хочу сюди!
 

Оксана

34 роки, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 55-62 років

Замітки з міткою «герої україни»

НАТО - не бійся росії, Україна тебе захистить!

Ми повинні боротися, нам не можна випалювати емоції, щоб не перегоріти – звернення Президента України

28 березня 2022 року - 23:55

Ми повинні боротися, нам не можна випалювати емоції, щоб не перегоріти – звернення Президента України

Мудрий народе міцної країни!

Сьогодні в нас хороша новина. Наші захисники просуваються на Київщині, повертають контроль над українською територією.

Звільнили Ірпінь. Молодці! Вдячний кожному і кожній – усім, хто працював на цей результат. Окупантів відштовхують від Ірпеня. Відштовхують від Києва.

Проте все ж зарано говорити про безпеку в цій частині нашої області. Бойові дії тривають.

Російські війська утримують під своїм контролем північ Київщини, мають ресурси й живу силу. Намагаються відновлювати розбиті підрозділи. Рівень їхніх втрат навіть у 90% не є для них аргументом, щоб зупинятися. Сотні й сотні одиниць спаленої та залишеної ворожої техніки не переконують їх, що так буде з кожним.

Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас, південь України – ситуація всюди залишається напруженою, дуже складною.

Це безжальна війна проти нашого народу, проти наших людей, проти наших дітей.

Станом на цей день відомо про загибель 143 дітей. Маріуполь так і залишається заблокованим. Російські війська не дали організувати сьогодні жодного гуманітарного коридору, не дали «тишу». Тому ситуацію зараз треба сприймати врівноважено, мудро. Наскільки це можливо. Без надмірної ейфорії від успіхів. Але й без самонакручування. Нам ще потрібен час. Нам ще потрібна зброя. Ми ще повинні боротися, повинні терпіти. Нам не можна випалювати емоції зараз. Не можна завищувати очікування. Просто щоб не перегоріти.

Говорив з лідерами держав-партнерів. Був дуже активний дипломатичний день.

Прем'єр-міністр Великої Британії Джонсон, Прем'єр-міністр Канади Трюдо, канцлер Німеччини Шольц, Прем'єр-міністр Італії Драґі та Президент Азербайджану Ільхам Алієв.

Домовилися з Британією про ще більшу підтримку нашої оборони й посилення санкцій проти Російської Федерації. Канада також підтримує більш жорстке реагування світу на катастрофу, створену російськими військами в українських містах.

У розмові з канцлером Німеччини Шольцом також приділив значну увагу необхідності посилити санаційний тиск на Росію.

Подякував Президенту Азербайджану за надану Україні гуманітарну підтримку, поінформував про стан справ на територіях, куди зайшли російські війська.

Італія погодилася стати одним з гарантів безпеки України у відповідній новій системі гарантій, яку ми опрацьовуємо.

Завтра продовжу цю активність. Говоритиму з іншими лідерами світу. Буду працювати і з міжнародними організаціями, з народами Європи та світу.

Україна не може погодитись і не буде погоджуватися з пасивною санкційною позицією деяких суб'єктів щодо Росії. Не повинно бути жодних «підвішених» санкційних пакетів – мовляв, якщо російські війська зроблять щось, то тоді буде якась відповідь...

Ми вже пройшли цю історію в минулому році, коли ми говорили, що потрібні потужні превентивні санкції проти Росії, щоб не було вторгнення. Превентивний пакет не зробили. Повномасштабна війна почалася. Зараз багато натяків і попереджень про те, що нібито посилення санкцій, наприклад у вигляді ембарго на постачання російської нафти у Європу, буде у разі, якщо Росія застосує хімічну зброю. Просто немає слів.

Лише вдумайтеся, до чого це все дійшло. Чекати на хімічну зброю... Ми, живі люди, повинні чекати… А хіба все, що російські військові роблять до цього і вже зробили, не заслуговує на нафтове ембарго? Фосфорні бомби не заслуговують? Обстріляне хімічне виробництво чи обстріляна атомна станція не заслуговують?

