Бачу, земле, твоїм багатством
підкупили твоїх людей,
із небес твоїх злазить птаство
і вивчає молитву курей...
По тобі сновитає совість,
від села до села бреде,
душу викраде і натомість
грудку золота покладе...
Бачу, земле, немов помиї,
виливають на тебе глум, –
перезув я з краси твоєї
дивні очі у тихий сум…