хочу сюда!
 

Inna

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 40-48 лет

Заметки с меткой «кдб»

Патріот якої влади - Володимир Яворівський?




Сиджу за столиком, на ньому стоїть радіо, де якраз опівдні йде авторська передача Володимира Яворівського, аж тут надходить сусід і питає:
- Що слухаєш байки дідуся Ноя?
- Кого? Це Яворівський говорить...
- Так я й кажу: ниє і ниє постійно, тому і Ной. Головне, як комуністом за Союза був, то так славив радянську владу і любу компартію, такі хвалебні оди виспівував, що зараз і повірити важко, - націоналістом став таким, що самого Бандеру обскакав.
- Ага! Обскакав: обс і какав... За Совка Яворівський радянське життя хвалив, а за України критик-правдолюб став неймовірний: все йому не довподоби, все погано і не так, хоча відпочатку незалежності був при владі і більше 20 років провів у нардепах Верховної Ради, тобто сам усе це лайно в Україні і наробив, а тепер: я не я і срака не моя.
- О, по-темі нагадав мені випадок з молодості, коли я був у Києві десь у вісімдесятих та зайшов з цікавості у бар "Еней" при Спілці письменників, що знаходиться на вулиці Банковій на початку, а на іншому кінці вулиці метрів за півтораста був тоді Центральний комітет компартії України, де зараз Адміністрація Президента. В тому "Енеї" і почув, як письменники за чаркою підсміхалися поміж собою з Яворівського, що той більше буває в ЦК, аніж у Спілці. За тим один розповів анекдот: "В країні вже такий дефіцит на все, що навіть в ЦК партії не завжди під рукою туалетний папір буває, а ось Володя Яворівський - той завжди там є під рукою"



Разработки КГБ помогли русскому гопнику оттяпать Крым



Разработки КГБ помогли русскому гопнику оттяпать Крым и ухватиться зубами за Донбасс.
Аналитик из Луганска Александр Зеленько рассказывает, что агрессия России имеет психологические корни. Феномен советского рабства земляков, которые воюют за «ЛНР-ДНР», а так же самих россиян, вкладываются в идеологию работы российских спецслужб.

В 80-е Александр Зеленько работал в КГБ. До начала АТО преподавал в Луганском национальном университете, а сейчас Зеленько — доцент кафедры Киевского национального университета им. Шевченко.
В интервью газете Александр Зеленько рассказал, как спецслужбы сеяли по свету «подрывные» зерна, якобы «антифашизма», с помощью теории «мятежевойны». Он обрисовал психотип русского ордынца.

--- Что вы думаете о гибридной войне?
--- Изобретение чисто русское. Был такой начштаба корниловской дивизии, белогвардейский полковник Евгений Месснер. Большой умница, который создал теорию «мятежевойны». Он в 20-е годы прошлого века уехал в Аргентину, в 1967 издал знаменитую книгу «Теория третьей мировой». Советский генштаб начал внедрять и разрабатывать эту концепцию в начале 80-х.
Есть понятие трех уровней сети. Мы накрываем территорию очень плотной сеткой вещания, внедряем историю и неважно – правда или неправда, но это должно повторяться. В первую очередь даем языковую матрицу. Люди должны учить русский язык – будь то Чехословакия или Йемен. Насаждаются культурная, языковая, семантическая и историческая матрицы. Должны создаваться очаги русской культуры и русского менталитета – это матрица 1 уровня.
«Русская весна» могла произойти не только в Украине, а и в другой точке влияния России. Волею судьбы я участвовал в создании этой многоуровневой системы.

--- И в чем состояла ваша работа?
--- Ну, например, вести с человеком разговор таким образом, чтобы он стал абсолютно искренним нашим продвиженцем. Мы создаем очаги культуры, вкладывая деньги в искусство и не только. Чтобы человек начал искреннее интересоваться, даем самое лучшее, не жалеем для этого денег и сил, находим знаковые фигуры. А потом на культурную основу накладываем организационные моменты. Это первый уровень.
Строительство матрицы 2 уровня – это люди, которые симпатизируют нам. Находим тех, которые учились в России -- апологеты русского мира -- те кто сам дошел и те, кому мы помогли дойти. Они становятся информационными узлами. Такой человек уже ведет информационную разведку. Причем, все в открытом режиме, все законно.
Потом на ту территорию вставляется так называемая боевая платформа – от одного человека до тысяч. Положим, вы учились в Оренбургском университете, и «заразились» коммунистической идеей. Вам говорим о том, чтобы вы создали боевую ячейку людей, которая в случае форс-мажора (Третьей мировой), будет готова защитить свою страну. Например, с португальцами говорим о португальских фашистах: «У вас же был Салазар, из-за которого 40 лет страдал португальский народ?». В каждой стране когда-то был какой-то страшный тоталитарный период, и я апеллирую к нему, естественно, заинтересовав его дополнительно. Прошу вас создать боевую группу, которая ни в коем случае не будет подвергать вашу страну угрозе. Она будет существовать на случай фашистского путча. В таком случае мы дадим вашей группе все, что вам будет нужно: офицеров, оружие, деньги, информацию – все для того, чтобы вы защитили вашу страну. Так общество становится контролируемым, и мы получаем многоуровневую структуру.

--- Какие сети работают в Украине (кроме «ЛНР-ДНР»)?
--- Могу назвать примерные цифры по российским информационным узлам и боевым платформам в Киеве. Тут от 4 до 7 тысяч информаторов российских было в 2015 году, а боевых платформ до 5 тысяч. Примерно около 18 тысяч готовы создавать «Киевскую республику». Я общаюсь с той стороной и склонен считать, что это осторожные данные. Бывшая партийная номенклатура, чиновники, комсомольцы, профсоюзники – боевые единицы. Боевые единицы те, кто в конце 80-х уже взялся за ручку двери, ведущей в коммунистический рай номенклатуры (для них и их семей), и вдруг все рухнуло -- распад СССР… Эти 18 тысяч -- это те, кому сейчас 45-55. А еще православные МПЦ под вывеской УПЦ МП. И так далее.

--- Давайте вернемся в «ЛНР». Что произошло весной 2014-го?
--- В первых числах мая 2014 года луганские милиционеры обратились к Киеву: мы, луганская милиция, защищаем Украину (11 райотделов были готовы с оружием защищать Украину), а вы прощаете нам экономические преступления, совершенные за время службы – контрафакт, контрабанду, теневые схемы… Они тогда имели страх перед Майданом – думали, что Майдан что-то будет менять, и они вышли с таким предложением к Киеву. Но новая власть не стала обсуждать этот вопрос, и они все перешли на сторону «ЛНР». А 14 мая появилась «Луганская республика».
В каждом райотделе Луганщины были российские агенты, задача которых – придумать незаконную схему хорошего заработка для 50 сотрудников, чтобы весь райотдел богател, но при этом, способы заработка целого райотдела агентами документировались с целью дальнейшего шантажа.
В городе Свердловске (Луганской области) на 8 марта 2014 года таможенники и пограничники заказали для своих жен и любовниц столько украшений, что их микроавтобусом пришлось отправлять. Откуда деньги? Через границу в феврале шла различная военная техника, естественно, вместе с российским подразделением, за которую они получали «премиальные». Например, три тысячи долларов они получали за каждый российский танк. Даже «грады» стояли в маленьких селах Луганщины.
Киев знал все. Погранцы и таможня получали свой процент, и Литвин (глава Госпогранслужбы Украины Николай Литвин, который до 6 октября 2014 года отвечал за «контроль над границей» с РФ), получал свое с каждой установки «Град», с каждого танка и с каждого «Камаза» с вооружением.