Для нас важливо, щоб санкційні пакети були дієвими й достатньо серйозними, зважаючи на те, що вже робиться проти України Російською Федерацією.

Якщо ж санкційні пакети слабкі або працюють недостатньо, якщо їх можна обходити, то це створює в керівництва Росії небезпечну ілюзію, ніби вони можуть дозволяти собі й надалі те, що роблять зараз. А за це платять українці – своїми життями. Тисячами життів.

Тому вже з цього тижня ми створюємо при Офісі Президента групу експертів – українських і міжнародних, які на постійній основі будуть аналізувати застосовані проти Росії санкції – на що вони реально впливають.

Наша мета – щоб санкції працювали так, як це й задумувалось. І щоб не було жодної можливості їх обходити. Це має бути метою й для всього демократичного світу – без жодних винятків. Жодних.

Протягом тижня виступатиму в парламентах країн-партнерів: Данія, Норвегія, Нідерланди, Греція, Австралія. Важливо, що це виступи не просто перед політиками, це виступи перед суспільствами.

Перед мільйонами людей, які хочуть почути Україну й готові почути її, щоб допомогти, підтримати. Які відчувають, що ми боремось за нашу спільну свободу. Одну для всіх людей на нашій землі.

Всюди підкреслюватиму, що ніхто не має права використовувати життя українців, щоб урятувати якісь прибутки в Росії чи спільні з Росією. І українці не повинні гинути тільки через те, що дехто не може знайти в собі сміливість, щоб передати Україні необхідну зброю.

Страх завжди робить співвідповідальним. Якщо хтось боїться Росії, якщо боїться ухвалити необхідні важливі для нас рішення, зокрема для того, щоб ми отримали літаки, танки, необхідну артилерію, снаряди, то це робить цих людей співвідповідальними за катастрофу, яку російські війська створили в наших містах.

Бо якщо могли врятувати – повинні були врятувати.

Народи Європи, народи світу точно мене почують і точно підтримають. А всім політикам варто подумати вже зараз, що в них залишиться, якщо вони не відповідатимуть позиції свого народу.

І наостанок. Вже традиційне.

Щойно перед тим, як записувати це звернення до вас, рідні українці, я підписав два важливих укази про нагородження військовослужбовців Збройних Сил України державними нагородами. За поданням нашого Головнокомандувача нагороджуються 302 наших захисники.

Дякую за службу вам всім!

Слава всім нашим героям!

Слава Україні!

Герої і зрадники українських ЗМІ



Коментар БГ: Хочете знати, як виглядають інформаційні стукачі ворогу у наших електронних ЗМІ з дуже патріотичними назвами? Ось як! Зверніть увагу на чому аж чотири рази робиться акцент у цьому матеріалі: "на флешці, схованій у цукерці"! Дурня-дурнею інфа, тоді для чого і для кого? Однозначно тут наголос для нишпорок на блок-постах РФ пильніше обшукувати і відбирати навіть цукерки. Як вже задрали оці путінські проплачені ЗМІ в Україні з їхніми "консервами" агентури.

Семчишин-"Кривоніс" бойовий командир УПА

Біографія і суть життя бойового командира УПА Семчишин-"Кривоноса"



Вистояли перший день війни великої



24 лютого 2022 року постане однозначно датою межі до і після неї, бо хоч наша війна йшла вже 8-й рік, але була дещо регіональна і Світом ігнорована на догоду Путину, якого всі перші особи різних країн хотіли "приручити", але як ведмедя не потішай, як старіє — то казиться і його пристрілюють. Ось і тепер та потвора явно втрачає розумові здібності і творить злочини як кажуть: втративши всіляку обережність і страх, бо вже є напівтруп. Відсьогодні все змінилося: повномасштабний наступ військ збройних сил Російської Федерації з різних напрямків по всьому кордону України переводить малу війну у велику і навіть Світову, судячи за підтримки іншими державами України і засудженням дій РФ. 
Перший дуже важкий день війни ми вистояли і це все, що варто знати.
Світ підтримує нас і буде допомагати всіма можливими речами, окрім напряму - військами. Тобто, воювати українцям доведеться самим з дуже сильним ворогом невідомо скільки часу, але і вибору у нас немає, бо капітуляція буде та сама загибель, тож в бою буде значно більше шансів вистояти і вижити, чим у полоні окупації. Геноцид, голодомори і депортації Росія вміє організувати як ніхто інший, отож маємо битися, битися і ще раз — битися!
Вибору у нас немає — тільки бій!
Слава Україні! Героям Слава!

