Цікаво, чи буде обговорювати питання позбавлення звання Героя України Степана Бандери під час свого візиту до Росії президент України Віктор Янукович?
Якщо Європарламент зустрів його таким дивним зверненням, то що очікувати від Медвєдєва  з Путіним?
А з іншого боку я можу навести що найменше три причини, чому Віктор Янукович, як Президент України, не захоче цього робити: позбавляти звання Героя України Степана Бандеру.

Перша причина, основна: А  що з цього я, -Янукович, буду мати? В розумінні: хорошого?
Всім українофобам  це любові до Януковича не добавить, бо у них і вибору нема! Хіба що Симоненко... Але цей Петрик, як вже бачимо, не надто активно протестує  - зледащів...
Зате для всіх противників Януковича - це буде шикарна тема для опозиції і піару, а для западенців - реальна причина для повстання і фізичного розколу України. Місцева буржуазія зможе використати народ під тим приводом збуривши його до непокори для захисту своїх приватних безнес-інтересів.
Користі з тої бучі Януковичу мало, а його особисто Степан Бандера не дратує, а чому -  про те далі.

Друга причина, теж поважна: Віктор Янукович від натури в натурі не полюбляє, коли на нього тиснуть. Він органічно ненавидить приймати рішення на вимогу когось, бо то виходить демонструвати власну слабкість. Янукович приймає рішення тільки за власною волею і про це всі мають знати! Жодних сумнівів, що хтось на нього вплинув!  БО тоді це стає перемогою і позитивом впливової сторони, а Янукович виглядає слабим, чого він ніяк не може стерпіти.
Тому я дякую всім тим європарламентаріям і депутатам новоросії з Одеси, а також всім іншим вимогливим стосовно Бандери, бо тим самим вони позбавляють Януковича усякого бажання  йти їм на зустріч і догоджати. 

І третє, теж поважне: як відомо, що лідери ОУН, які стали Героям України Роман Шухевич та Степан Бандера, теж зеки, тобто мають в своїй біографії тюремні терміни і то фактично за статтями бандитизму, як і аналогічно у Віктора Януковича. Я не натякаю, що зек зека не образить, а навпаки стверджую, що для Віктора Януковича наявність в героїчному пантеоні України героїв-зеків Шухевича і Бандери робить його біографічні подвиги зека  не такими страшно унікальними.
На головний закид опонентів Янукович може спокіно відповісти ствердно: Так, я зек, а ваші найбільші герої що не зеки? Ну то і заспокійтесь: вони - ваші герої, а я - ваш президент!

А ви якої думки: позбавить Віктор Янукович звання Героя України Степана Бандеру після свого повернення з Росії?

«І повертається до нас великий син...»

[ далі ]

Весна-красна, а чомусь не дуже весело... Чогось для повноти щастя не вистачає... Чого ж? А пташиного цвірінькання! Звичного з дитинства весняного гомону зграйок горобців!
Вже третій чи навіть четвертий рік пішов, як у славному Львові зникли горобці. Нема! Дивлюсь-видивляюсь котрий рік - а нема! Жодного! Пропали зовсім!
Я не натураліст, тобто не переймаюсь питаннями природи з специфічною зацікавленністю, а тому не знаю, чи в колах місцевих натуралістів обговорювали проблему зникнення популяції горобців в межах міста Львова. Не володію жодною інформацією щодо того. Але знаю, що в ширшому об’ємі місцевої громадськості це питання є фактично невідомим. Ось так ми,  люди, і живемо: поряд з нами відбулась величезна трагедія природи, а ми її і не помітили! У Львові вимерли з невідомої причини всі горобці і зараз ви їх ніде не знайдете! Не вірите? То озирніться, нарешті, довколо себе! Розкрийте, люди, свої очі! І якщо хоч хтось побачить в межах Львова хоч одного горобчика - буду щиро втішений з того.
Тільки не сплутайте горобця з іншою дрібною пташиною, як синичка тощо, які є у Львові, як і числені голуби, сороки та круки. Втому і глобальність проблеми: одні птахи збереглись у Львові, а ось горобці - зникли.
Нещодавно дивився телерепортаж з Києва, в якому був сюжет, як зграйка горобців обсіла бильця балкону і аж душа заболіла, бо згадав, як часто бачив подібну картину раніше у себе на балконі, ще й крихти хліба насипав там для цих галасливих гостей, а вже котрий рік нема кому...
І що цікаво: коли я розмовляю на цю тему зі знайомими, то їх першою реакцією є завжди здивування: як то у Львові і нема горобців?! Але почасі ті ж люди так само здивовано підтвердужють: таки дійсно ніде не видно горобців. І далі починали наводити свої теорії причин цього явища: що горобців зумисно потруїли, що вони перелетіли всі на села через відсутність поживи, і навіть: що горобці повмирали через випромінювання мобільного зв’язку... Тільки у Києві мобілок ще більше, ніж у Львові, а горобці живуть.
З найбільш вірогідних причин я особисто рахую епідемію пташиного грипу, тому що зникнення популяції горобців у Львові і поширення хвороби в світі практично збігаються в часі. Оскільки горобці не належать до мігруючих птахів, то і оновлення популяції не може відбутись природнім шляхом, тому я закликаю всіх натуралістів з місць, де є горобці, якщо ви будете їхати до Львова, то прихопіть з собою кільканадцять горобців і випустіть їх у нас на волю. Повернемо горобчиків до Львова!
Аж тоді будемо проводити акції "Нагодуй горобчика", про яку взимку було надруковано в одній львівській газеті. Отакі у нас ЗМІ: нагодуй те, чого нема! Прояви турботу і доброчинність... До кого, як нема у Львові горобців! А вони, наші "інформатори" славні, про те і не знають! Що ж тоді дивуватись щодо незнання звичайних мешканців Львова?
Я також належу до звичайних мешканців Львова, але водночас є і з тих небагатьох, хто помітив і знає про трагедію зникнення наших львівських горобчиків, і хто щиро сумує з того приводу й дуже-дуже хоче повернути знову горобців до нашого славного Львова. Горобчику, лети до нас!

Богдан Гордасевич
2 березня 2010 р.
м. Львів-Рясне
 

Помер український історик Ярослав Дашкевич 25 лютого, на 84-му році життя помер український історик, керівникЛьвівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Ярослав Дашкевич.

   Ярослав Дашкевич народився 13 грудня 1926 року у Львові. У 1944-му закінчив Академічну гімназію у Львові, рік навчався у Львівському медичному інституті, вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю "Українська мова і література".    Працював бібліотекарем та бібліографом у Львівській бібліотеці АН УРСР. У грудні 1949 р. був арештований органами КДБ за звинуваченням у політичній неблагонадійності і засуджений на 10 років позбавлення волі. З того часу почались випробування: пересильні в'язниці у Львові, Харкові, Петропавловську та інших містах, так звані виправно-трудові табори у Спаську та Караганді. Після звільнення він не міг знайти роботу через тавро "політично неблагонадійного". Вимушене безробіття тривало 23 роки. Саме в цей час Ярослав Дашкевич стає відомим у світі україністом, знавцем історії Сходу, насамперед, Вірменії, автором наукових праць з історичної науки, джерелознавства та археографії.   У Львові вдавалося лише час від часу знайти роботу за фахом: старший науковий співробітник, в.о. завідувача відділу Музею етнографії та художніх промислів АН УРСР, начальник відділу допоміжних історичних дисциплін, старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові в 1974-1978 рр.    Після відновлення в Києві діяльності Археографічної комісії при Академії наук, очолив її Львівське відділення, а після створення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Львівське відділення інституту. За сукупністю наукових праць "Стан і напрями джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України (друга пол. ХІХ-ХХ ст.)" присуджено учений ступінь доктора історичних наук (1994). Вчена рада Львівського державного університету імені Івана Франка присудила йому звання професора (1996). З 1998 р. очолив засновану кафедру сходознавства.    Науковий доробок Я. Р. Дашкевича більше 900 наукових праць з української історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, сходознавства, українсько-вірменських, українсько-турецьких, українсько-єврейських відносин тощо. Заступник головного редактора "Українського археографічного щорічника" та видання "Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів", член редколегій низки наукових часописів: "Збірник праць Науково-дослідного центру періодики", "Людина і політика" та ін.

Післяслово від Богдана Гордасевича    Я був знайомий з Ярославом Дашкевичем особисто, не надто близько, бо не було чого зближуватись, але я завжди дуже і дуже з повагою і особливою пошаною ставився до цієї людини у Львові, навіть не усвідомлюючи чому. Тепер усвідомлюю: від нас пішов останній з представників родової української шляхти! Пішов гордим і не переможеним!   В українців завжди була проблема з національною шляхтою, яка в силу обставин бездержавного існування постійно денаціоналізувалась або ж емігрувала, і дуже-дуже мало знайшлось шляхетної інтелігенції, яка не зрадила ні нації, ні землі. Героїчна Олена Степанів, а за нею і її син Ярослав Дашкевич,  - не зважаючи на всі лихі умови життя не піддались насиллю окупантів і вперто жили у себе на батьківщині у Львові, і наполегливо творили для свого народу інтелектуальний доробок.   За своєю статурою Ярослав Дашкевич був високим і худорлявим, а в останні роки з нього можна було малювати ілюстрацію образу Дон Кіхота до одноіменного роману Сервантеса - таким він, Ярослав Дашкевич, і пішов з життя - незламним українським Дон Кіхотом Львівським. Вічная пам‘ять і упокій славному герою слова і честі.  

Зруйнувався пам’ятник засновникам Києва!



У Києві на Набережному шосе з невідомої причини обрушився пам'ятник засновникам Києва - Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь.
Як повідомили в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ в Києві, обрушилися частина тури з фігурами братів Щока і Хорива.
За словами глави прес-служби столичного МВС Володимира Полищука, пам'ятник рухнув у зв'язку з проблемами конструкції.
"Ніякого криміналу там немає", - завірив Поліщук відмітивши, що розслідування, швидше за все, проводитиме прокуратура.
Між тим, в Киевзеленстрое, в чиєму веденні знаходиться територія
де розташований пам'ятник, заявили, що обвалення було помічене учора 23 лютого
близько 18:00. Підприємство з'ясовує причини події, повідомляє Газета по-киевски.
Як повідомив представник Головного управління по охороні культурного
спадщини Київської міськдержадміністрації, обвалення пам'ятника може бути
пов'язано з обмерзанням.
На питання про те коли почнуться роботи по відновленню пам'ятника, представник управління відповісти утруднювався.
Пам'ятник на честь засновників Києва був встановлений в 1982 році.
Монумент знаходиться на Набережному шосе, недалеко від станції київського
метро Дніпро. Пам'ятник зроблений із залізобетону і покритий міддю.

Заст. голови Києва Голубченко намагається представити це як "демонтаж" і реконструкцію.

За іншими неофіційними даними, можливо, що на пам’ятку для групового знімку позалазила чимала купа святкуючих  "захистників" приблизнго о 16 год. і та не витримала.

Мене до цього часу вражає факт, як той Васюра постійно виступав на подібних святкуваннях дат 23 лютого чи 9 травня  в якості почесного курсанта перед курсантами київського училища, майбутніх офіцерів РА, і вчив їх патріотизму, вірності присязі, мужності... Перед піонерами любив виступати як ветеран...
І ще вражає, що ніхто не хоче дослідити і оприлюднити повоєнне життя Григорія Васюри - чому так? 

З архіву Богдана Гордасевича. 2010 р.

Нагадування про Хатинь

Цього 2004 року минає рівно 10 років, відколи було опубліковано статтю “Правда про Хатинь”, та через зрозумілі кожному причини ця правда не набула поширення. Навіть теперішній великий радник президента України, а колись – редактор першого в Україні офіційного незалежного демократичного часопису “За вільну Україну” п. В.Базів не зважаючи на свою львівську генезу, не був поінформований про реальний стан справ стосовно Хатині, бо тоді він би порадив свому патрону Л.Кучмі, під час його відвідин у червні цього року Білорусії з нагоди відзначення 60-річчя звільнення від німецької окупації, не приймати участі у відвідинах меморіального комплексу Хатині.  Все ж таки  українці разом з німцями знищили це село, тому присутність президента України  в Хатині без відповідної покути, подібно німцям, виглядало доволі двозначно і неприємно. В черговий раз Л.Кучма що називається “сів у калюжу” і це вже давно перестало бути смішним, а скорше викликає жаль. Сподіваюсь, що повторне опублікування цієї статті буде корисним для новітнього керівництва України і молодого покоління  в цілому.
[ далі ББ ]

Підсумки і напрямки

Богдан Чайківський

“ФАМА” - РЕКЛАМНА ФІРМА РОМАНА ШУХЕВИЧА
(уривок з книги)

***
   З Романом я побачився аж у червні 1941 року, коли вже почалася війна і “Нахтігаль” примарширував до Львова. Роман якраз пережив велику трагедію, бо знайшов свого брата Юрка замордованого в тюрмі НКВД на вул. Лонського. Батьки були схоровані, бідні. Я часто заходив до них, майже щодня, бо жив недалеко, на сусідній вулиці Малаховській. Я сидів з Романом на сходах вечором. Він мені казав, що німці ніколи війни не виграють. Я йому на це: “Ти не бачив совєтської армії?” А він далі говорив що все ж таки війну виграють англійці і совєти.
   [ далі ББ ]

   Мені вже набридло нагадувати кожному "правовірному тимошенківцю" початок розколу помаранчової спільноти: що його розпочала саме Юля Тимошенко і що не Ющенко її вигнав з прем'єрства, а вона сама гучно грюкнула дверима, перейшовши у опозицію до Ющенка, який просто змушений в такій ситуації піти на поклін до Віктора Януковича за голосами на обрання новим прем'єром Єхануова. Підписаний тоді меморандум став початком політичного відродження Віктора Януковича, але я не думаю, що хтось може закинути Ющенку добровільність цього вчинку - мусів.  Цілком справедливим прозвучало нарешті (!) щире зізнання Віктора Ющенка, що найбільшою його помилкою за всі минулі роки це була Юлія Тимошенко. І я так вважаю від часу проголошення т. зв. "корупційного скандалу", який закінчився досить дивно: злочини корупції не були доведені, а головні обвинувачені незабаром опинились в таборі своїх опонентів - БЮТі.  
   Від того часу (2005  - !) в помаранчевому роз'єднанні (!) почалась просто "вялотекуча політична шизофренія", яка цілком логічно призвела до 7 лютого 2010, тобто повного краху! 
   Нижче для бажаючих освіжити память я наводжу статтю по цій темі, а що в ній мене вражає найбільше, коли я скачував з архіву "Української правди" - 0 у коментарях, що і дивно, і символічно!  Дійсно: коментарі зайві.[ далі ББ ]

Літературно– музичний вечір відбувся у відомій львівській кавярні "МУЗІ" у неділю 7 лютого 2010 року.
Прихильники співаної поезії та римованого слова не тільки посиділи, але
й постояли в затишному кафе з філіжанкою кави, представляючи власну
творчість, поринаючи в мелодії пісень та слів.[ далі ББ (багато букв) ]

Не перестаю дивуватись з чудес, які постійно продукує світу Україна, але чимало див стається у нас і так би мовити приватного характеру.
Для мене, як і для багатьох в Україні, свято закоханих в День Святого Валентина 14 лютого, було чимось з навіяних нам традицій західної культури, навіть своєрідним бізнес-проектом,  аж раптом я дізнаюсь, що святий Валентин є навправду українським святим, а його нетлінні мощі виставлено у катедральному соборі Юра нашого Львова. Звідки вони там з’явились? А з нашого славного міста Самбора!
Мощі покровителя закоханих - Святого Валентина вже кілька віків зберігалися в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі Львівської області, а автентичність реліквії засвідчує документ за підписом Папи Римського від 1759 р.
Як розповів отець Богдан Добрянський, адміністратор парафії у Самборі, Святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. У 1759 році прах святого вийняли із землі на цвинтарі св. Присцілли у Римі. Тоді ж у Ватикані вирішили передати частину мощів святого у храми тієї землі, якою опікувався Святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок поклали у саркофаг і доправили до храму Самбора. Від того часу реліквію зберігають там, але в радянські часи це замовчували, щоб атеїсти не знищили реліквію. Тепер це стає набутком широкої популярності і навіть паломництва, як ще одне з дивовижних чудес України.

Богдан Гордасевич