Народи зазвичай дуже ревно ставляться до того, як їх зображають сусіди та інші іноземці у своїх творах красного письменства, фільмах, газетних та журнальних публікаціях. Це природно, адже ставлення до тебе з боку інших визначається тим, яким вони тебе сприймають, яким бачать, з якими рисами характеру змальовують

                                           

Це природно, адже ставлення до тебе з боку інших визначається тим, яким вони тебе сприймають, яким бачать, з якими рисами характеру змальовують. Жодні дипломатичні декларації, палкі запевняння в споконвічній «історичній дружбі» не переконують, якщо в сусідній країні нас показують дурнями, пройдисвітами, зрадниками і негідниками. Не переконують саме тому, що перше – це офіціоз, а друге – від душі, справжнє, природне. 20 років незалежності України продемонстрували, що ставлення до нас з боку Москви є цілком адекватним тому образу українця, який панує в сучасній російській культурі (література, ЗМІ, насамперед телебачення, кінематограф, театр тощо). А заяви політиків і дипломатів – то така собі віртуальність на кшталт відомих радянсько-дипломатичних загальників: «працелюбний ангольський народ» чи «волелюбний народ Мозамбіку»… В цьому немає правди, а правда є, приміром, у російських фільмах останніх років, таких як «Брат-2», «Ми з майбутнього-2», «Матч», «Біла гвардія» тощо, де українців показують як істот другого ґатунку порівняно з росіянами, дурніших, підліших, зрадливіших від «вищої раси». В найкращому разі українець у російському кіно – добра, але примітивна, елементарна до крайньої межі, розумово обмежена особа, такий собі додаток до повноцінних людей. У виконанні цієї ідеологічної місії російські митці не гребують фальсифікаціями, вигадками чи навіть спотвореннями класичних текстів. Наприклад, Міхаілу Булгакову важко дорікнути особливою любов’ю до України як України (а не «Прекрасного півдня Росії»), але такого високого градуса українофобії, як у фільмі «Біла гвардія» петербурзького режисера Снєжкіна, в текстах письменника немає. У стрічці «Брат-2» Алєксєя Балабанова лунають фрази про «українську мафію» в США, хоча про таку там ніхто ніколи не чув. У всіх країнах діаспори наші співвітчизники мають репутацію законослухняних громадян. У Сполучених Штатах історики пам’ятають, що перші українські поселенці брали участь у Війні за незалежність 1775–1783 років, що в ХІХ столітті у битві під Чикамоге відзначився бригадний генерал армії Півночі Василь Турчин. А широкий американський загал пам’ятає адмірала Джеремі (Ярему) Бурду, який був головнокомандувачем Військово-Морського флоту США. У цій країні в університетах понад 300 професорів-українців, є судді, адвокати, науковці, підприємці, інженери, лікарі, конгресмени і сенатори, урядовці, а про наших мафіозі жодних даних немає. Зате відомі зовсім інші імена: українець Дейчаківський багато років очолював Гельсінський комітет Конгресу США, українець Нестерчук був заступником голови американської інформаційної служби ЮСІА, українець Футей – федеральним суддею, українець Куропась – речником президента Рейґана, українець Кістяківський – знаменитим ученим-ядерником. У Голлівуді була ціла українська «колонія»: кінорежисери Солюк, Новицький, Кулинич, актори Стен, Адамс (Адамчук), Дзундзура, Годяк, Мазуркі (Мазуркевич), Паланс (Палагнюк) – між іншим, лауреат «Оскара». Українка Рафко 1988 року здобула титул «міс Америка». В інших країнах також неможливо відшукати мафіозо-українця. У Канаді певний час генерал-губернатором, себто повноважним представником Її Величності королеви Британії, був українець Роман Гнатишин, мером міста Ванкувера – Стефан Дзюба. 63 українці були депутатами парламенту Канади, хол якого прикрашає панно художника Василя Курилика. А нащадок українських емігрантів із Харківщини Петро Береговий (П’єр Береговуа) у 80-ті роки ХХ століття обіймав посаду прем’єр-міністра Франції. Між іншим, за часів міністра оборони України генерала Кузьмука українське військове відомство відвідав дивізійний генерал аргентинської армії Овсій Юрчишин.

А з мафією в українців ніде не склалося… Проте російських режисерів це не обходить. Потік українофобії в Росії не є випадковістю. Це свідома стратегія деморалізації наших співвітчизників приниженням. Головна мета – нав’язати колишньому (хіба тільки колишньому?) колонізованому погляди колонізатора, змусити дивитися на себе очима метрополії. Знизити самооцінку, прищепити комплекс меншовартості й огиди до самого себе: «ви бидло, ви ніхто і звати вас ніяк». Приниження намагаються зробити нормою і сформувати в українців звичку до неї. З народом, що має таку звичку, можна робити геть усе. Діють не лише у сфері «екранних мистецтв». Цього року Севастопольська міська рада ухвалила рішення про закриття загальноосвітньої школи-інтернату № 7, де навчання велося українською мовою, а учнів перевели до інтернату № 4, де займаються діти із затримкою психічного розвитку. Справді, ну хто ще може навчатися в Україні українською? Зрозуміло, що неповноцінні розумово люди… Натяк більш ніж прозорий. І це при тому, що обіцяну Кучмою і Ющенком українську гімназію так у місті й не збудували, зате є чудова московська, відкрита в Севастополі Юрієм Лужковим. Це щоб «хохли» бачили і робили висновки, хто є хто і якого ґатунку. До речі, ця стратегія приниження українців з’явилася не в 1991-му. Вона має довгу історію. На початку ХХ століття в Москві російською мовою виходив журнал «Украинская жизнь» під редакцією Симона Петлюри. Українці цим виданням прагнули порозумітися з освіченим російським суспільством, хоча не з їхньої вини з того нічого не вийшло. У числі 10 за 1913 рік було опубліковано статтю Володимира Винниченка «Відкритий лист до російських письменників». Його сучасним сленгом можна було б назвати «Дістали!». У цьому листі автор обурюється тотальною кампанією дискредитації українців у російському красному письменстві на початку минулого століття: «…сумною схильністю до «хохлацьких» анекдотів страждають за небагатьма винятками всі російські письменники. Особливо ж вона набула загрозливого, майже епідемічного характеру за останні кілька років. «Хохол» неодмінно знайдеться в кожного белетриста». І яким же він постає у російських письменників? «Завжди і скрізь «хохол» – трохи дурнуватий, трохи хитруватий, неодмінно ледачий, меланхолійний та інколи добросердечний. Про інші властивості людської психіки з цих оповідань зовсім не чутно. Понад тридцять мільйонів їх, а така дивовижна нерухомість і односторонність розвитку. Що ні постать, то або незграбний дурень, або дурнуватий ледар, або ледачий пройдисвіт. І дуже рідко це – недалекий, сентиментальний, незлий бевзь на кшталт «хохла» у М. Горького». Між іншим, в улюбленому російському фільмі телеканалу ICTV «Ми з майбутнього-2» є один герой, який повністю тотожний описові Винниченка, ніби геть нічого за 100 років у свідомості російських митців щодо українців не змінилося. Цей гібрид блазня і безнадійного дурня бігає на екрані в шапці з тризубом, демонструючи патологічне боягузтво на тлі героїчних російських хлопців. Якби Голлівуд дозволив собі нині так зобразити афроамериканця, скандал був би страшний. Ну російський расизм поширюється не тільки на людей з іншим кольором шкіри… Його жертвою часто ставали, стають і ще стануть й цілком бездоганні європеоїди.

Цей напад українофобії, описаний Винниченком, був зумовлений тим, що в названий період історії український національно-культурницький рух почав відчутно заявляти про себе. Як за сигналом, імперський страх розпаду наддержави, що є, за словами Маркса, «сукупністю награбованих губерній», спонукав до початку в літературі, пресі, драматургії активного висміювання українців, глузування і знущання. А коли той рух набуде практичних форм і постане питання про українську державність, то це налякає навіть деяких російських тогочасних українофілів, як-от, приміром, автора кількох наукових розвідок з історії української мови і культури академіка Алєксєя Шахматова, який після I Універсалу Центральної Ради, де йшлося лише про автономію України, заволав: «Non possumos!» – «Ми не допустимо!». Привертає увагу лише те, що нічого нового сучасні російські українофобські пропагандисти порівняно з початком минулого століття не вигадали. Вони переспівують класику україноненависництва, демонструючи власне ідеологічне безпліддя й абсолютну неспроможність додати свої імена до плеяди колишніх великих українофобів, як-от Струве, Стороженко, Щеголєв, Волконський, Царинний та ін. Навіть у дрібницях їхні нинішні епігони припускаються багатьох фактичних і побутових помилок, а намагаючись щось процитувати мовою оригіналу, спотворюють українську до невпізнання. І це теж елемент стратегії приниження. У нинішньому освіченому російському суспільстві демонструвати невігластво щодо України не вважається гріхом, як не вважалося і раніше. Саме про це в тій-таки «Украинской жизни» писав Л. Бурчак (№ 1, 1916 р.) у статті «Випадкові нотатки»: «Вийшло так, що «великороси», проживши сотні років пліч-о-пліч із «малоросами» чи українцями, з цього співжиття засвоїли самі лише анекдоти, не здобувши правильного уявлення про те, як і чим живуть українці, що собою являють, якою мовою спілкуються. Не утруднювали себе настільки, щоб придивитися, дізнатися, вивчити. Це заняття, напевно, здавалося зайвим». Але біда в тому, що пропаганда українофобії на такому невибагливому рівні буде спожита не лише якимсь провінційним російським Мухосранськом чи Задрищенськом, а й Москвою з Пітером, бо, на превеликий жаль, є суголосною настроям абсолютної більшості росіян, зокрема освічених. Не можна сказати, що вона не викличе відгуку в певних регіонах самої України. То що ж робити? Російська влада все, що вважає неприйнятним для національного світогляду своєї людності, тупо забороняє. Досить згадати, що знаковий фільм Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» був заборонений до показу в Російській Федерації не якимось імперським шовіністом, а демократом і лібералом Міхаілом Швидким (пан Швидкой тоді на державному рівні опікувався російською культурою). А зовсім нещодавно напередодні 9 Травня 2012 року російські телеканали відмовилися демонструвати російсько-німецько-український фільм «4 дні в травні», де висвітлювалися темні сторінки вчинків деяких російських солдатів у Німеччині в 1945-му. Можливо, дещо справді не треба допускати у свій культурний простір. Однак справжнім вирішенням проблеми є проведення власної культурної політики, яка сьогодні в Україні відсутня як така, і ця відсутність називається «Кулиняк». Між тим (чого ніяк не можуть збагнути вітчизняні бізнесмени від політики) культура є потужною політичною силою, що нерідко визначає національну ідентичність мільйонів людей і змінює кордони держав залежно від культурних уподобань громадян. Простіше кажучи, вслід за так-сяк відродженим книговиданням, вслід за телебаченням, у якому хоча б інколи трапляється щось українське, ми (не сподіваючись на нинішніх володарів, але довівши потребу цього до їхнього відома), якщо хочемо зупинити системне приниження нас у нашій власній хаті, повинні відродити українське кіновиробництво як надзвичайно важливий чинник національної безпеки. Інакше українців таки привчать ненавидіти і зневажати самих себе разом зі своєю державою…

«Український тиждень»  Ігор Лосєв  

===================================================================================================

                            Колаж "Аргумент".

===================================================================================================

                                                                              Думки:

Твоя історія кров’ю написана.

Життя твоє-вічна війна.

Неначе пухлина, від світу відрізана,

І друзів у тебе нема.

 

Народ твій, як стадо, залякане й дике,

Брехливі у тебе вожді.

Обличчя своє на очах всього світу

Жахливо спотворила ти.

 

Ти маєш усе…Та цього тобі мало.

Ти наче безжальний упир.

Від люті і зла одержимою стала,

Як оскаженілий звір.

 

Немає для тебе нічого святого,

Руйнуєш ти спокій і мир.

І не боїшся ти вже навіть Бога,

Для тебе весь світ,наче тир.

 

Пізнаєш ти все,що сама породила.

Небесна розплата прийде.

Не знаєш,що яму для себе ж ти рила,

І скоро вже в неї впадеш.

 

За кров, споконвіку тобою пролиту,

Заплатиш,росіє,сповна.

Імперіє зла,вже твій келих налитий,

І вип’єш його ти сповна!