--- Почему русским не стыдно красть чужие земли?
--- У них нет имущества, нет права собственности, и включается психологический механизм проекции: если я не имею собственности, то и вы не имеете. Поэтому не украл Крым у нас Путин, а взял. Они — ордынцы. Ордынец – это продукт эволюции особого типа. Не нужно забывать, что с 1238 года, двести лет, нынешняя Россия называлась Золотая Орда. Государственный язык у них был уйгурский (тюркский), поскольку тюркские народы составляли большинство – наследие хана Батыя, разделившего всю территорию на 14 улусов.
Социопатическая установка ордынца гласит: я уважаю сильного, сильный берет свое, а кто начинает разбираться, галдеть о справедливости — тот слаб, а слабость не заслуживает уважения. И этот экспансивный тип изменить невозможно.
Они получают удовлетворение от захвата чужих земель, но не от возделывания. Сосед для ордынцев может быть или врагом, который еще не подчинен, или рабом — так русские смотрят на соседей.
Паритет для них невозможен, равноправие для ордынца означает неопределенность. Так, что бы никто никого не угнетал — не получится, ведь иначе не определить, кто из нас старше, кого слушаться и кому повиноваться. Состояние агрессии – нормальное состояние ордынца. Они говорят, что любовь, доброта – это сопли и слабость, а сильный должен завоевывать. Вот так и получается, что ордынцы избирают президентом не строителя процветающей страны, а гопника.
В XV-XVII столетиях Орда во главе с гопниками-царями отобрали в Украины Псковскую, Новгородскую, Смоленскую земли. А в ХХ столетии, во главе с очередными гопниками, Лениным и Сталиным украли в Украины Кубань, Ставрополье, Восточную Слобожанщину (современная Курская и Воронежская области — клин простирался на 250 километров). А уже в XXI столетии гопник Путин украл Крым. Орда не имеет никаких исторических корней в цивилизованной Европе. А историю свою сфальсифицировали.
У нас часто путают легизм (верховенство закона) и гражданское общество (верховенство права). В чем отличие? Если мы говорим, что закон превыше всего, закон суров, но это закон, плох он или нет, но он основа государства – это легизм. Легизм изобретено в Китае — получается, вроде бы, сильное государство, а в нем никчемные граждане. В итоге законотворцы доводят государство до некомфортного состояния граждан в нем.
Западная же цивилизация пошла по другому пути – право на достойную жизнь, право на свободу, право на собственность – это основные права. Закон — это инструмент, который им служит. И если бы у нас, в Украине, было правовое государство и правовое общество, то закон, ущемляющий права граждан не был бы возможен.
Ордынец – продукт эволюции, для которого слово сильного, слово хозяина является превыше всего, а права значения не имеют.
Мы с вами (украинцы) — часть индоарийской расы, являемся европейцами. Секрет в том, что в генетическом плане нет понятия славяне. Кстати, россияне к славянам не относятся, они ближе к тюркам. Вот мы с вами являемся ближе к полякам, чехам, литовцам, итальянцам генетически, но не к русским и это уже доказано.

--- А что, по-вашему, нужно делать в нынешней ситуации?
--- Наследники Орды уважают только силу и сильных. Пришло время избавиться Украине от российской пятой колонны у власти, которая в союзе с оккупантом. Украинцам нужно на своей территории перестать прятать голову в песок и отстаивать право на достойную жизнь. Когда придет патриотическая власть, у нас появится национальная идея -- фундамент, который сцементирует нацию. Появится патриотический стержень, платформа и слабый потянется к сильному. А на нынешнем болоте с антиукраинской властью, построить что-то невозможно. Присоединять оторванные территории без фундамента для опоры -- безумие.
Власть Украины подписала предательские Минские соглашения, отвела войска, первая запросила мира и ведет себя, как укушенный щенок, поджавший хвост.
Безусловно, при новой власти Украина сможет разломать этот патологический союз с агрессором, сцементировав Украину. Давайте определяться — кто с кем. Потому что любить агрессора может только предатель и любить боевиков-убийц не получится.
Пока еще, к сожалению, у нас феодальное государство, но точка бифуркации появилась – начала, наконец-то, формироваться нация. Процесс пошел.
2017.

Громадська рада прикордонників або контроль ФСБ -3

Продовження знайомства “з дуже профільною” громадською організацією прикордонників, яка була в громраді та знов туди хоче потрапити. 
http://blogs.korrespondent.net/blog/events/3815971/ 

Чому саме КДБ? Тому що навчався наш герой в Вищому прикордонному військово-політичному ордена Жовтневої Революції Червонопрапорному училищі КДБ СРСР імені К. Є. Ворошилова (сьогодні це Голіцинський прикордонний інститут ФСБ РФ, розташованй в Підмосков’ї - .Доречі, ходять чутки, начальник інституту, генерал-майор Конишин В.А., його ліпший друг), а потім працював начальником прикордонної застави в Далекосхідному прикордонному окрузі КДБ, звідки в 1992 році був десантований до Львова. АЛЬО! СБУ! Це нормально, що випускник вищої школи КДБ сидить в ГромРаді Держприкордонслужби України, налагоджує мережу контактів серед діючих прикордонників, публічно допомагає АТО і при цьому вільно катається до РФ, Ірану та окупованого Криму? Я розумію, що на всіх сил не вистачає, але ж відмоніторити хоча б склад громадських рад при силових структурах, задіяних в АТО – це не так вже й важко!

А він ще й регулярно поливає брудом ДПСУ та намагається втручатись в кадрову політику в якості знаного волонтера та авторитетного громадського діяча. Наші прикордонники далеко не ідеальні, але в порівнянні з тим, що було при Литвині до 2014 року – то небо і земля, і наврядче таких громадських радників потребують!!

ПС: так, щоб оцінити реальні масштаби організації. Заступник Юрія Харченка – Тунік Володимир зареєстрував на сайті Президента України петицію про підвищення грошового забезпечення воїнів-прикордонників. З 18 квітня вона набрала 56 підписів. Вражаючий всеукраїнський масштаб

До речі, два слова про Володимира Туніка. На форумі можна прочитати повідомлення колишніх прикордонників, як він організовував канали незаконної міграції. Що й не дивно, бо перебуваючи в ДПСУ на посаді відповідального за міграцію в часи сплеску незаконної міграціїї якось малоймовірно залишатись осторонь від подібного додаткового прибутку. І що цікаво, після звільнення з прикордонної служби організував “Європейське агенство міграційної безпеки” - фірму, яка займалась легалізацією мігрантів. .

