Петра Болбочана з'їли не "московські воші", а "українські гниди"


Через усю коротку історію УНР червоною ниткою проходить страх тодішніх можновладців перед "українським Бонапартом" - популярним у військах офіцером, який, як їм здавалося, міг здійснити військовий переворот і встановити диктатуру. 

Цей нав'язливий страх змушував урядовців ухвалювати абсурдні рішення і позбуватися кадрових офіцерів, які критикували уряд за помилки у військовій справі. Одним з таких людей став командувач Запорізького корпусу Армії УНР полковник Петро Болбочан, якого, перефразовуючи Петлюру, з'їли не "московські воші", а "українські гниди"…

Шлях до української армії

Петро Болбочан народився 5 жовтня 1883 року в с. Гіджеу (за іншими даними - с. Маршинці) Хотинського повіту Бессарабської губернії в незаможній родині. Провчившись два роки в духовній семінарії, він вирішив обрати професію військового і вступив до Чугуївського піхотного юнкерського училища. 1909 року закінчив навчання і, отримавши ранг підпоручика, був відправлений до 38-го Тобольського пішого полку. Рік за роком рухався службовими щаблями і напередодні Першої світової війни вже мав ранг поручика, був полковим ад'ютантом. Планував продовжити навчання і вступити до Військової юридичної академії, але війна розпорядилася його долею по-своєму. 

За короткий період другої половини 1914 року до вересня 1915-го Петро Болбочан узяв участь у 37 бойових акціях. У воєнні роки Болбочанові довелося іноді обіймати по кілька посад - виконуючи обов'язки полкового ад'ютанта, він одночасно командував окремими ротами полку, кулеметними й розвідувальними підрозділами. У жовтні 1916-го вже мав чин капітана російської армії.

Рух за українізацію військових частин російської армії, що розгорнувся з початком революції, докотився й до фронту. На ділянку, де стояв обоз 5-го корпусу, яким на той час командував Петро Болбочан, прибув 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького. Вояки прибули на фронт без належного майна та зброї. Вражений капітан допоміг українцям зброєю та речами і сам узявся організовувати національну військову частину. 4 листопада 1917 року Генеральне секретарство військових справ видало наказ про формування 1-го Українського республіканського полку при 5-му армійському корпусі, а командиром підрозділу призначили Болбочана. Полк почали комплектувати особовим складом, але взяти участь у боях він так і не встиг.

На початку грудня 1917 року солдатський комітет корпусу вирішив ліквідувати полк. Болбочан з такою "військовою демократією" не погодився і наказав заарештувати членів комітету. Але було вже пізно: у результаті запланованої комітетом акції український полк роззброїли, а казарми підірвали й розбили гарматами. З групою старшин і козаків Болбочан вирушив до Києва, але дістався туди аж у січні 1918 року, коли до міста вже наближалися більшовицькі війська. На основі його групи було створено Республіканський курінь, який налічував 500 осіб і входив до складу Сердюцької дивізії. Цей підрозділ узяв участь у вуличних боях з більшовиками, а після відступу з Києва у лютому 1918 року був перетворений на 2-й Запорізький піший курінь і приєднаний до Окремого Запорізького загону. Командувачем загону призначили генерала К.Прісовського, а Болбочан став його помічником.

Битва за Крим.

Після підписання Берестейського миру з Німеччиною та Австро-Угорщиною ситуація на фронті змінилася. На запрошення українського уряду союзники ввели в Україну війська, які разом з українськими підрозділами почали відтісняти більшовиків. 2 березня 1918 року українські частини, серед яких був і 2-й Запорізький курінь під командуванням Болбочана, випереджаючи німців, увійшли до Києва. А 4 березня Окремий Запорізький загін, яким тепер уже командував генерал О.Натієв, відправили на більшовицький фронт в авангарді німецьких військ.

На початку квітня українці звільнили від більшовиків Харків. Лави запорожців поповнювалися за рахунок місцевого населення, і підрозділ, який на початку кампанії розрісся до дивізії, тепер став корпусом. Петра Болбочана призначили командиром 1-ї Запорізької дивізії. 10 квітня 1918 року штаб запорожців отримав від військового міністра О.Жуковського таємний усний наказ вирушити на Крим і звільнити його раніше за німців. Для виконання завдання З.Натієв виділив окрему Кримську групу, забезпечену всіма видами зброї, на правах дивізії, командувати якою призначив Петра Болбочана. Кримська операція стала його "зоряним часом".

Запорожці швидко просувалися вперед, захоплюючи в більшовиків важливі залізничні вузли, що дозволяло доправляти війська та техніку до Криму - через Лозову, Синельникове, Олександрівськ (сучасне Запоріжжя). В Олександрівську вони зустрілися з бійцями легіону Українських Січових стрільців під командування Вільгельма Габсбурга (він же Василь Вишиваний), що тоді входив до складу австрійської армії. Зустріч була дуже теплою, командири обох підрозділів улаштували з цієї нагоди військовий парад вулицями міста. Але надовго Болбочан у місті не затримався - вже 18 квітня, наступного дня після параду, він вирушив у похід.

