хочу сюди!
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «україна»

Міф, як Хрущов Україні Крим подарував



Міф про те, як «заскочили» українці в Криму «на всьо готовенькое», імперські історики дуже полюбляють. Але чи справді міг Микита Хрущов відіграти вирішальну роль у питанні передачі Криму Україні? Як відомо, Хрущов був обраний Першим секретарем ЦК КПРС у вересні 1953 р., після розвінчання Берії. У той час його становище було досить непевним, і взятися за таке «слизьке» й важке питання, як територіальне, було для нього рівноцінно самогубству. Це визнає і зять Хрущова Олексій Аджубей у своїх спогадах «Як Хрущов Крим Україні віддав. Спогад на задану тему»: «Хрущов далеко не був повновладним хазяїном становища. У Москві владарювали найближчі до Сталіна люди – Маленков, Голова Ради Міністрів і Голова Президії ЦК, його перший заступник Молотов, а поруч такі, як Ворошилов, Каганович, Булганін. Провінціалу Хрущову після смерті Сталіна відводилась далеко не перша роль». Але якщо не Хрущов, то хто, як і чому вирішив питання про передачу Криму зі складу Росії до України?
Спробуємо відтворити події того часу. Після Другої світової війни економіка Криму зазнала страшних збитків. Майже все тут було перетворене на руїни. Та найбільшими були людські втрати: населення Криму скоротилось майже наполовину і становило 780 тисяч. Замість того, щоб якомога швидше розпочати відбудову, сталінсько–беріївські опричники завдали ще одного удару: внаслідок абсурдних звинувачень у зраді з Криму депортували корінне населення – татар, а також греків, болгар, вірмен. Унаслідок чого кількість громадян скоротилась ще майже на 230 тисяч. Після цього півострів спорожнів, народне господарство занепадало. Відтак у Крим почали вербувати російське населення. Аджубей згадує поїздку з Хрущовим восени 1953 року до степової зони Криму. Там Микиту Сергійовича неабияк вразили натовпи переселенців, які скаржилися, що не вистачає харчів, є проблеми з житлом. «Нові» кримчани переважно приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. «Це я зараз пишу «приїхали», –пише Олексій Аджубей, а вони кричали: «Нас прігналі!». З натовпу лунали скарги: «картохатут не росте», «капуста в'яне» та «клопи заїли». «Чого ж ви їхали?» – питав Хрущов, і натовп видихав: «Обманулі». Микита Сергійович одразу ж наполіг на поїздці до Києва. І вже ввечері на прийомі у Марийському палаці він ще й ще повертався до кримських проблем і отриманих там неприємних вражень. Умовляв українців допомогти відродженню кримських земель: «Там южане нужни, кто любіт садочки, кукурузу, а не картошку», – переконував він.
Тому стверджувати, що Хрущов подарував Крим Україні у зв'язку із 300-річчям возз'єднання України з Росією, немає жодних підстав. Хоча цей міф сьогодні активно насаджується багатьма російськими політиками, які не утруднюють себе пошуками істини та свідомо перекручують і підтасовують факти.
Кримська область тягарем своїх складних проблем висіла на Росії. Як свідчить аналітична довідка про стан сільського господарства Кримської області від 4 січня 1954 року, що була підготовлена для тодішнього Першого секретаря ЦК КПУ Кириченка, в області нараховувалося 304 колгоспи, лише 3 з яких освоїли польові та кормові сівозміни. Врожайність овочів, картоплі, кормових коренеплодів значно відставала від рівня 1940 року. Наприклад, картоплі збирали тільки 30 центнерів з гектара (сьогодні – 100 ц/га!). Не кращим було становище у садівництві, виноградарстві – врожайність тут була меншою, ніж у дикорослих рослин, а площі під сади і виноградники, порівняно з довоєнним часом, значно скоротилися й становили по садах–86%, по виноградниках – 79% від рівня 1940 року. Жахливим було становище у тваринництві – колгоспи і радгоспи Криму були забезпечені кормами для худоби взимку 1953 року лише на 37%. У довідці наголошується, що степова частина Кримської області вкрай погано забезпечена водою. На січень 1954 року зрошуваних земель налічувалось всього 40 тисяч гектарів із майже 700 тисяч га посівних площ. Важко повірити, але в тогочасному Криму діяло лише 34 хлібобулочні магазини, 18 – м'ясо–рибних, 8 – молочних, 28 – книжкових, 2 магазини тканин, 9 – взуття, 5 – будматеріалів. Майже половина сіл області зовсім не мала крамниць, повністю припинилася торгівля овочами, картоплею у державному секторі. Ось до чого довів Крим сталінський режим.
Повоєнна Україна теж переживала важкі часи: населення республіки скоротилось на 15 мільйонів осіб, у 1946-47 роках багато областей, особливо на Півдні, були вражені голодом. Але навіть у таких умовах УРСР простягнула руку допомоги Криму. До півострова надходили продукти харчування, промислові товари, Укрводбуд розпочав будівництво Сімферопольського та Старокримського водосховищ Північно–Кримського каналу. Тобто було покладено початок розв'язанню найболючішої на півострові проблеми – водної. Посилилось співробітництво в галузі важкої промисловості. Економіки України і Криму у повоєнні роки дедалі тісніше переплітались, утворюючи єдиний організм. Щоправда, це злиття в народно–господарський комплекс юридично не було оформлене.
Тож владні органи Російської Федерації висловилися за доцільність передачі Кримської області до складу УРСР, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР». Остаточним рішенням щодо цього став закон, ухвалений Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 р. Додам, що це рішення не суперечило законодавству РРФСР, УРСР і СРСР і відповідало чинним нормам міжнародного права.
Криму, який мав слабку сировинну, енергетичну і промислову базу, це приєднання дало чимало плюсів. Передусім, розпочалося вирішення найпекучішої для півострова проблеми: забезпечення міст водою і зрошення земель степової зони Криму. Сьогодні з Дніпра п'ють практично всі міста Криму. А що дала зрошувальна система півострову – зрозуміло бодай з такого прикладу: у 1950 році Крим збирав 8 тисяч тонн винограду, сьогодні – 400 тисяч. Зрошення дозволило на півострові навіть рис вирощувати.



