. Однак наш президент – один з найкрупніших олігархів нашої країни, не на стороні народу, який його обрав, а якраз навпаки -- олігархи багатіють за рахунок народу.  Влада, замість того, щоб перетворити олігархів на бізнесменів, заганяє простих українців у фіскальні кайдани.  Попри голосні обіцянки зменшити податковий тиск, обкладають податками зайвий квадратний сентимент двигуна автівки чи зайвий квадратний метр квартири – схоже на податковий терор. Оця вся стратегія направлена на крадіжки і на зміцнення своєї влади, а не на зміцнення держави, є катастрофічною для країни. 

— Я задаю одне і те ж питання багатьом: невже у нашій владі працюють люди настільки нерозумні, що не здатні аналізувати і прогнозувати ситуацію в країні? В чому проблема?

— Проблема в тому, що ті, хто сьогодні при владі, розглядають державу як свою корпорацію, як власний бізнес. Вони «купили» цей  бізнес шляхом підкупу виборців, і планують утримувати завдяки економічному знищенню своїх політичних конкурентів.    Подивіться: монополістами на практично усіх внутрішніх ринках країни є 6-7 осіб. Кондитерський ринок і ринок автомобілебудування повністю зайнятий президентом, енергетичний ринок зайнятий Ахметовим, ринок нафти і газу – зайнятий Фірташем, ринок авіаперевезень – зайнятий Коломойським і т. д. Саме монополізм є характерною «картинкою» для будь-якої олігархічної влади. Подивіться на аграрний ринок – у нас з’явилися велетенські латифундії – від Півдня аж до Закарпаття. У нашого президента – 320 гектарів землі. Селяни сьогодні відірвані від землі. Вони безправні. І замість того, аби перетворити Украйну не лише на світову житницю, а й на світову «годувальницю» (що з нашими природніми можливостями – цілком реально), ми знищуємо український аграрний ринок… Ось усі ці процеси катастрофічні для України.  Ми не маємо жодного кроку вперед. Не маємо жодної зреалізованої реформи…

— Ну чому ж? А поліція?  

— Основне гасло Хатії Деканоїдзе, яка очолила українську поліцію – поліцейський не повинен мати вищої освіти…  Скажіть будь ласка, в умовах тотальної корупції, яка існує в країні, як довго  така поліція зможе лишатися принциповою, чесною і відповідальною?  Поліція, про яку говорить Деканоїдзе — це поліція вулиці.  А як же, приміром, банківські злочини? Поліцейський без освіти зможе з ними впоратися? Тому – потрібна справжня реформа  всієї системи, але випускниця факультету міжнародний відносин таку реформу провести не може. А жодних компетентних спеціалістів у країні немає.

Більше того – реформувати міліцію без реальної реформи прокуратури, СБУ і суддівської гілки влади – неможливо. А у нас ключі від усіх судів лежать в Адміністрації президента.

Нам зрештою, потрібно провести реформу парламенту. Нам потрібно покінчити з однопалатним парламентом,  де сьогодні формується президентська коаліція.  Замість того, аби займатися справжніми державницькими  реформами, пишуть «мертву» Конституцію. Іншими словами  — формується система політичної диктатури. Тому що,  повторю, єдиний спосіб втримати владу в ситуації, яка склалася в країні  – це сила.  Але й сили, насправді, у влади немає – ми це бачимо по справі Корбана…

І якщо еліти не дадуть суспільству відповідь на питання «як нам далі жити», революційне піднесення мас неминуче.

— Ми підійшли до дуже цікавої теми. Як ви стверджуєте, нинішня влада не є національною, питомо українською, якщо хочете. У той же час ми є свідками процесу  потужного національного самоусвідомлення, який започаткований у значної частини суспільства.  Чи не вбачаєте у цьому певного дисонансу, невідповідності, що теж може привести до кризи – і у владі, і у суспільстві?

— Справа в тому, що нинішній президент ніколи не був реальним політичним лідером. Йому ця президентська «булава» впала, по-суті, на голову -- заліз на трактор і став героєм. Хоча Порошенко  вважає себе медіумом, який здатен заговорити натовп. Але, повторю, ні він, ні ті, хто очолює сьогодні владу –  ніколи не були політичними лідерами.

У дні кривавих штурмів Майдану ці люди – які сьогодні є владою — підписували ганебні політичні домовленості з Януковичем.

