Тимошенко і Путін, Газпром і Нафтогаз підписали якісь угоди терміном на 10 років. Ніде не зазначена ціна на газ для України. А ви її вже знаєте?

Як на мене, то проспівав він чудово. Чисте виконання на українській мові. А як вам? Сподобалося?

Для початку

Почитала я сьогодні російську пресу (Я її час від часу переглядаю, і єврейську також…)

Наведу кілька статей.

Потомок Кобзаря пополнил ряды националистов.

ЧЕРКАССЫ, 10 марта. Черкасский областной комитет ВО «Свобода» накануне, 9 марта принял в ряды партии праправнука Тараса Шевченко националистической партии «Свобода».

Украинские националисты уверены, что Крым принадлежит им с 1918 года

СИМФЕРОПОЛЬ, 23 февраля. Исторически обоснованная дата «возвращения» Крыма Украине — сентябрь 1918 года. Как передает корреспондент «Росбалта», об этом заявил глава крымского отделения Украинской народной партии Олег Фомушкин.

По мнению националиста, необходимо считать официальной датой присоединения Крыма в состав Украины именно 28-29 сентября 1918 года. При этом сам Фомушкин настаивает на термине «возвращение Крыма в состав Украины».

Политик заявил, что в сентябре 1918 года в Киеве прозвучали слова гетьмана Павла Скоропадского о том, что «Украина не может существовать без Крыма — это будет туловище без ног». «Лишь узнав про избрание его гетманом и возрождение Украинской державы, все корабли Черноморского флота, которые на 80% комплектовались украинцами, мгновенно подняли сине-желтые флаги», — пишет Фомушкин.

Ученый: В жилах украинцев течет армянская кровь.

КИЕВ, 18 февраля. Украинцы плохо знают свою историю — в частности благодаря скудным данным о народах, населяющих Украину, в школьных учебниках. В том числе умалчивается информация об армянах, веками проживающих на территории современной Украины, отметил в интервью Analitika.at.ua известный украинский историк, председатель общественного научно-исследовательского центра «Восток-Запад», руководитель Донецкого центра Института востоковедения НАН Украины Михаил Швецов.

Прага – Впливові аналітичні видання Заходу заявляють про «ймовірну роботу нинішнього патріарха РПЦ Кирила свого часу на КДБ для шпигування за парафіянами за межами Росії» і переконані, що «він і надалі зберігає глибокі контакти з Федеральною службою безпеки Росії». Газети також констатують, що чергове скасування зустрічі президентів Медведєва і Януковича означає лише, що «поступок із боку Росії не буде». Путін збирає у Всеросійський народний фронт і сили з-за кордону, поки що «ближнього», і приймає до ВНФ маргіналів із України…

Відоме американське аналітичне видання «Стратфор» вважає, що Москва активізує використання Російської православної церкви і Патріарха Кирила як свого агента для розширення впливу у так званих російських сферах випливу в «ближньому зарубіжжі», особливо в Україні. Про це свідчить чергова поїздка Кирила до України, де він знову зустрічався з Президентом Януковичем і главою Грузинської православної церкви патріархом Іллею Другим. Експерти зі «Стратфора» не дивуються тому, що РПЦ є слухняним інструментом у руках Путіна та Медведєва. Це, по-перше, стара московська традиція – тримати в руках церкву як політичний інструмент. Це робили Сталін і Єльцин, так робить російська влада і нині. Адже Україна, Грузія, Білорусь – це православні держави. Тим більше, що після смерті «непокірного для Кремля Олексія Другого» до керма РПЦ Кремль долучив Кирила, який, як кажуть американські експерти, «ймовірно, працював у КДБ в радянський час, допомагаючи службі поширювати свою пропаганду та шпигувати за парафіянами за межами Росії». У «Стратфорі» стверджують, що «Кирило й надалі зберігає глибокі зв’язки з Федеральною службою безпеки». А Путін таким чином «перетворив церкву на сильно політизовану машину, коли патріархія почала чинити вплив на рішення в питаннях соціальних груп і зовнішньої політики». Метою РПЦ, як усюди заявляє Кирило, є «посилення його впливу на всі слов’янські і східні православні громади». Автори редакційного аналізу «Стратфора» також попереджають, що нині «метою Кирила є посилення впливу Москви на Київ, ослаблення відколотих православних церков в Україні»… Тут наголошено також, що «патріарх Кирило проголосив Київ серцем Російської православної церкви» і «збільшив кількість своїх поїздок до України, шукаючи підтримки в її різних частинах».

«Москоу Таймз» інформує про приєднання української лівої сили, Прогресивної соціалістичної партії України Наталії Вітренко, до Всеросійського народного фронту Володимира Путіна, що створений для політичної підтримки останнього на наступних у 2012 році президентських виборах у Росії. ПСПУ Вітренко здавна виступає за відновлення єдності України, Росії і Білорусі в єдиній державі. Тепер партія Вітренко братиме активну участь в агітації за Путіна. Речник Путіна Дмитро Песков привітав партію Вітренко в середу з її приєднанням до ВНФ і заявив, що « Фронт є відкритим для всіх прихильників». 

Відома французька журналістка і режисер документального кіно Манон Луазо про війни, розв’язані Росією на Кавказі, та про уроки своєї подруги Анни Політковской.

Вона схожа на сполохану екзотичну пташку. Мініатюрна, яскрава, рухлива. У неї сяючі очі й така сама усмішка. Її важко, майже неможливо уявити в підвалах знищеного Грозного, в роздовбаному автобусі, що втікає від куль російських снайперів, у натовпі демонстрантів, яких розганяє московський спецназ. Проте вже 15 років Манон Луазо фільмує злочини кремлівської влади. До України вона приїхала як член журі 8-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, який нещодавно відбувся в Києві.
На Заході здебільшого воліють не знати правду про Росію. У цьому виявляється і страх перед нею, перед її військовою міццю, що відроджується. Неабияке значення має і величезна пропаганда іміджу РФ, у який вкладають безмежну кількість нафтодоларів. Мене у Франції навіть звинуватили в тому, що я перекручую позитивний образ Росії. А потім були отруєння та смерть Алєксандра Літвінєнка. І телекомпанія, для якої я працюю, запропонувала мені розширити стрічку про Анну, зробивши фільм про путінську систему. Я погодилася, але сказала, що він буде не лише про систему, а й про людей, завдяки яким я люблю Росію, про тих, із ким ця система розправилася. Дуже важко бачити у своєму записнику імена людей, яких уже немає. Тому моїм завданням було показати Заходу, хто такий Путін. Щоб там розуміли, що в Росії нічого не змінилося, що жорстокі й криваві традиції СРСР і КДБ живі. Я це знаю на власному досвіді: коли знімали стрічку «Серійні вбивства в країні Путіна», за нами велося цілодобове стеження.


Читати повністю



http://www.ut.net.ua/World/20638

Есть три момента, которые усиленно прячут все российские лингвисты (хотя, как в народе говорят, шила в мешке не утаишь). 1) До XVIII века язык Московии не считался никем в мире русским языком, а назывался конкретно языком московитов, московитским. 2) Руським языком до этого времени назывался именно и только украинский язык. 3) Язык Московии - московитский язык - не признавался до этого времени европейскими лингвистами (в том числе славянских стран) даже славянским языком, а относился к финским говорам.

Принцип обміну заручниками "всіх на всіх" Україна підтримує. Але що виходить : обмінялися списками. Ми передали "туди" по відповідній процедурі з участю ОБСЄ і Міжнародного Червоного Хреста (МЧХ) детальний список на 107 осіб, про яких ми точно знаємо, що вони живі і навіть знаємо, де вони там знаходяться. Але нам через якийсь час з того боку відповідають, що "вони" встановили тільки 27 осіб. А про інших наших 80 чоловік вони нічого не знають і вони їх не знайшли. Один раз до таких незнайдених навіть попапи двое наших військових, яких офіційно відвідав представник ОБСЄ пан Т. Фріш. На мій погляд, це може бути пов'язано тільки з одним. Більшість із цих 80 наших могли бути піддані важким тортурам і сліди цих тортур зразу ж видимі. А це Гаага. Інших причин я не бачу. Чи, наприклад інший прийом: представники ОРДЛО кожен раз включають до своїх списків на обмін "всіх на всіх" осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, які не мають ніякого відношення до війни на Донбасі, а вчинили ці злочини під час подій на Майдані (спецназ Беркуту), чи 2 травня в Одесі, чи вчинили теракти в Харкові і Запоріжжі. Це тільки дуже маленька особливість процесу обміну заручниками. А з цим процесом тісно пов'язана ще і проблема з пропавшими безвісти. А це сотні осіб. Але це складна схема. Колись окремо поясню. Все це в повній мірі відноситься і до принципу "всіх встановлених на всіх встановлених". Тому Україна "ЗА" принцип обміну "всіх на всіх", але якщо це буде чесно і при активній участі міжнародних гуманітарних інституцій.