Нажаль, його детальної біографії поки що не знайшли, а на сайті самої ГО написано дві строчки і не вказано навіть місце навчання. Щось підказує нам, що там теж може бути багато цікавих речей. Будем вдячні небайдужим громадянам за додаткові відомості.

Далі буде…

Автор: Дмитро Карп, громадський діяч

Служители Богу и царю.



Московская православная церковь была самовольно создана московитами в 1441 году и сразу же была предана анафеме Константинопольским Патриархом Исидором. 150 лет она никем в мире (кроме московитов) не признавалась.
В 1589 году обманом заманенный в Московию Вселенский Патриарх Иеремия вместе со свитой был заточен царем Федором (сыном Ивана Грозного) в монастырь и понуждаем к снятию анафемы и признанию за московской метрополией статуса патриархии. Полгода он отказывался это сделать, пока не стали топить его свиту в Москва-реке и очередь не дошла до него. 
Этот метод принуждения является ярким примерои менталитета  наследников Золотой Орды примазанных к словянам.  Так был создан Московский патриархат.

Царь Петр Первый упразднил должность Патриарха Московского и всея Руси. Для управления церковью была учреждена должность обер-прокурора священного синода, который назначался царем.

Должность Патриарха Московского и всея Руси восстановил в 1943 году Иосиф Джугашвили (Сталин).
Кандидатура патриарха была рекомендована Берией после тщательного отбора. С тех пор традиции сотрудничества попов Московского патриархата с Лубянкой только крепнут.


КГБ организовал мировой исламский террор.



Генерал-лейтенант Ион Михай Пацепа рассказал о том, как КГБ создало палестинский и мировой исламский террор. Как придумали захватывать самолеты и убивать евреев вдали от Израиля.
Сегодняшний международный терроризм был замыслен в лубянских кабинетах КГБ сразу после шестидневной войны, в 1967 году. В качестве генерала разведки, я был свидетелем рождения этого "дьявола".
Тогда израильская победа опозорила режимы Сирии и Египта -- стран, неуклюже раздутыми «советниками» советской разведки. Вот тогда-то Кремль и решил вооружить враждебных Израилю палестинцев и вовлечь их в террористическую войну против еврейского государства.
Генерал Александр Сахаровский, создавший разведывательные структуры коммунистической Румынии и поднявшийся до уровня главы всей зарубежной разведки СССР, часто пояснял мне: «В сегодняшнем мире, где ядерное оружие сделало невозможным употребление военной силы, терроризм должен стать нашим главным оружием».
В семидесятых годах, только разведслужбы Румынии дважды в неделю отправляли самолёт с военными грузами палестинским террористам в Ливан. После падения коммунизма в Восточной Германии, разведывательные архивы Stasi открыли, что в одном только 1983 году германская разведка отправила в Ливан патронов для АК-47 на сумму 1877600 долларов. Как сообщил Вацлав Гавел, коммунистическая Чехословакия отгрузила тысячу тонн лишённой запаха взрывчатки Semtex-H исламским террористам (эта взрывчатка не может быть обнаружена собаками) – этого количества террористам вдоволь хватит на 150 лет.

Террористическая война, как таковая, была развязана в конце 1968 года, когда КГБ впервые превратило захват пассажирских самолётов в инструмент террора. Эта же тактика использовалась и для атаки в США 11 сентября 2001 года.
Только в 1969 году в мире было захвачено 82 самолёта; эти акты были совершены организациями, которое финансировались из кассы КГБ. В 1971 году, когда я посетил Сахаровского в его лубянском офисе, он привлёк моё внимание к морю красных флажков, пришпиленных к карте мира, висевшей на стене кабинета. Каждый флажок обозначал захваченный террористами самолёт. «Захват самолётов – моё изобретение», - похвастался он.
Политический «успех», связанный с похищением самолётов, послужил для 13-го Отдела КГБ, известного, как «Отдел Мокрых Дел», возможностью расширения операций за счёт организации «публичных казней» -- терактов в аэропортах, на вокзалах и в других публичных местах.
В 1969 году Джордж Хабаш, марионетка КГБ, объяснял: «Убийство одного еврея вдалеке от основного места сражений является более эффективным методом, чем убийство сотни евреев на поле боя, поскольку это привлекает больше внимания».
К концу 1960-х годов КГБ был глубоко вовлечён в массовый террор против евреев, выполняемый руками разнообразных палестинских организаций- клиентов. Вот некоторые из террористических актов, которые следует отнести на счёт КГБ, за то время, когда я всё ещё находился в Румынии: ноябрь 1969 года – вооруженная атака на контору израильской авиакомпании Ел-Аль в Афинах (один убитый, 14 раненных); 30 мая 1972 года – атака на тель-авивский аэропорт Бен Гуриона (22 убитых, 76 раненных); декабрь 1974 года – взрыв тель-авивского кинотеатра (2 убитых, 66 раненных); март 1975 года – нападение на тель-авивский отель (25 убитых, 6 раненных); май 1975 года – организация взрыва в Иерусалиме (1 убит, 3 раненных); 4 июля 1975 года – организация взрыва на Площади Сиона в Иерусалиме (15 убитых, 62 раненных); апрель 1978 года – нападение на Брюссельский аэропорт (12 раненных); май 1978 года – нападение на самолёт Ел-Аль в Париже (12 раненных).

В 1971 году КГБ начало осуществление операции «Тайфун», направленной на дестабилизацию Западной Европы. Банда Баадер-Майнхоф, Фракции Красных Бригад (RAF) и другие марксистские организации- клиенты КГБ развязали волну анти- американского террора, который потряс Западную Европу.
Ричард Уэлш, заведовавший офисом ЦРУ в Афинах, был застрелен в Греции 23 декабря 1975 года. Генерал Александр Хэйг, командовавший силами НАТО в Брюсселе, был ранен взрывом бомбы, уничтожившей его бронированный Мерседес. Генерал Фредерик Кроусен, командовавший силами США в Европе, остался чудом жив после атаки в сентябре 1981 года. Альфред Херрхаузен, глава Немецкого Банка, благожелательно настроенный по отношению к Америке, был убит взрывом гранаты в ноябре 1989 года. Ганс Нёйсель, министр внутренних дел Западной Германии, был ранен во время террористического акта в июле 1990 года.