--- Вони хотіли з ним домовитися залишити його царювати ще невідомо на скільки часу.  Їм це не дали зробити Парасюк і такі, як він.  Я згоден – патріотизм українців сьогодні доволі високий… Але проблема українців у тому, що ми не є державницькою нацією.  Ми не розуміємо цінності держави як єдиної, найвищої національної ідеї.  Це при тому, що ми  представники одного з найстаріших  європейського етносів.  

Величезна проблема -- це безкультурність української влади, її нездатність гуртувати суспільство довкола наших глибинних цінностей, сприяти розвитку українського патріотизму, а тих хто здатний це зробити не пускали до влади, в тому числі негативну роль відіграє "зомбувальна машина".

Подивіться на Сінгапур, який навіть власної питної води не має… Сьогодні ВВП Сінгапура більше, ніж Росії. Чому? Та тому що Лі Куан Ю (перший прем’єр-міністр Сінгапура – МИР) – відправляв здібну молодь за державні кошти вчитися у кращих університетах світу, у Кембридж і Гарвард. Вони приїздили додому і їх ставали заступниками міністрів. Із зарплатами від п’яти до тридцяти тисяч доларів.  Він не наймав фахівців у маленькій Грузії, яка і зараз перебуває у глибокій кризі.  Тому, насправді, потрібно зробити прості речі – українська влада має стояти на захисті, передусім, національних інтересів.

— У цієї влади є час, як гадаєте, здійняти такі якісні перетворення всередині самої себе?

— Немає. Тому країна — в дуже серйозній небезпеці, ніяких гарантій немає, що ці небезпеки – навіть якщо Мінські домовленості будуть виконані  — зникнуть.

Не буде на Сході України Придністров’я. Там буде Сомалі.

Москва – із  особливим статусом Донбасу – отримає право силового вето над Києвом.

--- Ну гаразд, але ж вихід має бути?

Якщо не буде мудрості у влади і надалі, не буде братися до уваги злиденне життя народу, тоді нас чекає третій Майдан. Найгірше те, що в суспільство, та і в політику, вже дуже глибоко вмонтована зброя і вона буде вирішальною, але кривавою.

Fear Of Flying - Gary Brooker

(No More) Fear of Flying
             Досить боятися літати
 
(Gary Brooker; Keith Reid)

There was no more fear of flying
             Більше не було страху літати,
Once the final word were spoke
             коли остаточне рішення було ухвалено.
There was no more tears of crying
             Вже не було підстав лити сльози -
It had all become a joke
             все було зведено на жарт.
Though they took a vow of silence
             Хоча вони поклялися мовчати,
Still the rumours quickly spread
             та чутки швидко ширяться.
There was no more point in trying
             Вже не було сенсу у подальших спробах
for the great affair was dead
             заради великої справи, що померла.

There was no more fear of flying
             Досить було боятися злетіти,
There was no more fears and pain
             досить сум'яття та страждань,
There was no more need for spying
             варто було покласти край спекуляціям.
They had everything to gain
             Просто все найголовніше вони здобули.

There was no more fear of flying
             Вже можна було не боятися літати,
There was no more tortured brow
             не було причин далі супити брови.
They had dropped the safety curtain
             Вони скинули завісу безпеки,
They had killed the sacred cow
             вони вбили священну корову.
There was everything to live for
             Далі не було заради чого жити,
There was nothing to explain
             не було сенсу щось роз'яснювати.
They had left the scene, triumphant
             Вони пішли зі сцени, тріумфуючи.
They would live to fight again
             Вони хотіли б жити так, щоб знову боротися.

There was no more fear of flying
There was no more fears and pain
There was no more need for spying
They had everything to gain letsrock

                                                   27.04.2015

Не дзвін розбрату їх розвів. Це ж якими критеріями слід керуватися і яку треба було скласти собі ціну, щоб називати себе тріумфаторами, випускаючи один за одним відверто провальні в комерційному плані альбоми? Але не мали рації ті, хто повірив в смерть гурту. Він просто тимчасово відійшов подалі від усього, не дарма ж Procul Harun. Тож за якихось 11 років закономірно станеться "друге пришестя" гурту, а поки...

м е н т и

гадаю після подій в донбасі всі зрозуміли з яким народом міліція. 

