хочу сюда!
 

Cristina

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 32-37 лет

Заметки с меткой «криза»

Лідерка ХДС запустила інформаційну кампанію проти АдН


Нещодавно оголошене рішення Ангели Меркель залишити до кінця року посаду голови Християнсько-демократичного союзу и не балотуватися на посаду канцлера у 2021 році здивувало багато кого як у Німеччині, так і за її межами и фактично започаткувало передвиборчу кампанію за три роки до її офіційного старту. Провідні партії країни вже почали підготовку до прийдешніх виборів. У тому числі й правлячий ХДС, де наступницею Меркель стала Аннеґрет Крамп-Карренбауер, ім'я якої через труднощі у вимові в ЗМІ найчастіше скорочують до абревіатури АКК. Нинішній рік, можливо, був найважчим у політичній кар'єрі Меркель і її партії. Ціле півріччя, що є рекордом, канцлер займалася формуванням уряду, але навіть після цього кабінет декілька разів був на межі розколу. Проте, незважаючи на всі невдачі, ХДС має найбільші шанси на успіх на наступних виборах. Поготів новий лідер партії і її команда серйозно взялися за підготовку до кампанії 2021 року. За допомогою спеціалістів з піару був розроблений план масштабної інформаційної кампанії, спрямованої на покращення іміджу партії і просування кандидатури АКК.

Свою піар-кампанію АКК засновує головним чином на боротьбі з партією "Альтернатива для Німеччини", яка набирає популярність в країні. План щодо реалізації кампанії чітко структурований та розбитий на етапи. Серед поставлених проміжних цілей - перемога на регіональних виборах 2019 року, популяризація нової міграційної політики партії, дискредитація и загальне зниження рейтингу АдН, що у результаті дозволить повернути електорат, загублений ХДС унаслідок міграційної кризи, і сформувати образ лідера ХДС як "єдиного кандидата на посаду федерального канцлера Німеччини, здібного вивести країну з соціально-політичної кризи". Для виконання поставлених завдань проводитиметься низка заходів: аналітична підготовка, робота із ЗМІ і соцмережами, досягнення угод з опонентами, поширювання гарного політичного іміджу АКК, організація теледебатів, соцопитувань тощо.

Підготовка інформаційної кампанії і залучення до її розробки команди професійних майстрів піару говорить про серйозність наміру нового лідера ХДС. Однак, таке палке прагнення знищити АдН може зіграти з пані Крамп-Карренбауер злий жарт. За останні декілька років німецька громада, втомлена від нескінченного потоку мігрантів та бездіяльності влади, стала більш лояльна до правопопулістських партій, ніж раніше. Головним підтвердженням цього є успіх АдН, яка вже змогла потрапити в німецький парламент і заручитися підтримкою багатьох німців. Таким чином, не виключено, що "війна", оголошена ХДС проти правих сил, і небажання йти з ними на компроміс лише відштовхнуть потенційних виборців від партії і не дозволять АКК стати наступним канцлером ФРН.

Бувайте, зустрінемося на демонстрації



МУЗИКА ЧАРІВНИХ СЛІВ

От деякі його вже поховали, подумки, - а він живий, волоцюга!

Коли ми помічаємо це, нам якось незатишно робиться від його нахабного, живого й квітучого вигляду. Особливо тим, хто в бадьорих фінансових звітах та рожевих аналітичних прогнозах вже й поминки йому справили.

Ми самі, щоправда, до нього не дуже серьйозно ставимося, навіть жіночим ім’ям його кличемо: “криза” кажемо. Але в тому кублі, звідки він зазвичай починає по світу мандрувати й жерти все, що люди собі понаскладали й понабудували, - там йому знають ціну. Добре відають, що то за злий чолов’яга, “крайзис” цей.

Отже, кілька років тому він вже рішуче показав свою паскудну вдачу всьому світові. Настільки всіх “опустив”, що вже й не знають, що з тим “крайзисом” робити.

А так же ж усе було гарно та добре…

І життя мало сенс. І саме існування не було абстрактною категорією. Воно, як матерія, було дано нам у відчуттях: я купую, - отже, я існую.

І людина відчувала, що може собі дозволити плинути вільно в течії постійних купівель і придбань. Нині, щоправда, з провини супостата, гострота цих відчуттів трохи ослабла, і все ж…

Ви тільки вдумайтесь, яке воно піднесене, це усвідомлення… ви тільки вслухайтесь у музику цих чарівних слів: “Я! МОЖУ! СОБІ! ДОЗВОЛИТИ!”

 

МИ - І ЦЕ БРИДКЕ “РАПТОМ”

І справа ж не тільки в бажаннях мого обмеженого “я”.

У ті чудові півстоліття достатку, коли герої кінокомедій на бігу збивали необережно полиці з різнокольоровими коробками, фруктами, товарами, іграшками, краму, що розлітався на всі боки, - ми радісно сміялися, тому, що цей веселий розвал викликав у нас загальне відчуття, - МИ можемо собі це дозволити!

Нам не було жаль ані витрачених грошей, ані праці, ані товарів, - вдоволення від достатку виписувало під усе це загальний чек. Це вдоволення наше прощало, від нашого ж імені, все: безсоромне розбазарювання скарбів земних нетрів, сил, енергії, що витрачалися на виробництво мільярдів непотрібних речей, те, що світовий океан перетворився на світовий смітник, нівечення природи, - усе.

Ми ладні були пробачити все, тому, що наше життя мало сенс.

І раптом - почали закриватися фірми, компанії, раптом тебе вже просять, починаючи з наступного тижня не турбуватися, тут у нас невеличке скорочення, тож ми будемо раді допомогти вам правильно скласти заяву про звільнення, а наші консультанти з задоволенням приділять вам час і якомога детальніше проконсультують вас стосовно прав безробітних у нашій демократичній державі, і зрозуміло! безсумнівно! ви одержите найкращі рекомендації від нашої фірми, з ними вас просто з руками відірвуть. Де-небудь.

Раптом твої неймовірно зручні й навпрочуд дешеві кредити, з гарантій майбутнього щастя перетворились на гнітючий тоскний тягар, котрий навантажило на тебе минуле.

Раптом перестали усміхатися і доля і службовці твого банку. І що найжахливіше, - ти вже не можеш собі дозволити!.. І це, і це, і… так-так - і те також.

Так постривайте… - а заради чого ж тоді жити?

 

Я - ТВАРИНА?

Сталася якась метаморфоза. Те, що раніше ми просто відчували, - те ж саме ми раптом зрозуміли. Радісне відчуття набуло зненацька форми критичного усвідомлення.

Виявляється, найбільшою насолодою в житті для нас було - придбати.

Критичне усвідомлення?.. Але ж зачекайте… так зветься саме той внутрішній перелом, коли з тварини починає утворюватися людина. Людина ж походить від тварини не тоді, коли починає користуватися знаряддями праці, як то стверджував один з відомого бородатого двійка класиків. А тоді, коли раптом усвідомлює: “...матінко рідна, та я ж - тварина!”

Тобто, уточнімо: якщо істота цього не усвідомлює, вона залишається твариною. Озброєною і знаряддями праці, та й багато дечим.  

“Я - тварина…” Оце так капость з боку нової, людської, свідомості. Адже тільки-но вилупилося, зовсім ще пуп’янок, а вже такі від неї неприємності.

 

НІ, НЕ ДАМОСЯ!

Тобто, що ж воно виходить? Він, “крайзис” цей, вліз у наше життя, нахаба, аби дати нам критичне усвідомлення?

Він що, прийшов до нас у життя, щоб з нас людей зробити?

Ну, і от я тепер маю дивитися на свій улюблений долар і думати при цьому: “Ось, я - людина. Так. А задля чого я живу?” І так на кожний долар?

Еге, ні… Брешеш, не дамося. Не вийде в нього це, - перетворити нас на такі собі, схильні до рефлексії, створіння, мазохістські вдячні йому за те, що ось ми тепер - люди. Щоб ми, в екстазі вдячності, юрмами виходили б на вулиці з квітами, гаслами й вигуками: “Хай живе наш великий “Крайзис”, який нас зробив людьми!”

Тьху, аж гидко собі навіть уявити…

Ні, не вийде в нього це. Ми все ж таки люди, а не стадо.