Спочатку командир Кримської групи планував спуститися вниз по Дніпру до Перекопа, однак від цієї ідеї довелося відмовитися - до приходу української армії більшовики встигли забрати весь річковий флот, а шукати нові судна не було часу. Відтак новітні запорожці рушили на Крим тим самим шляхом, що й їхні славетні попередники - в напрямку Сиваша. Того самого дня українські війська вже билися з більшовиками під Мелітополем. Ворог уперто не бажав відступати, але в запорожців з'явився несподіваний союзник - білогвардійський підрозділ полковника Дроздовського. Тиску з двох боків червоні не витримали і змушені були відступити, навіть не встигнувши вивезти військове майно та техніку. За інших обставин білі стали б для Болбочана серйозною перепоною, але вони прямували на Дон, і шлях на Сиваш був відкритий.

20 квітня в Мелітополі з'явилися й німці. Командир 15-ї дивізії ландверу генерал фон Кош до ідеї форсувати Сиваш поставився скептично, порадивши Болбочанові зачекати, доки підійде решта дивізії. Але той не послухався: по-перше, тому що мав наказ, по-друге - не хотів давати більшовикам час закріпитися на позиціях. Підозрюючи, що червоні на півострові мало що знають про ситуацію на фронті (до Криму встигли прорватися лише окремі підрозділи), Болбочан вдався до хитрощів. Наближаючись до Сиваша, командир запорожців надсилав від імені більшовицьких підрозділів телеграми з туманними повідомленнями (тут йому допоміг полонений, який знав ворожий шифр), що підтверджували існування фронту перед затокою. "Інформаційна війна" завершилася перемогою - червоні повірили Болбочану і не надіслали до Сиваша основних сил. У ніч з 20 на 21 квітня запорожці переправилися через затоку на бронепоїздах і мотодрезинах з піхотою настільки швидко, що більшовики не встигли навіть підірвати міни й знищити залізничне полотно.

Не спиняючи наступу, Болбочан рухався далі. 22 квітня запорожці зайняли Джанкой, а 24 квітня були в Сімферополі. "Ніде по всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіазмом, з такими оваціями і таким захопленням, як робило це населення Сімферополя. Всі вулиці були удекоровані цвітами і переповнені публікою, яка радісно вітала Болбочана", - згадує один з учасників походу сотник Б.Монкевич. Але радість командира запорожців була затьмарена прибуттям представників німецького командування, які вимагали негайно припинити наступ, погрожуючи, що змусять запорожців підкоритися силою. Не бажаючи йти на конфлікт, Петро Болбочан поступився. А наступного дня начальник штабу німецької дивізії заявив, що на запит німців про Кримську групу українське військове міністерство відповіло, ніби наказу про операцію в Криму не давало і нічого про групу не знає. Не маючи жодних наказів про наступ, окрім усних інструкцій, командир запорожців опинився в неймовірно складній ситуації…

На щастя, конфлікту вдалося уникнути - до Сімферополя прибув командувач Запорізького корпусу генерал О.Натієв, який зв'язався з Києвом і в телефонному режимі отримав наказ військового міністра УНР О.Жуковського про негайний відхід запорожців з Криму. Про що було оголошено в присутності генерала фон Коша. Кримська група вирушила до Мелітополя, де її застав гетьманський переворот.

У битві з некомпетентністю

У період правління Павла Скоропадського становище Болбочана не поліпшилося. Проросійські урядовці в оточенні гетьмана вважали його небезпечним елементом і переконували Скоропадського ліквідувати корпус. Завершилося тим, що корпус перетворили на Окрему Запорізьку дивізію і відправили служити на північний кордон з більшовицькою Росією, де і після Берестейського миру ситуація була не дуже спокійною: у чернігівській прикордонній смузі запорожцям довелося протягом трьох місяців битися з червоноармійськими загонами. За виявлену мужність і героїзм на початку жовтня 1918 року вони отримали подяку від Скоропадського, а Болбочан був підвищений у званні до полковника.

14 листопада 1918 року гетьман, який після поразки Німеччини у Першій світовій війні залишився без підтримки союзників, видав грамоту про федерацію з "білою" Росією. Українські опозиційні партії сприйняли це як сигнал до повстання, створили свій уряд - Директорію - і почали виступ проти чинної влади. Болбочан спочатку намагався переконати гетьмана піти на поступки і навіть…стати на чолі повстання. Але в Києві його телеграму до Скоропадського сприйняли як провокацію. І тоді запорожці перейшли на бік повсталих.

З перших днів повстання полковникові стало ясно, що українські політики не вміють учитися на власних помилках. Під час переговорів з представниками Українського національного союзу, який керував повстанням проти Скоропадського, Болбочану повідомили: голова Директорії Винниченко домовився з представниками РСФРР, що ті відтягнуть на себе гетьманські частини біля кордону і дозволять повстанцям розгорнути наступ усередині країни, тож хай полковник домовляється з ними про спільні дії. Але Болбочан відмовився: за кілька місяців служби на кордоні він уже встиг побачити справжні наміри більшовиків.