Криза неспроможності

Україна не змогла скористатися з шансів, які відкривалися під час розпаду СРСР, через неготовність контреліт і короткозорість істеблішменту

У буремні роки повалення прорадянських режимів у Східній Європі та розпаду Радянського Союзу – часи блискавичних рішень і реалізації історичних шансів – виникло кілька сценаріїв переходу до нового, посткомуністичного життя. До успіху – швидких реформ, становлення демократії та розвитку економіки – вели два основні шляхи. Перший – об’єднання істеблішменту й опозиції навколо незалежності. Так було в країнах Балтії; формулу влучно вказав Вітаутас Ландсберґіс в інтерв’ю Тижню: «Ми всі хотіли демократії для відновлення незалежності». Другий шлях передбачав «оксамитову революцію» на кшталт празької чи успішний круглий стіл між владою та опозицією (як у Польщі чи Угорщині); за їхніми підсумками комуністичний істеблішмент поступався місцем контрелітам. Інші шляхи – ставка на «сильну руку», зволікання з реформами, спроби звести історичні порахунки із сусідами – вели до заміни комуністичної диктатури власне тим «новим деспотизмом», яким лякав українців Джордж Буш-старший у відомій «промові боягуза» 1 серпня 1991 року, відраджуючи депутатів Верховної Ради від боротьби за незалежність. Україна, як і в багатьох інших питаннях, – це «випадок на межі». Їй вдалося уникнути найгірших сценаріїв, однак не вийшло вповні скористатися з можливостей, що відкривалися під час розпаду СРСР.

Наприкінці 1980-х і особливо на початку 1990-х Союз потерпав від низки системних криз, найбільш очевидними виявами яких стали крах радянської економіки і параліч системи управління, поглиблений боротьбою за владу в Москві.

Економічна криза підштовхувала і істеблішмент, і суспільство (усі верстви – від інтелігенції до військових) до пошуку нових форматів виживання. Спочатку в автономії, а потім і в незалежності стали вбачати спосіб убезпечення від неї.

[ Читати далі ]

Крах «руского міра»: криза, гниття, розпад

Високою є ймовірність того, що величезна країна впаде протягом
найближчого часу... Маловірогідно, що система протягне більше п`яти
років... Бжезинський передбачав, що Росія розпадеться в 2012-му...

 Росія в цифрах і фактах

 За даними Інституту соціально-економічних досліджень Російської академії
наук, на 2011 рік у Росії вже налічувалися 4 мільйони бомжів, 3
мільйони
жебраків, близько 5 мільйонів безпритульних дітей.

 
Ну і що з того? – скаже читач. Якого щодня за допомогою телебачення з
головою занурюють у вселенський мурашник на блакитній нашій планеті.
 
Річ у тому, що російська статистика – передвісник реальної катастрофи.

У Росії 3 мільйони вуличних і привокзальних повій, зареєстрованих
приводами до райвідділів міліції. Ще приблизно 1,5 мільйона росіянок
цією тяжкою працею молотять бакси, євро, шекелі і іншу не-дерев`яну
валюту в країнах Європи і Азії. Коли порівняти кількість зелені, яку
щороку надсилають повії до країн мешкання їх нужденних сімей, з
кількістю валюти, яку заробляє держава від продажу зброї, вражає
близькість цифр.

 
До цілком здорових тілом мільйонів російських секс-трудівниць додамо
шість мільйонів психічнохворих росіян. Велика частина госпіталізовані, а
при хронічній відсутності ліжок у психлікарнях – на вулицях міст і
селищ юродяться, кривляться, біснуються, вважають себе «леніними»,
«сталіними», «гагаріними», останнім часом з`явилися навіть «гітлери» -
весь букет на волі розквартированих російських психів без необхідного
лікарського нагляду.

 П`ять мільйонів – наркомани. Шість мільйонів носіїв ВІЛ-інфекції вже
хворіють на СНІД. А скільки блукає країною не виявлених носіїв
ВІЛ-інфекції?

 За словами директора Дитячого фонду Аліханова, кількість дітей-сиріт
Росії перевищила показник післявоєнного травня 1945 року. 750 тисяч у
мирний час зараз – проти 678 тисяч сиріт батьків, які загинули на війні,
та матерів, які померли в тилу від голоду і хвороб.