В 1972 году Кремль принял решение обратить весь мусульманский мир против Израиля и Соединённых Штатов. Как говорил мне Юрий Андропов, что миллиард врагов могут нанести Америке гораздо больший ущерб, чем несколько миллионов -- вот это размах...
Нам предписывалось внедрить в мусульманский мир ненависть к евреям, сходную с той, которую разжигали нацисты, и использовать эту ненависть в качестве оружия массового кровопролития против Израиля и его главного партнёра – Соединённых Штатов. План заключался в том, чтобы никто "в американо- сионистской сфере влияния" не мог больше чувствовать себя в безопасности.
Согласно Андропову, мир ислама был питательным раствором, в который следовало внести и вырастить бациллу смертельной анти-американской ненависти, взращённую на дрожжах марксизма- ленинизма. И действительно, антисемитизм глубоко привился в естественной для него питательной среде ислама. Мусульманам привычен вкус национализма, джингоизма и жертвенности. Их безграмотные, подавленные массы несложно возбудить до точки истерии.
"Ислам помешан на предотвращении захвата нечестивыми территорий Ближнего Востока; он воспримет с готовностью наши лозунги о Конгрессе США как о злобном орудии сионистов, превращающих весь мир в свои владения" -- высказывался Андропов.

В середине 1970-х КГБ приказало моей службе, DIE, наряду с аналогичными службами других восточно-европейских разведок, прочесать страну в поисках надёжных активистов, принадлежавших к различным мусульманским этническим группам, обучить их искусству дезинформации и террористическим операциям и внедрить в страны «нашей сферы влияния». Их задачей был экспорт ненависти к "Американскому Сионизму".
До того, как я навсегда покинул Румынию в 1978 году, мой отдел отправил около пятисот таких скрытых агентов в мусульманские страны. Согласно грубой оценке, полученной из Москвы, разведками восточного блока в исламский мир было заслано в общей сложности около четырёх тысяч таких агентов влияния.
Мы также распространяли сфабрикованную КГБ статью на арабском языке, где говорилось, что Израиль и его главный спонсор США – сионистские страны, намеревающиеся обратить весь исламский мир в еврейскую колонию.
Мы старались завоевать умы людей, понимая, что нам не светит выиграть открытую войну. Трудно сказать наверняка, каковы длительные результаты операции СИГ, но накопительный эффект распространения сотен тысяч копий фальшивок, изображающих Израиль и США смертельными врагами ислама, наверняка были конструктивной мерой для достижения наших целей.

Россия не отказалась от порочного политического курса, лжи, клеветы, разжигания вражды, дестабилизации отношений, продолжения терроризма, как средства политического шантажа. Очень скоро, после прихода к власти, Путин начал возвращать свою страну к привычному террористическому бизнесу.
В марте 2002 года он без лишнего шума восстановил продажу оружия иранскому диктатору, покровителю террористов Айатолле Хаменеи. Россия ввязалась в строительство 1000-мегаваттного ядерного реактора в Бушейре, с корпусом переработки урана, способным производить расщепляющиеся материалы для ядерного оружия. Сотни русских инженеров и техников начали также помогать Ирану в разработке ракеты с радиусом действия более 1250 миль Шахаб-4 - ракеты, которая может служить носителем ядерных боеголовок и угрожать всему Ближнему Востоку и Европе.
После распада СССР Россия оказалась трансформированной беспрецедентным образом, но вера в то, что советское враждебное наследие противостояния будет так же искоренено после холодной войны, как искоренён был нацизм в конце Второй Мировой войны, не оправдалось, к сожалению.

Автор этой статьи - генерал-лейтенант Ион Михай Пацепа (Ion Mihai Pacepa), – самый высокопоставленный офицер разведки стран Варшавского Договора, сбежавший из Советского Блока на Запад, где написал книгу «Красные Горизонты», изданную в 27 странах мира.
Эта статья была опубликована 24 августа 2006 года в NationalReviewOnline.


До 90-річчя вбивства Петлюри...

Гібридна війна з путінською Росією для багатьох стала великою несподіванкою. Але, за великим рахунком, це лише продовження «столітньої гібридної війни». Вона почалася з 1918 р. після того, як більшовики з допомогою вбивства еліти Російської імперії і небаченого терору захопили владу над Росією й оголосили війну новоутвореній Українській народній республіці. Від самого початку каральні органи більшовиків — ЧК, НКВС, їхній спадкоємець КДБ, формувалися на тлі прихованого, але жорстокого протистояння з рухом за незалежність України. Тому сьогодні немає нічого дивного, що режим вихідців із КДБ, що утримує владу в Росії, з такою легкістю опустився до вбивства українців.
Пастка для командирів Холодного Яру, вбивство Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Степана Бандери — сьогодні ми можемо знати подробиці цих акцій ЧК — НКВС — КГБ. Секрети стали відомі після визнань самих колишніх агентів. Часто ці історії є вершиною людської підступності і фанатизму. Їх треба пам’ятати, оскільки вони демонструють базові прийоми, які більшовицькі спецслужби вже успішно використовували, а їхні послідовники сьогодні можуть використовувати проти України.
В цілому «підхід» спецслужб Кремля можна описати так. «Обкласти» українців своїми агентами впливу. Створювати нові підставні патріотичні організації, які б заважали правильним ініціативам, а також використовувалися як пастки. Ще одна чітка тактика — підбурювання українців між собою, а також іншими народами, передовсім євреями і поляками. А також — вбивство українських лідерів.

читати далі na-skryzhalyah . blog spot . com / 2016 / 05 / blog-post_22.html

правильний лінк без пробілів

Вбивство С. Бандери , як це було .

"Я приймаю вирок смерті". Як КГБ вбив Степана Бандеру
14.10.2014 _ Микола Посівнич
Версія для друкуКоментарі2

55 років тому агент КГБ Сташинський вбив провідника революційної фракції ОУН. Інтерес до постаті не вщухає й понині. Приміром, відвідуваність сторінки про Бандеру у російській Вікіпедії виросла до мільйона осіб. Сьогодні ж згадаємо про обставини смертельного замаху на цю людину.

Кожен із членів ОУН і вояків УПА чітко усвідомлював, що воюючи за державну незалежність на нього можливо чекає смерть. Тому слова Степана Бандери до членів Великого збору, які обрали його в 1955 р. головою проводу Закордонних частин ОУН видаються цілком логічними: "Я приймаю Ваш вирок смерти".

Він як і його сотні тисяч соратників бажали такої смерті, яка б у свою чергу породжувала все нових борців та сприяла подальшій боротьбі національно-визвольного руху.

Посмертна маска вождя українських націоналістів Степана Бандери

"Бандеризація України – головна загроза Росії". Таку сентенцію можна прочитати з 2002 р. в публікаціях багатьох засобів масової інформації Росії і для пересічного читача чи слухача повстає логічне запитання: хто такий Степан Бандера, яка була його політика і чи його діяльність несла загрози для СРСР в 1959 році та сучасної Російської Федерації?

У зв’язку з сучасними подіями в Україні: Революцією Гідності, окупацією Криму та війною на Донбасі відвідуваність сторінок в Інтернеті про Степана Бандеру різко зросла. Відвідуваність сторінки про нього у російській Вікіпедії виросла до мільйона осіб. Українська ж сторінка має 520 тисяч переглядів.

