Прийшов до знахара бідняк. Просив: «Нашли ману на ката! Народ наш ніби неборак - Народу горе і розплата.» І каже знахар бідняку, Що кат правитель кровопивця, Він віри люду п`є ріку. Оце і вся влада у вбивці. Є люд що вірив в нього так, Що люду треба зжити досвід. Не можу я тобі бідняк Прибрати віру - це не послід. Коли зневіриться народ У те в що вірить та у дії, То скине ката у болото І знову заживем в надії! |
Напередодні Дня закоханих раптом згадав,що в юності писав вірші. Ви скажете: хто ж їх не писав? І будете праві. Але, справа в тому, що якимсь дивом вони в мене збереглись... От, і вирішив скинути – раптом комусь сподобається...
Твої очі
Пам’ятаєш, насміхавсь над очима твоїми
І казав, що не бачив очей таких зроду?
Я назвав їх тоді жартома, несерйозно
Очі кольору неба над морем в туманнц погоду.
Я сміявсь, насміхавсь і, раптом, відчув-
Голова закрутилась... серце збилось з ритмічного ходу
Зрозумів я тоді, що звели мене з розуму ви,
Очі кольору неба над морем в туманну погоду.Поміж нас тепер розлуки ріка
І не скоро ми знайдемо броду
Як багато віддав аби знову потонути в вас
Очі кольору неба над морем в туманнц погоду!
Панна Інна
(за Тичиною)О, панна Інна... Ім’я наче промінь сонця,
Що в росах квітів заблукав,
Заплутався у павутинні
Й перлиною там засіяв.
О, панна Інна, наче казка сонна,
Прекрасна й дивна водночас.
"О, панна Інна" -, з легким губ тремтінням
Повторюю я в котрий раз.
О, панна Інна... Голос таємничий,
Що лине тихо здалека
Змальовує світи чарівні
І, потім, спогадом солодким вирина.
О, панна Інна... Зоря в нічному небі
На мить заслухалась...
І, враз, покинувши простори сині,На землю кинулась у ноги панні Інні...
******
У нашім світі скрізь гармонія панує –
Гармонія кругом – на небі й на землі.
І стан такий неначе й імпонує,
Та все ж протест росте десь в глибині душі.
І грають дурні в дурня, і мудреці у шахи,
І геніїв на світі відповідно до нездар,
І риби плавають, і десь літають птахи,
Їдять шакали падаль, а бджоли п’ють нектар.
І електронів стільки ж як протонів,
І на вовків повинно вистачати кіз,
І з мовчунами відповідна кількість ціцеронів,
І стільки сміху в світі- стільки ж сліз.
Та знаю я невідповідність,
Принаймні у одній системі – у мені,
Бо сміху й сліз нерівна кількість,Та й сміх назовні, сльози ж у собі.
І сміх ділю на всіх,а сльози лиш для себе
Із креготом зубів в подушку, в самоті.
Та так, що потемніло небо,
Що про діла свої забулися святі.© Stepans’ka Marina (SMG)
Я не печалитимусь тим, що ти далеко,
Не перейматимусь тривалістю розлуки;
Не захлинатимусь плачем та від розпуки
Не простягатиму в благанні ніжні руки
Так, ніби крила розправля лелека.
Мене не цілуватимеш щоранку,
Твоє з Моїм не стануть Нашим спільним.
Не називатимеш мене ані Коханка,
Ані Дружина - бодай, подумки, невільно…
Не заспіваю немовляті колисанку,
Малеча не ходитиме до школи,
Домівку сміх не звеселить дитячий;
«Батьки мої» - не називатиме ніколи
Нас…
Не народиться бо…
Січень плаче
Дощем. В жалобі він…за мріями неначе…
26 січня 2011
© Stepans’ka Marina (SMG)