Тому ви як знаєте, а я особисто піду візьму пульта, та пошукаю на каналах комедію, де герої бігають по величезним супермаркетам і збивають полиці з тисячами різнокольорових речей.

Бувайте. Зустрінемося на демонстрації всенародної вдячності “великому Крайзису”.


Щоб паніку не сіяти

ШЛЯХ У МАЙБУТНЄ

Навіть тим, у кого гарна пам’ять, вже важкувато пригадати, з чого, власне, все почалося. Ну а фахівцям то вже й поготів.

У них же, у фахівців, з пам’яттю навіть не те щоб поганенько, їм її взагалі геть-чисто відбивають нові теорії. А теорій тих - годі й лічити, і з’являються вони так само часто і мальовниче, як всілякі кулі, букети та інші фігури святкового феєрверку в нічному небі.

І тут же спритненьким треба бути: роззявиш рота на одну теорію, а іншу, нову, прогавиш, - і вже керівництво та колеги позирають скоса з підозрою, - ти наш чи ти не наш?

А до чого тут пам’ять? - та дуже просто: кожна з нових теорій переписує та переробляє минуле на свій копил. Тому про те, що було, вже не згадують. Його, минуле, щоразу новіше й новіше, доводиться раз-у-раз наново заучувати. Бажано напам’ять.

Чекайте, так про що ми?.. бісова пам’ять… А! - про те, з чого все почалося. “Все” - не мається на увазі ВСЕ. Не якийсь-там “універсум”, котрий, незважаючи, на інтернет-балачки про розумний космос, мало кого цікавить. “Все”, в нашому випадку, - це уява про те, що брудний та кривавий шлях, котрим повзе людство, є дорогою до майбутнього економічного розквіту.

Власне, щодо ідеї процвітання взагалі, ніхто з нас внутрішнього опору не відчуває, проте, до можливості взяти самому, от так, раптом, і розквітнути, кожна окрема людина ставиться вельми обережно. З цілком зрозумілих причин.

Ти, скажімо, розбагатів, став “увесь із себе”, і все при тобі, - а навколо ж люди… І податкова інспекція. Ці наврочити можуть, а ті так взагалі, - прийдуть і запитають.

Отож і виходить, що процвітати наодинці нікому якось не кортить. Тому й оповідання наше - про історію виключно загального розквіту.

 

ТИ - ЧУДОВИЙ ХЛОПЧИК

Так от, почалося все буквально з нічого, на пустому місці. Зненацька, ні сіло ні впало, почало бурхливо розвиватися те, що в усіх шпаргалках по марксизму називалося “засоби виробництва”.

В цій справі 19-те століття, безсумнівно, особливо відзначилося. Було розроблено й впроваджено так багато нових технологій, що продукувати усілякого товару для життя людей рівно стільки, скільки його на той час скромно вживали, означало задушити маленьке рум’яне дитинча, - прогрес, - просто в колисці.

Тому ті, хто збагачувався, виробляючи продукцію, і ті, хто збагачувався, даючи їм кредити, вирішили не брати такий гріх на душу. Живе собі дитинка, - от хай і живе, ну і ми при ній. Сказано - зроблено: зліпили ідеологію прогресу, звівши його до розвитку продуктивних сил і до постійного росту споживання.

Звернута до обивателя, який шаленів від маси можливостей, що лізли в руки і прямо в рота, ця ідеологія тицяла в нього пальцем, як дядько Сем, з усіх реклам і вітрин, і кликала й кричала: “Ти - можеш!” Бажання споживати все більше й більше було замішане у великій діжі “розвинутих країн”, росло як на дріжджах, від нього можна було відшматовувати жирні кусні та годувати економічний прогрес. Ну, і його піклувальників.

А людям вселяти думку, що ось це бажання споживати, - воно і є основою життя та розквіту. Ось дивіться, - воно ж усеньку тобі історію просувало людей уперед по їхньому… - ну, який вже був шлях, по такому воно їх і сунуло.

Більшовики свою імперію, треба сказати, на деякий час переможно звільнили від цієї “зарази”, але, десь так років з шістдесятих, підігрітих “мирним змаганням двох систем”, і туди стала просякати розчина “росту добробуту на базі економічного прогресу”. Іншими словами, - приєднання до загальної діжі.

Всі решта посудин, - країни та континенти, були всі якісь такі кострубаті та кволі, ємність їхнього бажання жити ще краще, читай: “споживати все більше”, - була занадто вже мілкою для тих, хто багатів на ідеології споживання. Та й зроблено було тих, хто їх населяв, із чогось такого негодящого, - кого з них не візьмеш, у нього в національній культурі й ознаки немає уявлень нормальних, на кшталт: чим більше ти споживаєш, тим ти кращий и вищий за інших.

Тому, з такої от безнадії, доводилося все більше накачувати загальну купівельну спроможність мешканців “метрополії”, - розвинутих країн. Тобто, внутрішній ринок.

У цій справі став у пригоді такий потужний насос, як національна пиха. Ми кращі за всіх тому, що ми більш за всіх споживаємо. Ну, як у дитинстві, - ти гарно їси, значить, ти чудовий хлопчик.

 

ІРИГАТОРИ

Проте, - “недовго музика та грала”, - десь під 80-ті роки минулого століття купівельна спроможність населення була вже не в змозі задовольнити лібідо тих, хто нею користувався. Ну, тож за браком іншої партнерші, заходились вони їй, для активності, вколювати кредити. Стимулювати попит, давати для цього все більше кредитів на покупки.

Але ж, як то частенько буває, коли переборщити зі штучною стимуляцією уколами, - похибочка сталася. У 2008 так вкололи в ринок нерухомості в США, що… ну та всі ми це пам’ятаємо. Негайно ж дали тому проколу пристойну назву, “фінансова криза”, кинулися штучне дихання робити, те та се…

І навроді ж як потекла кров по жилочкам, начебто й ожили спорожнілі будівельні майданчики, сяк-так довели об’єкти до здачі, ті, хто втратили роботу, якось улаштувалися… Але щось все ж таки сталося. Зламалося щось у людях.

Та воно й не дивно. Після криз люди завжди робляться іншими. І вони самі, та й їхнє ставлення до життя. Те саме, славне, “ти можеш!” несподівано репнуло. Що вже казати: коли навіть держава твоя не завжди “може”, а точніше, - безсила перед якимись там глобальними процесами, - то що “можеш” ти? Та й взагалі, що ти, власне, можеш? Купляти та купляти? А навіщо?..

І, крім того, навіть звичайному обивателю стало гидко те, що світовою економікою заправляють вже не корпорації, що раніше було зрозуміло і навіть пробачно. А ворочають нею ті, хто скучно звуться “фінансовий сектор”. Тобто, зі своїх електронних, ні в чому не втілених грошей, роблять ще більші, нічим справжнім і матеріальним, не забезпечені суми. Або ж “спрямовують фінансові потоки”. Такі собі, розумієте, іригатори… Зрошують свою владу живлющою вологою електронних мільярдів.

До того справи дійшли, що навіть усякі білґейтси, реальні хлопці, які зробили гроші на реальних продуктах, - просяться у клуб до цих “іригаторів”, так, аби скраєчку посидіти.

 

І от, коли люди трохи охололи, верховоди продовжують неначебто бігти. Нафтогазоносні країни долучилися до безцільного марафону, Китай он вже в потилицю важко хекає.

Хоча, якщо вже зовсім відверто… Вони вже теж не так біжать, як удають із себе бігунів. Уже ж як наче й зрозуміли, що й попереду - марево, і під ногами - прірва. Але ж - треба робити вигляд. Відповідальність перед людьми, нічого не вдієш, зрозуміло…

Так, буває, очільник, сам майже непритомний від того, що ані бельмеса не тямить в ситуації, усе ж вимушений буває “надувати щоки” і виглядати цілком солідно. Аби не посіяти паніку в підпорядкованих йому невинних душах.


Криза стосунків...

Одного вечора дружина побачила на столі записку від свого чоловіка:

«Вибач, дорога, але ти повинна мене зрозуміти ... Тобі вже 45 років і ти не здатна задовольнити всі мої чоловічі потреби. Так що сьогодні я проведу час зі своєю 20-річною секретаркою. Прийду десь біля півночі ».

     Коли чоловік повернувся додому, на тому ж місці він побачив послання у відповідь:

«Дорогий, я, звичайно, пам'ятаю про те, що мені 45, але і ти не забувай, що тобі стільки ж. І ти, по правді кажучи, теж трішечки не справляєшся ... Тому я проведу цю ніч зі своїм студентом, ровесником твоєї секретарки. І як викладач математики я можу з упевненістю сказати тобі тільки одне: число 20 входить в 45 набагато більше разів, ніж 45 в 20, тому не чекай мене до ранку ».

Криза в НАЗКа

Київ28 вересня 2017
Керівництво держави робить все для того, щоб НАЗК та електронне декларування не запрацювали повноцінно – Олександра Дрік
Керівництво держави робить все для того, щоб НАЗК та електронне декларування не запрацювали повноцінно – Олександра Дрік
    Київ, 28 вересня 2017.

«Умовою перерахування наступних траншів є конкретні показники, якими ЄС моніторить виконання Україною своїх зобов’язань. У випадку із НАЗК, від України очікують незалежності цього органу і спроможності його функціонувати. У випадку із системою е-декларування, це – конкретні показники у вигляді перевірених декларацій, їх результатів, зокрема, висунуті підозри посадовцям у незаконному збагаченні та подальші дії щодо них», – роз’яснила Олександра Дрік. «Найвище керівництво держави звітує до Європейського Союзу про формальне виконання своїх зобов’язань, проте тут, в Україні, робить все можливе для того, щоб антикорупційний орган і антикорупційний інструмент фактично не могли запрацювати», – підкреслила вона.

Одна з головних проблем – НАЗК не стала незалежним органом. Олександра Дрік нагадала, що конкурс з відбору керівництва органу проводив Кабінет Міністрів; конкурсна комісія з відбору членів НАЗК більше року не могла обрати п’ятого члена. Як наслідок – роботу комісії забезпечував Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Олександра Дрік також наголосила, що система електронного декларування перебуває під контролем не НАЗК, а «Держспецзв’язку» – органу, який очолює генерал СБУ. «Для того, щоб віддати систему під контроль «Держспецзв’язку», коли система запускалася, навіть фальсифікували її злам. Тепер, контролюючи систему, структура «Держспецзв’язку» може безконтрольно в неї втручатися, вносити зміни, видаляти декларації прокурорів і, взагалі, призвести до того, що система не буде працювати», – зауважила Олександра Дрік.

Нещодавно «Держспецзв’язок» заявив про необхідність розробити нову систему – через надмірно погану якість вже створеної. «Там навіть порахували, скільки це коштуватиме – 12 мільйонів доларів і 4 роки роботи, – розказала пані Дрік. – Перш ніж витратити 12 мільйонів доларів із бюджетних коштів, тобто із коштів платників податків, ми запропонували провести незалежну експертизу, яка б відповіла на питання, що з системою, наскільки вона відповідає тим вимогам, які ставилися перед нею, наскільки вона здатна виконувати ті завдання, які зараз перед нею стоять, зокрема запуск автоматизованої перевірки, і зрозуміти, хто втручався в неї і до яких наслідків це призвело». НАЗК прийняло рішення про проведення незалежної експертизи, Кабмін його погодив, але  Держспецзв’язок заблокував процедуру. «Держспецзв’язок» відмовляється брати участь у проведенні цієї експертизи, або надавати доступ незалежним експертам для проведення цієї експертизи. Що дивно у цій ситуації – Кабмін, замість того, щоб проконтролювати виконання свого власного доручення, за наявною інформацією, запустив альтернативну експертизу, і доручив її проведення  «Держспецзв’язку»,  – зауважила Олександра Дрік.

Третя проблема – відсутність у НАЗК доступу до всіх необхідних державних реєстрів для перевірки поданих декларацій. Серед тих, хто відмовляє у доступі – Міністерство юстиції України, обґрунтовуючи це тим, що задля надання доступу до реєстрів потрібно вносити зміни до наявного законодавства.

Щоб виправити ситуацію, по перше, Парламент має проголосувати законопроект №6387, який дозволить перезапустити НАЗК та обрати нове керівництво. Уряд повинен забезпечити проведення незалежної експертизи системи електронного декларування, що дозволить запустити автоматизовану перевірку декларацій. НАЗК та Мін’юст мають змінити та затвердити порядок проведення перевірки декларацій. Також потрібно, щоб ДФС, Мін’юст та інші органи надали НАЗК доступ до всіх державних реєстрів. «Також потрібно забрати систему електронного декларування із рук спецслужб. Поки система під контролем спецслужб, вона буде постійно під загрозою неповноцінної роботи і зриву», – наголосила Олександра Дрік.

Вона додала, що 17 жовтня антикорупційні активісти планують організувати протест на підтримку необхідних антикорупційних кроків.

Ситуація в РФ під час війни з Україною

Крим вже не допомагає Путіну, в Росії назріває буря - приватна розвідка США

Молоде покоління вже не задовольнити байками, що Путін врятував Росію з хаосу 90-х

 Владислав Кудрик Вівторок, 4 липня 2017

Молоде покоління вже не задовольнити байками, що Путін врятував Росію з хаосу 90-х Уряд президента Росії Володимира Путіна починає застарівати Фото: Михаил Глаголев

35photo.ru

Незважаючи на демонстрацію сили президентом РФ Володимиром Путіним, його влада починає застарівати. Росія зіткнулася з небезпечним протестним рухом проти системи Путіна, і він відповів жорстокими репресіями і бадьорими публічними виступами. Послання Кремля прозоре: Путін – сильний лідер і людина з народу. Але ця байка, як і патріотизм, викликаний анексією Криму, починають втрачати новизну, і розплата може замаячити на горизонті. Про це йдеться в матеріалі американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, який є в розпорядженні "Апострофа".

Ще до приходу до влади Володимир Путін і його еліти формували історію російського лідера. Згідно з їхньою версією, під час президентства Бориса Єльцина Путін вивів державу з хаосу, відсунувши подалі групу непокірних політиків. Будучи главою Федеральної служби безпеки (ФСБ), а потім і прем'єр-міністром, Путін осадив норовливі регіони, за допомогою військ придушив заколот на Кавказі. Пересівши в президентське крісло в 2000 році, він консолідував владу, витіснивши незгодних олігархів і повернувши державі стратегічні й прибуткові активи. Путін почав перебудовувати та реорганізовувати військові служби та служби безпеки, перетворюючи їх на ключові інструменти. Він очистив політичну систему від нелояльних партій і політиків. У цілому під час першого президентства Путіна Росія стала більш сильною і стабільною країною, і повага до нього з боку людей росла. Послання Кремля було зрозумілим: Путін врятував Росію.

Спираючись на створену ним систему і підтримку переважної більшості людей, Путін став грати російськими м'язами на міжнародному рівні. У 2006 році він припинив (тимчасово, - "Апостроф") енергопостачання України і Європи. У 2007 році Путін виступив з агресивною промовою на Мюнхенській конференції з безпеки в Німеччині, засудивши глобальне панування США і їх "надмірне застосування сили". Незабаром Росія вийшла з Договору про звичайні збройні сили в Європі, а наступного року РФ вторглася в Грузію. Кремль давав сигнал, що Путін відновив міць і положення Росії в світі.

Але повернення Росії на глобальну арену зустріло сильний опір з боку Заходу і багатьох колишніх радянських держав. Захід протидіяв, втручаючись в російські справи; в Україні спалахнули протести і конфлікти; Сполучені Штати і Європейський союз ввели санкції; НАТО розгорнуло свої сили біля кордонів Росії. Кремль відповів націоналістичною і патріотичною риторикою, що згуртувала росіян навколо Путіна, який представлявся захисником батьківщини. Цей патріотизм досяг найвищого ступеня під час анексії Росією українського Криму.

Пісенька застаріла

Зараз цей посил починає валитися, оскільки Кремль і Путін зіткнулися з безліччю криз. Захід зробив ставку на економічний тиск, і Росія впала в рецесію через низькі ціни на нафту. Російські еліти вважають, що вони втрачають гроші й мають менше можливостей для помітного споживання. Зменшення "пирога" спричинило боротьбу за владу, гроші і активи, що створило для Путіна небезпечну ситуацію, адже серед своїх вірнопідданих він вибирає того, хто досяг успіху або вижив. Російського народу рецесія торкнулася більше, ніж держави і її еліти. Безробіття, невиплата зарплат зростають, як і рівень бідності. Після відповідних російських санкцій вартість продуктів різко зросла. Більшість середньостатистичних і малозабезпечених росіян витрачають половину своїх доходів на харчування.