За даними Google Trends – сервісу, який аналізує пошукові запити користувачів у всьому світі за кількістю запитів ідеолог українського націоналістичного руху обійшов легендарного революціонера Ернесто Че Гевару. Значний інтерес особа Бандери викликає у Молдові, Білорусі та Казахстані, а також на англійській, німецькій, чеській та інших версіях.

Навіть мертвий Степан Бандера є символом і декому дуже заважає. 17 серпня ц.р. вандали сплюндрували його могилу в Мюнхені.

Хто це зробив німецька поліція з'яувати це покищо не змогла

Радянська влада й спецслужби вбачали у Степані Бандері найзапеклішого ворога режиму. Тому вони вдалися до повномасштабної дискредитації провідника ОУН, щоб тим самим знівелювати його моральний авторитет в Україні і за кордоном.

Шостого лютого 1946 р. Микола Бажан як представник делегації УРСР на засіданні сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні вимагав від західних союзників (передусім США та Великої Британії) видати Бандеру як "воєнного злочинця". Але ці та інші домагання не давали жодного бажаного результату.

Комуністичне керівництво за таких обставин бачило єдиний шлях досягнення своєї мети – фізичне знищення керівника націоналістичного руху. За непідтвердженими документально даними Верховний суд СРСР восени 1949 року "після розгляду" справи прийняв рішення про винесення Степану Бандері вироку смерті.

В 1945-1947 рр. відділки американської військової поліції в окупованій зоні Західної Німеччини отримали наказ затримати Бандеру. Однак вони зволікали з його затриманням та подальшою передачею СРСР, посилаючись на відсутність складу злочину в діяльності лідера українського визвольного руху. Навіть для його арешту була сформована слідчу групу на чолі з полковником І. Антонюком, підполковниками М. Сергієнком та Джозефом Дашером.

Заступник командувача радянської військової адміністрації генерал-полковник Курочкін 26 жовтня 1946 р. просив прискорити командуючого військовою адміністрацією США в Німеччині видачу "воєнного злочинця" Бандери.

ериканська військова контррозвідка уважно слідкувала через своїх агентів за діяльністю лідера націоналістів. За їхніми даними він постійно перетинав американсько-французьку демаркаційну лінію окупаційних зон біля міста Бад-Райхенхалль та району Берхтесґаден пішки через гірські і лісові масиви, а також переходив до Австрії.

Степан Бандера (крайній справа) з друзями під час "прогульок" у Альпах

Щоб уникнути переслідувань радянських спецслужб сім’я Бандери постійно змінювала своє місце проживання. Тимчасовими притулками стають помешкання в Німеччині й Австрії: Інсбруку, Зеєфельді, Ґільдерсгаймі, Реґенсбурґу, Брайбруку над озером Амерзее, біля Штарнбеґського озера, поблизу Штарнбергу, Мюнхені та його околицях.

Родина Бандер мешкала в Німеччині під прізвищем Попель і діти, навколишнє середовище не знали насправді про них нічого.

Згідно з розробленою легендою, Стефан Попель був журналістом української газети "Український Самостійник" в Мюнхені.

Керівники ОУН Степан Ленкавський (зліва) і Бандера (справа) з родинами на відпочинку. Діти провідника не знали свого справжнього прізвища і ким є їхній тато

Служба Безпеки ЗЧ ОУН розкрила плани підготовки понад десяти замахів. Зважаючи на те, що проти такої потужної спецслужби як НКВД–МГБ–КГБ з його велетенським апаратом, невичерпними технічними засобами й фінансами, СБ ЗЧ ОУН могла протиставити лише невеликі ресурси. Проте її контрзаходи постійно змушували відкликати радянських агентів та змінювати тактику й плани.

Радянські спецслужби влаштовували різного роду пастки - скажімо, збирали серед емігрантів гроші для допомоги нібито, родині Бандер, і просили щоб за ними приходили.

У 1947 р. замах на провідника ОУН підготовляв агент МГБ Ярослав Мороз. Переправивши до Німеччини, йому наказали вбити Бандеру таким чином, щоб підозри впали на противників ОУН(р) – мельниківців.

Чекісти дуже сподівалося, що таким способом зможуть досягти подвійної мети: знищать Бандеру й спровокують з боку бандерівців пропорційну відповідь у відношенні до опонентів, що викличе серед українців на еміграції міжусобицю. Однак і цей план був розкритий СБ ОУН.

Одразу ж після цього на початку 1948 р. до Західної Німеччини прибув нелегальним шляхом інший агент МГБ і польського Управління Безпеки капітан Володимир Стельмащук ("Жабскі", "Ковальчук"). Він на місці отримав координати інших агентів і створив бойову групу, яка мала у розпорядженні автомобіль й мотоцикл. Вони також збирали інформацію про антирадянську діяльність різних політичних еміграційних середовищ і груп.

Але головним завданням групи Стельмащука було виконати замах на провідника ЗЧ ОУН. За допомогою резидента МГБ у Франції Стельмащукові вдалося локалізувати місце проживання Бандери в одній лісовій хатинці за 28 кілометрів від Мюнхену. Одначе, зорієнтувавшись, що їх агентурну діяльність викрила СБ ОУН, Стельмащук і його група виїхали із ФРН.

Відпочинок у колі однодумців. Знову з Ленкавським

У 1950 р. СБ ОУН стало відомо, що через резидента МГБ у Празі підготовляється черговий замах на провідника ЗЧ ОУН. Восени 1952 р. через базу МГБ у Карлсгорсті (Східній Берлін) було скеровано до Мюнхену двох агентів із завданням вчинити замах на Бандеру. Один із цих агентів, родом із Чехословаччини, був відомий під прізвищем Горст Лєгуда, який мешкав у мюнхенському готелі "Кройцгоф". Інший агент, німець Лєман замешкав у Мюнхені в "Фремденгайм Ерліхе" на вул. Шелінґера, 9.

Однак, представники західних спецслужб, які мали в даному відділі МГБ власного агента, довідалися про даний план. Тому Лєґуду і Лємана було заарештовано у Мюнхені. Обох агентів посадили в тюрму у Франкфурті-над-Майні, а згодом їх було засуджено за шпигунську діяльність.

У 1953 р. з таким же завданням керівництво МГБ вислало до Мюнхену перевіреного агента Степана Лібгольца, німця родом з Волині. Вдаючи себе прихильника українського визвольного руху, він намагався проникнути в націоналістичне середовище, щоб збирати інформації про спосіб життя й діяльність Бандери. Служба безпеки досить швидко викрила агентурну діяльність і локалізувала контакти Лібгольца, при цьому не викликаючи жодних підозр. Лишень у 1957 р., його агентурну роботу було викрито і Лібгольц одразу ж зник, як й інші агенти КГБ. Згодом його прізвище виринуло у Східній Німеччині, де КГБ використовувало його до здійснення певних інформаційних провокацій у зв'язку з втечею Богдана Сташинського на Захід.

Наступні чотири роки були спокійними, одначе вони були лише копіткою підготовкою до вбивства Степана Бандери та навчання Сташинського.

На початку 1959 року в Мюнхені СБ ОУН декілька разів фіксувала особу на прізвище Вінцік, який нібито був працівником однієї з чехословацьких фірм й приїжджав з Відня автомобілем та дуже цікавився дітьми Степана Бандери. Вінцік довідався адресу школи, в якій навчався 13-річний Андрій Бандера. Останній раз чоловік відвідав Мюнхен 26 березня й одразу ж був заарештований німецькою кримінальною поліцією.

В цей же час провід ЗЧ ОУН отримав конфіденційні інформації проте, що КГБ підготовляє замах на Степана Бандеру аналогічним способом, як було вбито Головного отамана УНР Симона Петлюру. Кагебісти вишколювали молодого агента-поляка родом з Волині, який мав прилюдно застрелити і заявити, що він помстився за співвітчизників та свою родину, які нібито загинули в 1943 р. від рук бандерівців.

Від 1954 р. КГБ посилило свою діяльність й агентуру в націоналістичних середовищах, почало посилено поширювати провокації проти ОУН(р), шантажували родини провідних членів ОУН, які мали родичів в СРСР, та пробирались до їх помешкань, викрадали людей, а відтак застосовували тортури.

З 1950 р. спецслужба СРСР підготовляла колишнього львівського студента Богдана Сташинського до виконання спецзавдань, в тому числі з ліквідації ворогів радянської влади. В 1954 р. Сташинського перевели у Карлсгорст, де базувався головний центр КГБ, в безпосереднє розпорядження старшого лейтенанта Сергія Демона. Протягом трьох років він ретельно виконував різні розвідувальні і кур'єрські завдання в Західній Німеччині.

12 жовтня 1957 році Богдан Сташинський – "Зікфрід Дрегер" отримав від "чоловіка з Москви" пістолет-шприц, який вистрілював набоями із синильної кислотою, та наказ ліквідувати в Мюнхені чільного українського політичного діяча, лідера ОУН-з, професора Лева Ребета.

Сташинський ідеально виконав поставлений наказ і був нагороджений КГБ похвальною грамотою й фотоапаратом.

Пристрій, яким було вбито Ребета й Бандеру

В січні 1959 р. Богдан Сташинський одержав від Сергія Демона завдання поїхати у Мюнхен, знайти помешкання Степана Бандери – Попеля та ознайомитися із способом його життя. Він прибув до Мюнхену під фальшивим прізвищем Ганс Будайт, віднайшов адресу Провідника ЗЧ ОУН. Опісля він повернувся до базу КГБ й подав звіт керівництву.

У квітні 1959 р. Сташинського було викликано до Москви, де ним опікувався офіцер КГБ, "Георгій Аксєнтьєвіч", який передав наказ комуністичної партії й радянського уряду ліквідувати Степана Бандеру. Йому видали на озброєння покращений двох цівковий пістолет-шприц, і четвертого травня він відлетів літаком до Східного Берліну.

Остаточне рішення про ліквідацію Бандери було прийнято московським керівництвом. За не підтвердженими даними на вбивстві дуже наполягав Микита Хрущов. Київські чекісти були проти, бо розуміли, що у разі показового покарання українці отримають мученика. Герой перетвориться на міф, а з міфом боротися значно важче, ніж з реальною людиною.

Документи кілера Сташинського

Десятого травня 1959 р. Сташинський відлетів до Мюнхену, де зупинився в готелі "Шоттенгамель" під прізвищем Ганс Будайт.

На другий-третій день він вистежив Степана Бандеру, коли той о 16.30 хв. заїхав своїм автомобілем "Опель-Капітан" на подвір'я будинку по вул. Крайтмайр, № 7. Сташинський покинув місце своєї засідки при вулиці Занд, де він чекав на прибуття об’єкта, і подався до нього та активував свій пістолет, який тримав у правій руці, загорнений в папір.

Бандера перебував сам у відчиненому гаражі, без охорони. Однак несподівано Сташинський відмовився від виконання замаху, вийшов на вулицю і вистрілив з обидвох цівок пістолета. Попрямувавши до маленького потічка в Гофгартен він його туди викинув.

Дещо згодом він виїхав до м. Франкфурту та повернувся до Східного Берліну.

Богдан Сташинський доповів вищому керівництву КГБ, що на подвір'ї дому Бандери його завважила постороння людина, а тому він не міг виконати замах. Йому передали підроблені ключі до брами будинку Бандери та він навідався до Мюнхену, щоб їх успішно випробувати.

Згодом у свідченнях поліції він заявляв, що тричі пробував відчинити браму будинку при вулиці Крайтмайра № 7. При цьому йому двічі ламалися борідки ключів і залишилися в замку, які поліція згодом знайшла на дні замкового механізму. Після цього він повернувся до штаб-квартири КГБ у Карлсгорсті.

Дещо пізніше виїхав до СРСР, де тривалий час був у наданій йому заслуженій відпустці в своєму родинному селі Борщовичах біля Львова.

Доля Сташинського після суду є невідомою, він зник...

Наприкінці вересня – початку жовтня 1959 р. Сташинський повернувся до Карлсгорсту. Йому наказали поновити підготовку замаху на провідника ОУН. Під час поліційних допитів у 1961 р. Сташинський про це свідчив так: "Сєргєй поінформував мене, що знову момент настав. Він одержав з Москви вказівку, згідно з якою я тепер повинен виконати атентат у Мюнхені. Пізніше один генерал у Калрсхорсті, якому мене зарекомендовано, окреслив виконану мною працю, як "урядові завдання" або "урядове доручення". Отже, про смерть... Бандери мусіло вирішити якесь вище середовище, найвище державне бюро в Москві...".

Другого жовтня 1959 р. СБ ОУН стало відомо про ухвалення ЦК КПРС рішення щодо ліквідації Степана Бандеру, щоб завдати таким чином, якщо не остаточного удару, то хоча б такого, що після нього націоналістичний рух не піднявся на такий рівень. Агент Станіслав Зажицкі, також повідомив, що КГБ отримало доручення ліквідувати Ярослава Стецька, Степана Ленкавського і Степана Мудрика, а Івана Кашубу вивезти до Східної Німеччини.

Одержавши додаткові інформації, які підтверджували дану інформацію, Провід ЗЧ ОУН на своєму засіданні в складі Степана Бандери, Степана Ленкавського, Івана Кашуба, Данило Чайковського, Ярослава Бенцаля, Григорія Васьковича та Дмитра Миськіва 5.10.1959 р. прийняв рішення про збільшення особистої охорони Провідника ОУН та вироблення йому нових документів з виїздом закордон, ймовірно, до Іспанії 14 жовтня.

Відтоді С. Бандеру супроводжували 5-6 охоронців вранці з дому з Крайтмайрштрасе до організаційного бюра при Цеппелінштрассе, 67 і так само назад додому о 17-ій годині. Однак, Бандера, як і раніше, не дуже дотримувався вимог СБ. Сам керував автомобілем, мав дуже бадьорий настрій, який не покидав його протягом тижня до смерті, послаблюючи при цьому інстинкти самозбереження.

Зранку 15 жовтня 1959 р. Бандера виїхав автомобілем з дому після сьомої години в супроводі охорони на роботу. На Цеппелінштрассе він працював до обіду і о 12-ї годині поїхав додому, взявши із собою Євгенію Мак з якою планував купити на базарі овочі. Після покупок на базарі він відвіз назад на роботу пані Мак та поїхав додому на обід.

Декілька хвилин по 13-й годині Ярослава Бандера повідомила проводу ЗЧ ОУН, що її чоловіком залитий кров'ю лежить на сходах будинку. Одразу ж на місце випадку виїхали С. Ленкавський, Я. Бенцаль і І. Кашуба.

Тим часом сусіди викликали швидку допомогу, яка о 13.10 хв. прибула та відвезла Бандеру разом з його дружиною до лікарні Червоного Хреста на вулиці Льота № 2, що знаходилася за 5 хвилин їзди від дому. Тим часом з помешкання вибігла няня дітей Вайнерів, побачивши пораненого, намагалася допомогти йому холодними компресорами. Дружина Бандери збігши вниз сходами побачила, як сусіди обернули тіло її чоловіка і він ще декілька разів відкрив і заплющив вії. В його уст, носа і вух спливала кров.

Прибулі члени Проводу ЗЧ ОУН на першому поверсі застало подружжя Ґамзе, яке розповіло про те, що сталося. Коли вони почали обідали, несподівано почули важкий стукіт кроків на сходах і приглушений, схожий на хрипіння стогін. Вийшовши з квартири, вони побачили на сходової клітці, перед дверима ліфту Степана Попеля, який лежав у крові обличчям до землі. Близько нього стояв кошик з помідорами, а біля дверей ліфту в'язка ключів.

За свідченнями Сташинського, завантажений продуктовими пакетами Бандера, намагався витягнути ключ із замка дверей. Зійшовши сходами вниз він запитав його, чи потрібна йому допомога. Коли він наполовину обернувся до вбивці, то в цей момент йому вистрілив в обличчя з пістолета-шприца, що його сховав під газетою в правій руці. Лівою рукою Сташинський роздушив у носовій хусточці ампулу з протиотрутою і, тримаючи її собі під носом, спокійно відійшов, не чекаючи на реакцію жертви. Декілька хвилин перед тим сходами вниз зійшла жінка, яка завважила вбивцю, хоч тільки з плечей, бо він відвернувся обличчям до дверей ліфту.

В лікарні Червоного Хреста на вулиці Льота № 2 Степан Ленкавський, Ярослав Бенцаль і Іван Кашуба побачили струмки крові біля уст, носа і вух покійного Бандери. Слідів побиття на обличчі і голові не було видно, одначе, при ближчому розгляді було зауважено довкола уст дрібненькі цяточки. На краватці, сорочці й вилогах блюзи ясніли біляві крапки.

Бенцаль звернув увагу поліції на дивні осколки та цяточки довкола уст, а також вказав, що на сходовій клітці будинку він відчув дивний запах. Однак поліція не звернула увагу на його слова і в перші дні слідства пішла цілком фальшивою дорогою.

Лікарі під час оглядин тіла знайшли під його правою пахвою револьвер, тож повідомили про це кримінальну поліцію. Після 16-ій години Ярослава Бандера зайшла до лікарні з редактором газети "Шлях Перемоги" Данилом Чайковським. Вони побачили як з кімнати, де лежало тіло небіжчика, вийшла група фахівців на чолі з головним лікарем. В розмові з Чайковським він поставив запитання, чи не міг хто вкласти в уста Бандери дуло револьвера й вистрілити в саме горло. Отже, перший лікарський огляд не міг визначити причини смерті, а це позначилося на пізніших дуже суперечних і недоречних описах німецької преси.

За наказом німецьких спецслужб тіло Бандери перевезено до Медично-судового інституту мюнхенського університету на вулиці Лібфравен, де 16 жовтня було проведено медичну експертизу, яка тривала дві години.

На вимогу проводу ЗЧ ОУН при розтині тіла був присутній проф. Ярослав Гинилевич. Її проводив керівник інституту, проф. В. Лявес з двома німецькими лікарями.

19 жовтня 1959 р. слідча комісія оприлюднила заяву такого змісту: "Проведені в суботу 17 жовтня в Судово-медичнім Інституті розслідування для встановлення причини смерти виявили, що Бандера помер на затруєння ціянкалієм. Тепер комісія для справ убивств перевіряє, чи наявним є самовбивство чи злочин".

Провід ЗЧ ОУН повідомив, що Провідник загинув від ворожої руки телеграмами та листами організаційні підрозділи: Англії, Бельгії, Німеччини, Франції, Голландії, Іспанії, Австрії, Канади, США, Аргентини, Венесуели, Бразилії, Австралії, окремих провідних членів ОУН у найвіддаленіших країнах, українським й іноземним засобам масової інформації.

Також було підготовлено надзвичайний випуск газети "Шлях Перемоги", щоб поінформувати загал української еміграції. Це двохсторінкове видання 18 жовтня 1959 р. починалося заявою Проводу ЗЧ ОУН:

"В трагічну хвилину смерти нашого довголітнього Провідника, Великого Сина Українського Народу, славної пам'яти Степана Бандери, закликаємо Вас зберегти у Ваших, скованих болем, серцях тверду віру в перемогу нашої святої справи і непохитно стояти в лавах Організації Українських Націоналістів та ще міцніше і завзятіше згуртувати всі свої сили до дальшої боротьби.

Париж, Роттердам, Білогорща, Мюнхен – криваві етапи на шляху до визволення України, на яких поклали свої голови найкращі борці – є доказом великої жорстокости відвічного ворога України, Москви, що фізичним нищенням провідників намагається обезголовити організовану бойову силу українського народу.

На крові поляглих героїв української визвольної боротьби завжди виростав героїчний міт, який святим вогнем запалював нових борців до продовження боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Довголітній досвід, набутий кадрами ОУН під проводом Степана Бандери, і визначені ним політичні напрямні є те, чого ворог вбити не може. Вони визначають на майбутнє незмінність нашого дотеперішнього шляху.

Наша непохитність, єдність, активність і витривалість – це єдина відповідь ворогові на його підступні і скритовбивчі удари, якими він хоче застрашувати і терором послабити провідну силу найбільшої поневоленої ним країни".

Вшановуючи пам'ять Степана Бандери, провід ЗЧ ОУН прийняв рішення для членів і симпатиків Організації, запровадити двомісячну жалобу від 15 жовтня до 15 грудня 1959 року. Окрім, націоналістів спонтанно з ними солідаризувалося значна кількість українців в діаспорі, відміняючи різного роду заплановані на той час свята, забави, танці тощо.