Богдан Гордасевич
24 лютого 2022 р.

29 січня – День пам’яті героїв Крут

29 січня – День пам’яті героїв Крут
29 січня – День пам’яті героїв Крут

КИЇВ. 29 січня.  

День пам’яті героїв Крут

Цього дня українці шанують пам’ять героїв Крут – студентів, які відчайдушно стримували більшовицький наступ біля залізничної станції, що дало час українській делегації укласти Берестейський договір.

Стратегічно важливу станцію під Черніговом, яка вела до Києва, захищали студенти старших курсів першої в Україні юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького. На допомогу до них скерували Студентський курінь і так званий курінь “Смерті”. Наймолодшим бійцям було по 16 років.

Вранці 29 січня на українські позиції напала 4-тисячна армія червоноармійців. Запеклий бій тривав цілий день. Під вечір українські сили почали відступати в бік Києва і знищувати за собою колії.

У темряві заблукало 27 юнаків. Їх взяли в полон більшовики, а потім убили.

Хлопців поховали біля Аскольдової могили в Києві.

Герой України Степан Бандера


БАНДЕРА: СТАРІ ТА НОВІ МІФИ

 

 

З тих пір, як на переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім'я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії. 

 

 

 

 
Календарні дати повертають до життя старі і призабуті радянські пропагандистські кліше (терорист, зрадник, колаборант), які подаються як «нове бачення» істориків. Схоже було в 2007 році зі століттям Романа Шухевича. У випадку з Бандерою, судячи з дотеперішніх публікацій, до цих штампів додаються ще й нові стереотипи....
 
 

На переломі 1935-1936 років Степан Бандера опинився на лаві підсудних у Варшаві, його ім'я перебуває в епіцентрі словесних баталій. Вже понад сімдесят років українці, поляки, росіяни, євреї, представники інших національностей дискутують про його місце і роль в історії.

 

Попри відмінності між носіями стереотипів, є два суттєві об'єднуючі моменти. Перший принциповий момент: такі стереотипи  підводять до висновку, що Бандера в жодному випадку не може бути національним героєм. Другий момент методологічний, але не менш важливий: роблячи ті чи інші висновки про Бандеру, історики та публіцисти, які представляють обидві згадані тенденції, не вважають за необхідне покликатися на документальні джерела. В результаті до радянських аксіом, що не потребували доведення, на кшталт «Бандера - нацистський прислужник», додалися новітні: «Бандера не визнавав демократичних принципів, закладених ІІІ Збором ОУН» чи навіть «виступав проти створення УПА». Для остаточного спростування стереотипів потрібні серйозні, оперті на широку джерельну базу дослідження. Проте реальність зобов'язує ризикнути зробити це в межах невеликої публіцистичної статті.

 

 

 

ТЕРОРИСТ

 

Цей штамп щодо Степана Бандери, напевно, найстаріший, адже терористом його називала ще польська влада. Відповідаючи на цей закид на суді у Варшаві, він чітко показав своє ставлення до терористичних методів боротьби в тактиці ОУН: «Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів та їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є  терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Заявляю, що ні програмово, ні, якщо йде мова про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є першою, але рівнорядною з іншими ділянками. Тому, що в цій залі розглядали атентати, що їх виконувала Організація, міг би хтось думати, що Організація не числиться з життям людини взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які  весь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони знають його вартість. ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить, але - наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки реалізувати. Вам найкраще  відомо, що я знав, що накладу головою, і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік із переконанням, що втрачу життя, я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втрати життя. Але впродовж цілого того часу я не переживав того, що переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика і того, хто вбив Пєрацького».