 У воістину Великій Росії, за оцінкою Світової організації охорони
здоров`я, кількість алкоголіків - 37-42 мільйони. Споживання спирту на
душу населення становить у середньому 14 літрів за рік, що виводить
авангард «русского мира» в абсолютні світові лідери за цим показником.
Враховуючи ту обставину, що 20 мільйонів мусульман Росії до зеленого
змія, зазвичай, байдужі, алкогольного удару значної сили цілеспрямовано
завдається по печінці і ниркам авангарду «русского мира» - так узаглавив
російськомовне населення, осколки «великого радянського народу»
патріарх Кирил (Гундяєв), нинішній продовжувач справи свого ідейного і
політичного попередника, провокатора 1905 року Гапона. Тим часом, за
міжнародною шкалою, вживання більш як вісьмох літрів «на рило» означає
незворотню фізичну деградацію.

 
Статистика свідчить: на десять тисяч населення за кількістю визнаного
«антиалкогольного засобу» – театрів – Росія зараз на 40-му місці, та й
рівень освітнього і культурного розвитку молоді продовжує падати, зараз
він десь на 47-му місці в світі. Натомість не вщухають закльони
кремлівських ВІП-ієрархів і квасних патріотів дрібніших калібром про
«вселенську культурно-духовну місію» Росії.

 Щорік у Росії скоюють злочини близько 3 мільйонів осіб, за рік стається
більше 80 тисяч убивств (з доповіді генерального прокурора РФ Устінова).
Ув`язнених в країні понад 1 мільйон, тоді як камери розраховані на 700
тисяч. Народ спить у в`язницях на «шконках» по черзі. У горезвісному
1937 року зеків у численнішому тоді Радянському Союзі, ніж Росія
сьогодні, було на 200 тисяч менше. За кількістю ув’язнених на сто тисяч
населення вільна Росія з особливим шляхом розвитку тримає безперечний
рекорд у світі – 800-810 осіб. Навіть у кріпацькому Китаї з
неототалітарним гнобленням громадян цей показник менший.

 Щороку в дорожньо-транспортні пригоди потрапляють 200 тисяч людей,
близько 30 тисяч з яких гинуть. Десятиліття обмежених військових дій в
Афганістані обійшлися такою ж кількістю мертвих і інвалідів як нині за
один мирний російський рік на дорогах.

 Середня тривалість життя в Росії 64,8 року. Для порівняння: у США – 75
років, в Китаї, де в колгоспному рабстві перебуває величезна частина
населення, – 71,3. Якщо не озиратися на світових лідерів, а порівняти
цей показник, наприклад, з Білоруссю, де, якщо вірити кремлівським ЗМІ,
поголовна бідність, то позиції Росії гірші на п`ять-шість років, а
дитяча смертність у «бідних» і «знедолених» білорусів вдвічі менша!
Щодня в Російській Федерації роблять 10 тисяч абортів. При цьому 7
мільйонів шлюбних пар бездітні. Що це, як не фізичне звиродніння?

 У XIX столітті, коли до складу Російської імперії входили Україна,
Польща, Прибалтика, Бессарабія, Фінляндія, губерній було 69. А сьогодні
на російських «рештках» СРСР розташувалися 89 губерній. У Сполучених
Штатах, де населення вдвічі більше, штатів лише 52. Відповідно, в Росії
величезна армія чиновників – більше 1 мільйона 100 тисяч. Для
порівняння: при Йосипі Сталіні в СРСР їх було близько півмільйона, при
Микиті Хрущові теж – 532 тисячі. Російський Генштаб, за словами адмірала
Бардіна, зараз за кількістю працюючих там офіцерів перевищив показник
часів Великої Вітчизняної війни. Це притому що тільки з 1991 року армія в
Росії скоротилася майже в п`ять разів. А скільки захисників Росії з
подагрою в колінних суглобах, з серцевою одишком і шкіряними ременями,
що лопаються на «бронежирожилетах» черевах, але, із золотими
генеральськими і адміральськими погонами?

 За рівнем життя росіяни перебувають на 60-му місці в світі, натомість як
«злиденні» без своєї нафти і газу білоруси на 56-му місці. А ось за
кількістю мільярдерів Росія на 7-му місці. Путінські протеже олігархи,
до речі, платять найнижчі в світі податки (13%), які й не снилися,
наприклад, Франції і Швеції (по 57%), Данії (61%) або Італії (66%). 1,5%
населення Росії володіють 50 відсотками національних багатств.