1. 42 крымскотатарские организации не намерены признавать оккупацию Крыма.
2. Единственная украиноязычная газета Крыма будет доступна только в электронном виде читайте —svitlytsia.crimea.ua
3. Намечается гоблинизация аптек. Алкооборона вперед! Хотя, это уже не смешно…
4. Помните о «банкирше», ходившей на “референдум”, которая с мая безработная? Теперь ей в 3 раза уменьшили пенсию по потере кормильца.
5. Севастополь. Урожайный день на маски-шоу. Вооруженные люди заняли офис Vega Телеком.
6. В Севастополе очень активна военная авиация оккупантов. В Симферополе тоже.
7. Понял, как отрезвлять ватников. Нужно делать вид, что ты за РФ, но уже начал разочаровываться и приводить факты: уровень жизни, курс рубля… Тогда они принимают вас за своего и даже начинают задумываться. Видели бы вы их лица при этом — незабываемые впечатления!
8. Севастополь погряз в дерьме. Обидно и досадно. Довести любимый город до такого позорища (Севастопольский форум).
9. В дом арестованного крымского активиста Сейдамета Гемеджи снова пришли с обыском.
10. Лоза — Макаревичу: «Неужели не понятно: не было бы референдума — сегодня бомбы падали бы на Симф”. Не было бы референдума, не было вообще ничего!!!
11. Крым на самом деле не оккупировали, а «национализировали». Сейчас так называют отжатие прибыльного бизнеса в Крыму.
12. Отдых в Крыму в этом году может подорожать на 30%. Хорошо хоть никто об этом не узнает.
13. Сидят три бабушки и плачут: Крымская татарка вспоминает — ДЕПОРТАЦИЮ, Украинка — ГОЛОДОМОР, а Русская — похороны СТАЛИНА…
14. Почему в центре Симферополя столько военных в полной экипировке? Это точно не алкооборона…
15. Как только рашисты начинают получать — сразу идет атака на наш мирный город (крымчане комментирую обстрел мирного Краматорска российско-террористическими войсками).
16. Господи! Услышь мольбу миллионов людей! Спаси нашу Украину! (реакция крымчан на обстрел Краматорска и войну орков против нас).
17. Морские торговые порты Крыма в 2014 г. снизили грузооборот на 82%. Зато…))
18. Сегодня крымский бизнес ещё больше влился в российскую действительность… Там отдали тут отжали, вот экономика по-крымски.
19. Цены на детскую одежду ужас! Для кого они теперь? Продавец уверяет, что в конце месяца придёт товар в разы дороже!
20. В Крыму отжали Укртелеком, последняя ниточка доступной связи с материком оборвана оккупантами. Перестали работать выжившие украинские моб. операторы МТС Украина (работала на базе Тримоба), сам Тримоб и интернет от Укртелекома + стационарные.
21. Отключение связи Укртелекома оккупанты преподнесли как инициативу Украины. Та же схема, что и ранее с МТС, Киевстаром, Лайфом.
22. В Крыму полиция, пожарные и скорая перестали отвечать на звонки с мобильных.
23. Весенний ремонт городских дорог в Крыму под угрозой срыва из-за отсутствия финансирования.
24. Интересно, когда крымчан новая родина погонит на войну?
25. “У мужа пенсия была 14000 руб, а сейчас выдали 6000” (Севастопольский форум).
26. Аксёнов, когда пиарил мегазарплаты и мегапенсии Крымоботам, забыл упомянуть, что на них купить возможно только дешевую еду, и дорогу на работу.
27. Ну вот, ребята 1937 год наступил! Позвонил друг, говорит — будь осторожен. Соседи слышали, что ты не рад что КрымНаш, могут сообщить в органы.
28. Я понял — в Крыму ценовой фашизм! Скоро местная вата будет просить Путина ввести войска в магазины)
29. Очередная гоблинизация в Крыму. «Алкооборона» блокирует работу «Массандры». Благоприятный бизнес климат приглашает инвесторов)))
P.S. Крым — глубокая зрадница.
КРЫМский бандеровец @CrimeaUA1

Серед моїх знайомих та друзів є багато росіян.  Багато колишніх військових, льотчиків, медиків, інженерів, художників, фотографів, дизайнерів, мандрівників та багато багато інших розумних людей. Вони всі цікаві, вони можуть багато говорити про все що завгодно і ви можете добре і довго  спілкуватися з ними. 

Але майже завжди настає той момент - коли "хтось в тиші лісу на гілку суху наступає і гілочка та голосно хрустить та ламається" - роіянин чомусь згадує теми помаранчевої революції, України, Голодомору, терору Героїв УПА, проевропейського вектору руху України ... і майже всі мої знайомі, як один, які ще мить тому були поміркованими людьми, раптом починають говорити словами Кадирова : “Грузия, Южная Осетия, Украина – все это будет длиться и длиться. Это какая-то тайная болезнь России. Почему мы должны постоянно страдать, если можем ликвидировать это раз и навсегда?”

Буває і так, хоча рідко, коли вони висловлюють свої думки пом'якше. Вони тоді згадують та говорять про "братство", союз слов'ян, про наші спільні корені та моменти історії..

Але завжди в їх виступах присутня та зарозумілість "старшого брату" - тому що землі Україні дала Росія ( а до цього хіба  українці були подібні до євреїв без країни), і газ, що росіяни продають українцям задешево, і що росіяни все дають українцям, та і в цілому, вся та Україна то Окраіна, хіба це не зрозуміло з назви? Україна - то найпівденніше провінція великої Росії. І мова українська така смішна!