28 лютого 2014 р. Крим був нагло окупований військами Російської Федерації та добровільно-примусово приєднаний під своє управління, а Україна втратила Крим.

Будьте навічно прокляті: Янукович і його банда!

Фактично цілу ніч моя дитина малювала ось такий плакатик  коло увімкнутого монітора комп'ютера, де йшла пряма трансляція з Євромайдану в Києві. Студенти домовились йти пікетувати обласне управління МВС у Львові, яке вночі було захоплене повстанцями. Але студентський страйк все одно відбудеться, тому донька почепила скотчем на сумку свій твір душевної наснаги і вирушила у пункт збору. Я викладаю у блозі цей плакатик і теж буду їхати виясняти, де і яким чином зможу бути корисним в подіях, які маю вирішальне значення для України, як Суверенної Соборної Держави.

 

«Украинская земля насквозь пропитана кровью». Перша частина

«Украинская земля насквозь пропитана кровью». Украина и ее место в Европе глазами британца.

Украина как самая большая проблема Европы: выступление украиноведа-англичанина Ланселота Лоутона в Лондоне в 1939 году как никогда актуально сегодня.

"...Учитывая уникальное географическое положение, любая серьезная попытка со стороны Украины сбросить поработителей и объединить свои четыре разграниченные части в одну независимую украинскую державу непременно вызовет настоящую панику..."

Одной из ключевых фигур, которая оказала значительное влияние на формирование проукраинского общественного мнения в британском обществе первой половины ХХ века, был известен журналист-международник Ланселот Лоутон.

В начале 1930-х годов его внимание привлекла напряженная политическая ситуация, наметившаяся на Востоке Европы. По мнению Лоутона, наиболее глубинной причиной существующих глобальных межгосударственных противоречий стал «украинский вопрос».

По его мнению, для британской политики на Востоке крайне необходимо было включить Украину в систему Западной Европы. "Независимая и автономная Украина, - писал он, - необходима для европейского экономического прогресса и международного мира".

...29 мая 1935 года в помещении Палаты Общин парламента Великобритании по инициативе Англо-Украинского комитета (общественная организация, в которую входили члены парламента, военные, известные ученые и журналисты Британии - ИП), состоялись публичные слушания, посвященные ситуации вокруг Украины. Ланселот Лоутон выступил с докладом, который имел красноречивое название "украинский вопрос" и впоследствии был опубликован от имени комитета.

... Многие оценки и выводы Лоутона чрезвычайно неожиданны ввиду того, что сформулированы они были деятелем, который по своему происхождению никоим образом не был связан с Украиной и украинской нацией - настолько отчетливо они представлены с проукраинских позиций.

Парадоксально, но для "постороннего" взгляда Ланселота Лоутона абсолютно ясными были такие сложные и дразнящие вопросы, которые не только тогда, но даже в наше время нередко являются предметом политических спекуляций - вопрос собственной национальной идентичности украинского народа и его глубоких исторических корней, своеобразной ментальности, традиций и культуры, поворотных моментов истории.

В докладе Л. Лоутона указывается на несправедливый для украинцев характер Версальской системы мирных договоров, которая закрепила расчленение Украины после Первой мировой войны.

Открыто говорится о польско-украинском противостоянии в Восточной Галиции в 20-х - 30-х гг. и политике ополячивания украинского населения, которую тогда проводила польская власть.

Говоря о массовых репрессиях большевистской диктатуры против украинского национального движения на территории СССР, Л. Лоутон утверждает, что "страшный голод, который опустошил Украину" в 1932-1933 годах, имел спланированный характер и был частью этих репрессий.

Подводя итоги, британский журналист делает выводы: "Украинская нация - это реальность, которая имеет под собой по крайней мере тысячу лет аутентичной истории. Ни один народ не боролся так тяжело, как украинцы, чтобы утвердить свою независимость; украинская земля насквозь пропитана кровью".

...В конце 30-х годов ХХ ст. грозовые облака над Европой достигли критической черты. Для многих политиков и аналитиков стало очевидным, что в Европе приближается новое большое перераспределение сфер влияния и новая война. На фоне этих драматических событий Ланселот Лоутон пытается в очередной раз привлечь внимание общественности и официальных факторов Великой Британии к украинскому вопросу. 1 февраля 1939 года он выступает с большим докладом на заседании членов Ближне- и Середневостоного общества, которое состоялось в Лондоне.

Текст доклада под красноречивым названием "Украина: наибольшая проблема Европы" был опубликован на страницах ежеквартальника "East Europe and Contemporary Russia" ("Восточная Европа и современная Россия"), главредом которого был Лоутон.

По своей структуре и содержанию эта доклад близок к выступлению Ланселота Лоутона на заседании в Палате общин в 1935 году.