 

Терористами польська влада називала не лише Степана Бандеру, але і його соратників, котрі боролися в рядах Української військової організації чи ОУН. Як свого часу росіяни називали Юзефа Пілсудського та діячів Польської військової організації, які боролися проти російської влади. Як, зрештою, у всі часи називає революціонерів будь-яка окупаційна влада. Насильство, освячене державною владою, називають політикою, навіть якщо її результатом будуть тисячі чи мільйони загиблих. Силова спроба протистояти цьому насильству поза державними інституціями автоматично шельмується як терор. Тому практично кожен національно-визвольний рух проходить етап, коли його представляють як терористичний, а його антиокупаційну боротьбу як терористичні акти. Щойно після того, коли цей рух набирає обертів, переростає з формату збройної боротьби окремої організації в загальнонаціональну боротьбу, знаходить собі союзників у світі і, врешті, перемагає, лише тоді він позбавляється цього принизливого тавра. Польський, ірландський, єврейський національно-визвольні рухи демонструють саме такі сценарії розвитку. Колишні терористи Пілсудський, Коллінз, Бегін після перемоги ставали національними героями та керівниками відновлених держав. Діячі українського визвольного руху, які протиставилися державному терору Польщі, СРСР та Німеччини, не дожили до своєї перемоги. Проте створення незалежної  української держави - свідчення перемоги їхнього руху, а тому настав час позбавити їх тавра «терористів».

 

 

 

КОЛАБОРАНТ

 

Основним елементом радянської пропаганди, спрямованої проти ОУН та УПА, було постійне звинувачення у колаборації з нацистами. І, не зважаючи на опубліковані тисячі документів, десятки досліджень про антинацистську боротьбу  українських націоналістів, цей міф продовжує існувати. В межах пропаганди Степан Бандера розглядався, часом розглядається й досі, як мало не головний приспішник Гітлера в Україні. Тим часом Бандера скептично оцінював можливість використання німецької допомоги у відродженні України. Цей момент став одним із ключових в його дискусії зі старшими членами ОУН, яка закінчилася розколом організації. Андрій Мельник та інші ветерани визвольних змагань 1917-1920-х років, опираючись на досвід 1918 року, були переконані, що лише українсько-німецька співпраця може привести до незалежності. Степан Бандера головним вважав принцип опори на власні сили, а зовнішню допомогу розглядав лише як імовірний допоміжний засіб. Не маючи довіри до німців, він шукав інших союзників: в 1940 році через свого брата Олександра Степан Бандера, зокрема, вів переговори з міністром закордонних справ Італії Чіано щодо можливої італійської підтримки українського визвольного руху. Поряд з тим, розроблялася концепція створення фронту поневолених народів. Актуальність таких кроків посилювала міжнародна ситуація після 23 серпня 1939 року, коли Німеччина стала союзником головного ворога ОУН - СРСР. Пакт Молотова-Ріббентропа ще раз довів, що в справі відновлення української держави не слід цілковито покладатися на німців. Тому 30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України без жодного узгодження із «союзниками». Не зважаючи на наявні в ньому дипломатичні дифірамби на адресу Гітлера, німці чітко зрозуміли, що їх ставлять перед доконаним фактом. Аби спинити «українську самодіяльність», поліція негайно затримує Степан Бандеру і ставить перед ним вимогу відкликання Акту. Це була пропозиція, від якої не можна відмовлятися, але Бандера зробив це. Всім, хто досі вірить у Бандеру-«німецького підлабузника» раджу почитати унікальний німецький документ - протокол розмови керівника ОУН із заступником державного секретаря Ернстом Кундтом від 3 липня 1941 року. 32-літній юнак, вчорашній політв'язень, керівник підпільної організації поневоленого народу проти високопоставленого чиновника Третього рейху, перед яким тремтіли керівники держав. У відповідь на звинувачення в неузгодженості дій націоналістів з німецьким керівництвом Бандера бере на себе цілковиту відповідальність за Акт, більш того, додає: «Я хочу ще раз вияснити, що всі мої накази не залежали від будь-якого розпорядження чи згоди німецьких властей. Видаючи свої накази, я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу». Вдруге після 1936 року Бандера своєю принциповою позицією поставив себе перед перспективою смерті. Далі були перебування під арештом, що мало «допомогти» змінити непродумане рішення, концтабір «Заксенгаузен» як покарання за те, що це рішення не було змінене.