Забиваючи баки Директорії, більшовики тим часом вели підготовку до наступу не проти гетьмана, а проти неї. У Полтаві за наказом Болбочана було заарештовано ревком на чолі з М.Шинкарем, який не визнавав Директорії і, спираючись на місцевих повстанців, розстріляв командування 6-го Полтавського армійського корпусу і 100 старшин українського війська. Зі знайдених у Шинкаря документів випливало, що він та його прибічники чекали на прихід Червоної армії, яка мала допомогти їм у боротьбі з Директорією. Але замість подяки Болбочан отримав від українських урядовців критику: вони ще вірили в можливість "єдиного революційного фронту"…

З кожним днем ситуація на Лівобережжі погіршувалася. Всередині січня 1919 року в полках Запорізького корпусу вже залишалося по 400, а то й по 200 вояків. Від поповнення, що його надсилали з Києва, не було жодної користі: новобранці приїздили без одягу й харчів і швидко дезертирували або переходили на бік більшовиків. Болбочан відверто критикував владу за таку "допомогу", але нагорі до його критики не дослухалися. Навіть гірше: коли 20 січня полковник повідомив, що відступає з Полтави на Кременчук, аби зберегти бодай залишки війська, це викликало лише критику з боку урядовців Директорії. І за кілька днів полковника заарештували.

Проте наказ про арешт прийшов не з Києва. Сотник Омелян Волох, який тоді командував Богданівським полком у складі Запорізького корпусу і мав товариські стосунки з Петлюрою, вирішив скористатися ситуацією на фронті і самовільно наказав заарештувати Болбочана. Не приховуючи своїх намірів зайняти посаду командувача Запорізького корпусу, Волох змалював командуванню Армії УНР ситуацію так, ніби заарештував Болбочана за "зраду", тобто за відступ з Полтави, і ніби у військах полковникові не довіряють. Втім, останнє було явним перебільшенням - дізнавшись про арешт полковника, запорожці були готові звільнити його силою. Але Болбочан відрадив їх, не бажаючи проливати кров і сподіваючись, що нагорі розберуться. На жаль, його сподівання не справдилися…

Дорога у вічність


У своїй книжці "Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника" українські дослідники В.Сідак, Т.Осташко і Т.Вронська докладно відтворюють останні місяці життя командувача Запорізького корпусу. 25 січня 1919 року полковник отримав від Надзвичайної слідчої комісії Директорії обвинувальний акт. Його звинувачували і в зв'язках з донським отаманом Красновим, і у привласненні грошей з Харківської та Полтавської скарбниць, і навіть у невиконанні усних наказів вищого командування про зняття гетьманських відзнак на військовій формі й прикріплення натомість червоних розеток. На все те Петро Болбочан відповів оскарженням, підкріпленим документами, а 26 січня звернувся до українського уряду з відкритим листом, у якому критикував його політику, спростовував звинувачення на свою адресу і просив пояснити причини арешту.

За клопотанням Євгена Коновальця, який тоді командував корпусом Січових стрільців, Болбочана відправили до Станіславова (нинішній Івано-Франківськ), де він разом із дружиною мешкав під наглядом місцевої влади. Західноукраїнський уряд поставився до полковника привітно: йому надали номер у готелі "Уніон" і не обмежували свободи пересування. Розгляд його справи затягувався: лише у квітні 1919 року до Станіславова нарешті прибув військовий слідчий. І в травні Петро Болбочан був фактично реабілітований: йому запропонували вирушити до Італії для організації там частин з військовополонених-українців. Він погодився, сподіваючись хоча б так бути корисним для батьківщини. Але поїздка так і не відбулася: на урядовому засіданні 31 травня 1919 року практично всі міністри виступили проти.

Тим часом запорожці не полишали надії повернути свого командира. На початку червня 1919 року полковники Запорізької групи військ підписали клопотання до державного інспектора цього підрозділу М.Гавришка з проханням призначити на посаду командувача групи П.Болбочана. Діючи в межах своїх повноважень, інспектор погодився і видав відповідний наказ, повідомивши про це рапортом головного отамана С.Петлюру. Навряд чи він міг подумати, що подібні дії нагорі сприймуть як спробу державного перевороту…

9 червня 1919 року П.Болбочана і М.Гавришка за наказом С.Петлюри заарештували за злочинну діяльність проти уряду і самовільне захоплення влади. На слідстві Болбочан заявив, що не погоджувався прийняти на себе обов'язки командувача групи без санкції командування. Втім, це вже мало кого цікавило: його доля була вирішена. 10 червня відбулося засідання надзвичайного суду, який того ж дня виніс Петрові Болбочану вирок - розстріляти. І 28 червня 1919 року о 22-й годині на станції Балин поблизу Кам'янця-Подільського полковника стратили. Його смерть справила тяжке враження не лише на запорожців, які зажадали від влади провести ревізію процесу і покарати винних: у далекій Австрії з посади дипломатичного представника УНР подав у відставку відомий український науковець В'ячеслав Липинський. Але повернути до життя талановитого і відданого Україні військового це вже не могло: "українські гниди" виявилися сильнішими…


Метушня нової влади без руху вперед.


Господи, як мені все це набридло! Вчора взяли Гримчака на хабарі, сьогодні вже - гроші не справжні, справа сфальсифікована, юрисдикція повинна бути не ГПУ, а САП, звинувачення в суді розвалиться ...
Я згадую, як з Розенблата знімали недоторканність, потім виносили підозру, а потім він знову вчив всіх як треба боротися з корупцією і як треба батьківщину любити. Якщо ваш мозок таке сприймає, то мій вже відкидає. Якщо подібне станеться з Гримчаком і його поплічником, я навіть реагувати на ті самі граблі не буду.
У Зеленського скоро 100 днів буде, а поки тільки калейдоскоп інформації і думок, причому картинку калейдоскопа зафіксувати неможливо, вона тут же розпливається від його соратників і підлеглих. Від них можна почути тільки одне - не знаю, не обговорювали, законопроекти готуються. Чи вже бояться "старшого брата" чи свою думку ще не навчилися висловлювати. Нема ні чітких посилань, ні певних позицій. Половину міністрів бажаємо залишити, про іншу половину, ще думаємо. Такі претенденти на пост прем'єра названі, що навіть повторювати їх імена язик не повертається. Одних голосно знімають, а на їх місця ставлять людей Коломойського. З самим Бенею то розмовляємо, то не розмовляємо, то Богдан дзвінки блокує, щоб президенту Беня жити не заважав ... Так ми з олігархами разом, або без? А земля фермерам, чи кому? А медицина, практично платна, для кого? Це що? Реванш зеленого ідіотизму? Україна увійшла у смугу туману? Неясність на шляху завтрашнього дня, ось що пригнічує.
Всі ці політики - просто мухи гнойові. Для народу влаштовують вибори, міняючи вітрину, хоча насправді вирішують ті, хто має гроші, хто має тиху, але реальну владу в країні, хто навчився маніпулювати суспільною думкою не на користь цього ж суспільства.

Погляд блогера на несистемні блукання нової влади.

Зміна олігархічної системи в Україні відкладається.


Не очікувано для мене, що зомбований електорат не став меншим. Свідомих, політично незаангажованих  громадян серед виборців, як було 20%, так і залишилися і всі вони обирали патріота Юлію, яка завжди заважала жити жирним котам і вони два рази її садили за грати, щоб не заважала красти. Ці 20% виборців і є золотим фондом української нації, яка почала відроджуватися після винищення інтелігенції ордою Моксель за часів СРСР.  А загалом за ХХ століття з терен України зникло 22 млн українців.


Є така думка на рахунок виборів президента: "Час все розставить на місця". На жаль, часу немає і про це наголошувала наша Жанна Дарк.  Кількість українців катастрофічно зменшується.  Що залишиться за 5 років панування кланово-олігархічного режиму?  Саме така система буде продовжуватися наступні 5 років з косметичним ремонтом типу впровадження144 реформ у мозок обдуреного виборця. На скільки українців зменшиться країна? У мене таке враження, що прокручена технологія фальшування виборів саме на користь Зеленого та Порошенка. Зеленський довгий час знаходився на другому місці і раптом за місяць до виборів йому кишенькові соціологи збільшили рейтинг майже у два рази і розкрутили у ЗМІ.    Я не виключаю змову між кондитером і спонсорами Зеленого для того, щоб кондитер зміг залишитися в Україні і не було переслідувань. Це спецоперація коритної групи та спецслужб, щоб не допустити до другого туру Тимошенко, єдиного ворога побудованої антинародної системи. Вибори у парламент ситуацію не змінять, олігархат не допустить. Кажуть, що Зелений не із системи, та ні, він вже системний і скоро це стане очевидним тим зашореним виборцям, які зламали щасливе майбутнє собі та іншим українцям. Я не можу уявити собі, як зовсім некомпетентний Зелений зможе представляти Україну на міжнародних зустрічах? Він же і там буде смішити іноземців, його можуть просто ігнорувати. Це ж ганьба для держави. Дай Боже сили нашому лідеру нації Леді Ю витримати ще один удар долі, бо нам більше немає на кого покладати надію.
Можливо Зеленський підфарбує фасад, але докорінно систему не змінить, олігархи його проковтнуть бо він самотній, без підтримки партії і судячи із ЗМІ йому вже підсовують радників від жирних котів.
І на цей раз не вдалося зламати хребет олігархічному, проросійському дракону, який маніпулює свідомістю обивателів. У 2010 році Україна мала шанс зламати олігархічну систему, пройшло 10 років і ми повернулися туди назад, але збіднілими у два рази і знову шанс втрачений.



Тайна смерти Михаила Порошенко.


Тайна смерти Михаила Порошенко. В убийстве родного брата обвиняют президента Украины.
В бумагах идет речь об уголовных делах, возбужденных против Петра Порошенко и Петра Мадана по поводу мошеннического завладения собственностью в Молдавии. Причем к данному производству прилагалась некая справка от МВД Румынии по семье Алексея Михайловича Порошенко. В ней говорится: «Порошенко М.А. в августе 1997 года 28 числа, в день своего рождения, был утоплен на Кипре во время купания. По имеющимся данным в МВД Румынии, утопление организовал его брат Порошенко П.А., с которым он был во враждебных отношениях. Поводом был раздел имущества универмага «Жемини», акции конфетной фабрики «Букури», акции стеклотарного завода в городе Кишиневе».

23 марта в вечернем прайме телеканала «1+1» Игоря Коломойского, вышла в эфир часовая программа «Украинские сенсации. 50 оттенков Порошенко», посвященная целой серии разоблачений действующего президента страны.
Из общего пула претензий, которые озвучивали к главе государства журналисты и эксперты в передаче, наиболее резонансными стали обвинения в причастности Петра Алексеевича к насильственной смерти его родного брата, Михаила.

Вечером 25 марта было обнародовано заявление главы президентской фракции Артура Герасимова, где он сообщил: за ложь «плюсов» в «особо крупных размерах» Петр Порошенко решил судиться с телеканалом.
     Тем временем, посыл о «Порошенко — убийце брата» продолжает заполнять нишу в поисковой выдаче и ленты информационных изданий.

Брат президента не дожил до 40-летия три дня.

Официальная биография действующего главы государства историю смерти Михаила тщательно обходит. Например, в русскоязычной версии Википедии этому нюансу посвящен только один абзац.
В нем указано, что Михаил Алексеевич был первенцем в семье Алексея Порошенко (отца нынешнего гаранта Конституции), и выступал одним из основателей компании «Укрпроминвест» — сердца сладкой империи «Рошен». Но 22 года назад, буквально за несколько дней до своего сорокалетия,  якобы погиб в автокатастрофе. И сегодня его прах покоится в семейной склепе семьи Порошенко на Зверинецком кладбище Киева.
 Когда Петру Алексеевичу было 8 лет, семья Порошенко переехала жить в Молдову. На новом месте глава семейства возглавил Бендерский экспериментально-ремонтный завод. А его старший сын Михаил — занялся бизнесом, став одним из основателей «Укрпроминвеста».
     Разные версии ходили о гибели Михаила в 1997 году, но правду тщательно  скрывали.
      С новой силой об истории таинственной гибели Михаила вспоминили вскоре после инаугурации Петра Порошенко. Тогда журналисты предали огласке материалы о судимости их отца за хищения, а также поставили под сомнение законность первичного накопления капиталов в сладкой империи
«Рошен».
После этого в СМИ всплыли две новых версии смерти старшего брата президента. Со ссылкой на копии ранее возбужденных по данному факту уголовных дел, которые расследовались на территориях иностранных государств.
Согласно первой трактовке, представленной журналистом телеканала «1+1» Александром Дубинским на его странице в соцсети, молдавские следователи полагали: Михаила Порошенко могли «заказать» его младший брат и некто Петр Мадан. Причем смерть сооснователя «Укрпроминвеста» якобы далеко не первая на счету этой ОПГ.
«В процессе осуществления уголовного преследования по уголовному делу №2004990391, была получена оперативная информация, что некоторые члены преступных группировок, созданные Порошенко П.А. и Мадан П.Г., были вовлечены в убийства Порошенко М.А., Ожог С.Е. и всех членов семьи Шупарского К. Данная информация не была отработана до конца, так как данное уголовное дело со всеми материалами 23 июня 2005 года Генеральной прокуратурой было направлено по компетенции в ЦБЭПКб (Центр по борьбе с экономическими преступлениями и коррупцией — Прим. Ред.)», — говорилось в справке, обнародованной Дубинским.

Еще одну вариацию причин гибели Михаила Порошенко также озвучивал опальный харьковский «антимайдановец» Константин Долгов, сбежавший после событий 2014 года из Украины.
     В бумагах, обнародованных им, идет речь об уголовных делах, возбужденных против Петра Порошенко и Петра Мадана по поводу мошеннического завладения собственностью в Молдавии. Причем к данному производству прилагалась справка от МВД Румынии по семье Алексея Михайловича Порошенко. В ней говорится: «Порошенко М.А. в августе 1997 года 28 числа, в день своего рождения, был утоплен на Кипре во время купания. По имеющимся данным в МВД Румынии, утопление организовал его брат Порошенко П.А., с которым он был во враждебных отношениях. Поводом был раздел имущества универмага «Жемини», акции конфетной фабрики «Букури», акции стеклотарного завода в городе Кишиневе».
В другом представленном Долговым документе говорится, что уголовное дело, возбужденное против Петра Порошенко за мошенническое завладение имуществом в Кишиневе возбужденное румынским Центром по борьбе с коррупцией, было приостановлено в период пребывания Порошенко на посту секретаря СНБО в 2005 году.