Предлагаем вашему вниманию перевод этого доклада, осуществленного для сборника докладов Лоутона "Украинский вопрос". Интересно взглянуть на восприятие нашей страны и ее истории британцем. И, конечно, не стоит забывать, что судьба нашей страны должна решаться самими украинцами, а не где-то за границей

Издание монографии с докладами Лоутона (2006 г.)

«Изложение доклада, прочитанного Ланселотом Лоутоном в Ближне- и Средневосточном Обществе 1 февраля [1939 г.], с доброго согласия сэра Франка и леди Нювнес, по адресу Принцес Гейт, 55 [Лондон]. Председательствовал мистер Трейси Филлипс, кавалер Военного Креста.

В течение последних нескольких месяцев Украина - совсем неизвестная Западу страна - оказалась в центре мирового внимания. Думаю, большинство людей могут сказать, что знают мало или ничего не знают о ней. Это не их вина. Для такого незнания есть почтенные причины. Поработители Украины хорошо позаботились о том, чтобы она оставалась неизвестной, они отрицали даже ее существование. Очень трудно представить себе что-то более достойное осуждения, чем замалчивание народа, который по давнему праву принадлежит к семье европейских наций.

Но неконтролируемые события теперь вывели Украину на международную арену. Несмотря на общую, хотя и понятную неинформированность в этом деле, преобладает мнение, что от решения украинской проблемы будет зависеть судьба Европы. Эта мысль имеет свое оправдание.

Территорией Украины в три-четыре раза превосходит, а населением равно Великой Британии. Когда Москва захватила Украину, то быстро после этого был завоеван и Кавказ. С тех пор для России открылись пути к Ближнему Востоку, и ее мечты о захвате Константинополя теперь не кажутся фантастическими.

С тех пор же европейским народам - кроме тех, что решились на заморскую экспансию - приходится ютиться на полуострове на краю огромного континента, который раскинулся от Северного моря до Тихого океана. Версальский договор утвердил это территориальное деление.

Как следствие, нынешняя Московия, которая теперь называет себя Советским Союзом, господствует над более 200-ми национальностей, занимает территорию около девяти миллионов квадратных миль, а все прочие нации Европы теснятся на полутора миллионах квадратных миль.

Из всех стран, подчиненных Советскому Союзу, Украина - наибольшая и важнейшая. Расположенная между двумя большими системами гор - Кавказом и Карпатами - на востоке она граничит с Азией, на западе втискивается в Центральную Европу, а на юге, с черноморских берегов, имеет доступ к Средиземноморскому бассейну.

Перед войной она была разделена между двумя государствами, Россией и Австро-Венгрией, и после войны расчетвертована между Россией, Польшей, Румынией и Чехословакией.

Учитывая уникальное географическое положение Украины, есть все основания считать, что в наше время, когда столько народов хотят не просто удержаться на своих оседлостях, но и распространить их, любая серьезная попытка со стороны Украины сбросить поработителей и объединить свои четыре разделенные части в одну независимую украинскую державу непременно вызовет настоящую панику.

Если же Украине в этом повезет, то на востоке Европы появится государство, по территории и населению второе после России. Такого масштаба событие, по всей вероятности, вызвало бы единовременные и важные изменения повсюду.

Она повлияла бы, возможно и решающим образом, на долю большевизма в Советском Союзе, а возможно, и национал-социализма в Германии. Она также решила бы будущее Польши, Румынии и соседних земель и открыла бы новые грандиозные проблемы перед Британской империей.

Каковы надежды на успех Украины? Прежде чем ответить на этот вопрос, хочу заметить, что сам я не принадлежу к друзьям Украины. Я заинтересован этой борьбой только как исследователь Восточной Европы.

Большинство россиян всегда проявляли - и сегодня еще проявляют - очень примитивный подход в отношениях с Украиной. Я говорю о старорежимных, а не о просоветских россиянах: "Нет и никогда не было никакой украинской нации", - утверждают они в ослеплении.

Такое заверение было официально провозглашено министром внутренних дел в 1863 году и с тех пор часто повторяется. Украина, мол, это просто южная часть России. Многие поляки также отрицали существование украинской нации, говоря, что Украина - это только часть Польши.

За этими амбициозными спорами и претензиями кроется причина трагедии Украины.

Поскольку есть много чего сказать о современных событиях, мне не следует долго останавливаться над давно минувшем. Но так как и теперь россияне и некоторые, хотя и в меньшей мере, поляки утверждают, что украинский национализм не имеет глубоких корней, сделаю короткое обращение к истории, необходимое для понимания современных событий.

Можно доказать, что Украинское государство существовало на протяжении трех отдельных периодов. Первый из них - с девятого до двенадцатого века. Более чем триста лет на территории, известной сегодня как Украина, существовало мощное и культурное государство, одно из самых передовых в Европе.

Это и была Украина, известная тогда под названием Русь, и ее столицей был Киев. Хотя ее связи с Севером были незначительные, русские теперь утверждают, что она тождественна с Россией - есть со страной, которая возникла на несколько веков позже. А дальше они присвоили себе ее территорию, ее народ, героев, святых, культуру и все имущество.

Однако их же выдающийся историк Ключевский признает, что население этих двух регионов состояло из отдельных разных этносов, и что их физические свойства четко отличались.

Вторым периодом Украинской независимости была Казацкая эпоха. Когда Украина, опустошенная татарскими ордами и нападениями с севера, лежала беспомощная, Литва и Польша заняли ее территорию. И в XVI веке, когда эти две державы заключили союз, Украина почти вся оказалась под польским господством.