 За словами екс-прем`єра Михайла Касьянова, тільки за останні півроку
відтік фінансових коштів з країни досяг 20 мільярдів доларів. На хабарі
та підкуп посадовців населення країни витрачає щорік у середньому 33,5
мільярда «зелені» (Георгій Сатаров, фонд «Індем»).

 
Трансльоване з путінських прес-конференцій, «оптимістичне» зростання
виробництва є таким, що за видобутком вугілля Росія нарешті досягла
рівня 1957 року, за виробництвом вантажівок – 1937 року, комбайнів –
1933 року, тракторів – 1931-го, вагонів і тканин – 1910-го, взуття –
1900 року. Авіатранспортом раніше користувалося майже 100% населення, а
зараз тільки 3%.

 А ось і утішний статистичний промінець світла пробився. Хоч щось повинне
мати позитивне сальдо в країні. Росія є безумовним лідером в світі за
кількістю банківських службовців на душу населення.

 
У Росії були зруйновані і без того не найвидатніші умови для ведення
бізнесу. Бізнес став додатком до адміністративних посад, а корупція –
основою всіх господарських відносин. Світовий банк у 2006 році поставив
за цим показником Росію на 96-е місце з 175 можливих. За десятибальною
шкалою Росії виставили 3,8 за ефективність держуправління, а за
законність – 1,9. Це показники убогих африканських і нині вже минулих –
загиблих – латиноамериканських диктатур.

 Триває потворна урбанізація. За 20 років в РФ зникли 23 тисячі населених
пунктів. На тлі загального скорочення населення до 900 тисяч чоловік в
рік - населення Москви, Санкт-Петербурга і деяких міст-мільйонників
стрімко зростає, що призводить до жахливого забруднення прилеглих
територій, руйнування екосистем і до транспортного колапсу мегаполісів.

 Інфраструктура не витримує перевантажень. Ще не було в новітній історії,
щоб десятки тисяч жителів Підмосков`я зустрічали Новий рік без
електрики, а аварію не могли усунути більше тижня. Влада панічно
боїться, що без електрики в розпал зимових морозів опиниться Москва, про
що свідчить введення режиму надзвичайного стану. Для системи це буде
кінець, а для людей – катастрофа з сотнями тисяч жертв.

 Загальна причина валу техногенних катастроф, які мали місце в минулому
році і вже продовжуються в нинішньому, – це втрата керованості
економікою взагалі і промисловими об`єктами зокрема. Система управління
повинна бути регулятором, це ланка прямого і зворотного зв`язку,
контролю. Одним з дефектів регулятора є те, що сьогодні на багатьох
об`єктах керівниками поставлені абсолютно некомпетентні люди. Це наочно
видно на прикладі електроенергетики, де замість фахівців у галузі
енергетики на керівні посади призначалися «свої» в партійному відношенні
економісти, які ніколи не працювали в цій сфері.

 Це може статися будь-якої миті

 Крах системи може статися в будь-який момент. Висока ймовірність, що це
відбудеться протягом найближчого часу. Практично малоймовірно, що
система протягне більше п`яти років. Як тут не пригадати пророцтво
Збігнева Бжезінського десятирічної давності, що Росія розпадеться в 2012
році.

Попереду, можливо, будуть місяці анархії і руїни, панування вуличного
кримінального беззаконня. Масштаби втрат залежатимуть від ступеня і
глибини дезинтеграції, тривалості смутного часу і здатності до бажано
подальшій реінтеграції стихійно утворених автономій. Ряд регіонів
(Татарстан, Башкортостан, можливо, Карелія) в перші ж дні кризи
проголосять незалежність. В принципі, і інші регіони, де є більш-менш
самостійні і дієздатні місцеві еліти, вже на другий день можуть
наслідувати їх прикладу. Подальше національне відродження нинішніх
придатків «русского мира» все ж таки є бажаним за умови реінтеграції з
утворенням оновленої федерації або конфедерації. Тому що розкол країни
на десятки конфліктуючих між собою «князівств» означатиме продовження
гниття і самознищення. Тоді «русскому миру» можна буде поставити свічку в
якій-небудь старообрядській церкві, що дивом збережеться.