Заметим, что в вышедшем в свет 23 марта 2019 сюжете «Украинских сенсаций» журналисты не опираются на данные Долгова или Дубинского. А приводят в качестве источника информации о причастности к смерти Михаила Порошенко сведения от опального молдавского политика Ренато Усатого.
Они были озвучены полтора года назад — 22 сентября 2017 года в эфире телеканала TV8. Тогда Усатый назвал президента Украины фактическим заложником молдавского олигарха Владимира Плахотнюка. И продемонстрировал копию ордонансе (постановления — Прим.Ред.) прокурора Лилианы Рудей от 1 октября 2012 года.
«Здесь четко написано, что группа физических лиц, руководимая Петром Порошенко, а именно Петру Мадан и другие, создали ряд ОПГ, которые совершили на территории Молдовы с 1996 по 2004 год ряд особо тяжких преступлений, такие как мошенничество в особо крупных размерах, хищения, написано о том, что есть подозрения (в адрес Петра Порошенко — Прим. Ред.) и в организации убийства своего родного брата, Михаила Порошенко», — указывал Усатый.
И вот, буквально за неделю до голосования сенсационное виступление Ренато Усатого показали на телеканале Коломойского 1+1.
Естественно, что у президента заявили, что речь идет о грязном политическом заказе со стороны владельца телеканала — Игоря Коломойского. Последний, по данным СМИ, на этих выборах поддерживает противников Порошенко — Владимира Зеленского и Юлию Тимошенко.
Поэтому очевиден резон вернуться к этой затемненной истории. В тоже время, сам Петр Порошенко и его семья не хотят комментировать смерть Михаила 22-летней давности. Что дает пищу для кривотолков и желание расследовать смерть брата Петра Алексеевича.
Будет ли проведено детальное расследование тех далеких событий покажет время. Но, как правило, шило в мешке долго не лежит. 

Права на помилку у нас немає.


Вчора зустрів свого колишнього однокласника, якого дуже давно не бачив. Молодий хлопець з вищою освітою, працює менеджером в невеликій компанії. За чашкою кави ми поспілкувалися близько години. Розмовляли про родини, згадали наших знайомих і звичайно торкнулися політики. Опущу непотрібні подробиці і відразу перейду до головного.
Найбільше мене здивувала і вразила всього одна його фраза: "Якщо не виберуть Тимошенко, я поїду з України, сенсу залишатися тут просто не буде". 
І він озвучив саме те, про що я думав останні півроку. Адже витягнути нашу державу з прірви, злиднів і мороку зможе тільки патріот Юлія. І це не пафос і гучні слова -- це об'єктивна реальність.
На відміну від десятків ставлеників олігархату і крикунів, Тимошенко єдина дійсно має чіткий, покроковий план розвитку України в різних сферах. А найголовніше, що розроблений професіоналами протягом трьох років план реформування країни, Леді Ю обов'язково буде виконувати.
Ось в цьому і полягає різниця між Юлією Володимирівною і іншими, так званими, "кандидатами", які не маючи детального плану реформування країни, залишать стару прогнилу систему. Тому свій вибір я вже зробив. І сподіваюсь, що на цей раз обкрадені українці  не зроблять чергову помилку.  Адже права на наступну помилку ми просто не маємо. 

Так, вже більше немає права на помилку. Падати нікуди - сіли на дно корпорації "Рошен" і заплакали. Багатьох тримає тут надія на нашу Жанну Дарк. Дякувати Богу, що дав українцям лідера нації, але перед тим, як це зрозуміти, олігархат водив націю по пустині 30 років. Багато хто по цій дорозі почив у Бозі, особливо за останні 5 років, де смертність перевищила народжуваність у два рази -- це плата за довіру брехливим жирним котам, які з державного корита не вилазять останні майже 30 років незалежності.
Як казав наш Провідник Степан Бандера: "Ніщо не спинить ідею, час якої настав!"  Так, настав час демократичних перетворень.

Повышение цены на газ было незаконным.


Коллегия судей Окружного административного суда г. Киева удовлетворила иск Юлии Тимошенко против правительства относительно незаконного повышения цены на газ для населения и теплокоммунэнерго, которое состоялось в мае 2016 года.
Об этом передает сегодня пресс-служба партии «Батькивщина».
Так, суд признал незаконным постановление Кабинета Министров № 315 от 2015 об установлении единой цены на газ на уровне 6879 грн за тысячу кубометров.

«Доказана экономическая необоснованность цены на газ, в целесообразности которой нас убеждала власть за последние 3 года.

Итак, тарифы — как те, что были ранее установлены, так и нынешние — не имеют экономического обоснования, так как, к сожалению, цена на газ берется по методу «с потолка», — отметил представитель Юлии Тимошенко в суде, председатель «Союза собственников жилья» Алексей Кучеренко.

И теперь у юристов есть юридическая база для обжалования всех других постановлений об установлении цены на газ, которые были приняты с такими же признаками.

«Мы добились того, чтобы суд признал постановление КМУ незаконным, противоправным и недействительным с момента принятия, чтобы создать юридическую базу для возврата излишне уплаченных средств в результате действия этого постановления», — отметил представитель Юлии Тимошенко в суде Александр Трохимец.

По словам представителей Юлии Тимошенко по «тарифному делу», власть почти 2 года и 8 месяцев всячески затягивала рассмотрение этого дела, подавая множество бессмысленных ходатайств: о разъединении и объединения дел, о проведении экспертиз, об отводе суда.

Однако правительство, которое не имело полномочий повышать цену на газ, так и не смогло доказать экономическую обоснованность своего решения.

«Все средства, которые люди заплатили за период действия постановления правительства, были уплачены по недействительной цене на газ.

Далее мы будем добиваться, чтобы выгодоприобретатель — НАК «Нафтогаз Украины» — с миллионными зарплатами, бронированными автомобилями и со всем этим пафосом — вернул все эти деньги украинцам», — подытожил Александр Трохимец.

«Таким образом, основной тезис Юлии Тимошенко про абсолютную реальность уменьшения вдвое цены на газ, по сути, доказана юридически» — добавил Алексей Кучеренко.


Епіфаній зняв заборону для жінок в церкві...


Предстоятель Православної церкви України, Митрополит Київський і всієї України Епіфаній дозволив жінкам заходити до церкви з непокритою головою.

Релігієзнавець Ростислав Мартинюк розповів, що дотримання церковного дрес-коду не завжди можливо. Адже якщо людина хоче помолитися, або ж поставити свічку, не треба йому перешкоджати. На спілкування з Богом не впливає ні одяг, ні стать.
Також Мартинюк зазначив, що служителі церкви часто просто хочуть причепитися до відвідувачів і знайти хоча б якусь ваду, щоб їм дорікнути.

Чому жінкам прийнято покривати голову?

Традиція покривати голову в церкві дуже давня. В давні часи жінки покривали голову навіть, коли просто виходили з дому. Таким чином вони показували свій заміжній статус. А ті, чия голова не була покрита були ще або малі, або вільні від визначених обов'язків.

Це не єдине нововведення в нашій УПЦ. Також в храмах поставлять лавочки для прихожан, щоб зручно було молитися для всіх. Епіфаній вселяє нове життя в Українську Церкву.

У понеділок, 11 лютого, члени Святої спільноти гори Афон зустрілися для обговорення питання надання Українській церкві автокефалії. Представники 20 монастирів Афону під час зустрічі Святогірського братства висловили свою чітку позицію підтримати Україну та  висловили свою повну консолідацію з позицією Вселенського Патріарха Варфоломія, до канонічної юрисдикції якого історично належить Свята Гора Афон.
Про це пишуть місцеві грецькі ЗМІ.

Аваков проти Порошенка.



50 дней до выборов. 44 кандидата. Ложь и правда. Митинги, форумы, встречи. Лозунги и призывы. Искренность и провинциальный драмтеатр.

Об этом минувшей ночью написал в ФБ глава МВД Арсен Аваков.

Партии и активисты. Хмурые личности в карманах с кастетами и флаконами зеленки. Заминированные машины, битвы агитаторов, подкуп и контр-подкуп. Информационная война и гонка популизма до маразма..

Кривой рог — на подходе к митингу одного из кандидатов, остановили гражданина, а у него (только вдумайтесь) 10 литров зеленки.  В 4 городах в течении одного дня изымали зеленку у разного рода, так называемых, активистов.  Совсем с ума посходили заказчики?

Мне позвонил один товарищ – говорит, что это беспредел, почему полиция выводит с митинга людей кандидата Х? Они же просто стоят и не нападают пока ни на кого.. Возмущется. А то что в карманах у «просто стоящих» порученцев одного штаба против другого – финка и кастет с петардой, газ черемуха и флаконы с зеленкой и это посреди собрания тысяч людей — нормально?

А где та грань, и кто ее определяет – когда вместо зеленки обливают оппонента кислотой? Кто ответит, вооружая молодчика с приказами «побузить зеленкой в рядах оппонента» – кто ответит если будет серная кислота вместо бриллиантовой зелени?  Эксцесс исполнителя скажете?.. Кто определяет эту грань? Битюг с натянутой шапкой на глаза? Ряженные в камуфляж дешёвки никогда не бывавшие на фронте?

Это работа некоторых штабов такая? Разматывать донельзя спираль ненависти в обществе?  Нет, это не решить  законами и не по силам полиции – остановить этот кураж  неуважения и ненависти можно только совестью и ответственностью. Подумайте же, наконец, о стране, а не о политичечкой карьере себя любимого и корыте

Штабы политиков! Ведь это вы, называющие себя честными и прекрасными – посылаете боевиков, платите за это грязные деньги.. А при свете дня мы встречаемся с респектабельными, уважаемыми людьми из политических штабов,  которые дают команды и нанимают людей делать подлости и провокации.

Эти люди ходят рядом с нами, здороваются, улыбаются, а потом посылают к оппоненту  оскорблять, кидать в тысячную толпу петарды, димовые шашки, обливать химикатами, лгать и гнать спираль ненависти...

Это не политика, и не избирательная компания — это идиотизм. Так мы не получим адекватную власть, — мы получим власть очередных идиотов, на новом витке ненависти, не способную к созиданию, а способную только к деградации. 

 Нужно остановится...  Избирательная компания только начинается. Господа политики. 50 дней до выборов...
Соберитесь, господа кандидаты, договоритесь как цивилизованно вести честную конкуренцию и не потерять страну, не размениваться на ненависть и подлые провокации. Ведь это так почётно честно выиграть выборы.  Наш народ много страдал и заслужил на цивилизованные выборы, а не ристалище политической грязи и разбоя.

***   Хотя Аваков не называет фамилии, однако очевидно, что он в данном случае обращается, в первую очередь, к Порошенко, который честно выиграть выборы не может, — по поручению которого вчера и позавчера были организованы провокации в Белой Церкви и Киеве против Юлии Тимошенко, и которые были нейтрализованы силами полиции.   Сколько можно нанятой титушне запугивать и будоражить народ? Надо ставить на место зарвавшуюся власть.

Коли слід святкувати Різдво.


Всеправославний Собор в Константинополі 1923 року під проводом Вселенського патріарха підтвердив, що православні християни згідно із точнішим Григоріанським календарем, який наближений до астрономічного, мають відзначати Різдво Христове 25 грудня. Церкви католицькі і протестантські, а також більшість православних, включно із Константинопольською Церквою, відзначають Різдво Христове саме 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську і низку інших православних Церков.
Чимало українців вже святкують Різдво Христове 25 грудня. Адже багато з нас мають друзів і знайомих у Європі та США, спілкуються з іноземцями, в тому числі і через інтернет, тому є необхідність святкувати Різдво разом з усім світом.
  Біля двох мільярдів християн у всьому світу святкують Різдво саме 25 грудня.  Католики, протестанти, які складають більшість у США та значну частину у Європі, а також православні Вселенського патріархату в Туреччині та Греції, в США та Канаді, в Румунії, Болгарії, також греко-католики (українці) Канади, Бразилії, Аргентини святкують Різдво 25 грудня.
      В СРСР перейшли на Григоріанський календар у 1918 році, але продовжували святкувати Різдво 25 грудня до 1930 року. Цей вихідний день був офіційним святом.  Починаючи з 1930 року в СРСР святкування Різдва було офіційно скасовано.

Рішення святкувати Різдво 7 січня було введене пізніше після війни диктатором Сталіним.  Країни, що були під впливом Радянського Союзу теж змінили дату Різдва на 7 січня.
Українці, які святкують Різдво 7 січня залишаються у російській парадигмі, у компанії з агресором, а також Сербією та Грузією.Задум більшовиків- комуністів був у тому, щоб поступово замінити християнські традиції власною атеїстичною ідеологією і відгородитися від Європи "залізною завісою".
 День 1 січня 1947 року для радянських громадян став новорічним святом і вихідним. А на додачу, різдвяна зірка на ялинках стала п’ятикутною, подарунки дітям почав роздавати не Святий Миколай (тобто Санта Клаус), а самозванець без роду і племені – Дід Мороз.
     При святкуванні Різдва 7 січня, святкові настрої віруючих були перенесені з Різдва Христового на цілком атеїстичний Новий рік, на який, якраз, припадав пост. 
      Українцям необхідно розділити радість Різдва Христового з двома мільярдами християн по всьому світу – це особливе відчуття єдності.
Перенесення уваги зі світського свята на релігійне міняє всю атмосферу передсвяткових очікувань і наші душі пронизує все більше світла від Христової зірки, а не кремлівської.
80% православних церков відзначає народження Христа саме 25 грудня, і лише 20% продовжують триматися за російські догми.
 Наведу такий цікавий факт, що у 2101 році Різдво за Юліанським календарем буде відзначатися вже 8 січня, а не 7 січня. За кожні 128 років набігає один день. Тож календар від Юлія Цезаря, яким Європа користувалася до XVI століття, довів свою недосконалість і був довшим за астрономічний на 11 хвилин.
Папа Римський Григорій ХIII у жовтні 1582 року запровадив новий календар, названий на його честь григоріанським. Згідно з ним, після 4 жовтня одразу настало 15, тобто була усунена різниця в десять днів. Цей календар не був оригінальним, він лише виправляв, тобто уточнював старий календар і наблизив календарний рік до астрономічного року.
У 431 році на Вселенському Ефеському Соборі було прийняте рішення про святкування Різдва Христового напередодні початку Нового року, саме 25 грудня. Це був наступний день після зимового сонцестояння, коли світло перемагає темряву, коли збільшується день та зменшується ніч. Після корекції розбіжності календаря з астрономічним, дата Різдва 25 грудня, знову відповідала початку нового циклу -- збільшення дня і зменшення ночі після зимового сонцестояння. Перенесення Різдва з 25 грудня на 7 січня – це свавілля комуністичної влади СРСР.
   Християни України, святкуємо Різдво Христове разом із усім світом.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
113
предыдущая
следующая