Интересно вспомнить, что в то время и литовцы, и поляки одинаково боялись Москвы и Германии. Тогда казалось, что Украина как государство должна окончательно исчезнуть. Чтобы выжить, высшие слои украинской нации были вынуждены ополячиться, а украинское крестьянство было закрепачено польской шляхтой и евреями.

И тут произошла достойная удивления вещь. Казаки, которые существовали еще в древней Украине (назывались они "бродниками"), соединились и основали свое славное государство на островах ниже порогов на Днепре.

Систему правления в том государстве можно, пожалуй, назвать демократическим деспотизмом. Ежегодно казаки голосованием выбирали себе правителя, которого называли гетманом, и который имел власть над жизнью и смертью своих избирателей. Но всегда в конце гетманства он составлял отчет о своей деятельности при власти, и если оказывалось, что слишком злоупотреблял ею, то мог и на кол попасть либо лишиться головы.

Казацкое государство было фактически продолжением - в своеобразные форме - независимости украинского народа.

Это правда, что это государство признавало суверенитет польских королей над собой и некоторое время служило им, но не терпело над собой никакого другого закона, кроме своего, и никакая сила на земле не пробовала выбить его с островной твердыни.

Казаки, видя в том необходимость, воевали с татарами, турками, а то и с поляками. Поэтому не удивительно, что польский король Стефан Баторий сказал о них: "Когда-то из этих лотрив появится независимое государство".

Одинаково сильные на воде и на суше, казаки часто добирались до Анатолии и возвращались с большой добычей. Среди них всегда царил дух бунта, живет он и в сегодняшний Украине.

Боплан, французский инженер, служивший в те времена польскому королю и проживший в Украине целых 17 лет, так написал о них:

"Без свободы у них нет желания жить, и это, собственно, является причиной того, что они быстрые на сопротивление и бунт против государственного закона, когда чувствуют себя ограниченными ним; редко когда проходит семь-восемь лет без их восстаний".

Подобные вещи говорили о них и другие ученые. Все соглашались в том, что казаков ничто не может сдержать в их намерениях, что они гордые и тщеславные, и легче принимают смерть, чем рабство.

Часто ряды казаков пополняли украинские крестьяне, которые убегали от польских господ, а также мужчины других наций, влюбленные в свободную воинственную жизнь. Из этой воинственной, предприимчивой и сообразительной общности формировался костяк украинской нации.

Украинская проблема, следовательно, имеет биологическую и расовую природу, и никакие меры, которые не учитывают этого факта, не будут способствовать ее решению.

Казаки всегда защищали украинское крестьянство. Беспристрастные ученые соглашаются, что зажатые между польскими землевладельцами и евреями, которые служили агентами, а нередко и управляющими, крестьяне были доведены до крайних нищеты и бесправия.

Даже еврейские историки с похвальной объективность признают, что евреи в те времена были всемогущи. Они управляли барскими экономиями, монополизировали целые города и держали контроль в своих руках не только над налогами, но и над доходами православной церкви, взимали плату за крещение и похороны, часто в роли чиновников вели судопроизводство.

Один еврей, живший в те времена, некий Мозес Ганновер, вспоминая, как казаки часто отбирали у евреев золотые и серебряные сокровища, отмечал, что это была лишь расплата за их грехи.

В 1648 году прославленный казацкий гетман Хмельницкий, чья настоящая фамилия была Хмель, мобилизовал все казацкие силы и снял двойную тиранию. Украина стала свободной и независимой, а Хмеля начали сравнивать с Кромвелем, с которым он действительно вел переписку.

Не имея достаточных сил, чтобы воевать одновременно с поляками, московитами и татарами, Украина заключила союз с Москвой на равных правах, но Москва вероломно ввела подавляющие силы в Украину, которую в конце концов аннексировала.

Девятью годами позже, обессиленная войнами и конфликтом с Польшей и не сумев покорить казаков, которые не переставали бунтовать, Москва достигла с Польшей согласия и поделила с ней Украину. Но еще целое столетие спустя казаки часто совершали отчаянные бунты.

При каждой удобном случае Москва большими группами засылала их в другие части империи (эта же система уничтожения практикуется теперь Советами), в том числе много казаков было вывезено копать каналы в ядовитой грязи около Петербурга, где они погибали массово.

Как только Москва закрепила свою власть над Украиной, она изменила свое название с "Московия" на "Россию". Опять выглядело так, что украинский народ должен быть стерт с лица земли. Чтобы сохранить себя физически, его высшие классы были вынуждены делать то, что от них требовалось, то есть поддаться обрусению и ополячиванию.

Но в народе, в крестьянстве, украинский национализм продолжал жить. Начиная с романтического движения XIX века, он постепенно вылился в литературные формы и в конечном итоге стал движением политическим.

Сначала этот национализм можно было удовлетворить даже чем-то меньшим, чем автономией, а когда даже российские либералы не захотели и слушать ни о каких, пусть даже и ограниченных уступках, он постепенно, но уверенно перешел в сепаратизм.

К тому времени центр культуры был на юге; Киев, который ближе к Западу, чем Москва, плодотворно пользовался латинскими источниками. Фактически Московия была ученицей Украины и усвоила от нее все, что только смогла.

Но с момента аннексии Украины и изменения ее названия на "Россия" (Московия – «А») умышленно пыталась отодвинуть Украину на задний план и тормозила ее развитие.

Было запрещено употребление украинского языка в школах и в научных и исторических трудах. Делалось все возможное, чтобы не только вытеснить и ликвидировать украинский язык, но и уничтожить национальную сознание, которое именно в языке находит свое воплощение.

Украина использовалась как колония. Она была богата зерном и сырьем, и Россия, запуская собственные ресурсы, аппетитно набросилась на южные.

Власть сосредоточилась в Москве; почти все новоназначенные чиновники, особенно судьи, были русскими, а украинские патриоты ссылались в Сибирь.

Если украинской нации не существовало, в чем пытаются убедить нас русские, то почему тот гнет и то обручачивание проводились с такой последовательностью и жестокостью? Даже Российская энциклопедия не могла не признать, что "национальное самовыражение, хотя и трудно определить момент его зарождения, никогда не замирало в Украине".

Российские правители противоположно тому, что они говорили иноземцам, таили в душе опасения. Об этом свидетельствует цитата из брошюры, написанной в 1907 году генералом Залесским, председателем казанской филиала "Союза русского народа", что получил презрительную название "Черная сотня":

"Уже тысячу лет русский народ собирает множество земель, заселенных разными народностями. Большинство из них остаются враждебными, в глубине своего сердца мечтают о возрождении независимости и порой действительно бунтуются. Если бы какая-то злая судьба постигла Россию, эти чужие народы восстанут и будут стремиться свергнуть трон и Российскую державу".

Условия жизни украинцев в России были значительно худшими, чем в Галичине. Во время разделов Польши - с 1772 по 1795 год - Украина также была разделена: Галичина отошла к Австрии. Там украинцам разрешили иметь свои собственные школы, свою литературу и даже своих профессоров во Львовском университете.

Либеральное отношение Австрии к украинцам не нравилось России, и трения на этой почве стало одной из весомых причин Мировой войны.

В 1914 году та же злая судьба, которой боялся генерал Залесский, таки постигла Россию. Это была Европейская война, в результате которой Украина в 1918 году стала независимым государством.

У меня мало времени, чтобы рассказывать об этом сложном периоде. За помощью против нападения большевиков украинское правительство обратилось к Центральным державам. Это приглашение вполне соответствовало намерениям Германии и Австро-Венгрии.

Остро нуждаясь в зерне, они немедленно ввели войска в Украину и начали заготавливать провиант со сей брутальностью, которую им диктовало безнадежное положение.

Украинское руководство, которое попыталось защищать крестьян и отказаться способствовать этой конфискации, было разогнано. Главное командование немецкой армии назначило гетманом Украины генерала Скоропадского, командующего корпусом русской армии, который имел украинское происхождение.

Немцы, которые его поддерживали, натолкнулись на упорное сопротивление со стороны крестьян, и многие из них были убиты. Когда под ударами союзников германский фронт на Западе развалился, немцы отошли из Украины, а Скоропадский, одетый в форму немецкого офицера, убежал в Германию, где и живет по нынешний день.

В тему: Самостийная Кубань. 94 года провозглашения независимости

 

Украинская Директория во главе с Петлюрой, атакованная со всех сторон белыми и красными, не продержалась долго, и в Украине установился советский режим.

Перед тем как появился Советский Союз, большевики признали независимость Украины. Но сделали это временно, несмотря на тяжелый ход их борьбы за власть.

В тему: Атаман Маруся и «Черная гвардия». Анархист Мария Никифорова: правда и вымыслы

 

В своих работах Ленин продолжал ту мысль, что великороссы, которые есть на самом деле московиты, имеют основания для национальной гордости, ибо, наконец, это они создали революционный класс и сделали социализм доступным для всего человечества. "Но, - добавлял Ленин, - мы не симпатизируем малым государствам. Мы стоим за централизм и против федеральных отношений".

В тему: Как убивали украинских атаманов. Операция «Заповіт»- как советская власть уничтожала повстанцев

 

В нашей стране преобладает мнение, что невозможно узнать, что теперь творится в Советском Союзе. Это заблуждение. В советской прессе есть множество свидетельств того, что, как выразился сам Сталин, национализм в Украине представляет большую опасность.

Многие наблюдатели, как украинские, так и чужеземные, сходятся на том, что фактические обстоятельства оправдывают тревогу советской власти. Перед началом и после Всемирной войны я имел возможность хорошо ознакомиться с украинским национализмом.

В 1933 году, вернувшись из Украины, п. Гарет Джонс (Gareth Jones) докладывал и писал статьи в ежедневной английской прессе, где он четко утверждал, что в Украине существует очень сильный националистическое движение. Иные авторы подтверждали эти наблюдения. Одним из наиболее заметных является Лазаревский, проживший 10 лет в Советской Украине и хорошо знакомый с украинской лидерами.

В отличие от старорежимных россиян, большевики не отрицают существования украинской нации. Ленин писал: "Своим угнетением царизм и русская буржуазия оставили в сердцах соседних народов большую неприязнь к великоросам. Вместо самоопределения я предлагаю совершенно точное понятие - право на свободное отмеживание".

Это право было фактически занесено в Конституцию, но без прописанной процедуры, как это могло бы произойти. Каждый, кто в Советском Союзе откровенно защищает сепаратизм, бесследно исчезает.

В тему: Атаманы Гражданской войны в Украине. И их палачи

 

Многие украинские коммунисты искренне верили, что украинская автономия будет поддерживаться и что украинская партия, украинская экономическая организация и украинская Красная Армия будут существовать независимо от Москвы. Эти иллюзии скоро выветрились.

По Конституции 1924 года, которая заложила основы того, что теперь называется СССР, Украина была полностью лишена автономии, и вся политическая, военная и экономическая власть была централизована в Москве. Только управление собственными культурными делами было оставлено Украине.

ПРОДОВЖЕННЯ

Святкуємо те, чого нема

Особисто мені дивно, чому у Львові вивісили державні прапори 28 червня без чорних траурних стрічок?.. А ось погода навпаки начебто аполітична, а висказала своє обрурення сповна дощем і буревіями... Над моїм під'їздом так взагалі вітер вирвав прапор разом з гніздом утримувача і той завис полотнищем донизу, зачевившись за якісь дроти...
Символічно!
Взагалі скільки часу я не пробую зрозуміти - і не можу ні сам осмислити, ні від когось почути розумного пояснення, навіщо Януковичу Віктору, після того, як він успішно і що головне - легітимно прийшов до влади на посаду Президента України, після чого не зовсім легітимно, але підчинив собі Верховну Раду України і Уряд КМУ на чолі з абсолютно покірним Миколою Азаровим, тобто де-факто отримавши всю наявну повноту влади в державі - і САМ добровільно де-юре позбавив себе легітимності, зробивши підлог через рішення Конституційного Суду України. Видно у нього такий фатум: не може жити чесно по закону! Звик Віктор Федорович жити, як єнтот, що "в законє", а по-закону - ну ні в яку, ну просто 95-й квартал якийсь виходить...
Що не тільки у мене проблеми з осягненням цього феномену, говорить і запізніла реакція у закордонних держав і їх керівників, що критично прозвучала в адресу Президента України Віктора Януковича на недавньому XVII Саміті держав Центральної Європи у Варшаві, що змусило його клеїти з себе дурника і верзти побрехеньки стосовно неіснуючої в Україні Конституційної Асамблеї, яко активно діючої іституції.
Далі я виклав детально свої думки і докази, але всеодно прошу всіх уважно вчитатись в наступні найголовніші рядки Конституції України

Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати державну владу.

Все! Це основа-основ! Прошу зауважити, що введення в дію Віктором Януковичем  Конституції України в редакції 1996 р. на підставі рішення Конституційного Суду є найгрубішим порушенням законодавчої норми Статті 5 частина 3, а також Статті 75 де сказано наступне: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України." Отже жоден суд не має права вводити в дію закони або вносити до них зміни, що є правом тільки законодавчої гілки влади, а тим більше - узурпцувати право і змінювати конституційний лад в країні. Президента було обрано за Конституцією України в редакції 2004 р., а діє він за Конституцією України в редакції 1996 р. - отже зміна конституційного ладу відбулась без жодного народного волевиявлення і навіть без участі народних депутатів Верховної Ради України! Тобто фактично існуюча влада сама позбавила себе легітимності, провівши конституційний переворот! Ось які повноваження є у КСУ:
Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Зауважте: все, на що максимально уповноважений цей суд - давати "офіційне тлумачення"!!! І тільки діючої Конституції! Суд може відміняти закони, які суперечать Конституції, але КСУ не в праві відміняти саму Конституцію! В цій патовій ситуації КСУ мав право вимагати в правовому полі тільки: або щоб депутати ВРУ провели процедуру через прийняття рішення конституційною більшістю щодо легітимізації через повторну бездоганно правову процедуру підтвердження положень Конституції у редакції 2004 року, або скасувати всі зміни і проголосувати відновлення виключно конституційною більшістю ВРУ з обов*язковим особистим голосуванням народних депутатів Конституції України в редакції 1996 р. - це є мінімальне, що легітимізує Конституцію в разі визнання КСУ незаконності внесених до неї змін.
Або ще КСУ мав право вимагати максимально демократичної і легітимної процедури, як Всеукраїнський референдум з імперативним висновком, а не дорадчим, якими є призначення народних референдумів в Україні по сучасному законодавству, тобто його ще має одобрити-затвердити більшість депутатів ВРУ, щоб референдум став дійсним і що є абсурдом: рішення народу нижче за рішення жменьки депутатів, тоді як в Конституції є чітка норма щодо цього:
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Ще раз звертаю увагу, що всенародні багатомільйонні віче Майдану 2004-2005 років і є отою конституційною нормою "та інші форми безпосередньої демократії"
І як зараз для мене є загадкою, чому Віктор Янукович сам позбавив себе легітимної конституційної влади, так до того було і є для мене загадкою, чому Віктор Ющенко не виніс питання затвердлження Конституції України на Всенародний референдум... Загадкова ця країна - Україна... І ми в ній живемо ну такі загадкові! Такі загадкові свята відзначаємо в Україні, що крий Боже, спаси і помилуй: то святкуємо, що один окупант переміг іншого і голод 33 поновився голодом 46 - радості нема меж! Тепер святкуємо наявність відсутності, чинність безчинства...
Немає в Україні легітимного законодавства! Нема! Взагалі! І це факт! Особливо наглядно це демонструють наші рідні народні депутати, серед яких вже визріла когорта "кнопкодавів за себе і за того парня", хоча в Конституції чітко і однозначно сказано: депутат повинен голосувати виключно особисто! В іншому випадку всі закони і постанови ВРУ не є чинними!

Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

А ще є ось яка стаття:

Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:
"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників".
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Як можете легко помітити: порушення присяги не несе покарання для депутата! Порушуй, рідний, скільки влізе, а вони в нас бездонні! І обезбашенні!

Так що ж святкуємо сьогодні, панове, у нашій славній Україні?..
А святкуємо те, чого нема!

Богдан Гордасевич
28 червня 2011 р.
м. Львів-Рясне
 
Прошу переглянути мої інші замітки по темі
http://blog.i.ua/community/1925/548803/
http://blog.i.ua/community/662/621047/
і повне зібрання різного
http://io.ua/s77066

91%, 32 голоси

0%, 0 голосів

9%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Миколай Чудотворець. (Твір - переможець)

Шановні мешканці UA ! Ось і добіг кінця конкурс "2012 рік віри та надії", який проводився на нашому порталі за ініціативи та фінансової підтримки громадського об'єднання - співтовариства "Біла стріла".

Дякуємо всім за участь, підтримку, за Вашу небайдужість до популяризації Української мови, рідного материнського слова.

 Пропонуємо Вашій увазі твір, який набрав найбільшу кількість Ваших голосів і став ПЕРЕМОЖЦЕМ конкурсу.

  Миколай Чудотворець.

                                                              ( автор ___  Рус С Кія )  

Я не знаю якому богу ви вклоняєтесь та якого ви віросповідання. Я християнин старого обряду тобто, щоб ви зрозуміли, я хрищусь двома пальцями, як і мій батько христивсь. А от мати моя була, як більшість зараз православна РПЦ. Тоді, а то було майже сорок літ тому, я часто ходив з мамою у монастир і не тільки в храм молитись, а в жіночий монастир. Ще більш точніше у богодєльню. Поясню для тих хто того не знає, то така споруда при монастирі де доживають віку хворі каліцтвом, чи другими хворобами, чи просто немічні старі монашки, були там і мирські по різним причинам туди попавші. Матушка ігуменя, вибачте я не хочу називати її ім’я, знала нас з мамою давно, то мали благословення заходити у богодельню будь коли. Як то виглядало, увійшовши в двері, зразу попадали у передпокій, з права стояли столи покриті клейонкою, на один прихожани клали принесену їжу, на другий якусь одежу, та там потребувались більше простирадла, рушники, памперсів тоді не було. Тобто хто що мав лишнього. Та там потрібно була і чоловіча сила чи вміння, та просто мирянина впустити заборонялось. Електрики там не було, з опалення була груба, частіше то були дрова. Інколи я щось там робив, не хочу вихвалятись та й нема чим. Хто може ходив за лежачими то здогадуєтесь. Одного разу я з батьком, а точніше він зробив стільчик з полегшених матеріалів, а збирав цю конструкцію вже я в келії. Коли одна з монахинь взяла його в руки, то очі у неї засяяли. Стара конструкція з отвором, була зроблена з дерева, товста та на віки, та фарби на ній було стільки шарів!!! До всього то ще і милось водою, то стільчик був для старої монахині майже не підйомний, важив разів у два більше за кожну з лежачих. А обновка не всмоктувала вологу та не іржавіла, бо то був титан. Я не буду називати імена. Та монахиня зразу почала мене вихваляти, я попросив того не робити. На ліжку поряд лежала паралізована, а років їй було за дев’яносто, не працювали у неї тільки ноги, окулярів вона не потребувала, а розум і пам'ять у неї були настільки світлі, що я зараз сам хотів би мати бодай половину, що мала вона. Вона знала 5 мов, не рахуючи 4 слов’янських. А прочитала книжок стільки… Я любив з нею розмовляти, вірніше слухати, те що вона розказувала за 2-4 години, я не отримував таких знань за місяці, знаходячись там в миру. Вона довела мені то, не вказуючи словом, що ми загубимо знання, якщо не будемо слухати старих людей, втратимо мудрість накопичену тисячоліттями, а своєї не здобудемо бо життя таке коротке. Вона просто ділилась знаннями. Вона розказала що було до революції і після, і то була розповідь, як на сповіді. В той день, вона повернулась до вікна, взяла ладанку Миколи Чудотворця вставлену в кіот. Та з щасливим виглядом і сльозинками в очах протягла його мені. Вона завжди зверталась до всіх на Ви, я не був виключенням. Вона сказала, коли я відмовився,--Візьміть, то не плата вам, то від мене на спомин. Через тиждень, коли я прийшов в богодельню, монашка яка стояла на вході, подивилась мені в очі, у неї потекла сльоза, вона без слів пішла на вихід, я розуміючи куди, вийшов за нею. Я думав що ідемо на відспівування, та вона звернула, на цвинтар. У мене текли сльози ще навіть тоді, коли я приїхав додому і я не міг себе зупинити. Через деякий час, я вирішив почистити образ, розкрив і на задній кришці побачив вицвілі написи, а один свіжий, там було написано: - Добро тому, хто слухає…

Як «козаки» за Митний союз агітували




Вперше за всю історію козацтва з`явився «стратегічний кремлівський козак». Заслані козачки були, але таких – ще жодного... Глазьєв – теж козак?..

На кожному розі заявляючи про довершену аполітичність МС і дорікаючи його супротивникам в ігноруванні економічних вигод на догоду ідеології, апологети союзу зірвалися у відчайдушну демагогію. Яскравим свідоцтвом тому став круглий стіл під назвою «Єдиному козацтву слов`янських народів – єдиний митний простір», що відбувся в УНІАН 14 квітня.

Зліт отаманів

Ось витяг із списку учасників круглого столу: верховний отаман «Дніпровської січі»; верховний отаман «Союзу козацьких організацій України»; верховний отаман ВОО «Вільні козаки»; головний отаман «Слобожанського козацтва об`єднаного»; головний отаман ВОО «Вільне козацтво України»; верховний отаман МОО «Міжнародний комітет Всеукраїнського козацтва»; верховний отаман МОО «Союз козацьких формувань».
Проте, серед доповідачів круглого столу фігурував Сергій Глазьєв – от вже дійсно людина-легенда, нашим отаманам до нього рости і рости.
Глазьєв був депутатом Держдуми РФ 1-го, 3-го і 4-го скликань, був співголовою націонал-соціалістичної фракції «Батьківщина», відомої своїми украй антиукраїнськими настроями. У 2004 році балотувався в президенти Росії.
В розпал економічної кризи 2008 року Глазьєв в своїй статті цілком серйозно вибудовував конспирологічну версію про плани США втягнути Україну у війну з Росією. Головним антигероєм природно був «контрольований з Вашингтона Ющенко». Росії ж пан Глазьєв радив «зробити свій вибір — узяти свою частку відповідальності за Малоросію — колиску російської цивілізації на чолі з Києвом — матір`ю міст російських».
Погодьтеся, що подібні заяви — це не політична позиція, а діагноз.

Герої, орденоносці або аферисти?

В якості повноважного представника козацької академії в Росії на круглому столі виступив президент Автономної некомерційної організації «Кремлівська стратегія» такий собі Вадим Мінгальов.
Багато що можна дізнатися про цього «кремлівського козака», якщо набрати в Інтернеті два слова поспіль: «Мінгальов» і «афера». Це поєднання малює в «Гуглі» цікаву картину життєвого шляху і діянь згаданого пана.
Мінгальов коротко нагадав про те, чому приєднання до Митного союзу з Росією-Білорусією-Казахстаном дасть серйозний поштовх економічному розвитку України.
Мінгальов вручив орден Дмитра Донського ще одному учасникові круглого столу Олександру Костюку
Коротка промова розчуленого Костюка стала гідним завершенням урочистої частини засідання. «Дуже важливо знімати економічні бар’єри, але я думаю, що після цього будуть зніматися й інші бар’єри. Які ж тоді бар’єри у нас ще залишатимуться?Залишиться те, що було колись, те, що пам’ятає наше покоління, коли ми були єдиною державою, й було краще. Я думаю, що все так і буде, ми йдемо до цього».

Після цього залишається тільки побажати козакам – кремлівським й не тільки – далекої дороги.




Петро Черних http://www.unian.net/ukr/news/news-431427.html

Новий Рік на Майдані. 105 річниця С.А.Бандери в Полтаві.

          Ну, а як же не приїхати? Я і так не перший раз на Майдані, а Новий Рік там зустріти, це сам Бог велів. Грандіозність Майдану словами не передати. Навіть це відео, яке я поставив, не в змозі цього зробити. Просто ми пройшлися по Майдану, почитали написи та гасла, погрілися біля діжок, ну і головне, зустріли Новий Рік. Якихось епохальний сцен на відео нема, просто ми були одні з його учасників.
          Звісно, зустрів нас кусок граниту, на якому був статуй лисого гандона(вибачте, але інакше сказати неможливо).



          Далі, барикада з боку Хрещатика - 



          Кривава йолка, яка перетворилася на ялинку Майдану -



          З боку Європейської площі також барикади -



          Піднялися до Жовтневого палацу, там такий вигляд на Майдан -



           Вирішили сходити до Кабміну, але не тут то було. Там, вже біля готелю, мусора перекрили дорогу, понаставили автобусів, і таким чином, одним рипом перекрили доступ і до Кабміну, і до Верховної Ради. На Банковій нам вдалося ближче підібратися до маліни загальнодержавного гопника, хоча на Інститутській також були мусора з мусоровозами, але вони пропускали далі. Ось так виглядає Банкова -



          Ну, і дещо зняв на відео. Скільки вистачило акумулятора. Взагалі, Майдан треба сприймати як місто, або державу в державі. Тільки та держава, яка навколо Майдану, це держава фашистів, комуняк, бандитів. гопників, крадіїв, окупантів. А Майдан, це справжня українська держава. Туди люди приходять, як у Німеччині перелазили через берлінський мур. Також, начебто один народ, а держави різні. Приблизно ось така аналогія.



          А вже в Новому Році, першого січня, був на святковій ході вже в Полтаві, на честь 105 річниці С.А.Бандери. Було вже темно, особливо біля пам'ятника українським козакам, де відбувся мітинг, але дещо все ж таки видно.


Пом’яніть невинно убієнних! 27 жовтня 1937


27 жовтня 1937. Сандармох, урочище в Карелії.
Серед інших у цей день розстріляні українці:

Борець Олександр, 1894 р.н., Дніпропетровська область
Василь’їв Леонід, 1876 р.н., Тула, викладач
Верещак Тимофій, 1881 р.н., Новоград-Волинський, робітник
Детюк Ростислав, 1900 р.н., Харківська область, агроном
Железняк Порфирій, 1897 р.н., Жабокричі, керівник повстанського штабу
Кликов Григорій, 1897 р.н., Донецька область
Клименко Володимир, 1899 р.н., Київська область, селянин
Крушельницька Каміла, 1892 р.н., Польща
Саблін Ян, 1902 р.н., Славгород
Ступаченко Павло, 1904 р.н., Київська область
Тимошенко Авксентій, 1906 р.н., Полтавська область