 

В 1944 році, коли стала зрозумілою німецька поразка на східному фронті, нацисти спробували відновити свої загравання з українцями, для чого, власне, й був залишений живим Бандера. Його вивезли із «Заксенгаузена» і поселили як арештанта в будинку під Берліном. Він щойно вийшов з табору, не мав інформації про події на фронтах, про справи в Україні. Цим пробували скористатися німці, запропонувавши очолити пронімецький український комітет, «освятити» своє присутністю черговий колабораціоністський проект. Бандера не піддався спокусі примарної влади - відмовився. Його принциповість черговий раз стала на заваді використання його самого та всього визвольного руху для реалізації чужих інтересів.

 

 

 

АВТОРИТАРНИЙ ЛІДЕР

 

Саме ця принциповість і непоступливість часом представляються як авторитаризм, нездорові амбіції чи навіть «вождистські замашки». Для довершення образу Бандери як авторитарного лідера «однозначно стверджують» про несприйняття ним демократичних цінностей як в масштабах організації, так, тим паче, держави. Скільки правди в цих тезах? Очевидно, що Бандера був амбітною людиною, вірив у визначальну роль вольових особистостей в історії, з дитинства готував себе до великої місії. Він формувався в епоху, коли авторитарні тенденції домінували повсюдно, державами керували вожді, фюрери та дуче. Проте саме Бандера очолив опозицію, яка піднялася проти «вождизму» в ОУН. Саме він і його товариші «крайовики» протиставилися спробі становлення автократичної влади в організації на чолі з Андрієм Мельником. Створений ними Революційний провід, попри значні повноваження Голови, був командою сильних керівників. Бандера як лідер вивів на керівні ролі Романа Шухевича, Василя Кука, Романа Кравчука, Дмитра Грицая, Ярослава Старуха та інших, які очолили різні ланки визвольного руху вже після його ув'язнення, які забезпечили тривалу ефективну боротьбу підпілля. Як свідчать документи, в Проводі Бандери рішення приймалися більшістю, тобто кожен голос мав значення. Саме такий стиль роботи він вважав очевидним і необхідним. В одному зі своїх листів в Україну Бандера писав: «В кожному Проводі, який я провадив, зокрема в Проводі ЗЧ (Закордонних частин) ОУН існував і дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів. Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної дискусії. Кожен член проводу має право піддавати під розгляд і вирішення Проводу кожню справу... Це елементарні засади функціонування Проводу, і ніколи не було в нас думки застосовувати іншу методу».

 

Як кожен керівник, Бандера прагнув до домінування власної політичної сили, проте ніколи не робив з цього головної цілі. Сформульований ним принцип «нашою перемогою є перемога наших ідей» реалізовувався на практиці - утворений в червні 1941 уряд (Українське державне правління) складався з керівників різних політичних сил.

 

Поширене сьогодні в історіографії та публіцистиці твердження про те, що Бандера не сприйняв рішень ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН, бо, перебуваючи в ув'язнені «пропустив процес визрівання в ОУН демократичних тенденцій», є неправдивим в кількох моментах. По-перше, Бандера ніде і ніколи не відмовлявся від рішень цього збору,  вважаючи їх зобов'язуючими як для себе, так і для всіх членів ОУН. По-друге - процес визрівання демократичних тенденцій в програмі ОУН почався не в 1943, а в 1940 році саме під керівництвом Степана Бандери. Гасло «Свобода народам! Свобода людині!», яке представляється як квінтесенція цього процесу, вперше прозвучало не  в рішеннях 1943 року, а в маніфесті ОУН з грудня 1940 р. «Бандера авторитарний вождь, який не визнає демократичних норм» - це звинувачення було сформульоване його опонентами в другій половині 1940-х років на еміграції і використовувалося в типовій для еміграції політичній боротьбі. При цьому одним із «головних речників демократизації» представлявся Микола Лебідь, людина, усунена з поста провідника ОУН в 1943 році за авторитарний стиль керування. На жаль, багато істориків некритично прийняли цей закид, не намагаючись верифікувати його з допомогою доступних джерел.