Під час попередніх економічних і соціальних криз за Путіна Кремль закликав країну згадати безлад 1990-х років часів Єльцина – лякаючу для росіян перспективу – і побачити, що остання криза була не такою вже поганою. Але меседж міг вичерпати себе, оскільки в Росії відбулася зміна поколінь. Близько чверті росіян народилися після розпаду Радянського Союзу, і ті, хто зараз в підлітковому віці або кому лише недавно перевалило за 20, знають лише Путіна як свого лідера. Спогади про хаос 1990-х років і ідея про Путіна як спасителя починають танути.

У той час, як старий наратив здається порожнім значній частині цього нового покоління, більшість молодих людей не є антипутінськими або дико ліберальними, але вони хочуть мати різноманітну політичну систему.

Лідер опозиції Олексій Навальний скористався зростаючим рухом незадоволеної молоді завдяки своєму меседжу про боротьбу з корупцією, яка має включати реформування політичних структур, очищення уряду, забезпечення економічної підтримки і легітимність виборчої системи. Навальний створює платформу для того, щоб повести за собою нове покоління, десятки тисяч представників якого приєдналися до протестів 12 червня в 150 містах Росії. Більшість демонстрантів були молодими людьми. Їх розворушили соціальні мережі, які Кремль з усіх сил намагався контролювати.

Десятки тисяч людей приєдналися до протестів 12 червня в 150 містах Росії Фото: Євген Фельдман для проекту "Це Навальний"
Влада і піар

Реакція Кремля на зростаючий опір була подвійною. По-перше, вона стала креативною за рахунок публічного іміджу Путіна. Сприйняття російського президента в останні тижні вміло розгорнули не тільки для росіян, але й для всього світу. По-друге, Кремль вхопився за владу мертвою хваткою.

Для цього Путін продовжує переводити керівництво Росією в глибоко самодержавну модель, залежну від його особистої влади. Він створив свою власну гвардію з 400 тис. надлояльних солдатів (Національну гвардію Росії, – "Апостроф"), які йому безпосередньо підпорядковані. Держдума РФ ухвалила драконівські закони, які розглядають дисидентів як терористів і значною мірою регулюють соціальні медіа та комунікації. Путін позбувся деяких представників найвпливовіших еліт в Кремлі. Майже тисячу осіб затримали в Москві і Санкт-Петербурзі під час нещодавніх протестів. Росія також не відмовляється від свого напруженого протистояння з Заходом. Кремль, як і раніше, підтримує військове втручання в Сирії і Україні, нарощує збройні сили вздовж своїх кордонів, продовжує поширювати пропаганду та дезінформацію і псує переговори з таких гарячих питань, як Північна Корея.

Одночасно Путін почав незвичайний рекламний тур за кілька місяців до того, як він піде на переобрання, намагаючись сформувати більш позитивну і правдоподібну думку про себе. 10 травня він запросив західних журналістів подивитися, як грає в хокей на льоду. Перед цим він дав несподіване й незвичайне інтерв'ю CBS News, сміючись над звинуваченнями у втручанні у вибори в США та участю у звільненні директора ФБР Джеймса Комі. У цей час міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і посол РФ в США Сергій Кисляк зустрічалися з американським президентом Дональдом Трампом у Білому домі, незважаючи на шквал звинувачень у втручанні Росії в американські вибори. Російські дипломати випромінювали тепло і посміхалися. Крім того, схоже, що єдиним фотографом в кімнаті був співробітник російських державних ЗМІ, так що Росія могла сформувати сприйняття тієї зустрічі.

Путін запросив західних журналістів подивитися, як він грає в хокей на льоду Фото: kremlin.ru

Путінський медіа-тур для Заходу продовжився за кілька тижнів. Путін на початку червня дав інтерв'ю журналістці NBC Мегин Келлі на полях найбільшого в Росії економічного форуму в Санкт-Петербурзі. Багатьом Путін здався чарівним, коли викладав причини, із яких Росія нібито не є тим злом, яким її малює американська преса.

Але найбільш значною подією став документальний фільм у чотирьох частинах американського режисера Олівера Стоуна, який за більш ніж три роки провів з Путіним кілька інтерв'ю. "Інтерв'ю Путіна" стали рідкісною можливістю зазирнути під путінські покрови. Як правило, його особисте і професійне життя залишаються за кадром, за винятком тих рідкісних випадків, коли висвітлення організовано самим Путіним. Стоун мав близький доступ до Путіна, хоча і на умовах президента. Путін спритно переказав історію холодної війни з точки зору Москви, побіжно натякаючи на агресію США проти СРСР. Говорячи про Сполучені Штати, він використовував слово "партнер", демонструючи бажання Москви працювати з Вашингтоном, який того не хоче.

Документальний фільм здобрений кадрами того, як Путін керує, робить вправи, грає у хокей, їздить на конях, розповідає про онуків і жартує над Стоуном – що в результаті олюднює фігуру одного з найбільш багатих і корумпованих представників світових еліт. У інтерв'ю Путін спробував уявити Росію частиною всесвітньої історії, показати, що країна та її народ відіграють у світі вагому роль. Історія повторюється

Об'єднуючи образ сильного лідера з чаруючим і відкритим посилом, Путін прагне продовжити життя своєї адміністрації. Він не готовий найближчим часом відмовитися від влади, і у нього немає плану щодо наступності влади в осяжній перспективі. Подвійний меседж залишає Кремлю простір для маневру, щоб змінити тактику, коли це буде необхідно. Кремль не сліпий, він бачить виклики, що виникають навколо нього: зміну поколінь, зростаючий протестний рух, боротьбу між кремлівською елітою, застійну економіку і західний тиск.

Росія зіткнулася з аналогічними проблемами в 1905 році за царя Миколи II і в епоху генерального секретаря Леоніда Брежнєва у 1964-1982 роках. Обидва режими трималися у владі протягом десятиліття після їх криз, коливаючись між репресіями і поступками. Але в обох випадках у Москви не вистачало опцій, вона запускала реформи, які порушували систему. Наразі проблем недостатньо, щоб зламати путінську адміністрацію, але назріває буря.

Владислав Кудрик

Дзвіночок глобальної кризи

Давно колись престаріла бабуся повідала легенду-переказ, що за воду платитимуть гроші, далі – будь-які гроші, а ще далі - деякі платитимуть душею. Хочеш пити, продай душу за печать на лоба, тобто стань слугою зла. Таке не забулося. І в 2009 році у зв’язку з загостренням «хохлосрачу», тобто зіткнення національних українських інтересів з російськими імперсько-шовіністичними провокаціями, уявилося, що вода – це духовність, яку хотять знищити у нас в Україні. Тому й виникла ця тривожна зарисовка  «Джерела…». Однак вода сьогодні - не тільки духовність (як гадав), але й тіло духовності – фізіологія як функція живого.



«Джерела вод життя" (Апокаліпсис)          

Води, води хочеться. Боже, як душі пити хочеться! Я ходжу по Україні з простою кружкою, як жебрак.

Одеса. Там вода хлорована, як завжди.

Простую, жагою гнаний, на схід України, простягаю кружку. Вода перетворюється на камінь – довгу брилу від півночі до півдня сходу.

Столиця. Але із Києва витікають два великих струмені  на схід і на захід. Течуть  наче й не високо у повітрі (та не дістати) і губляться над землею. І вашим, і нашим.

Іду до Львова. Там вода. Струмінь тече у Європу і там губиться, як і київські в Україні. Я підстрибував до високого струменя. Не дістав. Якась крапля впала на дно кружки та й усохла.

Я ходжу по Батьківщині.

Повертаю ноги до Криму. Але там кажуть: «Ми й самі води не маємо і п'ємо з Росії».

Як пити хочеться!

У центрі України, бачу, сидить великий Диявол. Перед ним джерело чистої, прозорої , пахучої зоров'ям води. «Джерело вод життя», яку підступно захопила Звірина.

Диявол сміється, передбачаючи безвихідь прибульця. Ми знаємо одне одного ще з легенди «Про Воду, Печать і Диявола».

Між нами фонтанує джерело, а Диявол сміється. Зна Гад, що я у спразі прийду до цього витоку.

Як пахне свіжою, іскристою водою!

Білі зуби Хама наче відбілені. Сам у здоров'ї і наче каже: «Ну, що? Моя печать на лоба   -- і напувайся».

Я плачу. Моя душа вмирає.

Знічев*я оглянувся я наче шукаючи допомоги:

-- Христосе!

Але позаду суцільна темінь. Обертаюся вперед. Лице у Диявола зле. Очі люті.

Я наче підріс. І ми стоїмо один проти одного вічно (2009)
(Читать полностью: http://h.ua/story/192943/#ixzz4d1JFpV6z)

 По суті «Джерела…» (де течії були вгорі, а не на землі) були навіяні сном…, хоча тоді ще не сприймалося серйозно, що настане російська анексоокупантська агресія. Ну, та з окупантами вчиняй, як з окупантами. Тут інше: цими днями виникає проблема дефіциту чистої питної води у країнах. Ця проблема лишень уявляється смогиком-туманцем глобальної кризи на планеті. І тільки зараз пригадалося  з того переказу ключове слово… А гадалося, як це води мало?! А опріснювати?! А айсбергувати до країн тощо? Але основне слово було «…ЗГІРКНЕ» (передбачення хімічної атаки, природної чи штучної, й повсюдного зараження; динозаври, мабуть, тому й зникли). Отже, люди з часом тяжко переживатимуть брак питної води... Однак хай це залишиться переказом, казкою!..


Досить триндіти !

Вони на усіх своїх виступах, зверненнях і прямих включеннях  пререливають з пустого в порожнє і гонят нам пургу.



У них винні попередники, світова криза, опозиція, влада і війна яка не є для НИХ війною. Вони створюють комітети, комісії, міністерства, відомства і департаменти які вивчають, досліджують і аналізують "складну ситуацію" в країні та шукають шляхи розвязання складних завдань.

Вони живуть за рахунок громадян України зневажаючи, зраджуючи та обкрадаючи нас з вами. Їм немає часу вирішувати проблеми країни - вони вирішують свої корпоративні питання, та облаштобують потрібних людей, знайомих і родичів. А після того гризуться між собою і знову прилаштовують та прилаштовуються.

Досить триндіти - пора судити їх за їхніми справами. Нас цікавить соціальний захист і гідний рівень життя для громадян а не створення коаліцій та чергові перевибори перевибраних!

Спільнота Громадян України та Гайдамака Вячеслав

Вартий уваги чоловік

Юрій Швець вважає, що "хорватський варіант" відновлення територіальної цілісності в Україні неможливий
Юрій Швець вважає, що "хорватський варіант" відновлення територіальної цілісності в Україні неможливий
Фото: gordonua.com
Юрій ШВЕЦЬ

Якщо судити за останніми публікаціями ряду впливових американських ЗМІ, конфлікт під умовною назвою "Новоросія" нібито близький до завершення. З іншого боку, виступаючи перед представниками бізнесу на форумі "Ділова Росія", президент РФ Путін висловив надію, що скоро західні санкції з Росії будуть зняті. Одночасно в ЄС питання про агресію проти України потихеньку засувається на задній план і все голосніше звучить тема зростаючої "втоми" від України. Тим часом головною метою своїх зовнішньополітичних зусиль адміністрація Обами обрала проблему ядерної програми Ірану. Рішення цього питання Обама намагається зробити вінцем свого президентства. Його противники підозрюють, що, навпаки, Обама віддасть Ірану ядерну бомбу і таким чином зруйнує режим нерозповсюдження ядерної зброї.

У всій цій метушні якось забувається одна важлива річ: агресія РФ проти України уже фактично зруйнувала режим нерозповсюдження ядерної зброї. Це не просто вторгнення однієї держави на територію іншої. Це насамперед смертельний удар по режиму нерозповсюдження, в результаті якого Україна стала тепер самим яскравим прикладом для Ірану та інших порогових держав того, що може з ними статися, якщо вони відмовляться від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки "великих держав".

Хто тепер дасть гарантію, що років через десять "зелені чоловічки" не висадяться в Тегерані

Розтоптаний Будапештський меморандум ставить під сумнів сам фундамент режиму нерозповсюдження – здатність "великих держав" виконувати гарантії безпеки для інших в обмін на відмову від ядерної зброї. А якщо у них такої здатності немає, потрібно терміново робити атомну бомбу, цей вищий гарант суверенітету і територіальної цілісності малих держав.

Тегерану є про що задуматися напередодні підписання угоди з "шісткою" про обмеження своєї ядерної програми. Хто тепер дасть гарантію, що років через десять "зелені чоловічки" не висадяться в Тегерані, тому що кремлівський Нац(л)л ідер раптом згадає, що в XIX столітті там по-звірячому вбили російського посла Грибоєдова, а тому ця земля священна для всіх росіян? Не буде "п'ятірка", як тепер США і Великобританія, судорожно шукати між рядків договору причину, по якій вони тут ні при чому і робити нічого не зобов'язані? І не треба називати таке припущення божевільним, коли безумство вже давно стало одним з інструментів зовнішньої політики Кремля. Як інакше можна назвати заяву Нац(л)фідера про те, що Будапештський меморандум не має до Росії відносини, оскільки "ми не підписували"?

Можна довго сперечатися щодо юридичних особливостей Будапештського меморандуму, але не викликає сумнівів наступне: у випадку з Україною "гаранти" не змогли на практиці забезпечити її безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї. Тепер це їхня проблема, і проблема серйозна. Вони втратили те, що на Заході в бізнесі, політиці, так і взагалі в житті, цінується на вагу золота — credibility (здатність викликати довіру). І це, за великим рахунком, може виявитися смертельним ударом по режиму нерозповсюдження. І не треба чекати фіаско з Іраном або з іншими пороховими державами, які вирішать, що настав час робити свою БОМБУ. Режим вже зруйнований агресію РФ проти України, і тепер потрібно думати, що з цим робити.

Для відновлення режиму нерозповсюдження ядерної зброї необхідно, насамперед, відновити суверенітет України над її територією, включаючи Крим. Ніякі половинчасті відновлення та врегулювання тут не працюють. Режим не може бути відновлено частково. Він або є, або його немає.

Що стосується країни, завдала по цьому режиму удар, тобто Росії, то юристам добре відома формула: найкращою гарантією запобігання майбутніх злочинів є невідворотність покарання. Агресор повинен бути покараний так, щоб іншим неповадно було.

Тільки ці дві умови відновлять режим нерозповсюдження і зроблять його прийнятним для околоядерных держав.

Український держапарат за останні 25 років добре відпрацював лише одну операцію — ТРОЯНД (розпил, відкат, занос). На більше він, на жаль, не здатний

Мені добре відомі розмови про "хорватському варіанті" повернення окупованих територій. Дружними танковими колонами, стрункими рядами через два роки масований удар по окупантам і – перемога. Особисто мені він подобається: красивий, зухвалий, захоплюючий дух і уяву. На жаль, є кілька нюансів, які роблять його практично нездійсненним.

Перш за все, для здійснення такого плану необхідно поміняти український держапарат, включаючи військову верхівку, на хорватська. Цей план вимагає професійної роботи в аварійному режимі всієї цивільної та військової чиновницької раті країни. На жаль, український держапарат за останні 25 років добре відпрацював лише одну операцію — ТРОЯНД (розпил, відкат, занос). На більше він, на жаль, не здатний. І не треба тішити себе нездійсненними ілюзіями. Якщо всерйоз говорити про "хорватському варіанті", то спочатку потрібно провести докорінну реформу держапарату України, і починати це потрібно було рік тому. Давайте подивимося правді в очі: Ізраїль здатний на таку операцію, Хорватія здатна, а Україна в її нинішньому стані – ні, тому що немає у неї професійного держапарату.

Інша проблема полягає в тому, що Росія володіє величезними резервами генетичного сміття, і в разі необхідності зможе завалити трупами своїх наркоманів, кримінальних та інших декласованих елементів всю кордон з Україною. Що стосується України, то в ході "хорватської операції" з її боку загине колір і майбутнє нації. Його потрібно берегти.

Нарешті, Україна не знайде союзників, які практично підтримають її в операції з хорватському сценарієм. Велика війна нікому не потрібна ні в Європі, ні в США.

На щастя, є й інші ефективні заходи покарання агресора, відновлення режиму нерозповсюдження і суверенітету України над усією своєю територією. Наприклад, США ніколи не визнавали приєднання республік Прибалтики до СРСР. В 70-е і 80-і роки в Москві над цим невизнанням потішалися. Минуло трохи за історичними мірками часу... І де тепер Радянський Союз? А прибалтійські держави є і прекрасно себе почувають. Щось подібне має статися і щодо українських територій, окупованих агресором. Зробити це не просто, але реально. Потрібно тільки правильне розуміння Заходом ситуації і почуття самозбереження.

Як відомо, у сучасної Росії найважливіші рішення приймає одна людина – Путін. Я вже розповідав в одному з інтерв'ю, що у свій час його не взяли на роботу в розвідку, і пояснив значення цього факту для адекватного розуміння того, що з себе представляє нинішній президент РФ. Щоб це було зрозуміло максимально широкої аудиторії, сформулюю проблему максимально просто.

Найважливіші рішення Путін приймає на рівні інстинктів, головний з яких — інстинкт самозбереження

Путіну відмовили в прийомі на роботу в розвідслужбу КДБ, оскільки він відчував труднощі при прийнятті адекватних рішень в складних ситуаціях. Це західні лідери повинні засвоїти як аксіому, як важливу розвідувальну інформацію, "подаровану" нинішньому поколінню західних політиків зовнішньої розвідки КДБ, де професійні та особисті якості Путіна вивчалися десятками кваліфікованих фахівців протягом не менше дев'яти місяців, 7 днів в тиждень, 24 години в добу. Більш глибоке і якісне вивчення важко собі уявити.

Найважливіші рішення Путін приймає на рівні інстинктів, головний з яких – інстинкт самозбереження – диктує йому життєву необхідність утриматися на "троні" до кінця. Він одержимий проблемою особистої безпеки майже на тваринному рівні. На цьому ж рівні Путін цінує своє життя. Загрози йому, коханому (найчастіше уявні), Путін сприймає екзальтовано, до істерики. Але він не самогубець, готовий пожертвувати життям в ім'я якихось геополітичних цілей (це до питання про можливості термоядерної війни з РФ).

При прийнятті рішень Путін нерідко піддається миттєвими імпульсами підсвідомості. Потім тотальна кремлівська пропаганда перетворює це продукт геніальності ("Путін знову всіх переграв"). Приблизно так барон Мюнхгаузен "перегравав" Англію, оголошуючи їй війну, про яку Англія, природно, навіть не підозрювала. Так само Еллочка-людоїдка "перемагала" свою суперницю, дочка мільярдера Вандербільта. Остання набувала соболиное манто, на що Элллочка відповідала смертельним контрударом – купівлею чайного ситечка або шкурки подертою кішки.

Більшу частину свого свідомого життя Путін страждав від "несправедливості", з якої навколишній світ, в його уявленні, ставився до нього. У КДБ його називали (і вважали) Недопалком. Потім до 45 років (цілком зрілий вік для формування людини) він тягав валізи свого шефа, Анатолія Собчака, і бігав йому і його гостям за бутербродами. У проміжках крав і, за словами свідків, вимагав хабарі.

Своє перше важливе політичне завдання (начальник передвиборчого штабу мера Собчака) він з тріском провалив. Це було в 1996 році. А всього через чотири роки його роблять президентом РФ. При цьому, на відміну від своїх попередників, які боролися за свою кар'єру, Путін палець об палець не вдарив для такого стрімкого кар'єрного злету. Він просто плив за течією.

Майже блискавичне за історичними мірками трансформація з "нічого" під "все" з примхливої волі долі в особі Сім'ї Єльцина, який шукав надійного захисника своїх капіталів, не могла не завдати жорстокого удару по і так проблемної психіці майбутнього "нацлідера". Він ліг спати ще Блідою Міллю, а вранці послужлива челядь вже називала його Двоголовим Орлом. Тут у будь дах поїде.

Якщо деякі західні лідери все ще сподіваються якось перевиховати Путіна, хай перечитають "Собаче серце" Булгакова

Все, що він робить зараз, це його розплата з навколишнім світом за ті "несправедливості", які йому довелося терпіти велику частину життя. Людина вистрибує з штанів, щоб довести насамперед самому собі, що він "не" тварь тремтяча", а "право має". Звідси ці його польоти за білими журавлями і пірнання з аквалангом на глибину аж у три метри, шайби, нібито забиті їм зірок світового хокею, гра одним пальцем на фортепіано та інші забави, характерні для підлітка в пубертатний період, але які викликають здивування, коли ними займається вища посадова особа держави. Поступово в рамках РФ можливості для самоствердження Путіна підійшли до кінця, і в минулому році він вирішив зіграти в геополітику, і зіграти по-крупному, la Олександр Македонський, Ганнібал, Наполеон або, на худий кінець, Іван Грозний.

Якщо деякі західні лідери все ще сподіваються якось його перевиховати, хай перечитають "Собаче серце" Булгакова чи "Казку про рибака і рибку" Пушкіна. Путін безнадійний, як був невиправний Кульок; і його, як безглузду пушкінську стару, може зупинити тільки розбите корито або, як Шарикова, повернення в первісний стан.

Єдина прагматична політика щодо Путіна полягає в тому, щоб поставити його в таке положення, коли його можливості зробити фатальну дурість зведені до мінімуму. А оскільки це єдина людина, яка в РФ приймає найважливіші рішення, то така ж політика є єдино розумною по відношенню до Росії. Принаймні, поки там рулить Путін.

Не можна спокушати Путіна високими цінами на нафту і мільярдами дешевих кредитів російській економіці, як не можна спокушати наркомана пропозицією понюхати "кокс" для розслаблення. Зайві гроші викликають у Путіна не прагнення до економічного прогресу країни, а бажання поколобродити і показати себе світу у всій можливій красі. Його не можна "олюднити" хорошим ставленням і умовляннями. Хворому може допомогти тільки сувора "економічна дієта", інакше він тут же піде в рознос.

З усього цього ми можемо зробити висновки про те, що робити далі. Для покарання агресора і відновлення територіальної цілісності Україні не потрібна велика війна між Україною і РФ, що переходить у війну між РФ і НАТО. Про небезпеку такої війни на Заході в ці дні щосили сурмить кремлівська пропаганда, і до цього треба ставитися як до чергового блефу.

Ні на яку велику війну з НАТО в даний час Росія не здатна. В її нинішньому стані російська армія дійшла до межі своїх можливостей у Лугандонии, де їй протистоїть, за великим рахунком, українське ополчення. Вона продемонструвала високу ефективність у Криму, при повній відсутності будь-якого опору. Але на сході України, на думку серйозних військових аналітиків, її перформанс був досить жалюгідним. Як тільки пішов назад "вантаж 200" і інформація про нього просочилася в соціальні мережі, Бобик здувся.

Кремль не має великої і надійної армії, готової світовій війні померти через Недопалок і кооператив "Озеро"

Путін розколов російське суспільство ксенофобською пропагандою. В результаті виявився розколотим і особовий склад збройних сил. Кремль не має великої і надійної армії, готової світовій війні померти через Недопалок і кооператив "Озеро". Досі з великим трудом вдалося набрати 15-20 тисяч бійців, готових за гроші участь в операції, що нагадують операції ИГИЛ. Але і тут, з урахуванням наростаючої економічної кризи, виникають серйозні проблеми.

Це не армія, якщо її бійців затягують на територію України обманом або грошима, які потім не платять. Країна, яка ховає своїх загиблих синів під табличками "Солдат №1", "Солдат №2" і так далі, не може мати потужні збройні сили, здатні перемогти у третій світовій війні. Країна, яка відмовляється від своїх військовослужбовців, перетворюючи їх у терористів, не може мати потужну професійну армію. Це розуміють навіть у Кремлі.

Не випадково віце-прем'єром уряду РФ, який курирує ВПК, є Дмитро Рогозін. Він хороший шоумен, майстер гарного слівця і тріскучою фрази. Але в сфері управління ВПК він нуль. Його призначення – це важливий разведпризнак, який вказує на стратегічні пріоритети розвитку ЗС РФ принаймні на найближчі роки. Поки він сидить в цьому кріслі, головною "зброєю" ВС РФ буде блеф (бутафорські танки, винищувачі, ракети і т. д.), що супроводжується розповідями про фантастичні досягнення в далекому майбутньому (колонізація Марса, будівництво вітчизняних авіаносців і інші фантазії), коли або віслюк здохне, або падишах помре.

Однак це не означає, що Москва в принципі не може створити потужні збройні сили. За великим рахунком, Путін зробив фальстарт, розв'язавши агресію проти України в минулому році. Справа в тому, що в 2015 році в РФ повинен був початися завершальний етап безпрецедентного плану переозброєння на суму в півтрильйона євро на термін до 2020 року. Не напади РФ на Україну, США і НАТО продовжували б спати, а російська армія через п'ять років могла б стати зовсім іншою. Ось тоді був би зовсім інша розмова і зовсім інші загрози.

Тепер Захід повинен зробити все, щоб Кремль цей план не виконав. Будь-який прояв м'якотілості або відвертої дурості з боку Заходу сьогодні призведе до того, що в наступні п'ять років РФ перетвориться в найбільшу геополітичну проблему XXI століття.

Щоб цього не сталося, необхідно надовго перекрити потоки дешевих комерційних західних кредитів в РФ. Санкції проти РФ повинні зберегтися до повного відновлення територіальної цілісності України, що рівнозначно повному відновленню режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Було б верхом ідіотизму з боку Заходу продовжувати продаж РФ новітніх технологій, коли Путін і його ЗМІ прямим текстом загрожують ядерним конфліктом

Крім того, РФ повинна втратити можливість імпортувати з Заходу новітні розробки. Враховуючи, що близько 80 відсотків електроніки в новітніх російських системах озброєння імпортується з Заходу, цей канал повинен бути наглухо закритий, як у роки холодної війни був перекритий експорт новітніх технологій у СРСР за допомогою КОКОМ. Пора відродити цю організацію. Було б верхом ідіотизму з боку Заходу продовжувати продаж РФ новітніх технологій, коли Путін і його ЗМІ прямим текстом загрожують ядерним конфліктом. Ще Ленін відверто попереджав, що капіталісти Заходу "самі продадуть нам мотузку, на якій ми їх повісимо". Ці слова кожен чиновник ЄС повинен пам'ятати, як текст ранкової молитви, тому що в Кремлі їх не просто пам'ятають, але і враховують у плануванні зовнішньополітичних акцій.

Зазначені заходи, а також божевілля Кремля у вигляді нескінченних військових навчань та чемпіонату світу з футболу допоможуть швидкого приходу економічного протверезіння. Пам'ятаю, у 1987 році СРСР ще трусив ракетами і сперечався з США на переговорах з військово-стратегічними питань, а в 1989 році вже пішов по світу з простягнутою рукою і готовий був ці ракети в односторонньому порядку пустити на металобрухт. Так що історичний приклад – причому цілком реальний – є.

Тепер що стосується захоплених агресором земель в Донецькій і Луганській областях. В їх нинішньому вигляді це троянський кінь або сектор Газа, кому як більше подобається. Путін його породив, нехай тепер його і годує. Впустити цього "коня" до складу України буде рівносильно самогубству і в політичному, і в економічному сенсі. Такого "Болівара" Україна не витримає.

Лугандонию потрібно оголосити тимчасово окупованою територією і наглухо відгородити від решти України. А західним партнерам нарешті потрібно детально і наочно роз'яснити, що в Україні немає громадянської війни, а тимчасово окуповані землі – це кримінально-терористичний анклав на українській території, створений за допомогою сусідньої держави.

Може, в Україні це всім добре відомо, але цього тижня я прослухав черговий брифінг в держдепартаменті США і можу з упевненістю повідомити, що тут це буде великою новиною. І це проблема не держдепартаменту США чи ЄС, а української дипломатії та ЗМІ України, які, на жаль, все ще не роз'яснили західним партнерам, що ж насправді відбувається в Україні і звідки ростуть ноги у сьогоднішніх подій.

По інтернету давно гуляє документальний фільм про події на Донбасі на початку 90-х років. Візьміть його за основу, доповніть новими матеріалами, влаштуйте офіційну презентацію у Вашингтоні і Брюсселі і розповсюдьте як офіційний документ. Після цього їм важко буде стверджувати, ніби вони не знають, що на початку 90-х влада в Донецькому регіоні захопила організоване злочинне угруповання. Вона поставила під контроль регіональні органи влади та правопорядку, суди і прокуратуру. Вся економіка регіону опинилася під її контролем. Один з ватажків цієї ОЗГ став губернатором.

Кримінальний світ Донбасу традиційно був середовищем для вербування агентури КДБ/ФСБ

Все це відбувалося за активної участі російських спецслужб. Нагадаю, що напередодні розпаду СРСР тодішній шеф КДБ України Микола Голушко вивіз з України в Москву кілька вагонів оперативних справ на агентуру КДБ в Україні. За це у вересні 1993 року він був призначений директором ФСБ, а потім отримав "золотий парашут" у раді директорів банку "Гарант-Інвест".

Ці агентурні справи стали потужним інструментом для маніпулювання ситуацією в Україні з поступовим підпорядкуванням Москві. Досить згадати агента КДБ/ФСБ під оперативним псевдонімом "Соколовський", якого Кремль до останнього часу намагався зробити своїм "смотрящим" по Україні. А кримінальний світ Донбасу традиційно був середовищем для вербування агентури КДБ/ФСБ. Не дарма Кремль ще з 2003 року старанно впроваджував на пост президента України "двічі несудимого" Януковича.

У результаті виникло унікальне утворення. Щось подібне у США називають gangster's paradise (рай для гангстерів), але Чикаго 30-х років не йде ні в яке порівняння з Донбасом 90-х років, коли цілий регіон перетворився в кримінально-эфэсбешный анклав у складі України, куди вже при президенті Кучмі київська влада носа сунути не сміли. Хто там їх утискав з Києва?! Про це смішно було навіть думати. Навпаки, однією загрози надіслати поїзд братків з Донбасу було достатньо, щоб привести в стан жаху жителів столиці.

При президенті Януковичі цей анклав був надійно поставлений під контроль російських спецслужб. Янукович розширив вплив цього анклаву на всю Україну, фактично підмінюючи державну владу кримінальної вертикаллю, де "смотрящий" за областю був важливішим, ніж офіційний губернатор, а колишній кілер став відповідальним за створення бізнес-імперії Родини Януковича.

Додайте сюди інтерв'ю Гиркина/Стрєлкова письменнику Проханова, в якому відверто розповідається, як почалася операція по захопленню регіону під керівництвом офіцера з резерву ФСБ і що без цієї операції там би не було ніякого повстання проти "кривавої київської хунти".

З тих пір велика частина жителів покинула Лугандонию, а решту меншість під загрозою фізичної або за шматок хліба було включено до складу терористичної армії, яка розміщена в житлових кварталах Донецька та інших населених пунктах окупованих територій і звідти веде вогонь по позиціях української армії (а по суті справи – ополчення). Це практично ИГИЛ на українській території під керівництвом сусідньої держави.

Анексія Криму і окупація частини Донецької та Луганської областей – це українське "11 вересня". В той день в результаті терактів в США загинуло 2,996 людина. За найбільш консервативними оцінками, Україна втратила в два рази більше.

Інформаційним забезпеченням зовнішньої політики України необхідно займатися щодня, професійно, безпосередньо звертаючись до виборців США і ЄС

Українська дипломатія та ЗМІ повинні детально пояснити все це ЄС і США; причому роз'яснювати потрібно не тільки політикам, які приходять і йдуть, а виборцю, від якого ці політики залежать. Це питання не вирішити епізодичними закордонними візитами президента України, міністра закордонних справ, зустрічі з держсекретарем США і його заступниками. Інформаційним забезпеченням зовнішньої політики України необхідно займатися щодня, професійно, безпосередньо звертаючись до виборців США і ЄС. Для цього в України є хороші можливості, але поки я не бачу особливих зусиль в цій області. Складається враження, що в Києві наївно сподіваються, що політики і чиновники у Вашингтоні і Брюсселі самі все зрозуміють і самі все правильно зроблять. Це небезпечні очікування в ситуації, коли поставлено на карту доля всієї країни.

На мою скромну думку, є тільки два способи вирішення статусу тимчасово окупованих територій. Варіант перший: РФ виводить звідти свої терористичні та кримінальні формування, СБУ проводить фільтрацію населення, що залишилося, після чого проводяться місцеві вибори за українськими законами. Якщо цього не відбувається, тимчасово окуповані території наглухо ізолюються від України, і нехай Москва їх годує до тих пір, поки не опиниться перед розбитим коритом. Після цього Україна відновлює свій суверенітет і територіальну цілісність в повному обсязі, як це зробили республіки Прибалтики після розпаду СРСР.

В кінці 80-х я спостерігав зсередини процес розпаду СРСР. Сьогоднішня Росія повторює цей шлях майже один до одного. Зараз РФ знаходиться приблизно там, де СРСР був у 1988 році. Якщо нинішній рівень цін на нафту збережеться (а це, швидше за все, так і буде), а наявні санкції триватимуть, в її нинішньому вигляді РФ залишилося існувати роки два-три. При цьому треба мати на увазі, що, на відміну від сьогоднішньої Росії, тоді в керівництві СРСР не було явно неадекватних людей. У керівництві РФ вони відіграють вирішальну роль. Крім того, радянський народ звик до труднощів і економічні позбавлення міг терпіти довго. За останні 15 років в РФ увійшло в активне життя ціле покоління, вирощене на нафтовій халяви. Ці довго терпіти не будуть. З урахуванням цих (а також ряду інших) чинників, колапс РФ може відбутися ще швидше.

Виникає питання: що робити з економікою? Втрата Донбасу, хоча б тимчасова, це відчутний удар по українській економіці. З іншого боку, в кожній кризі міститься елемент прогресу. Потрібно тільки його побачити та правильно використовувати. Економіка Донбасу – це економіка минулого століття. Нинішня криза має бути використана для переходу до економіки XXI століття. Прикладом може послужити... Коста - Ріка.

Це маленьке центрально-американську державу можна проїхати на автомобілі за три-п'ять годин вздовж і впоперек. У ньому зовсім немає ніяких корисних копалин. Є тільки унікальна природа і чудово освічена молодь. У середині 90-х група молодих ентузіастів провела через парламент закон про особливі економічні зони. У них побудували сучасні технопарки. Потім зробили гарну презентацію, відкрили офіс у Нью-Йорку і пройшлися по ряду великих американських компаній. Все це робила маленька приватна компанія з пари десятків молодих костариканців.

Протягом року в країну було залучено корпорація "Інтел", яка побудувала в одному з технопарків підприємство з виробництва знаменитих мікропроцесорів. Кожен рік від експорту цих процесорів у бюджет Коста-Ріки надходило близько 6 млрд доларів (населення країни складає приблизно 4,5 мільйона чоловік). Потім в Коста-Ріку перевела свою службу підтримки корпорація "Майкрософт". І процес пішов. І все це було зроблено спокійно, без нескінченних дебатів у ЗМІ, без мордобою у парламенті і потоку взаємних звинувачень в корупції, продажності та держзраду. Люди просто сіли, подумали, прийняли рішення і почали професійно працювати. Ви не повірите, але це і є чарівна формула успіху!

Зараз "податковий рай" для "Интела" підходить до кінця і компанія йде з Коста-Ріки. Але натомість в її технопарках працює вже близько трьохсот іноземних корпорацій; завершуються переговори з китайцями про виробництво тут сонячних панелей і іншого "хай-теку". В результаті маленька країна виробляє на експорт більше високотехнологічної продукції, що РФ і Україна разом узяті. І все це було зроблено без астрономічних початкових інвестицій. Головне – власне держава не заважало. У Росії такий проект не має шансів. Але я не хочу вірити, що його не можна повторити в Україні і перейти від економіки "копанок" до економіки високих технологій. Для цього у країни є всі. Потрібна лише політична воля.

Залучаючи стратегічних партнерів, Коста-Ріка також вирішує питання своєї безпеки. За Конституцією ця країна не має збройних сил. Її безпека забезпечується відповідним договором з США, а також присутністю найбільших міжнародних корпорацій на її території. Дуже підозрюю, що Кремль добре б подумав, перш ніж втручатися в Східну Україну, якби там були не "свічкові заводики" місцевих олігархів, а підприємства "Інтел" та "Майкрософт".

Є в України і ще один "золотий фонд" — її айтішники, які вважаються одними з кращих у світі

Є в України і ще один "золотий фонд" – її айтішники, які вважаються одними з кращих у світі. У середині 90-х, коли аутсорсинг тільки набирав обертів, це стало одним із пріоритетів Індії. У результаті до кінця 90-х бюджет країни отримував від аутсорсингу по лінії програмного забезпечення близько 7 мільярдів доларів в рік. Українські програмісти вже давно активно працюють на аутсорсингу, але якщо б держава підійшла до цієї справи з розумом і створило додаткові стимули, країна цілком могла б стати одним зі світових лідерів з розробки програмного забезпечення.

Отже, в сухому залишку ми маємо наступне:

– агресія РФ проти України має розглядатися в контексті руйнування режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Відновлення цього режиму вимагає повного відновлення суверенітету України над усіма своїми територіями, включаючи Крим. Це те, що Захід повинен зробити не для України, а в ім'я власної безпеки і ту важливість, яку має для цієї безпеки режим нерозповсюдження ядерної зброї;

– для забезпечення вищевказаного санкції США і ЄС повинні бути збережені, а при необхідності посилені, аж до повного звільнення окупованих територій;

– у відповідь на ядерний шантаж Кремля Захід повинен запровадити суворі обмеження на експорт новітніх технологій в РФ;

– РФ повинна вивести всі кримінально-терористичні формування з Лугандонии. Потім СБУ проводить фільтрацію населення, що залишилося, після чого проводяться місцеві вибори за законами України. Якщо РФ не робить цього, Лугандония ізолюється від України за прикладом сектора Газу аж до економічного "протверезіння" РФ, за яким має бути повернення Україні всіх окупованих територій;

– Україна може і повинна використовувати поточний криза для переходу до економіки XXI століття. Для цього, насамперед, необхідно зняти всі бюрократичні перепони для розвитку бізнесу;

– путінська Росія може стати адекватним гравцем на міжнародній арені тільки в умовах, коли її економіка знаходиться на "суворої економічної дієті". У зв'язку з цим Захід повинен поставити під контроль доступ РФ до ринків капіталів, а також обмежити доходи РФ від експорту вуглеводнів. Стратегія Заходу повинна полягати не в економічному колапсі і повному розпаді РФ, що може мати непередбачувані наслідки з точки зору розповзання ядерної зброї, а в змісті РФ в стані "легкого економічного голоду", який позбавить Кремль ресурсів і можливостей для зовнішньополітичних авантюр. Поки Путін перебуває при владі, хороша Росія – це Росія без зайвих грошей.

В принципі, існує два підходи до вирішення будь-якої проблеми. Можна знайти тисячу і одну причину, по якій вищевказані цілі здадуться важко досяжними, а тому і робити нічого не треба. А можна знайти один шанс, міцно його схопити і розкрутити до повної перемоги. Мені здається, що в нинішній ситуації в України немає виходу, окрім як піти по другому шляху.

До того ж, наближаються вибори президента США та частини Конгресу. Багато хто вже, напевно, не пам'ятають, що Україна стала однією з причин того, що президент Буш-старший програв президентські вибори в 1993 році Біллу Клінтону. Справа в тому, що в серпні 1991 року президент Буш відвідав Київ, де закликав Україну залишатися в складі СРСР. Потім цю промову у Вашингтоні назвали Chicken Kiev (або "котлета по-київськи"), і саме вона призвела до того, що на президентських виборах 1993 року українська діаспора США дружно проголосувала за Клінтона, хоча традиційно підтримує республіканців. Як мені розповідав один з керівників передвиборної кампанії Клінтона, саме ці голоси зіграли надзвичайно важливу роль у поразці Буша. Так що президентська гонка в США – гарний час для роз'яснення позиції України щодо життєво важливих для неї питань. Потрібно просто діяти, не чекаючи "милості від природи".

Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая