Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Покохайте Україну!!! (Змийте синю фарбу з тіла)

  • 20.02.10, 19:09
Розфарбовані всі в синій колір,
Позшивались в людей їхні губи,
Вже затихли Галас і Гомір,
Вже одягнуті чорні костюми...
Рот закритий стрічками білими...
Ось такого чекали майбутнього?!!!
По кутках люди виють слізьми біло-сірими,
Бо не має в країні щось путнього...


Схаменіться нарешті, вкраїнці!!!
Об`єднайтесь!!! Воно того варте.
І зніміть окуляри ті сині,
Підніміться з колін! Нумо! Встаньте!!!
Покажіть всю любов до країни,
До тієї, що ніжно плекала.
Хай квітує, живе Україна!!!
Вона й так на це довго чекала.
Українці, якнайшвидш підійміться
Й дорогої секунди не гайте,
І за руки скоріше візьміться...
І не серцем - душею Вкраїну кохайте!!!

Про Україну...

Бачу, земле, твоїм багатством 
підкупили твоїх людей, 
із небес твоїх злазить птаство 
і вивчає молитву курей... 

По тобі сновитає совість, 
від села до села бреде, 
душу викраде і натомість 
грудку золота покладе... 

Бачу, земле, немов помиї, 
виливають на тебе глум, – 
перезув я з краси твоєї 
дивні очі у тихий сум…

 

© Ярослав Павуляк, семидесяті 

http://uk.wikipedia.org/wiki/Павуляк_Ярослав_Іванович 

Хворе суспільство або Ми самі гідні тих, кого вибираємо

Хворе суспільство
або
 Ми самі гідні тих, кого вибираємо

En tout cas le diable n'y perd rien 
 (при усіх обставинахбіс нічого не втрачає)




Строго кажучи, усе у цьому світі повторюється. І наші проблеми далеко не нові. Щоб зовсім глибоко в історію не занурюватися, можна провести порівняння з історією Візантії, держави близьке по духу, яке безпосередньо вплинуло на формування історичної основи сучасної України. 

 Політичні сили Імперії - партії, які також розрізнялися суспільством за кольором власних атрибутів, не мали скільки-небудь істотних відмінностей в ідеологічному плані. Крім того, більш вражаючу схожість мають і методи брудної політичної боротьби, і глибина бюрократизму (у поганому розумінні цього слова) влади, і її ж корумпованість на тлі повного небажання еліти вирішувати життєво важливі питання устрою держави не оглядаючись на особистий інтерес.
Проте, цікавіше провести аналогію з державою яка примудрилася збудувати нормальне демократичне суспільство. Тому, у продовження історичного екскурсу, з метою провести аналогії партійного будівництва в інший історичний період, так і згадуються мудрі слова Отто фон Бісмарка. ("Думки і спогади", МОСКВА - 1940)

"Озираючись назад на ці події, я бачу в них сумний доказ того, до яких меж нечесності і повної втрати патріотизму доводить у нас партійна ненависть політичні партії. Нехай щось подібне мало місце і ще де-небудь, але я не знаю іншої країни, в якій єдине національне почуття і любов до спільної батьківщини створювали б розгулу партійних пристрастей такі слабкі перешкоди, як у нас. Слова, що вважаються апокрифічними, вкладені Плутархом у вуста Цезаря про те що краще бути першим в жалюгідному гірському селі, ніж другим у Римі, завжди справляли на мене враження чисто німецької ідеї. Занадто багато хто серед нас діє в громадському житті саме так, і шукають село, а якщо не можуть знайти його географічно, то фракцію, або ж підфракцію і кліку, де вони могли б бути першими".
 
Саме тому усі наші партії не мають ідеологічної основи, а якщо бути точними, членів партії об'єднують суто меркантильні інтереси, а звідси і масові переходи з однієї партії в іншу (чи метушня по фракціях) в залежності від політичної кон'юнктури, і часті зміні партійної точки зору на одні і ті ж питання.
 
"Партії відрізняються один від одного не стільки своїми програмами і принципами, скільки тими особами, які стоять, подібно кондот’єрам, на чолі кожної з них і прагнуть завербувати собі за можливості більшу свиту з депутатів і кар'єристів-журналістів, що розраховують прийти до влади разом зі своїм вождем або вождями. Принципові програмні відмінності, які змушували б фракції до взаємної боротьби і ворожнечі, не настільки сильні, щоб пояснити ту пристрасну боротьбу, яку ці фракції вважають потрібними вести один проти одного". 

Те, з яким розлюченням партійні глашатаї ведуть боротьбу, викликає у думаючих людей у кращому разі, посмішку, а в гіршому… При цьому ми ж прекрасно розуміємо, що за формулюваннями і фразами, які потім нескінченно цитують як політичні анекдоти, стоять "ідеологи" партійних лідерів, що "вибудовують" картинку - вигляд вождя і його партії в сприятливому ракурсі. І про це писав Бісмарк:

"Партії групуються не лише в залежності від тих або інших економічних інтересів, вони борються на користь вождів фракцій, які змагаються один з одним, у відповідності до їх особистої волі і їх видів на кар'єру. Питання зводиться не до відмінності в принципах, а до того, Кифин ти або Павлів"?

І вже як наслідок та боротьба, яку ми нині спостерігаємо, а головне її результати, нічого спільного з нормальним розвитком країни не має. Той бруд, який виливається з екранів телевізора, динаміків приймачів і сторінок газет, для тих, хто виливає, логічний і виправданий. Адже переможців не судять, і для досягнення мети виправдані усі засоби.

"У політиці, як і в області релігії, вірянин - невіруючому іншого аргументу окрім одного повторюваного на тисячі ладів : мої політичні переконання правильні, а твої - помилкові; моя віра угодна богові, твоя невіра веде до прокляття. 
Хто в якій-небудь іншій області, окрім партійної боротьби, охоче узяв би на себе роль безсовісного наклепника? Але як тільки людина може виправдатися перед власною совістю і своєю фракцією тим, що виступає в партійних інтересах, так будь-яка підлість вважається дозволеною або хоч би простимою".



Чим не сучасна Україна! Правда з однією поправкою: події, що коментуються Бісмарком, відбувалися близько 150 - 130 років тому. А що у нас. Чи ми вчимося демократії? Говорять, що розумний вчиться на своїх помилках, а мудрий - на чужих. Сучасна Україна (правильніше сказати соціум) не вчиться взагалі: ні на своїх помилках, ні на чужих. 
Те, що відбувається в політикумі України - взаємна недоброзичливість партій і їх вождів, готовність жертвувати інтересами країни заради партійних і особистих інтересів, є вірною ознакою політичного кар'єризму, а точніше - злочином по відношенню до суспільства, яке їх обирає. 
А оскільки самі вибираємо, то самі і винні. А якщо не розуміємо, що робимо, то хто нам лікар.

Дмитро Новицький, 
20 лютого 2010 р.




Чим закінчиться "великий" суд Тимошенко-Янукович?

Пропоную робити прогнози. Подивимося всі разом, чий прогноз буде найвдалішим.

Болить...

Згадується в ці дні Шевченкове:

 

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком...

 

Здається, кожен рядок Тарасового послання "І мертвим, і живим..." - звернений до сьогодення. Забули? Перечитайте повністю:

http://www.management.com.ua/vision/vis008.html

Болить... Україна у серці болить...

Пишайся, Донбасе! Сергій Бубка - родич Івана Огієнка!

Він не тільки великий спортсмен, а ще й родич видатного діяча української культури, духовності у прямому сенсі та важливої фігури в українському національному відродженні.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7e1d38172dc/

ПРО ГЕНЕАЛОГІЮ

Вітаю всіх!

У мене – новина особистого характеру.

Тут, в Канаді, я дізнався про свого предка. В родині моєї мами завжди говорили, що один з наших родичів був дуже відомою людиною, видатним діячем української культури та політиком початку ХХ століття. Але говорили про це пошепки – оскільки у Радянському Союзі цей період нашої історії вважався табу. Після війни до моїх родичів – а дівоче прізвище моєї бабусі було Огієнко навіть приходили люди з відповідних органів і розпитували, чи не підтримують зв*язок з емігрантом. Зв*язку не було – тоді так було безпечніше вижити.

Через те, що зв*язок розірвався, ми знали про нього дуже мало. Але приїхавши до Канади, я вирішив співставити факти і спогади моєї тітки із реальними фактами, і з*ясувати, чи це той самий Огієнко. Поспілкувався з людьми зі діаспори, почитав місцеву літературу, і виявилося – так!

Іван Івнович Огієнко доводився рідним дядьком моїй бабусі по мамі, тобто рідним братом мого прадіда.

Для тих, хто не знає: Іван Огієнко – один з наших найвідоміших культурних діячів ХХ століття. В радянські часи його ім*я замовчувалося, хоча тепер Україна має право пишатися цією людиною енциклопедичних знань і дуже відданою своїй справі. Народився він, як і казала моя тітка, 15 січня 1882 року за новим стилем у Брусилові (зараз це Житомирська область, а тоді була Київська губернія). Був професором на кафедрі історії української культури Київського університету, міністром освіти та віросповідань в урядах Української народної республіки. В листопаді 1919 р. Симон Петлюра, емігруючи, призначив його головноуповноваженим уряду УНР.

Потім Іван Іванович і сам емігрував. Між двома війнами мешкав у Польщі, де видавав культурницькі журнали та книги. Переклав українською мовою Біблію, Слово о полку Ігоревім, упорядкував кілька перших в нашій історії підручників з історії української мови та культури. Він знав кілька мов, в тому числі давніх, і був прихильником автономії української церкви. Після смерті дружини постригся у церковний сан. Після Другої світової війни перебрався спершу до Швейцарії, а потім до Канади. Під іменем митрополита Іларіона став головою Греко-Православної Церкви Канади.

Як я зрозумів, для українців Канади він був справжнім духовним лідером, видатним ученим і патріотом до останніх днів свого життя.

Помер у Вінніпезі на 91 році життя.

Тьотя Валя, яка першою розповіла мені про Огієнка, часто каже: "Мабуть, недарма у тебе в житті все складається саме так".

Думаю. що найближчим часом я з*їжджу у Вінніпег на могилу Івана Івановича.


89%, 8 голосів

0%, 0 голосів

11%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Юлія Тимошенко братиме участь у засіданні ВАСУ



Кандидат в Президенти Юлія Тимошенко завтра візьме участь у першому засіданні Вищого адміністративного суду, який в п’ятницю об 11:00 розпочне розгляд справи за її позовною заявою про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення Центральної виборчої комісії про встановлення офіційних результатів президентських виборів.

"Я думаю, що обов’язково Юлія Володимирівна буде на першому засіданні з розгляду цієї справи", - сказав керівник Центрального виборчого штабу Олександр Турчинов.

Передбачається, що підтримати свого кандидата Юлію Тимошенко під час судового розгляду до будівлі Вищого адміністративного суду (вул. Московська, 8) прийдуть її прихильники.

Як відомо, 16 лютого, кандидат на посаду Президента Юлія Тимошенко подала до Вищого адміністративного суду України позовну заяву щодо незаконності протоколу Центральної виборчої комісії про встановлення офіційних результатів виборів глави держави.

17 лютого ВАСУ відкрив провадження в адміністративній справі за позовом Юлії Тимошенко до Центральної виборчої комісії. Ухвалою суду визначено, що позовну заяву було подано у встановлений законом строк, і вона відповідає вимогам ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України.

Того ж дня Вищий адміністративний суд частково задовольнив клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову Юлії Тимошенко та зупинив дію рішення ЦВК про встановлення результатів повторного голосування з виборів Президента та обрання Віктора Януковича Президентом України до закінчення розгляду даної адміністративної справи.

ВАСУ визначив, що судове засідання для розгляду справи за позовом кандидата на пост Президента України Юлії Тимошенко до Центральної виборчої комісії відбудеться 19 лютого 2010 року об 11:00.

Згідно з ухвалою суду, справа розглядатиметься колегією суддів у складі всіх суддів Вищого адміністративного суду, крім суддів, які відсутні з поважних причин. Суддя-доповідач у справі – Олександр Нечитайло.

Повний текст позовної заяви Юлії Тимошенко читайте тут

http://www.tymoshenko.ua/uk/article/o7xcwoua

Медведєв хоче на "коронацію" Януковича, але боїться

Президент Росії Дмитро Медведєв планує приїхати на інавгурацію новообраного президента України Віктора Януковича.

Про це УНІАН повідомило поінформоване джерело.

"Дмитро Анатолійович Медведєв виявляє бажання приїхати на інавгурацію Віктора Януковича до Києва", - сказав співрозмовник.

Він підкреслив, що візит готується, але у російської сторони залишаються великі побоювання, що сторона, яка програла на виборах президента спробує в парламенті зірвати саму церемонію інавгурації.

"Якщо буде загроза, що церемонія інавгурації буде зірвана, візит може не відбутися", - сказав він.

Співрозмовник також повідомив, що попередньо по дипломатичних каналах обговорюється можливість організації візиту Януковича як президента України до РФ.

Як відомо, 16 лютого Верховна Рада прийняла постанову про проведення 25 лютого інавгурації новообраного президента.

Того ж дня Юлія Тимошенко оскаржила у Вищому адміністративному суді рішення Центральної виборчої комісії, яким Янукович визнаний переможцем президентських виборів.

17 лютого ВАС призупинив дію рішення ЦВК про встановлення результатів виборів і обрання Януковича президентом.

Українська правда.

Кілька фактів з життя Романа Шухевича

Підсумки і напрямки

Богдан Чайківський

“ФАМА” - РЕКЛАМНА ФІРМА РОМАНА ШУХЕВИЧА
(уривок з книги)

***
   З Романом я побачився аж у червні 1941 року, коли вже почалася війна і “Нахтігаль” примарширував до Львова. Роман якраз пережив велику трагедію, бо знайшов свого брата Юрка замордованого в тюрмі НКВД на вул. Лонського. Батьки були схоровані, бідні. Я часто заходив до них, майже щодня, бо жив недалеко, на сусідній вулиці Малаховській. Я сидів з Романом на сходах вечором. Він мені казав, що німці ніколи війни не виграють. Я йому на це: “Ти не бачив совєтської армії?” А він далі говорив що все ж таки війну виграють англійці і совєти.
   [ далі ББ ]

"В Україні" чи "на Україні"

Сьогодні серед наших співвітчизників точиться неформальна дискусія щодо того, як правильно слід казати:  "в Україні" чи "на Україні" Ось як висловлюється щодо даної  синтаксичної побудови відомий український філолог професор Олександр Пономарів:

Ще за радянських часів багато хто цікавився, чому чуємо й читаємо в Росії, у Франції, в Англії, у Вірменії, але на Україні. Після того, як наша Батьківщина відновила свою незалежність, в офіційному вжитку запанувала форма в Україні. Проте окремі громадяни її не сприймають і вишукують різні підстави, аби повернутися до старого — на Україні.

Треба сказати, що в народній творчості і в красному письменстві вживані обидві форми: на Україні і в Україні. Напр., у Т. Шевченка: «Серед степу широкого на Вкраїні милій», і «В Україну ідіть, діти, В нашу Україну». Якому ж варіантові слід віддати перевагу? Свого часу це питання глибоко дослідив великий знавець української мови Іван Огієнко. Ось що писав він у статті з промовистою назвою «В Україні, а не на Україні»:

«Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання «де» тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині… До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має в нас прецікаву історію… Цілі віки ми чули то na Ukrainie (від поляків. — О. П.), то «на Украине», а тому й защепили собі це «на Україні» як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що це власне «на» — болюча й зневажлива ознака нашого колишнього поневолення… Стара наша Русь чи Малоросія складалася з кількох частин: Галичина, Волинь, Поділля, Україна (головно Київщина). Хто слова «Русь» чи «Малоросія» вживав на означення цілого народу, для того Україна була тільки частиною; це, скажемо, завжди бачимо в XVII—XVIII віках, наприклад, в універсалах Богдана Великого або в літопису Величка й ін. Україна мислилась тоді частиною цілого народу, Руси, а тому вислів на Україні був нормальний…

Але вже за старих часів дехто розумів Україну значно ширше, а тому й писав в Україні… Шевченко у своїх творах звичайно мислив Україну як назву для всього нашого народу, а тому й уживав на питання де місцевого відмінка з прийменником в: У нас в Україні старий Котляревський отак щебетав. Було колись в Україні лихо танцювало. На весь світ почули, що діялось в Україні. Виріжуть гайдамаки ворогів в Україні. Сю ніч будуть в Україні родитись близнята. Мені однаково, чи буду я жить в Україні чи ні; також на питання куди: В Україну ідіть, діти, в нашу Україну. Сини мої, летіть в Україну. Линуть в свою Україну тощо… Але звичайний традиційний погляд, що Україна — то частина другої держави, несвідомо захоплював і Шевченка, чому й він нерідко писав на Україні, на Україну… Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати тільки в Україні, в Україну, викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення» (Рідна мова. 1935. Ч. 2. С. 67—72).

Отже, основною (а в офіційному мовленні єдиною) формою є в Україні. Проте не варто виправляти фольклорних та літературних творів, де з історичних причин уживаний вислів на Україні.