Протягом даного часу по всіх майже осередках української діаспори служили Служби Божі і панахиди, відбувалися меморіальні зібрання та урочисті академії на честь Провідника. Заупокійні Служби Божі одночасно відправляли 8-12 священиків, а також виголошували хвилюючі промови, які підкреслювали в них значення тої великої жертовності, що її офірував для Батьківщини Степан Бандера.

Одночасно було організовано антирадянські демонстрації та віча у Великобританії – 48, Німеччині – 15, Франції – 7, Бельгії – 4, Австрії й Голландії – по 1, в Канаді і США – по 50, Аргентині й Бразилії – по 3, Австралії – 3.

Ветеран зовнішньої розвідки КГБ та учасник операцій проти ЗЧ ОУН Георгій Саннiков у спогадах "Велике полювання" зазначив: "Похорон Бандери перетворився на могутню демонстрацію єдності i згуртованості закордонних українських націоналістів. Смерть Бандери сконсолідувала ворожі Радянському Союзу сили в середовищі української емiграцiї". На його думку Бандера, "перетворився з нашою допомогою в націоналістичного Ісуса Христа".

Постать Бандери після смерті й надалі залишається в епіцентрі боротьби, як символ українського визвольного руху, та постійно використовується в політичній та збройній боротьбі 2014 року. Визнання й вшанування, усіх без винятку, борців за волю України – свідчення зрілості України як держави, яка сама вирішує, яких героїв їй шанувати і яке майбутнє їй будувати.

Микола Посівнич
Кандидат історичних наук, президент фонду "Літопис УПА" (м. Львів). Остання книга - "Воєнно-політична діяльність ОУН у 1929-1939 рр." (20

Павлоградське антирадянське повстання.

Про Павлоградське повстання довго мовчали.

Дніпропетровськ – На Придніпров’ї досліджують багато десятиліть замовчувану сторінку історії краю – Павлоградське антирадянське повстання 1930-го року. У ньому взяло участь півтори тисячі селян, доведених до відчаю продзаготівлями та примусовою колективізацією. Очевидці подій і нащадки страчених активістів того повстання досі побоюються давати свідчення, але дослідникам вдалось відшукати вже чимало інформації.

Краєзнавець Федір Гапчич історією Павлоградського антирадянського постання цікавиться вже багато років – збирає експонати для сільського музею. Розказує: у 20-30 роках минулого століття на теренах району мешкало багато переселенців з Курської та Харківської губерній. Ці люди не знали, що таке кріпацтво, жили заможно, радянську колективізацію та продзаготівлі переживали болісно. Зрештою, на початку квітня 1930 року, не витримали – повстали. Виступ тривав усього кілька днів. Озброєні мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали свою акцію на одному з хуторів і вирушили довколишніми селами, поповнюючи свої лави. Бунтівники розправлялися із партійними активістами і планували йти на Павлоград, де за домовленістю одного з ватажків повстання, їх мали підтримати співробітники районного відділку міліції. Але зрештою ці плани не здійснилися. На придушення акції влада кинула сотні краще озброєних та організованих чекістів і міліціонерів. Бунтівники поступилися. Три десятки повстанців розстріляли, двісті – ув’язнили.

Ще лишились очевидці тих подій

Зараз у селах Павлоградщини ще лишились очевидці тих подій, каже Федір Гапчич, однак говорити вони досі побоюються. Багато хто свого часу відмовився від родичів-учасників виступу

«Про ці події місцеві мешканці говорили тільки одне – це заборонена тема. Тільки з 1991-го року потроху почали розповідати. «П’ятоапрельщики» – так їх називали. Засуджені за повстання, відбувши термін покарання, не мали права повертатись додому. Основна маса селян Тернівки і Богданівки не повернулись. За переписом населення, на 1937 рік кількість жителів зменшилась у два-три рази в цих населених пунктах», – розповідає краєзнавець. Про Павлоградське повстання тривалий час мовчали й офіційні джерела. Усі документи зберігались в Галузевому державному архіві КДБ під грифом «таємно». Зараз, коли вони вже розсекречені, науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею Людмила Маркова зізнається: ті події вражають жорстокістю карателів, запеклістю повстанців. «Тепер, коли відкрились документи, ми можемо знати правду. І кожен з нас може, прочитавши саме справжні документи, може судити про те, як це відбувалось», – зазначає Людмила Маркова.

Документи та свідчення людей, зібрані істориками та краєзнавцями, лягли в основу першої і єдиної доки книги про Павлоградське повстання, виданої коштом міжнародної громадської організації «Інститут Україніки». Акцент робили на усні розповіді людей, розповідає директор «Інститут україніки» Ірина Довгалюк, за три роки роботи загалом записали понад 500 годин свідчень.

«Наша основне завдання – не зібрати документи, а записати усну історію, те, що люди пам’ятають, те, що люди пережили, адже це головні свідчення. Документи можна буде прочитати і проаналізувати ще й через сто років, а люди йдуть від нас, зникають джерела інформації», – каже Ірина Довгалюк. Придніпров’я має ще не одну «білу пляму» в своїй історії часів СРСР. Зараз науковці досліджують також антирадянське повстання в Оріхівському районі Запорізької області, який був частиною Дніпропетровщини. Книга про Оріхівський виступ має побачити світ уже цього року.

Фемен в Білорусі, сміх крізь сльози.

rofl Фемен цього разу відмочили не по дитячому, за сміливість та гумор я навіть почав поважати їх. Сміявся аж плакав коли бачив пародію на бацьку в погонах з вусами, оселедцем та мошчьною звіздою під цицьками smeh

Я під столом, бацька вийшов КДБ своє оглянути :) )))) http://photo.i.ua/user/323465/289877/8388096/

Скоріш за все вони так і залишаться роздягнутими безмозкими ляльками в чиїхсь руках, що борються проти Євро 2012 в Україні та проституції голими цицьками в Польщі (як так і не зрозумів чи вони закликали до секстуризму в Україну чи грошей просто так хотіли, а що зрозуміли іноземці годі й гадати). Але спектр вражень бацькове КГБ їм забезпечило, в цьому сумнівів я думаю ні в кого нема. 

""Щойно вийшла на зв'язок одна з трьох зниклих в Білорусі активістка FEMEN Інна Шевченко. Інна повідомила, що вона і дві соратниці вчора о 19.00 на вокзалі Мінська були захоплені міліцією і КДБшниками. Їм зав'язали очі і всю ніч возили в автобусі, завезли в ліс, облили маслом, примушували роздягатися, погрожуючи підпалом, погрожуючи ножем, яким пізніше відрізали волосся", - наголошується в повідомленні. За інформацією FEMEN, що все відбувається КДБісти знімали на відеокамеру. "Потім їх (активісток ) викинули голими в лісі без документів. До села Беки, Єльського району, Гомельської області дівчата дісталися пішки з лісу" - стверджують у жіночому русі."

FEMEN заявляє про знущання в Білорусі  http://fakty.ictv.ua/index/read-news/id/1437741#main  


33%, 13 голосов

40%, 16 голосов

10%, 4 голоса

18%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая