Сьогодні вшановується пам*ять великомучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії -  трагічне і величне християнське свято. Немає слів, щоб розкрити трагедію матері, на очах якої за вказівкою римського імператора  жорстоко катують і вбивають трьох її доньок з такими обнадійливими і світлими іменами-символами Віри, Надії, Любові.  Саме ж ім*я матері грецьокою означає Мудрість.
А чи було мудрим рішення матері заради своєї віри принести в жертву муки і смерть своїх дітей? В наш сучасний вік скепсису та нігілізму нам важко зрозуміти в повному об*ємі зміст тогочасного вчинку, але те, що пам*ять про нього пройшла крізь віки і тривожить нашу душу і дотепер - означає правдиву вагомість рішення матері Софії не зрікатися віри. Я вважаю, що Софія прийняла важке, але сповнене мудрості рішення: краще загинути з вірою, чим жити в світі брутальностей і безвір*я.
Якби Софія зрадила вірі і зберегла життя своїх дітей, то який би приклад вона їм дала? Що душевна гідність людини ніщо, а заради збереження життя можна вчинити будь-яку підлість? Але чого варте таке життя?
Якщо в душі людини немає нічого світого, немає своїх особистих духовних цінностей - то хіба це людина?
Для мене однією з головних тем життя є тема: а який світ Ми полишимо своїм дітям, онукам, нащадкам? Хіба муки, які терплять наші сучасні діти від екологічного отруєння, токсичного харчування, небезпечного лікування, а далі ще наркоманія та алкоголізм - хіба це не тотожно мукам дітей Софії?
Де наша мудрість, батьки?
Жахи нашого безвір*я перед очима нашими.

2
 Цікавим співпадінням сьогодні є факти відзначення в день вшанування Софії-мудрості та її дітей Віри, Надії і Любові, також і всесвітнього Дня бібліотек - осередків збереження мудрості і духовності, а ще - найсучаснішої системи розвитку мудрості людства - Інтернету.
Сучасні технології перетворюють світ в мегасуспільство із суміші рас, народів, вірувань і безвір*я, розмивання значення Добра і Зла, а за тим втрачають зміст величні символи людського існування: Віри, Надії та Любові.
Тому відзначення свята бібліотеок та Інтернету я вважаю необхідним поєднати з вшануванням мучеництва святої Софії та її доньок Віри, Надії та Любові.
 

Василь СТУС

* * *
Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

20.1.

ПАМ'ЯТІ А.Г.*

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
У білій стужі серце України.
А ти шукай – червону тінь калини
На чорних водах – тінь її шукай.
Бо – горстка нас. Малесенька шопта,
Лише для молитов і сподівання.
Застерігає доля нас зарання,
що калинова кров – така густа.
така крута, як кров у наших жилах.
У білій стужі білих голосінь
це гроно болю, що паде в глибінь,
на нас своїм безсмертям окошилось.

* Вiрш пам'ятi художницi Алли Горської, по-звiрячому вбитої при нез'ясованних обставинах 1970 р.

* * *
Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.

X.1968

пропоную прочитати

http://blog.i.ua/community/1925/397244/

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!
 

Спершу взагалі не хотів розголошувати своє обурення, щоб не робити рекламу всякому ге, але вирішив, що замовчати подібну підлість теж не годиться. Видання, про які далі йдеться, я не купую принципово через їх редакційну гнилизну, бо "Виокий замок" є колишньою газетою "Львовськая правда" Львівського обкому, ну а "Комсомольская правда в Украине (западноукраинський выпуск)" - тут без коментарів. Просто на роботі мене попросили приглянути за купкою макулатури, а я за старою звичкою не тільки приглянув, але і переглянув, та акуратно склав усе назад - дійсно макулатура.
Так от на очі мені попалась гучна назва статі в "Комсомолці" за 21 липня 2010: "Учительницу украинського языка посадили на 9 лет за сутенерство" за авторством якоїсь Мирослави Бзикадзе. Як людина, що присвятила певний час журналістиці, я знаю, що назва статті має відтворювати стисло головну ідею чи проблему події, про яку йдеться. Отже з назви ясно, що вчителька української мови працювала в школі і одночасно займалась сутинерством. Жодної обмовки типу "колишня" у назві нема, але за змістом статті йдеться, що пані Н. відробила в школі 10 років, звільнилась і ще у 2000 році переїхала на тривале проживання до Польші, де у м. Перемишлі торгувала на базарі цигарками і з часом також зайнялась справою сутинерства, обманом вербуючи молодих українок у місцеві борделі. А тепер прошу сказати: то хто займався сутинерством? Базарна перекупка контрабандних цигарок чи вчителька української мови? Де тут логіка взаємозв’язку станом на 2010 рік?
Сподіваюсь, що кожен без роз’яснень оцінить це передьоргування фактажу, яке я давно вже вибачаю нашим російським "доброзичливцям", бо чого від них можна ще очікувати? Психіатрія тут безсила - то задавнена патологія. Тому я просто побурчав про себе трохи, сплюнув і узяв іншу газету, аж тут я зрозумів звідки ноги ростуть у цієї назви, бо стаття у "Високому замку" була від 19 липня 2010, тобто на 3 дні раніше і мала ще крутішу назву: у актуальній рубриці "Живий товар" далі йшло "Дівчатами тогрувала... вчителька української мови" з підзаголовком "Освітянка з Чорткова відправляла у польські борделі навіть неповнолітніх" за авторством Омара Узарашвілі. Цей журналіст доволі відомий у львівських колах преси тим, що спеціалізується на кримінальній тематиці і колись писав цікаві аргументовані публікації про місцевих злочинних авторитетів та процеси в тому середовищі, але часи міняються і маємо ще одного власника птахоферми по розведенню жовтеньких качечок для ЗМІ.
Знаєте в чому різниця правдивої статті і "жовтої качки"? А у фактах. Серйозний журналіст завжди своє повідомлення аргументує посиланням на документи, дати, конкретні події і цитати, а у брехливих жовто-смердючих матеріалах цього нема, бо ж факти можна перевірити, зате є купа суб’єктивних авторських домислів та гострих декларацій типу: "...міліціонерам впродовж кількох років не вдавалося арешувати ватажка злочинної групи - нічим не примітну 40-річну вчительку української мови" - і тому подібне. А мені хочеться на все те відповісти запитанням: нешанований мною автор і редактори вищеназваних часописів, невже ви всіх своїх читачив тримаєте за недоумків? Невже читач не зрозуміє, що дві баби, які ніколи не мали стосунків з криміналом як таким, - це не може бути неймовірної загрози злочинне угруповання? Всім ясно, що це звичайнісінькі дурні аматори, які тому і попались, що заваджали професійним злочинцям проводити більш серйозні оборутки з "живим товаром". А що міліції до них зась, то вона на цих бабах демонструє свою активність і відзвітовує "про розкриття маштабного злочинного угрупування аж з двох чоловік" та й вкатали їм терміни "на повну катушку", а підгодовані ким треба змі-їтворці роздмухують супер-новину. Гниль ви остання після цього, а не журналісти. І дуже прикро, що прізвища обох авторів мають грузинське звучання, бо навіюють спогад про світлої пам’яті Гію Гонгадзе, який загинув в боротьбі за правдиву журналістику, а його співзвучні автори є прогнилим смердючим шматтям фальшивої журналістики. Тьху на вас.
На місці Тернопільсткої облвно я б подав у суд на видання за цю провокацію і паплюження честі педагогів, але маю сумнів у цьому, тому закликаю просто небайдужих громадян України висловити як хто зможе і захоче свій протест проти подібних підступних публікацій.
Вчителя української мови і літератури - наша гордість, як і всі інші вчителя, що за мізерну зарплатню вчать наших дітей, а не кидають їх і школу заради більших баришів деінде. Слава українським вчителям!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне     

Природні аномалії супроводжують президента Віктора Януковича, з яких дехто пробує зробити якусь символіку вищих сил, але негода на Львівщині, де Януковича не дуже полюбляють, пройшла водночас і на Херсонщині, де Януковича дуже шанують. Просто хочу сказати, що у Львові дивитись трансляцію "Звернення до народу президента України Віктора Януковича з нагоди 100 днів перебування на посаді" - було досить інтригуюче, Бо трансляція то щезала, то знову з'являлась.
Проте наступного дня після прес-конференції Віктора Януковича по першому національному повторили всі події в повному об'ємі за попередні дні з участю президента України, тобто відбувся своєрідний бенефіс Віткора Януковича і досить успішний, з чим його і вітаю, як і нас з вами, якщо хоч частина з проголошеного Віктором Януковичем буде втілене в життя.
Однозначно я підтримую в повному об'ємі все, що було задекларовано як програму дій президентом України Віктором Януковичем і у "Зверненні до народу", і на засіданні в Кабміні, і в інших його виступах за ці дні. В таких випадках залишається тільки сказати: "Дай Боже, щоб все так і було"
Бо, на жаль, гарно вмів говорити і перший президент України Леонід Кравчук, не менш красиво і розумно звертався до народу другий президент України Леонід Кучма, а що вже третій революційний президент - Віктор Ющенко говорив багатообіцяюче! Його в тому могла перевершити тільки Юлія Тимошенко, чиї декларації всенародного процвітання були феєрично красивими і бездоганними, напевно тому, що вона ніколи і не думала їх виконувати взагалі, тож як брехати - то по повній програмі, не шкодуючи фантазії та чужих коштів, Бо декларації процвітання і прориву в Юлії Тимошенко діаметрально відрізнялись від декларацій про особисті прибутки - жіночка просто живе в злиднях, хоча зовні за вбранням цього не скажеш, але то інша розмова. Зараз нам важить різниця між слово і ділом. Як правильно прокоментувала пані Ляпіна цей бенефіс, що то зайва пуста балачка, Бо навіщо слова, коли потрібне діло; ось їх політична сила спершу робить, а потім переходить до слів, щоб якось пояснити людям і самим собі, на якого біса вони це наробили... 
Та повернемось до пана президента Віктора Януковича і його команди, що зібралась в повному комплекті в київському палаці "Україна". Що можна сказати: зібралась реальна братва, яка реально керує Україною і реально може впровадити реформи, Бо вони реально на часі. А Віктор Янукович реально з тих людей, що реально може покерувати ними, а не вони - ним. Вже одне це є реально добре.
Стосовно змісту - можу повторитись: все - як на мою точку зору - є дуже і дуже правильним, розумним і корисним для нашого суспільства. Справа за малим: чи це буде здійснено, як сказано? Чи як з обіцянкою зараз же повезти журналістів у Межигірря?.. Я хазяїн свого слова: хочу даю, а хочу - назад забираю! - так, Вікторе Федоровичу?
Важко зараз робити прогнози, тому вкажу на єдине вагоме, що мене обнадіює: сила супротиву "п’ятої колони" з різних рускоязичних вже не буде такою жорстоко агресивною, якою вона була за Ющенка. На жаль, ця сила дуже впливова і тому її нейтралізація є вагомим фактором для проведення глобального реформування всіх сфер суспільства та економіки в Україні.
Стосовно можливої "здачі національних інтересів" і тому подібне, то скажу так: у нашому супернаціоналістичному Львові практично всі значні підприємства належать бізнесменам з Росії. Не думаю, що в інших регіонах ситуація значно різниться від нашою, а нинішні події в Запоріжжі та Маріуполі говорять про одне: для українських бізнесменів є два шляхи: або самоліквідуватись, або боротись за те, щоб бути першими і реальними власниками бізнесу в Україні.
На завершення хочу нагадати, як у 2005 пророкували помаранчевій команді довготривале панування: перші два терміни Ющенко буде президентом, а Тимошенко - прем'єром, а тоді ще два терміни навпаки: Тимошенко - президент, а Ющенко - прем'єр... Коментувати зайве, але варто вказати як корисно використали час перебування в опозиції Партія регіонів та особисто Віктор Янукович.
Особисто мене дивує, коли я чую головним завданням опозиції боротись з наявною владою. Повна дурня! Головне завдання нормальної демократичної опозиції є боротьба зі зловживаннями влади, а не з владою як такою в цілому, до чого нас наразі закликають... Опозиція контролює владу, вказує вчасно на помилки, а не єхидно тихцем чекає їх катастрофічних наслідків для країни і народу, щоб на тому гнилому більшовицькому гаслі "Чим гірше - тим краще" прийти до влади. 
А найголовніше завдання опозиції: проводити переформатування всіх не провладних політичних сил і вироблення нової прогресивної програми ідей для країни, щоб вчасно прийти на зміну провладним силам, які себе вичерпали в якості керманичів. Ось головне завдання опозиції, а не "війна до переможного кінця", бо тоді може прийти дійсно повний кінець всьому.
Прошу це раз звернути увагу на головний принцип демократії: владу регулярно змінюю не тому, що вона погана, а тому, щоб вона не стала поганою.
Знаючи наш менталітет, упереджую закид стосовно тези: так хто ж знав! - обирали хорошу владу, стільки гарного обіцяли, а виявилось повне лайно. Так ось для того й існує опозиція, щоб перевірити спершу на малих справах тих, кому збираємось довірити вирішувати справи значні!
Наразі бенефіс скінчився - час до праці. А час покаже, хто чого вартий.

Бгдан Гордасевич
06.06.2010

Я ще не чув виступу Януковича, але встигну це зробити.
Я хочу сказати про інше. Мені подобається вираз Марка Твена про своїх співгромадян, що вони мають три важливі достоїнства: свободу переконань, свободу слова і розумну поміркованість у використанні цих свобод.
Також я вже не раз наводив вислів поета Павла Тичини: «Не саджайте озлоблених в тюрми - вони самі собі вже тюрма»
І ще одразу хочу послати подалі всіх тих «патентованих патріотів», хто буде мені закидати зраду через відсутність ворожнечі в усьому до Януковича і його команди.
Для мене зараз є реальністю той факт, що Віктор Янукович на цей момент є першою особою Держави Україна - все, крапка. Подобається це комусь чи ні, але це факт. Точно так є фактом, що той, хто обпльовує і обгаджує особу президента України Віктора Януковича - той одночасно плює і гадить на всю Україну в цілому.
Не думаю, що треба багато пояснень в чому різняться лайка і критика. Я завжди підтримую розумну обгрунтовану критику будь-кого, але я категорично не сприймаю, коли критику підміняють брутальним словоблуддям, що особливо процвітало в часи радянсько-комуністичного панування. Всіх, хто полюбляє лайкою і пасквілями вести дискусію я називаю «вірними сталіністами», хоч самі себе подібні індивіди вважають великими інтелектуалами. Але менше з тим.
Від того, що я колись дуже симпатизував Ющенку і Тимошенко, і дуже сподівався на їх практичне застосування всіх виголошених ними декларацій, а все так і залишилось словами - я і до цього часу є дуже прикро враженим. Але мене ще більше вражає безглуздість та убогість всього нашого відтепер вже знову опозиційного прошарку націонал-демократичного спрямування.
Через це особисто я прийняв для себе рішення не займатись тупою обструкцією всього, що пов'язано з іменем Януковича і його команди, а буду підтримувати те, що вважаю корисним, як і надалі критикуватиму відкрито все, з чим я незгодний. Опозиція, як позиція робити виключно всіляки паскудства своїм опонентам при владі - найгірший вид опозиції: це зумисно робити гіршим життя людей, щоб вони скинули через те існуючу владу і надали її «праведним» опозиціонерам, які й доклались найбільше до погіршення життя вже сьогодні.
Тобто час зрозуміти, що всі ми пливемо в одному човні - іншого не дано, тому треба шукати порозуміння, наскільки це можливо. І водночас закликаю тих, в кого є розум, не шукати нагод для сварок - життя і без того доволі складна штука. Давайте робити життя гарним собі і людям!

Богдан Гордасевич

Не можу сказати про себе, що дуже захоплююсь спортом, а так іноді запалююсь, як щось дуже виняткове: чемпіонати світу, чи там "Карпати" з "Шахтарем", чи Клички б’ються з кимсь тощо. Тобто я епізодичний вболівальник в спорті, як думаю і значна частина людей, чим вони чітко відрізняються від правдивих спортивних фанатів певних видів спорту.
Але на все моє життя запам’яталось враження від перших хокейних зустрічей збірної СРСР з командою "Канадських професіоналів". Хто цю подію пригадує - мене зрозуміє. Мальцев, Харламов, Петров і звичайно що Третьяк  - це були наші герої цих справді "ледових побоїщ", де перемагали то одні, то другі. Вболівали всі! Враження були неймовірні! В підсумку всіх зустрічей  перевага в перемогах була за хокеїстами збірної СРСР. З того часу радянський хокей  зайняв провідні місця в світовому спорті.
Ще пригадую, що одним з найбільш запеклих і незручних суперників збірної СРСР по хокею була збірна тодішньої Чехо-Словаччини, яка досить часто вигравала поєдинки цих збірних. І вже з тих часів мені запам’ятались чехословацькі хокеїсти якоюсь внутрішньою затятістю і злагодженістю команди. Певно далось в знаки слов’янський менталітет  у поєднанні з набутою німецькою організованістю за часи перебування в Австрійській імперії.
Цьогорічний чемпіонат світу по хокею в мене особливого інтересу не викликав, але дивився при нагоді матчі, бо окрім спорту зараз по телевізору і нема що дивитись для нормальної людини: в основному продукція в стилі "піпел все схаває" і безкінечні "рекламні паузи".
Звичайно, що найяскравішою подією цього чемпіонату була гра, коли збірна Чехії обіграла збірну Швеції у півфіналі - супергра та інтрига! Хоча були і ще доволі інтригуючи матчі, перемога у фіналі збірної Чехії над збірною Росії викликала буквально шок в усіх вболівальників, настільки це було неймовірно. Чому? Як чому!
Збірна Росії по класу була значно сильніша, значно! Там було зібрано весь цвіт російського хокею, у тому числі всі провідні гравці з НХЛ, тоді як у збірній Чехії все було до навпаки: чеські легіонери відмовились підтримати національну команду. Тому гра збірної Чехії була побудована переважно на вольових якостях всіх гравців команди і на тренерському таланті обрати правильну тактику гри.
В чомусь фінал світу між збірною Чехії і збірної Росії нагадувало бій між Давидом та Голіафом. І в неймовірному протистоянні збірна Чехії перемогла! Вітаю і щиро тішусь з того!
А тепер мушу дещо політизувати тему, Бо не я це почав. Ще в зустрічах радянських любителів хокею з канадськими професіоналами явно простежувалось політичне підгрунтя події, як колись Мюнхенська олімпіада для німців. Не обійшлось і цього разу без політиканства: на всі ігри збірної Росії на цьому чемпіонаті тренер команди Биков демонстративно носив причеплену георгіївську стрічку, тобто показував світу, як він шанує 65-ту річницю перемоги.
За канонами нагород, ознака нагороди дорівнює самій нагороді. Тобто стрічки з оформлення і орденську планку мають право носити тільки дійсно нагородженні. Масове ношення цьогоріч георгіївських стрічок в Росії не дивує - як би нащадки переможців мають на те право. Дещо дивним виглядало ношення георгіївських стрічок депутатами Верховної ради України і їм подібним, але най вже вислужуються...
Я про інше: право на нагороду потрібно підтверджувати! По заслузі - честь. А якщо заслуг нема - тоді і честі нема. Тоді це блюзнірство над нагородою.
Тому коли коментатор після завершення фінального матчу з хокею на чемпіонаті світу 2010 говорить, що цього року збірна Росії по хокею програла все, що тільки можна програти, у тому числі Олімпіаду та цей чемпіонат, то...
Ось якби збірна Росії виграла і на церемонію нагородження тренер Биков вийшов з тільки щойно причепленою георгіївською стрічкою, щоб на ній засвітило золото перемоги - ото був би жест! Гідний честі і слави кавалерів Ордена Святого Георгія.
До чого то я? А до того, що перш ніж чіпляти собі якусь відзнаку - задумайся, чи гідний ти її носити. І це всіх стосується, а не тільки тренера-невдахи Бикова - він тільки наочно продемонстрував, як не треба робити.
Бо нагорода походить від поняття "гордитись", це ознака, що люди тобою гордяться і шанують. Нагорода підтверджує право на особисту гордість, а гордість, як і честь, треба довести ділом, що вона насправді в людини є ЗАСЛУЖЕНО.

Богдан Гордасевич

Новина №1

Збірна України може поїхати на чемпіонат світу з футболу в ЮАР!

Класика українського фарту: не було б щастя, так нещастя у сусіда допомогло!
Через фінансову кризу збірна Греції по футболу скоріше всього не зможе поїхати на чемпіонат світу, тому зараз компетентні в тому органи зайняті питанням заміни, а це має за всіма параметрами бути збірна України.

Новина №2

Відоми промоутер Дон Кінг приїхав у Україну в саме у наше славне королівське місто Львів, щоб підписати контракт з екс-чемпіоном світу в середній вазі Котельниковим.
Вояж такого шоумена - завжди добрий піар, за що і вдячні Дону Кінгу.
А ще більше вдячні Котельникову, що не зраджує Львову і живе тут з нами. Бо стільки "щирих патріотів" повиїхало... Як по мені, то й добре: як вони такі псевдо-патріоти України, то най і смердять десь деінде своїм патріотизмом.
Клички молодці, що не осіли в Німеччині, а Котельников - з нами завжди!
Слава справжнім чоловікам!

Новина №3

Від Ющенка через відсутність зарплати пішла вся прес-служба у повному складі.
Що тут коментувати?
Наливайте, куме...

Львів у День перемоги прикрасили чорними стрічками10:33, 09.05.2010 Сьогодні, 9 травня, у День перемоги близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпила до декількох сотень державних прапорів чорні стрічки.

Відтак, міліціонери затримали шість осіб, хлопців відвезли у Галицький райвідділ міліції Львова, а комунальники зняли чорні стрічки із Державних прапорів України.

У райвідділ міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання.

Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої світової війни, оскільки "для українців це не свято Перемоги, а траур за загиблими" - сказав один зі затриманих.

http://www.zaxid.net/newsua/2010/5/9/103333/

У Львові міліція затримала юнаків, які прикріпляли чорні стрічки до державних прапорів

Львівський портал / 09.05.2010 12:12

Сьогодні, 9 травня, близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпили до кількох сотень державних прапорів чорні стрічки. При цьому, шість осіб, двоє з яких неповнолітні, було затримано нарядами міліції. Як стверджують учасники акції, затримання відбвалося з порушенням прав затриманих: застосувували фізичну силу, забороняли говорити по телефону, співробітники міліції відмовлялись назватись, а у Галицькому райвідділі міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання. Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої Світової Війни, оскільки «для українців це не свято Перемоги, а траур за загиблими» - сказав один зі затриманих.

http://portal.lviv.ua/news/2010/05/09/121217.html

http://news.lvivport.com/content/view/29558/100/

У Львові затримали молодих осіб, які чіпляли до державних прапорів чорні стрічки

09.05.2010 14:10

Сьогодні, 9 травня, близько 7 ранку у центральній частині Львова група молодих осіб прикріпила до кількох сотень державних прапорів чорні стрічки. При цьому шість осіб було затримано нарядами міліції. Про це повідомив представник затриманих. За його словами, хлопців затримали з порушенням їхніх прав: із застосування фізичної сили, забороняли говорити по телефону, співробітники міліції відмовлялись назватись, а у Галицькому райвідділі міліції, куди відвезли затриманих, відмовили у написанні скарг та відмовились називати причину затримання. Водночас  керівник прес-служба ГУ МВС у Львівській області Денис Харчук у коментарі Гал-інфо, факт затримання підтвердив, однак запевнив, що міліція діяла відповідно до закону. «Ніхто нікого не бив. На цей час усі хлопці відпущені, складено аміністративні протоколи про дрібне хуліганство, які вже скеровано до суду», - зазначив Денис Харчук. Зі слів затриманих, чорні стрічки розвішувались у знак жалоби за жертвами Другої світової Війни, оскільки «для українців це не Свято перемоги, а траур за загиблими». Серед затриманих були неповнолітні. Коментар Богдана Гордасевича: Отже маємо висновок: жалоба по полеглих у війні - є хуліганством за визначенням львівських міліціянтів! Дожились! Виявляється дозволено тільки радіти, що стільки людей помордовано! Щиро вітаю і підтримую цих молодих хлопців, які доказали конкретними вчинками право на власну гідність і честь. На їх боці сила права! А міліція продемонструвала, що навіть у Львові це покірні раби "чево изволите?" Дорогі громадяни України, подивіться і уважно обдумайте цю подію у Львові! І зрозумійте, що є дві України, але це зовсім не поділ на Схід і Захід! Вся Україна єдина за територією, а поділ проходить по душах людей на дві України: одні - громадяни України вільної і справедливої, а другі - громадяни України рабів і їх начальників. Іншого поділу не існує!

Велика Вітчизняна - знана і незнана.

Останнім часом, і ви, мабуть, з цим погодитесь, однією з найпомітніших
ознак суттєвих змін у суспільній свідомості став величезний інтерес до
вітчизняної історії, і передовсім до її складних, трагічних сторінок,
до періодів і фактів, про які ми знали не всю правду або які протягом
десятиріч ретушувалися, перекручувалися, прикрашалися.[ далі ]