 Розсудливі голоси в Росії вже пропонують шляхи порятунку. В умовах
кризової ситуації місто дуже швидко стане пасткою для городян. У першу
чергу будуть паралізовані транспортні мережі, масовий і організований
виїзд з міста стане неможливим. У перші ж години кризової ситуації
системи життєзабезпечення (теплопостачання, водопостачання,
електропостачання, зв`язок і т. д.) будуть виведені з ладу. Хто не
встигне вибратися з міста в першу добу години Х, практично буде
приречений.

 Якщо у війну людям допомагали виживати печі і колодязі (по суті,
автономні системи тепло- і водозабезпечення), в сучасному місті люди
залишаться і без питної води, і без тепла практично одразу ж. Посилить
ситуацію відключення електрики. Стільниковий зв`язок буде блокований в
перші ж хвилини, стаціонарний – перерваний протягом кількох годин.
Спроби приготування їжі й обігрітися за допомогою відкритого вогню
неминуче призведуть до вибухів і пожеж.

 
Через антисанітарію в теплу добу року протягом перших тижнів почнеться
 інтенсивне поширення інфекційних хвороб.

 
Гроші в перші ж дні перетворяться на порожні «фантики». Падіння центру
імперії – Москви – означатиме припинення постачання регіонів продуктами
першої необхідності за налагодженою схемою.

 Мародерство, грабіж і вбивства набудуть масового характеру. В умовах
стрімкого насування голоду будь-якій владі буде складно утримати свої
позиції. Добре, якщо на місцях завчасно домовляться губернатори,
військові й інші силові структури.

 Шанси на виживання

 У протилежність вликим містам, високий ступінь виживання матимуть
віддалені від обласних центрів населені пункти, де збереглися
сільськогосподарські підприємства і супутнє виробництво, де серед
населення достатньо молодих і енергійних людей. Ті, хто має можливість
перебратися до родичів у такі райони, як пропонують стурбовані російські
аналітики, повинні це зробити заздалегідь.

 Крім віддалених сільських районів, шанси на тривале автономне існування
мають організовані міські громади, готові за наперед підготовленим
планом екстрено евакуюватися в сільську місцевість, згуртовані ідеєю
створення автономного антикризового поселення. Це може бути від 15 до 30
сімей (50-100 осіб). Громади менших розмірів більш вразливі, групи
більшої чисельності стають погано керованими. Необхідна наявність в
такій громаді людей різних спеціальностей, перш за все військових,
інженерно-будівельних, сільськогосподарських, медичних.

 ...Сучасна РФ давно втратила продовольчу незалежність і безславно
доживає свої дні, по-хижацьки розбазарюючи дефіцитну вуглеводневу
сировину, годуючи населення буйволятину, кенгурятиною і іншими
низькосортними продуктами харчування.
 
Збанкрутіла влада залишає в спадок практично повністю зруйновану
інфраструктуру, промисловість і сільське господарство. Жити як і раніше,
розпродаючи енергоносії і купуючи продовольство за кордоном, можливості
не буде, оскільки запаси нафти ось-ось вичерпаються, а видобуток газу
почне падати через виснаження родовищ. Доведеться екстрено вживати
непопулярним заходів, мобілізовувати людей на трудовий і
сільськогосподарський фронт.

 Оптимістично налаштовані російські експерти пропонують готуватися до
виживання і розбудови нової цивілізації з опорою на екологічні
пріоритети. Більшість людей будуть вимушена займатися спочатку переважно
важкою ручною працею, оскільки і з сільгосптехнікою, і з пальним, і
навіть з тягловими тваринами будуть неймовірно великі проблеми.
Більшості колишніх офісних працівників неминуче доведеться освоювати
нові професії землероба і доярки.

 Проблема посилюється тим, що в Росії 90% освічених молодих городян ні до
чого не готові, окрім як папірці в офісах перекладати. А сільська
молодь – переважно пиячить.

 ...Одну тему боязко стороною обходять російські експерти. Що буде з
ядерною зброєю? Чи стануть бомби і ракети надійно зберігатися в умовах
загального краху? Хто займе місце біля пультів замість політично і
морально деградованих російських офіцерів, для яких обов’язок хоч якось
нагодувати сім`ю стане вище обов’язку перед фантомом вітчизни?

 Георгій Бурсов