 

 

 

РОЗКОЛЬНИК

 

З політичного еміграційного протистояння проростає і наступний стереотип - розкольника. Бандера, твердять деякі публіцисти та історики, відіграв радше деструктивну, аніж позитивну роль в українському визвольному русі, адже з його ім'ям пов'язані два розколи. «Руїна», «розкол», «братовбивство» - ці поняття представляються мало не як архетипічні для української нації, як її родове прокляття. Натомість такі негативні явища є аж надто типовими для бездержавних націй, які стають об'єктом зовнішніх маніпуляцій політиків та спецслужб, аби вбачати в них щось винятково українське.

 

Очевидно, не обійшлося без таких маніпуляцій і  в розколах ОУН, відповідальність за які списують на Степана Бандеру. І якщо в питанні розколу 1940 року поки не знайдено документів, які однозначно підтверджували б його зовнішню інспірацію, то в так званому другому розколі 1954 року вона дуже чітко прослідковується. Звичайно, ця подія мала й певні об'єктивні чинники (особисті та організаційні непорозуміння), проте  безпосередньою причиною стали сфальшовані МҐБ документи та тривала оперативна гра, яка велася з українською еміграцією від імені воюючої України.

 

Важливо також оцінити вчинки самого Степана Бандери в цих критичних ситуаціях, аби дати відповідь чи заслуговує він на звинувачення у розкольництві.  І в 1940 р., і в 1954 р. бачимо його дії, спрямовані на недопущення розколу: в першому випадку неодноразові звернення та поїздка до Андрія Мельника, в другому навіть добровільний відхід з посади керівника організації задля збереження її цілісності.

 

Як і у випадку з іншими міфами про Бандеру, звинувачення у розкольництві опирається на незнання конкретних фактів чи невміння розглянути їх із ширшої перспективи. До прикладу, датою розколу по лінії бандерівці-мельниківці називають 10 лютого 1940 року - день створення Революційного проводу на чолі з Бандерою. Тим часом, ще кілька місяців після цього продовжувалися спроби залагодити конфлікт, представники обох течій працювали в одному приміщенні на вул. Зеленій у Кракові. І щойно силове захоплення приміщення бойовиками на чолі із Зиновієм Книшем (згодом одним із найбільш плодючих авторів мельниківського спрямування) і позбавлення бандерівців доступу до нього спалило мости для можливого порозуміння.

 

Потім були роки взаємної ворожнечі та звинувачень, найважчим з яких було звинувачення бандерівців у вбивстві провідних членів ОУН(м) Сеника і Сціборського. Ця справа досі залишається нез'ясованою, проте, якщо подивитися  в ширшому контексті, то важко не помітити аналогій із пізнішими подіями 1957 та 1959 років. Тоді вбивства Ребета і Бандери теж представлялися як «братовбивчі розбірки» в середовищі українських націоналістів. Щойно сенсаційне зізнання кілера від КҐБ Сташинського показало справжніх  замовників та виконавця атентатів.

 

І на завершення про розколи. Говорячи про розкол в українському русі, в нас прийнято говорити лише про його деструктивну роль. Тим часом, принаймні, конфлікт 1940 року став додатковим імпульсом для розвитку руху. Адже до його керівництва прийшли молоді енергійні люди, з новим баченням, готові до еволюції своїх світоглядних засад, геополітичних уявлень та методології боротьби. Саме ці люди, яких згодом стали називати «бандерівцями», вивели український визвольний рух на якісно новий рівень розвитку, перетворивши його в загальнонаціональний. І  тут знову напрошуються аналогії з іншими національними рухами - єврейський національний рух набув нового дихання завдяки «розкольнику» Володимиру Жаботинському, який вийшов із Всесвітньої сіоністської організації, заснувавши нову течію «сіоністів-ревізіоністів».

 

 

 

«ЛИШЕ СИМВОЛ»

 

Стереотипом, який чи не найактивніше утверджується в суспільстві сьогодні, є теза, що Бандера не може вважатися національним героєм, адже «безпосередньо не брав участь у визвольній боротьбі»: спочатку як в'язень польських  тюрем, згодом - німецького концтабору, а потім як політичний емігрант, який не мав змоги впливати на ситуацію в Україні. «Бандера лише символ боротьби» - ця фраза стала ключовою у сучасному відображенні Бандери. Проте аналіз історичних фактів чітко показує безпосередню, а часто і визначальну роль Бандери в українському визвольному русі. Саме він провів інкорпорацію Української військової організації в ОУН, чим завершив формування структури Організації, яке тривало з 1929 року. Саме він вивів на новий рівень діяльність ОУН в першій половині 1930-их років, саме під його керівництвом ОУН провела низку гучних бойових та пропагандистських акцій, які зробили цю організацію популярною не лише в Україні, а й за її межами. Його активна діяльність в 1939-1941 роках заклала міцні основи для наступного етапу розвитку визвольного руху. В цей час проведено велику кількість військових та організаційних вишколів, які підготували кадри для подальшого розгортання повстанської армії. Тоді ж закладено важливі ідейні засади, які забезпечили розвиток ОУН з підпільної організації у загальнонаціональний визвольний рух. Велику роботу проведено Бандерою в післявоєнний період на еміграції. Під  його керівництвом мережу ОУН розгорнуто практично у всіх країнах, де мешкали українці, - в Західній Європі, Північній та Південній Америці, Австралії. Створені ОУН громадські організації (Спілка української молоді, Організація оборони чотирьох свобод України, Ліга визволення України) ефективно захищали права українців у світі. Через бандерівські видання («Шлях перемоги», «Визвольний шлях», «Гомін України»  та  багато інших, що виходили практично по всій українській діаспорі) проводилася активна інформаційна кампанія, що доносила світові правду про Україну та українців.

 

Лідерство Бандери визнавали керівники визвольного руху в Україні - на подання Романа Шухевича його було обрано членом Бюро Проводу ОУН в 1945 р., програмний текст провідного ідеолога визвольного руху Петра Федуна називався «Хто такі бандерівці і за що вони борються», тисячі повстанських листівок звершувалися гаслом «Хай живе Степан Бандера», відомий повстанський художник-гравер Ніл Хасевич зробив його портрет, підписавши «Другові Провіднику». В Україні в умовах боротьби ніхто не ставив під сумнів авторитет Бандери  як керівника визвольної боротьби. Визнавали його й ті, хто боровся проти визвольного руху. Термін «бандерівці» набув фактично офіційного звучання і використовувався в документах Компартії та НКВД-МҐБ. Радянська влада до кінця життя Бандери вважала його небезпечним ворогом і  навіть пішла на його ліквідацію в 1959 році. Тобто вже тоді, коли визвольний рух в Україні було придушено, і сама радянська влада намагалася  представляти себе по-новому, відмежовуючись від злочинів Йосипа Сталіна. Степан Бандера був реальним і небезпечним для ворогів діячем українського визвольного руху. А разом з тим - він став його символом.

 

Стати символом за життя і пронести цей тягар не спіткнувшись - це справжній виклик долі, достойно відповісти на який не зуміли тисячі тих, кого свого часу вважали героями. Маємо унікальні рядки, написані самим Бандерою, де він описує свої переживання: «Мушу Вам  щиро сказати, що мені дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язується найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й очолювати. Репрезентація - це не моє діло, не маю для цього жодних диспозицій і чуюсь зле в такій ролі. Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній участі. На репрезентанта «за склом» не надаюся».

 

Проте доля розпорядилася по-інакшому - Степан Бандера так і не зміг повернутися безпосередньо на поле бою, змушений був до кінця життя нести цей хрест - бути символом. Прізвище Бандера, що перекладається «прапор», таки стало його життєвою місією.

 

В Україні сьогодні друкують багато статей та книжок про Степана Бандеру. Автори  переповідають основні факти із його життя:  діяльність в підпільній організації,  боротьба, тюрми, концтабори, відвертий виклик окупантам, принесене в жертву особисте життя, репресована родина, врешті, смерть від рук вбивці. Здавалося б, усе вже зрозуміло і немає жодного народу, який би відмовився від такого героя. Проте ще часто в українських авторів стосовно Бандери бракує відваги зробити висновок із цих фактів. Але переконаний, що настане момент, коли автори, читачі та всі інші українці знайдуть у собі достатньо сили назвати героя героєм. І Бандера знову стане символом, символом того, що українцям уже не треба оглядатися на когось, формулюючи свої погляди на минуле чи бачення майбутнього.

 

 

Володимир В'ятрович для Zaxid.net

Львів вшанував 113-ть Степану Бандері

У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
  •  01.01.2022, 15:10
  • Пресслужба ЛМР
Сьогодні, 1 січня, у Львові керівництво міста та області, громадськість вшанували 113 річницю від дня народження голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери. Від громади міста до події долучився перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко. Також квіти спільно з пластунами поклав син мера Львова Антоній Садовий.

Завантажити фото
Завантажити фото

Присутні поклали квіти до пам’ятника Степану Бандері (пл. М. Кропивницького). Опісля відбулась спільна молитва за Україну та громадське віче.

«На історію України припадало не одне випробування. Навіть сьогодні ми живемо в часі російсько-української війни. Історія нашої держави, нашої нації завжди показувала всім приклад. І досі продовжує це робити, адже завдяки незламному духу і героїзму, Україна перемагала і буде перемагати. Кожна перемога – це віддане життя і вічна боротьба. Ми сьогодні тут, бо прикладом такої перемоги є Степан Бандера і сучасні Герої України, які просто зараз боронять незалежність нашої країни. Слава нашим Героям, слава Україні», – сказав Андрій Москаленко.

Довідка

Степан Бандера – український політичний діяч, один з ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів – голова Проводу ОУН-Б. Як активний діяч УВО та ОУН має законодавчо визначений статус «Борець за незалежність України у ХХ сторіччі».

У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери
У Львові відзначили 113 річницю з дня народження Степана Бандери

Герой України Василь Сліпак назавжди з нами

Герой України Василь Сліпак 
назавжди з нами!



Сьогодні, 20 грудня 2021 року, свій сорок сьомий день народження міг би святкувати Василь  Сліпак — всесвітньо відомий український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник Революції Гідності, Герой України. Міг би..., якби так палко не любив край, в якому Бог дав йому  народитися, в якому він виріс, навчився співати і  який, коли виникла така потреба,  довго не роздумуючи, пішов захищати. 
Васильку! Брате! Дякую тобі за твоє небайдуже серце, за твоє слово, яке ніколи не розходилося з ділом,  за твоє життя і твою смерть. Ти завжди будеш у моїй пам'яті і в пам'яті всього українського народу! Таких, як ти, назавжди вносять у книгу історії краю. Спи спокійно. Ми втримаємо нашу свободу. За нами - правда. З нами Бог.

Любов Пікас


БГ: Для мене Василь Сліпак є тим еталоном, за яким звіряю справжніх патріотів і фальшивих, як отой Андрій Шкіль, що втік до Франції і вже в Україну не вертає, хоч йому ніякої загрози давно немає. Дмитро Корчинський воює у тилу, бо тільки тут сміливість має і тому подібне чмо, як Андрій Садовий, що країну обкрадає і рідне місто.
Справжні герої ніколи не вмирають, бо про них завжди пам'ятають! Василь Сліпак назавжди з нами!
Слава Україні! Героям слава!

Сторінки:
1
2
3
4
6
попередня
наступна