І кожного разу коли я спілкуюся з росіянами, я боюся тої бомби імперіалізму  що є в середині кожного росіянина.

А цей такий милий знайомий росіянин, з якими ми так весело та неупередженно спілкуємось, несе в собі такого собі маленького імперіаліста, який візьме та "видасть" - , що Україна це непорозуміння якесь, а вас всіх, бєндєровцев, стріляти треба "без суда и следствия" !                                        Спілкування з росіянами, це  як прогулянка по лугу, де пасуться корови ... постійно боїшся вступити в лайно.

Іноді ловлю себе на думці, що дуже сильно хочу нерозуміти російської мови.

Участник Суперсерии СССР-Канада 1972 года капитан канадской сборной Фил Эспозито не хочет ехать в Россию, если ему не заплатят 100 тысяч долларов. Как сообщает Vancouver Sun, об этом он заявил в интервью информационному агентству Postmedia News, комментируя планы проведения в России матча к 40-летию легендарной серии. "У меня нет желания ехать в Россию, ни малейшего. Нет, если только мне не заплатят 100 тысяч долларов. Вот как сильно я хочу поехать. Почему вы хотите, чтобы я отправился в Россию? Лишь потому, что вонючие русские хотят от меня этого? Пускай кто-нибудь другой едет. Никто не захочет. Поверьте мне", - сказал Эспозито. "Ну разве что Пол Хендерсон. Но он будет единственным", - добавил Эспозито. Хендерсон - автор знаменитого гола, забитого за 34 секунды до конца последнего матча Суперсерии.

В конце декабря прошлого года источники в канадских хоккейных кругах сообщали о том, что 40-летие Суперсерии-1972 планируется отметить встречами молодежных команд Канады и России. Два матча предполагалось провести в Ярославле и два - в Канаде. Канадская ассоциация хоккея пока не приняла решение о месте проведения этих матчей.

Между тем премьер-министр Владимир Путин на встрече с президентом российской любительской хоккейной лиги Александром Якушевым заявил, что намерен лично пригласить в Москву ветеранов Суперсерии и руководство Национальной хоккейной лиги, чтобы за игрой в хоккей обсудить с ними вопрос об участии российских легионеров в Олимпийских играх в Сочи. "Я бы хотел пригласить сюда наших друзей и ваших друзей и знакомых, с которыми вы играли 40 лет назад, а некоторые из них остаются в спорте и влияют на принятие этого решения, пригласить их сюда, поговорить на эту тему", - заявил Путин Якушеву.

Премьер также заметил, что можно не ограничиваться только разговорами, но и сыграть в хоккей. "Можно не только поговорить, но и сыграть - мы с ними договоримся, можно это сделать. Не ради результата,а для того, чтобы и наши болельщики и их болельщики могли еще раз вспомнить то, что было 40 лет назад", - добавил он.

В апреле 2011 года легендарный французский футболист Зинедин Зидан отказался ехать в Чечню на открытие стадиона имени Ахмата Кадырова. "Я не получал никаких приглашений. И совершенно очевидно, что я не поеду ни в какую Чечню. Даже если бы я захотел, моя работа в мадридском "Реале" не позволила бы мне поехать в Грозный. Мне очень неприятно видеть, как организаторы каких-то мероприятий, и это происходит все чаще и чаще, заявляют в СМИ, что я буду на них присутствовать, что в большинстве случаев оказывается наглой ложью. Людей сознательно вводят в заблуждение, а я таких вещей не выношу", – заявил Зидан.

О том, что Зидан приедет в Грозный на открытие новой спортивной арены, рассказал министр спорта Чечни Хайдар Алханов. "Мы надеемся, чтовеликий Платини приедет в Грозный. Зидан уже подтвердил свое участие впразднике", – заявил Алханов сразу нескольким информагентствам.

Джерело: Фанати-соціальна мережа фанатів спорту

Україна - це казкова країна Ельдорадо.Сюди їдуть потягами та летять літаками всі ті хто не зміг працевлаштуватися у себе в країні , а тут вони заробляють шалені гроші. Де ж це місце ? Це наше телебачення , яке вже давно перетворилося на філію московського і де себе вже давно певно почувають несчислені гастарбайтери з Росії.

Ведучі політичних ток–шоу Савік Шустер та Євген Кисельов — це лише видимий фасад. Поза телеекраном помітно активізував консультаційну роботу на проросійському «Інтері» політтехнолог Ігор Шувалов, до порад якого дослуховуються не лише голова СБУ Ігор Хорошковський, фактичний власник цієї медіа–групи, а й Сергій Льовочкін — голова президентської адміністрації Віктора Януковича. На СТБ інформаційно–аналітичний департамент нещодавно очолив Михайло Єрмолаєв, який працював на російському каналі Рен–ТВ спочатку головним редактором, потім заступником головного редактора служби інформації.

Політичні ток-шоу, розважальні програми, численні «фабрики», «кухні», «майдани» — російські ведучі практично всюди. Колись у себе вдома вони мали високі рейтинги і, поза сумнівом, непогані гонорари. Тільки ті часи давно минули, на російському телебаченні з’явилися нові, молоді й популярні журналісти. Їх там пестять, виховують, розкручують. А колишні зірки затишно і привільно почуваються на українському телебаченні.

Журналіст Отар Кушанашвілі, який заробив собі ім’я на скандалах та ненормативній лексиці, якось в інтерв’ю поскаржився, що справи його на російському медіа-просторі похитнулися. Зате тепер він цілком комфортно влаштувався на одному з провідних українських каналів. Лексика його, щоправда, відтоді не покращилася, проте платять за це, здається, непогано.

Ще один «свій» — Дмитро Нагієв. Імовірно, його «Вікна» з їхніми копаннями у брудній білизні настільки набридли росіянам, що довелося йому збирати речі і вирушати в Україну, де його зустріли з розпростертими обіймами. А невдовзі, судячи з телевізійних анонсів, Нагієв взагалі перекваліфікується на сваху. А що? Теж справа — за прийнятний гонорар. Анфіса Чехова, яка вже давно займається цим в Україні, на життя не скаржиться.

А чого, скажімо, не сиділося на Рубльовці у фамільному особняку кулінарці Юлії Висоцькій? За «пекельну кухню» платять більше? А Філіп Кіркоров, сяючи радісною усмішкою, зовсім забув про те, як колись заявляв, що не приїде більше в Україну, бо йому лімузин до трапа літака не подали? І ті, хто його сюди покликав, теж про це забули?

Отже, останнім часом, немов мухи на мед, злітаються на українське телебачення ведучі, які вийшли в тираж, шоумени, що втратили популярність. Навіть світським левицям фінансовий клімат в Україні подобається більше, ніж московський. Не випадково  у новому телесезоні ведучою однієї з програм на українському телеканалі збирається стати Ксенія Собчак.

Перераховувати список іноземної поп-утильсировини можна довго. Вмикаєш будь-який канал  і бачиш обличчя пошарпаних життям і падінням популярності на історичній батьківщині щоуменів і шоугерл.

Телевізійні топ-менеджери, закуповуючи оптом і вроздріб медійний секонд хенд, привчають нас доношувати чуже ганчір’я. Мільйонні телевізійні бюджети витрачають на гастролерів, які давно вийшли в тираж у себе на батьківщині, замість того щоб виховувати, розкручувати, допомагати своїй талановитій молоді. А її у нас чимало. Шоу «Україна має талант» переконливо це доводить. Ось тільки їхній талант країні чомусь не потрібен.

Як завжди, призначивши варягів, управлінці та власники приватних українських каналів узагальнено обґрунтовують кадрові рішення важливістю досягнення поставленої мети і незамінністю своїх нових заїжджих ставлеників. Але, погодьтесь, працюючи в Україні начальником новинарів загальнонаціонального каналу, треба добре знати специфіку країни загалом та політики зокрема й орієнтуватися у підводних течіях сьогоденних подій. Більше того — просто знати українську мову. Звичайно, якщо перед новопризначеними не стоїть завдання пропаганди ідей проросійської влади та замовчування (або перекручування догори дригом) небажаних тем.

Ідеологічне промивання мізків через телеекрани в Україні наростає. І все частіше роблять його з допомогою людей, які не один рік жили і працювали у сусідній Росії, де закручування гайок демократії — уже пройдений етап.

За матеріалами газет "Урядовий кур'єр" та "Україна молода"

Російська влада оголосила, що в Новосибірську виявлена організація «Собор Русі Родів Славних», метою якої є «відділення Сибіру від Російської Федерації і утворення на його території окремої держави — Сибірської Республіки».

Лідер цієї організації, колишній співробітник ОМОН Олександр Будников, два роки тому був звинувачений в заклику до насильницької зміни конституційного ладу і збудженні ворожнечі і отримав 2 року умовно.

Тепер проти Будникова і його соратників порушена нова кримінальна справа — «Організація екстремістського співтовариства».

«Вони хочуть відділення Сибіру від Росії, тобто створення держави усередині держави, — розповів агентству НГС.НОВИНИ співробітник центру «Е» МВС РФ, що не побажав повідомляти своє прізвище. — Як говорив їхній лідер, вони не винаходитимуть велосипеда і створять державу за моделлю існуючої держави. Лідер сам хоче бути при владі, причому захоплення влади повинне відбутися за допомогою збройного повстання».
[ Читати далі >>> ]

Любой спор на форуме между россиянами и украинцами обречен изначально. Потому что для одних пограничный столб это константа, а для других – переменная. Одни считают себя вправе жить как хотят, а другие требуют этот процесс с ними согласовывать. Одни мечтают вырваться из прошлого, а другие хотят в это прошлое с головой окунуться.

Но есть какие-то ключевые вещи, которые кочуют из спора в спор. Их немного, но они вполне заслуживают того, чтобы о них написать.

Тезис первый. Идет война России с Западом

В России отрицают саму возможность того, что Украина способна чего-то хотеть. Любое предположение о какой-то субъектности бывшей имперской провинции отвергается сходу. Оттого и весь нынешний конфликт воспринимается не как вполне конкретное противостояние Киева и Москвы, а как борьба России и США, в котором Украина – лишь полигон. Не допускается мысль о том, что Украина может не хотеть России и не желать возврата к ней.

Зато популярна мысль о том, что в Киеве обосновалась некая оккупационная власть. Хотя представить себе, что Украина Петра Порошенко внезапно вновь станет Украиной Леонида Кучмы практически невозможно. Впрочем, чем дольше такое заблуждение будет сохраняться в представлении «имперцев» – тем глубже окажется пропасть, вырытая Москвой.

Тезис второй. В Украине живут фашисты, поэтому там не любят георгиевскую ленту

Это заблуждение свойственно всем, кто продолжает лажать с точкой отсчета. В России принято нынешний украинский конфликт мерять с Донбасса. Мол, ну ходили там люди с георгиевскими лентами и триколорами – чего ж Киеву туда надо было армию гнать?

Как будто до Донбасса не было событий в Крыму – с солдатами на улицах и блокированием украинских военных частей. И ведь именно после полуострова во всей остальной Украине российская символика начала восприниматься как символика агрессора. До этого георгиевские ленты были частью украинского политического пейзажа – символом коллективного антимайдана. И только после марта цвета ленты стали означать солидарность с аннексией.

Тезис третий. Россия во внешней политике ведет себя точно так же, как США

Коллективный запад и Россия обладали одинаковым набором инструментов для того, чтобы влиять на Украину. Программы партнерства, обучающие курсы, некоммерческие организации, создание круга сторонников в политических элитах. Но оказалось, что пророссийские ставленники способны лишь разрушать Украину – что было продемонстрировано за годы правления Виктора Януковича. Уровень доверия к власти за месяц до начала Майдана – прекрасный ответ на вопрос о причинах Майдана.

Но все разговоры о «паритетности» методов не выдерживают никакой критики. США не поставляли оружия протестующим в Киеве, не снабжают украинскую армию танками и артиллерией. Россия, почувствовавшая обиду после бегства Януковича, сама нарушила правила, по которым сегодня ведется борьба за «зоны стратегических интересов».

Тезис четвертый. Украина пытается сбежать от России из врожденной русофобии

Украина не хочет быть с Россией лишь потому, что прежняя метрополия не способна предложить никакого привлекательного цивилизационного проекта. Западный мир – со всеми его недостатками – обыгрывает Москву по целому ряду объективных показателей, в числе которых даже средняя продолжительность жизни. Абсолютно закономерно, что Украина пытается быть с теми, кто сумел выстроить более эффективную систему.

В конце концов, есть одно-единственное мерило эффективности государства - насколько оно может быть субъектом развития собственного населения. Деградация чужого населения не является критерием качества государства. Деградация собственного населения - тем более. А квадратные километры территории не играют никакой роли.

Тезис пятый. Россия способна выдержать прямое противостояние с западом

Тут проблема даже не в том, что Россия – это 3,4% мирового ВВП, а США – 18,6%. Проблема в том, что даже Китай, доля которого в мировом ВВП составляет 14,1%, не позволяет себе аннексировать Тайвань – тот самый, который Пекин считается исконно китайской территорией. Вместо этого он замыкает его на себя экономически – делая юридический статус-кво простой формальностью. Это пример того, как в современном мире можно играть по правилам и выигрывать.

Фактически же современная Россия напоминает автомобиль, который едет на высокой скорости на первой передаче. Двигатель работает на износ, топливо сгорает литрами, эффект минимальный при максимальных затратах. В этих условиях имперские амбиции напоминают обжорство, сочетающееся с проблемами пищеварения. Если есть нефтегазовый «мезим», то съеденное можно попытаться переварить. А как только лекарство заканчивается, то начинаются проблемы.

Тезис шестой. Украина – пустышка, у нее и прошлого толком нет

Тезис популярен среди российских публицистов – у них везде о том, какая замечательная будет Россия, если вернется к себе прежней. К субъектной, имперской, настоящей. Которая может удить рыбу, пока ее в сенях стотыщ курьеров западных дожидаются. А потом читаешь украинских блогеров – а у них никаких исторических реминисценций. Ну то есть вообще никаких. Нет у Украины исторического нарратива, не к чему возвращаться. Всякий период субъектности был в других границах, поэтому люди пишут о будущем. И думаешь: как хорошо!

Потому что возвращаться в прошлое, чтобы менять настоящее, могут лишь герои фильмов Земекиса. И я помню, как на потертой обложке для VHS-кассеты сразу под названием «Назад в будущее» было написано: фантастика.

Украине придется строить будущее с нуля. С фундамента. С забивания свай под этот самый фундамент. России тоже придется делать то же самое. Просто она пока еще этого не знает.

При виході з кафе «Орешек» на розі Олександрівського проспекту і вулиці Троїцької загинув від ножових поранень у результаті нападу групи проросійських бойовиків активіст патріотичної громадської організації «Січ», студент одного з навчальних закладів Максим ЧАЙКА. Другий активіст «Січі» з ножовим пораненням госпіталізований. Про це сьогодні повідомили УНІАН в обласному об`єднанні «Просвіта».

Керівник відділу громадських зв`язків УМВС України в Одесі Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА уточнила, що «за фактом вбивства 20-річного М.Чайки слідчим Приморського РВВС Одеси порушено кримінальну справу. Деякі особи, причетні до нападу дають свідчення, співробітники міліції вживають заходів для розшуку одного з підозрюваних у скоєнні злочину».

В інтересах слідства прізвище підозрюваного у вбивстві та обставини скоєного злочину не розголошуються.

Звертає на себе увагу той факт, що в одному із своїх виступів колишній лідер депутатської групи в Одеській міськраді Ігор МАРКОВ, який організував зі своїми охоронцями і прихильниками напад на групу демонстрантів-«просвітян» і активістів інших організацій біля будинку облдержадміністрації 2 вересня 2007 року, висловлював публічне схвалення подібним акціям місцевих проросійських екстремістів.

Слідче управління УМВС України в області півтора роки тому порушило кримінальну справу, в якій фігурують імена екс-депутата І.МАРКОВА та його охоронців, проте досі нікого до відповідальності не притягали. Минулого місяця звільнений з посади начальник Слідчого управління УМВС України в області Василь НЕЗНАМОВ.

УНІАН.

Давно хотів написати на цю тему, бо давно помітив нездорову тенденцію розвитку ракетобудування в постсовкових країнах, ракетобудування це лакмусовий папірець, що визначає реальну ступінь розвитку держави та проблеми в державі. Це галузь яка надчутлива до корупції, кумівства, розвитку економіки та й з рештою розвитку суспільства, галузь в якій безсила цензура, де не сплутаєш чорне з білим, де всім і одразу все видно та й зрозуміло (я сподіваюсь). 

 Ось статистика розвитку ракетобудування-держави, виною чому "відкати", ......, роботи в гаражних кооперативах чим гордитись навчили тільки совковий планктон, ану почухайте ріпу й згадайте совкові часи, які горді всі були за "кулібіних", 

куди ж пропало так зване "високорозвинене" совкове суспільство ? 
Чому видно тільки рабів та пристосуванців, кого ж виховував совок ?
Чому пост-совкові держави такі схожі і всі як один не здатні розвиватись ?
Куди братні народи пропали, а залишилась тільки агресія один до одного ?
Чому навіть одні з найбільших об'ємів нафто-доларів нездатні забезпечити розвиток совкам, а арабам можуть?

Я не сміюсь з чужих помилок, я просто роблю висновки, хто не згоден з автором аргументуйте свою точку зору.

* знову невдалий запуск ракети "Протон" http://vesti.ua/mir/52025-poterja-sputnika-oboshlas-rossii-v-1-milliard-rublej