хочу сюда!
 

Oly

33 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-43 лет

Заметки с меткой «козаки»

Гетьман Іван Виговський.


Іван Виговський походив з української православної шляхти. І як багато її представників, перебував на службі Речі Посполитої, не забуваючи рідної віри та мови. Змолоду вчився в Київській академії, служив у коронному війську, пізніше обіймав посаду урядника Луцького староства. У 1638-1648 роках ротмістр Іван Виговський обіймав посаду писаря в комісара Речі Посполитої при Війську Запорозькому Я. Шембеку.

Навесні 1648 року Виговський перебував у загоні Стефана Потоцького і під Жовтими Водами потрапив у полон до татар. Богдан Хмельницький викупив його і взяв до себе на службу, бо бракувало у війську освічених людей. Незабаром він став генеральним писарем Війська Запорозького й не лише завідував гетьманською канцелярією, але зробив свою посаду ключовим пунктом державного управління, де сходилися всі нитки внутрішньої та зовнішньої політики. Складав "Реєстр Війська Запорозького 1648-1650 років". Як пише Іван Крип'якевич, Іван Виговський був "правою рукою, дорадником і заступником старого гетьмана, мав сильний вплив на Хмельницького, не раз гамував його надто гострі виступи і був посередником між ним та старшиною". До того ж, йому вдалося поріднитися з родиною гетьмана, одруживши свого брата Данила з донькою Хмельницького Катериною.

Хоча, помираючи, старий гетьман заручився обіцянкою старшини, що його наступником буде Юрій Хмельницький, проте гетьманський син не був достатньо визначною особистістю й не був популярним у колах старшини. Окрім того, можновладці не дуже хотіли, щоб гетьманський уряд став спадковим. Тому 5 вересня 1657 року на козацькій раді у Чигирині новим гетьманом було обрано Івана Виговського.

Геть від Москви

Виговський продовжував передсмертні задуми покійного гетьмана про послаблення зв'язків з Москвою та укладення союзу із західним державами Швецією, Трансільванією, а також заміну московського протекторату якимось іншим. Одночасно новий гетьман намагався покласти край анархії, що витворилася в Україні та створити керівну верству з освічених, достатньо заможних людей, які мали б національну свідомість, дбали про державні інтереси. Виговський хотів посилити її шляхетськими елементами, котрі б разом із заможними козаками утворили нову національну еліту, на яку мала б спиратися держава.

Це, звичайно, не сподобалося "поспільству". Незадоволення соціальних низів використали у боротьбі за владу полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозькій кошовий Яків Барабаш, інспірувавши повстання проти гетьмана. Це використали московські аґенти, намагаючись ослабити гетьманську владу та схилити її до більших поступок та обмеження автономії України. Виговському вдалося до осені 1658 року придушити повстання Пушкаря, але в братовбивчій боротьбі загинули тисячі українців.

Вдалося досягнути деяких успіхів у зовнішній політиці, де соратником гетьмана був Юрій Немирич. Власне Немирич був теоретиком трансформації з козацько-православної орієнтації на державницьку. З'явилася можливість утворити власне "Руське князівство", про українців в Європі стали говорити як про націю.

Правовою підставою нової державності мала стати угода з Польщею, укладена 16 вересня 1658 року в Гадячі. Згідно з нею дуалістична, польсько-литовська, Річ Посполита мала отримати третього незалежного суб'єкта -- "Руське князівство" у складі Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств з незалежними фінансами, військом та судовими органами. На відміну від Переяславського договору, за яким в Україну вводили московські залоги, польським військам не вільно було входити на Надніпрянщину. Зате поляки не погодилися поширити дію угоди на інші українські землі -- Волинь, Поділля та Галичину. Проте треба було мати вільні руки в боротьбі з основним суперником -- Москвою, тому Виговський пішов на підписання Гадяцької угоди, яка так ніколи не була впроваджена в життя.

Московський наступ

Незалежницька політика Виговського занепокоїла царський уряд. Спочатку Москва пообіцяла піти на поступки, забрати свої гарнізони з Києва та інших українських міст. Та коли до Києва підійшло козацьке військо на чолі з братом гетьмана Данилом, воєвода Василь Шерємєтьєв несподівано на нього напав. Одночасно з півночі в українські землі увійшло військо воєводи Григорія Ромодановського, який намагався взяти Лохвицю.

А в січні 1659 року з Москви вирушило 150 тисячне військо на чолі з князем Олексієм Трубєцким. На початку травня це військо підійшло під Конотоп і взяло в облогу його залогу, якою командував ніжинський полковник Григорій Гуляницький. Козаки мужньо оборонялися проти численного ворога понад 70 днів і дочекалися підмоги.

7 липня під Конотоп підійшли основні сили українського війська на чолі з гетьманом та татарські союзники. Наступного дня зранку Виговський, сховавши більшу частину свого війська за річкою Соснівка, з невеликим відділом атакував московське військо, що взяло в облогу Конотоп. Після такого успіху козаки не розпочали бою з силами, що переважали їх, і почали відходити, імітуючи втечу. Московські війська почали їх переслідувати, забувши про обережність, і наштовхнулися на основні сили українського війська. Розгром був величезним, рештки московського війська втекли з України. Загалом москалів під Конотопом було вбито 40 тисяч та захоплено в полон понад 15 тисяч.

"Цвіт московської кінноти, що здійснив щасливі походи 54-го та 55-го років, згинув в один день; полонених дісталось переможцям тисяч п'ять; нещасних вивели на відкрите місце і різали, як баранів: так домовились між собою союзники хан кримський та гетьман Війська Запорозького! Ніколи вже після цього московський цар не мав змоги вивести в поле такого сольного ополчення. В жалобному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу, і жах напав на Москву... Після здобуття стількох міст, після взяття столиці литовської царствуючий град затрясся за власну безпеку: у серпні люди всіх чинів за государевим указом поспішали на земляні роботи для укріплення Москви", -- писав про події літа 1659 року московський історик ХІХ століття Сергій Соловйов.

Програна перемога

Проте виграна битва залишилася фактично безрезультатною. Спровокований москалями Іван Сірко напав із запорожцями на Крим, що змусило татар залишити Виговського та повернутися додому. Поляки не поспішали надавати суттєвої підтримки Україні, приславши на допомогу Виговському лише 1500 вояків.

Московським аґентам вдалося поширити ворожнечу до гетьмана серед старшини, обіцяючи їй нові привілеї. Проти гетьмана виступила старшинська опозиція, яку створили промосковськи налаштовані полковники Безпалий, Цюцюра та Золотаренко. Москалі використали Юрія Хмельницького, довкола якого почала гуртуватися опозиція. Бачачи занепад своїх планів і не бажаючи розпалювати ворожнечу, Іван Виговський у жовтні 1659 добровільно склав булаву, гетьманом було обрано Юрія Хмельницького. Москалі стероризували нового гетьмана, і він був змушений 27 жовтня 1659 року підписати нові "Переяславські статті-2", які значно обмежували права самого гетьмана та України у складі московської держави.

Сам Іван Виговський, будучи сенатором і Київським воєводою, переїхав в Галичину, до свого маєтку Руда. Він продовжував займатися українськими справами, зокрема вступив до Львівського православного братства. Розлючені ще однією невдачею свого походу в Україну поляки розстріляли Івана Виговського без суду 16 березня 1664 року. За переказами, поховали Виговського у "Великому Скиті біля Рудки Гніздичової". Тож не можливо, що саме під старим дубом у селі Руді покоїться прах гетьмана.


Криница Параскевы Пятницы

                                                                "говорят, что жизнь єто как вода, которая может біть водой и паром, и                                                                      льдом. и еще говорят, что ничего ниоткуда не берется и не уходит в                                                                        никуда. и да, каждій получает то, во что верит. вот все, что я знаю                                                                            наверняка по єтому поводу".  Гала.
                                                                                    

        Бабель, воспевая коллективизацию,  назвал его Великая Криница , на самом деле   село называется Великая Старица.

        Старица - пересохшее русло реки . Или от «старец»- старица . Опять же детинец это не только место в городе , но и низ колодца .  В этой  волшебной кринице детинец дубовый: на дне круг , на нем  сруб из дуба. Кринице миллион лет,  распахал козак свою долину и забил родник , козак его несколько раз засыпал , пока ему во сне не сказали « Что ты мне рот засыпаешь постоянно  землей да навозом» . Козак не дурак  /не секта/, связываться не стал с местными святыми , быстренько землю общине отдал ,и там криничку вырыли. Вода вкусная и чистая ,  всегда заезжаю , хоть во  дворе свой колодец.  

   Место   намоленное  после того ,как   больная глазами  девочка   вылечилась , промыв их в криничкиной водой.  Было это  давно, еще за царя ,как раз в десятую пятницу после Пасхи , с тех пор там в этот день  служат молебен, обедают и ходят туда- сюда крестным ходом. Люди приезжают с ночи , которые больные или дети болеют , или так чего хотят , молятся,  повязывают платки , «зарекаясь» - обещают Пятнице чего-то , и получают взамен желаемое.   Потом эти платки в церковь заносят и продают уже другим людям и тоже помогает.   Я там бейсболку и куртку даже видела – на тебе Параскева- Пятнинца, не мерзни .  Еще . Смеялись сельчане : Недавно мужик ведро у Пятницы спер (  сейчас много заробитчан  нужда гонит), приехал домой , ему ночью и говорят во сне : Поклады дэ взяв. Прискакал как зайчик за 200 км- вернул ведро Параскеве. 

И я как зайчик  носилась ,приставала к людям:  Ну что за платки повязаны на криничке в поле?????  А узнала  про Галу Гужву, сильраду времен Бабеля, про Белое Озеро,  в котором храм  утонул , про Героя Советского Союза Стасюка, вольных козаков  и Лаврские земли, великую старицу Алипию и ,что когда хочешь чего узнать, то никогда не доставай блокнот и ручку – люди  сразу удирают , а кто остается те   умолкают .  

Нащадки козацтва на Кубанi

Нащадки козацтва на Кубанi



04.03.2017
 Майже два з половиною столiття тому козакiв iз Запорiзької Сiчi за наказом iмператрицi Катерини II переселили на Пiвнiчний Кавказ на береги рiчки Кубань, i там сформувалась "мiнi-Україна". Довгий час кубанськi козаки не втрачали своєї нацiональної iдентичностi. Але тепер вони воюють проти нас, на боцi Росiї. А колись нащадки запорiзьких козакiв навiть вибороли в радянської влади власну державу - Кубанську народну республiку, згадку про яку вшановують 16 лютого. То як сьогоднi склалася доля спадкоємцiв козацького роду? Докладнiше про це - у розмовi з Дмитром Бiлим, письменником, iсториком, дослiдником Кубанi, та Iгорем Буркутом, полiтологом.

- Населення Кубанi ким нинi себе вважає?
 
Д. Бiлий: - Бiльшiсть вважають себе козаками-кубанцями. Хоча ще у 1987 роцi пiд час перепису населення 85% назвали себе українцями.
I. Буркут: - Росiйська наука офiцiйно далекоглядно визнала кубанських, донських i терських козакiв окремим етносом. Хоча всi вони походять iз Київщини, Слобожанщини та Полтавщини. До речi, Катерина II спецiально розпорядилася вiдiбрати найгарнiших дiвчат iз цих регiонiв для козакiв, що були переважно неодруженi. У Росiї й досi вважають, що найгарнiшi нареченi - кубанськi козачки. У роки Другої свiтової багато кубанських козакiв перейшло на бiк нiмцiв, з них формували окремi загони СС. Кубанцi сподiвалися таким чином позбутися радянської влади й по закiнченню вiйни вибороти незалежнiсть. Так от, нiмцi вважали, що козаки походять вiд готiв, а не вiд слов'ян. Тому до них ставилися з особливою повагою. Багато кубанцiв полягло тодi на Балканах. А тi, що вижили, потрапили в полон до британцiв i назад уже не повернулися. Тому нинi на Кубанi не так уже й багато справжнiх козакiв лишилося.

- А якi головнi причини того, що iдентичнiсть кубанських козакiв така розмита?

Д. Бiлий: - I радянська влада їх добре душила, навiть за царя їм краще жилося. Були i розкуркулення, i Голодомор, i репресiї. Так звана хлiбозаготiвля, офiцiйна причина Голодомору, вiд початку обмежувалася територiєю України та козацькими поселеннями на Пiвнiчному Кавказi. До того ж на Кубань вiдправляли цiлi загони Червоної армiї, бо радянська влада дуже боялася козацьких повстань. Тож там пiд час Голодомору знищили майже 80% корiнного населення. Наприклад, станиця (поселення) Новодерев'янкiвська у 1931 роцi мала 17 000 населення, а стало 6000. Полтавську майже всю знищили й натомiсть завезли людей iз Центральної Росiї. Тодi, до слова, було офiцiйно заборонено переселення етнiчних українцiв на Кубань. Але росiяни все одно переходили на українську мову. Або, як кажуть кубанцi, на козацьку балачку. "Хлiбозаготiвлi" супроводжувалися забороною української мови. Закривали школи, унiверситети, друкарнi, україномовнi книжки вилучали, натомiсть видавали росiйську лiтературу. До приходу радянської влади в кожнiй хатi був "Кобзар". А потiм за твори Шевченка стали висилати до Сибiру. А за гру на кобзi могли навiть цiлу сiм'ю розстрiляти. Тож до 1980-х рокiв у школах Кубанi висiли таблички "Спiлкуватися дiалектами заборонено!" Тому на уроках говорили росiйською, а на перервах знову i дiти, i вчителi переходили на рiдну українську. Бо ця балачка пов'язувала їх iз предками, символiзувала козацьку iдентичнiсть.

- А за яких обставин виникла Кубанська народна республiка?

Д. Бiлий: - Як тiльки козаки оселилися на берегах рiчки Кубань, одразу взялися розбудовувати свою маленьку державу. Вивчення мови мало ключове значення для збереження iсторичної пам'ятi на чужинi. У 1932 роцi на Кубанi було близько 1000 українських шкiл та 16 технiкумiв. Навiть сучасний Кубанський державний унiверситет - це колишнiй Український педагогiчний iнститут iменi Миколи Скрипника. Пiд час Голодомору всiх студентiв та викладачiв цього вишу заслали на Воркуту. Та, навiть попри масовi репресiї, пiд час перепису населення у 1932 роцi українцями назвали себе 3 мiльйони 107 тисяч кубанцiв! Тож кубанцi не раз намагалися вибороти свою незалежнiсть. Як правило, цi спроби вiдбувалися одночасно з українськими. Протягом 1918 - 1920-х рокiв iснувала Кубанська народна республiка, яку потiм поглинув Радянський Союз.

- Чи здатнi, на вашу думку, нащадки українських козакiв сьогоднi знову проголосити Кубанську народну республiку?
 
I. Буркут: - У 1991 роцi за президентства Єльцина постало одразу декiлька козацьких республiк. Але протрималися вони лише до наступного року. Нинi в кубанцiв поки що не вiдчувається таких амбiцiй. Майже два з половиною столiття русифiкацiї не минули безслiдно. Проте "Ще не вмерла Україна" на Кубанi виконують як народну пiсню. Вона вiдкривала збiрку кубанського фольклору, що вийшла друком у 1966 роцi. Тож, за сприятливих умов, гени можуть прокинутись.

Євгенiя КОЛЯДА

Українці покажуть всьому світу "Справжню Русь"

Фільм розповість про походження Московського князівства, роблячи особливий акцент на відміні Київської Русі від Московії.

Вітаю зі Святом оборонців України

Шановні друзі! Вітаю зі Святом! Токмак. Веселий день! Свято! Постояли з наметом.

Поїхав на площу.

Фото з воїнами, оборонцями України, для тих, хто в формі)))

 Познайомився зі зброєю, спитав, що не знав.

 Сфоткав чергу.

Спитав, як куліш.

Хтось побачив машину без номерів, що слідкує за небайдужими токмачанами.

Заблокували її.

Прилетів зворохоблений воєнком з головою Досааф.

Висловили незадоволення, що Токмаком гуляють люди зі зброєю.
Спитав мужика, ви хто? Каже, голова ДОСОАФ. Питаю: "Чому, біля Танка на мемориалі висить фашистська, шовіністична, російська, власівська, жовто-чорна стрічка - споконвічний символ Російської імперії, її претензій до земель держав-сусідів?" Кажуть ДАІ склали протокол на машину без номерів, але прибирати її евакуатором не стали, не взираючи на прохання токмачан. Видно машинка, мерс, крутого дяді(((

 Здалеку побачив, здається, Валерія, киянина, що приїхав з Києва,
вчити токмачан, що Свобода не за мир, а "Опозиційний блок" складений
з антиукраїнських партій, за мир.Спец, мабуть найнятий за гроші
Валерій почав навчання з вимог до прихильників ВО "Свободи" забиратися
з Токмаку. "Мирний" представник блока, складений з людей, що активно
постачали на антимайдан "подставки под флажкі" має років 30. Заслуги
його у Києві невідомі, але у Токмаці він прискіпався до людей, вимагаючи
повідомити їх адресу, засуваючи руки до кишені, ніби за ножем, лякаючи
їх, що "Опанутий блок" фінансує сама "Запоріжсталь" (видно економлячи
на здоровї запорожців і металугрів. Гукати "забирайтеся звідси" людям,
які мають онуків старших за "миролюба". "Їдьте до Бандерштату" - людям,
діди і прадіди яких родом з міста Токмак. Отака риженька борідка, невдала
світлина, заявилася зіпсувати свято і сьогодні. Киянин?
Можливо, хто його пізнає, з киян, львів'ян!?

під Побачив неодноразові порушення поводження зі зброєю, тому порадив порушникам і відповідальним слідкувати, щоби зброя цілила не в людей.
 
Краще в мішень, де Володимир їсть куліш. У пам'ятник ката, параноїка і, вибачаюсь, збоченця, що так зручно височіє над площею)))
 Слава Україні!

віршування в окупації

11. чорні коні...

чорні коні а на конях козаки
чорні хмари табунами та й над степом
буревійним вітром збіглися полки
їх шаблі блищать і сяє криця небом... -
то гроза зібралась в гости до весни
б"є у накри в танці в громи-барабани
в зливу блискавки - у скрі як мить вони! -
характерники викрешують в тумані...
Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая